Артеміс Фаул (Йон Колфер) читать бесплатно онлайн полную версию книги

Глава 3: ХОЛЛІ

ХОЛЛІ Шорт лежала в ліжку і мовчки курила. Нічого надзвичайного. Утім, лепрекони не відрізняються екстравагантністю. Та зараз настрій у Холлі був винятково поганий, навіть для ельфа. Технічно вона була ельфом, тобто, правильно кажучи, міфічною істотою. Була вона і лепреконом, така вже її робота. Мабуть, краще описати її зовнішність, ніж читати лекції з ельфійської генеалогії. У Холлі Шорт була шкіра горіхового кольору, золотаво-каштанове коротко підстрижене волосся і карі очі. Ніс нависав гачком, а губи були пухкенькі, немов у янголятка, і не дивно, бо ж Купідон доводився їй прапрадідусем. Матуся була європейським ельфом з темпераментом відьми й осиною талією. Холлі теж мала струнку постать, довгі тоненькі пальці, якими так зручно було тримати електричний кийок. І, звісно, загострені вуха. Зріст у Холлі був рівно метр, і вона недобрала лише один сантиметр до середнього ельфійського зросту. Проте й один сантиметр може мати велике танення, якщо в тебе не дуже багато переваг.

Причиною поганого настрою Холлі був командир Рут. Власне, він став єдиною причиною неспокою з її першого дня. Командир вирішив сприйняти призначення першої жінки-офіцера у свій взвод Рекона як власну образу. Офіцерам Рекона діставалися найнебезпечніші завдання, тому Рут уважав, що дівчині тут аж ніяк не місце. Що ж, йому довелося звикнути до іншої думки, адже Холлі Шорт не мала ніяких намірів рахуватися з ним або з кимось іще.

Іншою причиною роздратування, хоча сама Холлі ніколи б у цьому не призналася, був Ритуал. Вона мала виконати його кілька місяців тому, але на це якось не вистачало часу. А якщо Рут дізнається, що рівень магії у неї понизився, він негайно переведе її до Відділу Дорожнього Руху.

Холлі сповзла з матрацу і попленталася в душ. Ось одна із переваг того, що живеш близько до ядра Землі, — завжди є гаряча вода. Звісно, немає денного світла, та це не дуже велика ціна за спокій. Підземний світ. Остання зона, де ще немає людей. Що може бути краще, ніж повернутися додому після довгого робочого дня, вимкнути захист і зануритись у грязьову ванну з бульбашками. Ото щастя.

Ельфійка одягнулася, застібнула темно-зелений комбінезон аж до самого підборіддя і натягла шолом. Форма у ЛЕПреконів була гарненька. Зовсім не схожа на ті жахливі костюми, що доводилося носити в давні часи. Черевики з пряжками і панталони! Вигадали ж таке. Не дивно, що в людському фольклорі лепрекони такі дивакуваті. Та краще вже так. Якби Народ Бруду знав, що слово лепрекон, власне, походить від ЛЕПрекону, елітного підрозділу Легитимної Ельфійської Поліції, вони б зі шкіри вилізли, аби знищити всіх. Тож краще лишатися непримітними, і нехай люди будуть у блаженному невіданні.

Місяць уже піднявся над поверхнею, тож на сніданок часу не лишилося. Холлі захопила з холодильника залишки смузі з кропиви і випила в тунелі. На магістралі, як зазвичай, панував хаос. Літаючі істоти закупорили головну смугу, немов камінці — шийку пляшки. Не менше проблем створювали гноми зі своїми пакунками. Вони заполонили цілі дві смуги. Усюди, де була хоч краплина вологи, копирсалися зачаровані жаби, що лаялися, як останні моряки. Цей вид земноводних створили як жарт, утім вони поширилися, немов епідемія. Хтось через це втратив свою чарівну паличку.

Холлі ледь продерлася крізь натовп до поліцейського відділку. Біля дверей, як часто буває, зібрався натовп. Капрал Тритон намагався всіх заспокоїти. Хай йому щастить. Жах. Принаймні Холлі не доводилося розбиратися з галасливими громадянами.

Двері відділку ЛЕП обсіли незадоволені. Знову почалися вуличні бійки між гоблінами і гномами, тому, як і очікувалося, з’явилася орда розлючених батьків і вимогами звільнити невинних нащадків. Холлі пирхнула. Якби десь і був невинний гоблін, Холлі він іще не зустрічався. Усі камери зараз були зайняті підлітками, які дерли горло, співаючи безглуздих пісень, і кидали одне в одного вогняними кулями.

Холлі проштовхалася крізь натовп.

— Пропустіть, — повторювала вона. — При виконанні.

батьки накинулися на неї, мов мухи на варення.

— Мій Грампо не винний!

— Поліцейське свавілля!

Офіцере, не могли б ви передати моїй дитині ковдру? Він без неї не може заснути.

Холлі насунула шолома нижче і намагалася не звертати на відвідувачів уваги. Колись до істоти у формі ставилися з пошаною. Зараз усе геть по-іншому. Тепер форма перетворювала тебе на мішень. «Вибачте, офіцере, я десь загубив свою пляшечку і бородавками». «Перепрошую, пані ельфійко, мій котик заліз на сталактит». Або: «Якщо у вас, капітане, знайдеться хвилинка, чи не підказали б ви, як дістатися фонтану молодості». Холлі аж здригнулася. Туристи. Своїх проблем вистачає. Пізніше вона дізнається, що й тих побільшає.

У передпокої відділку гном-клептоман обчищав кишені тих, хто стояв у черзі, включаючи офіцера, до якого він був прикутий наручниками. Холлі ляснула його електричним кийком трохи нижче спини. На шкіряних штанях пропалилася дірка.

— Що ти тут робиш, Мульче?

Мульч підскочив, із рукавів у нього посипалися вкрадені речі.

— Офіцере Шорт, — загугнявив він із винуватим виглядом, — я не міг стриматися. Така вже моя вдача.

— Знаю, Мульче. А наша вдача — кинути тебе за ґрати на кілька століть.

Вона підморгнула офіцерові, що заарештував злодюжку.

— Приємно бачити, що ви не втрачаєте пильності.

Ельф почервонів і нахилився, щоб підняти гаманця і значок.

Холлі навшпиньки прокралася повз кабінет Рута, сподіваючись непомітно дістатися свого місця ще до того, як...

— ШОРТ! ІДИ СЮДИ!

Холлі зітхнула. Добре. Починаємо знову.

Вона затиснула шолом під пахвою, розгладила форму та увійшла до кабінету Рута.

Обличчя командира було темним від люті. Та в спокійному стані колір його обличчя був хіба трохи світліший, саме тому він і отримав прізвисько Буряк. Його підлеглі навіть робили ставки на те, скільки ще витримає його серце. Найдовше давали півстоліття.

Командир Рут постукував по руці місяцеметром. — Ну? — поцікавився він. — Яка зараз година?

Холлі і сама почервоніла. Спізнилася вона не більше, ніж на хвилину. Із десяток офіцерів іще навіть і близько до відділку не підійшли. Та Рут завжди нападав на неї.

— Магістраль, — пробелькотіла вона. — Усі чотири смуги були забиті.

— Не ображай мене своїми виправданнями! — заревів командир. — Ти знаєш, що таке місто! Тож виходь на кілька хвилин раніше!

Справді, вона знала, що таке Небесне Місто. Холлі народилася і завжди жила в місті. Коли люди почали експериментувати і бурити свердловини в пошуках мінералів, усе більше й більше ельфів перебралися з фортів у безпечний центр Небесного Міста. Мегаполіс був переповнений, бракувало транспорту. А тепер діяла ще й заборона транспорту в центрі, щоб створити пішохідну зону. Ніби в місті ще недостатньо смердить від усіх тих гномів-селюків, що вештаються вулицями.

Рут має рацію. їй варто виходити трохи раніше. Але вона цього не робитиме. Принаймні, доки всі інші теж не будуть з’являтися вчасно.

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказав Рут. — Чому я щодня до тебе прискіпуюсь? Чому я ніяк не знайду собі нову жертву?

Холлі не відповіла нічого, усі аргументи і так можна було прочитати в неї на обличчі.

— Я скажу тобі чому. Хочеш?

Холлі ризикнула кивнути.

— Тому що ти дівчина.

У Холлі пальці стиснулися в кулаки. Так вона і знала!

— Але не з тих причин, що тобі здається, — продовжив Рут, — Ти перша дівчина в Реконі. За всю історію. Ти експеримент. Лабораторний пацюк. За кожним твоїм рухом спостерігають мільйони ельфів. На тебе покладено надію. Але існує і багато упереджень проти тебе. Майбутнє сил закону в твоїх руках. І зараз, я би сказав, воно під загрозою.

Холлі заморгала. Такого Рут іще не казав. Як правило, це було щось на кшталт: «Поправ шолом», «Стій струнко» тощо.

— Ти маєш бути бездоганною, Шорт, тобто кращою за всіх інших. — Рут зітхнув і відкинувся на спинку стільця: — Не знаю, Холлі. Після того, що сталося в Гамбургу...

Холлі поморщилася. Гамбурзька справа обернулася на повний провал. Один із тих, кого вона заарештувала, втік на поверхню і спробував знайти притулок у Народа Бруду. Довелося Рутові зупиняти час, викликати допомогу і стирати пам’ять. Поліція згаяла чимало часу. І все через неї.

Командир подивився на анкету, що лежала перед ним на столі.

— Нічого не вийде. Я прийняв рішення. Переводжу тебе до Транспортного підрозділу до капрала Фронд.

— Фронд! — не витримала Холлі. — Та вона ж пустоголова! Ви ж не можете отак просто відправити мене до неї.

Обличчя в Рута стало іще темнішим.

— Можу і відправлю. Чом би й ні? Ти ніколи не викладалася на всі сто... А може, просто така і є. Вибач, Шорт, у тебе була можливість...

І командир повернувся до своїх паперів. Зустріч було закінчено. Холлі заклякла на місці. Вона все втратила. Найкраща кар’єра, про яку можна було тільки мріяти, і вона все зіпсувала. Одна-єдина помилка, і про блискуче майбутнє можна було забути. Так нечесно. Холлі відчула, як її охоплює неймовірна лють, та проковтнула її. Зараз не час утрачати голову.

— Командире Рут, сер. Я думаю, що заслужила на ще один шанс.

Рут підвів голову.

— Чому б це?

Холлі глибоко вдихнула.

— Через мій послужний список, сер. Він говорить сам за себе, якщо не рахувати справи в Гамбурзі. Десять успішних операцій. Жодного стирання пам’яті, якщо не рахувати...

— Справи в Гамбурзі,-— закінчив Рут.

Холлі вирішила не відступати.

— Якби я була хлопцем... одним із ваших улюблених ельфів... цієї розмови навіть і не сталося б.

Рут сердито сіпнув головою.

— Хвилинку, капітане Шорт...

Його перебило дзижчання одного з телефонів на столі. Потім задзеленчав другий, третій. На стіні за спиною увімкнувся величезний екран.

Рут натиснув кнопку і поєднав усі дзвінки в режимі конференції.

— Так?

— У нас утікач.

Рут кивнув.

— Щось у скопі?

Скопом називали таємну систему стеження, підключену до американських супутників.

— Так, — підтвердив другий співрозмовник. — Сигнал з Європи. Південна Італія. Ніякого прикриття.

Рут вилаявся. Міфічну істоту без прикриття можуть побачити люди. Може, не так уже й погано, якщо утікач — гуманоїд.

— Класифікація?

— Погані новини, командире, — вступив третій співрозмовник. — Маємо дикого троля.

Рут потер очі. Чому таке завжди трапляється під час його чергування? Холлі чудово його розуміла. Тролі — найжахливіші створіння з тих, що живуть у глибоких тунелях. Вони блукають лабіринтами і полюють на все, що в лиху годину перетне їм дорогу. В крихітному тролиному мозку немає місця для правил або обмежень. Інколи якомусь тролю вдається знайти шахту підйомника. Як правило, концентрований потік повітря їх лякає, але буває і так, що якомусь небезпечному велетню вдається видряпатися на поверхню. Навіть від слабкого світла вони божеволіють із болю і починають крушити все на своєму шляху.

Рут тряхнув головою, відганяючи лихі думки.

— Добре, капітане Шорт. Схоже, у тебе з’явився шанс. — Чи вистачить сил?

— Так, сер, — збрехала Холлі, чудово розуміючи, що Рут одразу б усунув її від справи, якби дізнався, що вона не виконала Ритуалу.

— Добре. Тоді берися до роботи і вирушай до місця злочину.

Холлі глянула на екран. Скоп показував чіткий малюнок італійського містечка. До людських будинків через поля швидко прямувала червона точка.

— Усе ретельно розвідай і відрапортуй. Навіть не намагайся наближатися до нього сама. Викликай службу вилову. Зрозуміло?

— Так, сер.

— Минулого кварталу через напади тролів ми втратили шістьох. Шістьох чоловіків. І це під землею, на знайомій території.

— Зрозуміло, сер.

Рут скептично скривив губи.

— Ти зрозуміла, Шорт? Справді?

— Гадаю, що так, сер.

— Ти колись бачила, що може зробити троль із кістками і плоттю?

— Ні, сер. Не зблизька.

— Добре. Хай сьогодні таке не трапиться вперше.

— Зрозуміло.

Рут уважно на неї подивився:

— Не знаю, в чому справа, капітане Шорт, але коли ти починаєш зі мною погоджуватися, я починаю неабияк нервуватися.

У Рута були всі підстави так себе відчувати. Якби він знав, до чого призведе це завдання, він би тієї ж миті подав у відставку. Сьогодні вночі зміниться історія. І то будуть зміни, не схожі на відкриття радію або перший крок людини на Місяці. Скоріше, щось на кшталт іспанської інквізиції або загибелі «Гінденбурга». Погані події і для людей, і для ельфів. Погані геть для всіх.

Холлі одразу попрямувала до підйомників. Побалакати вона дуже любила, але зараз дівчина рішуче стиснула губи. Єдиний шанс, ось він. Вона нічому не дозволить вивести її з рівноваги.

Біля платформ вишикувалася звична черга бажаючих отримати візу на відпочинок, та Холлі помахала значком і пройшла без зупинки. Один гном відмовився її пропустити.

— Як сталося, що всі з ЛЕП так і лізуть нагору? Чому ви вважаєте себе такими особливими?

Холлі видихнула через ніс. Увічливість будь-коли.

— Поліцейські обов’язки, сер. Вибачте, будь ласка.

Та гном лише розправив плечі.

— Я чув, що в ЛЕП лише прикриваються виконанням обов’язків, а насправді просто хочуть подивитися на місячне світло. Отаке кажуть.

Холлі спробувала посміхнутися. Вийшло так, ніби вона відкусила лимон.

— Той, хто це каже, дурник... сер. Офіцери Рекону піднімаються на землю лише тоді, коли це необхідно.

Гном спохмурнів. Схоже, він сам вигадав ці плітки і тепер образився, що Холлі назвала його дурником. Та коли він це зрозумів, вона вже пройшла через подвійні двері.

На неї чекав Фоулі. Такий собі кентавр-параноїк, переконаний, що всі людські спецслужби спостерігають за його транспортною системою. Щоб вони не могли прочитати його думки, він завжди носив капелюшка із фольги.

Коли в дверях з’явилася Холлі, він одразу ж на неї накинувся:

— Ніхто тебе не бачив?

Холлі задумалася.

— ФБР, ЦРУ, МІ-6. Ой, а іще УВБ.

— Що за УВБ? — спохмурнів кентавр.

— Усі в будинку, — підколола його Холлі.

Фоулі підвівся зі стільця і поцокотів до неї.

— Дуже смішно, Шорт. Жартуєш, як завжди. Мені здавалося, що справа в Гамбурзі позбавила тебе зухвальства. На твоєму місці я би думав про те, що маю виконати.

Холлі стала серйозною. Він має рацію.

— Добре, Фоулі. Розкажи.

Кентавр тицьнув на плазмовий екран, куди передавалося зображення з європейських супутників.

— Ця червона точка — троль. Він рухається в напрямку Мартіни Франка, невеличкого містечка поблизу Бриндізи. Наскільки відомо, він вибрався через шахту Е7. Проводилося охолодження після підйому, і саме тому ця потвора іще не перетворилася на хрумкий шашличок.

Холлі поморщилася. Чудово.

— Нам пощастило, що він натрапив на їжу. Десь годину чи дві був зайнятий потрошінням корів, тож ми виграли трохи часу.

— Корів? — не втрималася Холлі. — Який же він на зріст?

Фоулі поправив капелюха.

— Троль-бик. Дорослий. Сто вісімдесят кіло, ікла, немов у дикого кабана. Дуже дикого.

У Холлі аж у горлі пересохло. Як же добре служити в Реконі, а не у Вилові.

— Добре. Що у вас для мене?

Фоулі потягся через стіл. Вибрав щось схоже на трикутний наручний годинник.

— Локатор. Ти знайдеш його, ми знайдемо тебе. Рутина.

— Відео?

Кентавр прикріпив маленький циліндр на спеціальне кріплення на шоломі Холлі.

— Передає все, що ти бачиш. Ядерна батарея. Діє необмежений час. Мікрофон активується, щойно ти починаєш говорити.

— Добре, — кивнула Холлі. — Рут казав, що мені варто взяти зброю. На всяк випадок.

— Уже, — відповів Фоулі. Він витяг із купи на столі платиновий пістолет. — «Нейтрино-2000». Остання модель. Навіть у хлопців із тунелів такого немає. Можеш сама вибирати, як обсмажити ворога. Трохи, добре або так, щоб хрустіло? Переключаєш режим тут. Він також живиться ядерною енергією, тож обережніше. Ця крихітка переживе тебе на тисячу років.

Холлі сунула легеньку зброю в кобуру під пахву.

— Я готова... Здається.

Фоулі гмикнув:

— Сумніваюся. Ніхто не готовий зустрітися з тролем.

— Дякую, що ти в мене віриш.

— Віра — це незнання, — мудро проголосив кентавр. — Якщо ти почуваєшся хоробрим, то це тому, що чогось не знаєш.

Холлі хотіла заперечити, та утрималася. Можливо тому, що десь у глибині душі вважала, що кентавр має рацію.

Підйомники рухалися завдяки магмі, що підіймалася через шахти із глибин землі. Техніки ЛЕП під керівництвом Фоулі сконструювали титанове яйце, яке могло триматися на потоці магми. Підйомники мали власні двигуни, але щоб швидко дістатися поверхні, вистачало потужної течії, що підіймалася від земного ядра.

Фоулі провів її повз довгу шеренгу платформ до підйомника Е7. Не сказати, щоб той мав достатньо міцний вигляд для подорожі на потоках магми. Ззовні він був обпалений та вкритий слідами ударів.

Кентавр ніжно поплескав підйомник.

— Цей малюк працює уже п’ятдесят років. Найстаріша модель!

Холлі мало не вдавилася. Вона і так нервується, лише подумає про подорож нагору, а тут іще на такому мотлоху.

— А коли його списують?

Фоулі почухав волохатий живіт.

— Стан у нього відмінний, тож лише в разі летального кінця.

Холлі зняла гумову печатку і зі скрипом відчинила дверцята. Підйомник було створено не заради комфорту. Місця ледь вистачало, щоб сидіти, не чіпляючи приборів.

— А це що таке? — вказала Холлі на сірувату пляму на підголівнику.

Фоулі переступив із ноги на ногу.

— Е-е-е... мозкова рідина, здається. Високий тиск, от і витекла під час останньої подорожі. Але ми вже все полагодили. І офіцер вижив. IQ зменшився на кілька пунктів, але вижив. І може харчуватися рідиною.

— Тоді гаразд, — саркастично зауважила Холлі, протискаючись через переплетіння кабелів.

Фоулі закріпив на ній ремінь безпеки, перевірив, чи добре його натягнуто.

— Готова?

Холлі кивнула.

Кентавр стукнув пальцем по мікрофону на шоломі.

— Лишайся на зв’язку, — сказав він і зачинив за собою двері.

«Не думай», — наказала Холлі сама собі. Не думай про розпечену магму, яка зараз підхопить крихітний транспортер. Не думай, як тебе потягне до поверхні з такою силою, що ти мало не вивернешся навиворіт. 1 звісно, не думай про кровожерливого троля, готового встромити в тебе свої ікла. Жодної думки. Не думай ні про що... Запізно.

У навушниках пролунав голос Фоулі.

— Готовність двадцять секунд, — сказав він. — Ми на секретній частоті, на випадок, якщо Народ Бруду почне спостерігати за підземним світом. Ніколи не знаєш, чого від них чекати. Якось нас перехопив нафтовий танкер із Близького Сходу. Ото було галасу!

Холлі поправила мікрофон.

— Зосередься, Фоулі. Моє життя в твоїх руках.

— Ага... Вибач. Ми по рейках спустимо тебе до шахти Е7, там якраз піднімається хвиля. Рахуєш до ста, і ти сама собі господиня.

Холлі кивнула, стиснувши пальцями подвійний джойстик.

— Усі системи перевірено. Запускай.

Зі свистом увімкнувся двигун. Маленький транспортер підстрибнув, і Холлі забовтало, як зернятко у брязкальці. Вона ледь почула голос Фоулі, що пролунав у вусі.

— Ти вже на другому рівні. Приготуйся до зльоту, Шорт.

Холлі витягла з панелі гумовий циліндрик і закусила його зубами. Що з того, що маєш радіо, якщо проковтнеш язика. Вона активувала зовнішні камери і вивела зображення на екран.

На неї насувався вхід до Е7. Повітря мерехтіло дивним сяйвом. Із шахти вилітали білі гарячі іскри. Ревіння Холлі не чула, але могла собі уявити. Дикий вітер завивав, немов мільйони тролів.

Пальці стиснули джойстик. Перед тим як рвонути вперед, транспортер здригнувся. Ні знизу, ні зверху нічого. Пустота. Безодня. Немов мураха падала в ринву.

— Чудово, — прохрипів голос Фоулі. — Не загуби сніданок. Американські гірки відпочивають.

Холлі кивнула. Говорити вона не могла. Із тим циліндриком у роті. Кентавр усе одно бачив її на камері.

— Сайонара, дорогенька, — сказав Фоулі та натиснув на кнопку.

Транспортер гойднувся і потяг Холлі в безодню. Шлунок скрутило вузлом, немов сила гравітації волочила її до центру землі. Сейсмологічна секція не один раз брала звідси проби й отримувала 99,8 відсотка вірогідності дістатися поверхні за допомогою лави. Але ж лишалися ті 0,2 відсотка.

Здавалося, що падіння триватиме вічність. І саме тоді, коли Холлі вже морально приготувалася перетворитися на купку попелу, вона відчула. Незабутні вібрації. Таке відчуття, немов зовні, поза межами її крихітної сфери, світ розірвало на частини. Ну от.

— Течія, — виплюнула вона слово, не виймаючи циліндра з рота.

Може, Фоулі щось і відповів, та вона його вже не чула. Вона і сама себе не чула, але побачила, як на екрані з’явилися завихрення.

Потік підхопив її, немов ураган, і закрутив маленький транспортер. По обшивці загрюкали напіврозплавлені уламки каміння, підштовхуючи маленьку шкаралупку до стін тунелю. Холлі відчувала, як тремтить джойстик.

У замкненому просторі жар був нестерпний, вистачило б, щоб підсмажити людину. Але легені ельфів зроблені з міцнішого матеріалу. Прискорення впивалося в тіло невидимими руками і стягувало м’язи з рук та обличчя. Холлі поморгала, щоб змахнути з повік солоний піт і мати можливість сконцентруватися на моніторі. Магма повністю заволоділа транспортером, потік був дуже сильний. Щонайменше сім балів. Завширшки він був метрів із п’ятсот. Навколо неї кружляла і шипіла строката помаранчева магма, шукаючи на металевій обшивці слабке місце.

Транспортер зітхав і скаржився, п’ятдесятирічні заклепки намагалися вискочити. Холлі тряхнула головою. Перше, що вона зробить, коли повернеться, дасть добрячого стусана Фоулі. Вона відчувала себе горішком у шкаралупці на зубах у гнома. Приреченою.

Транспортер підстрибнув, немов його вдарили величезним кулаком, задзеленчав метал обшивки. Замерехтіла лампочка тиску. Холлі відчула, як стискається голова. Очі вискочать першими — немов стиглі ягідки.

Вона перевірила прибори. За двадцять секунд мине найгарячішу зону, температура за бортом знизиться. Двадцять секунд здалися вічністю. Холлі опустила візор шолома, щоб захистити очі. Лишилося останнє скупчення каміння.

Раптом усе прояснилося, і вона попливла вгору на м’якому струмені гарячого повітря. До зовнішньої сили підключилися двигуни транспортера. Не можна гаяти часу і розраховувати лише на течію.

Над нею, в колі неонового світла, з’явилася зона доків. Холлі розвернула свій кораблик горизонтально і спрямувала носом до вогників. Обережніше. Не один офіцер дістався аж сюди, а потім проскочив повз порт і згаяв час. Та Холлі не така. У неї все виходило без жодних зусиль.

Вона востаннє натиснула на важіль і без зусиль подолала кінцеву сотню метрів. Маневруючи за допомогою руля, що був під ногами, вона вправно пройшла крізь коло вогників і зупинилася на платформі. Крутнулися стрижні, і транспортер закріпився. Безпечно.

Холлі похлопала себе по грудях і відстебнула ремінь безпеки. Відчинила двері, і в кабіну повіяв свіжий вітерець. Ніщо в світі не могло порівнятися з отим першим подихом після підйому. Вона глибоко вдихнула, немов висмикнула сталевий прут із легень. Як Народ узагалі наважився покинути поверхню? Інколи їй хотілося, щоб предки лишилися нагорі й вигнали б звідси Народ Бруду, та занадто багато було тих брудних. На відміну від ельфів, що могли народжувати одну дитину раз на двадцять років, Народ Бруду розмножувався, немов гризуни. Кількість отримала перемогу над магією.

Хоча нічне повітря давало справжню насолоду, Холлі одразу учула сліди хімікатів. Народ Бруду знищував усе, чого торкався. Звісно, в бруді вони вже не жили. Принаймні, не в цій країні. Ні. Великі красиві помешкання, у яких для всього знаходилася своя кімната — для сну, їжі, — навіть була окрема кімната, щоб сходити в туалет! В оселі! Холлі здригнулася. Тільки уявити, ходити в туалет у власному домі. Огидно! Єдиною метою цієї процедури було повернути мінерали в землю, але Народ Бруду і це умудрився зіпсувати, обробляючи... те, що потрібно повернути землі... хімікаліями. Якби кількасот років тому хтось сказав, що люди видалятимуть із добрива поживні речовини, вона порадила б йому просвердлити дірки в черепі та провітрити мозок.

Холлі дістала крила. Подвійні овальні крильця з мотором. Вона аж застогнала. Бабка! Як вона ненавидить цю модель. Бензиновий двигун! Ще й важча за свиню, що борсалася в грязюці, От «Колібрі Z-7» — транспорт. Майже безшумні, із сонячною батареєю, підключеною до супутника, — та на них двічі можна земну кулю обігнути. Клята економія бюджету!

Локатор на зап’ястку заблимав. Зв’язок відновився. Холлі вийшла на платформу. Вона була всередині замаскованого земляного насипу, відомого як ельфійський порт. Власне, раніше ельфи в таких і жили, поки не спустилися під землю. Особливих технологій тут не було. Лише кілька моніторів і пристрій самознищення, на випадок, якщо доки викриють.

На екранах нічого не було. Чисто. Пневматичні двері лише трохи покривилися, коли троль крізь них продирався, проте все інше було в робочому стані. Холлі пристебнула крила і зробила крок у зовнішній світ.

Італійське нічне небо було прохолодним і хрумким, з ароматом оливкової олії та вина. В сухій траві стрекотали цвіркуни, в зоряному світлі пурхали метелики. Холлі не втрималася від усмішки. Заради цього варто було й ризикнути.

До речі, про ризик... Вона перевірила локатор. Сигнал значно підсилився. Троль був майже під стінами міста! Природою вона помилується, коли виконає завдання. Зараз час діяти.

Холлі смикнула за шнур на плечі та завела мотор крил. Нічого. Вона мовчки вилаялася. Кожна дитина Небесного Міста могла літати на «Колібрі» коли їй заманеться, а офіцери ЛЕП не мали нічого кращого за цей мотлох. Вона знову смикнула шнур. І знову. З третього разу той завівся і виплюнув у повітря стовп диму.

— Вчасно, — пробурмотіла вона і піддала газу.

Крила розкрилися і без зусиль підняли капітана Холлі Шорт у нічне небо.

Тепер троля можна було легко вистежити навіть і без локатора. Він лишав за собою слід, якому б позаздрив будь-який екскаватор. Холлі спустилася нижче і полетіла по слідах троля, обминаючи дерева і скупчення туману. Кремезна істота продерлася крізь виноградник, перетворила кам’яну стіну на купу щебінки і змусила собаку сховатися під тином. Потім наштовхнулася на корів. Видовище було не з приємних. Не будемо вдаватися в деталі, просто скажемо, що від бідолашних тварин майже нічого не лишилося, крім копит і рогів.

Сигнал локатора став гучнішим. Гучніше — означає ближче. Холлі побачила внизу місто, що прилаштувалося на верхівці пагорба. Місто оточувала середньовічна стіна. У більшості вікон іще горіло світло. Час для магії.

Багато того, що приписують Народові, лише легенди. Але певну магічну силу вони мають. Дар зцілювати, месмер і захист — лише кілька прикладів такої сили. Власне, захист — неправильна назва. Насправді ельфи переводять свою вібрацію на таку частоту, що їх важко побачити. Люди можуть помітити лише мерехтіння світла в повітрі, якщо добре придивлятимуться, але таке трапляється напрочуд рідко. А якщо і трапляється, то мерехтіння пояснюють тим, що випаровується вода. Народ Бруду — майстри вигадувати складне пояснення простому феномену.

Холлі увімкнула захист. Довелося докласти трохи більше зусиль, ніж звичайно. На лобі виступили краплинки поту. Негайно треба провести Ритуал, подумала дівчина. І чим скоріше, тим краще.

Думки відволікло якесь занепокоєння внизу. Щось порушило гармонію нічних звуків. Холлі поправила крила і полетіла подивитися. Лише подивитися, нагадала вона собі. Усе інше не її робота. Офіцерів Рекону направляють вистежувати, а виловом займаються хлопці зі спеціального відділку.

Троль був просто під нею. Він трощив стіну міста, і та розсипалася під його міцними пальцями, немов печиво. Холлі забракло повітря. Ну і страхіття! Великий, як слон, і в десять разів сердитіший. Навіть гірше, ніж сердитіший. Він був переляканий.

— Контроль, — сказала Холлі в мікрофон. — Утікача вистежено. Ситуація критична.

На іншому кінці почувся голос самого Рута.

— Поясніть, капітане.

Холлі направила на троля камеру.

— Утікач продирається крізь стіну. Контакту не уникнути. Як далеко звідси Служба Вилову?

— їм потрібно щонайменше п’ять хвилин. Ми ще в шахті.

Холлі прикусила губу. Рут у шахті?

— Дуже довго, командире. Через десять секунд усе місто вибухне... Я рушаю туди.

— Ні, Холлі... Капітане Шорт. У тебе немає запрошення. Ти знаєш правила. Лишайся на своїй позиції.

— Але, командире...

Рут її обірвав.

— Ні! Жодних але, капітане. Тримайтеся подалі. Це наказ!

У Холлі скипіла кров. Мабуть, на мозок вплинули пари бензину. Що робити? Яке рішення буде правильним? Життя або накази?

Тут троль прорвався крізь стіну, і нічну тишу пронизав голосок дитини.

— Аіуто! — кричала вона.

На допомогу. Ось і запрошення. Можна більше не чекати.

— Вибачте, командире. Троль божеволіє від світла, а там діти.

Вона ясно бачила червоне від люті обличчя Рута, коли почула його голос.

— Не смій, Шорт! Або наступні сто років чиститимеш багнюку!

Дарма. Холлі вимкнула мікрофон і кинулася туди, де був троль.

Капітан Шорт притиснула руки до боків і влетіла в діру. Опинилася в ресторанчику. Тут було повно людей. Троль, тимчасово засліплений електрикою, розгублено крутився по центру зали.

Усі мовчали. Навіть дитина більше не кричала. Усі сиділи, роззявивши рота, і ситуація була тим більше комічною, що на головах у гостей були яскраві паперові капелюшки. День народження святкують. Офіціанти застигли з величезними тацями, заставленими тарілками з макаронами. Пухкі італійські малюки позатуляли очі долонями. Спочатку все так і починається: приголомшлива тиша. Потім починають кричати.

На підлогу впала пляшка вина. Вона перша порушила тишу. Потім настав хаос. Холлі поморщилася. Крик тролі ненавидять майже так само, як і світло.

Троль підняв свої велетенські руки і зі свистом замахнувся кулаками. Класична поведінка хижака. Тварюка збирається перейти до наступу.

Холлі витягла зброю і переключила режим. Убивати його вона не може за жодних обставин. Навіть для того, щоб урятувати людей. Але його можна вивести з ладу, поки сюди дістануться хлопці зі Служби Вилову.

Вона прицілилася до вразливого місця внизу шиї та випустила в троля концентрований іонний промінь. Велетень спотикнувся, зробив кілька непевних кроків і дуже розсердився.

«Добре, що я під захистом», — подумала Холлі. Невидима. Спостерігач побачить лише пульсуючий синій промінь, що з’явився просто з повітря.

Троль повернувся до неї, по плечах у нього розсипалося скуйовджене волосся.

Без паніки. Він мене не бачить.

Троль схопив стіл.

Невидима. Абсолютно невидима.

Він розмахнувся непевною рукою і запустив його.

Повітря лише трохи здригнулося.

Стіл летів їй прямо в голову.

Холлі відсахнулася. Спізнилася на секунду. Стіл зачепив пристрій за спиною і збив бензиновий бак. Той відскочив угору, лишивши за собою шлейф вогненебезпечної рідини.

В італійських ресторанах, щоб ви знали, повно свічок. Бак пролетів прямо крізь великий канделябр. Спалахнуло полум’я. Палаючі краплини бензину смертельним феєрверком посипалися на троля. Холлі теж кинулася на нього.

Він її бачив. Жодних сумнівів. Він мружився на неї, намагаючись розгледіти в ненависному світлі. Її захист зник. Магія скінчилася.

Холлі звивалася в лапах троля, та дарма. Пальці чудовиська були завбільшки з банани, але значно твердіші. Вони легко б розчавили їй ребра. Гострі, мов голки, кігті уп’ялися в цупку тканину комбінезона. Будь-якої миті тканина не витримає, і їй прийде кінець.

Думати Холлі не могла. В ресторані здійнявся галас. Троль вишкірив ікла: намагався вхопити шолом гнилими зубами. Навіть крізь фільтр Холлі відчувала огидний сморід з його рота. Повіяло горілим волоссям: у троля загорілася спина.

Зелений язик тварюки Потягнувся до візора, з нього капала слина. Візор! Ось воно! Єдиний шанс.

Холлі дотяглася вільною рукою до кнопок на шоломі. Тунельні фари. Дальнє світло.

Вона натиснула на кнопку, і 800 ватт нефільтрованого світла вирвалося із лампочок над її очима.

Троль відсахнувся і заревів від болю. На полицях бару задзеленчали пляшки і склянки. Бідолашна істота не витримала. Переляканий, у вогні, а тепер іще і засліплений. Крихітним мозком заволоділи шок і біль. І мозок відмовився працювати. Троль комічно й незграбно клацнув щелепами. Холлі відкотилася, щоб не потрапити під ікла.

Запанувала тиша. Коли-не-коли дзенькало скло, потріскувала палаюча волосинка або хтось схлипував. Холлі піднялася на тремтячі ноги. За нею спостерігало багато очей. Людських очей. Вона була на сто відсотків видима. І таємниці ці люди не зберігатимуть. Така вже це нація. Обожнюють розповсюджувати плітки.

Вона підняла розкриті долоні. Жест миру.

— Скузатемі тутті, — легко зірвалися з язика слова. Вибачте за все.

Італійці дуже люб’язно відповіли, що нічого, нічого.

Холлі повільно сунула руку в кишеню і витягла невеличку сферу. Поклала її по центру на підлогу.

— Гуардате, — сказала вона. Дивіться.

Усі подалися вперед, щоб роздивитися маленьку сріблясту кульку. Вона цокала, швидше і швидше, немов лічильник бомби. Холлі повернулася до сфери спиною. Три, два, один...

Бум! Шарах! Масова непритомність. Нічого серйозного, просто через сорок хвилин усі відчують головний біль. Холлі зітхнула. В безпеці. На якийсь час. Вона підбігла до дверей та опустила клямку. Ніхто не зайде і не вийде. Хіба що крізь дірку в стіні. Потім вона побризкала на троля ресторанним вогнегасником, сподіваючись, що той не прийде до тями від крижаної піни.

Холлі оглянула безлад, який вона вчинила. Погано, нічого не скажеш. Гірше, ніж у Гамбурзі. Рут заживо здере з неї шкіру. Краще вже з тролем зустрітися. Кар’єрі кінець, це вже точно, але раптом це стало і не так уже важливо, під ребрами запекло, і скроні стиснув гострий біль. Може, трохи відпочити? Хвилиночку. Щоб зібратися з силами і гідно зустріти Службу Вилову.

Холлі навіть стільця не стала шукати. Ноги підкосилися, і вона впала на картатий лінолеум підлоги.

Прокинутись і побачити бульдоже обличчя командира Рута — такого й ворогу не побажаєш. Холлі блимнула і розплющила очі. На хвилину їй здалося, що вона побачила в очах командира щось схоже на занепокоєння. Але тієї ж миті воно змінилося на звичну лють.

— Капітане Шорт! — рявкнув він так голосно, що їй мало не знесло голову. — Що тут відбулося?

Дівчина непевно підвелася на ноги.

— Я... Тут... Було... — Язик зовсім не слухався.

— Ви порушили наказ. Я сказав вам не лізти! Ви знаєте, що заходити до людських помешкань без запрошення не можна.

Холлі тряхнула головою, намагаючись сфокусувати зір.

— Я отримала запрошення. Дитина покликала на допомогу.

— Дуже важко довести, Шорт.

— Існують прецеденти, сер. Справа капрала Роува. Суд присяжних вирішив, що крик жінки про допомогу можна вважати запрошенням зайти в помешкання. До того ж, ви теж тут. Отже, ви теж отримали запрошення.

— Гм. — Рута її слова не переконали. — Тобі просто пощастило. Усе могло скластися набагато гірше.

Холлі подивилася навкруги. Так, могло скластися набагато гірше. Ресторан був геть розтрощений, сорок непритомних відвідувачів чекали вирішення своєї долі. Техніки уже прилаштовували до їхніх скронь мініатюрні електроди.

— Довелося попрацювати, щоб біля дверей не з’явилося півміста.

— А дірка?

Рут хмикнув.

— Сама подивись.

Холлі підвела очі. Техніки підключили голограмне покриття і наклали на пролом зображення

непошкодженої стіни. Голограми рятували, коли потрібна була негайна допомога, проте були не дуже надійними. Якби хтось вирішив придивитися до стіни уважніше, одразу б помітив, що та була напівпрозорою. В такому разі техніки зверху вмикали іще одне зображення, ідентичне першому. Але люди в піцерії були в такому стані, коли цікавитися стінами аж ніяк не хочеться, а коли вони прийдуть до тями, стіну уже полагодить Телекінетичний Підрозділ, а все, що сталося, зникне з пам’яті.

Із туалету вискочив офіцер Служби Вилову.

— Командире!

— Так, сержанте?

— Там людина, сер. Зтирач до неї не дістав. І вона йде сюди. Зараз з’явиться, сер!

— Захист! — рявкнув Рут. — Усім!

Холлі спробувала. Доклала неабияких зусиль. Але нічого не вийшло. Магія зникла. Із туалету вийшов малюк із сонними очима. Він тицьнув пальчиком прямо в Холлі:

— Чао, фоллетта, — сказав він, заліз на батькові коліна і знову заснув.

Рут переключився на видимий спектр. І був він сердитішим, ніж хвилину тому, якщо таке взагалі можливо.

— Що сталося із твоїм захистом, Шорт?

У Холлі пересохло в горлі.

— Стрес, командире, — спробувала відбрехатися вона.

Рут не купився.

— Брешеш, капітане. Ти не в формі, так?

Холлі мовчки кивнула.

— Коли ти востаннє виконувала Ритуал?

Дівчина закусила губу.

— Я б сказала... десь... чотири роки тому, сер.

У Рута мало очі не вискочили.

— Чотири... Чотири роки? Дивно, що ти взагалі так довго протрималася! Виконай його зараз. Сьогодні! Не повернешся під землю, доки не відновиш сили. Ти наражаєшся на небезпеку сама і підводиш своїх колег-офіцерів!

— Так, сер.

— Візьми у когось із Вилову «Колібрі» й лети до старої країни. Сьогодні повний місяць.

— Так, сер.

— І не думай, що я все забуду. Поговоримо, коли повернешся.

— Так, сер. Добре, сер.

Холлі повернулася, щоб іти, та Рут кашлянув, привертаючи увагу.

— Іще, капітане Шорт...

— Так, сер?

Обличчя командира набуло фіолетового відтінку, і якби його не знати, можна було б подумати, що він соромиться чогось.

— Ви добре попрацювали. Усе могло скінчитися гірше, набагато гірше.

Холлі заблимала. Може, її і не викинуть із Рекону.

— Дякую, сер.