Хребет Дракона

93

Грім від копит донісся туди, де на далекому березі озера Бакал чекав Тон, вибудовуючи свою магію, проникаючись своїми інстинктами. Він відчув, як особливий трепет завібрував у його венах.

— Тепер моя черга.

Король Колланан та його п’ятдесят воїнів у легкій броні скакали назад замерзлим озером. Ворота фортеці крижаних Лютих були розтрощені, і тепер загін переслідування мчав за ними, вбраний у важкі обладунки, верхи на величезних білих звірах. Рвонувши вперед, крижані Люті випустили звірячий крик, мов вовки, що наздоганяли пораненого оленя.

Колланан та його бійці з небаченою швидкістю неслися по кризі.

На мить у Тона запаморочилося в голові, коли він зрозумів, скільки віри — у долю всієї їхньої місії — люди покладали на його магію. Елліель довіряла йому. Вона любила його. Він не підведе її.

Пригнувшись, Тон схилився над поверхнею озера і розвів руки. Він міцно притулив долоні до криги, тиснучи вниз. Його темно-сині очі виблискували, і він відчув хвилі сили, що розходилися від його тіла, змушуючи повітря потріскувати. Руки Тона розтопили кригу й опускалися вниз, поки він не занурив їх по лікті.

Крижані Люті наблизилися. Їхні кошлаті білі скакуни — величезні вовкоконі з кудлатим хутром і лапами снігового ведмедя — виглядали страхітливо. Вони перетинали кригу з неймовірною швидкістю.

Колланан та його бійці неслися чимдуж, припавши до своїх швидких, легких коней, підганяючи їх гучними криками. Їхні підковані копита голосно цокали по кризі, залишаючи добре помітні відбитки.

Рокк та його воїни крижані Люті наближалися, проте вони явно насолоджувалися переслідуванням, роз’ятрені зухвалістю людських ґедзів[18]. Колл Молот хотів стати осою, що боляче жалить, але Рокк і крижані Люті більше скидалися на злостивих дітей, які відриватимуть цій осі крила.

Тон зрозумів, що діяти потрібно негайно. Він заплющив очі, стиснув щелепи і штовхнув.

Його руки засяяли багрянцем під мутним щитом криги. Він посилав тепло в озеро, хвилю могутньої енергії, яка проникала крізь воду й випаровувала кригу, прокладаючи собі шлях, допоки крижана поверхня не тріснула, розколовшись. Пара зі свистом вирвалася назовні, і крізь розбиту кригу бризнули гарячі гейзери.

Хоча Колланан та його воїни знали, що може зробити Тон, вони закричали, охоплені жахом, проте сплеск тепла та розплавленого льоду не був спрямований на них. Тон тримав усе під контролем, направляючи потік енергії повз людей.

Рокк та його супутники у важкій броні з гуркотом неслися вперед, вигукуючи бойові кличі, розмахуючи зброєю, але їхні вовкоконі здійнялися на диби, коли навколо них, немов розбитий лист скла, тріснула крига. Крізь тріщини вивергалася пара, перетворюючись на сліпучий туман. Крижані Люті розвернули своїх вовкоконей, і їхні крики луною прокотилися над замерзлим озером, проте більшість звуків заглушило буйство пари й киплячої води та гуркіт крижаних брил, коли середина озера забурлила.

Колланан що є духу мчав галопом на своєму чорному бойовому коні, ведучи за собою бійців у сміливому, сліпому пориві до берега, де чекав Тон. Яскраве полум’я реймера Урока дозволяло розгледіти, де скінчується їхній загін. Колл крикнув, закликаючи бійців скакати ще швидше. Замерзле озеро зрушилося і стало підніматися за відступаючими бійцями.

Тон продовжував вливати енергію в озеро, підриваючи кригу від самого низу й догори.

— Сюди! — Він підвищив схвильований голос. — До мене!

Один кінь у загоні Колланана втратив опору під ногами і впав. Тварина заборсалася, і навколо неї тріснула крига. Вершник закричав, підхопився на ноги, але під ним роздалася тріщина. Кипляча вода хлинула потоком. Колланан повернувся, намагаючись урятувати свого бійця, проте вершник разом з конем зникли вмить.

— Скачіть! — крикнув він решті вершників. — Рятуйте свої життя.

Звуки крижаних Лютих змінилися з уїдливих бойових вигуків переслідувачів на крики гніву, а потім жаху невір’я. Пролунав голос Рокка, який скомандував своїм вершникам:

— Використовуйте свою магію! Знову утворіть кригу!

Тон посміхнувся. Цього буде недостатньо.

Пара й туман кружляли навколо крижаних Лютих, закручуючись по спіралі в холодному смерчі, коли ті намагалися заморозити озеро, але на далекому березі Тон стиснув зуби і нахилився ще нижче, ніби збирався зануритися обличчям у замерзле озеро. Він опустив руки по плечі й запустив ще один імпульс.

Крига навколо крижаних Лютих та їхніх кудлатих хижаків прогиналася і переверталася. Крижані плити нахилялися, скидаючи воїнів у скаламучену воду. З розлюченим криком Рокк упав зі свого коня і поринув в озеро, а слідом за ним втонув його вовкокінь. Захоплені в пастку крижані Люті намагалися пливти, проте навколо них свистіла пара, кипіла вода, а уламки криги наповзали один на одного.

Тон розплющив очі і витягнув руки з води. Вони були геть мокрими, але залишкове тепло в долонях миттєво висушило їх.

Крижані Люті намагалися вибратися на твердий лід, борсаючись серед уламків криги.

З легкою лукавою усмішкою Тон стиснув кулаки і гупнув по поверхні озера. І в ту ж мить хвиля сильного холоду вирвалася назовні, подібно до крижаного штормового вітру, що, наростаючи, перетворився на льодяну повінь, яка скувала холодом розтале озеро, нерівні хиткі крижані плити, вмить зробивши озеро Бакал знову цілковито твердим.

Рокк та його воїни, що метушилися у воді, завили, побачивши, як на них несеться біла ударна хвиля. Ця заморожуюча хвиля накрила крижаних Лютих, огортаючи їх кригою озера, міцною, як камінь. Гуркіт прокотився аж до далекого берега, де вдарився в зруйновані ворота фортеці крижаних Лютих.

Тон запитав себе, чи така ж хвиля пронеслася містечком, убиваючи всіх його невинних мешканців.

Зовсім виснажений, він звалився на берегові скелі. Він почувався незвично слабким, і йому хотілося, аби Елліель була поруч. Вона подбала би про нього.

Але зараз він був тут один, тож він хитнувся вперед, стискаючи коліна. Його довге волосся було вогким від поту, він здригнувся, а тоді зрозумів, що це здригання — то сміх! Хоча Тон не міг пригадати, хто він, однак був вражений тим, що зробив. Він підняв руки, розвів пальці й подивився на них. Він не міг дочекатися, щоби сказати Елліель, що зміг зробити саме те, про що вона просила... саме те, про що попросив король Колланан.

Він сподівався, що вона скоро повернеться.

Тон взяв себе в руки і приготувався чекати на березі, поки загін Колланана дістанеться до нього по відновленій кризі. Елліель і Ласісу вже, ймовірно, вдалося знайти хлопчика.

Якщо ні, то, можливо, йому доведеться заради неї зруйнувати всю фортецю крижаних Лютих. У цю мить Тон думав, що він це зможе.

Три мамули поспішали вперед, ведучи за собою Хоробрих углиб крижаної фортеці. З іще палаючим реймером Елліель намагалася отримати бодай якусь відповідь від цих нетерплячих істот, поки вони бігли проходами.

— Бірч тут? Його утримують в одному з цих коридорів?

Повернувши за ріг, вони з Ласісом здивували своєю появою двох високих крижаних Лютих, не воїнів або вельмож, а радше представників нижчої касти. Кожен із них ніс великі томи в худорлявих руках. Заскочені зненацька несподіваною появою Хоробрих, Люті кинули важкі книги і схопилися за тупу на вигляд зброю, що висіла у кожного при боці.

Елліель і Ласіс рухалися разом так, ніби відпрацьовували спільні дії, вдаривши одночасно своїми реймерами. Вони рубанули Лютих, розчахнувши їх на половини, з яких клубочився дим. Щойно тіла впали, як Елліель, не зупиняючись і не роздумуючи, штовхнула приголомшених мамулів уперед, хоч і гадки не мала, куди вони йдуть.

— Ходімо, ми повинні його знайти!

Коли вони проминули наступне перехрестя, із великої, добре освітленої кімнати з’явився ще один Лютий. Хоча він був представником середньої касти, якийсь управитель абощо, він виглядав зарозумілим і пихатим. Почувши якусь метушню, він вискочив їм назустріч і побачив трьох мамулів, а за ними Хоробрих із запаленими реймерами. Лютий заревів від обурення, але, перш ніж він спромігся на слова, Елліель встромила свій вогненний клинок йому в живіт, випалюючи все до самого хребта. Він упав, усе ще намагаючись висловити свою лють.

— Ми повинні допитати наступного, — мовила Хоробра. — Інакше нам не вдасться знайти хлопчика, поки ми тут.

З яскраво освітленої кімнати вийшов широкоплечий маг Лютих. Він був окутаний аурою внутрішньої сили. На ньому було вбрання із заморожених шкур.

Ласіс підійшов ближче до Елліель.

— Маг Лютих точно знає, де знайти Бірма. — Він звузив свої світлі очі і став лицем до лиця зі зловісним чоловіком.

На обличчі мага ніби розбушувалася буря, і всім своїм виглядом він випромінював злість.

— Ти Хоробрий, якого ми вже колись ловили! Я Ерес, і я легко переміг тебе ще тоді. Я думав, королева Онн тебе Вже вбила. — Він кинув на Елліель спопеляючий погляд своїх схожих на чорний лід очей. — А тепер ти привів мені ще одну. Вона б’ється краще за тебе?

Ласіс різонув лезом реймера по магові, але той легко відхилив його щитом тіні. Елліель в ту саму мить теж завдала удару, але Ерес холодною хвилею відбив і її лезо. Холодок пробіг її кістками — з’явилась якась слабкість у тій силі, що вібрувала в її жилах. Полум’я її реймера замиготіло.

— Ми приїхали звільнити хлопчика, заручника, якого Рокк забрав із Лейк Бакал, — сказав Ласіс, вкриваючись потом і силкуючись уразити мага. — Де він? Скажи нам, де його тримають.

— А, хлопчик! — Ерес глузливо всміхнувся. — Королева Онн і досі тримає його в північному палаці.

Елліель застогнала з досади і знову атакувала своїм вогнем, але маг відбив його. Троє мамул, що вели їх, здавалися паралізованими від страху.

— Ні, він має бути тут! — закричала вона.

Ласіс засумнівався.

— Навіщо Онн утримувати його там? Вона сказала, що Рокк поверне його до Лейк Бакал. Я сам чув.

— Рокк виявився надто нетерплячим. Королева Онн вважала, що він уб’є дитину, як я зараз вб’ю тебе. Вона захотіла більше погратися з малим, обтесати його.

Із гнівним криком Елліель вгатила по магу, проте Ерес відбив її напад, її реймер залишив глибокий слід у замерзлих блоках стіни. Відбиваючи новий напад з боку Ласіса, маг зітхнув так, ніби вся ця битва була марнуванням його часу.

А тоді, ніби по якійсь дивній домовленості поміж себе, троє мовчазних мамулів раптом шмигнули вперед з несподіваною спритністю. Вони тримали невеликі гострі ножі зі слонової кістки. Мамули ошелешили Ереса, колючи його в литки й стегна, завдаючи невеликих, але болючих ран.

Маг роздратовано закричав і плеснув у долоні, прикликаючи магію. Хвиля холоду вмить заморозила мамулів. Вони розсипалися на крижані кристали кольору плоті, розкришене м’ясо посипалося на долівку.

Елліель і Ласіс не змарнували жертву мамулів. Тієї ж миті, коли маг відволікся, вони обоє кинулися вперед і разом змахнули своїми реймерами. Вогонь Елліель відчахнув магові голову, залишивши лише димний обрубок на його плечах. Коли голова Ереса впала на замерзлу підлогу, його обличчя виглядало настраханим. Щоб довершити справу, Ласіс завдав сильного удару і розсік його груди навпіл. Мертвий маг упав, і кров з його ран обернулася на дим.

Хоробрі зморено й розчаровано перезирнулися.

— Якщо Бірч досі в північному палаці, ми нічого більше тут не зможемо зробити. — Елліель подивилася на заморожені залишки тіл убитих мамулів. — Але він усе ще живий.

— Нам потрібно йти на північ, та вже не сьогодні, — сказав Ласіс. — Тепер мусимо тікати звідси, щоб повідомити короля Колланана. Мамули допомогли нам, і їхня жертва не має стати даремною.

— Вибираймося звідси, — промовила Елліель.

Вони залишили реймери запаленими на той випадок, якщо доведеться битися, щоб вийти із фортеці. Разом вони мчали коридорами назад, повертаючись на свободу.