Я кричу, підстрибую на ліжку дворецького, але Лакей відразу повертає мене назад.
— Це він? — питає він, озираючись через плече на Анну, яка стоїть біля вікна.
— Так, — каже вона; її голос тремтить.
Лакей нахиляється близько, його голос хрипкий, моєї шиї торкається подих, від якого тхне пивом.
— Недостатньо далеко плигнув, кролику, — каже він.
Лезо входить у мій бік, кров тече на простирадло, з нею витікає моє життя.