Повне зібрання короткої прози. Том 1

Слово перекладача

Ви коли-небудь задумувалися над тим, що реальність насправді не така вже й реальна? Що світ довкола вас несправжній? Що його підмінили, поки ви спали, а разом з ним підмінили і вас? Ви підходите до дзеркала, а на вас звідти дивиться дуже знайоме обличчя, дуже знайоме, проте в ньому є щось незвичне, чуже. А іноді буває, що весь світ, немов змовився проти вас: ви проспали, ключі від дому ніяк не знаходяться, у вашому районі немає жодного таксі, ви телефонуєте друзям, щоб запитати, може, бува, хтось їхатиме повз ваш дім, проте ніхто не піднімає слухавки. Ви сидите на кухні і чекаєте на таксі, але якби ви замість того вискочили на вулицю — що, якби і вулиці не виявилось? Але поки ви отак сидите і чекаєте, хтось цю вулицю готує спеціально для вас, проте цей хтось не встигає все зробити вчасно, і тому ви запізно прокидаєтеся, губите ключі і не виходите з дому — це все частина одного великого плану.

Герої оповідань Філіпа Діка — це звичайні люди, як ми з вами, які опиняються не в тому місці не в той час і намагаються це якось пояснити. У них це не завжди добре виходить, бо коли ти на вулиці зустрічаєшся поглядами з незнайомцями у білих халатах, які скручують в сувій багатоповерхівку, виникають певні запитання, на які немає готової відповіді.

Подорож оповіданнями Філіпа Діка, яку ви от-от почнете, це подорож прогресуючим сумнівом у реальності будь-чого. Ми звикли до того, що світ існує сам по собі, а ми — лише учасники цього нескінченного циклу змін, проте Дік порушує цю аксіому і ставить у центр суб’єкта світосприйняття. І цей зсув фокуса відкриває неочевидні раніше речі, адже як можна говорити про будь-яку об’єктивність світу, якщо кожен бачить його по-різному. І що як люди, які описують його однаково, всього лише переживають колективну галюцинацію, але варто комусь із них прийняти антидот, як по реальності починають розходитися брижі.

Тут комп’ютери можуть перейти на альтернативне джерело живлення, використовуючи людей як джерело енергії, дитячі іграшки намагаються взяти під контроль дітей, а люди, самі того не усвідомлюючи, створюють богів, і ці боги стають набагато реальнішими за старозавітних героїв. І якби Ной жив у наш час і почав будувати свій ковчег — що про нього подумали б сусіди? Філіп Дік розвиває ці думки з притаманною йому влучністю, стираючи на перший погляд очевидну грань між машиною і людиною, людиною і богом, богом і машиною. І що сильніше він піддає цю грань сумніву, то менш очевидною вона стає, переходячи зі сфери аксіом у сферу поглядів.

Як це притаманно справжнім геніям, Філіп Дік майже до самої смерті жив у бідності, проте під кінець життя слава все-таки прийшла до нього: Рідлі Скотт почав зйомки свого знаменитого «Того, що біжить по лезу», в основу якого ліг роман Діка «Чи сняться андроїдам електричні вівці». Дік не дожив кілька місяців до прем’єри картини, як і не побачив наступних екранізацій своїх робіт: «Пригадати все» з Арнольдом Шварценеґґером і пізніший рімейк з Коліном Фаррелом, «Крикунів» з Пітером Веллером, «Прибульця» з Генрі Сінізом, «Особливу думку» з Томом Крузом, «Час розплати» з Беном Аффлеком та Умою Турман, «Затьмарення» з Кіану Рівзом, «Пророка» з Ніколасом Кейджем та «Змінюючи реальність» з Меттом Деймоном.

Нині Філіп Дік знаменитий, його іменем названа літературна премія за найкращий науково-фантастичний роман у м’якій обкладинці, проте в часи, коли писалися ці оповідання, найбільше, на що він міг розраховувати, — це публікація в науково-фантастичних журналах та неоднозначні відгуки консервативних критиків. Тепер ці оповідання може оцінити і український читач, поставивши собі запитання, яке не полишало Філіпа Діка протягом усього його життя: наскільки ж реальна реальність?