Останнє вбивство на краю світу

Розділ 80

Бен малює палицею на землі. Він тут уже кілька годин заповнює задній двір рівняннями, сотнями рівнянь, одне за одним. І немає жодної ознаки, що він збирається зупинитись. Він шаленіє, бо не може зосередитися ні на чому, окрім знань, що вириваються з його підсвідомості.

Усе село занепокоєно спостерігає за ним. Спершу вони скупчилися навколо нього в тісному колі, але оскільки він заповнював землю цифрами, їм довелося відійти далі, аж поки вони не опинилися на балконах і на сходах станції канатної дороги.

Зазвичай вони б покликали на допомогу старійшин, але тих більше немає. Вони намагалися запитати мене, але я відмовляюся відповідати. Я не розмовляла з жодним із них відтоді, як острів огорнув туман.

Німа довірила їм цей світ. Вона віддала майбутнє в їхні руки. Їм уже не потрібна нянька.

— Бене, — звертаюся я до нього в думках. І знову, коли він не реагує: — Бене!

— Ебі? — Він кліпає, його серце завмирає. — Де ти була? Я кликав тебе. Я не знаю, що зі мною відбувається.

Паличка випадає з його руки, коли він з дедалі дужчим страхом дивиться на рівняння, що оточують його.

— Це я зробив?

— Усе гаразд, — заспокоюю я. — Перед тим, як ти народився, Німа наповнила твою голову знаннями, які знадобляться твоєму народові для виживання. Вони були замкнені у твоїй підсвідомості, трималися в таємниці навіть від тебе самого. Вона не хотіла, щоб Тея чи Гефест зрозуміли, що вона зробила.

Така хитрість була популярною перед кінцем світу, коли діти заможних родин народжувалися з розумінням вищої математики, природничих наук і фінансів. Я сподіваюся, що селяни використають такі переваги з більш благородною метою.

— Я збираюся дещо зробити, але тобі від цього буде неприємно, — кажу я.

Світ стискається й міліє, коли я пробираюся крізь його свідомість, навколо мене спалахують нейрони, потріскує електрика.

Ще глибше. Думки хлопчика виють навколо мене, какофонія його страху й розгубленості майже нестерпна. Це схоже на відчуття, коли насувається торнадо, а ти ховаєшся всередині картонної коробки.

Глибше й глибше, я знімаю нейронний блок, що стримує знання, і заливаю його мозок серотоніном, дофаміном, ендорфінами й окситоцином — хімічними речовинами щастя. Я не хочу, щоб його приголомшив потік інформації.

Він тримається за голову, кривлячись, коли знання всього світу вирують у його мозку.

— Там надзвичайно багато інформації, — кажу я. — Але найважливіше завдання, яке стоїть перед тобою, — це зберегти гестаційні капсули[16] твого народу, можливо, навіть удосконалити їх, якщо зможеш. Ти також маєш навчити цього інших. Не байдикуй. Від цього залежить ваше виживання.

— Я не буду тобі дякувати, Ебі.

Я не відповідаю. У цьому немає потреби. Німа залишила мені дві роботи. Це була одна з них, і я з нею впоралася.

Бен знову кліпає й усвідомлює, що оточений селянами, вони обіймають його, їхні обличчя скупчилися в тривозі.

— Зі мною все гаразд, — заспокоює він, усміхаючись до них. — У нас тепер усе гаразд.