Повне зібрання короткої прози. Том 2

Космічні браконьєри

— Що це за корабель? — запитав капітан Шер, уважно вдивляючись в екран відеомодуля й не відриваючи рук від панелі керування.

Нельсон, навігатор, зиркнув через його плече на екран.

— Хвилинку, — він повернув контрольну камеру і сфотографував зображення. Фото ковзнуло у приймач пневматичного зв’язку й полетіло в штурманський відсік. — Спокійно, капітане. За мить отримаємо відповідь від Барнза.

— Що вони тут роблять? Чого їм тут треба? Їм же напевно відомо, що заходити в систему Сиріуса заборонено.

— Зверніть увагу на опуклі боки, — Нельсон провів пальцем по екрану. — Це вантажник. Бачите, який округлий? Це транспортник, жодних сумнівів.

— А гляньте ще ось на це. — Шер підкрутив збільшувач. Зображення чужого корабля виросло, заповнивши весь екран. — Бачите ряд виступів?

— То й що?

— Це важкі гармати. Притоплені, з далеким радіусом дії. Так, це транспортник, але озброєний.

— Пірати, мабуть.

— Можливо. — Шер бавився кулькою мікрофона внутрішнього зв’язку. — Щось підказує мені, що слід зв’язатися із Террою.

— Для чого?

— Це може бути розвідник.

Очі Нельсона зблиснули.

— Думаєте, вони нас сканують? Але якщо у них є ще кораблі, то чому наші радари їх не засікли?

— Ймовірно, вони перебувають за межами досяжності.

— Тобто далі ніж два світлові роки? Я підкрутив радари на максимум, а це найкращі радари на сьогодні.

З лотка пневматичного зв’язку вилетів футляр з повідомленням і покотився по столу. Шер упіймав його, витягнув аркуш паперу, розгорнув, хутко проглянув і передав Нельсону.

— Ви теж подивіться.

Корабель був адгаранський, першокласний новітній транспортник. Барнз від руки дописав уточнення: «На цьому серійному типі адгаранських вантажних суден немає озброєння. Схоже, гармати встановлено додатково, це нестандартна комплектація».

— Отже, це не наживка, — пробурмотів Шер. — Цей варіант можна виключити. А що нам відомо про Адгару? З якого дива адгаранський корабель вторгається у систему Сиріуса? Терра вже давно закрила цей сектор. Вони мають знати, що тут заборонено торгувати.

— Про адгаранців узагалі мало що відомо. Тільки те, що вони брали участь у Всегалактичній торговій конференції.

— А до якої раси вони належать?

— Арахніди, що типово для цього регіону. Походять з великого мерзимського кореня, різновид мерзимського прототипу. Мало з ким підтримують контакти. Мають складну суспільну структуру, досить жорсткі правила поведінки індивідів. Їм притаманний вроджений суспільний інстинкт.

— Тобто вони комахи?

— У певному сенсі. В тому ж, в якому нас можна вважати лемурами.

Шер знову підійшов до відеомодуля, зменшив зображення і зосереджено дивився в екран. Радар автоматично відстежував адгаранський корабель, не випускаючи його з поля зору.

Вантажник, велетенський і чорний, здавався незграбним порівняно з елегантним терранським крейсером. Він нагадував вгодованого хробака, а його тьмяні бічні секції так розбухли, що скидалися на великі кулі. Корабель наближався до зовнішньої планети системи Сиріуса, блимаючи сигнальними вогнями. Рухався він повільно й обережно, наче намацуючи шлях. Ось він ліг на орбіту десятої планети і розпочав посадковий маневр. Спалахнули червоним вогнем струмені гальмівних сопел. Розбухлий хробак поволі пішов на зниження, наближаючись до поверхні планети.

— Вони здійснюють посадку, — зауважив Нельсон.

— То й добре. Нерухоме судно — чудова мішень для нас.

Адгаранський корабель досяг поверхні десятої планети, його гальмівні сопла вивергнули хмару газів і завмерли. Вантажник приземлився на сірий пісок похмурої пустелі, що лежала між двома гірськими кряжами. Десята планета була зовсім безплідною, світом без атмосфери, без жодних ознак життя й без краплі води.

Ландшафт був здебільшого скелястим: розмежовані ярами холодні стрімчаки, що відкидали розлогу тінь, — безживна поточена поверхня, непривітна й ворожа.

Адгаранський корабель враз ожив, його люки розчахнулися. Назовні висипали крихітні чорні цятки, їх ставало все більше. З транспортного судна вихлюпнувся цілий потік цих цяточок, що мчали піщаною рівниною. Деякі з них вже дісталися до скель і позникали серед кратерів і вершин. Інші перевалили за хребти і загубилися в тінях гір.

— Чорт! — пробурмотів Шер. — У цьому ж немає жодного сенсу! Чого їм тут треба? Ми прочесали всі ці планети вздовж і впоперек. Тут немає нічого вартого уваги, геть нічого.

— Можливо, у них інші потреби чи інше уявлення про те, що є вартим уваги.

Шер раптом закляк.

— Погляньте, їхні кари повертаються на корабель.

Чорні цятки з’явилися знову, виринувши з тіні кратерів.

Вони поспішали до материнського хробака, здіймаючи хмарки піску. Люки знову розчахнулися. Один за одним кари тяглися всередину корабля і зникали. Кілька останніх припізнілих екіпажів заїхали досередини, і люки зачинилися.

— І що в біса вони там знайшли? — подивувався Шер.

Пригнувши голову, до командного відсіку увійшов офіцер-зв’язківець Барнз.

— Він досі на поверхні? Дайте мені глянути. Ніколи не бачив адгаранського корабля.

Вантажник на поверхні планети тимчасом зарухався. Він здригнувся, завібрував усім корпусом, здійнявся з місця і почав стрімко набирати висоту, взявши курс на дев’яту планету. Спочатку він покружляв на орбіті, оглядаючи нерівний, наче поїдений віспою, ландшафт її поверхні. Внизу лежали порожні впадини висохлих океанів, нагадуючи велетенські дека для випічки.

Адгаранці обрали одну із западин, і корабель пішов на посадку. У небо здійнялися хмари газів.

— Знову та сама фігня, — пробурмотів Шер.

Люки розчахнулись, мурашині цятки повиповзали на поверхню і чимдуж помчали в усі боки.

Шер роздратовано прикусив губу.

— Ми мусимо дізнатися, що вони шукають. Погляньте, як вони рухаються. Вони точно знають, що роблять.

Він схопив мікрофон передавача, але потім враз його опустив.

— Терру, мабуть, викликати не варто. Ми самі зможемо впоратися.

— Але не забувайте, що вони озброєні.

— Ми захопимо їх, коли вони приземляться. Вони по черзі зупиняються на кожній планеті. Ми зустрінемо їх на четвертій.

Пробігшись пальцями по клавіатурі, Шер вивів на екран карту системи Сиріуса.

— Коли вони сядуть на четверту планету, ми їх там уже чекатимемо.

— Вони можуть вирішити битися.

— Можливо. Але ми мусимо з’ясувати, що вони вантажать на корабель. Хоч би що то було, воно належить нам.

На четвертій планеті системи Сиріуса була атмосфера і трохи води. Шер посадив корабель на руїни давно полишеного стародавнього міста.

Адгаранський вантажник ще не з’явився. Шер уважно оглянув небосхил, а потім відчинив головний люк. Він, Барнз і Нельсон, озброєні великокаліберними слем-рушницями, сторожко вийшли назовні. Люк зачинився, і крейсер рвонув у височінь.

Чоловіки стежили за відльотом свого корабля, тримаючи рушниці напоготові. Повітря було холодним і розрідженим, вітер обвівав їхні скафандри.

Барнз увімкнув обігрів.

— Як на мене, тут досить холодно.

— Це нагадує нам, що ми — террани, хоча й на відстані багатьох світлових років від дому, — зауважив Нельсон.

— План дій такий, — повідомив Шер. — Ми не будемо їх підривати, про це не може бути й мови. Нам потрібен їхній вантаж. Підірвемо корабель — знищимо все.

— Що ж тоді ви пропонуєте?

— Ми накриємо їх газовою хмарою.

— Газовою хмарою? Але ж...

— Капітане, ми не можемо застосувати газ. Інакше доведеться чекати, доки він нейтралізується.

— Тут вітер. Він розвіє хмару дуже швидко. У всякому разі, це єдине, що ми можемо зробити, тож доведеться ризикнути. Будьте готові, щойно побачимо їхній корабель.

— А якщо промажемо газом?

— Тоді доведеться відкрити вогонь. — Шер пильно оглядав небо. — Схоже, вони наближаються. Ховаймося.

Вони поквапилися до руїн міста — нагромадження залишків башт і колон, всіяних дрібними кам’яними уламками.

— Згодиться, — сказав Шер і присів навпочіпки, не випускаючи рушниці з рук. — Ось і вони.

Адгаранський корабель з’явився над ними і почав заходити на посадку. Він повільно знижувався під гуркіт своїх дюз, що здіймали в повітря хмари пилу. Нарешті судно приземлилось, здригнулося і непорушно завмерло.

Шер вхопив мікрофон.

— Вперед!

У небі з’явився терранський крейсер і почав стрімко знижуватися до адгаранців. Крейсер потужними струменями випустив біло-блакитну хмару просто на чорний вантажник.

Вона швидко долетіла до запаркованого корабля, огорнула його зусібіч своїми хвилями і всмокталася в обшивку.

Поверхня корпусу на мить зажевріла, уламки почали завалюватися всередину. Обшивка швидко іржавіла. Терранський крейсер, виконавши своє завдання, заклав віраж і зник у небі.

З адгаранського судна почали вискакувати дрібні фігурки. Довгоногі, вони метушилися і стрибали, як навіжені. Потім більшість з них повернулися назад, у нутрощі корабля, і почали витягати звідти пожежні шланги, балони та інше обладнання. Вони гарячково працювали, зникаючи у корозійній хмарі.

— Вони поливають корабель із шлангів.

Адгаранців побільшало, вони гарячково метушилися.

Хтось застрибував на корабель, хтось зістрибував на землю, хтось кудись цілеспрямовано рухався, хтось безцільно кружляв довкола.

— Наче мурашник розворушили, — пробурмотів Барнз.

Адгаранці обліпили корпус судна, відчайдушно поливаючи обшивку, намагаючись зупинити корозійну дію газової хмари. Тимчасом у небі знову з’явився терранський крейсер, що готувався до повторної атаки. Він стрімко наближався, виростаючи з крихітної цяточки у сріблясту голку, що виблискувала у променях Сиріуса. Батарея гармат вантажника марно намагалася взяти швидкісний крейсер на приціл.

— Бомбіть поруч із ціллю! — наказав у мікрофон Шер. — Не пошкодьте корабель. Нам потрібен вантаж.

Люки крейсера розчахнулися. Дві бомби полетіли вниз точно розрахованими траєкторіями і вибухнули обабіч нерухомого вантажного судна. Його накрило хмарою каміння й пилу, що смерчем здійнялися вгору. Чорний хробак здригнувся. Адгаранці зісковзнули з обшивки корабля на ґрунт. Гарматна батарея здійснила кілька пострілів, але промахнулася. Крейсер шугнув угору і зник за обрієм.

— У них немає жодного шансу, — сказав Нельсон. — Вони не зможуть злетіти, доки не зіб’ють корозійної хмари.

Більшість адгаранців утікали з корабля і розбігалися навсібіч.

— Справу, вважай, зроблено, — сказав Шер і звівся на ноги. — Ходімо!

Яскравий спалах сигнальної ракети, випущеної транспортником, усипав небо білими іскрами. Перелякані нападом адгаранці безцільно метушилися довкола корабля, газова хмара поступово розсіювалася. Біла сигнальна ракета сигналізувала капітуляцію. Угорі знову закружляв крейсер, чекаючи наказу від Шера.

— Ви тільки погляньте на них, — сказав Барнз, — комахи розміром з людей.

— Хутчіш, — поквапив їх Шер. — Хочу дізнатися, що вони везуть.

Командир адгаранців чекав на них біля корабля. Ошелешений несподіваним нападом, він рушив назустріч терранам.

Нельсон, Шер і Барнз дивилися на нього з ледь тамованою огидою.

— Боже, — вихопилося в Барнза, — то ось вони які!

Адгаранець мав майже п’ять футів зросту, його тіло вкривав чорний хітиновий панцир. Стояв він на чотирьох тоненьких кінцівках, дві верхні кінцівки, якими він розмахував, росли із середини його тіла. З одягу на ньому був лише незатягнутий ремінь, на якому теліпалися якісь інструменти та зброя. Його очі мали складну будову, в кожному було по кілька кришталиків. Ротом слугувала вузька щілина у нижній частині продовгуватого черепа. Істота не мала вух, а на голові у неї тремтіли два схожі на антени відростки.

За спиною адгаранського командира скупчилися члени екіпажу, нерішуче завмерши. Дехто з них тримав спрямовану в бік терранів трубчасту зброю. Командир адгаранців різко заклацав ротом і похитав вусиками. Його підлеглі опустили зброю.

— І як з ними спілкуватися? — запитав Барнз у Нельсона.

Шер вийшов наперед.

— А це не має жодного значення. Нам йому нічого сказати. Вони й самі добре знають, що перебувають тут незаконно, нас цікавить лише їхній вантаж.

Він проштовхався повз командира, інші адгаранці розступилася. Шер піднявся на корабель, Нельсон і Барнз прослідували за ним.

Нутрощі вантажника сочилися слизом. Звідусіль капало. Темні вузькі проходи нагадували довжелезні тунелі. Підлога була слизькою. Члени екіпажу ховалися в темряві, виднілися лише їхні кінцівки та вусики, що нервово похитувалися. Шер освітив ліхтариком один з проходів.

— Сюди. Схоже на головний коридор.

Командир адгаранців ані на крок не відставав від терранів, але Шер не звертав на нього уваги. Терранський крейсер приземлився неподалік. Нельсон бачив, як їхні солдати займали позиції.

Попереду коридор впирався у металеві двері. Шер жестом наказав їх відчинити.

— Відчиняй!

Командир адгаранців відступив, демонструючи небажання коритися. Підійшли ще кілька членів екіпажу, всі з трубчастою зброєю.

— Вони готуються до спротиву, — тихо попередив Нельсон.

Шер націлив на двері слем-рушницю:

— Що ж, коли немає іншої ради...

Адгаранці збуджено заклацали, проте до дверей ніхто не підійшов.

— Гаразд, — похмуро сказав Шер і натиснув на гачок. Двері випарувалися хмарою диму. Тепер там був отвір, цілком достатній для проходу. Схвильовано клацаючи, навколо стовпилися ошелешені адгаранці. Їх ще чимало набігло ззовні, і всі вони скупчилися навколо трьох терранів.

— Ходімо далі, — сказав Шер і ступив у прохід, що зяяв попереду. Нельсон і Барнз пішли за ним, тримаючи випромінювачі напоготові.

Прохід збігав униз, повітря було важким і насиченим. Комахи не відставали.

— Назад! — Шер обернувся до адгаранців і підняв зброю. Вони зупинилися. — Стояти! — Потім уже до своїх: — Рухаймося далі.

Террани завернули за ріг і опинилися в трюмі. Шер ступав сторожко, обережно. Раптом перед ними виринули кілька адгаранських вартових з трубчастою зброєю напоготові.

— Геть з дороги! — Шер націлив на них слем-випромінювач. Бартові неохоче відступили.

Шер пройшов далі і раптом зупинився як укопаний.

Перед ним був вантаж корабля. Трюм був до половини заповнений акуратно складеними кульками, що мерехтіли молочно-білим сяйвом, схожі на величезні коштовні перлини незрівнянної краси. Тисячі кульок. Вони лежали повсюди, скільки сягав погляд, і тягнулися нескінченними рядами аж ген углиб. Ці чудернацькі кульки світилися м’яким внутрішнім сяйвом, що заливало корабельний трюм.

— Неймовірно! — вигукнув Шер.

— Не дивно, що вони намагалися проскочити сюди без дозволу. — Барнз зробив глибокий вдих, широко розплющеними очима розглядаючи посталу перед ними розкіш. — Думаю, я би на їхньому місці вчинив так само. Ви тільки погляньте на це!

— Які величезні! — захоплено погодився з ним Нельсон. Вони перезирнулися.

— Я ніколи не бачив нічого подібного, — вражено сказав Шер. Адгаранські вартові стривожено дивилися на них, тримаючи зброю напоготові. Шер підійшов до першого ряду перлин, розкладених з математичною точністю.

— Неймовірно! Сховище коштовностей, складених як... Як дверні ручки на складі.

— Може, колись вони належали адгаранцям, — замислено протягнув Нельсон. — Може, це багатство колись вкрали у них будівничі міст системи Сиріуса, і тепер адгаранці повертають своє добро.

— Цікава думка, — зауважив Барнз. — Це пояснює, чому вони так легко їх познаходили.

Шер на це лише гмукнув.

— Так чи так, а коштовності тепер наші. Усе в системі Сиріуса належить Террі. Це погоджено, запротокольовано і підписано.

— А що як це коштовності, які ми вкрали в адгаранців?

— Тоді їм не слід було підписувати угоду про заборонені для відвідування системи. Вони мають свою власну. А ця — власність Терри. — Шер простягнув руку до однієї з перлин — Цікаво, які вони на дотик?

— Обережніше, капітане. Вони можуть бути радіоактивними.

Шер торкнувся перлини.

Адгаранці враз накинулися на нього і відштовхнули назад. Шер відбивався, один з охоронців вхопився за Шерів випромінювач і вирвав його з рук капітана.

Барнз вистрілив, і охоронці зникли без сліду.

Нельсон опустився на коліно і почав стріляти в напрямку входу. Коридор був ущерть заповнений адгаранцями. Частина з них почали відстрілюватися. Над Нельсоновою головою проносилися тонкі розпечені промені.

— Їм нас не здолати, — прохрипів Барнз. — Вони не наважуються відкрити вогонь по-справжньому: бояться пошкодити перлини.

Адгаранці відступали коридором, геть від пролому в трюм. Їхній командир наказав припинити вогонь.

Шер вихопив з рук у Нельсона випромінювач і розніс на пил ще кількох комах. Тимчасом члени ворожого екіпажу забарикадували вихід з трюму. Вони підтягли важкі плити для аварійного ремонту корпусу і хутко заварили ними пролом.

— Випалюйте діру! — гаркнув Шер. — Вони намагаються нас тут замурувати.

Барнз націлив випромінювач на корпус корабля. Два слем-промені вгризлися у бічну стіну, і метал піддався. Вони випалили круглий отвір.

Назовні, тимчасом, тривала сутичка між терранськими солдатами й адгаранцями. Іншопланетяни відходили, відстрілюючись і підстрибуючи. Декотрі заплигували в люки корабля, інші кидали зброю і тікали геть. Очманілі, вони безпорадно метушилися, стрибали туди-сюди і несамовито клацали.

Терранський крейсер ожив і націлив на вантажник важкі гармати.

— Не стріляти! — скомандував у мікрофон Шер. — Не чіпайте корабель, це зайве.

— Їм кінець, — видихнув Нельсон, зіскочивши з пропаленого отвору в корпусі корабля на землю. За ним стрибнули Шер і Барнз. — У них жодних шансів. Вони не вміють воювати.

Шер жестом підкликав групу солдатів.

— Сюди! Швидше, чорт забирай!

З пролому в корпусі корабля посипалися молочного кольору перлини. Вони підскакували й розкочувались навсібіч. Частину опор корабля рознесли на друзки, і купи коштовностей викотилися просто їм під ноги.

Барнз підняв одну перлину. Її тепло відчувалося навіть крізь рукавицю. Він підняв коштовність до світла. Кулька була матова. Її молочне сяйво вигравало тьмяними хаотичними тінями. Перлина пульсувала і пломеніла, немов жива.

Нельсон насмішкувато глянув на нього.

— Цікава дрібничка, еге ж?

— Чудова! — Барнз підняв ще одну. З корабля у нього пальнув якийсь адгаранець, але не влучив.

— Ти лишень поглянь, їх тут тисячі!

— Треба викликати сюди наші торгівельні кораблі, щоб вони все звідси забрали, — сказав Шер. — Ми не будемо в безпеці доти, доки вони не завантажать останню перлину і не відлетять на Терру.

Стрілянина майже затихла. Террани оточували залишки адгаранського екіпажу.

— А з ними що робитимемо? — запитав Нельсон.

Шер не відповів. Він уважно розглядав перлину, крутячи її в руках.

— Погляньте лишень, — протягнув він. — Виграє різними барвами, залежно від того, як на неї падає світло. Бачили колись щось подібне?

На четверту планету сів велетенський терранський вантажник. Люки трюмів відчинилися. Потужні кари, ціла колона присадкуватих вантажівок, попрямувала до адгаранського корабля. Похилі трапи опустилися, роботизовані ковші готувалися ставати до роботи.

— Підгрібайте геть усе! — горлав менеджер компанії «Терран ентерпрайзес» Сильванус Фрай, підходячи до Шера і витираючи спітніле чоло картатим носовичком. — Дивовижна здобич, капітане. Справжня знахідка. — Він простяг капітанові свою вологу долоню, і вони потиснули руки.

— Не розумію, як це ми їх раніше проґавили, — відповів Шер. — Адгаранці просто прилетіли і забрали добро. Ми стежили, як вони переміщалися з однієї планети на іншу, немов травневі бджоли, що перелітають з квітки на квітку, збираючи мед. Дивом дивуюсь, чому наші розвідники нічого не знайшли.

Фрай знизав плечима.

— А яке це має значення? — він узяв одну з перлин, підкинув її вгору і підхопив. — Гадаю, кожна жінка на Террі носитиме на шиї таке намисто — або хотітиме його носити. За пів року вони вже дивуватимуться, як можна було раніше жити без них. Типово людський менталітет, капітане.

Він засунув перлину до кишені.

— Візьму й собі одну для дружини.

Озброєний терранський солдат привів командира адгаранського корабля. Той більше не клацав, відмовчувався. Уцілілих адгаранців роззброїли і дозволили ремонтувати вантажник.

Вони залатали корпус корабля і вже закінчували відновлювати пошкоджену корозією обшивку.

— Ми вас відпускаємо, — повідомив Шер командиру. — Ми могли б судити вас як піратів і розстріляти, але не хочемо зайвої мороки. Краще передайте своєму керівництву, щоб віднині ваші кораблі не потикалися до системи Сиріуса.

— Та він же вас не розуміє, — буркнув Барнз.

— Я знаю. Це просто формальність. Зрештою, головне він, думаю, второпав.

Командир адгаранців стояв мовчки і чекав.

— Це все, — Шер нетерпляче махнув у напрямку адгаранського корабля. — Закінчуйте ремонт і стартуйте, забирайтеся звідси, і щоб більше ми вас тут не бачили.

Адгаранця відпустили, він поволі рушив до свого корабля і незабаром зник у проваллі темного люка. Члени його екіпажу закінчили ремонтувати обшивку, зібрали інструменти і піднялися на борт.

Люки зачинилися. Адгаранський корабель здригнувся, запрацювали реактивні двигуни. Незграбно відірвавшись від землі, він здійнявся у небо і вирушив у міжзоряний простір.

Шер провів корабель поглядом.

— От і все, — Шер і Фрай поквапилися до свого крейсера. — Гадаєте, ці перлини стануть сенсацією на Террі?

— Аякже, хіба в цьому можуть бути якісь сумніви?

— Та ні. — Шер замислився. — Вони відвідали лише шість з десяти планет. На інших планетах має бути ще. Після того, як ми доправимо цей вантаж на Терру, варто буде обстежити внутрішні планети. Якщо адгаранці знаходять там перлини, то й ми спробуємо.

Очі Фрая зблиснули за окулярами.

— Чудово! Я й не подумав, що їх же може бути більше.

— Авжеж, — Шер потер підборіддя. — Принаймні, вони мають там бути.

— Вас щось непокоїть, капітане?

— Я ніяк не можу зрозуміти, чому ми досі їх ніколи не знаходили.

Фрай поплескав його по спині.

— Та годі вам, не переймайтеся цими дурницями!

Шер кивнув, все ще у глибокій задумі.

— Ніяк не втямлю, чому ми раніше їх не бачили? У чому тут секрет?

Командир адгаранського судна сидів за панеллю керування, налаштовуючи передавач. На екрані відеомодуля з’явилась Контрольна база другої планети адгаранської системи. Командир підніс до шиї звуковий конус.

— У нас погані новини!

— Що сталося?

— На нас напали террани і відібрали вантаж.

— Скільки було на борту?

— Половина. Ми відвідали лише шість планет.

— Прикро. Вони забрали вантаж на Терру?

— Вочевидь.

Запала мовчанка.

— На Террі тепло?

— Наскільки я знаю, досить тепло.

— Тоді, можливо, все буде гаразд. Ми не збиралися робити кладки на Террі, але якщо вони самі...

— Мені не подобається, що террани захопили половину наших дітей. Шкода, що ми не встигли забрати інших.

— Не біда. Попросимо Матір відкласти нових, щоб компенсувати втрачене.

— Але що террани збираються робити з нашими яйцями? Щойно ті почнуть лупитися, вони матимуть страшенний клопіт, справжні проблеми. Щось я їх не розумію, хто знає, що у них у головах. Мені страшно навіть уявити, що буде, коли яйця почнуть лупитися. А на вологій теплій планеті цього не доведеться довго чекати...