Повне зібрання короткої прози. Том 2

Хто має очі, той побачить

Я цілком випадково виявив, що на Землю неймовірним чином вторглися іншопланетні форми життя. Я так досі й не зміг нічого з цим вдіяти, нічого не зміг придумати. Написав був листа до уряду, але у відповідь вони лише прислали мені рекламний буклет про ремонт та обслуговування каркасних будинків. Хай там як, а про цю інвазію вже відомо, я не перший, хто її викрив. Можливо, ситуацію вже навіть взяли під контроль.

Якось я сидів у своєму плетеному кріслі, знічев’я гортаючи сторінки дешевої книжки, яку хтось залишив у трамваї, і раптом натрапив на формулювання, що стало відправною точкою моєї розвідки. Спершу я навіть не відреагував на нього, знадобилося кілька хвилин, щоб повного мірою усвідомити його значущість. Коли ж я її осягнув, то здивувався, що з першого погляду не зауважив очевидного.

Йшлося, поза сумнівом, про форму життя з неймовірними властивостями, нехарактерними для земних життєвих форм. Мушу зауважити, що цей вид зазвичай маскується під звичайних людей, але завдяки наведеним автором спостереженням їхнє маскування легко викрити, з чого стає зрозумілим, що автору все теж було очевидно. Так, він чудово все розуміє і ставиться до ситуації досить легковажно. Ось як звучав цей рядок (я навіть тепер здригаюся, згадуючи про нього):

...його очі поволі блукали кімнатою.

Мене аж затрусило. Я намагався уявити собі ці очі. Може, вони котилися по кімнаті, як монети? З уривку цього аж ніяк не випливало. Звучало так, наче вони радше рухалися у повітрі, а не по якійсь поверхні. І, вочевидь, досить швидко. Але жоден персонаж оповіді цьому не здивувався. Це теж змусило мене задуматися: такий незвичайний факт — і жодної реакції. Далі пішло ще жахливіше:

...його очі перебігали з однієї людини на іншу.

Іншими словами, очі явно відокремилися від решти його тіла і діяли самостійно. Моє серце страшенно закалатало, я заледве дихав. Я натрапив на випадкову згадку про абсолютно невідому породу істот. Вочевидь, позаземну. Одначе для персонажів оповідання все виглядало цілком природним, тобто можна було припустити, що і вони належали до цієї самої породи.

А як щодо автора? У моїй голові почала закрадатися підозра: аж надто спокійно він говорить про подібні явища. Очевидно, що і для нього це — нормальна річ. Він не робить жодної спроби приховати того, що знає. Потім я прочитав таке:

...враз його очі прикипіли до Джулії.

Джулія, як добре вихована леді, повинна була б щонайменше обуритися. Далі описувалось, що вона запашіла рум’янцем й сердито звела брови. Тут я зітхнув з полегшенням: усе ж не всі персонажі були прибульцями. Але оповідь продовжувалася:

...його очі повільно і спокійно обстежували кожний дюйм її тіла.

Боже правий! При цьому жінка після цього лише відвернулася і пішла геть — тільки й усього. Я відкинувся на спинку крісла і ледь не задихнувся від такого жахіття. Моя дружина і вся родина здивовано поглядали на мене.

— Що сталося, любий?

Я не міг бодай щось їй пояснити. Для пересічної людини знати про таке — то було б занадто, тож я тримав усе при собі.

— Та нічого, — відповів я пошепки, а потім підвівся, згорнув книжку і поспіхом залишив кімнату.

Дочитував я вже в гаражі. Далі було гірше. Тремтячи, я прочитав такий абзац:

...він поклав свою руку на талію Джулії, але дівчина попросила його негайно її прибрати. Він, усміхаючись, одразу так і зробив.

Далі не було жодних згадок про те, що сталося з тією рукою після того, як чоловік її прибрав. Можливо, він її залишив у кутку. Можливо, викинув геть. Це не має значення. У будь-якому разі, було цілком очевидно, що відбулося, і це вразило мене найбільше.

У книжці йшлося про породу істот, здатних довільно відокремлювати частини своєї анатомічної будови. Очі, руки, можливо, ще щось. Навіть не кліпнувши оком. Тут мені стали в пригоді мої знання з біології. Схоже, це були представники найпростіших істот — одноклітинні організми, створіння, розвинені не більше за морських зірок. Як відомо, морські зірки теж на таке здатні.

Я читав далі й натрапив на неймовірне одкровення, яке автор навів без найменшого остраху:

...біля самого кінотеатру ми розділилися. Частина нас зайшла досередини, інша частина — до кафе на вечерю.

Схоже, це був бінарний поділ клітин. Поділ навпіл, в результаті якого формуються два окремі організми. Вірогідно, кожна нижня половина пішла до кафе, куди йти було далі, а верхні частини відвідали кінотеатр. Гортаючи сторінки тремтячими руками, я читав далі, доки на одному абзаці не затнувся, відчувши, як мені паморочиться в голові:

На жаль, тут не могло бути жодного сумніву: бідолаха Бібні втратив голову.

І далі на додачу:

...Боб зауважив, що у Бібні обірвалося серце.

Одначе Бібні й далі собі жив і діяв, як і ще один персонаж, що теж виглядав доволі дивно. Про нього було сказано, що:

...йому справді забракло мізків.

Подальший абзац не залишає сумнівів щодо описаної там ситуації. Джулія, яку я сприймав за нормальну жінку, зрештою виявляється такою самою позаземною формою життя, як і всі інші: ...Джулія охоче віддала своє серце цьому молодикові.

У тексті не розповідається про подальше місцезнаходження цього органу, та насправді мені до цього геть байдуже. Зрозуміло, що Джулія продовжує жити, як жила досі, як і всі інші дійові особи цього твору. Тобто без серця, без рук, очей, голови і мізків. У разі потреби вони можуть без шкоди для здоров’я розділитися на дві частини.

...і зрештою вона пообіцяла віддати йому свою руку.

Мені стало млосно. Отже, цей негідник на додачу до серця тепер матиме ще й руку. Я аж здригнувся, коли уявив, що він збирається робити з цими частинами її тіла:

...він узяв її руку.

Нетерплячий, він уже почав самовільно її розчленовувати. Розхвилювавшись, я згорнув книжку і зірвався на ноги, та все ж від мого погляду не встигла сховатися остання характеристика отих безтурботних анатомічних органів, чий вільний рух у повітрі наштовхнув мене на це дослідження:

...її очі слідували за ним, доки він спускався дорогою і виходив на луки.

Я бігцем кинувся з гаража до теплого будинку, неначе ті огидні речі переслідували мене особисто. У кухні моя дружина з дітьми грали в «Монополію». Я приєднався до них і грав з величезним азартом. Мої брови ходором ходили, а зуби цокотіли.

З мене годі. Не хочу більше навіть чути про це все, нехай собі як знають. Нехай вторгаються собі на Землю, я не збираюся втручатися.

Вони мені вже в печінках сидять.