Двір мороку і гніву

Розділ 31

— Не стій увесь час навшпиньках, — почула я від Кассіана.

Через чотири дні був надзвичайно теплий день, який ми провели на тренувальному рингу.

— Ноги посиль, кинджали підніми вище. Дивись на мене. Якби ти зараз була на полі бою, то вже була б мертва, якби робила так.

Амрен форкнула. Вона підпилювала нігті, розвалившись у шезлонгу.

— Вона чула, коли ти про це сказав попередні десять разів, Кассіане.

— Якщо й далі патякатимеш, Амрен, я витягну тебе на ринг, щоб подивитися, як часто ти тренуєшся насправді.

Амрен лише продовжила чистити нігті. І я побачила, що робить вона це тоненькою кісткою.

— Торкнешся мене, Кассіане, і я відділю від тебе твою улюблену частину. Хай би якою маленькою вона була.

Він хмикнув басом. Я стояла між ними на тренувальному майданчику нагорі, над Будинком Вітру, тримаючи по кинджалу в кожній руці. По тілу стікав слизький піт. Я роздумувала, чи не зникнути, чи… Може, розсіятися. Хоча після того ранку у світі смертних я так і не змогла повторити це знову попри тихі старання у своїй усамітненій спальні.

Чотири дні спільних тренувань із Різом, а по тому — спроба закликати полум’я або темряву. Не дивно, що мені більше було до вподоби перше.

Звістки з Двору Літа ще не прийшли. Так само, як і з Двору Весни у відповідь на мій лист. Я не знала, чи це добре. Азріель продовжував спроби проникнути у Двір людських королев, мережа його шпигунів саме шукала точку, через яку можна потрапити всередину. Йому поки що не щастило виконати це, і він став і тихішим, ніж був зазвичай, і холоднішим.

Амрен відірвала погляд від нігтів.

— Добре. Можеш грати з нею.

— З ким? — запитала Мор, вийшовши з тіні сходинок.

Кассіан роздув ніздрі.

— Куди ти пішла тієї ночі? — запитав він, навіть не кивнувши Мор, щоб привітатися. — Я не бачив, щоб ти виходила з кафе «У Рити».

Це якраз було те місце для танців, де вони зазвичай пили й веселилися. Вони затягли мене туди кілька ночей тому. Більшість часу я провела, сидячи за столиком, попиваючи вино й розмовляючи про музику з Азріелем. Він прийшов задумливий і пригнічений, але, нехай і неохоче, приєднався до моїх спостережень за тим, як Різенд вітає прихильників біля бару. Жінки й чоловіки з усієї зали не відривали очей від Різенда, і ми зі Співцем тіней билися об заклад, хто саме набереться сміливості й запросить Вищого Лорда додому.

Не дивно, що Ез виграв усі раунди. Але принаймні він усміхався під кінець вечора, і від цього Мор була в захваті. Вона, зашпортуючись, підійшла до нашого столика, щоб осушити ще один келих, а потім знову піти назад на танцпол.

Різ не прийняв жодного із запрошень, хай би хто його запрошував і хай як вишукано вони звучали, нехай як звабливо вони сміялися й кокетували. Його відмова була ввічливою — твердою, але ввічливою.

Чи був він з кимось після Амаранти? Чи хотів він з кимось спати після Амаранти? Навіть вино не додало мені достатньо сміливості, щоб запитати про це в Азріеля.

Здавалося, що Мор бувала «У Рити» частіше, ніж будь-де ще — насправді вона майже жила там.

У відповідь на запитання Кассіана вона повела плечем і матеріалізувала ще один, такий самий, як у Амрен, шезлонг.

— Я просто пішла, — сказала вона, плюхнувшись у нього.

— З ким? — наполягав Кассіан.

— Хіба я пам’ятаю? — відповіла Мор. — Ти мені тут не наказуй. А я тобі не звітуватиму. Тож, якщо я десь була, — це не твоє собаче діло, де і з ким.

— Азріелю ти теж не сказала.

Я зупинилася, оцінюючи ці слова, напружені плечі Кассіана. Напруження між ним і Мор, звісно, було, і воно вилилося в цю сварку, проте, можливо… можливо…

Кассіан узяв на себе роль буфера не для того, щоб розділити їх, а для того, щоб уберегти Співця тіней від болю. Від можливості стати минулим, стати вчорашніми новинами, так би я це назвала.

Нарешті Кассіан згадав, що я стою перед ним. Він помітив тінь розуміння на моєму обличчі й послав у відповідь застережливий погляд. Так, справедливо.

Я знайшла момент, щоб відкинути кинджали й відновити дихання. На мить мені захотілося, щоб Неста опинилася тут і побачила, як вони зіткнулися лобами. Ні від моїх сестер, ні від смертних королев нічого не було чутно. Я питала себе, коли ми відправимо ще один лист або спробуємо піти іншим шляхом.

— А що взагалі, — Кассіан звернувся до Амрен і Мор, навіть не переймаючись тим, щоб бути ввічливим, — ви, леді, тут забули?

Мор примружилася, відкинувши голову. Вона підставила сонцю обличчя з такою нешанобливістю, з якою Кассіан прагнув захистити Азріеля. Можливо, у такий самий спосіб намагалася захистити Азріеля й сама Мор.

— Скоро з’явиться Різ і, найімовірніше, поділиться з нами новинами. Хіба Амрен тобі не сказала?

— Я забула, — відповіла Амрен, досі зосереджена на своїх нігтях. — Занадто захопилася, спостерігаючи, як Фейра ухиляється від перевірених і надійних технік Кассіана змусити всіх робити те, що він хоче.

Брови Кассіана зметнулися вгору.

— Ти вже провела тут цілу годину поспіль!

— Ну то й що, — відповіла Амрен.

Кассіан сплеснув руками.

— Підніми свою дупу і зроби двадцять випадів…

Зле, моторошне, звірине гарчання урвало його фразу.

На сходах, ідучи неквапливим кроком, з’явився Різ. Я не могла вирішити, чи варто мені зітхнути з полегшенням, а чи ж почати турбуватися, що сутичка Кассіана та Амрен урвалася так несподівано.

Різ був одягнений у парадний одяг, а не військовий обладунок, крил не було. Подивився на всіх, на мене, на кинджали, залишені в грязюці, і сказав:

— Перепрошую, що перервав вас на найцікавішому.

— На щастя для Кассіанових яєць, — відповіла Амрен, відкинувшись назад у шезлонгу, — ти прибув вчасно.

Кассіан ледь чутно загарчав на неї.

Різ засміявся й відповів, не звертаючись ні до кого конкретно:

— Ну що, ви готові до літніх канікул?

Мор запитала:

— Тебе запросили до Двору Літа?

— Звісно, вони мене запросили. Ми вирушаємо завтра: я, Фейра й Амрен.

Лиш утрьох? Схоже, Кассіан подумав про те саме. Коли він схрестив руки й розвернувся до Різа, його крила напружилися.

— Двір Літа кишить гарячими шибайголовами й пихатими виродками, — попередив він. — Я мушу приєднатися.

— Ти б туди вписався, — промуркотіла Амрен — Шкода, ти все одно не поїдеш.

Кассіан насварив її пальцем:

— Стережися, Амрен.

Вона оголила зуби в посмішці:

— Я б теж вважала за краще не брати участі в цьому. Повір.

Не знаю, чому я щосили стиснула губи: щоб, бува, не засміятися або щоб не скривитися.

Різ потер скроні:

— Кассіане, беручи до уваги, що твій останній візит закінчився не зовсім вдало…

— Я зруйнував лише один будинок…

— І, — урвав його Різ, — з огляду на те, що наша мила Амрен наводить на них жах, вона більш мудрий вибір.

Чи є бодай одна жива істота, на яку б вона не нагнала жаху? Не певна в цьому.

— Це легко може стати пасткою, — наполягав Кассіан. — Хто сказав, що затримка з відповіддю не через те, що вони за цей час зв’язалися з нашими ворогами, щоб влаштувати для тебе засідку?

— Ще одна причина, з якої Амрен туди їде, — просто відповів Різ.

Амрен супилася — їй було нудно, її все дратувало.

Різ невимушено сказав:

— Також у Дворі Літа є велика скарбниця. Амрен, якщо Книга захована, тобі можуть припасти до смаку й інші речі, які ти знайдеш там.

— Лайно, — промовив Кассіан, знову сплескуючи руками. — Різе, ти серйозно? Вже й так погано, що ми збираємося вкрасти в них Книгу, але обібрати їх ось так…

— Різенд має рацію, — відповіла Амрен. — Їхній Вищий Лорд молодий і недосвідчений. Сумніваюся, що відтоді, як його коронували в Підгір’ї, у нього було досить часу для того, щоб скласти список усієї спадщини. Маю сумнів, що він помітить якісь пропажі. Добре придумано, Різенде, я — за.

Вона була не краща за вогнедишного дракона, який охороняє свій скарб. Мор кинула на мене ледь помітний погляд, що стверджував ту саму думку, — і я проковтнула смішок.

Кассіан знову став заперечувати, але Різ тихо відповів:

— У світі смертних мені потрібен будеш ти, а не Амрен. Від Двору Літа ти відлучений назавжди. Попри те що твоя присутність і могла б відволікти, поки Фейра робитиме те, що повинна, ти можеш накликати більше неприємностей, ніж воно того варте.

Я напружилася. Робити те, що повинна, означало зна-йти Книгу Дихання і вкрасти її. Фейра, Руйнівниця прокляття і… злодійка.

— Просто притримай коней, Кассіане, — мовила Амрен.

Її очі блищали — вона, безсумнівно, вже уявляла собі скарби, які зможе вкрасти із Двору Літа.

— Якщо ти не станеш чванитися й гарчати на всіх, усе буде гаразд. Вищий Лорд Двору Літа винен Різенду послугу за порятунок його життя в Підгір’ї й за зберігання його секретів.

Крила Кассіана сіпнулися, але втрутилася Мор:

— Імовірно також, що Вищий Лорд схоче з’ясувати, якою буде наша позиція щодо будь-якого майбутнього конфлікту.

Крила Кассіана знову опустилися. Він кивнув у мій бік:

— А Фейра? Те, що вона перебуває тут і всі про це знають, — одна річ. Проте геть інша — привести її в іншій Двір і відрекомендувати як піддану нашого.

Це стане моїм посланням для Темліна. Якщо мого листа було не досить.

Але Різ закінчив. Він схилив голову в бік Амрен і вийшов через склепінчастий прохід. Кассіан мав намір піти за ним, але Мор підвела руку й пробурмотіла:

— Облиш.

Кассіан кинув лютий погляд, але послухав її.

Я скористалася цим, щоб піти за Різом. Усередині Будинку Вітру мене засліпив теплий морок. Мій фейський зір м’яко підлаштувався, але перші кілька кроків униз вузьким коридором я йшла за Різом навмання, з пам’яті.

— Чи будуть ще пастки, про які мені варто було б знати, перш ніж завтра ми вирушимо у Двір? — спитала я, просуваючись за ним.

Різ подивився скоса, затримавшись на сходинці.

— Я ось роздумую над твоїми посланнями минулої ночі. Вони означають, що ти пробачила мені.

Я подивилася на його півусмішку, затримала погляд на грудях, по яких хотілося провести язиком і на які я уникала дивитися ось уже чотири дні поспіль, і зупинилася на безпечній відстані від нього.

— Здається мені, що у Вищого Лорда мали б бути суттєвіші справи, ніж як уночі листуватися.

— У мене вони є, — відказав він, — але я не міг опиратися спокусі. Так само, як і ти не можеш іти супроти свого бажання дивитися на мене, хай би де ми перебували. Це так по-земному.

Ураз мої пересохлі від згаги уста затремтіли. Але мені захотілося фліртувати, сперечатися з ним. Я відчула легкість. Мені стало весело.

Ну що ж, позмагаймося.

Я скоротила відстань між нами, м’яко зупинилася поруч із ним і промовила:

— Здається, це ти геть не в змозі триматися від мене на відстані ще від часів Каланмаю.

Щось заструменіло в його очах, але я не встигла зрозуміти, що саме. Він клацнув мене по кінчику носа. Так сильно, що я зашипіла й відкинула його руку.

— Згораю від нетерпіння побачити, як цей гострий язичок упорається з нашою проблемою у Дворі Літа, — не відриваючи погляду від моїх уст, сказав він і зник у тіні.