Безсердечна

РОЗДІЛ 8

КЕТРІН РОЗБУДИВ звук карети, у якій повернулися додому її батьки, цокіт кінських копит по подвір’ю, гучний і виразний на тлі приглушеного шуму океанських хвиль. Вона не знала, скільки годин уже минуло, але за вікном було ще темно, тож дівчина глибше зарилася під ковдру, натягнувши її аж до самого носа. Від туману та сну в неї паморочилася голова. Здавалося, ніби в неї вчепилися сонні мацаки з якогось далекого сновидіння. Ніби чиїсь руки опускають її на ложе з пелюсток троянди. Чиїсь пальці гладять контур її обличчя. На вустах завмирають поцілунки.

Кет зітхнула, збентежившись.

Він повільно поставав у її затуманеній уяві. Скуйовджене чорне волосся. Очі кольору золотавого бурштину. Ямочки на щоках, уста, розтягнуті в дражливій посмішці…

Вона раптом розплющила очі, залилася рум’янцем аж по саму шию. Їй наснився Блазень.

Знову!

Вона почула, як унизу з гуркотом відчинилися вхідні двері, й нічну тишу розколов невдоволений голос матері. Кет знітилася. Вона сердиться, бо Кет покинула бал, нічого їм не сказавши? Або тому, що знехтувала освідченням Короля?

А раптом… може… він усе-таки вибрав якусь іншу дівчину…

Окрилена надією, Кетрін відкинула ковдру й виглянула з-за фіранок балдахіна. У неї перехопило дихання.

Цього разу це було не лимонне дерево, а троянди. Білі, як лебедине пір’я, вони міцно обвивали стійки ліжка тернистими стеблами.

Кет обережно висунула руку з-під простирадла й потягнулася до найближчої квітки. У палець впився шип, дівчина здригнулася, відсахнувшись, і засунула палець у рота, щоб кров не забруднила сорочку.

Вона більше не намагалася зірвати троянду, натомість знову пірнула з головою під ковдру, щоб отямитися й перевести дух.

Що це все означає? Що ці сни хочуть їй сказати? Вона подумки пригадала все, що знала про Джеста.

Він був придворним блазнем, але ніхто не знав, звідки з’явився. Він мав друга Ворона.

Неможливе — його фах.

Те, як він доторкнувся до її руки, збудило в Кет досі незнайомі почуття. Запаморочливі, але водночас тривожні. Страшенно цікаві, але й трохи страшнуваті.

І якщо вірити цим снам, він дуже, дуже добре вміє цілуватися.

Кет знову стисло у грудях, і вона щільніше загорнулася в ковдру, раптом відчувши запаморочення. Хай його присутність у саду і була несподівана, і бентежила, але Кет — господиня власної уяви. Вона віддалася мріям про повільні поцілунки й білі троянди, шукаючи шляху назад до своєї такої маленької, такої невинної фантазії…

Двері у спальню із шумом розчинилися.

— КЕТРІН!

Кетрін перелякано відкинула ковдру й сіла. На стіни падало коло світла від світильника.

— Що?

Мати закричала, але це був крик величезної радості.

— Слава богу! Велаґіґ, вона тут! З нею все гаразд!

Стогнучи, вона кинулася через кімнату, зупинилася, щоб поставити світильник на тумбочку, впала на ліжко Кетрін і міцно стисла її в обіймах. Кет із подивом помітила, що її мати плаче.

— Ми так хвилювалися!

— Чому? — Кет намагалася випростатися з материних обіймів. — Я поїхала з балу раніше й відразу вернулася додому. Я не думала, що це вас так засмутить. Я недобре почувалася і…

— Ні, люба, ні, все гаразд, просто… — вона знову почала схлипувати, коли над ними виріс батько Кет, притискаючи руку до серця. На його обличчі був вираз розслабленого полегшення.

— Що відбувається? — запитала Кет, помітивши у дверях ще й Мері Енн. — Що сталося?

— Ми не знали, куди ти поділася, — заплакала мати, — а там… а там…

— Стався напад, — відповів батько урочистим голосом.

Кет утупилася в нього, намагаючись прочитати вираз його обличчя в тьмяному світлі лампи. — Напад?

— Не просто напад! — Мати відсунулась і стиснула Кет за плечі. — Це був Жербельковт!

Її очі розширилися.

— Він напав на замок, — сказав батько, який здавався напруженим і втомленим. — Розбив вікно й схопив двох придворних прямо в бальній залі. І полетів геть разом із ними…

Кет стиснула руки на грудях. Жербельковт був істотою з кошмарів і міфів, про нього при світлі свічника розповідали страшні казки маленьким дітям, щоб ті добре поводилися. Це був монстр, що буцімто жив серед ліан і хащ у Тримучім лісі десь далеко в Країні Шахів.

Як було відомо Кет, у Королівстві Чирвових Сердець уже кілька поколінь не бачили жодного Жербельковта. За переказами, багато століть тому на них полювали знамениті лицарі, аж поки останнього Жербельковта не вбив король, який володів міфічним Гостромечем.

— Він був т-такий в-величезний, — сказала мати, запинаючись, — такий страшний, а я не знала, де ти є!

Вона знову зайшлася в риданнях.

— Мамо, усе гаразд. — Кет міцно стиснула її в обіймах. — Я всю ніч була вдома.

— Та ще й знову бачила сни, як я розумію, — сказав батько.

Мати відскочила назад і витріщила очі на колючий кущ.

— Ні, тільки не ще один такий сон. Що взагалі відбувається у твоїй голові?

Кет позіхнула.

— Вибач. Я не знаю, звідки вони беруться.

Мати відкинула назад голову, витираючи сльози, які ще стояли в неї в очах.

— Господи, Кетрін. Якщо вже тобі обов’язково треба бачити сни, то хай вони будуть про щось корисне.

Кет замотала пальці в ковдру.

— Ну ми можемо зробити свіжу трояндову воду, а ще можу спекти трояндові макарони…

— Ні, ні й ще раз ні. Під «корисним» я мала на увазі не те, з чим печуть або готують, а щось справді корисне. Наприклад, корону!

— Корону?

Мати закрила обличчя руками.

— Ох, ця ніч мені зовсім розхитала нерви. Спочатку з’являється цей жахливий Чеширський Кіт, причому саме тієї миті, коли Король готується оголосити свою новину, потім ти кудись зникаєш, потім Жербельковт… — Вона здригнулася. — А тут ще й трояндовий кущ виріс у мене посеред хати. Ну чесно, Кетрін!

— Не хочу сперечатися, мамо, але для чого насправді потрібна корона? Яка з неї користь, крім як бути на голові? Ну хіба що блищить.

— Слухай, дитино, зосередься. Хіба не розумієш? Король збирався просити твоєї руки. Сьогодні!

Мері Енн охнула, а Кет вирішила, що сама вдала здивування трохи мляво.

— Та не може бути, це якісь дурниці! — сказала вона, пирхнувши від сміху. — Король? Звісно, ні.

Маркіз ніяково закашлявся, а Маркіза підскочила, замахала руками й кинулася до нього.

— Значить, так, любий, на сьогодні в нас усе, — сказала вона. — Іди спати. Мамі з донькою треба поговорити відверто.

Здавалося, батько був вдячний, що його проганяють. Коли він схилився над Кет, щоб поцілувати її в голову, донька помітила сині круги під його очима.

— Я радий, що ти в безпеці.

— Добраніч, папа?.

Мері Енн присіла в реверансі, коли він виходив, а потім збуджено посміхнулася до Кет.

— Може… принести чаю? — запропонувала вона. — Щоб заспокоїти нерви.

— Дякую, Мері Енн, — сказала Маркіза.

Мати зачекала, поки вони з Кет залишилися на самоті, і взяла її руки у свої.

— Кохана моя, чудова, дурненька дитинко, — почала вона, а Кет напружилася, збираючись захищатись. — Це зовсім не дурниці. Король справді хоче побратися з тобою. Значить, так: я дуже рада, що ти добре доїхала додому, але це ніяк не виправдовує твоєї відсутності, тим паче з такої нагоди. Ти де була?

У пам’яті Кетрін промайнули спогади про шоколадну карамельку і розшнурований корсет.

Вона з невинним виглядом закліпала очима.

— Я вже казала, що погано почувалася і подумала, що поїду додому, щоб не влаштовувати сцен. Я не хотіла турбувати вас із папа?, бо вам було так весело, тому взяла одну з королівських карет. До того ж я вважаю, що ти помиляєшся щодо Короля.

Обличчя матері почервоніло як морква.

— Я не помиляюся, дурне дівчисько. Ти зараз уже мала б бути заручена.

— Але Його Величність ніколи не виявляв до мене особливої уваги. Ну хіба що до моєї випічки. Але навіть якби виявляв, з його боку не було жодних залицянь. Нема часу для…

— Він Король! Навіщо йому залицятися? Він просить твоєї руки, ти кажеш «так», от і всі залицяння, — мати втомлено позіхнула. — Принаймні так могло б бути… Але ж ти зникла в найменш слушний момент, і хто тепер знає, що станеться з його почуттям до тебе? Він може вважати себе обдуреним, і його прихильність буде втрачена!

Кетрін стиснула вуста, намагаючись приховати спалах надії під виразом стурбованості.

— Якби Його Величність справді бажав просити моєї руки, то, гадаю, його прихильність до мене не була б такою нетривкою. Я й досі не впевнена в його справжніх намірах.

— Будь спокійна, його наміри тверді й незмінні. І буде краще, щоб такими і залишалися, бо інакше сидітимеш у своїй кімнаті під замком, доки не засвоїш, коли пристойно, а коли непристойно покидати бал! — Якусь мить вона вагалася. — Навіть якщо на ньому з’являються люті дикі звірі. Ти повинна все виправити, Кетрін!

— Що ти хочеш, щоб я зробила?

— Я хочу, щоб ти перепросила за те, що зарано покинула урочистий вечір. Хочу, щоб ти була присутня наступного разу, коли тобі запропонують стати королевою. Ми маємо щось придумати, щоб не втратити прихильність Короля. Щоб він не передумав, не зараз, коли ми майже досягли мети!

— Але якщо я не… — вона змовкла, підтягнула коліна до грудей.

— Якщо ти не… що? Кажи прямо, дитино.

Вона проковтнула клубок у горлі. Завагалася. Обм’якла.

— А якщо я якийсь час не бачитимуся з Його Величністю? Ми ж не можемо просто так завітати до Короля, а запрошень не маємо, правда?

Мати вдоволено задерла носа.

— Власне, ми маємо запрошення. Нас запросили до післяобіднього чаювання в королівському саду, яке відбудеться за три дні. — Вона клацнула пальцями. — Придумала! Ти принесеш подарунок для Його Величності! Це буде ідеальний привід підійти до нього. Він любить твої десерти.

Вона встала й почала ходити по кімнаті, а її тінь неспокійно рухалася по стінах у світлі лампи.

— Що йому сподобається? Як гадаєш?

— Та все що завгодно, гадаю.

— Чому ти так поводишся? З тобою складно спілкуватися.

Кет знизала плечима.

— Я не навмисно, мамо. Може, все-таки спекти трояндові макарони?

— Так, так, чудово! Що таке трояндові макарони?

Кет зібралася пояснити, але мати вже відмахнулася від свого запитання.

— Це неважливо. Я впевнена, що вони згодяться. А тепер спробуй трохи поспати. Ти ж знаєш, що здаєшся надто гладенькою, коли не висипаєшся.

Вона сплеснула руками й вибігла зі спальні, ледь не врізавшись у тацю з чаєм, яку несла Мері Енн.

Коли Маркіза зникла, Мері Енн сковзнула всередину й зачинила ногою двері.

Вона дивилася на Кетрін широко розплющеними очима, залишивши тацю на тумбочці.

— Кетрін, це правда?

Кетрін упала на подушки.

— Я й сама не хочу в це вірити. Жербельковт у Королівстві! Це було, мабуть, жахливо!

Мері Енн здивовано завмерла, обмірковуючи такий поворот теми.

— Так, звісно. Усе сталося так швидко — я ледве встигла роздивитися звіра, а він уже летів геть, тримаючи по придворному в довжелезних пазурах… — Вона скривилася. — Ніхто не знав, що робити. У залі був хаос, усі хотіли рятуватися, але боялися опинитися надворі. І тут невідомо звідки виник Блазень (є в ньому щось загадково-моторошне, скажи?) і наполіг, щоб Король зібрав усіх у великій залі, поки не мине небезпека, і можна буде розійтися. От тоді ми й помітили, що тебе ніде немає, а Блазень спробував заспокоїти твою матір. Він сказав їй, що бачив, як дівчина в червоному сідала в карету, і впевнений, що ти в безпеці, але ми не могли послати гінця додому й застрягли в замку на кілька годин… — Її обличчя скривилося від хвилювання. — Я така рада, що з тобою все гаразд.

— Ну більш-менш. — Кет підвелася, спираючись на лікоть. — Блазень зібрав усіх у великій залі?

Мері Енн кивнула.

— Він тримався дуже спокійно, а от Король натомість був… ну ти сама його знаєш. — Вона розпливлася в усмішці. — А можна сказати, що він твій милий?..

— Звісно, що ні. — Вона знову впала на ліжко. — Я вже втомилася про це думати.

Мері Енн засміялася.

— Ну так. Мабуть, нелегко бути улюбленицею самого Короля.

— Ми говоримо про того самого чоловіка? Коротуна зі смішною завитою бородою? Того, що весь час смикається?

Мері Енн усілася на ліжко поряд із Кетрін.

— Не будь такою злою. Подумай: якби ти разом з усіма опинилася в пастці в замку, Король мусив би й тебе рятувати від того звіра. Або принаймні наказати трефам, щоб охороняли тебе, що значно практичніше, зважаючи на обставини. І це майже романтично! Власне, ми тепер обговорювали б твої заручини. — Вона лягла поряд із Кетрін, збивши подушку під головою.

Кетрін наполовину розплющила одне око.

— Не може бути, щоб ти справді так думала.

— Як?

Відкинувши простирадла, Кетрін зіскочила з матраца.

— Ти Короля бачила? — запитала вона, поправляючи нічну сорочку. — Практично? Романтично? Які дурниці! Я не піду за нього.

Мері Енн сіла, витріщивши очі.

— Чому ні? Ти стала б Королевою.

— Я не хочу бути Королевою! Я хочу… не знаю. Якщо колись піду заміж, то хочу, щоб це було з любові, з пристрасті. Хочу закохатися.

Кет налила собі чаю, дратуючись від того, як тремтять її руки. Вона вся горіла — від розмов про Короля, від новин про Жербельковта… але в глибині душі знала, що передусім через свій сон.

Романтичні почуття. Пристрасть. Кохання.

Нічого подібного Кет досі не знала, але в її уяві вони були такі, як у тому сні. Як коли Блазень усміхався або жартував. Дівчині здавалося, що вона могла б розмовляти з ним багато годин, днів, місяців і років і ніколи не втомлюватися.

Але…

Це був придворний блазень. Отже, усе це неможливо.

Кет тяжко зітхнула і спробувала повернутися з небес на землю.

— Усе це однаково не має значення, — сказала вона, звертаючись радше до себе. — Одружитися з Королем — ах, яка честь! А я лише хочу відкрити нашу пекарню. Я завжди цього хотіла!

Мері Енн підсунулася до краю ліжка.

— Я теж цього хочу, звісно, — сказала вона. — Але… Кет. Ми багато говорили про пекарню, але ця наша мрія завжди була несерйозна, правда ж?

Кет різко обернулася до неї, у словах Мері Енн їй почулася зрада.

— Несерйозна?

Мері Енн підвела руки, ніби здаючись.

— Я не те мала на увазі. Це гарна мрія. Правда, чудова. Але ми про це говоримо вже кілька років, а грошей як не було, так і не буде, якщо ти не продаси свій посаг. Нам ніхто не допомагає. Усі думають, що нам нічого не вдасться.

— Я ніколи не буду з цим згодна. Я найкраща пекарка Королівства, і кожен, хто куштував мою випічку, про це знає.

— Ти, схоже, не розумієш.

Кет відставила чашку, не зробивши й ковтка.

— Чого я не розумію?

— Ти донька Маркіза. Озирнися навколо. Подивися, скільки всього в тебе є, до якого життя ти звикла. Ти не знаєш, що таке щодня працювати, щоб прогодуватися й мати дах над головою. Ти не знаєш, що таке бути бідною. Бути служницею.

— Ми будемо діловими жінками, а не служницями.

— Або ти можеш стати Королевою.

У Кет перехопило дух.

— Я можу зробити скільки завгодно розрахунків, з усіх боків розглянути прибутки та збитки, але наша маленька скромна пекарня ніколи не зможе дати тобі стільки, скільки може дати Король — одяг, їжу, безпеку… — Мері Енн дивилася перед собою застиглим поглядом, і хоч її слова здалися Кет страшенно нудними, але дівчина розуміла, що Мері Енн уже не вперше розмірковує про те, як це — бути чимось більшим, ніж проста служниця.

— Так, — сказала Кет, — але тоді я буду одружена з Королем, а я ледве витримую п’ять хвилин вальсу в його товаристві, що вже й казати про ціле життя.

У Мері Енн був такий вигляд, ніби вона збирається встати на захист Його Величності, однак не наважується.

— Кумедний він, правда?

— Гірше.

— Тобто немає надії, що ти його покохаєш?

Кет подумала про Короля — низенького, щупленького, вертлявого, як метелик. Спробувала уявити себе його дружиною. Як вона нахиляється, щоб поцілувати його, а його завиті вусики лоскочуть їй вуста. Як чує його хихотіння, що розноситься замковими коридорами. Бачить дитячий вираз на його обличчі щоразу, як він виграє в крокет.

Кет здригнулася.

— Я впевнена, що не зможу.

Мері Енн зісковзнула з ліжка й налила собі чашку чаю.

— Що ж, у тебе є три дні, щоб подумати. Може, за цей час твоє серце пом’якшиться.

Кет заплющила очі, радіючи, що Мері Енн припинила розмову. Вона воліла б ніколи більше про це не думати, але знала, що доведеться. Її мати хоче, щоб через три дні вона пішла до замку на чаювання й принесла в подарунок Королю трояндові макарони. Через три дні вона має зустрітися з Його Величністю.

— Ти вчора сама додому повернулася? — запитала Мері Енн, насипаючи в кожну чашку цукор.

— Так.

— Як тобі вдалося зняти корсет?

Кетрін відвела погляд.

— Під час балу зав’язки ослабли. Після всіх цих танців… — вона замовкла, приймаючи з рук Мері Енн чай із цукром, і зволіла змінити тему. — Гадаю, завтра подивимося на крамницю чоботаря. Хочу побачити місце нашої майбутньої пекарні.

Мері Енн усміхнулася, але стримано.

— Чудова буде прогулянка, леді Кетрін.

Кет уперше зрозуміла: лише вона щиро вірить, що їхній план може здійснитися. Що він обов’язково здійсниться. Їй ніколи не спадало на думку, що доведеться переконувати в цьому Мері Енн.

Однак потім вона уявила, як перед нею стоїть Король і тримає за руку. Кетрін скривилася, згадавши липкий дотик його маленької долоні. Подумала про його пропозицію. Стати його нареченою. Його дружиною. Без пристрасті, без романтики, без кохання. Проте вона чітко бачила, як він, сповнений такої надії, усміхається до неї, такої нещасної.

Вона здригнулася.

Чи зможе вона коли-небудь погодитися на це?

Коли Кет зробила ковток чаю, їй раптом спало на думку, що куди важливіше інше запитання: чи зможе вона коли-небудь сказати «ні»?