Безсердечна

РОЗДІЛ 4

МУЗИКА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА скрипіння й замовкла. У юрбі гостей пролунав крик, і бальна зала занурилася в темряву.

Було чути затамоване дихання й шарудіння спідниць, у залі запанувала непевна тиша. Потім щось спалахнуло й замерехтіло. Коло світла від свічок зайнялося навкруг однієї з центральних люстр, і примарне сяйво потяглося по куполу стелі, накриваючи тінню гостей внизу.

Із запаленої люстри вертикально звисав обруч, якого, Кетрін була певна, раніше там не було.

На обручі, розкинувшись, як у шезлонгу, зручно вмостився Блазень.

На ньому були тісні чорні панталони, заправлені в потерті шкіряні чоботи, чорна туніка, перехоплена ременем на стегнах, і рукавиці, теж чорні, а не білі парадні, які носило панство. Його шкіра сяяла, як бурштин, у світлі свічок, а очі були так густо насурмлені, що здавалося, ніби на ньому маска. Спочатку Кетрін подумала, що в нього ще й довге чорне волосся, але потім зрозуміла, що це чорний капелюх із трьома вигнутими донизу гострими кінцями, прикрашеними маленькими срібними дзвіночками, хоча він сидів так нерухомо, що вони не дзвеніли. Коли свічки згасли, Кетрін не могла пригадати жодних звуків.

Коли і, головне, як він туди забрався?

Хлопець якийсь час висів у повітрі під пильними поглядами гостей унизу, а обруч повільно обертався. Кетрін затамувала дух, коли його пронизливі очі знайшли її в натовпі й затрималися. Він ледве помітно примружився, розглядаючи її яскраву червону сукню.

Кет знервовано здригнулася й відчула дивне бажання помахати йому рукою. На знак підтвердження: так, вона знає, що її сукня недоречна. Однак поки вона підводила руку, Блазень уже зосередив увагу на чомусь іншому.

Вона опустила руку й полегшено видохнула.

Коли обруч зробив повне коло, хлопець ледве помітно всміхнувся кінчиками вуст. Похитав головою. Дзвоники забриніли.

Юрба, що спостерігала за ним, затамувала дух.

— Шановні пані. Панове, — він говорив дуже чітко й виразно. — Ваша неперевершена Величносте.

Король підскочив навшпиньках, як дитина, що чекає різдвяного бенкету.

Одним плавним рухом Блазень підхопився на ноги й тепер стояв у середині обруча. Ліниво зробив ще один півоберт. Усі слухали, заворожені боязким скрипом мотузки, якою обруч кріпився до люстри.

— У чому різниця між круком і письмовим столом?

Обруч зупинився.

Слова Блазня заглушили шум зали. Запала мертва тиша. Хлопець знову дивився на Кетрін, і вона помітила вогники в його очах.

Натовп почав мурмотіти й перешіптуватися, зрозумівши, що їм загадали загадку. Гості пошепки повторювали її. У чому ж різниця між круком і письмовим столом?

Ніхто не пропонував відповіді.

Коли стало зрозуміло, що розгадку не знайдуть, Блазень простягнув над юрбою руку, міцно стиснуту в кулак. Люди внизу відступили.

— Бачте, один може видати кілька нот, а другий — кілька нотаток.

Він розтиснув кулак, і не кілька нот або нотаток, а ціла хуртовина чорно-білих папірців вирвалася з його долоні, як конфеті.

Юрба ахнула, відсахнувшись, поки вони роєм кружляли в повітрі, і їх було так багато, що здавалося, ніби стеля розсипалася на паперові цидулки. Що більше їх ставало, то більше воркотіла юрба. Дехто із чоловіків підставляв капелюха, щоб зібрати якомога більше папірців.

Сміючись, Кет підвела очі до стелі. Відчуття було таке, ніби вона потрапила в якусь теплу хуртовину. Дівчина розвела руки в боки й закружляла, насолоджуючись тим, як роздувається її червона спідниця, здіймаючи паперові кучугури.

Тричі обернувшись навколо себе, вона зупинилась і витягла з волосся папірець — тонкий цупкий білий сувій, не довший за її палець, з видрукуваним червоним серцем посередині.

Рештки конфеті опустилися на підлогу. Подекуди паперові замети були по кісточки.

Блазень із висоти свого обруча спостерігав за тим, що відбувається внизу. Поки всі метушилися, він зняв капелюх, і волосся його таки виявилося чорним і скуйовдженим, кучерявилося біля вух.

— Хоча слід визнати, — сказав він, коли шум у натовпі трохи стихнув, — нотатки на цих папірцях пласкі й нецікаві, треба підкинути чогось мажорного.

Дзвоники в нього на капелюху задзвеніли, і з них раптом постав величезний чорний птах, закаркав і злетів під купол. Гості скрикнули від несподіванки. Крук закружляв над залою, збурюючи клуби паперу гігантськими крилами. Описавши два кола, він усівся на люстру над Блазнем.

Гості зааплодували. Захоплена Кет навіть не помітила, як сама заплескала в долоні.

Блазень знову натягнув капелюха на голову, а потім зісковзнув з обруча й повиснув, тримаючись за нього затягнутою в рукавицю рукою.

У Кетрін тьохнуло серце. Він висів дуже високо й міг будь-якої миті впасти. Однак коли відпустив руку, то всі побачили, що він тримається за червоний оксамитовий шарф, прив’язаний до обруча. Повільно обертаючись навколо себе, Блазень почав спускатися додолу, а з-під його пальців по черзі з’являлися зв’язані між собою чорні й білі шарфи, аж поки він не опустився на землю, здійнявши вихор папірців.

Щойно його чоботи торкнулися підлоги, як коло світла від люстри розлилося всією залою: свічки займалися одна за одною, поки вся кімната не спалахнула.

Юрба зааплодувала. Блазень схилився в поклоні.

Коли він випрямився, то тримав у руці другий капелюх — кремовий берет, оздоблений сріблястою стрічкою. Блазень почав крутити його на кінчику пальця.

— Дуже перепрошую, але чи не здається вам, що хтось загубив капелюха? — запитав він, заглушаючи аплодисменти.

На мить гості знітилися, а потім пролунав ображений лемент.

Джек, стоячи посеред зали, обома руками обмацував скуйовджене волосся.

Усі сміялися, а Кетрін згадала слова Мері Енн, що Джек буцімто збирався поцупити в Блазня капелюха, щоб посвятити того в блазні.

— Мої найщиріші вибачення, — безсоромно докинув Блазень. — Не маю жодного уявлення, як цей капелюх опинився в моїх руках. Ось, заберіть його, будь ласка.

Джек у гніві продирався крізь натовп, обличчя його швидко червоніло, а гості навколо сміялися.

Проте, коли Джек простягнув руку до капелюха, Блазень, крутячи його на пальці, відступив і перевернув догори дном.

— Однак зачекайте. Здається, там усередині щось є. Сюрприз? Подарунок? — Він заплющив око й зазирнув у середину капелюха. — А! Схованка!

Блазень ледве не по плече засунув руку в капелюх — значно глибше, ніж сам берет, а коли витяг, то тримав у кулаку два довгі пухнасті вуха.

Юрба нахилилася ближче.

— О господи, вуха й вусики, — пробурмотів Блазень. — Як банально. Якби я знав, що це тільки кролик, то лишив би його там усередині. Але що зроблено, те зроблено…

Коли Блазень потягнув за вуха, виявилося, що вони належать нікому іншому, як самому церемоніймейстеру, Білому Кроликові. Він виліз із берета, відпльовуючись, із виряченими очима, не в змозі збагнути, як опинився там посеред балу.

Кетрін затулила рота рукою, щоб не пирснути вголос, бо леді так не поводяться.

— Та я… та я… ніколи, — забурмотів Кролик, затинаючись і перебираючи лапами, поки Блазень садив його на підлогу. Він випростався з рук Блазня, поправив блузу й засопів. — Яке нахабство! Я доповім Його Величності про цей кричущий вияв неповаги!

Блазень вклонився:

— Дуже перепрошую, пане Кролику. Я зовсім не хотів вас образити. Дозвольте мені загладити провину щирим подарунком. Безперечно, там має бути ще щось…

Джек знову потягнувся за своїм беретом, але Блазень безтурботним рухом висмикнув капелюх убік і потрусив ним біля вуха.

— Так, так. Згодиться. — Цього разу він витяг із капелюха дуже гарний кишеньковий годинник, навіть із ланцюжком. Широким жестом він простягнув годинник пану Кролику. — Ось, будь ласка. І зверніть увагу, що він уже настроєний на правильний час.

Пан Кролик презирливо пирхнув, але, помітивши блиск діаманта на циферблаті, вирвав годинник із рук Блазня.

— Гм… що ж. Я подумаю… побачимо… однак гарний годинник…

Він спробував на зуб гачок, яким годинник кріпився до ціпка і, вочевидь дійшовши висновку, що це справжнє золото, поклав його в кишеню. Кинув ще один невдоволений погляд на Блазня і зник у натовпі.

— А це вам, спритний Джеку. Поспішайте![2]

Блазень простягнув Джекові капелюха, а той вихопив його в нього з рук і насунув собі на голову.

Блазень стрепенувся й здійняв палець:

— Може, варто було б…

Джек вирячив очі й знову зірвав із голови капелюха. На голові в нього стояла запалена свічка в срібному свічнику. Полум’я вже встигло пропалити в береті дірку.

— Агов! Я намагаюся трохи поспати! — закричала свічка.

— Перепрошую. — Блазень простягнув руку і згасив полум’я пальцями в чорній рукавичці. Навкруг Джекової голови заклубочився дим, а його здорове око почало сіпатися.

— Цікаво. Я був упевнений, що це ви стрибатимете над свічкою, але насправді все догори дриґом.

Гості корчилися від реготу, дехто так сміявся, що не почув лункого каркання крука, який раптом зірвався з люстри й полетів до них. Кет злякано відступила, коли птах пронісся повз неї, ледве не зачепивши за вухо, і опустився Блазневі на плече. Блазень і оком не моргнув, коли воронові кігті впилися йому в блузу.

— Наостанок проявімо трохи мудрості й побажаймо всім доброї ночі. — Блазень зняв капелюх і показав його юрбі. — Завжди перевіряйте ваші капелюхи, перш ніж надягати. Ніколи не знаєш, що може ховатися всередині.

Дзвіночки задзвеніли, коли він розвернувся на підборах, щоб краще бачити всіх гостей.

Кетрін мимоволі випростала плечі, коли він повернувся в її бік і… здається, підморгнув? Та ні, мабуть, їй примарилося.

Його рот сіпнувся в кривій посмішці, а потім перед її очима його тіло повністю розчинилося в чорнильній темряві. За мить Блазень перетворився на крилату тінь — другого крука.

Два птахи зметнулися до вікна й зникли.