Безсердечна

РОЗДІЛ 2

МЕРІ ЕНН ПЕРЕВІРИЛА, чи немає за рогом Маркізи, потім провела Кет у спальню й зачинила двері. Там уже була інша служниця, Ебіґейл, одягнена, як і Мері Енн, у скромну чорну сукню з білим фартухом; Ебіґейл бігала з віником за коником-гойдунцем, намагаючись прогнати його у відчинене вікно. Щоразу, коли вона промахувалася, коник іржав і тряс гривою, а потім знову злітав під стелю.

— Ці комахи мене просто вбивають! — пробурчала Ебіґейл до Мері Енн, витираючи піт із чола. Потім помітила Кетрін і присіла в кособокому реверансі.

Кетрін завмерла на місці:

— Ебіґейл!..

Однак її застереження запізнилося. Два маленькі коники затупотіли по капелюшку служниці, а великий гойдунець знову летів до стелі.

— Ах ти ж нахабна кобила! — заверещала Ебіґейл, розмахуючи віником.

Збентежена Мері Енн затягла Кетрін у туалетну кімнату й зачинила двері. На рукомийнику вже стояв повний глек із водою.

— Для ванни часу вже немає, але твоїй мамі ми про це не скажемо, — заявила вона, розшнуровуючи на спині Кетрін муслінову сукню, поки та змочувала в глечику рушник. Кет у розпачі почала стирати борошно з обличчя. І як воно потрапило за вуха?!

— Я гадала, що ти сьогодні йдеш до міста, — сказала вона, поки Мері Енн здирала з неї сукню й сорочку.

— Я й ходила, але там було напрочуд нудно. Усі говорять лише про бал, ніби Король і так не влаштовує вечірок щодня. — Вона взяла рушник і почала відтирати руки Кетрін, аж поки не порожевіла шкіра, а потім збризнула її трояндовою водою, щоб перебити стійкий запах тіста й вогню з духовки. — Багато було розмов про нового придворного блазня, у нього сьогодні дебют. Джек вихвалявся, що поцупить його ковпак і розіб’є всі дзвіночки — посвяту в блазні йому влаштує.

— Яка дитяча витівка.

— Я згодна. Джек такий пройдисвіт — валет і є валет. — Мері Енн допомогла Кетрін надягти нову сорочку, потім штовхнула дівчину на стілець і почала розчісувати щіткою її темне волосся. — А втім, я таки чула одну цікаву новину. Чоботар іде на покій і має звільнити свою крамничку до кінця місяця.

Кетрін різко обернулася, миска зі шпильками й щіпкою бджолиного воску та красивий шиньйон опинилися на її потилиці, а обличчя було в ореолі веселих кучерів.

— Чоботар? Той, що з Головної вулиці?

— Той самий. — Мері Енн обернула Кет до себе, понизивши голос до шепоту. — Коли я про це почула, то відразу подумала, яке це було б чудове місце. Для нас.

Кет розширила очі:

— Серденько моє чирвове, а ти ж маєш рацію. Поряд із крамницею іграшок…

— І під пагорбом, що на ньому та химерна біла каплиця. Уяви собі, скільки весільних пирогів ти напечеш.

— Ой! А на відкриття спечемо кілька коблерів[1] із різною начинкою — на честь чоботаря. Почнемо з класичних — коблер із лохиною, коблер із персиками — уяви, скільки можливостей: лавандово-нектариновий коблер сьогодні, бананово-карамелевий завтра, а зверху притрусимо крихтами із солодкого печива і…

— Припини! — засміялася Мері Енн. — Я ще не вечеряла.

— Маємо піти подивитися, як гадаєш? Перш ніж усі про це дізнаються.

— Я теж про це подумала. Може, завтра? Але твоя мати…

— Я їй скажу, що йдемо купувати стрічки. Вона не буде проти. — Кет підвелася навшпиньки. — Коли мама дізнається про пекарню, ми вже зможемо показати їй, які величезні можливості для бізнесу це відкриває, тоді вона не зможе нічого заперечити.

Мері Енн натягнуто посміхнулась:

— Вона дещо інше не схвалить, а не можливості для бізнесу.

Кет відмахнулася, відчуваючи занепокоєння, хоч знала, що Мері Енн має рацію. Її матері не сподобається, що єдина донька, спадкоємиця Бухти Скельних Мушель, іде в чоловічий світ бізнесу, ба більше — бере в партнерки скромну служницю, Мері Енн. А ще її мати сказала б, що випікання пирогів — то робота для прислуги. І її обурило б те, що Кет планує використати посаг, щоб започаткувати власну справу.

Але вони з Мері Енн так довго виношували цю мрію, тож Кет іноді забувала, що вона ще не стала реальністю. Слава про її випічку вже ширилася Королівством, сам Король був її великим шанувальником, і це, мабуть, стало єдиною причиною, чому мати взагалі схвалювала її хобі.

— Її дозвіл не матиме значення, — сказала Кет, намагаючись переконати не лише Мері Енн, а й себе. У неї кров холонула в жилах від думки, як розсердиться мати на це рішення, а то ще візьме й позбавить спадку. Ні, до цього не дійде. Принаймні Кетрін на це сподівалася.

Вона підвела голову:

— Ми продовжимо почате, схвалюють це мої батьки чи ні. У нас буде найкраща пекарня в усьому Королівстві. Ба більше, навіть Біла Королева приїде сюди, коли почує про наші вишукані шоколадні торти й божественно хрусткі булочки зі смородиною.

Мері Енн криво посміхнулася.

— До речі, я про дещо згадала, — вела далі Кет. — Зараз у буфеті стигнуть три тарти. Принеси їх сьогодні ввечері на бенкет, гаразд? А, ще їх треба присипати цукровою пудрою. Я лишила трохи пудри на столі. Зовсім трошечки — от стільки.

Вона стиснула пальці в щіпку.

— Звісно, принесу. А які тарти?

— Лимонні.

Обличчя Мері Енн розпливлося у дражливій посмішці.

— З твого дерева?

— Ти вже чула про це?

— Я вранці бачила, як садівник садив його під твоїм вікном, і запитала, звідки воно. Їм довелося добряче його порубати, щоб відмотати зі стійок твого ліжка, а йому ніби й нічого не було.

Кетрін стиснула руки, не розуміючи, чому їй так ніяково від розмов про дерево зі сну.

— Справді, мої лимони саме звідти, тож я впевнена, що приготувала найкращі тарти. До завтрашнього ранку про них говоритиме все Королівство, усі хотітимуть знати, коли можна буде купити наші десерти.

— Не кажи дурниць, Кет. — Мері Енн натягнула через голову Кет корсет. — Вони про це питають ще з минулого року, відколи ти спекла те печиво з кленовим сиропом і коричневим цукром.

Кет зморщила носа.

— Не нагадуй мені. Я його перетримала в духовці, пам’ятаєш? Воно було надто крихке на краях.

— Ти надто сувора до себе.

— Я хочу бути найкращою.

Мері Енн опустила руки на плечі Кет.

— Ти й так найкраща. А я ще раз усе підрахувала — очікувані витрати у зв’язку з крамничкою пана Гусені, щомісячні витрати, витрати на інгредієнти, усе з огляду на заплановане щоденне виробництво й ціни. Навіть беручи до уваги можливу помилку, однаково вважаю, що ми станемо прибутковими менш ніж за рік.

Кет затулила вуха долонями.

— Ти все псуєш своїми цифрами й математикою. Ти ж знаєш, що в мене від них голова йде обертом.

Мері Енн пирхнула й відвернулася, відкриваючи шафу.

— Тобі ж не складно підрахувати, скільки столових ложок крему та чашок муки слід покласти в тісто. Не така вже й велика різниця.

— Ні, велика, саме тому ти мені й потрібна в цій справі, моя блискуча, ах яка логічна партнерко.

Вона майже фізично відчула, як Мері Енн закотила очі.

— Я воліла б отримати це в письмовій формі, леді Кетрін. До речі, чи правильно пам’ятаю, що ми вибрали білу сукню для сьогоднішнього вечора?

— Вибирай сама, яку вважаєш за кращу.

Кет змусила себе відірватися від мрій про майбутню пекарню й заходилася прикрашати вуха перлами.

— Отже, — промовила Мері Енн і витягла із шафи панталони й нижню спідницю. — Хороший був сон?

Кет із подивом побачила, що в неї досі під нігтями тісто. Дівчина почала його виколупувати, низько схиливши голову, щоб не було видно, як вона вся почервоніла.

— Нічого особливого, — сказала вона, пригадуючи очі лимонного кольору.

Кетрін зойкнула і задихнулася, коли корсет раптом затягнувся, здавлюючи їй грудну клітку.

— Я знаю, коли ти брешеш, — сказала Мері Енн.

— Ну гаразд, гаразд. Так, це був хороший сон. Але ж усі сни чарівні, правда?

— Звідки я знаю? Мені ніколи нічого не снилося. А от Ебіґейл розповідала, що якось бачила сон про те, як у небі пливе великий сяйний місяць… а наступного ранку з’являється Чешир, усміхається, зуби в повітрі висять, і починає канючити блюдечко молока. Стільки років відтоді минуло, а ніяк його не позбудемося.

Кет хмикнула:

— Люблю Чешира, але сподіваюся, що мій сон усе-таки передвіщає щось чарівніше.

— Навіть якщо і не передвіщає, однаково завдяки йому ти отримала кілька гарних цитрин.

— Це правда. Маю бути задоволена.

Але вона не була задоволена. Зовсім.

— Кетрін!

Двері відчинилися навстіж, і в кімнату впливла Маркіза, її очі були широко розплющені, а обличчя — багряно-червоне, хоч вона недавно напудрилася. Мати Кетрін жила у стані постійного збудження.

— От ти де, моя люба! Що ти… як, ти ще не одягнута?

— Ой, мамо, Мері Енн саме мені допомагала…

— Ебіґейл, припини гратися з віником і йди сюди! Нам потрібна твоя допомога! У чому вона сьогодні буде?

— Міледі, ми подумали, що біла сукня, яку вона…

— Ні в якому разі! Червона! Ти будеш у червоній сукні.

Мати широко відчинила двері шафи й витягла пишну сукню з важкого червоного оксамиту з величезним турнюром та декольте, яке майже нічого не прикривало.

— Так, чудово.

— Мамо, будь ласка. Тільки не цю сукню. Вона мені замала!

Мати змахнула з ліжка лискучий зелений листок і розклала сукню на покривалі.

— Ні, ні й ще раз ні, вона не замала для моєї дорогоцінної крихітки. Це буде особливий вечір, Кетрін, і вкрай важливо, щоб ти мала якнайкращий вигляд.

Кет обмінялася поглядом із Мері Енн, яка знизала плечима.

— Але ж це лише ще один бал. Чому я…

— Цить, дитино.

Мати перебігла кімнату і взяла обличчя Кет в обидві руки. Вона була худенька, як пташка, але щипала й стискала щоки Кет без жодної делікатності.

— Сьогодні на тебе чекає страшенно приємний сюрприз, моя красунечко. — Очі її заблищали так, що Кет запідозрила недобре, а мати раптом гаркнула: — Ану повернись!

Кетрін підскочила та обернулася обличчям до вікна.

Її мати, яка стала Маркізою, коли одружилася, діяла так на всіх. Часто вона бувала теплою, люблячою жінкою, і Маркіз, батько Кет, обожнював її, але Кет були надто добре знайомі перепади її настрою. Ось вона радісно воркує, а за мить уже кричить на все горло. Попри тендітну статуру, мати мала гучний голос і вміла так глянути, що навіть у лева стиснулося б серце з переляку.

Кет думала, що мала б уже звикнути до темпераменту матері, але часті зміни настрою, як і раніше, заскочували її зненацька.

— Мері Енн. Затягни їй корсет.

— Але, міледі, я щойно…

— Тугіше, Мері Енн. Ця сукня не налізе на талію, товщу за двадцять два дюйми, хоча хотіла б я, щоб колись вона в тебе була двадцять. На жаль, у тебе батькові широкі кістки, й ми маємо пильнувати, щоб і фігура твоя не стала такою самою, як у нього. Ебіґейл, як твоя ласка, принеси мені рубіни зі скриньки з коштовностями.

— Рубіни? — застогнала Кетрін, поки Мері Енн розшнуровувала їй корсет. — Але ці сережки такі важкі!

— Не будь розмазнею. Це лише на один вечір. Тугіше!

Кетрін скривилася і зблідла, поки Мері Енн стягувала шнурки корсета. Вона видохнула повітря, скільки змогла, схопившись за край туалетного столика і воліючи лише, щоб в неї іскри з очей не летіли.

— Мамо, я не можу дихати.

— Що ж, сподіваюся, що наступного разу ти добре подумаєш, перш ніж їсти другу порцію десерту, як вчора ввечері. Не можна одночасно їсти як порося й одягатися як леді. Станеться диво, якщо сукня на тобі застібнеться.

— Ми можемо… надіти… білу…

— Сьогодні моя донька буде в червоній сукні, як справжня… не важливо, як хто. Тобі просто доведеться не обідати.

Кет застогнала, коли Мері Енн ще більше затягнула корсет. Мало того, що доводилося страждати через ці зав’язки, так ще й без обіду лишитися? Під час королівських вечірок вона найбільше чекала саме застілля, до того ж сьогодні з’їла лише одне варене яйце за весь день — надто була заклопотана випічкою, щоб думати ще про якусь їжу.

Її шлунок, скутий корсетом, забурчав.

— Як ти, в порядку? — прошепотіла Мері Енн.

Вона лише похитала головою, щоб не витрачати дорогоцінне повітря на розмову.

— Сукню!

Кет не встигла й дух перевести, а її вже здавлювали й втискували в червоне оксамитове страхіття. Коли служниці закінчили, Кет наважилася зазирнути в дзеркало і з полегшенням побачила, що хоч і почувалася як ковбаса в оболонці, але вигляд мала пристойний. Яскравий колір підкреслював рум’янець її вуст, світла шкіра здавалася ще світлішою, а темне волосся — темнішим. Коли Ебіґейл наділа їй на шию величезне намисто, а замість перлів встромила у вуха довгі рубінові сережки, Кетрін відразу відчула себе придворною дамою, розкішною й таємничою.

— Пречудово! — Маркіза обома руками стиснула долоню Кетрін, знову дивлячись на неї затуманеними вологими очима. — Я так пишаюся тобою.

Кетрін насупилася:

— Пишаєшся мною?

— Ой, ну не прискіпуйся.

Мати цмокнула язиком і поплескала Кетрін по руці, перш ніж відпустити її.

Кетрін знову подивилась у дзеркало. Чари швидко розвіювалися, і тепер вона почувалася беззахисною. Вона воліла б вдягтися в простору денну сукню, хай і виваляну в борошні.

— Мамо, ця сукня надто розкішна. Ніхто більше не буде так пишно вбраний.

Мати пирхнула:

— Саме так. Ти матимеш неповторний вигляд. — Вона змахнула сльозинку. — Я зараз розплачуся…

Попри всю незручність і сумніви, Кет мала визнати, що раптом відчула тепло в грудях. Голос матері завжди звучав у її голові, наказуючи відкласти виделку, випрямитися, усміхатися, але не так широко! Вона знала, що мати бажає їй найкращого, але як приємно хоч раз почути комплімент.

Мрійливо зітхнувши востаннє, Маркіза згадала, що треба перевірити, як там батько Кет, і випурхнула з кімнати, тягнучи за собою Ебіґейл. Щойно двері покою зачинилися, Кет відчула нестримне бажання впасти на ліжко від виснаження — так на неї впливала присутність матері, але дівчина була впевнена, що тоді на сукні розійдуться шви.

— Чи маю такий само безглуздий вигляд, як і почуваюся?

Мері Енн похитала головою:

— Ти неперевершена.

— Нісенітниця якась! Навіщо мені бути неперевершеною на цьому дурнуватому балі? Усі подумають, що я хизуюся.

Мері Енн стиснула вуста на знак вибачення:

— Це як перцю додати до супу.

— Будь ласка, припини, я й так голодна. — Кет покрутилася всередині корсета, намагаючись хоч трошки ослабити тиск каркасів, що впивалися в ребра, але він не зрушився ні на йоту. — Я хочу шоколаду.

— Вибач Кет, але в цю сукню не влізе навіть малесенький шматочок. Іди сюди. Допоможу тобі взутися.