Безсердечна

РОЗДІЛ 1

ТРИ РОЗКІШНІ ЛИМОННІ ТАРТИ соковито виблискували до Кетрін із духовки. Дівчина простягнула рушник усередину, хоч жар обгортав її руки й палив щоки, й витягла деко з пічки. Сонцесяйна начинка затремтіла, ніби радіючи, що її вийняли з камінної камери.

Кет тримала деко шанобливо, ніби то королівська корона. Дівчина не відривала від пирогів очей, біжучи підтюпцем через кухню, аж поки деко із задоволеним стукотом не опустилося на пекарський стіл. Пироги були затремтіли, але за мить завмерли в усій бездоганній красі.

Прибравши рушник, Кетрін вибрала кілька скручених шматків зацукрованої лимонної цедри, що лежали на папері для випікання, і виклала їх у формі троянд у ще теплому центрі кожного пирога. Ніздрі дівчини вдихали аромат солодкого цитрусу й маслянистого пластівчастого тіста.

Вона відступила на крок, милуючись своєю роботою.

Випікання забрало в Кетрін увесь ранок. П’ять годин вона зважувала масло, цукор і борошно, змішувала, вимішувала й розкочувала тісто, збивала жовтки, потім підігрівала та проціджувала їх із лимонним соком, аж поки ті загустіли й набули кольору жовтцю. Вона обмазала корж глазур’ю й обтиснула краї, як мереживну серветку. Зварила ніжні смужки лимонної цедри й розтерла їх із кришталиками цукру на дрібну пудру, щоб було чим прикрасити пироги. Кортіло притрусити їх прямо зараз, але Кетрін утрималася. Спочатку пироги мають охолонути, бо інакше цукор розтане й лишить на поверхні бридкі калюжки.

Рифлені дека для випікання не знали жодного поспіху, жодного необережного дотику, не містили жодного зайвого інгредієнта. Вона ретельно продумала кожен крок. І вклала в ці печива власне серце.

Кетрін повільно розглядала роботу, прискіпливо зупиняючись на кожному дюймі поверхні, кожному завитку коржа, на кожній блискучій скоринці.

Нарешті дозволила собі всміхнутися.

Перед Кетрін стояли три довершені лимонні тарти, і кожному мешканцеві Королівства Чирвових Сердець — від пташок додо й до самого Короля — доведеться визнати її за найкращу пекарку країни. Навіть її мати муситиме з цим погодитися.

Тривога відпустила Кетрін, тож вона підстрибнула навшпиньках і заверещала в стиснуті долоні.

— Ви моя радість і вінець, — вигукнула вона, простерши руки над пирогами, немов посвячуючи їх у лицарі. — А тепер ідіть у світ, несіть лимонну смакоту й викликайте усмішку на кожних устах, які обдаруєте своєю присутністю.

— Знову розмовляєте з їжею, леді Кетрін?

— Ха! Не з абиякою їжею, Чешире. — Вона піднесла палець, не озирнувшись. — Дозволь відрекомендувати тобі найчудовіші лимонні тарти, які коли-небудь випікали в Королівстві Чирвових Сердець!

Навкруг її правого плеча обвився смугастий хвіст. А з-за лівого висунулася волохата вусата голова. Чешир замислено муркотів, і цей звук вібрував уздовж її спини.

— Я приголомшений, — сказав він тим тоном, який завжди змушував Кет сумніватися, чи не насміхається Чешир із неї. — Але ж де риба?

Кет обцілувала собі пальці, злизуючи з них кришталики цукру, і похитала головою.

— Риби нема.

— Риби нема? Тоді в чому сенс цього всього?

— У досконалості.

У неї зводило живіт від збудження щоразу, коли про це думала.

Чешир зник з її плеча і з’явився знову на столі, простягнувши над пирогами кігтисту лапу. Кет підскочила й відштовхнула його:

— Ану не смій! Вони для вечірки в Короля, йолопе!

У Чешира смикнулися вуса:

— У Короля? Що, знову?

Ніжки стільця заскрипіли об підлогу: Кет підтягнула його ближче до столу й усілася зверху.

— Думала зберегти один для нього, а решту можна подати на стіл гостям. Знаєш, Його Величність так радіє, коли щось йому печу. А щасливий король…

— …це щасливе королівство.

Чешир зівнув, не завдавши собі клопоту прикрити рота, а Кет, скривившись, простягла руку між ним і пирогами — ще бракувало зіпсувати їх бридким запахом тунця з його пащі.

— Щасливий король — це ще й найкраща рекомендація. Уяви собі: він призначає мене офіційною пекаркою королівства! Люди стоятимуть у довжелезних чергах, щоб спробувати мої тарти.

— Вони й пахнуть пікантненько.

— Вони пахнуть так, як і мають пахнути тарти.

Кет повернула одне деко так, щоб цедрова троянда посередині стояла в ряд із двома іншими. Дівчина завжди піклувалася про те, який вигляд мають її смаколики. Мері Енн говорила, що її випічка красивіша, ніж навіть у королівських кондитерів. А після сьогоднішнього вечора її десерти вважатимуть не лише за найгарніші, а й за найкращі з усякого погляду. Саме такого визнання вони з Мері Енн потребували, щоб відкрити власну пекарню. Після стількох років планування Кетрін відчувала, що мрія перетворюється на реальність.

— А хіба зараз сезон лимонів? — запитав Чешир, спостерігаючи за Кет, поки вона згрібала рештки цедри в марлю: садівники можуть використати їх проти шкідників.

— Та ні, — сказала вона й усміхнулася до себе, повернувшись подумки до того ранку. Згадала, як крізь мереживні фіранки пробивалося бліде світло. Як вона прокинулася від пахощів цитрини в повітрі.

Щось усередині хотіло зберегти цей спогад, як таємницю, біля грудей, але ж Чешир невдовзі про нього дізнається. Дерево, що виростає в чиїйсь спальні за одну ніч, — не той секрет, який легко приховати. Кет дивувало, що чуток ще й досі немає, хоч Чешир вправно збирає плітки. У нього, мабуть, часу ще не було, бо був зайнятий — байдикував увесь ранок. Або, ймовірніше, ходив до служниць, щоб пузо йому чесали.

— Я знайшла їх уві сні, — зізналася Кетрін, поки несла пироги до буфета, де вони мали остаточно охолонути.

Чешир усівся навпочіпки:

— Уві сні? — Він роззявив рота, виставивши зуби в широкій посмішці. — Ану розкажи.

— Щоб до ночі про це знало пів королівства? Ага, зараз. Наснився сон, а потім я прокинулась і побачила, що в спальні росте лимонне дерево. Це все, що тобі треба знати.

Вона зачинила буфет, ніби поставила крапку, щоб і собі замовкнути й уникнути додаткових запитань. Правда полягала в тому, що сон не давав дівчині спокою, відколи вона прокинулася, переслідував і дражнив її. Кет хотіла говорити про нього й водночас воліла зберегти його лише для себе.

Це був невиразний, але прекрасний сон, а в ньому був невиразний, але прекрасний хлопець. Одягнений у чорне, він стояв у лимонному саду, і в Кет виникло ясне відчуття, що в нього є щось, що належить їй. Дівчина не знала, що саме, а втім, хотіла це повернути, але щойно вона наближалася до хлопця, той відступав чимраз далі.

Кет відчула під сукнею тремтіння вздовж спини. Їй і досі було цікаво, аж груди розпирало, та й дуже хотілося наздогнати того хлопця.

Однак передусім вона не могла забути його очей. Жовтосяйні, ласкаві, іронічні й веселі. Його очі були яскраві, як цитрини, що от-от впадуть із дерева.

Вона відкинула невиразні спогади й обернулася до Чешира:

— Коли я прокинулася, то замість однієї зі стійок ліжка побачила гілку. Звісно, мама покликала садівників зрубати її, поки та ще чогось не пошкодила, але я встигла поцупити кілька цитрин.

— А я гадав, чого це всі зранку бігають-метушаться. — Чешир шмагнув хвостом по стільничці. — Ти впевнена, що ці лимони можна їсти? Якщо проросли зі сну, вони, може, ще та їжа.

Кет уважно подивилася на буфет, де за дротяними дверцятами ховалися тарти:

— Ти боїшся, що король може стати коротшим на зріст, якщо з’їсть шматок?

Чешир пирхнув:

— Навпаки, я боюся, що сам стану як бодня, якщо з’їм шматок. Стежу за вагою, щоб ти знала.

Кет захихикала, перехилилася через стіл і почухала кота під підборіддям.

— Ти ідеальний, хоч товстий, хоч ні, Чешире. Та лимони нешкідливі: я спробувала один, перш ніж почати пекти.

Вона міцно стиснула губи — спогад був кислий, неприємний…

Чешир почав мурмотіти: мовляв, йому вже не до неї. Кет прикрила рота вільною рукою, коли Чешир енергійно та збуджено перекинувся на бік, і тепер гладила його живіт.

— До речі, якби ти справді з’їв щось зіпсуте, я однаково вигадала б, що з тобою робити. Завжди хотіла карету, запряжену котами.

Чешир, примружившись, незворушливо розплющив око.

— А ще я повісила б перед твоїм носом мотки пряжі й рибні кістки, щоб ти рухався.

Він на мить припинив мурчати, а тоді заявив:

— Ти не така симпатична, як сама про себе думаєш, леді Пінкертон.

Кет стукнула Чеширові по носі й відступила на крок:

— Ти міг би виконати цей твій трюк зі зникненням, і всі подумали б: ой, леле, дивись, яка розкішна товста голова тягне вулицею карету! На цибулину схожа!

Тепер Чешир дивився на неї впритул.

— Я кіт, а не якась робоча худоба.

Роздратований, він розтанув у повітрі.

— Не сердься. Я просто дражнюся.

Кетрін зняла фартух і повісила його на гачок на стіні. На її сукні залишився ідеальний обрис фартуха в обрамленні слідів муки й засохлого тіста.

— Ну все, бувай, — знову долинув до неї його голос. — Тебе мати шукає.

— Чого вона мене шукає? Я тут від самого ранку.

— Саме так, а тепер ти запізнишся. Якщо не збираєшся сама зображати лимонний тарт, краще поквапся.

— Запізнюся? — Кетрін подивилася на годинник із зозулею, що висів на стіні: було рано пополудні, тож ще багато часу до…

Раптом у дівчини швидше забилося серце: вона почула тихеньке хропіння, що долинало з годинника.

— О господи! Зозуле, ти знову проспала? — Кет стукнула долонею по годиннику, і дверцята відчинилися; за ними було видно маленьку червону пташку, яка міцно спала. — Зозуле!!!

Пташка злякано змахнула крилами й прокинулася.

— Ой боже-боже, ой лишенько, — пропищала вона, протираючи очі крилами. — Котра година?

— А чого це ти в мене питаєш, дурна птице? — Змучено стогнучи, Кетрін вибігла з кухні, зіштовхнувшись на сходах із Мері Енн.

— Кет… леді Кетрін! Я саме йшла, щоб сказати… Маркіза…

— Знаю, знаю, спішить до балу. Я забулася і втратила лік часу.

Мері Енн окинула її швидким поглядом з ніг до голови й схопила за руку.

Краще приведи себе до ладу, поки вона тебе не побачила й нам обом голову не відірвала.