Безсердечна

РОЗДІЛ 10

ДНІ, ЩО ПЕРЕДУВАЛИ королівському чаюванню, були суцільною мукою. Кет із жахом думала про те, як знову зустрінеться з Королем. Мати теж тривожилася, хоч вони й очікували від цієї зустрічі геть різного.

Це було схоже на шахрайство: пекти тацю макаронів, щоб завоювати серце Короля, коли Кет зовсім не хотіла завойовувати його серце. А втім, вона була рада приводу провести день на кухні, де не мала турбуватися про те, що їй накажуть вправлятися в чомусь малокорисному, наприклад у вишиванні.

Ох, якби ж то Король змінив ставлення до неї. Якби тільки йому стало так соромно через її втечу, що він не наважився б повторити свою спробу або принаймні цього разу освідчився б наодинці, а не при всіх.

Хоч і від цієї думки вона теж здригалася.

День чаювання наближався, тож її тривога зростала, і Кет дуже нервувала та хвилювалася. Вона намагалася не признаватися в цьому навіть собі, але нетерпляче чекала на цей день. Не заради Короля, ігор на галявині або навіть тістечок і сендвічів.

Вона сподівалася на ще одну зустріч із придворним блазнем.

Він більше не з’являвся в її снах, тож дівчина палко бажала знову спіткати його, уявляючи всі можливі подробиці їхнього наступного побачення.

Кет хотілося знову бачити його життєрадісну усмішку, викликати в нього веселий сміх, відчути дотик його пальців на своїй шиї.

Вона на мить задумалася, піднявши кондитерський мішок над листом для випікання, де п’ятнадцять кружалець тіста чекали перетворення на пухкі мигдалеві печива. Її шкіра розчервонілася, але не від духовки, а руки почали тремтіти, що неприйнятно для такої делікатної справи.

Кет заплющила очі й спробувала вгамувати думки, як завжди, коли вони починали відхилятися в бік недозволених пестощів. Її мати розірвалася б на шматки від гніву, якби знала, що в Кет виникають такі непристойні думки про королівського Блазня.

Заради бога! Їй належить мріяти про Короля!

Через усе це в неї зовсім розхиталися нерви.

Дівчина відклала вбік мішок і заприсяглася, що буде стримана під час чаювання. Вона леді, а він ніхто, королівська забавка. Якщо вони знову зустрінуться, що малоймовірно, вона обмежиться лише ввічливою бесідою. І не дозволить собі жодного флірту, як дотепер. Усе буде цілком пристойно.

Хоча Кет було цікаво, чи відчує вона такий самий потяг до Блазня, вдруге зустрівшись із ним, але в глибині душі дівчина все-таки сподівалася, що цього не станеться. Бо який вибір стояв би перед нею, якби вона знову це пережила? Батьки ніколи б не дозволили їй зустрічатися з ним. Кет ще й досі не вирішила, що робити з Королем. Найголовніше зараз — переконати батьків дозволити їй мати власну пекарню, адже саме ця мрія захоплювала Кетрін більше, ніж усі решта… принаймні поки не наснилося лимонне дерево.

— Боже милостивий, який неперевершений аромат!

Вона відскочила від столу. Замість циферблата на годиннику із зозулею розмістився Чешир, чи то пак його голова, а стрілки вказували на його ліве вухо й вуса, тобто пів на другу пополудні.

— Привіт, Чешире, — вона нахмурилася. — Сподіваюся, ти не з’їв зозулі.

Він зник, пихнувши, потім з’явився знову, цього разу повністю, і розтягнувся на підвіконні над столом. Помаранчевий колір від гарбузових пирогів на його хутрі поблякнув.

— Я не робив нічого подібного, — сказав кіт. — Хоч зараз розмірковую, скільки саме цих маленьких штук зможу з’їсти, щоб ти не помітила.

Кет підозріло подивилася на нього.

— Та гаразд, гаразд. Мені однаково, помітиш ти чи ні.

— Вони для короля.

Чешир закотив очі, його зіниці стрибали, як дитячий м’ячик.

— Усе завжди для Короля.

Усміхаючись, Кетрін узяла кондитерський мішок, витерла рушником надлишок тіста й продовжила викладати печиво на листі.

— Хотіла подякувати тобі за те, що відвернув від мене увагу тоді на балу. Це було дуже вчасно.

— Я все роблю вчасно.

— Гості дуже засмутилися через те, що трапилося?

— Здається, леді Мірл не надто сподобався мій трюк.

— Ні, маю на увазі мій від’їзд. Чи всі гості знали, що Король саме мене збирається оголосити… — вона запнулася, — …своєю нареченою?

— Не думаю, що це вже стало загальновідомою новиною, але лише тому, що більшість людей не вміє звертати увагу на потрібне.

Вона повільно перевела дух, завершила викладати останнє тістечко й постукала листом по столу, щоб розташувати їх рівномірно.

— Окрім того, — сказав Чешир, як завжди широко посміхаючись, — невдале освідчення Короля затьмарили дальші жахи. Гадаю, ти чула новину про Жербельковта?

Кет утерла рукавом вологе чоло.

— Чула. Мабуть, не варто мені весь час думати про якесь безглузде освідчення після того, що сталося. Я ж насправді дотепер не вірила в існування Жербельковта.

— Небезпечно зневірюватися в чомусь лише тому, що воно тебе лякає.

Кет поставила лист у духовку.

— А коли востаннє в нас бачили Жербельковта?

— Задовго до нашого з тобою народження. — Він ні на мить не припиняв посміхатися, що робило їхню бесіду ще більш моторошною. — Може, він нікуди й не зникав, а чекав слушного часу. А може, прийшов із Задзеркалля, хоч це малоймовірно. Сумніваюся, що ми коли-небудь дізнаємося всю правду, але монстр зараз тут, і ми ще почуємо про його звірячу лють.

Кет проковтнула гіркий присмак у роті.

— Що ж нам тепер із цим робити?

— Нам? Не маю жодних намірів щось робити.

— Гаразд, хай не ти, але хтось інший мусить якось діяти. Король має призначити лицаря, щоб розправитися з ним, як у давній легенді.

У Чешира з горла вирвався гортанний звук.

— І скількох лицарів у Королівстві ти знаєш?

Дівчина замислилася. Найбільш схожими на лицарів у них були трефи-охоронці, але навряд з когось із них буде більше толку, ніж із бубен-придворних.

— Хтось мусить щось зробити, — повторила вона, хоч запал її вже вщух.

— І це щось полягатиме в тому, щоб забути про жахливий випадок і вдавати, ніби нічого не трапилося. — Чешир облизнув лапу й розгладив нею вуса. — Як у нас і заведено.

У Кет стиснулося серце. Вона знала, що кіт має рацію, і хоч досі ніколи не мала справ із таким жахом, але знала, що всі навколо й справді вдаватимуть, що все добре, аби тільки не псувати собі приємне життя.

— А як же ці бідні придворні? — прошепотіла вона. — Що з ними буде?

На якусь мить здалося, що посмішка Чешира стала не такою широкою.

— Що з ними, уже відомо, люба Кетрін. Учора вранці біля Лісу Безвиході знайшли два клаптики картону.

Вона відсахнулася від нього.

— Ні… може, це не…

— Це вони. На одному з клаптиків було видно фрагмент зображення бубни.

Він скривився й відвернувся, щільно замруживши очі. Вона раптом відчула себе маленькою дитинкою. Дитинкою, яку покарали, хоч ніхто Кет не картав, крім неї самої. Два дні вона тільки те й робила, що боялася зустрічі з Королем і мріяла про Блазня, і весь цей час двоє придворних вже були мертві, а чудовисько розгулювало на волі.

— Я вчора навідалася до Герцога Тусканського, — сказала вона. — Жербельковт його поранив. Хтось іще постраждав?

— Здається, що ні, й це нам дуже пощастило. Бо ще однією жертвою ледве не стала леді Марґарет Мірл.

— Про що ти говориш?

— Коли монстр вломився у вікно, то… знаєш, не хочу, щоб здалося, ніби я надто високої думки про себе, але на вигляд було так, немовби він летить прямо на мене. А я, бачиш, усе ще сидів у дівчини на голові. Тому я зник…бо так підказав інстинкт, а зовсім не тому, що я боягуз, запевняю тебе.

— Ну звісно.

— Я знову з’явився в іншому кінці зали саме вчасно, щоб побачити, як лорд Кабан кинувся між леді Мірл і звіром.

Вона аж рота розтулила від здивування.

— Який героїзм!

— Хіба не дивно, як часто збігаються героїзм і безглуздя. У цього монстра були пазурі, як ножі, він ледве не відтяв Герцогові голови. Гадаю, йому пощастило, що рана лише поверхнева. — Чешир почухав за вухом. — Він буває упертий, як свиня.

— Але ж Жербельковт його не вбив.

— Ні. Він помітив бенкетний стіл і двох придворних біля нього. Схопив їх, знявся вгору й вилетів через балконні двері. Усе сталося дуже несподівано.

Кет втомлено притулилася до столу.

— Мені й уві сні не снилося, що таке може статися в нашому Королівстві.

Чешир примружив очі, затримавши на ній погляд на якусь мить. Потім почав розчинятися в повітрі, смуги на його хвості повільно танули одна за одною, починаючи з кінчика.

— Такі речі не трапляються в усіх снах, люба дівчинко, — сказав він, зникаючи по саму шию. — Вони трапляються лише в кошмарах.

Його голова закрутилася у спіраль, і Чешир щез.