Школа Добра і Зла

9 Демонстрація стовідсоткового дару

Софі була впевнена, що Беатрікс розвела вогонь, щоб привернути увагу Тедроса. Безсумнівно, він урятував її з палаючої вежі, поцілував, поки Школа Добра палала, і вони вже узгодили дату їхнього весілля. Софі дійшла цього висновку, тому що саме це планувала зробити в обід вона. Замість цього навчання скасували і наступного дня також, і вона залишилася у кімнаті наодинці з трьома душогубками.Вона дивилася на тарілку, що стояла на її ліжку, у якій були рідка каша й свиняча нога. Після трьох днів голодування вона розуміла, що має з’їсти будь-що, яким би жахливим не був надісланий Школою обід — і це було гірше, ніж жахливо. Це була їжа для селюків. Вона жбурнула тарілку у вікно.

— Ви не знаєте, де я можу знайти огірки? — запитала Софі, озирнувшись.

Естер насупилась.

— Гуска. Як ти це зробила?

— Естер, я не знаю, — відповіла Софі, у животі забурчало. — Вона пообіцяла мені допомогти перейти до моєї Школи, але збрехала. Може, вона збожеволіла після того, як відклала стільки яєць. Чи не знаєш, є поблизу якийcь город з люцерною або пшеницею, або…

— Ти з нею розмовляла? — чавкала Естер ротом, заповненим свинячою ногою.

— Не зовсім, — сказала Софі з відразою. — Вона могла чути мої думки. На відміну від вас, принцеси можуть розмовляти з тваринами.

— Вона не могла чути твої думки, — сказала Дот, сьорбаючи кашу, їй здавалося, що туди додали трішечки шоколаду. — Для цього твоя душа має бути на сто відсотків чистою.

— Ось! Доказ, що я стовідсоткове Добро, — сказала Софі з полегшенням.

— Чи стовідсоткове Зло, — заперечила Естер. — Залежить від того, чи ми віримо тобі, чи стімфам, одягу, гусці, чи тому водяному монстру.

Софі вирячилася на неї й вибухнула сміхом.

— Стовідсоткове Зло? Я? Це безглуздя! Це дурня! Це….

— Вражаюче, — задумливо подивилася Анаділь. — Навіть Естер жаліє одного пацюка чи двох.

— Ми всі вважали тебе нездарою, — глумливо посміхнулася Естер, — а ти була вовком в овечій шкурі.

Софі намагалася припинити сміятися, але не змогла.

— Присягаюся, вона має Особливий Дар, який вразить нас, — сказала Дот. Вона гризла щось, що виглядало наче шоколадна свиняча нога.

— Я не розумію, — здивувалася Софі, — звідки береться увесь цей шоколад?

— Що це? — прошипіла Анаділь. — Який твій дар? Нічне бачення? Невидимість? Телепатія? Пальці з отрутою?

— Мені байдуже, — прогарчала Естер. — Вона не перевершить мій дар. Неважливо, наскільки вона лиха.

Софі сміялася так, що аж почала плакати.

— Послухай мене, — скипіла Естер, тримаючи тарілку між ногами, — це моя Школа.

— Залиш собі свою вошиву Школу! — вигукнула Софі.

— Я — Капітан класу! — загорлала Естер.

— Я не сумніваюся в цьому!

— І жодний Читач не стане мені на заваді!

— Чи всі лиходії такі кумедні?

Естер видала божевільне квоктання й жбурнула свою тарілку в Софі, яка вчасно нахилилася. Тож тарілка гепнулась об плакат «Розшукуються!» на стіні й відлетіла від голови Робіна. Софі припинила сміятися. Вона глянула через випалене ліжко, Естер стояла навпроти відчинених дверей, чорна як Смерть. На якусь мить Софі здалося, що татуювання поворухнулося.

— Стережись, відьмо! — відрізала Естер і гримнула дверима.

Софі подивилася на свої пальці, вони тремтіли.

— І ми думали, що вона невдаха! — пробубоніла Дот позаду неї.

Агата знала, що буде недобре, якщо вони дозволять вовку її забрати.Після пожежі її зачинили в кімнаті на два дні, їй було дозволено виходити тільки до туалету або взяти їжу — сирі овочі і сік зі слив — у похмурих фей. Нарешті після обіду третього дня прийшов білий вовк і забрав її геть.

Встромивши пазурі в її обпалений рожевий рукав, він протягнув дівчинку повз фрески передпокою зі сходами, повз сяючих учнів і вчителів, які навіть не могли подивитися їй у вічі.

Агата боролася зі слізьми. Вона вже двічі посідала останнє місце. Спровокувавши бунт тварин і підпаливши школу, вона посіла його втретє. Все, що вона мала зробити, це удавати із себе добру декілька днів, а вона не змогла впоратися навіть із цим. Чому вона вважала, що взагалі зможе тут втриматися? Врода. Чистота. Доброчесність. Якщо це було Добро, то вона була стовідсотковим Злом. Тепер вона отримає покарання. Агата знала чимало про казкові покарання — розчленування, препарування, кип’ятіння в маслі, здирання шкіри живцем, — щоб зрозуміти, що її кінець буде кривавим і болісним.

Вовк протягнув її через вежу Милосердя, повз дятла в окулярах, що видовбував нові списки на дверях Доглядальної кімнати.

— Ми йдемо до Директора Школи? — різко запитала Агата.

Вовк пирхнув. Він приволік її до кімнати у кінці зали й постукав.

— Заходьте, — почувся тихий голос усередині.

Агата подивилася вовку в очі:

— Я не хочу помирати.

Вперше його усмішка пом’якшилася.

— Я теж не хотів.

Він відчинив двері й проштовхнув її досередини.

Певно, вогонь був нарешті приборканий, бо навчання відновили після обіду третього дня і Софі опинилася у вологій, пліснявій кімнаті для «Особливих здібностей». Але вона ледь могла сконцентруватися, коли у животі буркотіло, Естер кидала вбивчі погляди, а Дот шепотіла іншим Нещасливцям про сусідку «стовідсоткове Зло». Все пішло не так. Вона розпочала тиждень, намагаючись довести, що вона принцеса. Тепер усі були переконані, що вона Капітан Зла. «Особливі здібності» викладала професорка Шеба Шікс, огрядна жінка з чиряками на обох чорних, наче смола, щоках.— У кожного лиходія є дар! — підвивала вона своїм монотонним голосом, крокуючи кімнатою у червоній оксамитовій сукні з гострими плечима. — Але ми маємо виростити із вашого корча ціле дерево!

Сьогоденним випробуванням було продемонструвати класу свій унікальний дар. Що потужніший дар, то вище місце посяде учень. Але п’ять перших дітей не змогли нічого показати, включно з Вексом, який рюмсав, що він навіть не знає свого дару.

— Це ти скажеш Директору Школи на «Показі Здібностей»? — гриміла професорка Шікс. — «Я не знаю, який у мене дар», чи «я не маю дару», чи «мені не подобається мій дар», або ж «хочу обмінятися здібностями з Королевою Уті».

— Через неї я посяду останнє місце, — прошепотіла Дот.

— Щороку Зло програє «Показ Здібностей»! — кричала Шеба. — Добро співає пісні, вимахує мечами, а ви не маєте нічого кращого? Чи у вас нема гідності? Чи ви не маєте сорому? Годі! Мені байдуже, чи ви обертаєте людей на каміння, чи ви обертаєте їх на лайно! Ви послухаєте Шебу й станете номером один!

Двадцять пар очей вп’ялися в неї.

— Яка мавпа наступна? — прогуділа вона.

Жалюгідні виступи тривали. Зеленошкіра Мона примусила свої губи світитися червоним. («Тому що кожний принц боїться різдвяної ялинки», — простогнала Шеба.) Анаділь примусила своїх пацюків вирости на дюйм, Горт виростив волосся на грудях, Арахне видушила своє око, Раван відригнув дим, і коли вже здавалося, що вчителю все це остогидло, Дот торкнулася столу й обернула його на шоколад.

— Таємниця відкрита, — зачудувалася Софі.

— Я ніколи в житті не бачила такого параду непотребу, — зітхнула Шеба.

Але наступною була Естер. Злостиво поглянувши на Софі, вона схопилася за стіл обома руками, дужче, міцніше, доки на почервонілій шкірі не випнулася кожна вена.

— Обертається на кавун, — позіхнула Софі. — Особливий, звісно.

Потім щось поворухнулося на шиї Естер, і клас завмер. Татуювання здригнулося знову, ніби малюнок почав оживати. Червоноголовий демон звільнив одне крило, потім інше, повернув свою рогату голову до Софі й розплющив вузькі, налиті кров’ю очі. Серце Софі зупинилося.

— Я ж казала — стережись, — вищирилася Естер.

Демон постав з її шкіри до повноцінного життя й поспішив до Софі, вистрілюючи червоні вогняні блискавки в її голову.

Приголомшена, вона впала, щоб уникнути їх, штовхнувши на підлогу шафу. Створіння розміром з черевик випустило блискавку, яка запалила її сукню. Софі почала крутитися, щоб збити полум’я.

— Допоможіть!

— Використай свій дар, білява нездаро! — гримнула Шеба, погойдуючи стегнами.

— Вона має заспівати, — глузувала Дот. — Цим уб’є всіх у кімнаті.

Естер погнала демона у другу атаку, і він заплутався у вкритій павутиною, шипованій люстрі. Софі проповзла під останнім рядом, побачила книжку, що впала, — «Енциклопедію Лиходіїв» — й почала швидко гортати сторінки. Баньши, Беаніг, Берсекер…

— Софі, швидше! — закричав Горт.

Софі визирнула, щоб подивитися, як крилата тварюка вирвалася з павутиння, тим часом як очі Естер палали по той бік кімнати. Софі відчайдушно гортала. Підземна летюча миша, циклоп… Демон! Десять сторінок маленьким шрифтом. Демон — надприродна істота, що має приголомшливу кількість форм, кожна з різною силою і слабкістю…

Софі здригнулася. Демон був за п’ять футів.

— Використай дар! — кричала Шеба.

Софі жбурнула книжку в демона й не влучила. З убивчою посмішкою він вистрілив блискавкою, як кинджалом. Шеба спробувала втрутитися, але Анаділь завадила їй. Демон зловісно закричав й прицілився Софі в обличчя. Але, коли він надіслав блискавку, Софі раптом згадала один дар, який мали всі дівчатка зі Школи Добра… друзів.

Вона підскочила до вікна й свиснула, щоб добрі, благородні тварини врятували її…

У вікно увірвалися чорні оси й роєм напали на демона. Естер відсахнулася, ніби від ножа. У Софі від переляку повилазили очі. Вона знову свиснула — але тепер влетіли кажани, вони встромляли у демона зуби, тим часом як оси продовжували жалити. Демон упав на підлогу, як обгорілий метелик. Шкіра Естер стала блідою, холодною й знекровленою.

Збентежена, Софі свиснула гучніше, й прилетів рій бджіл, шершнів, сарани, що взяв в облогу чудовисько, тепер Естер билася в конвульсіях. Софі стояла в кутку, завмерши, а лиходії відганяли рій від демона книжками й стільцями, але комахи, не маючи жалю, нападали, поки Естер не завмерла.

Софі підійшла до демона й устромила руки в рій…

— СТОП!

Рій завмер на місці. Наче покарані діти, вони покірно задзижчали й темною хмарою вилетіли у вікно. Поранений демон з хрипом підповз до Естер і повернувся на її шию. Естер вдихнула і відкашляла слиз, повернувшись з-за грані. Вона видихнула, переповнена жахом. Софі кинулася, щоб допомогти їй.

— Я не хотіла… Я хотіла птаха, чи… — Естер відсахнулася від її доторку.

— Принцеси кличуть тварин! — закричала Софі у тиші. — Я добра! Стовідсоткове Добро!

— Дякую тобі, Вельзевуле!

Софі обернулася.

— Виглядає як принцеса! Діє як принцеса! Але відьма, — вигукнула Шеба, дриґаючи ногами. — Запам’ятайте мої слова, непридатні мої! Вона виграє Корону «Показу»!

Уже вдруге Софі подивилася на перше місце, що куріло червоним над її головою.

У паніці Софі поривалася щось заперечувати своїм однокласникам, але вони більше не дивилися на неї з презирством або ж глузуванням. В їхніх поглядах було щось інше. Повага.

Її місце лиходійки № 1 ставало дедалі певнішим.

Зблизька професорка Клариса Даві, з її сріблястим вузлом і рожевим обличчям, виглядала заспокійливо і нагадувала бабусю. Агата не могла бажати кращого екзекутора.— Мені б хотілося, щоб цим зайнявся Директор, — сказала професорка Даві, складаючи папери під прес-пап’є у вигляді кришталевого гарбуза. — Але ми всі обізнані, як він ставиться до свого усамітнення.

Нарешті вона подивилася на Агату. Вона більше не виглядала відрадно.

— Я маю Школу наляканих учнів, два дні навчань втрачено, ціле крило класів знищено, п’ять сотень тварин потребують очищення пам’яті, дорогоцінна алея перетворилася на попіл, і під усім цим десь похована безголова ґаргулья. Ти знаєш, чому це все сталося?

Агата не могла вичавити з себе ані слова.

— Тому що ти не послухалася простого наказу Поллукса, — сказала професорка Даві. — І це мало не коштувало життів, — вона присоромила Агату поглядом й повернулася до своїх манускриптів.

Агата подивилася крізь вікно на берег озера, де Щасливці закінчували обід зі смаженого курчати з гірчицею, шпинатом, шматочками Грюєру та яблучним сидром. Вона бачила Тедроса, який переказував події в Оранжереї зачарованим глядачам, демонструючи почорніле око як почесну відзнаку.

— Можу я хоча б попрощатися з подругою? — запитала Агата зі сльозами на очах. Вона повернулася до професорки Даві. — До того як ви… вб’єте мене?

— Це не обов’язково.

— Але мені потрібно її побачити!

Професорка підняла очі:

— Агато, ти посіла перше місце за свою роботу на уроці «Спілкування з тваринами» — і це дуже правильно. Тільки рідкісний дар може перетворювати бажання на дійсність. І хоча є різні думки щодо того, що сталося на даху, я додам, що жоден учень цієї школи не став би ризикувати своїм життям, аби допомогти ґаргульї. — Її очі заблищали, так само на якусь мить заблищав лебідь на її сукні. — Тож це свідчить про безмірну доброту.

Агата дивилася на неї, проковтнувши язик.

— Якщо ти не послухаєшся ще одного прямого наказу вчителя, Агато, я гарантую, ти пожалкуєш. Зрозуміла?

Агата кивнула з полегшенням.

Вона почула сміх ззовні й обернулася, щоб побачити, як друзі Тедроса б’ють ногами подушку, скручену у вигляді тіла: приставлені ноги були з гілок, чорні очі з ґудзиків, а чорне волосся з терну. Раптом стріла влучила ляльці в голову, збивши в повітря пір’я. Наступна стріла розірвала їй серце. Хлопчики припинили сміятися й обернулися. На іншому боці галявини Тедрос кинув лук і пішов геть.

— Щодо твоєї подруги, у неї все гаразд там, де вона є, — сказала професорка, переглядаючи інші сувої. — Але ти можеш побачити її на власні очі. Вона буде на наступному твоєму уроці.

Агата не слухала. Її очі й досі були прикуті до ляльки з мертвими очима, що кровоточила пір’ям на вітрі.

Лялька виглядала так само, як вона.