Школа Добра і Зла

20 Секрети і брехня

Тарган проліз під дверима кімнати 66 і ледь не вистрибнув з власної оболонки. Агата дивилася на розбите скло, підвішені сукні, трьох сплячих відьом і помчала геть, доки хтось її не побачив. Але одна з відьом усе ж запримітила таргана. І лебедя на його животі.

Антени рухалися праворуч-ліворуч, Агата відчула аромат парфумів Софі, що тягнувся знизу

кривими сходами із вологої зали. (Дорогою вона ледве не втрапила до лап нахабного самця-таргана.) Нарешті Агата знайшла Софі у загальній кімнаті. Перше, що вона побачила там, — це був Горт без сорочки, його обличчя почервоніло від натуги, наче у малюка на горщику. Після останнього натужного кректання він подивився на свої груди, де стирчали дві свіжовирощені волосини.— Так! Чий дар може перевершити це?

На дивані поряд Софі заглибилася у «Збірку заклять для ідіотів».

Вона почула два комашині потріскування й одразу підняла очі. Горт випнув груди і підморгнув. Софі з жахом відвернулася, потім побачила помаду, що писала на підлозі за диваном:

«Ванна кімната. Принеси одяг».

Софі зневажала ванни Зла, але принаймні вони були безпечним місцем для зустрічі. Нещасливці, мабуть, мали якусь фобію щодо туалетів і цілковито їх уникали. (Вона не мала жодної гадки, що спричинило цей страх і де вони зрештою випорожняються, вона воліла про це не думати.) Двері застогнали, коли вона проскочила до темної залізної обителі. На іржавій стіні мерехтіли два смолоскипи, що відкидали тіні на раковини. Коли вона наблизилася до останньої кабінки, то побачила білу шкіру, що світилася крізь щілини у залізі.— Одяг? — Софі просунула його під стійку.

Двері відчинилися, вийшла Агата, вдягнена у Гортову піжаму із жабами. Вона схрестила руки.

— У мене немає нічого іншого! — проскиглила Софі. — Все моє шмаття сусідки використали на ляльку-вішальника!

— Ніхто не любить тебе останніми днями, — Агата відсахнулася, ховаючи сяючий палець. — Цікаво чому.

— Послухай, мені дуже шкода! Я не можу просто піти додому! Не тоді, коли я нарешті отримала мого принца!

— Ти? Ти отримала свого принца?

— Ну, здебільшого я…

— Ти сказала, що хочеш повернутися додому. Ти сказала, що ми команда! Ось чому я допомагала тобі!

— Ми — команда, Агато! Кожна принцеса потребує помічника!

— Помічника! Помічника! — закричала Агата. — Ну ж бо, погляньмо, як наша героїня впорається з усім сама!

Вона рушила геть. Софі схопила її за руку.

— Я намагалася поцілувати його! Але тепер він у мені сумнівається!

— Відпусти…

— Мені потрібна твоя допомога…

— Я не допомагатиму, — відрізала Агата, проштовхуючись повз Софі. — Ти брехуха, боягузка і шахрайка.

— Тоді чому ти взагалі прийшла? — запитала Софі, її очі наповнилися слізьми.

— Стережись! Крокодилячі сльози призводять до крокодилячих зморшок, — вже в дверях посміхнулася Агата.

— Будь ласка, я зроблю будь-що! — розридалася Софі.

Агата повернулася.

— Присягнися, що ти поцілуєш його за першої ж нагоди. Присягайся своїм життям.

— Присягаюся! — закричала Софі. — Я хочу додому! Я не хочу, щоб вони вбили мене!

Агата витріщилася на неї.

— Що?

Відтворюючи голоси і жести, Софі істерично розповіла про зустріч учителів, невдачі у випробуваннях і боротьбу з Тедросом.

— Ми наближаємося до кінця, Софі, — сказала Агата, тепер бліда як примара. — Наприкінці казки завжди хтось помирає!

— Що нам тепер робити? — пролопотіла Софі.

— Ти виграєш випробування і поцілуєш Тедроса водночас.

— Але я не виживу! Я буду там три години сама, коли Тедрос не захищатиме мене!

— Ти будеш не сама, — гримнула Агата.

— Ні?

— Ти матимеш таргана під коміром, який вбереже тебе від біди. Тільки цього разу, якщо ти не поцілуєш принца, я проклинатиму тебе всіма закляттями Зла, які я знаю, аж поки ти цього не зробиш!

Софі обійняла її.

— О, Агато, я жахлива подруга. Але я маю все своє життя, щоб це виправити.

У коридорі почулися кроки.

— Іди! — прошепотіла Агата. — Мені потрібно перетворитися!

Софі обійняла її востаннє і, сяючи від полегшення, вислизнула з ванни назад під захист Горта. Хвилиною пізніше звідти ж виповз тарган і попрямував до сходів.

Обидві дівчинки не помітили червоного татуювання, що тліло у темряві.

За традицією за день до випробування уроки скасували. Замість цього п’ятнадцятеро Щасливців і п’ятнадцятеро Нещасливців мали час роззирнутися у Блакитному Лісі. Отже, поки вільні учні працювали над «Показом Здібностей», Софі пішла до Тедроса. Вона гостро усвідомлювала прохолоду їхніх стосунків.Хоча решта земель уже відмирала повільною осінньою смертю, Блакитний Ліс був таким же блискучим і пишним, як і раніше. Протягом усього тижня учні намагалися дізнатися у вчителів, які перешкоди чекають на суперників, але ті нічого не знали. Директор створював випробування таємно, надаючи вчителям повноваження лише захищати кордони. Вчителі навіть не могли спостерігати за змаганням, оскільки він на всю ніч накладав на Блакитний Ліс закляття приховування.

— Директор забороняє нам втручатися, — пробурмотіла професорка Даві своєму класу, вочевидь, збентежена. — Він воліє, щоб випробування відтворювали небезпеку Лісів без обговорення й відповідальності.

Однак, коли суперники заглибилися в Ліс, ідучи позаду Софі й Тедроса, жоден із них не міг повірити, що наступної ночі це прекрасне місце перетвориться на пекельну пастку. Щасливці й Нещасливці пройшли повз сяюче поле папороті, проминули опосумів, що снідали у Сосновій ущелині, обігнули Блакитний струмок, повний форелі, перш ніж згадали, що вони вороги, і нарешті розділилися.

Тедрос пройшов повз Софі.

— Іди за мною.

— Я піду сама, — тихо промовила вона. — Я не заслуговую на твій захист.

Тедрос обернувся.

— Беатрікс сказала, що ти шахраювала, аби посісти перше місце. Це правда?

— Звісно ж ні!

— Тоді чому ти не витримала всі випробування перед змаганням?

На очі Софі набігли сльози.

— Я хотіла довести, що зможу вижити без тебе. Так, щоб ти пишався мною.

Тедрос подивився на неї:

— Ти програвала… навмисно?

Вона кивнула.

— Ти божевільна! — вибухнув він. — Нещасливці вб’ють тебе!

— Ти ризикуєш своїм життям, щоб довести, що я Добро, — зітхнула Софі. — Я також хочу боротися за тебе.

На секунду їй здалося, що Тедрос хоче побити її. Потім його щоки почервоніли, і він обхопив Софі руками.

— Коли я пройду крізь ці ворота, обіцяй мені, що ти будеш там.

— Я обіцяю, — заплакала Софі. — Заради тебе я обіцяю.

Тедрос подивився їй в очі. Софі витягла свої бездоганно нафарбовані губи…

— Ти маєш рацію, ти повинна зробити це самостійно, — сказав принц, відсторонившись. — Ти маєш почуватися тут упевнено і без мене. Особливо після того, як програла багато випробувань.

— Але… але…

— Тримайся подалі від Нещасливців, гаразд?

Він стиснув її руки і побіг, щоб наздогнати хлопчиків-Щасливців на гарбузовій галявині. До неї долинув різкий голос Чаддіка.

— Хай там як, а вона лиходійка, друже. Тож навряд чи отримає особливе ставлення від нас…

Софі не почула відповіді Тедроса. Вона стояла у самому серці тихої долини під синьою омелою.

— Ми й досі тут, — пробурмотіла вона.

— Все могло бути інакше, якби ти дотримувала моїх вказівок! — відповів тарган під її коміром.

— Три години — не так уже й погано, — зітхнула Софі. — Я маю на увазі, Нещасливці не можуть використовувати не схвалені заклинання. Все, що ми можемо зробити, — це викликати шторм або перетворитися на лінивця. То що вони мені зроблять?

Щось торкнулося її голови. Вона озирнулася і побачила надріз на стовбурі дуба, біля якого вона стояла. Злостивий Векс сидів на гілці над нею із гострою палицею у руці.

— Просто цікаво, наскільки ти висока, — сказав Векс.

Блідий лисий Брон звісився з іншого дуба і перевірив позначку.

— Так.

Софі витріщилася на них.

— Як я вже казав, — промовив Векс, поворушивши гострими вухами, — просто цікаво.

— Я загину! — рюмсала Софі, утікаючи з Лісу.

— Не зі мною, — промовила Агата. — Я перемогла їх усіх на уроках і переможу їх завтра. Просто зосередься на отриманні поці…

Щось ударило її в голову.

— Що за… — Агата подивилася на мертвого таргана у траві. Ще чотири приземлилися поряд.

Софі й Агата повільно піднялися й побачили вежі Зла, охоплені рожевим туманом. З балконів на Галявину сипалися мертві комахи.

— Що відбувається? — запитала Софі.

— Винищення! — відповів голос.

Софі повернулася до Естер.

— Вочевидь, вони бігали по нашій Школі уночі. Це може загрожувати епідемією чуми. Після того як твоя подруга на неї хворіла.

Естер зняла з її плеча комаху.

— Крім того, це буде гарним попередженням тому, хто лізе туди, де його не має бути, чи не так?

Вона поклала таргана собі до рота і зникла між деревами Лісу, листя шелестіло під її ногами.

Софі задихнулася:

— Ти гадаєш, вона знає, що ти тарган?

— Звісно, знає, дурепо!

З Лісу почулися голоси Нещасливців.

— Іди! — прошипіла Агата, зісковзнувши з ноги Софі. — Ми не зможемо побачитися знову!

— Зажди! Як я виживу у вип…?

Але Агата вже зникла у тунелі Добра, залишивши Софі піклуватися про себе самостійно.

Феї проводили перевірку порушників комендантської години, починаючи з перших поверхів, тож Агата мала достатньо часу, щоб прокрастися до переходів і піднятися на поверх Доблесті. Як і кімнати решти вчителів, спальня Сейдера була з’єднана з кабінетом. Зламавши замок, вона зможе влаштувати йому сюрприз. Їй байдуже, що мерзотник не хоче відповідати на запитання. Вона прив’яже його до ліжка за потреби.

Агата знала, що це жахливий план, але хіба в неї був вибір? Вона не могла проникнути на випробування, а Софі ніколи не протримається сама протягом трьох годин. Сейдер був їхньою останньою надією потрапити додому.

Сходи вели просто до його кабінету — єдиних дверей на шостому поверсі Доблесті. На мармурі був викарбуваний рядок опуклих блакитних крапок. Агата пробігла по них пальцем.

— Учням заборонено заходити на цей поверх, — гримнув голос Сейдера. — Негайно поверніться до вашої кімнати.

Агата схопилася за дверну ручку і навела свій сяючий палець на замок…

Двері відчинилися самі собою.

Сейдера всередині не було, але він пішов не так давно. Простирадла в спальні були зім’ятими, чай на столі — теплим… Агата покружляла кабінетом. Полиці, стільці, підлога — все було захаращене книжками. Стіл був похований під ними на три фути, зверху купи лежало кілька розгорнутих книжок, рядки яскравих крапок були виділені колючими сріблястими зірочками на полях. Вона провела рукою по одній із виділених ліній, і з книжки вибухнула туманна сцена. Жіночий різкий голос промовив:

«Привид не може спочити, поки не виконає своєї мети. Для цього він повинен використати тіло провидця».

Агата дивилася, як примара влетіла у тіло бородатого дідугана, аж поки туман циклоном закрутився назад у сторінку.

Вона торкнулася крапок у наступній книжці:

«У тілі провидця дух може знаходитися лише кілька секунд, перш ніж обидва — провидець і дух — будуть знищені».

Перед очима два тіла змішалися, а потім перетворилися на пил.

Вона провела пальцем по ще одній лінії крапок.

«Тільки найсильніші провидці можуть прийняти дух…»

«Більшість провидців умирають, перш ніж у них потрапить привид…»

Агата скривилася.

Якою була його одержимість…

«Пророцтва», — казали вчителі.

Чи може Сейдер бачити майбутнє?

Чи міг він побачити, яким чином вони можуть повернутися додому?

— Агато!

Біля дверей стояла професорка Даві.

— Увімкнулася сигналізація у Сейдера. Я гадала, що це витівки учня-таргана, що не дотримує комендантської години!

Агата проскочила повз неї до сходів.

— Два тижні мити туалети! — пронизливо вигукнула вчителька.

Агата озирнулася і побачила, як похмура професорка Даві змахнула руками над книжками Сейдера. Вона помітила, що Агата спостерігає за нею, і магічним чином грюкнула дверима.

Того вечора обом дівчаткам наснився дім. Софі снилося, що вона втікає від Естер крізь рожевий туман. Вона намагалася вигукнути ім’я Агати, але замість цього з її рота виповз тарган. Нарешті вона знайшла кам’яний колодязь і пірнула у нього, а потім опинилася у Гавалдоні. Софі відчула сильні руки — батько відніс її додому, там пахло м’ясом і молоком. Їй потрібно було у туалет, але він привів її на кухню, де на блискучому гаку висіла свиня. Якась жінка стукотіла по столу червоними нігтями. Тук-тук-тук. «Мамо?» — вигукнула Софі. Перш ніж жінка обернулася, батько поцілував Софі, побажав на добраніч, відкрив духовку і заштовхав туди доньку.Софі прокинулася. Її так сильно підкинуло, що вона розбила голову об стіну і вдарила себе рукою.

Тим часом Агаті снилося, що Гавалдон палає. Слід палаючої чорної сукні привів її до Могильного пагорба, і коли вона дісталася на верхівку, побачила могилу замість рідного будинку. З могили долинали звуки, і вона почала копати, вона чула голоси дедалі ближче… Доки… не прокинулася від голосів біля сусідніх дверей.

— Ти сказала, що це важливо! — гримав Тедрос.

— Нещасливці кажуть, що вона шахраювала разом з Агатою! — промовила Беатрікс.

— Софі не дружить з Агатою! Агата — відьма…

— Вони обидві відьми! Агата перетворюється на таргана і підказує їй відповіді!

— Таргана? Ти не просто дріб’язкова і заздрісна, але й геть божевільна!

— Вони обидві лихі, Тедді, вони використовують тебе!

— Ти що, слухаєш Нещасливців? Ти знаєш, чому Софі не витримала ті випробування? Вона хотіла захистити мене! Якщо це лиходійство, то чим тоді займаєшся ти…

Вітер шумів занавісками — Агата не змогла почути решту, але незабаром двері глухо стукнули і Тедрос пішов. Агата намагалася знову заснути, але зрозуміла, що дивиться на рожеву паперову квітку, яка тремтить на мармуровому нічному столику, наче троянда на могилі.

Вона скрикнула і замислилася.

У всіх кімнатах гуртожитку було темно, крім тих, де мешкали учасники випробування, які не лягали до світанку, щоб підготуватися до наступної ночі. Агата у халаті, оздобленому мереживом, боса, навшпиньки спускалася рожевими скляними сходами. Поглянула вгору, видивляючись фей і вчителів…

П’ятьма поверхами нижче Тедрос спостерігав за нею крізь просвіти у сходах. Раптом він зацікавився — може, Беатрікс дійсно сказала правду?

Знявши чоботи, він пішов за Агатою по переходу до четвертого поверху Честі, тут знаходилася Бібліотека Чеснот. Тедрос присів. Він визирнув і побачив, як Агата пірнула у золотий колізеум книжок заввишки з двоповерховий будинок. Зазвичай тут порядкувала товстошкіра черепаха, але зараз вона спала на велетенському бібліотечному журналі з пером у руці. Щойно Агата знайшла те, що їй було потрібне, вона прослизнула повз рептилію і принца, який не зміг розгледіти книжку в її руках. Її кроки віддалялися по блакитному переходу, і невдовзі вона зникла.

Тедрос стиснув зуби. Який убивчий план мала відьма? Чи знає про це Софі і чи збирається зрадити його? Чи дві лиходійки досі були подругами? Принц скочив на ноги, серце шалено калатало — тоді почув дивний звук, що нагадував чиєсь дряпання.

Озирнувшись, він побачив, що перо закінчило щось писати у журналі черепахи і повернулося до лап істоти, яка спокійнісінько продовжувала хропіти.

Примруживши очі, він підсунувся, щоб заглянути у журнал.

Квіткова Сила: Вирощування Прикрас

Для Кращого Світу (Агата, Чистота 51)

Тедрос пирхнув. Посварив себе за те, що сумнівався у своїй принцесі, і пішов по чоботи.

Правила «Випробування казкою» були стислими і чіткими. Коли згасав останній промінь сонця, перші двоє суперників заходили до Блакитного Лісу. Потім кожні п’ятнадцять хвилин заходили двоє наступних, згідно з їхніми досягненнями на уроках, аж доки остання пара не опинялася у Лісі через три години після першої. На «Випробуванні казкою» Нещасливці могли використовувати проти Щасливців свої здібності і будь-які закляття, вивчені у класі. Водночас Щасливці могли захищатися затвердженою зброєю або контрзакляттями. Чаклунство Директора чатувало на них усіх. Інших правил не було. Учасник сам мусив розпізнати смертельну небезпеку і вчасно кинути зачаровану хустку додолу. Щойно вона торкалася землі, його у безпечний спосіб забирали із випробування. З першим променем сонця вовки проголошували кінець змагання, і, хто б не повернувся крізь ворота, його визнавали переможцем. Переможець завжди був один. Часто ставалося так, що його взагалі не було.Зима настала дуже невчасно. На Галявину саме прибули суперники, їх зустріли крижані пориви вітру. Кожен хлопчик-Щасливець мав тільки один вид зброї і блакитний щит у вигляді повітряного змія, який пасував до синіх мантій. Більшість обрали луки і стріли (затуплені професором Еспадою, щоб ними можна було тільки оглушити, але не поранити), проте Чаддік і Тедрос обрали важкі тренувальні мечі. Поруч дівчатка-Щасливиці спокійно вправлялися у закликанні тварин і намагалися виглядати так безпомічно, наскільки це було можливо, щоб хлопчики захищали їх.

З іншого боку Галявини Нещасливці у мантіях тулилися до голих дерев і спостерігали, як учні, яких не обрали, юрбою вийшли з тунелів. Щасливці були готові до вечірки з ночівлею — з подушками, ковдрами, кошиками зі шпинатним мусом, курчатами, шампурами, заварним кремом і глеками вишневого гренадіну. Тим часом Нещасливці, яких не обрали, вешталися біля свого тунелю у капцях і нічних ковпаках, готові втекти за перших ознак програшу своєї команди. Тоді, як вовки роздавали чарівні шовкові хустинки: білі — Щасливцям, червоні — Нещасливцям, — Кастор і Поллукс шикували суперників згідно з порядком входу. Оскільки вони отримали найгірші результати перед випробуванням, Софі і Кіко мали зайти одразу після заходу сонця.

Брон і Трістан — через 15 хвилин, потім Векс і Ріна — ще через 15 хвилин. І так аж до Естер і Тедроса, які заходили останніми.

У кінці черги принц узяв у вовка свою білу хустинку.

— Вона мені не знадобиться, — пробурмотів він і засунув її у чобіт.

На початку черги Софі стиснула червону хустку, ладна кинути її тієї самої миті, щойно зайде. Софі хотілося мати більше часу для примірювання одягу. Туніка була завелика у грудях, мантія волочилася по землі, синій каптур спадав на обличчя, тож здавалося, ніби вона не має голо…

Як вона може розмірковувати про одяг! Нажахана, вона вивчала натовп. І досі жодних ознак Агати.

— До нас дійшли чутки, що учні, які не пройшли відбір, можуть спробувати проникнути на випробування, — сказав Поллукс, бовтаючись поруч із Кастором, — вражаюча двоголова тінь у згасаючому сонячному світлі. — Тож цього року ми використали додаткові запобіжні заходи.

Спочатку Софі вважала, що він мав на увазі вовків, які охороняли кожен дюйм воріт. Але потім Кастор запалив смолоскип, і вона побачила, що ворота тепер були виготовлені не із золота, а із гігантських чорних і червоних павуків, що чарівним чином перепліталися.

Її серце обірвалося. Як тепер Агата зможе сюди потрапити?

— Якщо хтось шахраює, він заслуговує на смерть.

Вона повернулася.

— І я б не довіряв жодному із цих лиходіїв, — сказав Тедрос.

Його засмаглі щоки зарум’янилися від холоду. Він узяв її за руку, якою вона й досі тримала хустинку.

— Ти не можеш, Софі. Ти не можеш її облишити.

Без підказок Агати Софі просто безпорадно кивнула.

— Коли ми об’єднаємося, вони зроблять усе, щоб розділити нас, — Щасливці, Нещасливці, Директор, — сказав принц. — Нам потрібно захищати одне одного. Мені потрібно, щоб ти прикривала мені спину.

Софі кивнула.

— Ти не маєш нічого сказати?

— Поцілунок на щастя? — пискнула вона.

— На очах усієї Школи? — Тедрос розтягнувся у посмішці. — Це ідея.

Софі засяяла і з полегшенням витягнула губи.

— Довгий, — зітхнула вона. — Про всяк випадок.

— О, буде тобі довгий, — він посміхнувся. — Коли ми виграємо. Перш ніж я віднесу тебе до замку Добра.

Софі затнулася:

— Але… але… припустімо, що ми не…

Тедрос ніжно витягнув червоний шовк з її тремтячих пальців.

— Ми — Добро, Софі, — впевнено промовив він, заштовхуючи хустину якнайглибше до її кишені. — А Добро завжди перемагає.

У його яскравих блакитних очах Софі побачила відображення Естер, яка стояла позаду неї з опущеним каптуром, наче смерть із косою.

За мить вовки підштовхнули її й Кіко до протилежних кінців Північних воріт. Волохаті павуки зашипіли їй в обличчя, і вона почала задихатися. У паніці вона зиркнула на вежу Директора, що височіла над Лісом. В останньому спалаху сонця вона змогла побачити його силует, що визирав з вікна. Софі роззирнулася навколо у пошуках Агати, яка б могла її врятувати, але все, що вона побачила, — це небо над Лісом, яке ставало дедалі темнішим. З вежі Директора вибухнули сріблясті іскри, що вкрили Ліс розмитим серпанком…

— ПЕРША ПАРА, ГОТУЙТЕСЯ! — гримнув Кастор

— Ні… чекайте…

Лапи схопили її ззаду, і вона полетіла до павуків. Софі закричала, коли сотні волохатих лапок торкнулися її шкіри. Павучі ворота чарівним чином розчинилися, залишаючи її одну на освітленому смолоскипами краю Лісу. Завили вовки. Стіна павуків за нею знову з’єдналася.

Випробування почалося.