Школа Добра і Зла

17 Новий одяг імператриці

Новина про невдале любовне закляття Софі розлетілася обома школами, і до ранку кожен чекав, зачаївши подих, на те, щоб побачити її червоне П. Але коли Софі пропустила ранкові уроки, стало зрозуміло, що вона стидається показатися на люди.

— Ви маєте почути, що Тедрос сказав про неї, — розповідала Беатрікс Щасливцям за сніданком.

Агата сиділа на купі осіннього листя. Вона повернулася і подивилася на Тедроса і хлопчиків-Щасливців, які грали у регбі, сріблясті лебеді виблискували на блакитних в’язаних светрах. На іншому боці Галявини Нещасливці цуралися ігор і сиділи кожен сам по собі.

Естер відірвала очі від «Заклять на страждання», подивилася на Агату і стенула плечима, ніби місцезнаходження Софі її геть не турбувало.

— Хоча, Теддіку, це не її провина, — гучно базікала Беатрікс. — Бідна дівчинка вважає, що вона одна із нас. Ми маємо співчувати будь-кому, хто розмірковує таким чином…

Її очі розширилися. Агата знала причину.

На Галявину вийшла Софі. Чорний обвислий мішок був перероблений на вузьку сукню без бретелей, П сяяло на її грудях диявольськи-червоними блискітками. Вона обстригла своє біляве волосся ще коротше і вклала у блискучий боб. На обличчя вона нанесла білу фарбу, наче гейша, а повіки нафарбувала рожевим, губи пашіли червоним кіноваром. Скляні підбори не тільки були відремонтовані, але й стали ще вищими, вони ідеально пасували до надзвичайно короткої сукні і вдало підкреслювали довгі, кремові ніжки Софі. Вона випливла з тіні на сонце, і світло вибухнуло на вкритій блискітками шкірі, купаючи її у небесному сяйві. Софі промарширувала повз Естер, яка випустила з рук книжку, повз хлопчиків-Щасливців, які забули про м’яч, і підійшла до Горта.

— Ну ж бо, пообідаймо, — сказала вона і потягла його геть, наче якогось заручника.

На іншому боці Галявини у Тедроса випав меч із піхов. Він побачив, що Беатрікс витріщається на нього, й повернув меча на місце.

Під час уроку «Виживання в казках» Софі абсолютно ігнорувала лекцію Юби про «Необхідність залишати корисні сліди» і весь урок займалася винятково Гортом. А ще вона назбирала на свою тарілку корінці й трави з Блакитного Лісу.

— Ти що робиш! — просичала Агата.

— Ти не повіриш, дорога Аггі. Тут росте буряк, є вербова кора, лимонник і все, що мені потрібно, щоб виготовити мої старі лосьйони і креми! Невдовзі я поверну собі мій звичний вигляд!

— Я не таку «справжню Софі» мала на увазі.

— Перепрошую? Я виконую твої правила. Підкреслюю свої принади, яких чимало, як ти бачиш. Промовляю діями. Чи, може, я промовила хоч одне слово до Тедроса? Ні. І не забувай про демонстрацію конкурентів. Ти хоч усвідомлюєш, чого варте витримати обід у присутності Горта? Нюхати цього гризуна щоразу, як Тедрос дивиться на мене? Мене рятує тільки евкаліпт, Агато. Я напхала до носа евкаліпт. Але, зрештою, ти мала рацію.

— Послухай, ти не маєш ра… Що я?

— Ти нагадала мені про важливі речі, — Софі кивнула на Тедроса і його хлопчиків, які закохано дивилися на неї крізь зарості. — Не має значення, Щасливець чи Нещасливець. Врешті найкращі з них переможуть.

Вона намазала губи блиском і чмокнула ними.

— Ось побачиш, він запросить мене на Бал ще до вихідних, і ти отримаєш свій безцінний поцілунок. Більше жодного негативу, дорогенька, в мене від нього болить голова. І де подівся цей нікудишній Горт? Я ж йому стільки разів казала залишатися біля мене! — вона помчалася геть, залишивши скам’янілу Агату.

У Школі Зла Нещасливці похмуро вечеряли, вони знали, що попереду ціла ніч навчання. Вони саме почали випробовувати закляття, тож завдання вчителів потребували менше здібностей і більше нудного зазубрювання. Наступного дня вони мали пам’ятати вісімдесят схем убивства для леді Лессо для першого випробування, команди для велетнів до уроку «Тренування поплічників», а також мапу Квітника до іспиту з географії для Сейдера.

— Як він буде перевіряти? — насупилася Естер. — Він же нічого не бачить!

У комендантську годину Естер, Дот і Анаділь прийшли із загальної кімнати з величезними стосами книжок і побачили, що їхня кімната перетворилася на лабораторію. Десятки блискучих лосьйонів булькали над відкритим полум’ям, полиці були заставлені флаконами кремів, мила і барвників, а безладно розсипані купи сухого листя, трав, квітів захаращували три ліжка… У центрі цього всього сиділа Софі, похована під блискітками, стрічками і тканинами, випробовуючи нові винаходи на окремих ділянках шкіри.

— Боже мій, вона відьма, — задихнулася Анаділь.

Софі тримала «Книжку рецептів для гарної зовнішності».

— Я вкрала її у Щасливця під час обіду.

— Чи не краще б було готуватися до випробувань? — запитала Дот.

— Краса — це робота на повний робочий день, — зітхнула Софі, вона мастила себе яскраво-зеленим бальзамом.

— А ти дивувалася, чому Щасливці такі тупі, — сказала Естер.

— Софі повернулася, мила. І це тільки початок, — мугикала Софі. — Тепер кохання — це моє випробування.

І справді, хоча Софі посіла за всі три випробування майже останні місця, наступного дня вона посіла перше за принадження уваги, прибувши на обід у чорній уніформі, переробленій у вражаючу тогу з оголеною спиною, прикрашену синіми орхідеями. Її підбори стали ще вищими на цілий дюйм, її обличчя мерехтіло бронзою, тіні для повік були провокаційно блакитними, а губи — смачно малиновими. Блискуче П спереду на її сукні тепер мало доповнення на спині, там було викладено блискітками: «…це Прекрасна».

— Не може бути, що це дозволено робити, — скаржилася Беатрікс хлопчикам, які пускали слину.

— Але ж я ношу форму, — наполегливо твердила Софі вчителям, тим часом як зазвичай жорстокі вовки виглядали тепер так само захоплено, як і хлопчики. Дот присягалася, що один навіть підморгнув Софі, коли наповнював її тарілку.

— Вона знущається з лиходійства! — спалахнула Естер, її чорні очі здирали шкіру з Софі. — Вони повинні замкнути її у Катувальній кімнаті назавжди.

— Звіра й досі немає, — позіхнула Анаділь. — Хто б його не знищив, він повинен бути досить лихим.

Наступного дня Софі знову не витримала усіх випробувань і знову якось уникла виключення зі Школи. Хоча вона була, безперечно, найгіршою, щоразу вона отримувала «дев’ятнадцятку» замість «двадцятки». («Я просто занадто приваблива, щоб зазнати невдачі», — дражнила вона спантеличених однокласників.) Під час роботи в лісових групах Софі ігнорувала лекцію Юби «Як урятуватися від страховиська» і похапцем писала у своєму зошиті. Агата дивилася на її чорну сукню бебі дол, рожевий льодяник і блискітки, що промовляли: «П… це Прикольно».

— Назви щось інше, що починається з П, — прошепотіла Софі.

— Я намагаюся слухати, і ти теж маєш, якщо вже ми тут залишаємося на постійній основі.

— П — це Постійно. М-м-м, трохи важко. Як щодо Приголомшлива? Або Приваблива?

— Або Пуття немає! Він навіть ще не заговорив з тобою!

— П — це Переконаність, — сказала Софі. — Я вважала, ти переконана, що я зможу…

Решту уроку Агата бурчала собі під ніс.

Але вона майже повірила у Софі, коли і наступного дня та прийшла у чорній кофтинці з оголеним животом, пишній коротенькій спідничці, із колючою зачіскою піксі і на яскраво-рожевих підборах. Усі юнаки зі Школи Добра провели обід, витріщаючись, і вкрай неохайно їли свою яловичину. Але навіть тепер, хоча Софі бачила, як Тедрос потай поглядає на її ноги, скрипить зубами щоразу, як вона йде повз, і пітніє, якщо вона підходить занадто близько… він досі не заговорив із нею.

— Цього не досить, — звернулася Агата до Софі після уроку Юби. — Ти маєш краще підкреслювати свої принади.

Софі огледіла себе:

— Я гадаю, що мої принади досить очевидні.

— Глибші принади, ідіотко! Щось із душевних якостей! Наприклад, співчуття, милосердя чи доброту!

Софі моргнула.

— Часом ти кажеш розумні речі, Аггі. Він має побачити, яка я добра насправді.

— Нарешті вона зрозуміла, — видихнула Агата. — Тепер поспішай. Якщо він запросить когось іншого на Бал, ми ніколи не потрапимо додому!

Агата запропонувала Софі завоювати кохання Тедроса веселими віршами з гарними римами і маленькими таємними подарунками, які відкриють її глибину і розум, — тобто застосувати обидві стратегії, описані у посібнику «Як завоювати принца». Софі слухала, на все кивала головою. Тож, прямуючи на обід наступного дня, Агата сподівалася прочитати перший вірш чи поглянути на дарунок, зроблений власноруч Софі. Натомість вона знайшла групу з двадцятьох дівчаток-Нещасливиць, які скупчилися у кутку Галявини.

— Що відбувається? — запитала Агата в Анаділь і Естер, вони обидві навчалися у затінку дерев.

— Вона сказала, що це твоя ідея, — посміхнулася Естер, не відриваючи очей від книжки.

— Погана ідея, — сказала Анаділь. — Така погана, що ми не хочемо з тобою розмовляти.

Збентежена Агата повернулася до натовпу. Знайомий голос дзвенів із середини юрби…

— Казково, дорогенькі! Але трохи менше крему!

У грудях Агати все стислося. Вона проштовхалася крізь юрбу Нещасливиць, продерлася до центру і ледь не вмерла від шоку.

Софі сиділа на колоді, а над нею висіло оголошення на дерев’яній дощечці:

Навколо неї дівчатка зі Школи Зла втирали липкий крем з буряка у свої прищі й бородавки.

— Тепер запам’ятайте, дівчатка! Те, що ви страшні, не означає, що ви не можете виглядати пристойно, — проповідувала Софі.

— Завтра я приведу сюди свою сусідку, — прошепотіла Арахне зеленошкірій Моні.

Агата похмуро спостерігала. Потім вона побачила, як хтось крадеться геть.

— Дот?

Дот приречено повернулася, намазана червоним кремом.

— О! Привіт! Я лише, ну знаєш, я гадала, що маю перевірити… ну знаєш, на той випадок… — вона подивилася на свої ноги. — Не кажи Естер.

Агата не мала жодної гадки, як це допоможе отримати кохання Тедроса. Але коли пізніше вона намагалася усамітнитися з Софі, три дівчинки зі Школи Зла протиснулися поперед неї запитати, як обрати найкращий буряк. В Агати нічого не вийшло і на занятті в лісовій групі, бо Юба розділив Щасливців і Нещасливців.

— Ви маєте звикнути бачити ворога одне в одному! Перше «Випробування казкою» вже за три тижні! — сказав гном. — Тож для нього вам знадобляться кілька основних заклять. Звісно, це не єдиний засіб створити магію. Деякі закляття потребують візуалізації, деякі магічних формул, інші рухів руками, тупотіння ногами, чарівних паличок, цифрових кодів і навіть партнерів.

Він витягнув із кишені срібний ключ, борідка була у вигляді лебедя.

— Щасливці, ваші правиці, будь ласка.

Щасливці розгублено подивилися одне на одного й простягли руки.

— М-м-м, ти перша.

Агата насупилася, коли він схопив її за руку, а потім узявся за вказівний палець.

— Заждіть… що ви збираєтеся зробити…

Юба чарівним чином занурив ключ їй у кінчик пальця, шкіра на її тілі стала прозорою — і лебідь просочився крізь шкіру, вени, кров і прикріпився до її кістки. Гном повернув кільце — і її кістка безболісно зробила повний оберт. На мить кінчик пальця став яскраво-помаранчевим, але згас, щойно Юба витягнув ключ. Здивована Агата витріщилася на свій палець, доки Юба розблоковував решту Щасливців, потім Нещасливців, включно із Софі, яка ледь відірвала носа від власних нотаток у зошиті.

— Магія наслідує відчуття. Ось єдине правило, — сказав гном, коли закінчив. — Коли ваші пальці сяють, це означає, що ви маєте досить емоцій, досить рішучості, щоб створити закляття. Ви можете чаклувати, лише маючи глибоку потребу і бажання!

Учні дивилися на свої пальці, прислухаючись до власних відчуттів, зосереджуючись, і невдовзі кінчики їхніх пальців почали світитися, у кожного був свій колір.

— Але, як і чарівна паличка, сяяння пальців — це лише тренувальна вправа! — попередив Юба. — У Лісах ви виглядатимете як бевзі, якщо будете світитися щоразу, як створюватимете закляття. Ми заблокуємо ваше сяяння, щойно ви досягнете контрольних показників.

Він скривився на Горта, який марно наводив пальця на камінь, намагаючись щось зробити.

— Якщо коли-небудь досягнете… — гном повернувся до групи. — Першого року ви вивчите лише три типи заклять: контроль води, управління погодою і Могрифікацію, рослинну і тваринну. Сьогодні почнемо з останнього, — схвильовано прощебетав він. — Дуже простого закляття візуалізації, але дуже ефективного під час утечі від ворогів. Оскільки після Могрифікації ваш одяг не знадобиться вам, то буде краще, якщо ви залишитеся без нього.

Учні припинили хихотіти.

— Я вважаю, ми впораємося, — сказав Юба. — Хто хоче спробувати першим?

Всі підвели руки, окрім двох. Агати, яка щосили молилася, щоб Софі склала план, як повернутися додому, і Софі, яка була дуже зайнята написанням наступної лекції («Ванна — це не лише слово з п’ятьох літер»), аби перейматися почутим.

Третього дня біля колоди Софі стояли тридцятеро свіжовимитих Нещасливиць, які відвідали лекцію «Скажи “ні” сірості».— Професор Менлі стверджує, що Нещасливці мають бути огидними. Ця огидність передбачає унікальність, владу, свободу! Але я маю питання до професора. Яким чином він уявляє, що ми почуваємося унікальними, владними, вільними у цьому? — вона промовляла, вимахуючи чорною мантією, наче ворожим прапором.

Оплески були такими потужними, що на іншому боці Галявини у Беатрікс випав із рук олівець і зіпсував ескіз бальної сукні.

— Це божевільна Софі, — прошкабарчала Беатрікс.

— І досі шукає пару на Бал, чи що, — пробурмотів Тедрос. Він прицілився для наступного кидка підкови.

— Гірше. Вона намагається переконати Нещасливців, що вони не невдахи.

Від здивування Тедрос не влучив.

Агата навіть не намагалася побачити Софі під час обіду, тому що Нещасливці оточили її для отримання модних порад. Вона не робила спроб і другого дня, коли відбулося імпровізоване спалення взуття після лекції Софі «Уникайте будь-яких кломпів» і вовки загнали учнів назад у вежу. І навіть третього дня, коли всі Нещасливиці прийшли на лекцію Софі «Фітнес для недужих», окрім Естер і Анаділь, які підійшли до Агати після обіду:

— Ідея стає дедалі паскуднішою, — сказала Анаділь. — Такою мерзенною, що ми тобі тепер не подруги.

— Хлопчики, бали, поцілунки — це все тепер твої проблеми, — прогарчала Естер, демон на шиї поворушився. — Оскільки вона не заважає мені отримати звання Капітана, я заб’ю на вас обох. Зрозуміло?

Наступного дня Агата заховалася у тунелі дерев, зачекала на звук високих підборів по опалому листю і вистрибнула до Софі.

— Що буде сьогодні? Крем для кутикули? Відбілювач для зубів? Більше вправ для пресу?

— Якщо ти хочеш поговорити зі мною, ти маєш стати в чергу разом із рештою! — вигукнула Софі.

— «Макіяж для лиходіїв», «Чорний — це сучасний чорний», «Йога для лиходіїв»! Ти хочеш тут померти?

— Ти сказала показати йому щось глибше. Хіба це не співчуття? Хіба це не доброта і мудрість? Я допомагаю тим, хто не може сам собі допомогти!

— Вибач, свята Терезо, але твоєю метою тут має бути Тедрос! Як його досягнути?

— Досягнення. Таке невиразне слово. Але я вважаю це досягненням, поглянь-но.

Агата пішла слідом за Софі і визирнула з тунелю.

У натовпі перед її пеньком скупчилося сто Нещасливців. Позаду них ховався хтось, хто не виглядав як решта. Білявий хлопчик у блакитному светрі. Здивована Агата відпустила Софі.

— Ти маєш прийти, — вигукнула Софі, коли вийшла з тунелю. — Сьогодні про сухе і пошкоджене волосся.

Біля колоди Арахне одним оком зиркнула на Тедроса.

— Чому це принц-красунчик тут?

— Так, повертайся на свою половину, Щасливцю, — Мона підскочила і жбурнула в нього мох із дерева. На нього накинулися інші Нещасливиці — і він знітився.

Тедрос не звик бути непопулярним. Але тепер, коли його виганяли…

— Ми вітаємо всіх, — зауважила Софі, коли наблизилася до своєї колоди.

Тедрос приходив щодня минулого тижня. Він казав своїм товаришам, що просто хоче подивитися, у що одягнена Софі, але було щось більше. Щодень він спостерігав за тим, як вона навчала нещасних лиходіїв, як виробити гарну поставу, утримувати контакт очима і формулювати думки.

Він бачив, як хлопчики-Нещасливці спочатку скептично оминали ці збори, а потім почали цікавитися в Софі, як поліпшити сон, приховати запах тіла, керувати норовом. Спершу вовки гарчали на такі збори, але Тедрос міг бачити, як вони слухають, тим часом як дедалі більше Нещасливців відвідували лекції Софі. Незабаром лиходії почали обговорювати рецепти під час вечері і за каламутним чаєм у загальних кімнатах. Вони стали гуртуватися в обідній час, захищати одне одного в класі і припинили жартувати про свої невдачі. Вперше за двісті років Зло мало надію, і все завдяки одній дівчинці.

До кінця тижня Тедрос мав місце у першому ряду.

— Твій план працює! Я не можу цьому повірити! — вибухнула Агата, проводжаючи Софі до тунелю. — Він може сказати, що кохає тебе! Він може поцілувати тебе цього тижня! Ми йдемо додому! Яка завтрашня тема?

— Твої в’їдливі слова, — сказала Софі, крокуючи вперед.

Наступного дня в обід Агата стояла в черзі за кошиком з артишоками й оливковими тартинами, мріючи, як вона і Софі повернуться додому і як їх вітатимуть наче героїв. Гавалдонці поставлять їм пам’ятники на площі, прославлятимуть їх у проповідях, напишуть мюзикл про їхнє життя і викладатимуть школярам історію двох дівчаток, які врятували їх від прокляття. У її матері буде тисяча нових пацієнтів, у Різника — свіжа форель щодня, а її зображення красуватиметься у міських манускриптах. Кожен, хто колись наважувався знущатися з неї, тепер упаде ниць перед…

— Смішно.

Агата повернулася до Беатрікс, яка дивилася на Нещасливців навколо Софі, що цього разу була у відкритому чорному сарі, хутряних чобітках з гострими підборами і читала лекцію «Як бути найкращим у всьому» (Як я!).

— Ніби вона найкраща! — пирхнула Беатрікс.

— Я гадаю, що вона найкраща Нещасливиця, яку я коли-небудь бачив, — сказав голос позаду.

Беатрікс повернулася до Тедроса.

— Хіба вона найкраща, Тедді? Я вважаю, що це все велика побрехенька.

Тедрос простежив за її поглядом до рейтингових дощок, які тліли у м’якому сонячному світлі на воротах Блакитного Лісу. На дошці Нещасливців ім’я Софі було унизу. Сто двадцяте місце зі ста двадцяти.

— Новий одяг імператриці, точно, — сказала Беатрікс і пішла геть.

У той день Тедрос не пішов до Софі.

Пліткували, що йому сумно дивитись, як Нещасливці пов’язують свої надії з «найгіршою дівчинкою у Школі».

Наступного дня Софі підійшла до безлюдної колоди. Дерев’яний знак було зіпсовано.

— Я казала тобі бути обережною! — вигукнула Агата, чекаючи під зливою після уроку Юби, коли вовки відчинять браму.— Між шиттям нового одягу, виготовленням нової косметики і підготовкою до лекцій я не можу знайти час для уроків! — хлипала Софі під чорною парасолькою. — Я маю думати про шанувальників!

— Яких тепер немає! — вибухнула Агата.

Вона бачила, як Естер криво посміхається до неї з групи № 6.

— Три останні місця — і ти зазнаєш невдачі, Софі! Я не знаю, як ти втрималася так довго!

— Вони не дають мені змоги зазнати невдачі! Неважливо, наскільки я погана! Як ти вважаєш, чому я припинила вчитися?

Агата намагалася зрозуміти це, але не могла зосередитися, коли її палець горів. Відтоді, як Юба розблокував його, він світився щоразу, коли вона гнівалась, наче підштовхував її застосувати закляття.

— Але як ти посідала всі ці високі місця раніше? — запитала вона, ховаючи руку в кишеню.

— Це було до того, як вони змусили нас читати. Я хочу сказати, хіба я схожа на дівчинку, якій цікаво знати, як отруїти за допомогою гребінця, як вирвати жабі очі або як краще сказати: «Я можу перетнути ваш міст» — як Троль? Я намагаюся поліпшити цих лиходіїв, а ти хочеш, щоб я запам’ятовувала рецепт супу з локшини і дитини? Агато, ти знаєш про те, що, щоб зварити дитину, її треба спершу загорнути у пергамент? Інакше вона не приготується належним чином і може оклигати у твоєму горщику. Це цього я маю навчатися? Як шкодити і вбивати? Як бути відьмою?

— Слухай, ти маєш повернути повагу…

— Через навмисне Зло? Ні. Я не буду.

— Тоді ми приречені, — відрізала Агата.

Софі зло видихнула і відвернулася.

Раптом її вираз змінився.

— Що за…

Вона дивилася на рейтингову дошку Щасливців, прикріплену до воріт.

1. Тедрос із Камелоту

71 бал

2. Беатрікс з Джант Джолі

84 бали

3. Ріна зі Східних Дюн

88 балів

4. Агата з Нескінченних Лісів

96 балів

— Але… ти… ти… ти! — закричала Софі.

— Я виконую домашні завдання! — різко відповіла Агата. — Я не хочу вивчати, як викликати голуба, вчитися, як непритомніти, або шити носовички, але я роблю будь-що, що може повернути нас додому!

Проте Софі не слухала. Вона лиховісно посміхнулася.

Агата схрестила руки.

— Нізащо. По-перше, нас упіймають учителі.

— Тобі сподобається моє домашнє завдання про Прокляття, воно про обдурювання принців — ти ж ненавидиш хлопчиків!

— По-друге, тебе викриють сусідки…

— І тобі сподобається домашнє завдання з уроку «Спотворення»! Ми вчимося лякати дітей, а ти ненавидиш дітей!

— А якщо дізнається Тедрос — нам кінець…

— Подивися на свій палець! Він світиться, коли ти пригнічена! Я так не можу!

— Це випадковість!

— Дивись, тепер він іще яскравіший! Ти народжена бути лихою…

Агата застигла.

— МИ НЕ БУДЕМО ШАХРАЮВАТИ!

Софі замовкла. Вовки відчинили браму Блакитного Лісу, й учні попрямували до тунелів.

Ані Софі, ані Агата не зрушили з місця.

— Мої сусідки подейкують, що я стовідсоткове Зло, — м’яко сказала Софі. — Але ти знаєш правду. Я не знаю, як бути лихою. Навіть на один відсоток. Будь ласка, не проси мене йти проти власної душі, Агато. Я не можу.

Їй стисло горло:

— Просто не можу.

Вона залишила Агату під парасолькою. Коли Софі приєдналася до юрби, злива змила блискітки з її волосся і шкіри, Агата вже не могла відрізнити її від інших лиходіїв. Агату охопило почуття провини, через яке її палець запалав надзвичайно яскраво. Вона не сказала Софі правду. Їй теж спала на думку така ідея — виконувати лиху роботу за Софі, але вона відкинула її. Не тому що вона боялася бути спійманою. Вона боялася, що їй сподобається. На всі сто відсотків.

Цієї ночі Софі наснилися жахіття. Тедрос цілував гоблінів, Агата вилазила з колодязя з крилами купідона, демон Естер гнався за нею стічною трубою, а потім Звір випірнув із темної води і простягнув скривавлені руки до неї. Софі промчала повз нього і зачинилася у Катувальній кімнаті. Але тут на неї чекав новий кат. Її батько у масці вовка.Софі прокинулася.

Сусідки спали. Вона зітхнула, вмостилася на подушку… і підскочила знову.

На її носі сидів тарган.

Вона почала кричати…

— Це я! — прошипів тарган.

Софі заплющила очі. «Проснись, проснись, проснись».

Знову розплющила їх. Тарган досі був тут.

— Який мій улюблений мафін? — запитала вона.

— Чорничний, без борошна, — розсердився тарган. — Ще будуть якісь безглузді запитання?

Софі зняла жука з носа. Він мав знайомі опуклі очі і запалі щоки.

— Як…

— Могрифікація. Ми її вивчаємо вже два тижні. Зустрінемося у загальній кімнаті.

Тарган-Агата озирнувся, повзучи до дверей.

— І принеси свої книжки.