Школа Добра і Зла

29 Зло красиве

Агата розплющила очі, вражена арктичним холодом. Вона лежала на спині, запечатана у матову скляну труну. Зовні виднілися десятки розмитих силуетів. Запанікувавши, вона хотіла піднятися, але її тіло було заморожене.

Це було не скло. Це була крига.

Вона намагалася вдихнути більше повітря, але не змогла. Очі вибалушилися, щоки посиніли… Потім темні тіні розійшлися, і з’явився рожевий привид. Агата язиком протерла лід. До неї посміхалася Софі — лиса і потворна. У неї в руках була сокира з Катувальної кімнати. Агата зробила останній подих, її очі благали милосердя. Софі дивилася на неї крізь лід, пробігла пальцями по обличчю Агати… і підняла сокиру.

Десь закричала Естер.

Сокира розбила лід, руйнуючи труну, і зупинилася за волосину від обличчя Агати. Вона впала на мокру підлогу, хапаючи повітря.

— Заморозити бідну принцесу? — зітхнула Софі. — Так з гостями не поводяться, Естер.

— Стріли — це ти… — затнулася Агата, відповзаючи назад. — Ти привела мене сюди, щоб убити…

— Вбити тебе? — Софі виглядала обуреною. — Ти гадаєш, я можу вбити тебе?

Агата побачила на іншому боці кімнати Естер, яка стояла поряд із Анаділь і Дот і вражено дивилася на те, що колись було їхньою сусідкою, — лису зморщену каргу.

— Насправді я хочу, але не можу, Агато, — промовила Софі. Вона поворушила сяючим пальцем, і сокира зникла. — Я просто не можу.

Вона розглядала своє гниле обличчя у повітряній кулі.

— Моя поведінка останньої ночі була неприємною.

— Неприємною? — Агата закашлялася. — Ти виштовхнула мене у вікно!

— А ти б не вчинила так само? — запитала Софі, роздивляючись у кульці відображення Агатиної синьої сукні. — Якби я забрала все, що було твоїм.

Софі повернулася, рожева сукня блищала.

— Але це твоя казка, Агато. І ми закінчимо її ворогами чи друзями.

— Д-друзями? — пробелькотіла Агата.

— Директор сказав, що так не буває. І можливо, ми обидві вважали, що він мав рацію, — сказала Софі. Шкіра навколо бородавок розлізлася. — Але як він міг нас зрозуміти?

Агата відсахнулася з огидою.

Софі кивнула.

— Зараз я потворна, — тихо погодилася вона. — Але я можу бути щасливою тут, Агато. Я дійсно можу. Ми там, де маємо бути. Ти — у Школі Добра. Я — у Школі Зла.

Її очі пройшлися декорованою залою.

— Але Зло може бути красивим, чи не так?

Вікна освітилися смолоскипами.

— Софі, Щасливці біля воріт! — закричала Анаділь, озираючись.

— Помста, — сказала Агата, здригаючись. — Ти сказала, що бажаєш помсти.

— А як іще я мала заманити сюди Добро, Агато? — сумно промовила Софі. — Як іще показати їм, що все, що ми хотіли, — це власний Бал?

— Софі, вони йдуть! — закричала Дот.

Унизу Щасливці таранили двері замку.

— Але тепер ми закінчимо все це, чи не так? — Софі витягла з кишені вузлуватий кулак.

Очі Агати розширилися. Вона щось тримала у руці.

— ВОНА НАГОРІ! — Щасливці прорвалися досередини.

— Агато, — сказала Софі, схилившись до неї зі стиснутим кулаком.

— ВБИТИ ВІДЬМУ! — волали Щасливці, штурмуючи сходи.

Софі простягнула їй плямистий кулак.

— Моя подруго… моя Супернице…

Агата тремтіла від страху. Софі розтиснула пальці і впала на одне коліно.

— Чи ти потанцюєш зі мною?

Агата задихнулася.

БУМ! Щасливці гамселили по дверях Зали.

— Софі, що ти коїш! — закричала Естер.

Софі простягла Агаті руку.

— Ми покажемо їм, що все скінчено.

Двері тріщали.

— Один танок для миру, — пообіцяла Софі.

— Софі, вони вб’ють нас усіх! — кричала Естер.

Софі й досі простягувала руку.

— Один танок для щасливого закінчення, Аггі.

Паралізована, Агата подивилася на неї. Дверні замки піддавалися.

Бородавки Софі були мокрі від сліз.

— Один танок, щоб урятувати моє життя.

— На три! — кричав Тедрос іззовні.

Софі глянула на Агату з широко розплющеними вугільними очима.

— Це я, Аггі, бачиш?

Здригаючись, Агата вивчала її потворне обличчя.

— Один!

— Агато, будь ласка.

Агата відступила назад, перелякана.

— Будь ласка… — благала Софі, шкіра на її обличчі тріскалася. — Не дай мені померти лиходійкою.

Агата відскочила від неї.

— Ти — Зло…

— Добро пробачає.

Агата завмерла.

— Чи ти не належиш до Добра?

— Два!

Агата, зітхнувши, схопила її руку.

Софі обгорнула навколо неї свою кістляву руку і закружляла у вальсі. Естер дала знак, і сусіди Равана почали грати любовну мелодію.

— Ти — Добро, — видихнула Софі і поклала голову Агаті на плече.

— Я не дозволю їм зашкодити тобі, — прошепотіла Агата, стискаючи Софі міцніше.

Софі торкнулася її щоки.

— Хотіла б я сказати те саме.

Агата подивилася на неї. Софі зловісно посміхнулася.

— Три!

Тедрос зі звіриним криком увірвався на чолі своєї армії і заніс меч позаду Софі…

— Смерть ві…

Тоді він побачив вальс у повному розквіті.

Софі повернулася до нього з Агатою у руках. Тедрос впустив меч.

— Бідний Тедді, — промовила Софі, рухом припиняючи музику. — Щоразу, як він знаходить принцесу, виявляється, що вона відьма.

Тедрос подивився на Агату, приголомшений.

— Ти з… нею?

— Вона бреше! — закричала Агата, марно намагаючись вирватися з рук Софі.

— Як ти вважаєш, вона пережила падіння? Чому вона спробувала зупинити твою атаку? — сказала Софі, обійнявши її міцніше. — Так, Тедді, боюся, що твоя бальна пара є й моєю.

Тедрос простежив очима за поглядом Софі, спрямованим на напис над залою. Щасливці позаду нього зблідли.

— Не слухай її! — закричала Агата. — Це пастка!

— Агато, все гаразд, дорогенька. Ти можеш сказати йому, — прошамкотіла Софі. Вона повернулася до Тедроса, роздратована. — Вона хотіла зачекати, а потім встромити меч тобі в горло.

Тедрос подивився на Агату широко розплющеними очима.

— Це неправда! — закричала вона.

— У мене є доказ! — вона повернулася. — Естер! Дот! Скажіть їм!

Але Естер, Дот та інші Нещасливці дивилися на армію Добра, що принесла смертельну зброю для різанини. Естер повернулася до Агати і нічого не сказала.

Агата побачила, як згасло світло в очах принца. Позаду нього Щасливці повернули зброю від Софі до неї.

— Ні! Почекай! — вона звільнилася і впала до рук Тедроса. — Ти маєш повірити мені! Я на твоїй стороні!

— Дійсно! — здивувалася Софі. — Але як так сталося, що принц замкнув тебе в одній вежі, а ти опинилася тут, в іншій?

Агата відчула, як напружилися руки Тедроса. Вона подивилася у його безкровне обличчя.

— Відповідай їй, — сказав він.

— Я прийшла, щоб допомогти тобі… я злізла.

— Злізла! — заклекотіла Софі. — Униз із вежі!

Тедрос подивився на високі шпилі Школи Добра.

— Там були с-с-стріли, — затнулася Агата.

— Я не знаю, чого вона соромиться, — вишкірилася Софі, дряпаючи голову. — Вона продумала кожен крок. Свій прихід до Школи Добра, вашу зустріч у Лісі, напад на «Показі»… Всі частини великого плану Агати, щоб ти вважав, що вона Добро. О, окрім цієї чудової нової посмішки. Це все була чорна магія.

Агата не могла дихати.

— Тільки найкраще Зло може замаскуватися під Добро, — сказала Софі, дивлячись на неї. — Агата ще краща, ніж я.

Тедрос відійшов від Агати.

— Принцеса не піддасть сумніву мою владу, — сказав він, червоніючи.

— Тедді, зажди… — благала Агата.

— Принцеса не запитала б, чи я чоловік.

— Подивися, що вона робить із тобою…

— Я знав, що ти відьма, — вигукнув він, його голос зривався. — Я знав увесь цей час.

— Ти не довіряєш мені? — плакала Агата.

— Моя мати питала те саме у батька, — сказав Тедрос, стримуючи сльози. — Але я не припущуся його помилки.

Його очі метнулися до Екскалібура, що лежав між ними. Принц кинувся за ним, але Агата схопила меч першою і, скочивши на ноги, витягла його уперед. Перелякані Щасливці приготували зброю.

— Бачиш? — посміхнулась Софі. — Меч до горла.

Агата глянула на неї, потім на Тедроса, що дивився на свій меч… Вона опустила його.

— Ні! Я просто… я не хотіла…

Обличчя Тедроса налилося кров’ю.

— Підготуватися до атаки!

Агата позадкувала.

— Тедросе, послухай мене!

Тедрос схопив лук Чаддіка.

— Тедросе, зачекай…

— Я гірший за батька. — Тедрос підняв погляд, його очі блищали. — Тому що я і досі кохаю тебе.

Він випустив стрілу їй у серце.

— Ні! — закричала Агата.

— Плі!

Тієї самої миті, як Тедрос вистрілив у Агату, Щасливці жбурнули камені, дротики, олію у беззахисних Нещасливців…

Софі змахнула сяючим пальцем саме тоді, коли стріла встромилася Агаті у груди. Зброя перетворилася на маргаритки і впала на підлогу.

Нажахані Нещасливці озиралися, приголомшені тим, що ще живі. Агата повільно повернулася.

— Навчилася у моєї улюбленої принцеси, — сказала Софі.

Агата, ридаючи, опустилася на землю.

Погляд Тедроса метався між ними, його обличчя було охоплене жахом. Софі диявольськи посміхнулася.

— Ти ніколи не був гарним у таких викликах, Тедді?

— Ні!

Тедрос упав навколішки, схопив Агату до рук. Вона відштовхнула його.

— Тепер кінець. Принц намагався вбити свою принцесу, — веселилася Софі.

Вона взяла маргаритку, призначену Агаті, і радісно її понюхала.

— На щастя, тут було Зло, щоб її врятувати.

Тедрос поглянув на неї знизу вгору, пригнічений.

— Тож напрошується питання, звісно… — Софі облизала потріскані губи. — Що станеться, коли Зло стане Добром?

Цього разу, коли вона посміхнулася, Тедрос побачив блискучі білі зуби. Він відсахнувся, вражений. Перед його очима бородавки Софі зникли, глибокі зморшки розгладилися, свіжа персикова шкіра засвітилася молодістю. З блискучого черепа виріс каскад білявого волосся, а губи налилися соковитим блиском. Агата повільно визирнула з долонь і побачила, що очі Софі палають смарагдово-зеленим, а старе тіло розквітає, аж поки велика лиходійка не стала так само вродливою у своїй рожевій сукні, як раніше, ні, кращою, ніж будь-коли раніше.

— Ідіть, ідіть негайно… — попередила Агата, але Щасливці були паралізовані, дивлячись на щось за спиною Софі.

Агата озирнулася. Естер подивилася на неї, тепер одягнена у рожеве. Її тонке волосся перетворилося на довгі густі пасма, вузьке обличчя стало округлим, а татуювання набули чудового червоного кольору. Поряд біле волосся Анаділь стало каштаново-коричневим, червоні очі — зеленими, тим часом як кругле тіло Дот набуло вигинів піскового годинника. Горт дивився на своє відображення у повітряній кульці — щелепа стала квадратною, на підборідді з’явилася ямочка, а чорний одяг перетворився на блакитний кітель Щасливця. Раван побачив, що його масна шкіра очистилася, Брон підняв сорочку і розглядав, як з’являються м’язи, Арахне пробіглася пальцями по двох нових очах, Мона торкалася гладенької кремової шкіри. Доки всі навколо не перетворилися. Лиходії витріщалися одне на одного — всі у формах Школи Добра.

Софі посміхнулася Агаті.

— Я ж тобі казала, що Зло може бути красивим, чи не так?

— Відступаємо! — закричав Тедрос, повертаючись до своєї армії.

— Ми не закінчили, Тедді, — гримнула Софі. — Ти і твоя армія увірвалися на Бал. Ти і твоя армія напали на беззахисну Школу. Ти і твоя армія намагалися винищити кімнату бідних учнів, які бажали насолодитися найщасливішою ніччю у нашому житті. І тут постає інше питання…

— Відступаємо негайно! — волав Тедрос.

— Що станеться, коли Добро стане Злом?

За спиною Тедроса почулися вигуки.

Агата повернулася і побачила, як Беатрікс скрикнула від болю, коли її спину з тріском згорбило. Її волосся посивіло, її обличчя вкрилося старечими плямами, а рожева сукня перетворилася на чорне лахміття на сухих кістках. Позаду неї весь одяг Щасливців повільно перетворювався на гниле шмаття Школи Зла. З тіла Чаддіка виросли металеві шипи, Міллісент ридала, бо її шкіра стала зеленою, Ріна скрикнула і почала скребти щоки, вкриті коростою, Ніколас крутився навколо, одноокий і горбатий. Одне за одним Щасливці, які напали на лиходіїв, ставали потворними, Агата єдина була захищена від покарання… Поки нарешті Софі повернулася до Тедроса, лисого, худого, в огидних шрамах, перед його армією лиходіїв.

— Вітаймо принца! — знущалася вона.

Гарні Нещасливці тицяли у потворних Щасливців і приєдналися до неї у хорі тріумфального сміху, змітаючи останні ознаки поразки.

Агата схопила меч і навела на Софі.

— Твоя війна зі мною! Нехай вони йдуть!

— Але ж, дорогенька, — посміхнулася Софі, — двері відчинені.

Спотворені Щасливці помчалися до них. Усі, крім постарілого худого Тедроса, який тепер блокував їм шлях.

— Будь ласка, Тедді, скінчи цю війну, — закликала Агата.

— Я не можу залишити тебе, — проскрипів принц.

Агата подивилася у його сумні звірині очі.

— Цього разу ти маєш мені довіритися.

Тедрос покачав головою, занадто присоромлений, щоб сперечатися…

— Відступаємо! — звернувся він до Школи. — Відступаємо!

Зі змученим криком він повів потворних Щасливців до дверей. Двері голосно грюкнули перед їхніми обличчями.

— Ви всі дійсно повинні вивчити свої правила, — зітхнула Софі.

Тедрос і його армія повернулися наполохані.

— Зло нападає, Добро захищається, — сказала Софі.

— Ви напали, — вона посміхнулася. — Тепер ми захищаємося.

Вона проспівала три високі ноти. Агата раптом почула назовні гарчання, що ставало дедалі голоснішим, доки вона не впізнала ці звуки.

— БІЖІТЬ! — заволала вона.

Двері відчинилися — і три величезні щури налетіли на завмерлу армію Тедроса. Щурів очолював Грімм. Щури, великі, як коні, гарчали і притискали Щасливців до стін, змітали зі сходів, виштовхували крізь скляні вікна до рову. Перш ніж парубки з армії Доблесті змогли дістати мечі, щури повалили їх, як іграшкових солдатиків.

— А я гадала, що мій дар залишиться непоміченим, — звернулася здивована Анаділь до Дот.

Між ними промайнув колючий дротик. Дівчатка повернулися й побачили Тедроса і потворних Щасливців, які відчайдушно хапалися за зброю.

— Ну ж бо! — вигукнув Тедрос.

Дот пірнула, щоб сховатися від граду стріл, тим часом як ошатні Нещасливці відповіли прокляттями. Дві школи зіткнулися у битві клинків і заклинань. Летіли дротики, мечі відбивали блискавки, а пальці з обох сторін спалахували різними кольорами. Щури звільнилися від Грімма і, закинувши Аву на люстру, вкусили Ніколаса за спину.

Грімм швидко злетів і почав стріляти в Агату запаленими стрілами. Вона сховалася за колоною і підняла сяючий палець, коли він випустив ще одну. Стріла перетворилася на мухоловку і вчепилася Грімму в руку. Агата озирнулася і побачила, що химерні Беатрікс, Ріна і Міллісент товклися біля неї.

— Якщо ти можеш перетворити стріли на квіти, — запитала зі сльозами Беатрікс, — чи зможеш ти повернути нам красу?

Агата проігнорувала її, вона спостерігала з-за колони за ревищем бійні. Кольорові заклинання літали між двома сторонами, засипаючи підлогу зачарованими тілами. Біля вікна два щури загнали у куток Тедроса і його нажаханих друзів, демонструючи гострі, як леза, зуби.

Агата повернулася до дівчаток.

— Ми повинні їм допомогти!

— Немає сенсу, — прохлипала Міллісент.

— Подивися на нас, — зауважила Ріна.

— Ми не маємо за що битися, — ридала Беатрікс.

— Ви маєте Добро, щоб за нього боротися! — закричала Агата, тим часом як щури жерли зброю хлопчиків.

— Неважливо, як ви виглядаєте!

— Тобі легко казати, — сказала Беатрікс. — Ти і досі гарна.

— Наші вежі не Чарівність і Краса! — різко промовила Агата. — А Доблесть і Честь! Саме це є Добром, ви, дурні боягузки!

Вони мовчки витріщилися, коли Агата кинулася у вир битви, поспішаючи врятувати хлопчиків від щурів. У неї щось врізалося і відкинуло до стіни. Приголомшена, Агата побачила, що Софі осідлала найбільшого пацюка і знову насувається на неї.

Агата намагалася знайти заклинання, але було занадто пізно…

Беатрікс вистрибнула перед щуром і викинула руку. Зі стелі полився чарівний дощ і залив підлогу. Щур послизнувся і врізався в атакуючих Нещасливців. Софі впала на підлогу.

— Є ще одна річ у Добра, — Беатрікс посміхнулася Агаті, Ріна і Міллісент стояли обабіч. — Ми потрібні одна одній.

Софі роззирнулася навколо і побачила, що Щасливці віднайшли мужність і дали відсіч Нещасливцям. Чаддік використав свої шипи і проштрикнув щурові серце, Тедрос використав хвіст іншого щура, щоб залізти йому на шию, тим часом як Щасливці зв’язували наляканих Нещасливців своїми чорними туніками і ременями…

Раптом і її руки й ноги опинилися зв’язаними чарівною лозою.

— Ти забуваєш, що ми у казці, — Софі почула голос позаду себе.

Пручаючись, Софі повернулася до Агати, яка стояла над нею з сяючим пальцем.

— Врешті-решт, Добро завжди перемагає, — промовила Агата.

Софі обм’якла у путах.

— І це правда, — сказала вона, поглянувши на Агату.

Раптом Агата зрозуміла, що Софі дивиться взагалі не на неї. Вона роздивлялася крайню фреску на стіні зали — там була зображена юрба, що стоїть навколішки перед Казкарем. Казкарем, що світиться, наче зірка, у руках Директора.

Обличчя Софі розповзлося у зловісній посмішці.

— Якщо я сама не напишу закінчення.

Вона змахнула сяючим пальцем — і дощові калюжі на підлозі миттєво стали глибшими, вода збила Агату й обидві армії з ніг. Учні борсалися, намагаючись утримати голови над поверхнею, але вода піднімалася дедалі вище, перетворюючись на море, що сягало стелі, поки вони не почали тонути. Роздуті щоки посиніли, вони повернулися до Софі, яка закривала розбите вікно своїм зв’язаним тілом. Вона підступно посміхнулася, а потім дозволила собі впасти.

Вода ринула у вікно, і двісті учнів водоспадом вилетіли з вежі у морозне нічне повітря і попадали у рів.

У смердючому мулі війна одразу ж відновилася, але, коли обличчя і одяг були вкриті брудом, учні не могли розгледіти одне одного у слабкому світлі світанку. Естер товкла Анаділь обличчям у багно, вважаючи, що вона Щасливиця, Беатрікс вдарила у щелепу Ріну, гадаючи, що то Нещасливиця, Чаддік душив найближчого до нього Тедроса, який відповів, впившись гнилими зубами у шию найкращого друга. Правила порушувалися так шалено, що учні почали змінюватися від рожевого до чорного, від чорного до блакитного, від потворного до гарного, від гарного до потворного, туди-сюди дедалі швидше, що вже було не зрозуміло, хто є Добро, а хто Зло.

Жоден із ворогів не помітив, що далеко у Затоці дівчинка у рожевому дерлася по вежі Директора, цеглина за цеглиною, чіпляючись за стріли Грімма. І що далеко внизу за нею лізе принц, освітлений місячним сяйвом. Якщо придивитися, було видно, що принц мав чорне блискуче волосся, залізну волю, ухилявся від стріл амура, навколо нього тріпотіла блакитна…

Сукня.

Якщо придивитися уважніше, можна було зрозуміти, що то був узагалі не принц.