Школа Добра і Зла

10 Погана група

— Хто ще в нашій групі? — Агата запитала Софі, щоб позбутися напруження.

Софі не відповіла. Фактично вона поводилася так, ніби Агати не було взагалі.Останній урок дня, «Виживання у казках», був єдиним, де перетиналися учні Школи Добра і Зла.

Після того як професорка Даві наказала хлопцям-Щасливцям піти до Арсеналу здати їхню особисту зброю — це був єдиний спосіб заспокоїти леді Лессо, яка шаленіла після втрати ґаргульї, — обидві половини Школи були зібрані біля воріт Блакитного Лісу, де феї об’єднали учнів у групи по восьмеро Щасливців і по восьмеро Нещасливців у кожній. Тим часом як інші діти отримали керівників (людожера — друга група, кентавра — восьма група… лілейну німфу — дванадцята група), Агата й Софі першими прибули під прапор, на якому було написано криваво-червоне «3».Агата мала так багато всього розповісти Софі — про посмішки і рибу, про пожежу, і, перш за все, про цього дурного сина короля Артура, але Софі навіть не дивилася на неї.

— Чи не можемо ми просто піти додому? — запитала Агата.

— Чому ти не підеш додому, доки ще не зазнала невдачі або не перетворилася на крота? — роздратувалася Софі. — Ти в моїй Школі.

— Тоді чому це не дає нам змоги помінятися?

Софі обернулася:

— Бо ти… Бо ми…

— Маємо йти додому, — пильно подивилася Агата.

Софі посміхнулася своєю найдобрішою посмішкою.

— Раніше чи пізніше вони розберуться, що правильно.

— Я б сказав раніше, — долинуло ззаду.

Вони повернулися до Тедроса — сорочка обпалена, око запливло рожевим і блакитним.

— Якщо ти шукаєш кого вбити, то як щодо тебе цього разу? — виплюнула Агата.

— Дякую, було достатньо вбивств, — випалив у відповідь Тедрос. — Я ризикнув життям, щоб убити ту ґаргулью.

— Ти вбив невинну дитину! — закричала Агата.

— Я врятував тебе від смерті усупереч усім інстинктам і здоровому глузду! — заволав Тедрос.

Софі зітхнула:

— То ви знаєте одне одного?

Агата повернулася до неї:

— Ти гадаєш, що це твій принц? Він просто роздута повітряна кулька, і він не може вигадати нічого кращого, ніж вештатися усюди напівоголеним і пхати свого меча куди не слід!

— Вона просто божеволіє, тому що зобов’язана мені своїм життям, — Тедрос позіхнув і почухав груди. Він посміхнувся до Софі.

— То ти вважаєш, що я твій принц?

Софі делікатно зашарілася, як вона тренувалася перед уроком.

— Я знав, що сталася помилка на церемонії Привітання, — сказав принц, вивчаючи її блакитними очима. — Така дівчинка, як ти, не має навіть наближатися до Зла.

Він повернувся до Агати, посупившись:

— А така відьма, як ти, не повинна перебувати поруч із кимось таким, як вона.

Агата підійшла до нього:

— По-перше, ця відьма, так уже сталося, моя подруга. І по-друге, чому тобі не піти грати зі своїми, перш ніж я не зробила твої очі однаковими?

Тедрос так сильно засміявся, що схопився за ворота.

— Принцеса товаришує з відьмою! Оце вже дійсно казка.

Агата сердито подивилася на Софі, чекаючи, що вона втрутиться.

Софі ковтнула й повернулася до Тедроса:

— Ну, те, що ти кажеш, звучить смішно. Адже принцеса, звісно, не може бути подругою відьми, але хіба це залежить від типу відьми? Я маю на увазі, що означає саме визначення, хто є відьмою.

Тепер Тедрос подивився на неї нахмурено.

— Отже, м-м-м, я намагаюся сказати…

Погляд Софі бігав від Тедроса до Агати, від Агати до Тедроса…

Вона стала перед Агатою і взяла руку Тедроса.

— Моє ім’я Софі, мені подобається твій синець.

Агата схрестила руки.

— Овва, — сказав Тедрос, дивлячись у зворушливі зелені очі Софі. — Як ти виживаєш у цьому місці?

— Тому що я знаю, що ти врятуєш мене, — видихнула Софі.

Агата кашлянула, щоб нагадати їм, що вона й досі тут.

— Ви, певно, жартуєте, — сказав дівчачий голос за ними.

Вони обернулися й побачили Беатрікс під кривавою «3» разом із Дот, Гортом, Раваном, Міллісент і рештою учасників їхньої лісової групи. Якби скласти всі мерзенні погляди, кинуті у той момент, хтось би міг закінчити життя, як тарілка спагеті.

— М-м-м, — почулося знизу.

Вони поглянули униз і побачили чотирифутового гнома зі зморшкуватою коричневою шкірою, у підперезаній зеленій курточці й гострому помаранчевому капелюсі. Коротун похмуро визирав з отвору в землі.

— Погана група, — пробурмотів він.

Голосно буркочучи, гном Юба виповз зі своєї нори, штовхнув браму своїм білим посохом й повів учнів до Блакитного Лісу.

На мить кожен забув про свою злість і з подивом роздивлявся синє чарівне місце навколо них. Кожне дерево, кожна квітка, кожна стеблинка трави виблискували іншим відтінком. Тонкі промені сонця просочувалися крізь лазурові завіси, освітлюючи бірюзові стовбури й квітки кольору морської хвилі.

Олені паслися біля блакитного бузку, ворони й колібрі тріщали у сапфіровій кропиві. Білки й кролики поспішали крізь темно-синій верес, щоб приєднатися до лелек, що пили з ультрамаринового ставка.

Жодна тварина не здавалася наляканою чи щонайменше стурбованою екскурсією учнів. Агата і Софі завжди асоціювали Ліси з небезпекою і темрявою, цей же вабив красою й життям. Принаймні поки вони не побачили зграю кістяних птахів-стімфів, що спали у синіх гніздах.

— Вони дозволяють їм знаходитися біля учнів? — запитала Софі.

— Вони сплять протягом дня. Абсолютно безпечні, — прошепотіла Дот у відповідь. — Якщо лиходій їх не розбудить.

Коли учні йшли слідом, Юба розповідав їм історію Блакитного Лісу своїм сухим, хриплим голосом. Колись не було спільних занять для учнів Школи Добра і Зла. Дітей, які отримали дипломи, просто випускали у Нескінченні Ліси. Але, перш ніж вони мали змогу взяти участь у битві, Щасливці й Нещасливці неминуче ставали жертвами голодних кабанів, демонів, примхливих павуків і випадкових хижих тюльпанів.

— Ми зрозуміли очевидне, — сказав Юба. — Ви не зможете вижити у вашій казці, якщо ви не зможете вижити у Лісі.

Таким чином, Школа створила Блакитний Ліс як навчальний майданчик. Величні сині зарості постали завдяки охоронним закляттям, що убезпечували від вторгнень, але учні пам’ятали, що це просто імітація більш підступних Лісів.

Що стосується того, наскільки зрадливі вони були, учні це відчули одразу, як Юба повів їх крізь Північні ворота. Хоча стояв осінній вечір і трохи сонячного світла ще пробивалося до землі, темний, щільний Ліс відбивав його, наче щит. Це був Ліс вічної ночі, де кожен дюйм зеленого був укритий тінню. Коли їхні очі призвичаїлися до чорної, як сажа, темряви, учні змогли побачити вузьку ґрунтову дорогу, що тяглася між деревами, наче звивиста лінія життя на долоні старого діда. Обабіч шляху повзучі рослини оповивали дерева так густо й міцно, що Ліс перетворювався на непрохідний частокіл, підліску майже не було. Те, що падало в Лісі додолу, вкривалося покрученими шпичаками, гострими гілками й павутинням. Але нічого з цього не лякало учнів так, як звуки, що долинали з темряви поза дорогою. Стогони й гуркіт виривалися з нутра Лісу, а скрегіт і гарчання створювали огидну гармонію.

Потім діти побачили те, що видавало звуки. Безліч пар очей дивилися на них з чорної безодні диявольським червоним і жовтим мерехтінням, зникали, потім з’являлися знову вже ближче. Жаский шум ставав дедалі голоснішим, диявольські очі множились, підлісок вирував життям, і учні побачили непевні контури, що виросли з імли.

— Сюди! — покликав Юба.

Вони проскочили ворота і, не озираючись назад, рушили за гномом на Блакитну Галявину.

— Зараз «Виживання у казках» — це заняття таке ж, як і будь-який інший урок, — пояснював Юба, сівши на бірюзовий пень, — учні посідають місця від першого до шістнадцятого за кожне виконане завдання. Тільки на кону стоїть щось більше: двічі на рік кожна з п’ятнадцяти груп надсилає свого найкращого Щасливця і найкращого Нещасливця для змагання «Випробування казкою».

Юба не сказав нічого про таємниче Випробування, окрім того, що переможці посядуть п’ять додаткових перших місць. Учні його групи поглянули одне на одного, думаючи про те саме. Той, хто виграє «Випробування казкою», стане Капітаном класу.

— Існує п’ять правил, що розмежовують Добро і Зло, — сказав гном і написав їх у повітрі посохом, що димів.

1.

Зло нападає. Добро захищається.

2.

Зло карає. Добро пробачає.

3.

Зло шкодить. Добро допомагає.

4.

Зло бере. Добро віддає.

5.

Зло ненавидить. Добро любить.

— Доки ви дотримуєтеся правил вашої сили, ви маєте найкращий шанс вижити у вашій казці, — сказав Юба групі, що вмостилася на лазуровій траві. — Ці правила, звісно, мають бути для вас легкими. Адже вас обрали ваші школи саме тому, що ви показуєте досягнення найвищого рівня!Софі хотіла кричати. Допомагати? Давати? Любити? Це було її життям! Це було її душею!

— Але спочатку потрібно навчитися розрізняти Добро і Зло, — сказав Юба. — У Лісі зовнішність часто оманлива. Білосніжка майже загинула через те, що вирішила, ніби стара карга бажає їй добра, а Червона Шапочка опинилася у животі вовка тому, що вона не змогла розгледіти різницю між родичем і лиходієм. Навіть Белль ледь відрізнила потворного звіра від шляхетного принца. Все це призвело до непотрібних страждань. Адже як би Добро і Зло не маскувалися, їх завжди можна було розрізнити. Ви повинні уважно придивлятися. І пам’ятати правила. Під час випробування, — заявив Юба, — кожен учень має відрізнити замаскованих Нещасливців і Щасливців, спостерігаючи за їхньою поведінкою. Хто правильно визначить учня Добра і учня Зла в найкоротший строк, той посяде перше місце.

— Я ніколи не робила нічого навіть близького до правил Зла, — засмутилася Софі, яка стояла поруч із Тедросом. — Якби ж тільки вони знали всі мої добрі справи!

Беатрікс озирнулася:

— Нещасливці не повинні розмовляти зі Щасливцями.

— Щасливцю не слід називати Щасливця Нещасливцем, — відрізала Софі.

Беатрікс виглядала збитою з пантелику, а Тедрос приховав усмішку.

— Ти повинна довести, що вони переплутали тебе з відьмою, — прошепотів він Софі після того, як Беатрікс відвернулася. — Виграй випробування, і я сам піду до професорки Даві. Якщо ґаргулья не переконала її, то це переконає.

— Ти зробиш це… для мене? — сказала Софі, широко розплющивши очі.

Тедрос торкнувся її чорної туніки:

— Я не можу фліртувати з тобою, коли ти у цьому, розумієш? — Софі була ладна спалити одяг просто тут, якби могла.

Горт став першим. Щойно він зав’язав обірвану пов’язку на очі, Юба навів свій посох на Міллісент і Равана, які засвітилися чарівним світлом і випали зі свого рожевого й чорного одягу. Вони ставали дедалі меншими, доки не вислизнули двома однаковісінькими кобрами. Горт зняв пов’язку.

— Ну, — сказав Юба.

— Як на мене, вони до біса однакові, — сказав Горт.

— Перевір їх! — вилаявся Юба. — Використай правила!

— Я навіть не пам’ятаю ті кляті правила, — сказав Горт.

— Далі, — гном виглядав приголомшеним.

Для Дот він перетворив Беатрікс і Горта на єдинорогів. Але один єдиноріг почав копіювати іншого і навпаки, а потім вони обидва почали стрибати навколо, наче два міми. Дот почухала потилицю.

— Правило перше! Зло нападає! Добро захищається! — вигукнув Юба. — Хто з них почав, Дот?

— О! Чи можемо ми почати знову?

— Це не просто погано, — зітхнув Юба. — Найгірше!

Він скосив очі на сувій з іменами.

— Хто хотів би замаскуватися для Тедроса?

Усі дівчатка з Добра підвели руки.

— Ти ще не проходила, — сказав Юба, вказуючи на Софі.

— І ти також, — сказав він Агаті.

— Навіть моя бабуся змогла б це зробити правильно, — промурмотів Тедрос, зав’язуючи очі.

Агата вийшла уперед й стала поруч із Софі, яка почервоніла, як наречена.

— Аггі, йому байдуже, в якій я школі і якого кольору мій одяг, — зітхнула Софі. — Він бачить, хто я насправді.

— Ти його навіть не знаєш!

Софі спалахнула:

— Ти не… рада за мене?

— Він нічого не знає про тебе! — відповіла Агата. — Все, що він бачить, — це твоя зовнішність!

— Уперше в житті я бачу, що він розуміє мене, — зітхнула Софі.

Біль стис горло Агати.

— А як щодо… я маю на увазі, ти казала…

Софі зустріла її погляд.

— Ти була такою гарною подругою, Аггі. Але ми тепер у різних школах, чи не так?

Агата відвернулася.

— Готовий, Тедросе? Ну ж бо! — Юба навів свій посох, і дівчатка вибухнули зі свого одягу, перетворившись на слизьких смердючих демонів.

Тедрос зняв пов’язку й відскочив, затискаючи носа. Софі стисла свої зелені пазурі й підморгнула йому віями з хробаків. Слова Софі пульсували в її голові, Агата тихо сіла — вона здалася.

— Це занадто очевидно, — сказав Тедрос, дивлячись на демона, що загравав.

Спантеличена Софі зупинилася.

— І ця відьма вправніша, ніж ви можете уявити, — сказав Тедрос, розглядаючи двох демонів.

Агата закотила очі. Цей хлопчик має мозок розміром з арахіс.

— Відчувай серцем, а не розумом! — вигукнув Юба до принца.

Скривившись, Тедрос заплющив очі. Якусь мить він вагався. Але потім упевнено, рвучко повернувся до одного з демонів.

Софі задихнулася. Це була не вона.

Тедрос наблизився, торкнувся вологої бородавчастої щоки.

— Це Софі! — він розплющив очі. — Це принцеса.

Агата поглянула на Софі й задихнулась.

— Чекайте. Я маю рацію, — сказав Тедрос.

Софі штовхнула Агату.

— Ти все руйнуєш!

Для решти це звучало як «Гоббо оомі хоовах!» — але Агата все добре зрозуміла.

— Подивися, який він дурний! Він навіть не може нас розрізнити! — закричала Агата.

— Ти обдурила його! — вигукнула Софі. — Так, як обдурила птаха, хвилю й…

Тедрос зацідив їй в око.

— Облиш Софі! — закричав він.

Софі вирячилася на нього. Її принц щойно вдарив її. Її принц щойно сплутав її з Агатою. То як же їй довести те, ким вона є?

— Використовуй правила! — волав Юба з колоди.

Раптом усвідомивши суть завдання, Софі стала так, що її плямисте горбате тіло піднялося над Тедросом, й погладила його груди масною зеленою рукою:

— Мій коханий Тедросе! Я тобі пробачаю й не буду захищатися, навіть якщо ти нападеш на мене. Я тільки хочу допомогти тобі, мій принце, й подарувати нам казку, що поведе нас пліч-о-пліч до кохання, щастя й довгого життя.

Але Тедрос почув лише гарчання, тож він відштовхнув руку Софі й побіг до Агати, простягнувши руки.

— Я не можу повірити, що ти могла потоваришувати з…

Агата вдарила його коліном у пах.

— Тепер я спантеличений, — прохрипів Тедрос і впав.

Стогнучи від болю, він піднявся й побачив, як Софі потягла Агату до кущів чорниці, Агата вдарила Софі білкою, що верещала, і два зелених демони почали гамселити один одного, наче двоє підлітків.

— Я ніколи не повернуся з тобою додому! — репетувала Софі.

— О-о-о! О-о! Тедросе, одружися зі мною! — передражнила її Агата.

— Я хоча б вийду заміж!

Бійка досягла безглуздої кульмінації — Софі била Агату блакитним гарбузом, Агата сиділа в неї на голові, а клас робив ставки на те, хто є хто…

— Йди гнити у Гавалдоні сама! — верещала Софі.

— Краще сама, ніж з фальшивкою! — горланила Агата.

— Забирайся з мого життя!

— Це ти прийшла до мого!

Шкутильгаючи, Тедрос став між ними:

— Годі!

Він обрав неслушний момент. Обидва демони повернулися до нього і з пронизливим ревищем, розбризкуючи слиз, ударили його так, що він пролетів другу, шосту й десяту групи й упав у купу кабанячого лайна.

Зелена шкіра змінилася на людську, розміри демонів зменшилися, і дівчачі тіла постали в їхньому звичному одязі. Агата й Софі повернулися й побачили, що вся група регоче над ними.

— Гарний кінець, — сказав Горт.

— Зробіть висновок, — сказав Юба. — Коли Добро діє як Зло, а Зло поводиться некомпетентно, коли правила порушуються і кожен робить, що йому заманеться, навіть я не можу розібратися, що є що… Існує один вихід, поза сумнівом.

На ногах дівчаток з’явилися дві пари залізних черевиків.

— Фу! Які вони огидні, — насупилася Софі.

Черевики стали гарячими. Дуже гарячими.

— Гаряче. Мої ноги палають! — волала Агата, підстрибуючи вгору-вниз.

— Зупиніть це! — кричала Софі, стрибаючи від болю.

Удалині вовки провили закінчення уроку.

— Клас вільний, — сказав Юба й пошкандибав геть.

— А як щодо нас! — закричала Агата, гецаючи у своїх палаючих черевиках…

— На жаль, казкові покарання мають власний розум, — знову заговорив гном. — Вони припиняються, коли урок засвоєно.

Клас пішов слідом за ним до шкільної брами, полишаючи Софі й Агату стрибати у проклятих черевиках. Тедрос прошкутильгав повз покараних дівчаток, весь укритий слизом і лайном. Він нагородив їх однаковими відразливими поглядами:

— Тепер я розумію, чому ви подруги.

Коли принц поплентався до блакитних заростей, дівчатка побачили, як Беатрікс посунулася до нього.

— Я знала, що вони обидві лихі, — сказала вона, коли вони зникли за дубами.

— Це… твоя… провина! — прохрипіла Софі.

— Будь ласка … зупиніться, — прохрипіла Агата.

Але черевики ставали дедалі гарячішими, доки дівчатка вже не могли навіть кричати. Навіть тварини не змогли дивитися на такі страждання й трималися подалі.

Післяобідній час перетворився на вечір, вечір — на ніч, а вони і досі стрибали, як божевільні, крутилися й пітніли від болю й відчаю. Опіки розривали кістки, вогонь став їхньою кров’ю, невдовзі вони бажали, щоб страждання припинилися за будь-яку ціну. Смерть чує, коли її кличуть. Тож тільки-но дві дівчинки здалися в її жорстокі руки, сонячне проміння розітнуло темряву, торкнулося їхніх ніг — і черевики стали холодними.

Дівчатка попадали змучені.

— Готова повертатися додому? — Агата задихалася.

Софі подивилася угору бліда, як привид:

— Я вже гадала, що ти не запитаєш.