Школа Добра і Зла

5 Хлопчики все руйнують

Школи мали окремі входи до Театру Казок, розділеного навпіл. Західні двері відчинялися для учнів Школи Добра. Ця частина Театру Казок була прикрашена рожевими і блакитними лавами, кришталевими фризами і блискучими букетами скляних квітів.

Східні двері відчинялися для учнів Школи Зла. На цій частині Театру Казок стояли покручені дерев’яні лави, статуї зображували вбивства й тортури, а з обгорілої стелі звисали смертоносні сталактити. Учнів зігнали на їхні половини для церемонії Привітання, феї та вовки охороняли прохід зі сріблястого мармуру між ними.

Незважаючи на свою нову похмуру форму, Софі не мала наміру сидіти на половині Школи Зла. Одного погляду на блискуче волосся дівчаток зі Школи Добра, сліпучі посмішки, пишні рожеві сукні їй вистачило, щоб зрозуміти, що вона знайшла своїх сестер. Якщо вже феї не врятували її, то, звісно, подруги-принцеси не залишать її тут. Лиходії виштовхали її наперед, і вона спробувала привернути увагу дівчаток зі Школи Добра, але вони ігнорували цей бік Театру. Нарешті Софі проклала собі шлях до проходу, замахала руками й відкрила рот, аби щосили гукнути до них, аж раптом чиясь рука смикнула її й засунула під гнилу лаву.

Агата схопила її в обійми.

— Я знайшла вежу Директора! Вона у рові, там стоїть охорона, але якщо ми зможемо туди потрапити, ми…

— Привіт! Рада тебе бачити! Дай мені свій одяг, — сказала Софі, дивлячись на рожеву сукню Агати.

— Що?

— Швидше! Це все вирішить.

— Ти не можеш говорити це серйозно! Софі, ми не повинні залишатися тут!

— Саме так, — Софі посміхнулася. — Я маю бути у твоїй Школі, а ти — у моїй. Так, як ми говорили, пам’ятаєш?

— Але ж твій батько, моя мати, мій кіт! — пробелькотіла Агата. — Ти не розумієш, що тут відбувається! Вони перетворять нас на змій або білок чи зроблять чагарниками! Софі, ми повинні повернутися додому!

— Чому? До кого в Гавалдоні я маю повернутися? — запитала Софі.

Агата почервоніла від болю.

— Ти маєш… гм, у тебе є…

— Правильно. Нікого. Тепер дай мою сукню, будь ласка.

Агата схрестила руки.

— Тоді я візьму її сама, — скривилася Софі. Але, перш ніж вона схопила Агату за заквітчаний рукав, щось привернуло її увагу. Дівчинка завмерла. Софі прислухалася, нашорошивши вуха, й помчала геть, як пантера. Вона проповзла під покрученими лавками, ухилилася від ноги якогось лиходія, випірнула за останньою лавою й роззирнулася навколо себе.

Роздратована Агата пішла слідом за нею.

— Я не знаю, що на тебе на…

Софі закрила Агаті рот і прислухалася до звуків, що ставали дедалі голоснішими. Ці звуки змусили скочити на ноги кожну дівчинку зі Школи Добра. Це на них вони чекали все своє життя. Із зали долинули тупіт чобіт, брязкання сталі…

Західні двері відчинилися, і ввійшли шістдесят чудових юнаків, які почали битися на мечах.

Усі вони мали засмаглу шкіру. Їхні сорочки були світло-блакитними з жорсткими комірами. Високі чоботи пасували до жилетів високого фасону і краваток — на кожній був вишитий золотом ініціал. Коли хлопчики грайливо схрещували леза, їхні сорочки висмикувалися з вузьких бежевих бриджів, оголюючи тонкі талії та м’язисті торси. Піт блищав на сяючих обличчях, коли вони ринули вниз проходом, чоботи тупотіли по мармуру, аж поки битва на мечах закінчилася тим, що одні хлопчики притисли інших до лавок. Вони зробили останній рух — разом дістали зі своїх сорочок троянди і з вигуком «Міледі!» кинули їх дівчаткам, які найбільше їм сподобалися. (Беатрікс отримала стільки троянд, що вистачило б посадити сад.)

Агата дивилася на все це, її нудило. Але потім вона побачила Софі, плач застряг їй у горлі, вона жадала власну троянду.

На згнилих лавках лиходії освистали принців, вимахуючи плакатами «НЕЩАСЛИВЦІ НАЙКРАЩІ!» І «ЩАСЛИВЦІ-СМЕРДЮЧКИ!». (Не брав участі у цьому тільки Горт з обличчям тхора, який насупився, схрестив руки і бурчав: «Чому вони мають власний вхід?») Принци послали повітряні поцілунки лиходіям і вже приготувалися зайняти свої місця, аж раптом західні двері розчинилися знову…

І увійшов іще один.

Волосся виблискувало, немов золото, очі були блакитні, як безхмарне небо, шкіра — кольору гарячого піску в пустелі. Він випромінював благородство, ніби його кров була чистішою, ніж у інших. Незнайомець поглянув на насуплених, озброєних мечами хлопчиків, витягнув власний меч… і посміхнувся.

Сорок юнаків наскочили на нього разом, але він обеззброїв кожного з блискавичною швидкістю. Мечі однокласників падали йому під ноги, він вибивав їх геть, не поранивши жодного суперника. Софі зітхнула, зачарована. Агата сподівалася, що він заріже себе. Але їй не пощастило, тому що хлопчик відбивав кожен новий напад швидко, щойно суперники наближалися до нього. Вишита літера T на його синій краватці виблискувала з кожним рухом його клинка. І коли останній ошелешений суперник залишився без зброї, він сховав свій меч до піхов і стенув плечима, немов кажучи, що все це не має жодного значення для нього. Але хлопчики зі Школи Добра знали, що це означає. Принци тепер мали короля. (Навіть лиходії не змогли знайти причин, щоб його освистати.)

Хоча дівчатка зі Школи Добра вже давно розуміли, що кожна істинна принцеса знаходить свого принца, а тому немає необхідності боротися одна з однією, проте, коли золотоголовий юнак витягнув троянду із сорочки, вони забули про все це. Всі дівчатка скочили на ноги, почали розмахувати хустками, штовхаючись, як гуси під час годування. Хлопчик посміхнувся і підняв троянду високо у повітря…

Агата побачила занадто пізно, що Софі просувається вперед. Вона побігла за нею, але Софі кинулася у прохід, перестрибнула через рожеві лавки, рвонулася за трояндою і… зловила вовка.

Коли той тягнув Софі назад на лиходійські лавки, вона впіймала очима погляд хлопчика. Він подивився на її чисте обличчя, потім на її страшний чорний одяг і спантеличено схилив голову. Потім він побачив схвильовану Агату в рожевому. Його троянда впала їй у відкриту долоню — і він відсахнувся, шокований. Вовк кинув Софі на половину Школи Зла, а феї відштовхнули Агату до Школи Добра. Хлопчик дивився розширеними очима, намагаючись усе це зрозуміти. А потім чиясь рука потягнула його в крісло.

— Привіт! Я — Беатрікс, — відрекомендувалася дівчинка і пересвідчилася, що він звернув увагу на її букет троянд.

Зі свого місця Софі спробувала привернути його увагу.

— Перетворись на дзеркало, тоді ти матимеш шанс.

Софі повернулася до Естер, яка сиділа поруч із нею.

— Його звуть Тедрос, — сказала її сусідка по кімнаті. — І він так само зарозумілий, як і його батько.

Софі мала намір запитати, хто його батько, а потім побачила меч, що виблискував сріблом, з руків’ям із алмазів. Меч із левом на гребені вона знала з казок. Він називався Екскалібур.

— Він син короля Артура? — видихнула Софі. Вона розглядала високі вилиці Тедроса, шовковисте світле волосся і його повні ніжні губи. Блакитна сорочка напнулася на широких плечах і сильних руках. Краватку він ослабив і розстебнув комір. Він виглядав таким спокійним і впевненим, ніби знав, що удача була на його боці.

Дивлячись на нього, Софі відчула, що він її принц.

«Він мій».

Раптом вона відчула чийсь гарячий погляд через прохід.

— Ми їдемо додому, — промовила Агата самими губами.

— Ласкаво просимо до Школи Добра і Зла! — сказала приємніша з двох голів.З протилежних боків проходу зі своїх місць Софі й Агата стежили за кремезним двоголовим собакою, який вийшов на сріблясту кам’яну сцену і вмостився посередині. Одна голова була страшнюча, слинява і чоловічої статі з гривою, як у грізлі. Інша голова, приємна й симпатична, з тендітною щелепою і рідкою шерстю, мала монотонний голос. Ніхто не був упевнений, чи голова жіночої статі була симпатичнішою за чоловічу, але скидалося на те, що вона була головною.

— Я — Поллукс, головуючий церемонії Привітання, — відрекомендувалася люб’язна голова.

— А Я КАСТОР, ПОМІЧНИК ГОЛОВУЮЧОГО І ВИКОНАВЧИЙ КАТ ДЛЯ ПОКАРАННЯ ТИХ, ХТО ПОРУШУЄ ПРАВИЛА АБО ПОВОДИТЬСЯ ЯК ОСЕЛ, — прогула скажена голова.

Усі діти злякалися Кастора. Навіть лиходії.

— Дякую, Касторе, — сказав Поллукс. — Отже, дозвольте мені спершу нагадати вам, чому ви тут. Усі діти народжуються з душами, в яких є Добро або Зло. Деякі душі чистіші за інші…

— А ОКРЕМІ ДУШІ — ВИНЯТКОВЕ ЛАЙНО! — гаркнув Кастор.

— Як я вже сказав, — продовжив Поллукс, — деякі душі чистіші за інші, але всі душі в основі своїй або Добрі, або Злі. Злі не можуть зробити свої душі добрими, а Добрі не можуть зробити свої душі злими…

— ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВИ НЕ МОЖЕТЕ ПЕРЕЙТИ ДО ІНШОЇ ПОЛОВИНИ НАШОЇ ШКОЛИ ЛИШЕ ТОМУ, ЩО ДОБРО ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЄ! — прогарчав Кастор.

Учні Школи Добра вигукували: «Щасливці! Щасливці!» Учні Школи Зла відповідали: «Нещасливці! Нещасливці!» Вовки почали лити на Щасливців відра з водою, феї відтворили веселку над Нещасливцями. Обидві сторони замовкли.

— Ще раз повторюю, — напружено сказав Поллукс, — Злі не стануть добрими, а Добрі не можуть бути злими, незалежно від того, скільки вас переслідували або карали. Іноді ви можете відчувати тяжіння до обох іпостасей, але це просто означає, що ваше сімейне дерево мало гілки, де Добро і Зло перетиналися. Але тут, у Школі Добра і Зла, ми позбавимо вас домішок, ми позбавимо вас плутанини, ми будемо намагатися зробити вас винятково чистими, наскільки це можливо…

— І ЯКЩО ВИ НЕ ВПОРАЄТЕСЯ, ТО З ВАМИ СТАНЕТЬСЯ ЩОСЬ НАСТІЛЬКИ ПОГАНЕ… (ЩО САМЕ, Я НЕ МОЖУ СКАЗАТИ) АЛЕ ЧЕРЕЗ ЦЕ ВАС НІКОЛИ ЗНОВУ НЕ ПОБАЧАТЬ!

— Ще раз переб’єш — і надягну на тебе намордник! — загарчав Поллукс. Кастор потупився.

— Жоден із цих чудових учнів не зазнає невдачі, я впевнений, — Поллукс посміхнувся до дітей, які розслабилися.

— Ви запевняєте щоразу, а потім хтось-таки не складає іспити, — пробурчав Кастор.

Софі згадала перелякане обличчя Бейна на стіні й здригнулася. Вона повинна була дістатися Добра якнайшвидше.

— Кожна дитина в Нескінченних Лісах мріє бути обраною, щоб відвідувати нашу школу. Але Директор звернув увагу саме на вас, — сказав Поллукс, вивчаючи обидві сторони. — Бо він зазирнув у ваші серця і побачив щось украй рідкісне. Абсолютне Добро й абсолютне Зло.

— Якщо все, що ви говорите, правда, то що оце таке?

Невисокий блондин з гострими вухами встав з-поміж лиходіїв і вказав на Софі. Кремезний хлопчик зі Школи Добра вказав на Агату:

— У нас теж є одна!

— Наша пахне квітами! — закричав лиходій.

— Наша ковтнула фею!

— Наша посміхається забагато!

— Наша пукнула нам в обличчя!

Приголомшена Софі повернулася до Агати.

— Щоразу ми приводимо двох Читачів із Нескінченних Лісів, — промовив Поллукс. — Вони знають наш світ за малюнками і книжками, знають наші правила так само, як ви. Вони мають ті самі здібності й мету, одні й ті самі можливості прославитися. І вони теж ставали нашими найкращими учнями.

— Як і двісті років тому, — пирхнув Кастор.

— Вони нічим не відрізняються від решти, — сказав Поллукс на захист.

— Вони виглядають не так, як інші, — заторохтів лиходій з масною, коричневою шкірою.

Учні з обох шкіл нарікали одностайно.

Софі дивилася на Агату, ніби промовляючи, що все це можна вирішити простою зміною костюма.

— Не ставте під сумнів вибір Директора, — сказав Поллукс. — Всі ви маєте поважати одне одного, чи то учня Школи Добра, чи то учня Школи Зла, незалежно від того, чи ви походите з відомої казкової родини, чи з родини невдах, чи то ви принц, чи то ви Читач. Усі ви обрані, аби зберегти баланс між Добром і Злом. Якщо цей баланс буде зруйновано… — його обличчя потемніло. — Наш світ загине.

У залі запанувала тиша. Агата скривилася. Ще не вистачало, щоб цей світ загинув, адже вони досі не вибралися з нього!

Кастор підняв лапу.

— Що? — простогнав Поллукс.

— Чому Зло більше не перемагає?

Поллукс подивився так, ніби збирався відкусити йому голову, але було запізно. Лиходії вже збурилися.

— Так, якщо ми такі збалансовані, — закричав Горт, — чому ми завжди вмираємо?

— Ми ніколи не отримуємо гарну зброю! — закричав капосний хлопчик.

— Наші поплічники зраджують нас!

— Наші запеклі вороги завжди мають армію!

Естер встала.

— Зло не вигравало вже двісті років!

Кастор намагався стримуватися, але його червоне обличчя роздулося, як повітряна куля.

— ДОБРО ШАХРАЮЄ!

Нещасливці учинили заколот. Вони жбурляли у переляканих Щасливців їжу, взуття і все, що потрапляло їм попідруч.

Софі присіла біля свого місця, щоб Тедрос не подумав, що вона була однією з цих потворних хуліганів. Вона визирнула з-під лавки і побачила, що він дивиться просто на неї.

Софі почервоніла й нахилилася вниз.

Вовки і феї накинулися на роздратовану орду навколо неї, але цього разу веселка й вода не змогли зупинити заколотників.

— Директор на їхньому боці! — прокричала Естер.

— Ми навіть не маємо шансу! — волав Горт.

Нещасливці прорвалися повз фей і вовків і попрямували до лавок Щасливців.

— Це тому що ви ідіотські мавпи!

Лиходії заніміли.

— Тепер сядьте, перш ніж я не дав кожному з вас ляпаса! — закричав Поллукс.

Вони посідали без заперечень. (За винятком щурів Анаділь, які визирали з кишені й свистіли.)

Поллукс похмуро поглянув на лиходіїв.

— Може, якби ви припинили скаржитися, то пред’явили б когось натомість! Але все, що ми чуємо, — виправдання за виправданням. Ви надали хоч одного пристойного лиходія з часів Великої війни? Один лиходій, здатний перемогти їхню армію? Тож не дивно, що Читачі приходять сюди спантеличеними! Не дивно, що вони хочуть опинитися у Школі Добра!

Софі бачила, як діти з обох сторін проходу крадькома приязно дивилися на неї.

— Учні, у всіх вас існує тільки одна мета тут, — сказав Поллукс, пом’якшившись. — Робіть свою справу якнайкраще. Найкращі з-поміж вас стануть принцами і чаклунами, лицарями і відьмами, королевами і чародіями…

— ЧИ ТРОЛЛЕМ, ЧИ СВИНЕЮ, ЯКЩО ВІД ВАС ТХНЕ! — виплюнув Кастор.

Учні подивилися одне на одного через прохід, усвідомивши ціну ставки.

— Тому, якщо більше немає потреби в додаткових перервах, — сказав Поллукс, пильно дивлячись на брата, — розгляньмо правила.

— Правило тринадцять. Знаходитися на Напівдорожньому мосту і на дахах веж учням заборонено, — повчав Поллукс зі сцени. — Ґаргульї мають наказ убивати зловмисників за перших ознак порушення цього правила без необхідності визначати, хто перед ними — учень чи самозванець…Софі все це здавалося нудним, тож вона відвернулася і замість цього дивилася на Тедроса. Вона ніколи не бачила такого чепурного хлопчика. У Гавалдоні від хлопчиків тхнуло свинями, вони вешталися околицями з потрісканими губами, жовтими зубами і чорними нігтями. Натомість Тедрос мав божественно засмаглу шкіру, покриту легким пушком без жодного натяку на недоліки (жодної ймовірності!). Навіть після енергійного бою на мечах кожна золота волосина лежала на своєму місці. Коли він облизав губи, білі зуби зблиснули бездоганними перлами. Софі дивилася, як цівка поту перетнула його шию і зникла під сорочкою. «Як він пахне?» Вона заплющила очі. «Як свіжий ліс та…»

Розплющивши очі, вона побачила, як Беатрікс витончено нюхає волосся Тедроса.

Ця дівчинка мусить померти негайно.

На сукню Софі впав безголовий птах. Вона підскочила на місці, закричала й почала трусити туніку, доки мертва канарейка не впала на підлогу. Вона впізнала птаха і насупилася — потім завважила, що вся зала вирячилася на неї. Вона зробила свій найкращий принцесівський реверанс і знову сіла.

— Як я вже говорив… — роздратовано повторив Поллукс.

Софі повернулася до Агати.

— Що? — самими губами запитала вона.

— Нам потрібно зустрітися, — так само беззвучно відповіла Агата.

— Мій одяг, — сказала Софі і відвернулася до сцени.

Естер і Анаділь подивилися на обезглавленого птаха, потім на Агату.

— Вона нам подобається! — пожартувала Анаділь, щури пискнули на знак згоди.

— Ваш перший рік буде складатися з обов’язкових курсів, щоб підготувати вас до трьох основних тестів: «Випробування казкою», «Показу Здібностей» і «Снігового Балу», — Кастор загарчав. — Після першого року ви будете розподілені на три курси: один — для Лідерів лиходіїв і героїв, другий — для Послідовників-поплічників і відданих помічників і третій — для Могрифів, або тих, хто буде вчитися мистецтва перетворення.

— Протягом наступних двох років Лідери навчатимуться боротися з їхніми майбутніми запеклими ворогами, — сказав Поллукс. — Помічники будуть розвивати навички, щоб захистити своїх майбутніх лідерів. Могрифи навчатимуться пристосовуватися до нових форм й виживати у хижому Лісі. І нарешті, після третього року навчання Лідери працюватимуть у парі з Послідовниками і Могрифами і всі ви вирушите в Нескінченні Ліси, щоб розпочати вашу подорож…

Софі намагалася бути уважною, але не могла, бо Беатрікс уже практично сиділа на колінах Тедроса. Закипаючи, Софі смикала нитки з блискучої сріблястої голови лебедя, вишитого на її смердючій мантії. Це була єдина більш-менш стерпна річ.

— Тепер про те, як ми визначаємося з курсами. У Школі Добра і Зла ми не ставимо оцінки, — сказав Поллукс. — Замість цього після кожного тесту або випробування ви будете отримувати місця в межах ваших класів, тому ви точно знатимете, між ким ви стоїте. У кожній школі по 120 учнів, ми розподілили вас на шість груп по 20 осіб у кожному класі. Після кожного випробування ви будете шикуватися від першого до двадцятого. Якщо ви потраплятимете в п’ятірку найкращих у вашій групі постійно, зрештою станете Лідером. Якщо ви постійно потраплятимете в середину, то станете Послідовником. І якщо ви постійно стоятимете після номера 13, то ваші таланти стануть у пригоді Могрифам — тваринам або рослинам.

Учні на обох половинах забубоніли, роблячи ставки щодо того, хто врешті-решт стане деревом Тамбо.

— Я повинен додати: якщо будь-хто посяде тричі поспіль 20-те місце, то буде негайно відрахований, — серйозно сказав Поллукс. — Як я вже казав, ураховуючи виняткову некомпетентність, необхідну, щоб посісти тричі поспіль останнє місце, я впевнений, що це правило не торкнеться жодного з вас.

Нещасливці, які сиділи неподалік від Софі, дивилися на неї.

«Коли я опинюся на належному місці, ви почуватиметеся дурнями, чи не так?»

— Голова лебедя завжди буде на вашому серці, — продовжив Поллукс. — Будь-яка спроба приховати або видалити її, найімовірніше, призведе до травми або конфузу, тому утримайтеся від цього, будь ласка!

Софі збентежено дивилася, як учні з обох шкіл намагаються прикрити блискучих сріблястих лебедів на формі. Наслідуючи їх, вона відгорнула комір, щоб приховати власного лебедя, миттєво голова зникла з мантії й з’явилася на її грудях. Приголомшена, вона провела пальцем по лебедю, але він був виведений на її шкірі, наче татуювання. Вона відпустила складку, лебідь зник зі шкіри і знову з’явився на мантії. Софі насупилася. Можливо, не така уже й стерпна.

— Крім того, оскільки Театр Казок знаходитиметься цьогоріч у Школі Добра, Нещасливців будуть приводити сюди для всіх об’єднаних шкільних подій, — сказав Поллукс. — Коли ж ні, ви повинні завжди залишатися у своїх школах.

— Чому Театр у Школі Добра? — закричала Дот ротом, напханим помадкою.

Поллукс підняв носа.

— Той, хто виграє «Показ Здібностей», отримує Театр для своєї Школи.

— І Добро не програло «Показ» чи «Випробування казкою» або, дайте подумати, будь-якого іншого змагання у цій Школі за останні двісті років, — хмикнув Кастор.

Лиходії почали грюкати знову.

— Але Школа Добра так далеко від Школи Зла! — роздратувалася Дот.

— Раптом їй доведеться йти пішки? — пробубоніла Софі.

Дот почула це й обурено поглянула на неї. Софі сварила себе. Єдина людина, яка ставилася до неї ввічливо! І треба ж було їй усе зіпсувати!

Поллукс ігнорував бурчання Нещасливців і торохтів уже про комендантську годину, заколисуючи половину присутніх. Ріна підвела руку.

— Доглядальні кімнаті ще відчинені?

Щасливці раптом пожвавішали.

— Ну, я планував поговорити про Доглядальну кімнату на наступних зборах… — сказав Поллукс.

— Це правда, що тільки деякі діти можуть використовувати їх? — запитала Міллісент.

Поллукс зітхнув.

— Доглядальні кімнати у вежах Добра доступні Щасливцям, які ввійшли до першої (успішної) десятки свого класу будь-якого дня. Рейтинги будуть розміщені на дверях Доглядальних кімнат і по всьому замку. Будь ласка, не сваріть Албемарля, якщо він не встигатиме їх розміщувати. Тепер щодо правил комендантської години…

— Що таке Доглядальні кімнати? — поцікавилася Софі в Естер.

— Там Щасливці чепуряться, зачісуються і приводять до ладу волосся, — здригнулася Естер.

Софі схопилася.

— А в нас є Доглядальні кімнати?

Поллукс стиснув губи.

— Нещасливці мають Катувальні кімнати, дорогенька.

— Там ми приводимо до ладу наше волосся? — просяяла Софі.

— Там вас б’ють і катують, — сказав Поллукс.

Софі сіла.

— Сьогодні комендантська година почнеться рівно о…

— Як стати Капітаном класу? — запитала Естер.

Питання і самовпевнений тон миттєво зробили її непопулярною по обидва боки проходу.

— Якщо ви всі попадетеся під час перевірки у комендантську годину, даруйте! — застогнав Поллукс. — Добре. Після «Випробування казкою» переможці у кожній Школі будуть називатися Капітанами класу. Ці двоє учнів матимуть особливі привілеї, зокрема, приватне навчання на обраному факультеті, екскурсії у Нескінченні Ліси і можливість тренуватися з відомими героями і лиходіями. Як ви знаєте, наші колишні Капітани були легендами у Нескінченних Лісах.

Тим часом як обидві половини Театру Казок гули наче вулик, Софі зціпила зуби. Вона знала, якби вона могла потрапити у потрібну Школу, вона б не тільки стала Капітаном класу у Школі Добра, а, врешті-решт, стала б більш відомою, ніж Білосніжка.

— Цього року у вас буде шість обов’язкових предметів у кожній окремій Школі, — продовжував Поллукс. — Сьомий предмет — Виживання у казках — буде і в Школі Добра, і в Школі Зла, тренуватиметеся у Блакитному Лісі позаду Школи. Також зверніть увагу, що урок Прикрашання й Етикет тільки для дівчаток зі Школи Добра, тим часом як у хлопчиків зі Школи Добра будуть уроки Залицяння й Лицарства.

Агата отямилася від заціпеніння. Якщо вона не мала достатньо причин для втечі, то думка про урок Прикрашання стала останньою краплею. Вони повинні були вибратися звідси сьогодні ж. Вона повернулася до чарівної дівчинки поруч із нею, з вузькими карими очима й коротким чорним волоссям, яка фарбувала губи, дивлячись у кишенькове люстерко.

— Не заперечуєш, якщо я позичу помаду? — запитала Агата.

Дівчинка подивилася на сірі потріскані губи Агати й жбурнула їй помаду.

— Залиш собі.

— Сніданок і вечеря відбуватимуться у Трапезних ваших шкіл, а обідатимете ви всі разом на Галявині.

Кастор хмикнув.

— Звісно, якщо ви досить дорослі, щоб упоратися з цим привілеєм.

Софі відчула, як її серце почало калатати. Школи обідали разом, отже, завтра вона зможе поговорити з Тедросом. Що вона скаже йому? І як позбутися цієї потворної Беатрікс?

— Нескінченні Ліси за межами шкільних воріт заборонені для учнів першого курсу, — сказав Поллукс. — І хоча це правило може пройти повз вуха найбільш заповзятливих з-поміж вас, дозвольте мені нагадати вам про найважливіше правило серед усіх. Це коштуватиме вам життя, якщо ви не підкоритеся.

Софі стала уважною.

— Ніколи не ходіть до Лісу після настання темряви, — сказав Поллукс.

Його приємна посмішка повернулася.

— Ви можете йти до ваших шкіл! Вечеря о сьомій годині!

Коли Софі встала разом із рештою Нещасливців, подумки репетируючи свою обідню зустріч із Тедросом, крізь балаканину почула голос…

— Як нам побачити Директора?

У залі запанувала тиша. Вражені учні повернулися.

Агата стояла в проході, дивлячись угору на Кастора й Поллукса.

Двоголовий собака зістрибнув зі сцени і приземлився за фут від неї, забризкавши її слиною. Обидві голови мали однаковий лютий вираз. Важко було розібрати, хто є хто.

— Ніяк, — прогарчали вони.

Коли феї штовхали Агату до східних дверей, вона на якусь мить опинилася поруч із Софі, але цього було досить для того, щоб жбурнути пелюстку троянди, спотворену написом помадою «Міст, 9 вечора».

Але Софі не побачила її. Софі дивилася на Тедроса — мисливиця видивлялася свою здобич, доки її не виштовхали із зали разом із рештою лиходіїв.

Саме тоді Агата зіткнулася віч-на-віч із проблемою, що мучила обох дівчат. Оскільки вони потрапили до протилежних веж, їхні протилежні бажання не могли здійснитися. Агата хотіла повернути свою єдину подругу. Але Софі подруги було замало. Софі завжди хотіла більшого.

Софі хотіла принца.