Школа Добра і Зла

26 «Показ Здібностей»

До кабінету професорки Даві! — наказав Тедрос феям, коли він і Агата злетіли у небо, залишаючи криваві сліди.

— У мою кімнату, — наказала Агата феям, що несли її.

— Але ж ти поранена! — зауважив Тедрос, здригаючись.

— Якщо ми комусь розповімо, що сталося, то все стане ще гірше, ніж воно вже є, — відповіла Агата.

Феї потягли їх у різні боки.

— Зачекай! — закричав Тедрос.

— Не кажи нікому! — гукнула Агата, віддаляючись у напрямку рожевих шпилів.

— Ти будеш на «Показі»? — заволав Тедрос, відлітаючи у напрямку Блакитних.

Але Агата не відповіла, бо він і його феї зменшились до крихітних спалахів світла.

Коли її власні феї піднялися у темне небо, вона подивилася на сріблясту вежу, що відкидала тінь на Затоку. Серце Агати стискалося. Директор попереджав їх. Він бачив їхні душі наскрізь. Вона загорнулася у закривавлену сорочку Тедроса, а феї злітали дедалі вище у хмари, де розгулював крижаний вітер. Коли Агата зазирнула в освітлені вікна, де виднілися силуети учнів, які готувалися до Балу, почуття провини і збентеженість перетворилися на гнів.

«Лиходії найближчі до нас».

Лиходії у мантіях найкращих друзів.

О, так, вона буде на цьому «Показі».

Адже Сейдер мав рацію.

Це ніколи не було казкою Софі.

Ця казка належала їй.

— Отже, жодного нападу не було? — запитала професорка Анемона, п’ючи сидр.Професорка Даві стояла біля вікна у своєму кабінеті і дивилася на вежу Директора, залиту червоним світлом передзахідного сонця.

— Професор Еспада сказав, що хлопчики нічого не знайшли. Тим часом Тедрос даремно витратив половину ночі, оглядаючи землі. Можливо, це й був задум Софі. Лишити без сну наших найкращих хлопчиків.

— Дівчатка теж зовсім не спали, — зауважила професорка Анемона, витираючи сидр із лебедя на нічній сорочці. — Будемо сподіватися, що вони виглядатимуть гідно, коли їх запрошуватимуть.

— Що ж там відбувається, чого ми не повинні бачити? — запитала професорка Даві, дивлячись на вежу. — У чому мета нашої підготовки учнів до цих випробувань, якщо ми не можемо бути там поряд із ними?

— Але ж, Кларисо, нас не буде поряд із ними у Лісі.

Професорка Даві відвернулася від вікна.

— Тому він забороняє нам втручатися, — сказала професорка Анемона. — Неважливо, наскільки жорстокі діти одне до одного, ніщо не може підготувати їх до вкрай жорстоких їхніх власних історій.

Професорка Даві якийсь час мовчала.

— Ви маєте йти, дорога, — промовила вона нарешті.

Професорка Анемона поглянула на захід сонця і схопилася.

— Лишенько! Ви застрягнете зі мною на всю ніч! Дякую за сидр.

Вона підійшла до дверей…

— Еммо!

Професорка Анемона озирнулася.

— Вона лякає мене, — сказала професорка Даві. — Ця дівчинка.

— Ваші учні готові, Кларисо!

Професорка Даві вичавила посмішку і кивнула.

— Невдовзі ми почуємо їхні переможні крики, чи не так?

Емма послала їй повітряний поцілунок і зачинила двері.

Професорка Даві спостерігала, як сонце ховалося за горизонт. Коли небо стало темним, вона почула, як позаду неї клацнув замóк. Вона швидко підійшла до дверей і посмикала їх… а потім вистрілила в них чарівною паличкою, розстріляла їх пальцем… Але двері були зачинені магією, могутнішою ніж її.

Її обличчя нервово скривилося, потім повільно розслабилося.

— Вони будуть у безпеці, — зітхнула вона, прямуючи до спальні. — Вони завжди у безпеці.

О восьмій вечора, перед Балом, учні зайшли до Театру Казок, щоб побачити, що він був повністю підготовлений для цієї події. Над кожною половиною плавала люстра з десяти свічок у вигляді лебедів: над половиною Школи Добра вони горіли білим, а над половиною Школи Зла — синьо-чорним. Між ними ширяла сталева корона «Показу», сім довгих гострих шипів виблискували у світлі полум’я, чекаючи на нічного переможця. Спочатку прибули Щасливиці, готові до запрошень на Бал, — у барвистих вечірніх сукнях, вони нервово усміхалися. Коли вони увійшли до західних дверей, розмахуючи стягами з білими лебедями і прапорами, на яких красувався напис «КОМАНДА ШКОЛИ ДОБРА», скляні квіти оббризкали їх парфумами, а кришталеві фризи ожили.— Вітаю, о, чесна дівчинко! Чи ваш талант виграє нам корону? — видихнув кришталевий принц, б’ючись із драконом, що вивергав гарячий туман.

— Я чула, що Нещасливиця Софі досить грізна. Ви зможете перемогти її? — вдихнула кришталева принцеса поряд із ним.

— Я не в команді, — зізналася Кіко.

— Завжди є хтось, хто залишається позаду, — сказав принц і проштрикнув дракона.

Крізь східні двері влетіли галасливі Нещасливці, вимахуючи химерними написами «КОМАНДА ШКОЛИ ЗЛА». У руках Горта розвівався чорний прапор із лебедем. Він змахнув ним так енергійно, що збив зі стелі ряд сталактитів, примусивши Нещасливців утікати у пошуках сховку. Коли він обирав собі місце, то завважив, що обпалені знаки на стінах перетворилися на монстрів, які пожирали селян, і на відьом, які варили дітей. Фризи на половині Школи Зла теж ожили — різьблені принци кричали, коли різьблені злодії їх проштрикували, розбризкуючи усюди чорну кров.

— Хто все це зробив? — витріщився він, забризканий чорною рідиною.

— Директор, — відповів Раван, закриваючи вуха через верески. — Не дивно, що він забороняє вчителям бути присутніми.

Тим часом прибули останні Нещасливиці і Щасливці, їх привели вовки і феї, які також відчули хвилювання у кімнаті без дорослих. Лише Тедрос виглядав незворушно. Він пришкутильгав у кремових бриджах і блакитній сорочці із незатягнутою шнурівкою. Його обличчя було у жахливих подряпинах. Він когось пошукав очима поміж Щасливців, а потім розчаровано сів на своє місце.

Спостерігаючи за ним, Естер напружилася.

— Де Софі? — прошипіла вона Анаділь, не звертаючи уваги на Дот, що поглядала на них зі свого місця.

— Вона не повернулася від Лессо! — прошепотіла Анаділь.

— Може, Лессо вилікувала її?

— Або, можливо, симптоми посилилися! Припускаю, вона напала на Тедроса!

— Але на ньому немає ознак, Анаділь, — зауважила Естер, дивлячись на принца. — Коли у лиходія починаються симптоми, його Суперник стає сильнішим!

Але, зсутулений на своєму місці, Тедрос виглядав змученим і слабким.

Анаділь подивилася на нього.

— Але якщо Суперник Софі не він, то хто?

За ними відчинилися двері Щасливців, у Театр прослизнула найгарніша принцеса, яку вони коли-небудь бачили.

Вона була вдягнена у темно-синю сукню з ніжним золотим листям, довгий оксамитовий шлейф тягнувся по проходу. Її блискуче чорне волосся було високо зачесане і прикрашене тіарою з синіх орхідей. Навколо її шиї була рубінова підвіска, яка на білій шкірі виглядала наче крапля крові на снігу. У великих чорних очах спалахували золоті блискітки, а губи блищали рожевим.

— Трохи запізно для нових учнів, — сказав Тедрос.

— Вона не новенька, — зауважив Чаддік поруч із ним.

Тедрос простежив за його поглядом, спрямованим на чорні кломпи, що визирали з-під сукні, і задихнувся.

Приховуючи посмішку, Агата пройшла повз Беатрікс, яка закам’яніла, хлопчиків, які пускали слину, дівчаток, які раптом почали тривожитися за свої запрошення на Бал, і сіла поруч із Кіко, яка дивилася вражено.

— Чорна магія? — вгледілася Кіко.

— Доглядальна кімната, — прошепотіла Агата, відзначивши порожнє місце Софі.

Вона бачила, що Тедрос теж це помітив. Він озирнувся, і його великі блакитні очі зустрілись з її очима.

Через прохід Естер і Анаділь зблідли — вони все зрозуміли.

— Ласкаво просимо на «Показ Здібностей».

Учні звернули увагу на білого вовка на сцені, поряд із ним сновигала фея.

— Сьогоднішній вечір буде складатися з двадцяти дуелей, згідно з місцями, що ви посіли, — виголосив він. — Спочатку свій дар продемонструє Щасливець із десятим місцем, а потім це саме зробить Нещасливець із десятим місцем. Директор визначить переможця і публічно покарає невдаху.

Учні нетерпляче оглянули Театр у пошуках Директора. Вовк пирхнув і продовжив:

— Потім ми перейдемо до пари з дев’ятим місцем, потім — з восьмим і так далі, аж до пари з першим місцем. Наприкінці змагання той, кого Директор визначить найкращим, виграє Корону «Показу» і його Школа отримає Театр Казок на наступний рік.

Щасливці скандували:

— НАША! НАША!

А Нещасливці:

— НІ-НІ-НІ!

— Те, що тут немає вчителів, не означає, що ви можете поводитися наче тварини, — гримнув вовк, фея замерехтіла, погоджуючись. — Мені байдуже, якщо для встановлення порядку мені доведеться вдарити принцесу чи навіть двох, щоб «Показ» закінчився швидше.

Щасливиці зітхнули.

— Якщо у вас є питання, залиште їх при собі. Якщо вам потрібен туалет, робіть це у штани, — гарчав вовк. — Тому що двері заблоковані і «Показ» починається.

Агата і Тедрос зітхнули з полегшенням. Естер і Анаділь теж.

— Що б не сталося сьогодні ввечері, Софі не буде частиною цього.

Щасливці виграли перші чотири змагання, залишивши Нещасливців страждати від покарань Директора. Брон почав відригувати метеликів, Арахне по всьому Театру наосліп шукала своє єдине око, яке, підстрибуючи, каталося повсюди, гострі вуха Векса набрякли до розміру слонячих — всі вони стали жертвами невидимого судді «Показу», який, здавалося, насолоджувався покаранням Зла. Агаті стало зле, коли вона побачила, що ще одна свічка Нещасливця згасла. Мине ще три дуелі — і настане її черга.— Який твій талант? — штовхнула її Кіко.

— Вдалий макіяж можна брати до уваги? — запитала Агата, їй було незатишно, бо вона помітила, що Щасливці й досі крадькома витріщаються на неї.

— Неважливо, як вони дивляться на тебе, Агато! Жоден принц не запросить того, хто програв Злу!

Агата завмерла. У голові крутилося чимало думок, але тільки одна з них була важливою. Якщо її не запросять…

«Ти зазнаєш невдачі».

Агата повернулася до сцени. Зараз їй був потрібен дар.

— Відрекомендовую Нещасливця Равана! — вигукнув вовк, а фенікс, висічений спереду сцени, спалахнув зеленим.

Раван, з його чорним волоссям і великими чорними очима, подивився на Щасливців, які нудилися й позіхали, готові до ще одного кульгавого прокляття або лиходійського монологу. Він кивнув своїм сусідам по кімнаті, вони витягли з-під лавок барабани і почали бити в них. Раван почав скакати з ноги на ногу, потім додав різкі рухи руками, і, до того як Нещасливці отямилися, один із їх найкращих лиходіїв почав…

— Танок? — здивувалася Естер.

Барабанний бій пришвидшувався, тупіт Равана голоснішав, а очі стали зловісно червоними.

— Червоні очі у лиходія, — пробурмотів Тедрос. — Це щось новеньке.

Але потім почувся різкий звук, наче щось луснуло. Спочатку вони гадали, що щось сталося із Равановими ногами, але потім побачили, що щось відбулося із його головою, бо на плечах лиходія вилізла друга поруч із першою. Він знову затупотів, і з’явилася третя голова, потім четверта, п’ята, і так аж до десяти голів, що вишикувалися на шиї у відразливий ряд. Барабани замовкли, тупотіння припинилося, Раван зістрибнув зі сцени, висунув десять набряклих язиків і вибухнув потужним полум’ям.

Нещасливці схопилися на ноги і здійняли дикий лемент.

— Хто зможе це перевершити? — сплюнув Раван. Коли розвіявся дим, у нього знову була одна голова.

Агата зауважила, що вовки — охоронці Школи Зла — не виглядали враженими.

Натомість феї збуджено дзижчали. «Можливо, вони побилися об заклад на остаточний рахунок», — подумала вона, переключаючись на власний невідомий дар. Нещасливці показували дедалі кращі результати, на відміну від Щасливців. Вона не могла покрутити стрічки, зробити пару трюків з мечем або зачарувати змій. Як вона могла довести, що вона — Добро?

Агата побачила, що Тедрос знову дивиться на неї, і всередині дівчинки усе стислося й перехопило подих. Увесь цей час вона вважала, що повернутися додому із Софі було її щасливим кінцем. Але ні. Її щасливий кінець був тут, у цьому чарівному світі. З її принцем.

Як далеко вона тепер від свого кладовища.

Тепер вона мала власну історію. Своє власне життя.

Очі Тедроса були прикуті до неї, вони світилися, повні надії, наче більше нікого не існувало.

«Він твій», — обіцяло їй відображення, одягнене так само, як вона зараз. Вона пішла до Доглядальної кімнати, сподіваючись почуватися так само, як усміхнена принцеса на мосту.

Але чому тоді вона не посміхається? Чому вона і досі думає про…

Софі?

Тедрос посміхнувся ще яскравіше і промовив самими губами:

— Який твій дар?

Усередині Агати все обірвалося. Незабаром настане її черга.

— Відрекомендовую Щасливця Чаддіка! — оголосив білий вовк, вирізьблений фенікс засяяв золотом.

Нещасливці освистали Чаддіка і закидали його кашею. Оздоблення половини Школи Зла теж активізувалося — на обгорілих стінах з’явилися сцени, де хлопчика били, спалювали, відрубували йому голову, а лиходії, висічені на лавках, жбурляли у нього тріски. Чаддік склав укриті білявим волоссям руки на кремезних грудях і сприйняв усе це з безтурботною посмішкою. Потім він натягнув лук і вистрілив у напрямку лавок. Стріла зрикошетила від лавок, зачіпаючи вуха і шиї Нещасливців, відбилася від стіни, обагривши обгорілі малюнки, торкнулася кожного зображення, нарешті всі персонажі сцен застогнали, а потім ураз замовкли. Ще одна свічка Зла згасла.

Посмішка Равана зникла. Його підняло у повітря невидимою силою. На обличчі вибухнуло свиняче рило, ззаду з’явився хвіст, і він гепнувся у прохід з гучним зойком.

— Щасливці виграють, — вовк усміхнувся.

«Дивно, — подумала Агата. — Чому він радіє, коли його сторона програла?»

— Залишилося ще дві пари до твоєї черги! — прошепотіла Кіко.

Серце Агати затріпотіло. Вона не могла зосередитися, її розум метався між Софі і Тедросом, між хвилюванням і провиною. «Дар… Подумай про дар». Вона не могла ані перетворитися на Могрифа, бо вчительське контрзакляття і досі діяло, ані використати жодне з її улюблених заклять, бо всі вони були лихими.

— Я просто викличу птаха абощо, — пробурмотіла вона, намагаючись згадати уроки Уми.

— О, а як же птах зможе сюди потрапити? — поцікавилася Кіко, кивнувши на замкнені двері.

Агата зламала свій щойно нафарбований ніготь.

Оскільки її дар, як і раніше, сидів замкнутий у Катувальній кімнаті, Анаділь спробувала відчинити двері заклинанням, але наштовхнулася на магію, що була занадто сильною, і отримала покарання у вигляді купи смердючих клопів, які посипалися їй на голову. Потім на сцену вийшов Горт для змагання з Беатрікс. З часу «Випробування казкою» Горт поліпшив свій рейтинг, щоб посісти місце у «Показі», а це, як він пообіцяв, нарешті примусить інших його поважати. Але зараз вже понад чотири хвилини на сцені він переважно хрюкав і пихкав, намагаючись витиснути волосся з грудей.

— Я поважатиму його, якщо він сяде, — пробурчала Естер, коли Нещасливці почали свистіти.

Але, щойно час вичерпався, Горт випустив жахливий стогін, його шия надломилася. Він застогнав — його груди роздулися. Він ахнув — його щоки розпухли. Він крутився, звивався, смикався і з первинним риком вибухнув з одягу.

Усі вражено попадали на свої місця.

Горт вишкірився, величезні м’язи були вкриті темно-коричневим хутром, а з пащі стирчали мокрі й довгі ікла.

— Він… перевертень? — задихнулася Анаділь.

— Людина-вовк, — відповіла Естер, подумки пригадавши труп Звіра. — Має більше контролю, ніж перевертень.

— Бачите? — Горт-вовк загарчав на всіх них. — Бачите?

Його вираз несподівано змінився, і з гучним «пуф-ф» він повернувся до свого сухого безволосого тіла і пірнув за сцену, щоб прикритися.

— Я беру назад слова про контроль, — зауважила Естер.

Проте Нещасливці вважали, що вони виграли, аж поки Беатрікс не вийшла на сцену у пишній персиковій сукні, тримаючи знайомого білого кролика, і заспівала таку захопливу й солодку пісню, що незабаром всі Щасливці підспівували їй:

Я можу бути злою,

Я можу бути різкою,

І це не значить,

  що я не можу змінитися.

Але хто буде завжди поряд,

Хто буде завжди чесний.

Саме для того я стану долею.

Надійним другом.

Не швидкоплинною емоцією.

Тедросе, чи я не заслуговую

  на твою руку?

— Вони будуть ідеальною парою, чи не так? — Кіко зітхнула до Агати.

Коли вона помітила, що Тедрос нарешті приєднався до співу, здивована такою щирою віддачею, Агата теж посміхнулася. Десь усередині Беатрікс жило зернятко Добра. Лише був потрібен дар, щоб відкрити його.

Агата кліпнула і побачила, що Тедрос посміхається до неї, наче впевнений, що вона має значно кращий дар. Дар, гідний сина Камелота. Це був той самий погляд, яким він колись дивився на Софі.

Перш ніж вона зганьбила його.

— Нещасливиця Естер проти Щасливиці Агати! — сказав білий вовк після того, як Горт був покараний голками дикобраза.

Агата зів’яла. Її час вичерпався.

— Без Софі Естер — наша остання надія, — гикнув Брон, породивши нову партію метеликів.

— Вона, мабуть, так не вважає, — набурмосився слоновухий Векс, дивлячись, як Естер важко опустилася на сцену.

Незабаром вони дізналися причину. Бо коли Естер випустила свого демона, він спромігся видмухнути лише трохи кіптяви. А потім повернувся на її шию. Вона болісно кашляла, схопившись за серце, ніби це невелике зусилля виснажило її.

Але якщо Естер здалася без бою, її товариші по команді не мали наміру робити те саме. Як і всі лиходії, коли замайоріла поразка, вони просто змінили правила. Коли Агата йшла до сцени, відчайдушно намагаючись придумати дар, вона почула шепіт…

— Зроби це! Зроби це!

Тоді голос Дот:

— Ні!

Вона повернулася саме вчасно, щоб побачити хлопчиків, які скупчилися над червоним підручником заклинань. Векс підняв палаючий червоним палець, вигукнув заклинання… Агата завмерла і знепритомніла.

Єдиним звуком у Театрі був тріск сталактита на стелі.

Він упав.

Тедрос схопив Векса за обвислі вуха. Брон схопив Тедроса за комір і пожбурив його у люстру, учні ухилялися від свічок, що сипалися додолу й запалювали проходи. Щасливці вискочили на лави Нещасливців, а Нещасливці запалювали і жбурляли у них мертвих метеликів з-під сидіння Брона.

Агата повільно вийшла на сцену і побачила, як Нещасливці і Щасливці кидали одне в одного взуття через палаючий прохід — кломпи, черевики і високі підбори летіли крізь дим, наче ракети.

«Де охоронці?»

Крізь млу вона побачила вовків, які били Нещасливців, і фей, що бомбардували Щасливців, підживлюючи полум’я своїм пилком. Агата потерла очі і подивилася знову. Вовки і феї робили цю бійку… ще гіршою?

Тоді вона побачила одного фея-хлопчика, який кусав кожну гарненьку дівчинку, яку міг знайти.

«Я не хочу вмирати».

«Я теж не хотів», — відповів білий вовк.

Умить Агата все зрозуміла.

Вона змахнула сяючим пальцем, і вздовж проходу вибухнула блискавка, що всіх приголомшила.

— Сісти, — наказала вона.

Усі послухалися, зокрема вовки і феї, які присоромлено позадкували до проходу. Агата ретельно вивчила цих охоронців обох шкіл.

— Ми гадаємо, що знаємо, на якій стороні знаходимось, — сказала вона у тиші. — Ми вважаємо, що знаємо, хто ми є. Ми розподіляємо життя на Добро чи Зло, людей — на красенів чи потвор, принцес чи відьом, правильне чи неправильне. Вона подивилася на кусючого фея. — А якщо ми маємо щось спільне?

Фей озирнувся на неї, сльози текли з його очей.

«Загадай бажання», — думала вона.

Наляканий фей похитав головою.

«Все, що тобі потрібно зробити, — це загадати бажання», — благала Агата.

Фей плакав, змагаючись із собою…

Зараз відбувалося те саме, що й із Рибою і з ґаргульєю, Агата почала чути його думки.

«Покажи їм…» — промовив знайомий голос.

«Покажи їм правду…»

Агата сумно посміхнулася до нього. «Бажання виконано».

Вона підняла руку, і приголомшливе блакитне світло вибухнуло вгору з тіл фей і вовків, які повністю завмерли.

Вражені учні спостерігали за духами людей, які ширяли у блакитному світлі над застиглими тілами. Деякі духи були їхнього віку, більшість були старшими і мудрішими, але всі вони були вдягнені у свою шкільну форму — ті, що мали одяг Школи Добра, висіли над тілами вовків, а ті, що мали одяг Школи Зла, — над феями.

Онімілі учні повернулися до Агати за поясненнями.

Агата подивилася на лисого Бейна, що плавав над тілом фея. Хлопчик, який кусав гарненьких дівчаток у Гавалдоні, тепер був уже на кілька років старший, його колись пухкі щоки запали і були мокрими від сліз.

— Якщо ти не досягнеш успіху, ти станеш рабом протилежної сторони, — сказала Агата. — Це покарання Директора.

Вона повернулася до старого сивочолого чоловіка над білим вовком, який заспокоював дух молодої дівчини над феєю.

— Вічне покарання за нечисту душу, — промовила Агата, показавши на молоду дівчину, що плакала у руках старого. — На його думку, це очистить цих поганих учнів. Перебування у неправильній Школі стане їхнім уроком. Це те, чого навчає нас цей світ. Що ми можемо перебувати тільки в одній Школі, але не в іншій. Однак залишається питання.

Вона подивилася на фантоми: всі так само налякані і безпорадні, як Бейн.

— Чи це правда?

Її рука втратила стійкість. Фантоми замерехтіли і занурилися назад у свої тіла фей і вовків — і ті повернулися до життя.

— Я б звільнила їх, якби змогла, але його магія занадто сильна, — сказала Агата, її голос тремтів. — Я просто хочу, щоб мій дар мав кращий кінець.

Коли вона спускалася сходами зі сцени, вона почула хлюпання і підняла очі. Вона побачила вовків, фей, дітей з обох боків, які витирали очі.

Агата сіла біля Кіко, чий макіяж перетворився на мішанину з рожевого і блакитного.

— Я так ненавиділа цих вовків, — рюмсала вона. — А тепер я хочу їх обійняти.

Через прохід Агата побачила Естер, яка посміхалася крізь сльози.

— Це змушує мене замислитися, на чиїй я стороні, — тихо промовила Естер.

Дев’ята свічка Зла згасла над нею.

Естер стояла, жалюгідно зітхаючи. Миттєво стеля вибухнула зливою киплячої чорної нафти. Вона заплющила очі, коли нафта наблизилася…

Вона потрапила на хутро.

Естер роззирнулася і побачила трьох вовків, що закрили її, їхні тіла обпекло паруючою нафтою. Задихаючись від болю, вони подивилися вгору, сповіщаючи Директора, що їм уже достатньо покарань.

У повній тиші всі дивилися одне на одного, немов правила гри несподівано змінилися.

— Дивіться, він має бути добрим, — прошепотіла Кіко Агаті. — Якби він був злим, він би їх убив за це!

— О-остання дуель, — затинався білий вовк, відчуваючи, як йому пощастило. — Нещасливиця Софі проти Щасливця Тедроса. Через те, що Софі відсутня, перейдемо до Тедроса.

— Ні.

Тедрос підвівся.

— «Показ Здібностей» закінчено. Ми бачили Добро, яке не можна перевершити. — Він вклонився Агаті, визнаючи поразку. — Вона, безсумнівно, переможець.

Агата зустріла погляд його ясних блакитних очей. Уперше вона не думала про Софі.

Обидві сторони зиркнули на блискучу корону, сподіваючись, що вона благословить вибір принца.

Натомість вони почули гучний стук.