Кристал часу. Книга 5. Школа добра і зла

15 Єдиний Істинний Король

— Тедрос загине, якщо ми не завадимо страті, — казала Агата, вона стояла в тіні вікна Вежі Директора Школи, повідомлення Левогрива виблискувало в небі за її спиною. — А якщо він загине, Ліси належатимуть Ріану. Ліси належатимуть божевільному. Двом божевільним. На кону стоїть наш світ.

Ми не можемо дозволити їм перемогти. Не давши Тедросу шансу битися за свій трон. — Вона глибоко вдихнула. — Але спочатку ми маємо вибратися з цієї вежі, так, аби люди Ріана нас не помітили.

Її армія дивилася у відповідь, з’юрмившись у кімнаті Декана, як ті сардини в банці.

— Якщо Ріан планує на світанку стратити Тедроса, тоді інші бранці теж у небезпеці, разом із Кларисою, — зауважив професор Менлі, обводячи поглядом учителів. — Агата має рацію. Ми маємо щось робити.

Професорка Анемона ковтнула повітря.

— Скільки їх там зараз унизу?

Агата підкралася до вікна між зіщуленими першокурсниками й визирнула назовні. Декілька людей Ріана тинялися перед замком, рубаючи мечами клумби з лілеями, тимчасом як червоні й жовті квіти хапали та душили їх. Крізь скло замку Школи Добра Агата бачила, як решта піратів крадуться Сховищем Гензеля, трощать зали з цукерок, а ті у відповідь плюються сиропом, приклеюють загарбників до стін, немов мух до павутиння. Були ще пірати, які кружляли навколо замку Школи Зла, вони запалювали в коридорах димні бомби, аби витравити свою здобич, але бомби рикошетили й вибивали їх із балконів. Із обох замків лунали перелякані вигуки, коли вмикалися захисні чари, затримуючи просування солдатів.

Але на кожного чоловіка, відляканого шкільним захистом, надходив десяток інших; озброєні, вони просочувалися крізь діру в щиті над Північними воротами, вимахували в темряву запаленими смолоскипами.

— Агато? — натиснула професорка Анемона.

Агата розвернулася до свого війська.

— Вони повсюди.

Дівчина придушила паніку.

— Нам потрібно подумати. Має існувати непомітний шлях звідси до Лісів.

— А що б зробила Клариса? — запитала у викладачів принцеса Ума.

— Вона б використала кожне заклинання в її книжці, аби розірвати цих покидьків, — виплюнув Менлі. — Ну ж бо, Шебо, Еммо, усі. Ми битимемося з ними самі.

Він хотів підвестися, але кімнатою промчали блакитні блискавки, які наелектризували його і збили з ніг.

Агата заціпеніла.

— Що за...

А потім побачила, звідки взялися блискавки.

Над розгорнутою книжкою павутинням блакитних розрядів пульсував Казкар.

— Учителі не можуть утручатися в казку, Біліусе, — нагадала професорка Шікс, допомагаючи сісти колезі, який увесь тремтів. — Ми можемо створити щит навколо Школи. Можемо битися пліч-о-пліч із учнями. Але не можемо робити справу, замість них. Клариса зробила цю помилку, і згадай, де вона зараз.

Витираючи піт із обличчя, Менлі досі був ошелешений.

Але не так, як першокурсники, які второпали, що вони самі по собі.

Четвертокурсники водночас були непохитні.

— А що, як я і Векс проскочимо назовні? — випростався Раван, він тримав книжку в перев’язаній руці, а його гостровухий друг із загіпсованою ногою весь час нюхав ароматичні свічки Софі. — Ми можемо модифікуватися й вислизнути, і вони нас не помітять.

— По-перше, ви поранені, — нагадала Естер. — І якщо вас спіймають під час утечі, решта — мерці. Інакше я та Ані могли піти вже давно.

— Звісно, я теж, — прогула Дот.

— І навіть якщо я та Естер могли б піти, Ріан помітив би наше наближення на своїй мапі, — буркнула Анаділь.

— Ні, якщо ми дамо вам емблеми лебедів, — сказав Боссам, постукавши по срібному гербу на своїй чорній формі. — Якщо ви одягнете це, Мапа пошуків вважатиме, що ви це ми, і не бачитиме вас.

— Наші емблеми не знімаються, ти, триока мавпо. Кастор казав це на Привітанні. Дивись, — різко промовив Богді, він розстебнув свою сорочку й зняв її, усі побачили, як герб лебедя перемістився й став татуюванням на його грудях. — Воно на наших тілах увесь час. У цьому вся справа. Так, Пріянко? — він пограв м’язами, і Пріянка зашарілася.

— Я б зміг їх зняти, якби спробував, — пискнув Боссам, кидаючи на Пріянку ображений погляд.

— Так само коли стверджував, що зможеш знайти Пріянку під час випробування зі Скляними трунами, коли Юба перетворив дівчат на однакових принцес? — знущався Богді. — Здогадайтеся, хто знайшов її натомість.

— Тобі просто пощастило, — хлипнув Боссам. — І я не мавпа.

— Ніхто не мінятиметься емблемами, і ніхто не залишиться сам по собі, — рішуче промовила принцеса Ума. — Ми маємо триматися разом. Так роблять леви, коли атакують. Ніхто не залишається позаду. Це єдиний шанс подолати піратів і врятувати Тедроса.

— Нас більше двохсот, — безпорадно зауважив Горт. — Чи існує таке заклинання, аби сховати стільки людей? Може, учителі й не можуть утручатися, але це не означає, що ви не можете дати нам декілька підказок.

— Невидимість дає тільки зміїна шкіра, — озвався Юба, він розвернувся до Богді й Лейтена. — Де мантія Софі? Вона може сховати лише декількох із вас, але навіть ці декілька можуть бути здатні врятувати Тедроса й решту.

Богді насупився на Лейтена. Плечі друга опали.

— Загубилася під час перельоту назад, — промимрив Лейтен.

— А як щодо трансмутації? — запитала Пріянка. — Того заклинання, що Юба використовував, коли перетворював нас усіх на однакових принцес під час випробування зі Скляними трунами. Ми можемо трансмутувати в піратів!

— Дуже складне закляття, — відповів гном. — Навіть четвертокурсникам буде складно його відтворити, а першокурсникам і поготів, окрім того, чари триматимуться лише хвилину.

— Але ж ми знаємо заклинання погоди, — запропонував Деван, звертаючись до однокурсників. — Ми можемо викликати торнадо, яке перенесе нас усіх до Камелота?

— Ага, і дорогою знищить половину Лісів, — пробурмотів професор Менлі, досі трохи сіпаючись.

— А як щодо підземної поїздки в Квітнику? — запитала Беатрікс.

— Для цього ми маємо принаймні дістатися землі, — сказала Анаділь.

Агата намагалася залишатися врівноваженою, але могла думати лише про те, як Тедроса тягнутимуть на дерев’яний ешафот... він опиратиметься варті... його голову притиснуть до плахи, і сокира опуститься... Страх здушив її, немов зашморг. Друзі і вчителі можуть перебирати досхочу ідеї, але виходу звідси не існує. Пірати захопили кожний куток у Школі. Навіть якщо вони зможуть пробратися повз них, вони нізащо не встигнуть до Камелота. До нього принаймні день їзди, а Тедрос загине за декілька годин...

— Агато, — промовила Естер.

«Може, я маю піти сама, — міркувала Агата. — Поки ніхто мене не зупинив».

Вона може обернутися на голуба й полетіти, так що люди Ріана не помітять. Вона легко дістанеться Камелота... хоча це не вирішує проблеми того, що Ріан стежить за нею... Але ж у разі необхідності вона довіряла лише собі. І знала Камелот краще, ніж решта присутніх. І все одно зупиняти страту Тедроса самотужки — це безглуздя. Надто багато несподіванок може статися, а ставки вкрай високі...

— Агато, — гаркнула Естер.

Дівчина підняла очі й побачила, що Естер дивиться на неї. Решта теж.

Ні, не на неї.

Повз неї.

Агата опустила погляд і побачила, що Казкар завмер над казкою, малюнок був завершений. Перо не додало нічого нового до сцени, відтоді як домалювало повідомлення Левогрива.

Але щось відбувалося із самим пером...

Воно світилося.

Яскравим розпеченим золотом, таким самим, як палець Агати.

Нахилившись, Агата зрозуміла, що світиться не все перо, а карбування вздовж пера — напис, зроблений глибокими, плавними літерами, що безперервним мереживом ішов він кінчика до кінчика...

Вона не розуміла мови, але перо пульсувало світлом, поки Агата роздивлялася його, немов хотіло, аби вона зрозуміла. Потім дуже впевнено, ніби розуміючи, що привернув Агатину увагу, Казкар указав на книжку, і з його кінчика, немов кільце диму, з’явилося коло помаранчевого сяйва. Агата нахилилася нижче й побачила, як коло світла плаває малюнок, наче сонячний зайчик, блукає піратами, що нишпорили внизу... потім вежею Директора Школи й вікном... проминає скупчених першокурсників... і зупиняється на четвертокурсниках у кутку.

Ні... не на всіх, уторопала Агата, придивившись.

На одному з них.

І це була не вона.

Натомість перо обрало коричневого юнака з довгим, заплутаним волоссям, кошлатою монобровою й похмурою посмішкою.

Пляма світла вказувала на юнака, націлившись на перев’язану руку... на дещо в його перев’язаній руці...

Агата розвернулася.

— Раване, — різко промовила вона. — Дай мені цю книжку.

Раван витріщився на неї.

— Негайно! — прошипіла Агата.

Ошелешений Раван тицьнув Агаті книжку, немов розпечений камінь.

— Вона не моя! Це бібліотечна книжка! У ній єдиній були малюнки, замість слів! Мона змусила нас шукати підказки про Ріана, коли ми одужували...

— Не звинувачуй мене, дурню! — почала сваритися його зеленошкіра подружка. — Хто хапається за бібліотечні книжки, коли тікає від убивць? Не дивно, що ти був такий неповороткий!

— Я намагався позбутися її, але книжка кусалася! — захищався Раван.

Агата вже опускалася навколішки, освітлюючи книжку запаленим пальцем, над дівчиною нависали вчителі.

Лише згадка імені колишнього вчителя історії заспокоїла серце Агати. Аугуст Сейдер ніколи не обманював її. Навіть після смерті. Якщо Казкар указав на книжку, значить на її сторінках є дещо потрібне їй. Те, що їй потрібно, аби перемогти в цій казці. Вона лише має знайти, що саме.

Агата розгорнула обкладинку й побачила, що, як і в усіх книжках професора Сейдера, у цій книжці немає слів. Натомість кожна сторінка була вкрита візерунком опуклих крапок усіх кольорів веселки, маленьких, наче голівки булавок. Будучи сліпим провидцем, професор Сейдер не міг написати історію. Але він міг її побачити й хотів, аби його читачі теж змогли.

— Чи є якась поважна причина, чому ми читаємо теорії божевільного, коли Школу нищать пірати? — прогарчав професор Менлі.

— Якби не Аугуст Сейдер, ми б не мали Школи, — різко відповіла професорка Анемона.

— Біліус має рацію, Анемоно, — м’яко озвалася принцеса Ума. — Хай як я любила Аугуста, його теорія про Казкаря не має доказів...

Агата не слухала їх, гортаючи сторінки. Але книжка була завтовшки з її кулак. Де їй починати читати, коли всі сторінки схожі одна на одну?

А потім, краєм ока вона помітила, що Казкар у повітрі сяє яскравіше.

Не роздумуючи, Агата перегорнула сторінку, поглядаючи на перо.

Казкар запульсував яскравіше.

Агата перегорнула ще сторінки.

Казкар спалахнув іще яскравіше.

Агата гортала сторінки дедалі швидше, Казкар сяяв гарячіше, гарячіше, немов останній спалах сонця, його світло наповнило всю вежу. Агата торкнулася наступної сторінки...

Казкар згас.

Агата повернулася до попередньої сторінки.

— Оця, — видихнула вона.

Далеко внизу почулися голоси піратів.

— Там у вежі Директора Школи світло! Хтось є всередині!

Інший відповів:

— Як нам туди видертись?

Усередині вежі учні і вчителі обмінялися нажаханими поглядами.

Агата вже проводила пальцями по крапках на сторінці...

— Розділ 15: Єдиний Істинний Король, — почувся голос професора Сейдера.

Агата провела по наступному рядку крапок, і над сторінкою з’явилося примарне тривимірне зображення — рухома діорама з розмитими барвами, такими ж, як на картинах професора Сейдера. Агата бачила, що вся Школа скупчилася, аби побачити зображення Казкаря, що оберталося над книжкою.

— Від самого початку Нескінченних Лісів Казкар був їхньою життєдайною силою, — почав розповідати голос Сейдера. — Доки Казкар пише нові казки, над Лісами підніматиметься сонце, бо саме його уроки Добра і Зла рухають уперед наш світ. Але як Перо зберігає життя Людини, так само Людина зберігає життя Пера. Кожен правитель носить каблучку на підтвердження його чи її відданості Казкарю, на якій є такий самий напис, що й на пері. Сто королівств — засновників Нескінченних Лісів. Сто правителів. Сто каблучок. Доки правителі носять ці каблучки, доти Казкар писатиме. — Картинка приблизилася до напису, який мерехтів на сталі пера. — Багато років зв’язок між Людиною й Пером був мирний, — продовжував Сей дер. — Але потім правителі почали ставити під сумнів сенс напису на каблучках. Його мова була незнайома жодному з королівств. Напис більше ніде не з’являвся. Тож найкращі вчені Лісів вивчали символи й пропонували своє власне тлумачення.

Над книжкою з’явилися постаті трьох старців із бородами аж до підлоги, які трималися за руки у вежі Директора Школи...

— Спочатку були Три провидці, які принесли Казкаря до Школи Добра і Зла, аби захистити його. Вони вірили, що лише Директор Школи може вберегти перо від впливу будь-якої зі сторін. Три провидці засвідчили, що напис — це простий указ: Перо — Істинний Король Людини. Отже, Казкар був істинним володарем Лісів, якому довірили зберігати баланс. Людина існувала лише для того, щоб служити перу, і мала покірно жити під його владою.

Сцена над книжкою змінилася: страшна війна, солдати Добра і Зла проливають кров один одного...

— Ця теорія трималася сотні років, поки король Нижнього лісу не став наполягати, що його вчені розшифрували карбування і воно означає геть протилежне: Людина є Істинним Королем Пера. Згідно з доказами цих учених, Казкарю потрібен був господар. Лісам потрібен господар. І це також викликало серію війн між королівствами, кожне претендувало на Казкаря, лише щоб побачити, як переможець зазнає жахливої долі...

Агата дивилася, як правитель за правителем переможно дістаються до вежі й хапають перо, а те у відповідь пробиває їхні серця й кидає до рову внизу.

— Але потім з’явився рід провидців Сейдер, моїх предків, які запропонували власне тлумачення напису на Казкарі.

Сцена знову показала незнайомі символи на пері... але тепер літери перетворювалися на такі, що можна було прочитати...

— Коли Людина стане Пером, правитиме Єдиний Істинний Король.

Агата вдивлялася в ці слова. Вона чула піратів назовні й гучне дряпання стінами вежі Директора Школи, немов гаки й стріли гупали об камінь. Учні відступили від вікна, але Агата не зводила очей із книжки...

— Правителі сперечалися над сенсом теорії Сейдерів. Казкар заохочує Людину битися з Пером? Чи воно наказує Людині вклонитися Перу, як Королю? Тож теорія Сейдерів лише підживила вогонь, що розділяв Ліси. Хто контролює наші казки? Людина чи Перо? — Літери на примарному Казкарі знову перетворилися на незрозумілі символи. — Ця битва вирувала віками, доки новий Директор Школи, Злий брат із-поміж двох близнюків, які керували Школою Добра і Зла, не зробив приголомшливе відкриття... — Напис на пері наблизився, і стало видно гравіювання всередині самого карбування. — Кожен символ у написі Казкаря складався із мозаїки з квадратів, а всередині кожного квадрата ховався лебідь. Сто лебедів загалом, п’ятдесят білих, п’ятдесят чорних, які представляли сто королівств Щасливців і Нещасливців у Нескінченних Лісах. Напис містив у собі всі відомі королівства разом, Добро і Зло, на сталі пера було відображено весь наш світ. — Над книжкою з’явилася срібна каблучка, на поверхні якої було викарбувано такий самий напис. — У світлі цього я запропонував нову теорію, — сказав Сейдер. — Вислів «Коли Людина стане Пером» не означає, що людина має правити, це означає, що Людина й Перо існують у бездоганному балансі. Один не може знищити іншого. Ніхто не може керувати казкою. Вони мають розділяти владу, щоб Ліси жили. Нарешті, суперечку було вирішено. Хто контролює казку: Людина чи Перо? Відповідь — обидва. — У повітрі з’явилося безліч каблучок. — Тож каблучка, яку уносить кожен правитель, — це клятва вірності Перу. Допоки правителі носять ці каблучки, Людина й Перо житимуть у рівновазі, як Добро і Зло. Але якщо Людина зрадить Перо й заперечить його місце... якщо всі правителі спалять свої каблучки й натомість присягнуть на вірність королю, одному з них... — Каблучки згоріли в гарячому полум’ї... — ...тоді рівновага зникне. Казкар утратить свої сили, і цей король заявить на них права. Король, який стане новим Казкарем.

Із попелу виросла постать людини, яка тримала нове перо.

Перо сяяло золотом.

— Цей король, Єдиний Істинний Король, більше не буде обмежений рівновагою. Він зможе використовувати Перо як меч долі. Кожне написане ним слово оживе. Із цією владою він зможе принести необмежені мир, процвітання й щастя всім Лісам. Чи зможе вбивати ворогів, підкоряти королівства й контролювати кожну душу в Лісах, як лялькар — своїх ляльок...

Тінь короля ставала дедалі більшою, і в цій тіні з’явилася нова сцена: три висушені карги стоять на площі на дерев’яних коробках і щось промовляють до перехожих.

— Моя теорія була всіма відкинута, схоже, ніхто не хотів навіть думати про те, що одна людина отримає таку владу. Відмова від моєї теорії означала зберігати каблучки й рівновагу між людиною і Пером недоторканною. І все ж існувало декілька палких прихильників цієї теорії, найвидатніші серед них — сестри Містраль із Камелота, яких король Артур перед своєю смертю зробив радницями. Серед інших прихильників були Евелін Сейдер, колишня Декан Школи Дівчат; Ребешем Гак, онук Капітана Гака; королева Юзуру з Лисячого лісу, яка вірила, що Єдиний Істинний Король — це вона. Але зрештою, солідарність Лісів переважала, їхні каблучки об’єднували їх у вірі в Перо...

Імла над книжкою почала розвіюватися.

— ...до цього часу.

Розділ став тьмянішати.

Сяйво Агатиного пальця теж.

Присутні перезиралися, Щасливці й Нещасливці намагалися второпати, що це вони щойно почули. Здавалося, що ціла Школа одночасно зітхнула.

— Там перехід до Школи! — вигукнув пірат унизу. — Дивись!

— Усі на перехід! — наказав Кей.

Ревисько піратів заглушило низький гуркіт грому.

— Вони знайшли нас, — пискнула Кіко, дивлячись на переляканих друзів і вчителів.

Агата схилилася над підвіконням, щоби визирнути, але Горт відтягнув її назад.

— Ось так татко й помер, — похмуро промовив він. — Зробив дурницю.

— Не розумію. Казкар знає, що ми в біді. Ось чому вказав на цю книжку, — мимрила Анаділь, потираючи перев’язану руку. — Але як оце все нам допоможе?

Агаті теж було цікаво.

— А я казав, що це все марення, — пирхнув професор Менлі. — Ніхто не знає, про що йдеться в тому написі. Жодної гадки не має. Лише купка припущень, підлаштовані під тих, хто їх робить.

Але Агата досі розглядала Казкаря, його карбування все ще світилися, поки він висів над тим самим малюнком...

— Дот, а що то за заклинання було, яке ти використала в переході? Те, що приблизило кришталеву кулю...

— Віддзеркалення? Це моє заклинання, — шмагнула Естер, повзучи до Агати й уже передчуваючи, що та попросить.

— Покажи напис, — сказала Агата.

Естер навела сяючий палець на Казкаря, і над підлогою одразу повисла двовимірна проекція, збільшивши загадковий напис.

Стоячи на колінах, учні й учителі скупчилися щільніше, удивляючись у збільшені символи... сотня крихітних квадратиків були приховані всередині них, немов зернятка... а всередині кожного квадратика знаходилися чорні й білі лебеді...

— Саме як сказала книжка, — указала Агата. — Значить не все в ній марення.

А потім дещо помітила.

Напис дещо відрізнявся від того вигляду, який він мав у книжці.

Деякі квадратики були порожніми.

Якщо точно, два.

Було двоє пустих контурів, де б мали бути лебеді, сяйво карбування в них потемніло, наче на місці зубів, яких бракувало.

Раптом почувся різкий звук і Агата рушила поглядом далі по напису.

Білий лебідь зник у полум’ї. Зіщулився, немов палаючий метал, — хрусь! Пш-ш-ш! Пух!

А потім зник. Як і ті два.

Але тепер загорівся ще один лебідь... ні, десять... ні, навіть більше. Вони згорали так швидко, що Агата не встигала рахувати, — хрусь! Пш-ш-ш! Пух! І вони зникали зі сталі Казкаря.

— Що відбувається? — стурбовано запитала професорка Анемона.

«Це може означати лише єдине», — подумала Агата.

— Вони спалюють свої каблучки, — промовила вона. — Правителі спалюють свої каблучки.

Серце почало важко калатати.

Усе, що робив Ріан...

Рятував королівства від Змія.

Обрав Софі королевою.

Брехав за допомогою Левогрива.

У нього весь час був грандіозний план.

— Йому потрібен не Камелот, — сказала вона, відчуваючи, як напружився її голос. — Ріану потрібен Казкар. Аби знищити його. Аби стати ним. Правити, як Єдиний Істинний Король.

— Дурня, — скипів професор Менлі. — Ми вже сказали тобі, що цьому немає доказів!

— Але чому тоді Казкар привів нас до книжки? — наполегливо промовила Агата. — Він хотів, аби ми побачили саме це. Правителі спалюють каблучки. Щось відбувається. Щось, що змушує їх присягати на вірність Ріану, замість Казкаря. Замість Школи. А саме їхня відданість підтримує життя Казкаря. Якщо всі вони спалять свої каблучки... якщо карбування зникне... тоді Ріан контролюватиме Ліси. Теорія професора Сейдера правильна. Ось чому цього разу Казкар робить більше, ніж просто записує нашу казку, — він заходить наперед, аби попередити нас про небезпеку... дає підказки... Ви не бачите? Казкарю потрібна наша допомога. Казкар просить про допомогу.

Професор Менлі замовк. Решта вчителів теж.

— Людина володітиме чарами пера... навіть Рафал на таке не спромігся, — пригнічено промовила професорка Анемона.

— Ріан стане непереможним, — промовив Горт.

— І навіть більше, — застерегла Агата. — Ти чув Сейдера. Єдиний Істинний Король отримає сили Казкаря. Але під владою людини ці сили будуть неконтрольованими. Ріан отримає змогу за допомогою Левогрива писати, що заманеться... і це оживе. Уявіть, усе, що пише Левогрив, стає справжнім. Усе, чого забажає Ріан, справджується. Ви гадаєте, що він збирається роздати всім у Лісах торбину золота і поні? Ні, він прагне влади Казкаря з якоїсь певної причини. Я ще не знаю, із якої саме, але певна, що це не передбачає нічого доброго. Звісно, ми не матимемо нагоди це побачити. Він може написати, що мене з’їли вовки, і вовки прийдуть, аби мене зжерти. Він може написати, що Школа зруйнована, і та розсиплеться на порох. Він зможе знищувати королівства. Повертати мертвих. Лише одним змахом пера. Ріан отримає контроль над кожною душею в Лісах. Він отримає контроль над усіма казками, із минулого й теперішнього. Увесь наш світ буде залежати від його милості. Навіки.

Усі мовчали, проекція Естер згасла. Навіть нічний вітер на вулиці стих, тільки дрібний дощ продовжував шелестіти, наче пірати теж прислухалися.

— Поцілуйте мене в дупу! Усі разом! — скрикнув голос.

Усі розвернулися до кудлатого триокого Боссама, який стояв у кутку, тримаючи емблему лебедя, яку він відірвав від форми.

— Я знав, що зможу! — вихвалявся він. — Це все Касторові стратегії для навчання поплічників. Знаєте, ті, якими ми скористалися на випробувані Золота гусака. Крок 1: Наказуй. Сказав лебедям, що ми загинемо, якщо вони не допоможуть нам, а якщо загинемо ми, загинуть і вони. — Він кинув уїдливий погляд на Богді й посміхнувся Пріянці. — Одразу знявся.

Кастор підняв голову, поворухнувшись.

— Божевільний намагається контролювати наші душі, усі Ліси ось-ось загинуть, а ти вовтузишся зі своїм одягом.

У вежі почулося, як перо почало шкрябати на папері...

Агата розвернулася й побачила, що Казкар знову пише... додає деталі до малюнка, який вона вважала завершеним...

Тепер на малюнку було щось на стежці Софі, переході між Злом і вежею Директора Школи.

Перо змахами малювало лінії, рухаючись украй поволі.

Над містком туманився дощ.

А в дощі...

«Тінь», — зрозуміла Агата.

Наближалася до їхньої вежі.

Висока, масивна постать, на обличчя натягнутий чорний капелюх.

Людина щось несла на плечі.

Шлунок Агати стиснувся.

— Пірат, — промовила вона.

Учні рвучко попідскакували з підлоги, відступаючи від вікна...

Агата розвернулася й побачила тінь наживо, вона кралася містком до вежі Директора Школи.

Дощ поряснішав, приховуючи обличчя під чорним капелюхом, Агата досі не могла роздивитися обличчя пірата. І те, що він тягнув на плечі. Він був не в срібній кольчузі, а весь у чорному вбранні. Шкіряний плащ розвівався на вітрі.

«Мабуть, це якийсь вищий чин, — подумала Агата. — На кшталт Кея».

Пірат рухався неквапливо, шкутильгав на праву ногу, високі чорні чоботи гупали об камінь.

Кастор було кинувся в напад, але Казкар вистрілив блискавку повз його голову, і вчителі відтягли його.

Першокурсники сховалися за ним.

— Сигналізація на містку, — просипіла професорка Анемона. — Вона його затримає!

І дійсно, із напису «До Софі» з’явився червоний промінь, який пройшовся обличчям чоловіка.

Світло стало зеленим і пропустило його.

— Чи ні, — промовив Горт.

— Певно, він якось ошукав її... — підсумувала Ріна.

— Це смішно. Ми ж не зграя гусей, які ось-ось потраплять у пиріг, — спалахнула Естер. — Він один, а нас ціла Школа.

Вона повернулася до Анаділь.

— Готова?

— Однією лівою, — спокійно відповіла Анаділь.

Із шиї Естер, немов бомба, вибухнув демон, налившись кров’ю, він вилетів у вікно й ударив пірата в обличчя. Одним стрибком Естер і Анаділь пірнули у вікно й притиснули розбійника до містка.

— Заждіть мене! — вигукнула Дот, кинувшись за ними, вона перестрибнула підвіконня, але, скрикнувши, гупнулася на місток.

Позаду учні витріщилися, як Естер і Анаділь б’ються з піратом.

— Чого чекаєте? — гаркнула Агата. — В атаку!

Її армія заревіла й ринула крізь вікно, аби допомогти подругам. Вони натовпом закидали лиходія ударами, копняками й любительськими закляттями приголомшення, Дот продиралася крізь юрбу, відштовхуючи першокурсників, рішуче налаштована приєднатися до ковену й узяти своє. Вона із сяючим пальцем проштовхалася до пірата, уже готова перетворити його одяг на шоколадну локрицю, що зв’яже його, наче мотузки...

А потім побачила його обличчя й закричала.

— Годі!

Нападники зупинилися, усі розвернулися до Дот, спантеличені.

Усі, окрім Агати, яка в місячному світлі тепер роздивилася закривавлене, побите обличчя пірата.

І пірат був геть не піратом.

— Татко? — ахнула Дот.

Зіщулившись на каменях, на неї спозирав Шериф Ноттінгему, його скуйовджене волосся було мокре від дощу, борода просочилася кров’ю, а праве око набрякало.

— Мені дуже, дуже не подобаються твої друзі, — прогарчав він.

— Що ти тут робиш? — запитала Дот, поки вона, Естер і Анаділь, засоромившись, допомагали йому підвестися, на останніх двох Шериф кинув ядучий погляд.

Його обличчя скривилося від болю, він проігнорував доньку й подивися просто на Агату.

— Якщо хочеш урятувати свого хлопця, маєш вирушати негайно.

У грудях Агати знову все стиснулося, вона зиркнула з містка на замок.

— Вирушати куди? Шляху немає... там пірати... вони наближаються...

А потім уторопала, що вони не наближаються.

Бо вона взагалі не бачила ніяких піратів.

На містку. У Школі Зла. У Школі Добра.

Усі до одного. Зникли.

«Це пастка», — думала вона.

— Немає часу на дурниці, Агато, — прогарчав Шериф. — Ріан збирається вбити не лише твого хлопця. А їх усіх, разом із Даві.

Це вразило Агату, немов удар у живіт. Вона бачила, як пополотніли вчителі. Горт теж, злякавшись за Ніколу.

— Бери найкращих своїх бійців, — наказав Шериф, він розвернувся, аби піти. — Діти й учителі залишаться, аби захищати замок.

Агата задихалася.

— Але ж я сказала! Немає жодної можливості вибратися звідси неушкодженими! Та навіть якби й була, ми не встигнемо до Камелота...

— Є, — промовив Шериф, знову повернувшись до неї.

Він підняв руку й простягнув знайому сіру торбину, її клапті були зшиті докупи, усередині щось борсалося.

Його закривавлені губи скривилися в посмішці.

— Так само я подбав і про піратів.