Кристал часу. Книга 5. Школа добра і зла

19 У кришталевому світі

Агата спостерігала, як кришталева куля занурюється У воду.

— Нічого не відбувається, — промовив Тедрос, стоячи поряд із нею.

— От і добре, бо якщо ви сподіваєтеся, що я знову намокну... — дратувалася Софі, досі соваючись у вогкій сукні.

Агата повернулася до кота.

— Ти сказав, що портал відкривається, коли кристал знаходиться під водою...

— Принаймні відкривався раніше, — кинув Різник.

Їхні голоси відлунювали у ванній кімнаті Короля, Коронованого Регаліями. Тут стояв туалетний столик, заставлений ароматичними оліями, кремами, лоточком з припорошеним блискітками піском, гребінцями, оздобленими коштовним камінням. Поруч була ванна з синього каменю (досить велика, здатна вмістити армію котів), наповнена гарячою водою, у паруючу воду було насипано помаранчевий цвіт. Коли Різник заштовхав їх до ванної, освітленої панелями з помаранчевих і блакитних світлячків, Агата була спантеличена. Той Різник, якого дівчина знала, чухався від бліх, дзюрив виключно на надгробки й мало не вбив її того єдиного разу, коли вона намагалася його помити.

— Це вбиральня мого батька, — пояснив Різник, побачивши її обличчя. Він заліз на край ванни. — Я тут уперше.

Тепер Агата спостерігала, як кіт занурив кристал Даві в гарячу воду, над якою піднімалася пара. Сфера опустилася вниз і осіла на кам’яному синьому дні, тріщина в склі відбивалася у воді, здаючись більшою, ніж була насправді.

Водночас Агата відчула, наче тріснула її голова.

«Даві загинула... Різник — король... кришталева куля — портал у таємничий світ...»

Череп розтинала напруга, легені хапали повітря, немов вона вже опинилася під водою...

Тедрос торкнувся її руки.

— Із тобою все гаразд?

Вона подивилася на юнака, а потім на Різника й Софі, — усі троє дивилися на Агату, намагаючись визначити її стан.

Агата хотіла сказати «ні»... що все відбувається аж занадто швидко... що вона хоче повернутися в ті часи, коли в її житті не було жодних чарів, таємниць... у ті часи, коли вона мала дім, матір...

Але потім глипнула на найкращу подругу, принца та кота й усвідомила, що зараз має іншу сім’ю. Сім’ю, яку сама обрала. Після всього, що вони пережили, бути з цією сім’єю знову, байдуже, які випробування чекають на них попереду... — це було єдиним, чого Агата потребувала, аби вирватися з минулого й віднайти теперішнє.

— Ти сказав, що кристал — це портал, — промовила Агата, зібравшись із духом. — Портал куди?

— Мерлін називав його «кристалом часу», — розпливчасто пояснив Різник, гуляючи краєм ванни. — Ми б мали почати...

— А як Мерлін і Даві знайшли портал? — урвав його Тедрос.

— Я ж розповідав. Випадково, — роздратовано промовив Різник. — Після того як тобі не вдалося витягнути Екскалібур, Мерлін і Даві намагалися скористатися кришталевою кулею, щоби зрозуміти, чому так сталося. Ураховуючи те, наскільки кепсько ти ставився до Агати після невдалої коронації, я хотів заради неї, щоб ти якнайшвидше витягнув той меч, тож я приєднався до зусиль Мерліна й Клариси. Спочатку нам не надто щастило. Але влітку в кабінеті професорки Даві ставало нестерпно жарко. Одного вечора, напередодні того як Даві увімкнула портал, Мерлін досліджував кулю й залишив спітнілі відбитки на тріщині в склі. Тріщина розм якла, скло стало пористим. Ця зміна зацікавила Мерліна. Він і Даві занурили кулю в басейн Доглядальної кімнати, аби подивитися, що вийде, коли Декан її запустить. А тепер, якщо запитань більше немає, час залазити у ванну.

Агата вивчала тьмяну сферу, яка нерухомо лежала під водою.

«Що сталося, коли Даві її ввімкнула? — Серце гупало. — Що станеться, коли я ввімкну її?»

— Саме цим вони весь час і займалися. Мерлін і Даві, — уторопав Тедрос, удивляючись у воду. — Вони ходили в кришталеву кулю. І це виснажувало Даві.

— Смертельно. А тепер ти хочеш, аби ми зробили те саме? — із викликом запитала Софі в Різника.

— Це занадто небезпечно, — погодився Тедрос.

— Таємниця того, чому Тедрос не може витягнути Екскалібур, усередині цього кристала. Хоча, може, ніякої таємниці не існує. Може, Ріан і є справжнім королем, — промовив Різник. Він підняв лапу, коли Тедрос почав сперечатися. — Але єдиний шлях дізнатися напевне — це перетнути портал. Ставки вкрай високі, аби залишити без відповіді запитання, чому меч визнав Ріана, замість Тедроса. Доля Камелота, Казкаря й нашого світу залежить від цієї відповіді. Мерлін і Даві були близькі до відповіді, але їм забракло часу. Якщо Даві назвала Агату своєю Другою, наш обов’язок закінчити їхню роботу. Хай які високі будуть ризики.

Агата подивилася на Тедроса.

Тепер він мовчав.

— Якщо Агата зануриться й активує кулю, портал відкриється, — пояснив Різник, потім повернувся до Софі й принца. — Ви обоє пірнете разом із нею й приготуєтеся до входу.

Агата вже залазила в паруючу ванну, духмяна вода промочила сукню, зігріваючи забої на шкірі. Піт виступив бісером на скронях, ванна ставала гарячішою щосекунди. Дівчина опустила голову, намочивши голову й волосся, ноги ковзали кам’яною підлогою, а потім торкнулися кристала.

Поряд вибухнула вода, у сплеску промайнули засмаглі м’язи. Агата випірнула й розігнала пару. Вона побачила Тедроса, він заплющив очі й скреготав зубами, коли гаряча вода обпекла рани на голих грудях. Його штани роздулися від води, а ноги витягнулися, торкаючись стегна Агати.

Він розплющив очі й помітив, що Агата спостерігає. Тедрос плеснув у неї пінистою водою. Агата хлюпнула у відповідь. Тедрос пустотливо схопив Агату й притягнув до своїх грудей, її тіло врізалося в роздуті штани. Тедрос відкинув волосся й стиснув її міцніше, крапаючи потом на принцесу, коли пара оточила їх.

Пара повільно розступилася, і вони побачили, як Софі витріщається на них.

— І я маю зайти з ними? — запитала вона.

— Та ти ж сиділа в лазні з Гортом, — розсміявся Тедрос.

— Я тоді шпигувала, — захищалася Софі.

— А зараз це потрібно, щоб урятувати світ, — відповіла Агата. — Залазь.

Промимривши щось собі під ніс, Софі підняла спідницю мереживної сукні й занурила носок ноги скраю ванни...

І відсахнулася.

— Знаєте, я не вмію плавати, і щось мені трохи зле. Це може бути жовтяниця чи дифтерія. Це все та пересолена їжа в замку. Я оце добре подумала: це ж місія Аггі й Тедді. Саме вони мають з’ясувати, чому Ріан витягнув меч, замість Тедроса. Я ж ледве знаю Ріана...

— На тобі досі його обручка, — сухо нагадала Агата.

Софі опустила очі на діамант на пальці.

— Я цілком здатна відокремити гарну прикрасу від її символізму.

— Ріан обрав тебе своєю дружиною, — зауважив Різник. — Він обрав тебе в союзниці, хоча має брата, набагато відданішого йому, ніж ти будь-коли будеш. Але навіщо Ріану взагалі потрібна королева? Королева, яка, безумовно, не кохає його? На це є певна причина. Ти така сама частина цієї казки, як Тедрос і Агата, і ми маємо дізнатися чому. Хоча, якщо ти наполягаєш, що з тебе не буде жодної користі, я радо залишу тебе гномам і подивлюся, що вони зроблять із подругою сина короля Артура.

— Він мені подобався більше, коли мовчав, — прогарчала Софі, залазячи у ванну, навколо сукні зібралися пелюстки помаранча. Дівчина занурилася в кутку, якнайдалі від Агати й принца, які досі обіймалися на іншому боці. — Що тепер?

Стоячи на краю ванни, Різник заліз Агаті на плече й учепився пазурами в її сукню.

— На рахунок три ми всі зануримося. Агата запустить кристал. Портал відчиниться на долі секунди. Торкніться кулі цієї миті, і вас перенесе в неї. Це важливо. Ви маєте торкнутися кристала. Якщо ви цього не зробите, вас викине з порталу й так дезорієнтує, що ви швидше за все потонете.

— А Беатрікс цієї миті патрулюватиме дерева, — пробурмотіла Софі.

Зморщене тіло Різника міцніше притиснулося до Агатиного коміра, кіт намагався без зайвої потреби не торкатися води навіть хвостом.

— Агато, рахуй.

Агата відірвалася від Тедроса й рухалася вздовж кам’яного борту ванни, доки кристал знову не торкнувся її пальців. Приголомшення поступилося вірі, що казка веде її в правильному напрямку. Якщо пошуки Мерліна й Даві лишилися незавершеними, вона зробить усе, аби завершити їх.

Вона подивилася на принца, а потім на подругу. — Готові?

— До будь-чого, що наблизить мене до правди, — запевнив Тедрос.

— До будь-чого, що приведе мене до нової сукні, — сказала Софі.

Агата глибоко вдихнула.

— 3... 2... 1...

Вона пірнула у ванну разом із Різником, на поверхні вибухнули синхронні сплески від занурених тіл Софі й Тедроса. Агата потяглася головою вниз, плутаючись між кінцівками друзів. Вона розпласталася на кам’яній підлозі, щоб опинитися на одному рівні зі сферою. Крізь розбите скло дівчина дивилася в центр кулі, тиша води заспокоювала її розум.

Тріщина почала розкриватися, немов прохід, і з нього вирвалося сліпуче блакитне світло, схоже на цунамі. Воно пригасло Агату до стінки ванни, відриваючи Різника. Вибух світла паралізував її мозок і натиснув на груди, легені немов привалило брилою. Дівчина не могла думати, немов залишилася без верхівки черепа, і думки вивітрювалися геть, іще до того як Агата могла спіймати їх. Здавалося, наче ноги й руки зайняли місце очей і рота, а очі й рот упали на коліна. Агата не розуміла, де вона є, чи як тут опинилася. Вона не могла згадати власного імені, чи все відбувається в минулому, чи теперішньому, рухається вперед чи навспак. Поряд борсалося ще два тіла, але вона не знала, кому вони належать, чи вони люди, чи чудовиська.

«Торкнися кристала», — почувся голос.

Кристала?

Якого кристала?

Ошелешена світлом, вона шугнула рукою, ще дві руки одночасно врізалися в її кінцівку, але всі троє наштовхнулися лише на воду. Агата відірвалася від стіни, потягнулася далі, далі, їй бракувало повітря...

Пальці торкнулися скла.

Її тіло одразу розпорошилося, немов вона теж була скляною, і після того рештки її свідомості теж розлетілися.

Якусь мить не було нічого — світло вдихнуло її, а потім почало згортатися в темряву, наче клапоть паперу, що обгорає з країв.

А потім її тіло, душа, особистість знову склалися докупи.

Коли Агата розплющила очі, вона була вже не в Гномленді.

Вона стояла в скляній кімнаті, прозорі стіни й підлога світилися крижаною блакиттю, у кімнаті нуртував прозорий, срібний дим. У скронях пульсував слабкий біль, але грудям ставало дедалі важче. Із кожним вдихом здавалося, що легені наповнюються камінням.

— Де ми? — прохрипів хтось.

Агата повернулася до Тедроса й Софі, вони мокрі стояли на тлі заокругленої, сяючої скляної стіни.

Тедрос потер груди.

— Ми всередині кришталевої кулі, — сказала Агата. — Дивись.

Вона вказала на стіну позаду них. За склом кипіла й пінилася вода, яка містилася в синій кам’яній ванні.

— Таке відчуття, ніби мене відлупцював троль, — Софі задихалася, хапаючись за бік. — Не дивно, що Даві почувалася настільки зле.

— Уперше я згоден із Софі, — промовив Тедрос, досі важко дихаючи. — Хай що ми зараз пережили, це до біса налякало мене. Як Мерлін це витримав?

— Мерлін — чарівник, достатньо досвідчений, аби протистояти силам кулі, — почувся голос у кутку. — Принаймні більшості сил.

Вони побачили Різника, який хитався, зіщулений і мокрий, більше схожий на розчавлений банан, ніж на кота.

— І хоча насправді коти не мають дев’ять життів, ми все одно витриваліші за людей. Пильнуйте. Наш час усередині кристала обмежений. Двадцять хвилин, щонайбільше тридцять. Що швидше ми знайдемо відповіді, то менше переходів нам знадобиться. А що менше переходів ми зробимо, то менше шансів, що ми зазнаємо долі вашого Декана.

Шия Агати почервоніла, тіло сигналізуало про те, що вона зазіхнула на більше, ніж було їй під силу. Вона ковтнула повітря.

— Що тепер?

Срібний дим закрутився навколо її голови, кристалізуючись у ту примарну маску, яку вона бачила в Школі.

Маска кліпала, набуваючи рис то професорки Даві, то когось дуже знайомого, Агата була певна, що це був хтось знайомий... Але зараз бракувало часу, аби роздивлятися, бо примара опускалася до неї, із наміром запитати, кого вона хоче побачити...

Одначе цього разу вона промчала повз Агату й притиснулася до зворотної сторони скла, обличчям до порожньої ванни, ніби Агата досі була зовні кулі. Дівчина спостерігала зі спини, як маска зверталася в порожнечу, її голос відлунювався.

— Хутко! Починайте шукати кристали! — закликав Різник, ставши навшпиньки, він почав оглядати задні краї маски.

— Які кристали? — спантеличено запитав Тедрос.

Агата підійшла до кота, спостерігаючи, як він обмацує лапами намистини туману, що складався в маску...

Вона вибалушила очі.

Це був не туман.

Кожна намистина імли була кристалом. Тут були тисячі маленьких скляних кульок завбільшки зі сльозу. Вони зібралися в маску, немов перлини, які трималися разом без мотузки. І всередині кожної повторювалася сцена, наче в окремій крихітній кришталевій кульці.

Агата притягнула до себе жменю цих кульок, їхня поверхня була прохолодною й пухирчастою на дотик. Дівчина зазирала в маленькі скляні крапельки, які відтворювали миті її власного життя: ось вона маленька бігає за матусею Могильним пагорбом, ось уперше гуляє площею Гавалдону разом із Софі, ось падає зі стімфа в Школу Добра...

А ось... Агата знайшла кристали, що відтворювали миті з життя Софі: маленька Софі зі своєю мамою, Софі співає тваринам у Гавалдоні, Софі б’ється з Естер у класі Зла...

А потім раптом Агата побачила сцени Тедросового життя...

І Різника, усвідомила дівчина, удивляючись у кристал, який показував їй, як привабливі зовні старші брати ображають її кота.

— Вони показують наше минуле, — вражено промовила Агата.

— Бо ми всі всередині кулі. Кристал усотує наші душі, — квапливо промовив Різник, передивляючись різні кристали, перед тим як пожбурити їх на підлогу. — Саме тому Мерлін і Даві були обмежені щодо пошуків відповіді, чому Екскалібур відкинув Тедроса. У кулі вони мали доступ лише до власних життів. Я казав їм привести сюди вас — принаймні хоча б Тедроса — але Мерлін мав великий досвід життя в Камелоті, а Даві широкі знання про Ліси, і вони гадали, що самі знайдуть потрібне, не наражаючи принца на небезпеку. Вони помилилися.

Кіт відкинув іще одну жменю кристалів.

— Годі теревенити. Шукайте будь-що, що може пролити світло на те, чому Екскалібур надав перевагу Ріану, замість Тедроса. Будь-що, що має хоч найменший зв’язок із цим.

— Ти кажеш, що ми маємо двадцять-тридцять хвилин. А тут усі наші життя, Різнику. Усіх чотирьох, — почала сперечатися Агата, досі опираючись болю в легенях. — Нам бракує часу, аби перетрусити кожну мить минулого.

— О, а це не моє минуле, — пирхнула Софі, вимахуючи кристалом, у якому вона дерлася на дерево в моторошній чорній сукні з блискучими шипами, які робили її шкіру схожою на дикобразячу. — Я ніколи не носила таку сукню, і я не лажу по деревах.

— Ну, може, це відбувалося в якусь мить... — почала Агата, а потім замовкла.

Кулька в її пальцях відтворювала мить, яку вона вже бачила. Сцена, де два Тедроси без сорочок мчать крізь ліс. Вона бачила цю саму сцену ще в Школі, у бібліотеці, коли використала кристал, аби вдертися до підземелля Камелота. Куля помилково показала цю картинку... картинку, яка в той час не мала сенсу...

Бо ця подія тоді ще не відбулася.

Кристал показав їй цю сцену, перш ніж вона й Тедрос прожили це в реальному житті, два Тедроси втікали зі страти після заклинання Даві.

А це означало...

— Це не минуле. Це майбутнє, — сказала Агата, розвернувшись до друзів. — Кристал, мабуть, показує і минуле, і майбутнє. Софі, ось чому ти зараз бачиш ту сукню.

— Не існує такого майбутнього, де я носитиму голки, — різко промовила Софі.

— Саме це я сказала про двох Тедросів, що бігли крізь ліс, — промовила Агата. — Але це станеться, ти носитимеш цю сукню...

— Заждіть секунду. Із цією щось не те, — утрутився Тедрос, піднімаючи нову кульку.

Агата й Софі зазирнули в неї з обох боків і побачили сцену, де юний Тедрос, приблизно дев’яти-десяти років, біжить за матір’ю, а вона втікає Лісами.

— Це сукня матері, у якій вона покинула Камелот разом із Ланселотом. Я добре пам’ятаю цю ніч, — сказав Тедрос. — Вона втекла, навіть не попрощавшись. Але я ніколи не бачив, як вона тікає в Ліси. Ніколи не переслідував її. Але бажав цього. Бажав, аби піти за нею ось так.

Він витріщився на кристал, спантеличений.

— Але це неправда.

Агата й Софі були так само спантеличені.

Усі троє повернулися до Різника, він зосереджено вивчав сцени й відкидав їх геть.

— Маю нагадати — куля розбита, — промовив кіт, не озираючись. — Працюючий кристал зазвичай показує лише теперішнє. Цей має тріщину, і вона змінила його часовідчуття, змішавши теперішнє з минулим і майбутнім. Але не лише це — тріщина додала просторовий вимір, перетворивши кулю на портал. Зараз ми знаходимося всередині порталу, і ви маєте розібратися в часових вимірах поламаної кулі й визначити, які сцени коли відбувалися.

— Але ця сцена взагалі не відбувалася! — натиснув Тедрос, піднімаючи кристал із мамою.

— Бо людські душі не настільки надійні, як котячі, — озвався Різник, продовжуючи переглядати кристали. — Люди зберігають свої спогади, жалі, сподівання й бажання в одному безладному сховищі. Мерлін називав це «кристалом часу». Але він помилявся. Це кристал розуму. Куля тріснута — вона більше не показує об’єктивну реальність. Вона показує реальність, створену нашими окремими розумами. А людський розум так само надтріснутий, як ця куля, захмарений помилками й жалем. Ви маєте придивитися до кожного кристала й визначити, що є правдою, а що — ілюзією.

Агата не могла повірити в почуте.

— Тож ми маємо розподілити не лише час, ми навіть не знаємо, чи це відбулося насправді?

— Приміром ось ця потворна сукня, — промовила Софі, тримаючи кристал із обурливою сукнею. — Це може бути минуле... чи майбутнє... чи фальшивий спогад, як із Тедросом, що переслідує матір?

— Різнику, ми не можемо шукати відповідь, не знаючи, чи відповідь є правдою! — накинувся Тедрос.

Нарешті кіт глипнув на нього.

— Якби це було легко, Мерлін і Даві впоралися б.

Агата подивилася на Тедроса й Софі. Усі троє мовчки почали переглядати кристали.

Більшість сцен, знайдених Агатою, були з її власного життя, наче кришталева куля віддавала перевагу її душі перед іншими, бо Агата була Другим користувачем кулі Даві. Але декілька сцен були оманою: ось вона й Тедрос сидять у тронній залі Різника, а Тедрос копирсається в торбині Даві (цього не було); на іншій сцені Агата стоїть навколішки на темному цвинтарі й покладає квіти на надгробок із написом «Змій» (цього точно ніколи не станеться); ось вона обіймає лису немічну Леді з Озера (дівчинка не обіймала її, коли навідувалася до Авалону... — чи обіймала? — вона тоді була перелякана й змучена, хто знає, що вона там наробила).

А поряд виднілися сцени із Софі, узагалі повні помилок: у кристалах, що відтворювали думки Агатиної подружки, Софі рятувала Тедроса під час Випробування казкою (насправді це зробила Агата); вигравала Показ здібностей чудовою піснею (то був убивчий крик), убивала Евелін Сейдер і її лихих блакитних метеликів (це вчинив Директор Школи). Але більшість кристалів минулого Софі зображували Агату, Софі знову й знову намагалася виправити помилки: дозволити Агаті й Тедросу піти на Сніговий бал разом, стримати заклинання, яке змусило Тедроса не довіряти Агаті в Школі Хлопців, залишитися з Агатою й Тедросом у Авалоні, замість того аби повернутися до Рафала... І попри те, чи були ці спогади правдою, чи брехнею (переважно брехнею), Агата все одно відчувала радість, розуміючи, що вона займає в душі Софі так само багато місця, як Софі в її.

Кристали Тедроса натомість відтворювали сцени, де принц жартує над камердинерами й нянями, бенкетує стейками й фазанами, виграє в турнірах із регбі й фехтування, немов він придушив кожну частину життя, яка викликала справжні почуття.

— Було б мило, якби ти знайшов хоча б один кристал зі мною, — пробурмотіла йому Агата, відштовхуючи сцену, де принц і його друзі-Щасливці завзято пірнають у басейн Доглядальної кімнати. — Єдине, на чому зосереджена твоя душа, — це м’ясо та спорт.

— Хто б казав, — відповів Тедрос, копирсаючись у кристалах. — А ти й Софі, схоже, думаєте лише одна про одну.

— Стривайте-но. Ось Тедді наодинці з королем Артуром, — промовила Софі, витягуючи кульку.

Агата, Тедрос і Різник згуртувалися довкола неї.

Усередині кристала містилася сцена, де жвавий трирічний Тедрос залазив на батька, наче на дерево, а король Артур сидів за столом у своїй спальні, писав пером на золотій пергаментній картці. Тьмяна свічка крапала червоним воском на край картки, розбризкуючи густі грудки.

— Ось! — напружившись, промовив Тедрос. — Це картка з батькового заповіту! На якій він написав коронаційне випробування. Я пам’ятаю, як тримав її під час церемонії. На ній був червоний віск, і вона мала такий самий заокруглений рваний край з одного кута...

Очі Різника спалахнули.

— Агато, торкнися кристала й зазирни всередину, так само, як намагалася запустити кришталеву кулю. Софі й Тедросе, тримайтеся за руку Агати. Мерщій! Може, це воно!

Агата відчула, як Тедрос, Софі й Різник учепилися в неї, допоки вона просто дивилася в скляну краплю...

На неї налетів іще один вихор блакитного світла, перетворюючи її розум на слиз. Цього разу на відновлення їй знадобилося більше часу, немов її роздерли на шматки й вона не могла скластися назад.

Намагаючись зосередитися, дівчина побачила, що опинилася всередині спальні короля Артура, поряд були друзі й кіт. Груди палали ще дужче, ніж раніше, наче в них ударили молотом.

Але часу насолоджуватися стражданнями не було.

Тедрос уже наближався до батька, який спокійно писав за столом у нічній сорочці, пишне біляве волосся падало на очі так само, як у його сина.

Справжній Тедрос помахав рукою перед обличчям батька, але Артур його не бачив. Хлопець спробував торкнутися до себе малого, він саме стрибав на батькових колінах, граючись золотим медальйоном у вигляді Лева, що висів на шиї короля, і намагаючись його відкрити... але пальці Тедроса пройшли крізь примарного малюка, крізь батькові груди й спинку крісла, ніби то були привиди.

— Ми лише спостерігачі, — пояснив Різник. — Теперішнє не може втручатися в минуле. Це одне з п’яти Правил Часу.

— А які решта чотири? — запитала Агата.

Але тепер король Артур звернувся до малого сина, який умостився в нього на колінах.

— Це буде твоє коронаційне випробування, коли настане твоя черга бути королем, — промовив Артур, закінчуючи писати на картці. — І ти його не провалиш, синку.

Він подмухав на чорнила, аби підсушити їх, його обличчя спохмурніло.

— Хай що каже та жінка.

Король сидів мовчки, дивився на картку, а маленький Тедрос далі бавився медальйоном, намагаючись відкрити його зубами.

А потім Артур витягнув із шухляди ще одну картку, чисту.

І почав писати.

Сцена потемніла, немов хтось задув свічку. Агата відчула, що її затягує назад...

Коли вона розплющила очі, вони знову були всередині кулі Даві, оточені левітуючими кристаликами й тими, які вони вже відкинули на підлогу. Але тепер усе приміщення стало більш прозорим, блакитне сяйво стін тьмяніло.

Час спливав.

— Що мав на увазі твій батько? — запитала Агата в Тедроса. — Хай що каже яка жінка?

— Гадки не маю, — відповів принц.

— А що він написав на іншій картці? — міркувала далі Агата. — Він передумав і змінив коронаційне випробування? Він планував щось інше, а потім змінив завдання, захотівши, аби ти витягнув Екскалібур із каменя?

— У заповіті була лише одна картка, інакше священник розповів би мені, — кинув Тедрос. — Схоже, друга картка не мала жодного відношення до мого коронаційного випробування. Ці картки тримали для офіційних заяв. Це могло бути що завгодно.

— А могло бути й фальшивим спогадом, — озвалася Софі.

— Може, і так, — погодився Тедрос. — Але є відчуття, що я був замалим, аби зберігати фальшиві спогади.

— «Ти не провалиш», — повторила Агата Артурові слова, звернені до сина. — «Хай що каже та жінка...»

Вона пожувала губу.

— Може, він мав на увазі Ґвіневеру?

— Але навіщо моїй матері припускати, що я провалю випробування? — запитав Тедрос, чухаючи м’язистий живіт. — Уранці перед коронацією вона була переконана, що я впораюся... Ні, це не може бути вона.

— Ми маємо привести до кришталевої кулі Ґвіневеру, — сказала Агата, хоча їй було зле від самої думки, що доведеться змусити матір Тедроса пережити прохід крізь портал. — Певна, її спогади зможуть нам допомогти...

— Ні,— кинув Різник. — Мерлін заборонив повідомляти Ґвіневері про властивості кристала. Ось чому я відправив її з Шерифом, а не привів сюди. Мерлін уважав, що її душа ненадійна, коли справа стосується її життя з Артуром. Через те що вона покинула Тедроса заради життя з Ланселотом, її душа схильна зображувати Артура більш лихим, аби позбавитися відчуття провини. Якщо ми приведемо її в кристал, це вивільнить чимало хибних спогадів, які швидше призведуть до ще більших проблем, аніж до відповідей.

— Тедросе, а може, це твоя фрейліна? Та жінка, Гремлін? — запитала Софі зі свого боку кулі, вимахуючи кристалом.

Тедрос і Агата повернулися.

Софі тримала кристал зі сценою з Чаддіком біля замку Камелота, хлопець сідав на сірого в яблуках коня, а леді Гремлейн у лавандовій сукні й тюрбані нав’ючувала коня торбинами з провізією, метушилася довкола Тедросового лицаря, розгладжуючи його мундир та змахуючи з нього бруд і листя. Вона стиснула долоню Чаддіка й посміхнулася йому, а потім у кадрі з’явився Тедрос і покликав Чаддіка. Леді Гремлейн відступила, давши змогу королю й лицарю попрощатися.

— Я це пам’ятаю, — сказала Агата, глипнувши на Тедроса.

— Я теж. Нам не потрібно йти туди, — поквапився зауважити Тедрос, вочевидь, злякавшись потреби знову стрибати в кристал. — Чаддік перебував у Камелоті декілька днів, а потім вирушив на пошуки слави, прагнучи знайти лицарів для мого Круглого столу. Тоді я бачив його востаннє.

— Чаддік подобався леді Гремлейн, — згадала Агата. — Це єдиний раз, коли я бачила її посмішку.

— Бо Чаддік поважав цю жінку й дослухався до її думок, на відміну від мене, — нагадав Тедрос. — Принаймні поки я не познайомився з нею ближче.

— Леді Гремлейн, — міркувала Софі. — Це та, що мала довге спільне минуле з твоїм батьком, так? Та, яку Змій убив, перш ніж вона розповіла тобі свої секрети, і та, до якої, зі слів Ріана й Джапета, ти погано ставився. А це означає, що та леді може бути матір’ю Ріана й Джапета, тимчасом як король Артур може бути їхнім батьком. Отже, Ріан дійсно може бути справжнім...

Вона глипнула на Тедроса. Тедрос не дивився їй у вічі.

Агата взяла принца за руку, і вони переглядали сцену знову й знову.

— Різнику, нам потрібно відправити ворона Горту й Ніколі, — нарешті озвався Тедрос, досі вдивляючись у кристал. — Потрібно сказати їм, щоб вони дізналися все, що зможуть про Грізеллу Гремлейн.

Агата відчула, як пройшов мороз поза шкірою. Це ім’я... Грізелла. Воно було їй знайоме. Але звідки? Може, вона якось пов’язана з історією Школи?

Блакитне сяйво стін стало світлішим, куля Даві швидко втрачала зв’язок.

— А що станеться, коли час спливе? — запитала Агата, рвучко розвернувшись до кота.

Але Різник не чув наказу Тедроса й питання Агати, він зосередився на крихітному кристалі в пазурах.

— Секунду. Це ж я, — сказала Софі, опускаючись навколішки поряд, Агата й Тедрос зробили те саме.

Усередині кристала Софі чекала біля колоди Гномледну в тій самій білій сукні, що була на ній зараз. Небо було темним, навколо чорніли Ліси.

Софі зиркнула на Агату й Тедроса.

— Це, мабуть, коли я першого разу прийшла з Робіном і потім повернулася по вас...

— Ні, це не воно, — різко промовив Тедрос.

Бо в кристалі Софі не чекала на друзів. Вона кралася до пенька, очі вдивлялися в Ліси, переконуючись, що її ніхто не бачить. Потім вона завмерла, несподівано залита світлом, яке ставало дедалі яскравішим...

У кристалі з’явилася блакитно-золота карета, освітлена смолоскипами, на ній був викарбуваний герб Камелота. Карета почала сповільнюватися, наблизившись до Софі. У кареті сидів юнак, обличчя якого було приховане тінню, коли візник зупинив коней.

Двері карети відчинилися.

Софі сіла поряд із юнаком.

Візник шмагнув коней, карета розвернулася до Камелота, і невідомий юнак із Софі поїхали геть, здійнявши за собою куряву з листя.

Сцена потемніла, а потім почала повторюватися.

Три пари очей, людські й котячі, повільно вп’ялися в Софі. Серце Агати калатало все швидше, шия палала. Вона подивилася на свою найкращу подружку, немов на незнайомку.

— Ви вважаєте, що я повернусь до замку? До... нього? — пробелькотіла Софі.

— До Рафала ти повернулася! — накинувся Тедрос. — Саме так. Потай покинула мене й Агату посеред ночі.

— Але я кохала Рафала! — відбивалася Софі, зашарівшись. — А до Ріана я ніколи не повернуся! Ріан — чудовисько! Він намагався вбити вас обох!

— Тимчасом як ти стояла поряд! — нападав Тедрос. — Тимчасом як ти билася за нього!

— Удавала, що б’юся за нього! — скрикнула Софі. — Усе, що я робила, було заради того, аби повернути тебе на трон...

— Так, бо я ж гниль. І ти казала, що цю гниль потрібно вбити, — шмагнув Тедрос.

— Ти ж не думаєш, що це правда. Ти не можеш уважати це правдою, — сказала Софі, її губи тремтіли.

Вона повернулася до Агати й схопила її за плечі.

— Аггі, будь ласка...

Тедрос похмуро дивився на Софі, переконаний, що це правда. І на коротку мить подруга теж повірила...

Але потім серце Агати заспокоїлося, жар залишив її.

— Ні, — видихнула вона. — Це неправда.

Софі відпустила її, полегшено розслабившись.

Тедрос похитав головою.

— Ти завжди довіряєш їй, Агато. Завжди. І це тисячі разів мало не вбило нас.

— Але ж не вбило, — спокійно промовила Агата. — І причина чому — перед нами. Криштально зрозуміла. Я шукала спогади Софі так само, як твої й свої. І різниця між спогадами Софі й нашими в тому, що вона б воліла вчинити правильно там, де не зробила цього. Вона хоче бути Доброю, знову й знову. Ось чому вона моя подруга. Бо я знаю, що в неї в серці, попри всі помилки. Ти вважаєш, що це майбутнє? Повернення до хлопця, якого вона не кохає, і знищення всього, заради чого вона билася. Зрада дружби, якій вона присвятила життя. Це найтемніше Зло. І таке Зло... — це не Софі.

Агата стиснула вологу долоню Софі. Софі змахнула сльози.

Тедрос напружився, під шкірою здулися вени.

— Агато, якщо ти помиляєшся... уяви, якщо ти помиляєшся...

— Вона не помиляється, — видихнула Софі. — Я присягаюся власним життям. Вона не помиляється.

Але Агата вже не дивилася на них.

Вона не зводила очей із іншого кристала, що завис у повітрі в нижньому кутку маски, куди Різник поскидав решту.

Він привернув її увагу, бо відрізнявся від решти. У цій сцені не було її, Тедроса чи Софі.

І кота теж.

Там був дехто інший.

Хтось, чию душу куля взагалі не мала впізнати.

— Е? — мугикнув Тедрос, зазирнувши через її плече. — Безумовно, це помилка...

— Я йду всередину, — заявила Агата, торкаючись кристала.

— Ні! Куля ось-ось згасне, — застеріг Різник. — Ти єдина можеш знову відкрити її, Агато! Якщо ти будеш усередині кристала, коли куля втратить зв’язок, ти залишишся замкненою в сцені назавжди!

Але Агата рішуче вгледілася в середину кристала.

— Ні, не роби цього! — прошипіла Софі, хапаючи її руку. — Ти залишишся тут...

Їх обох ударило блакитним світлом, і знову груди Агати зазнали удару, легені зім’ялися, немов пергамент, а потім під ногами з’явилася тверда поверхня. Засліплена світлом, вона нічого не бачила, мозок перетворився на грудки пудингу, заслабкий, щоб оклигати. Коли блакитне сяйво почало тьмяніти, вона розтулила повіки й побачила поруч Софі. Так само пошарпана, вона хапалася за Агату.

Бліда Софі, здригаючись, подивилася на Агату й уже хотіла насварити її за те, що наразила їх обох на небезпеку...

Софі завмерла.

Зараз вони опинилися в знайомій Агаті кімнаті: стіни були вкриті золотими й червоними шовковими шпалерами, на дерев’яній підлозі лежав відповідний килим; поліровані стільці з гербами Лева були прикрашені золотими подушками; червоно-золота завіса нависала над ліжком.

«Я вже тут бувала», — подумала Агата, досі дезорієнтована.

Розум завис.

«Звісно».

Камелот.

Спальня короля.

Агата й Софі висунули голови з-за великої лампи...

На ліжку лежав Ріан, увесь у гіпсі, обличчя було закрите закривавленими рушниками, виднілося лише одне почорніле око й розбиті губи.

Брат годував його бульйоном, золотий із блакитним мундир був просякнутий кров’ю.

— Я мав бути поряд, — лагідно промовляв Джапет. — У жодному разі я не мав залишати тебе наодинці з тією... вовчицею.

Долинув голос Ріана, сухий і слабкий.

— Ні. Вона билася за мене. Вона була на нашому боці. Вони, мабуть, узяли її в заручники. Агата й заколотники...

— Ти дурень. Ти не думаєш, що вона причетна до всього цього? — спалахнув Змій. — Вона змовилася із заколотниками перед стратою. Удавала, що на твоєму боці. Маскувалася під віддану принцесу. Вона вертіла тобою, як хотіла.

Із губ Ріана почала сочитися кров.

— Якщо це правда, чому перо обрало її? Чому перо обрало її моєю королевою?

Джапет не відповів.

— Їй призначено бути зі мною, брате, — прохрипів Ріан. — Їй призначено допомогти нам отримати те, чого ми хочемо. Чого ти хочеш. Повернути з мертвих людину, яку ми обидва любимо.

Серцебиття Агати зупинилося.

Долоня Софі стисла її, немов лещата.

«Людину, яку ми любимо? Повернути з мертвих?» Між двома завісами було видно, що обидва юнаки завмерли, єдиним звуком у кімнаті було важке Ріанове дихання.

— Існує лише один спосіб з’ясувати правду. Я знайду Софі. Якщо перо мало рацію, вона намагатиметься повернутися до тебе. Вона буде сама. А якщо вона буде з Агатою й Тедросом, як завжди троє нерозлийвода, тоді перо помилилося. І я принесу тобі скриню з її серцем. — Його підборіддя напружилося. — Я принесу тобі всі три серця.

Ріан важко вдихнув.

— А... а... якщо ти не знайдеш її?

— Я її знайду.

Брат викликав блискучий чорний костюм із вугрів.

— Бо мої ковзуни шукатимуть її в кожній шпарині, печері чи дірі в Лісах, допоки не знайдуть.

Агата й Софі розвернулися одна до одної, перелякані...

Вони зіштовхнулися головами, і Агата врізалася в лампу, яка гупнула об стіну.

Агата потерла череп.

— Я гадала, що ми не можемо впливати на предмети в кристалі, — промовила вона, скоса поглядаючи на лампу. — Я гадала, що тут ми привиди...

— Агато, — каркнула Софі.

— М-м-м? — відповіла Агата, розвертаючись.

Софі давилася повз. Вона давилася вперед, пополотнівши.

Крізь проміжок між завісами Ріан витріщався просто на них.

Джапет теж.

— Вони нас бачать, — промовила Софі.

— Не дурій. Вони не можуть бачити нас, — скривилася Агата.

Джапет скочив на ноги, вишкіривши зуби.

— Вони нас бачать, — ахнула Агата.

Із тіла Змія зірвалася сотня ковзунів, націлившись просто в голови дівчат...

Але Агата вже провалювалася спиною в темряву, її найкраща подруга кричала, щосили вчепившись у неї.