Кристал часу. Книга 5. Школа добра і зла

21 Кривавий кристал

На якусь мить Агаті здалося, що вона на хмаринці. Вона підвела голову, її тіло розтяглося на морі білих подушок, розкиданих підлогою вишуканої кімнати. У вікні над нею блакитне сяйво палацу короля Ітінзи змішувалося з віддаленими вогнями мегаполіса Гномленду. Агата не знала, як довго вона проспала і хто перевдягнув її в теплу піжаму та поклав у ліжко, але побачила, що вона спала не одна.

На подушках поряд був відбиток тіла, а на шовку звивалося декілька білявих волосин.

Біла мереживна сукня з рюшами купкою лежала в кутку.

Раптом Агата все згадала: вона й Софі в кристалі...

Ріан вірить, що Софі на його боці... Джапет обіцяє братові знайти її... і якщо знайде поряд із Агатою й Тедросом, присягається вбити всіх трьох...

А потім Джапет побачив їх.

У кристалі.

Він і його брат бачили Софі з Агатою.

Що може означати лише єдине.

Змій близько.

Агата зіскочила з ліжка й побачила свою чорну сукню в шафі, чисту й випрасувану.

А ще вона чула голоси з кімнати поряд.

Софі, Тедрос і Різник сиділи на ковдрі, перед ними стояв сніданок, сонний гном наповнював таці: круасанами з мигдалем, корицевими тостами, канапками з сиром і томатами, фрітатою з броколі та яєць і млинцями з масляним кремом. Тедрос уже взявся за другу тарілку їжі, його волосся було вологе після ванни. Софі була одягнена в стильну синьо-червону сукню, яка здавалася на диво знайомою, але подружка не їла, сиділа з напруженим обличчям.

— Його ковзуни нас розшукають, — наполягала Софі. — Це справа часу.

— Команда Беатрікс несе варту в Лісах. Вона, Ріна й Кіко — дуже здібні Щасливиці, — промовив Різник. — До того ж я знатиму, коли захист Гномленду буде порушено...

Із нього вирвалося нявчання, і він потер горло.

— Заклинання Уми протримається недовго. Коли воно закінчиться, я втрачу здатність розмовляти з вами.

— Ріан досі вважає, що я віддана йому. Я обдурила його, — промовила Софі, кинувши Тедросу задоволений погляд. А потім її обличчя напружилося. — Він казав щось про те, що хоче когось повернути з мертвих. Когось, кого він і брат любили.

— Повернути з мертвих? — приголомшено промовив Тедрос. — Кого?

— Ми так і не отримали нагоди дізнатися, — зазначила Софі. — Ми штовхнули лампу, і вони побачили нас. Ріан і Джапет побачили нас.

— Але як? І чому там узагалі була сцена з Ріаном і його братом? — наполягав Тедрос. — Кристал читає лише в душах тих, хто знаходиться всередині нього. А їх не було всередині кулі.

— Мене турбує те ж саме запитання, — сказала Агата.

Вони повернулися до Агати, яка стояла в проході.

— А чому ти мене не розбудила? — звернулася Агата до Софі.

— Ти мала такий спокійний вигляд, — пояснила Софі, яка пахла свіжою лавандою. — Окрім того, я здатна спілкуватися з твоїми котом і хлопцем без тебе.

— Ти й Софі випали з кристала ледве притомні, саме коли куля почала втрачати зв’язок, — пояснив Різник Агаті. — Тедрос витягнув вас обох із порталу, а потім він і мої вартові поклали вас до ліжка.

— Я теж намагався поспати, але не зміг. Не дізнавшись, що ви побачили, — промовив Тедрос Агаті зі змученими поглядом. — Мати й Шериф сплять. Я тут набивав рота їжею, коли вийшла Софі.

Софі помітила, що Агата досі пильно дивиться на неї.

— Люба, тобі подобається моя сукня? Зробила її з килима з убиральні Різника після довгої лавандової ванни. Мені потрібно було позбутися запаху того клятого білого шмаття.

Агата вмостилася на ковдру.

— Ковзуни йдуть по нас. Королі спалюють свої каблучки. Різник більше не розмовлятиме. Ми не маємо часу на сон, млинці й лавандові ванни. Ми маємо повертатися в кристал і шукати відповіді.

— Чи повертатися до замку, щоб убити Ріана, допоки він заслабкий, — промовив Тедрос, хапаючи ще один млинець.

— Замок оточений вартою, а кристалу потрібен час, аби перезавантажитися, це я дізнався від самої Клариси, — заперечив Різник. — Якщо ви повернетеся зараз, зв’язок триватиме лише декілька хвилин. І все це буде марно, допоки ми не зрозуміємо, як Ріан і його брат змогли вас побачити, коли вони в Камелоті, а ви тут. Як ви змогли збити лампу? Це проти Правил Часу.

Він підняв лапу, і з неї вирвалося жовте сяйво, яке намалювало слова на блакитній стіні:

— Правило номер три, — сказав кіт. — Якщо вони вас бачили, то ви фізично були присутні в спальні короля. А ви фізично не могли бути в Гномленді й Камелоті одночасно. — Він помовчав, зморщена морда скривилася. — Лише... лише...

— Що? — підштовхнули Агата, Софі й Тедрос.

— Лише якщо куля впізнає душі Ріана й Джапета... навіть їхню частинку, — припустив Різник. — Якщо куля впізнала одну чи обидві їхні душі, отже, цілком імовірно, що кристал уважає їх законними Другими користувачами, як альтернативу Агаті. І коли ти намагалася зайти в їхню сцену, куля повідомила їм про вашу присутність. Як захисна система, або ж сигналізація. Ось що викривило Правила Часу... — Він затнувся, із нього знову вилетіло нявчання, а потім він відновив контроль. — Це б також пояснило, чому в кристалі була сцена з ними: вони можуть бути як завгодно далеко від кулі, але їхні душі завжди прив’язані до неї.

— Суцільне собаче лайно, — спалахнув Тедрос, викликавши збентежений погляд кота. — Як куля професорки Даві може мати зв’язок із душами Ріана й Джапета...

— Якщо тільки вони не пов’язані з нею, — холодно промовив Різник. — Минуле — це теперішнє. Теперішнє — це минуле. Леді Лессо часто повторювала це матері Агати, коли Калліс була викладачем Спотворення в Школі Зла. Вона щойно знайшла в Лісах мене, голодне кошеня, і вигодовувала, рятуючи від смерті. Це щось викликало в ній. І вона відверто запитала в Лессо, на що це схоже — мати власну дитину. А Декан попередила її, що гріхи батьків можуть продовжуватися в дитині. Душі передаються з кров’ю. Ось чому Нещасливці такі погані батьки.

— Минуле — це теперішнє. Теперішнє — це минуле... — тихо промовила Софі, майже сама до себе. — Так Ріан сказав мені.

Усередині Агати ворухнувся жах, наче її власна душа щось усвідомила. Щось, що їй не розповіла.

— Кажеш, Ріан і Джапет можуть мати стосунок до професорки Даві? Але Даві не мала дітей.

— Її брати чи сестри могли мати, — припустив Різник слабким хриплим голосом. — Будь-які нащадки, що мають кревний зв’язок із Кларисою Даві, — няв, няв, няв — можуть бути розпізнані — няв, няв — кулею Даві.

— Даві була єдиною дитиною. Вона розповіла це під час останнього застілля, — заперечив Тедрос. — Вона не мала родичів, аби продовжити кровну лінію. Тож неможливо, щоб душі Ріана й Джапета були частиною кристала.

— Одначе кришталева куля складається не тільки з душі феї-хрещеної, — усвідомила Агата, поглянувши на Тедроса й Софі.

Друзі витріщилися на неї.

— Професор Сейдер, — видихнула Софі. — Кришталева куля містить душу хрещеної й провидця, який створив її. А кристал для Даві робив Сейдер.

— Той фантом у кулі, — кивнула Агата. — Він миготить між обличчям професорки Даві й обличчям другого користувача. Спочатку я не звертала уваги, але тепер уторопала... Це було обличчя професора Сейдера.

— Але це все досі нам ні до чого, — пробубнів Тедрос. — Яке відношення має душа Сейдера до Ріанової чи Джапетової? Не схоже, що він може бути їхнім батьком...

Він упустив млинець.

— Однак професор Сейдер був знайомий із леді Гремлейн! Даві розповідала про це мені! — скрикнув принц. — Сейдер — той провидець, що намалював мій коронаційний портрет. І Даві приїздила до Камелота разом із Сейдером, коли він створював портрет. Дещо, сказане Сейдером, змусило думати Даві, що між ним і леді Гремлейн щось було.

— Стривай-но, — ошелешено промовила Агата. — Ти вважаєш, що Ріан і Джапет можуть бути синами леді Гремлейн і Аугуста Сейдера?

— Я гадала, що професору Сейдеру не подобалися жінки, — озвалася Софі.

— Йому не подобалася ти, — промовив Тедрос.

— Давайте поміркуємо про це, — запропонувала Агата. — У Ріана й Джапета світлі очі, як у Сейдера. Так само приваблива зовнішність і густе волосся. Якщо Сейдер — їхній батько, то це пояснює, звідки в Джапета взялася здатність чарувати, адже Сейдер був провидцем. — Вона помовчала. — Це мені завжди не давало спокою. Артур не був чарівником. Тож якщо Джапет — син Артура й Гремлейн, звідки взялися ковзуни й чари Джапета? Але якщо Сейдер їхній батько, то це пояснює...

— Хоча чи міг син Сейдера та Гремлейн бути настільки Злим? — поцікавилася Софі.

— А син Артура й Гремлейн? — відповіла Агата. — Леді Гремлейн часом була жорстока, принаймні до мене. Може, це її душа так вплинула на хлопців.

— Минуле — це теперішнє. Теперішнє — це минуле... — міркувала Софі.

— Слухайте, усе, що мені цікаво, чи Ріан і Джапет — сини Сейдера та Гремлейн, бо тоді вони не є синами мого батька й не мають його крові, — гаркнув Тедрос. — І якщо Ріан не є його кревним нащадком, то він не є спадкоємцем, не є королем, і мешканці Лісів мають знати, що їх ошукав брехливий покидьок.

— І якщо подумати, усе, що нам потрібно, — це довести це, перш ніж чарівні вугри не повбивали нас, — прожебоніла Софі.

Різник хотів щось сказати, але в нього вийшло лише придушене нявчання — заклинання дійшло кінця.

Агата притиснула кота до себе.

— Але чому Екскалібур вийшов із каменя, щойно за нього взявся син Сейдера й леді Гремлейн? Це досі лишається незрозумілим...

— А що, як ми досі чогось не знаємо про леді Гремлейн, — припустив Тедрос. — Що ми взагалі знаємо про Грізеллу Гремлейн? Вона подруга дитинства мого батька, потім, коли він став королем, вона була його фрейліною. Зрештою, моя матір вигнала її після мого народження, і фрейліна повернулася додому в Ноттінгем, аж поки сестри Містраль не повернули її...

«Знову це ім’я», — подумала Агата.

Грізелла.

Вона чула його раніше. «Де?»

«Грізелла».

«Грізелла».

«Грізелла».

— Заждіть, — ахнула вона.

Агата зіскочила з ковдри й вибігла з кімнати. Дівчина чула, як Тедрос помчав за нею слідом, а Софі зойкнула, зашпортавшись, дзенькнув посуд, а потім вона вигукнула: «Усе одно круасани шкідливі!» — і теж побігла за Агатою.

— Куди ми всі поспішаємо? — скрикнула Софі.

— До Тронної зали! — прокричала Агата.

— Вона в іншому боці! — гримнув Тедрос.

Агата розвернулася на бігу, і тепер їх очолив Тедрос, який оминав сині кам’яні колони, під їхніми ногами на підлозі спалахували червоні відбитки лап, а потім вони протиснулися між двома вартовими гномами, стрибнули крізь водоспад і, захекані, приземлилися в оксамитовій синій кімнаті.

Торбина Даві лежала порожня в кутку. Раніше в ній лежала кришталева куля Декана.

Агата рвучко відкрила її.

— Що ми шукаємо? — відсапувався Тедрос, простягнувши руку до торбини.

Агата дивилася на нього й знову відчувала дежавю. Вона це вже бачила раніше... в одному з кристалів... Тедрос у Тронній залі копирсається в торбині Даві. Тоді вона вважала, що це брехня. Але ні. Це було майбутнє. А що ще вона вважала брехнею з того, що згодом виявиться правдою?

— О, це ж моє, — скрикнув Тедрос, витягуючи чорний кітель, заплямований кров’ю, у який Агата загорнула кришталеву кулю Даві. Він розгорнув його, і звідти на оксамитову підлогу висипався стос листів, зв’язаних докупи.

— Грізелла, — сказала Агата, хапаючи їх. — Ці листи адресовані їй!

— Листи до леді Гремлейн від батька? — вирвалося в Тедроса, він наблизився до Агати. — Де ти їх знайшла?

— Забудь, — сказала Агата, розкладаючи листи на підлозі, Агата відклала вбік дивну картку з Банку Путсі. — Я вже прочитала декілька. Артур зізнається в почуттях до леді Гремлейн. Може, тут щось є... щось, що підкаже нам, чи була леді Гремлейн матір’ю Ріана й Джапета!

— І якщо так, то хто їхній батько, — додала Софі, збираючи з черевичка крихти круасана.

Тедрос і Агата подивилися на неї.

У кімнаті пролунала сигналізація — вибухнуло пронизливе нявчання, немов п’яного від гелію кота кусали бджоли.

Усі світлячки в Тронній залі почали сипатися з оксамитових панелей і ярусів люстри, тисячі й тисячі їх укривали стіни від підлоги до стелі. Комахи притискалися одна до одної, розгортали крильця, утворюючи сяючу помаранчеву матрицю. Раптом ці сяючі стіни перетворилися на чарівні екрани, показуючи різні частини Гномленду.

Один із цих екранів блимав зернистими кадрами Лісів, що знаходилися зовні пенька, де розташовувався вхід до Гномленду; світлячки, що тепер були біля нього, чарами передавали картинку навколо.

Наскільки могла побачити Агата, саме був розпал битви, і Беатрікс, Ріна й Кіко стріляли заклинаннями в...

Ковзуна.

Вугор уколов Ріну в плече й розітнув ногу Беатрікс, а потім Кіко розчавила його каменем. Кіко підняла камінь іще раз, але вугор оклигав і вискочив зісподу, блискучий, лускатий кінчик цього слимака цілив просто в око Кіко.

Беатрікс притисла ковзуна обома долонями до землі. Він шматував її сукню, різав долоні й передпліччя. Беатрікс не втримала його, ковзун вколов її в горло...

Ріна проштрикнула його гострою гілкою, забризкавши сукню слизом. Кіко оскаженіло топтала вугра, навіть коли він давно припинив вищати, а потім спалила сяйвом пальця.

Троє дівчат осіли, важко дихаючи, укриті кров’ю й брудом.

Агата розслабилася біля стіни, так само виснажена.

— Прийдуть інші, — почувся хрипкий голос.

Агата повернулася до стіни зі світлячками, яка показувала їдальню — у кадрі були Шериф, Ґвіневера й Різник. Безсумнівно, вони теж спостерігали за бійкою. Вони бачили Агату, Тедроса й Софі, як і вони їх.

— Джапет відчує смерть ковзуна, — застеріг Шериф. — У нас небагато часу. Ґвен, Різник і я чатуватимемо тунель над Гномлендом.

— Няв няв няв. Ня-яв! — звернувся Різник до Тедроса.

— Я вивчила трохи котячої в Школі на уроках матері Уми, — сказала Ґвіневера. — Хай яке завдання вам дав Різник... він каже, аби ви поквапилися.

Екрани навколо згасли, світлячки розтеклися назад на свої місця.

— Нам потрібно знайти докази, що Ріан не є сином короля Артура, — промовила Софі, кидаючи погляд на купу листів на підлозі. — Перш ніж Джапет прийде й повбиває нас. Нам потрібні докази, із якими ми можемо втекти, прихопивши їх у Ліси.

— Нам потрібні докази, навіть якщо ми не зможемо втекти, — тверезо промовив Тедрос. — Докази, які ми зможемо відправити в Ліси до нашої загибелі. Доля Лісів набагато важливіша за наші.

Агата й Софі подивилися на нього.

Світлячки заблищали у його волоссі, немов корона.

— М-м-м... — Тедрос звернув увагу на їхні погляди. — У мене щось на обличчі?

— Ну ж бо, — сказала Агата й потягла Софі на підлогу.

Принц приєднався до них, і вони почали переглядати листи короля Артура в пошуках підказок... чогось, що повідає їм, хто є справжнім батьком синів леді Гремлейн... чогось, що розповість, ким насправді є Ріан і Джапет...

Через десять хвили Тедрос повідомив, що знайшов.

Це був лист від Артура до леді Гремлейн.

— Отже, Сейдер і Грізелла були друзями. Більше ніж друзями, якщо він тинявся біля її кімнати вночі, — полегшено зітхнув Тедрос. — Ось наш доказ того, що Ріан — їхній син.

Агата перечитала лист.

— Це не доводить того, що Ріан — син Гремлейн, тим паче Сейдера. Це не переконливий доказ. Нам потрібні інші.

— Агато, цей лист доводить, що Сейдер і леді Гремлейн мали прихований зв’язок у Камелоті, і ми знаємо з власних слів леді Гремлейн, що вона мала таємну дитину, — сперечався принц. — Будь-яка розумна людина в Лісах, поглянувши на цей лист, зробить висновок, що Ріан — син Сейдера та Гремлейн.

— Але ми маємо справу не з розумними людьми, Тедді. Ми маємо справу з Лісами, сліпо відданими Ріану, — озвалася Софі. — Аггі має рацію. Листа замало. Сейдер і Гремлейн обоє мертві. І не можуть це підтвердити. А газети Лісів під контролем Ріана. Жодна не надрукує листа, тим паче не розповсюджуватиме розповідь, що Ріан не є спадкоємцем Артура. Єдина газета, здатна на таке, — це «Кур’єр», а вони втікачі, яких розшукують. До того ж їм ніхто не повірить у будь-якому разі.

Агата досі дивилася на Артурів лист. У шлунку знову оселився той колючий жах. Той, що підказував, що вона знову щось проґавила...

Знову заволала сирена. Світлячки висипали на стіни, створюючи екрани.

На одному Агата побачила, як на поверхні, у Лісах, тисяча ковзунів атакували колоду над Гномлендом, а пеньок відкидав їх назад силою чарівних щитів і заклинань. Беатрікс, Ріна й Кіко десь зникли.

На екрані поряд озброєні гноми з мечами, палицями та ятаганами піднімалися покинутим тунелем Квітника й ставали один одному на плечі, аби заблокувати вхід під пеньком. Піраміда гномів заповнила широкий отвір — брама з тисячі маленьких тіл, рішуче налаштованих завадити ковзунам знищити пеньок і ввірватися до міста.

Нагорі вугри подвоїли зусилля, нападали зусібіч, але все одно не могли прорватися.

— Я маю бути там, ви, набридливі торбини з кістками! — Агата почула, як Шериф гарчить із іншого екрану.

Вона повернулася й побачила його, Різника та Ґвіневеру на земляній підлозі біля підніжжя масивної піраміди гномів.

Шериф виплюнув коту:

— Ти мене чуєш? Я чоловік. Я маю бути першою лінією захисту. А не жменя коротунів!

Різник похитав головою, нявкнувши.

— Що це кляте створіння каже? — прогарчав Шериф Ґвіневері.

— Надто небезпечно, — повідомила Ґвіневера.

Екрани в Тронній залі згасли.

— А чому кіт не дає Шерифові битися? — запитав Тедрос, підводячись на ноги. — Я от знаю, мене йому не спинити. Нумо, пішли!

Він поквапився до водоспаду й вискочив із кімнати.

Софі подріботіла за ним...

Агата потягнула її назад.

— Цього не достатньо, Софі, і ти це знаєш! — сказала вона, піднімаючи лист Артура. — Нам потрібно, аби Ріан розповів нам, хто його батьки. Нам потрібне його зізнання!

Софі зблідла.

— Що?

— Джапет атакує нас, а це означає, що Джапета немає в замку, — сказала Агата. — Нам потрібно повернутися в кристал. Той, що з Ріаном, який лежить поранений у кімнаті. Він буде здатний побачити нас, як минулого разу. Ми покажемо йому цей лист. І змусимо розповісти нам правду! Нам лише потрібно зробити чарівний запис і розіслати всій Королівській Раді!

— Та ти геть із глузду з’їхала! — прошипіла Софі. — По-перше, Ріан нас уб’є!

— Він лежить сповитий у ліжку...

— Тоді його охоронці!

— Ні, якщо заткнути йому рота...

— По-друге, кристал ще не перезарядився! Ти чула Різника. Зв’язок триватиме лише декілька хвилин!

— Ми швиденько...

— І по-третє, якщо Тедрос дізнається про це, він уб’є нас власноруч.

— А ти гадаєш, чому я чекала, поки він піде? — запитала Агата.

Софі витріщилася на неї.

Але Агата вже жваво залишала кімнату, тягнучи подругу за собою.

— Якщо Ріан лежить безпомічний у ліжку, чому б одразу не вбити його? — набридала Софі, крокуючи слідом за Агатою до вбиральні Різника.

— Бо смерть Ріана не поверне Тедроса на трон. Нам потрібні докази, що Тедрос — справжній король, — заявила Агата.

— Зізнання Ріана, що Артур йому не батько, не дасть нам таких доказів. І не вирішить ситуацію з тим, що Тедрос не витягнув Екскалібур із каменя. І люди його так само ненавидитимуть...

— Але так ми скинемо Ріана з трону, і це дасть Тедросу нагоду виправдатися, — сказала Агата, котра знайшла загорнутий у рушники кристал Даві біля ванни, яка пахла лавандою. — Може, коли Тедрос доведе, що Ріан — самозванець, то зможе витягнути Екскалібур. Може, усе це і є справжнім коронаційним випробуванням.

— Щось забагато «може» для того, аби ризикувати своїми життями, — шкабарчала Софі.

Агата рвучко розвернулася до неї.

— Може, ти вигадала щось краще, бо в мене це єдиний план. Зв’язок довго не триватиме. Я покажу Ріану лист, змушу визнати, що Артур — не його батько, і ми вистрибнемо, перш ніж портал закриється.

Вона схопила одну з пляшок Різника, вилила з неї крем і запхала всередину Артурів лист, а потім закупорила й сховала в сукні. Агата опустилася у ванну, притискаючи кришталеву кулю до грудей, гаряча вода змусила серце калатати ще швидше, ніж було дотепер.

— Лише створи заклинання, аби записати все, що він скаже.

— Заклинання? Я такого не знаю, — позадкувала Софі. — Я гадала, що ти знаєш заклинання, бо це ж твоя дурна вигадка!

— Ти ж відьма! — відповіла Агата. — І вважалося, що вправна!

Софі почервоніла, наче Агата сумнівалася в самій її сутності. Вона залізла до ванни, сукня з килиму всотувала воду, немов губка.

— Ну, існує заклинання копіювання, таке, щоб повторити, немов папуга, чиїсь слова, але воно таке просте, я заледве його пам’ятаю...

— Скопіюй те, що я зараз скажу, — наказала Агата.

— О. Гм-м.

Софі почала кусати губу, потім склала разом великі пальці, вказівний засвітився рожевим.

Агата почала промовляти:

— Я не марнуватиму час у кристалі, я дозволю Агаті говорити й піду, коли Агата скаже.

Софі розкрила, рота і з нього полинув голос Агати, але повільно і з дуже низьким тембром: «Я не марнуватиму час у кристалі, я дозволю Агаті говорити й... — вона цвірінькнула, немов папуга, — ... скаже.

Агата скривилася.

— Я попрацюю над недоліками, перш ніж дійде до зізнання, — промовила Софі, опускаючись у ванну.

Поряд гойднувся сплеск від Агати, дівчата затримали дихання, коли Агата поклала кулю на підлогу купальні й подивилася в центр. Агата приготувалася до удару. Блакитне світло приголомшило її, але цього разу не так сильно, як минулого, немов порталу бракувало сил. Але навіть так її груди ніби залили цементом, і вона побачила, як Софі осіла у воді, притиснута силою.

Прикриваючи очі від світла, Агата схопила подругу за зап’ясток і пірнула, проштовхуючись крізь вістря болю, вона притиснула їхні долоні до кулі. Вибухнула зірка білого світла, розкидавши дівчат, Агата полетіла в порожнечу з розпорошеною свідомістю.

Поволі її дихання сповільнилося, навколо з’явилися нечіткі контури скляної бульбашки.

Вони опинилися всередині, дві мокрі купи.

— Зв’язок заслабкий, — задихалася Агата, указуючи на тьмяне блакитне світло стін.

Вона витягла із сукні пляшку й дістала Артурів лист до леді Гремлейн, сухий і чистий.

— Нам потрібно ворушитися...

Над їхніми головами закружляла срібляста імла, й до скла притиснулося примарне обличчя:

«Кристалево простора, тверда, мов кістяк. Я належу Кларисі. І най буде так. Та назвала вона тебе Другою, тож говорити з тобою я можу також».

— Софі, швидше, — сказала Агата, опускаючись навколішки скраю примари, і почала переглядати кристали, які містилися в її тумані.

— Шукай той, що з Ріаном. Минулого разу він був ось тут, у кутку.

Розтираючи груди, Агата відкидала знайомі сцени: вона й Різник на Могильному пагорбі, коли кіт ще був звичайним котом... Софі намагається вбити її на Балу Нещасливців першого року... Софі в білій мереживні сукні проходить повз колоду Гномленду, а потім сідає в королівську карету з невідомим юнаком...

Агата заціпеніла, передивляючись цю сцену, через яку раніше Софі й Тедрос посварилися. Ця сцена, безумовно, була несправжньою. Лише тому що Софі вже позбулася тієї білої сукні й носила іншу. А ще Софі була тут і допомагала Агаті в її боротьбі за Тедроса. Вона ніколи не повернеться до Ріана! Але сцена програвалася знову й знову... Софі мчала геть у королівській кареті... повторюючись по колу, наче правда...

А потім Агата помітила. Краєм ока.

Скляну краплю з Ріаном усередині.

Він спав у королівській спальні, загорнутий у закривавлені пов’язки, у вікні виднілося чорнильне небо.

— Софі, я знайшла, — сказала Агата, стискаючи кристал...

Але Софі вдивлялася в інший маленький кристал, вона заціпеніла, ніби дивилася в сцену, яка повторювалася знову й знову.

— Що там? — запитала Агата, куля навколо них темніла.

Софі вирвалася з трансу.

— Нічого. Зіпсований кристал. Оце він? Кристал із Ріаном?

— Якщо він зіпсований, навіщо ти його поклала до кишені... — почала Агата.

— Аби не змішати його з іншими! Годі марнувати час, якого в нас немає! — почала сваритися Софі, указуючи на кристал у долоні Агати. — Нумо! Відкривай!

Софі схопилася за руку подруги, Агата заспокоїла дихання й зазирнула в скло...

Звідти вирвалося блакитне сяйво, і дівчата стрибнули всередину.

Ноги торкнулися підлоги королівської кімнати, вологої й просоченої запахом тисяч квітів, у кутках були розставлені букети з побажанням здоров’я від різних королівств. Позаду дівчат зависла смуга блакитного світла, їхній портал для втечі.

Король Ріан нерухомо лежав на ліжку, тіло було закуте в гіпс, посинілі повіки заплющені, а з розбитих губ на подушку сочилася кров.

Агата зробила крок до нього.

Він різко розплющив очі, синьо-зелена безодня вп’ялася в дівчат. Але перш ніж він закричав, Софі вихопила лист із рук Агати, підскочила до ліжка, закрила рот Ріана долонею й притиснула хлопця вагою тіла. Він борсався під синьо-червоною сукнею, її пальці вкрилися його кров’ю.

— Послухай-но, коханий. Послухай мене, — сказала Софі, вона почала намацувати лист на колінах, декілька разів випускала аркуш, а потім нарешті тицьнула його в обличчя Ріану.

— Мені потрібно, аби ти прочитав це. Бачиш, що там написано?

Агата вгледіла, що Ріан приголомшено завмер, пополотнівши.

Софі опустила лист.

— Ситуація зрозуміла, чи не так?

Ріан лежав нерухомий, наче мрець.

— Гаразд, — сказала Софі. — Агаті здається, що король Артур не є твоїм батьком. І цей лист — доказ того.

Вона нахилилась майже до носа короля.

— То їй потрібно, аби ти розповів мені, хто насправді твій батько. Цього разу правду. Я приберу руку, і ти мені розкажеш. Зрозумів?

«Вона діє занадто швидко, — думала Агата. — Вона тисне...»

Софі вдивлялася в Ріанові очі.

— 3... 2... 1...

— Софі, стривай! — видихнула Агата.

Софі підняла долоню...

— ДОПОМОЖІТЬ! ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ! — заволав Ріан. — ДОПОМОЖІТЬ!

У кімнату ввірвалися вартові в блискучих обладунках і з піднятими мечами, але Агата смикнула Софі з ліжка й проштовхнула їх обох крізь блакитний портал.

Агата важко приземлилася на скло кришталевої кулі Даві, тіло випромінювало біль. Вона скочила й схопила Софі за руку:

— Ти дурна! Ти безмозка! Ти поводилася, як його друг, а не погрожувала йому! Ти мала притиснути до його горла сяючий палець чи придушити подушкою! Зробити щось, що змусило б його розповісти правду! Я б змогла витиснути з нього правду! Ось чому я попросила тебе присягнутися, що ти дозволиш мені самій усе владнати!

— Ти надто зволікала, — прокаркала Софі, хапаючись за груди, її руки досі були в Ріановій крові. — Я зробила, що мала. Я зробила те, що правильно.

— Правильно? Про що ти говориш? То був наш єдиний шанс! — закричала Агата. — Єдиний шанс знайти правду...

Вона завмерла.

Софі перелякано відсахнулася.

Бо бризки Ріанової крові почали відшаровуватися з долонь Софі.

Дівчата спостерігали, як криваве мереживо піднялося зі шкіри Софі й злетіло вгору, кров потемніла й загусла. Мереживо повільно почало стискатися, краплі крові збиралися в маленьку сферу, немов насіння, її поверхня стала ущільнюватися, краї робилися чіткішими, доки остаточно не утворили кулю...

Кристал.

Кривавий кристал.

Він піднявся вище, до примарної маски, й зайняв місце в центрі, між двома порожніми очницями.

Агата потягнулася до маски й поклала кристал собі на долоню.

Вона й Софі нахилилися й зазирнули в гладеньке червоне скло, спостерігаючи за сценою всередині.

Дві дівчини обмінялися поглядами.

— Ми маємо піти туди, — сказала Агата.

Софі не сперечалася.

Сяйво кулі Даві мерхло, зв’язок ледь животів...

Але Агата вже хапала Софі за руку й удивлялася в центр.

Ураган блакитного світла — і вони опинилися всередині кристала з крові короля.

Сцена мала червоний відтінок, наче відбувалася в серпанку кривавого сонця.

Вони були в колишній спальні леді Гремлейн у Білій вежі Камелота, спостерігали, як колишня фрейліна Тедроса міряла кроками кімнату, кидаючи занепокоєні погляди у вікно.

Агата майже не впізнала її. Грізелла Гремлейн і зараз була одягнена у властиву їй лавандову сукню, але була молодшою, набагато молодшою, їй не було й двадцяти, смагляве обличчя було пружне та сяюче, вона мала густі брови й повні губи, каштанове волосся вільно лежало на плечах. Леді Гремлейн зупинилася й притулила ніс до вікна, удивляючись у темний сад зовні... Потім вона продовжила ходити туди-сюди.

Скло вікна не відбивало ані двох порушниць із іншого часу, ані тьмяний портал за їхніми спинами.

Агата стиснула Софі міцніше. Не лише через моторошність подорожі в часі чи зустріч із жінкою, що повстала з могили, хоча дівчина бачила її мертвою, але й через те, що ось-ось Агата мала отримати докази, що леді Гремлейн мала кровний зв’язок із королем Ріаном. Доказ, що леді Гремлейн насправді була матір’ю короля Ріана.

І Агата була майже переконана, хай на кого Грізелла Гремлейн чекає, то був справжній батько короля Ріана.

— Ти певна, що вона не може нас бачити? — прошепотіла Софі.

— Вона мертва, — гучно відповіла Агата.

І справді, леді Гремлейн не зупинилася, а почала крокувати навіть швидше, знову й знову зиркаючи на вікно.

У скло вдарив камінчик.

Фрейліна стрімголов кинулася вперед і рвучко прочинила вікно...

У нього залізла постать у каптурі, загорнута в чорну мантію.

Агата не бачила обличчя.

«Професор Сейдер?»

— Воно в тебе? — запитала леді Гремлейн ледве чутно.

Постать у каптурі простягнула уривок вузлуватої мотузки.

Агата придивилася, її нутрощі перевернулися.

Було схоже, що мотузка була зроблена з людської плоті.

— Де він? — почувся тихий, м’який, незнайомий голос.

Агата потягнулася, аби підняти каптур, але рука пройшла наскрізь.

— Тут, — сказала леді Гремлейн.

Фрейліна квапливо провела долонею вздовж стіни й намацала край того, що виявилося потаємними дверима. Вона відчинила їх, і постать у каптурі вирушила за нею крізь ванну до суміжної кімнати. Агата й Софі теж...

Агата завмерла.

Це була та дивна гостьова кімната, у який Агата якось побувала. Ще тоді її вразило, яка ця кімната недоречна, віддалена від інших гостьових покоїв і наскільки бідно оздоблена. Тут стояло маленьке ліжко, притиснуте до стіни.

Але зараз на ліжку хтось був.

Король Артур.

Він спав, склавши руки на грудях.

Світло-коричнева щетина вкривала золотаву шкіру, щоки були рожеві й пружні. Йому було близько сімнадцяти-дев’ятнадцяти років, у розквіті юності. У його рисах ще була присутня незграбна лагідність... м’якість, якої Агата не бачила під час чарівних зустрічей зі старшою версією Артура. Він спокійно сопів, не стривожений леді Гремлейн і незнайомим гостем.

— Я не розумію, — прошепотіла Софі. — Що відбувається?

Агата була так само спантеличена.

— Я поклала конопляне масло до його келиха, як було сказано, — повідомила леді Гремлейн. — І він одразу заснув.

— Отже, ми маємо ворушитися, — промовив незнайомець, простягаючи мотузку. — Обв’яжи мотузку навколо шиї.

Леді Гремлейн ковтнула повітря.

— І я матиму його дитину?

— Це сила мотузки, — прошепотіла постать у каптурі. — Скористайся нею й ти завагітнієш спадкоємцем короля Артура, перш ніж Ґвіневера одружиться з ним.

Шлунок Агати обірвався.

— І він матиме одружитися зі мною натомість, — спокійно усвідомила леді Гремлейн.

— Ти станеш його королевою, — промовив незнайомець.

Леді Гремлейн подивилася на приховану постать.

— Але чи кохатиме він мене?

— Ти не платила мені за кохання. Ти заплатила за те, щоб одружитися з ним, замість Ґвіневери, — відповів невідомий. — І ця мотузка тобі допоможе.

Леді Гремлейн спостерігала за сплячим королем Артуром, її горло смикалося.

Рвучко видихнувши, вона повернулася до невідомого й узяла мотузку до рук. Леді Гремлейн зробила крок, витягнувши вперед мотузку, її тінь накрила сплячого короля, а потім вона стала над юним Артуром.

Вона дивилася на нього, така закохана, така одержима, що здавалося, ніби все її тіло зашарілося. Тремтячими руками вона обкрутила мотузку навколо шиї короля...

Агата замахала головою, сльози наповнили її очі. Софі теж була приголомшена. Ось як Ріан і Джапет з’явилися на світ. За допомогою холодних прорахованих чарів. Без кохання.

Але зрештою, це означало, що Ріан — таки син короля Артура.

Старший син.

Ріан був істинним спадкоємцем.

Це кінець.

Агата потягла Софі до дверей. Вона бачила достатньо.

Вони не можуть дивитися на те, що було далі...

— Я не можу, — почувся видих.

Агата й Софі розвернулися.

— Я не можу цього зробити, — леді Гремлейн заплакала. — Я не можу зрадити його ось так.

Її обличчям стікали сльози, коли вона повернулася до невідомого.

Вона випустила мотузку й вибігла з кімнати.

Агата й Софі витріщилися одна на одну.

Вони залишилися самі в кімнаті з невідомим у каптурі й зі сплячим королем.

Невідомий зітхнув. Піднявши мотузку, постать у каптурі рушила до дверей слідом за леді Гремлейн...

Але завмерла.

Здавалося, час зупинився, єдиним звуком у кімнаті було глибоке дихання короля.

Невідомий повільно озирнувся на короля Артура.

Тендітні руки піднялися й відкинули каптур, демонструючи обличчя незнайомця та його зелені очі.

Агата й Софі підскочили.

«Це неможливо, — подумала Агата. — Це неможливо».

Але тепер постать кралася назад до кімнати, крок за кроком, до ліжка, доки не нависла над королем. Людина посміхнулася безпорадному королю, зелені очі блищали, наче зміїні. А потім повільно й упевнено вона обв’язала мотузку навколо шиї Артура...

Агаті стало зле...

Сцена зупинилася. Кімнату розітнули червоні й блакитні блискавиці. Артур і його звабниця почали перетворюватися на розмиті плями. Підлога під ногами Агати мерехтіла й розсипалася, зникаючи клапоть за клаптем...

Кришталева куля.

Вона вимикалася.

Софі вже тікала до кімнати леді Гремлейн.

— Зажди! — скрикнула Агата, спіткнувшись на слизькій підлозі ванни між двома кімнатами, але Софі вже розбігалася й стрибала в портал, який почав закриватися.

Агата скочила на ноги, портал почав зникати в мерехтливих спалахах. Вона кинулася до нього, прохід швидко зіщулювався, став розміром із тарілку... крем’ях... горошину. Стрибнувши в повітря, Агата кинулася до світла...

Гаряча вода поглинула її, заповнюючи ніс і рот, вона опустилася на дно ванни Різника. Відчуття полегшення від порятунку з кристала було розчавлене щойно побаченим. Паніка пронизала її, немов стріла, серце гупало в грудях.

Тепер усе стало на свої місця: злостивість близнюків, чари Змія... обладунки з підступних вугрів...

«Сейдер блукає довкола замку...»

«Сейдер».

Сейдер.

Не той Сейдер.

Агата випірнула з води, відсапуючись.

— Вона... То була вона...

До ванної ввірвався Тедрос.

— Що ви робите? Ковзуни можуть прорватися щомиті, а ти й Софі...

Він побачив усе. Його щоки стали багряними.

— Ви здуріли! Ви вирушили в кристал без...

— Евелін Сейдер, — видихнула Агата. — Евелін Сейдер — мати Ріана й Джапета. Вона наклала чари на твого батька. І народила його дітей. Ріан — син короля Артура й Евелін Сейдер. Ріан — найстарший син твого батька. Законний спадкоємець. Тедросе... Ріан — король.

Принц подивився на неї. Якусь мить він безглуздо посміхався, наче вважав, що це жарт, хитрість, аби відволікти його, щоб він припинив сердитися.

Але потім Тедрос побачив вираз її очей. І як вона здригалася, незважаючи на пару.

Агата казала правду.

Тедрос похитав головою.

— Ти кажеш нісенітниці. Мій батько навіть не був знайомий із Евелін Сей...

Він прихилився до стіни.

— Ти побачила неправильно... Хай що то було, ти помилилася...

— Якби ж то. Я б хотіла, щоб це було неправдою, — із відчаєм промовила Агата. — Я все бачила, Тедросе. — Вона потяглася з ванної, аби торкнутися його, обійняти... — Стривай-но, — промовила Агата, заціпенівши. — Вона знову відчула паніку. — Софі, — видихнула Агата, оглядаючи кімнату. — Вона повернулася...

Агата затихла.

Маленькі вологі сліди йшли з ванни в коридор.

Агата підняла очі на Тедроса.

— Ти її бачив?

Тедрос досі був отетерілий.

— Ти помиляєшся. Ти маєш помилятися. Вона не має відношення до мого батька! Е-е-евелін? Декан?

Але тепер він помітив страх в Агатиних очах.

Страх через щось зовсім інше.

— Софі, — видихнула Агата. — Ти її бачив?

Тедрос порожньо подивися на неї.

А потім його обличчя застигло.

Він уже біг. Агата кинулася навздогін, вода стікала з неї, коли вони мчали коридором за вологими слідами, зазираючи до кожної кімнати, поки не добігли до останньої, тієї, підлога якої була вистелена білими подушками, де Агата й Софі спали...

Софі там не було.

Вікно було відчинене, два мокрі відбитки блищали на підвіконні.

Палац здригнувся від крику Агати.

Бо бракувало не лише самої Софі.

Біла сукня теж зникла.