Кристал часу. Книга 5. Школа добра і зла

18 Основна місія

Тедрос розгублено підняв голову, переконаний, що йому все це привиділося.

Але ж — ні.

Різник сидів на позолоченому троні. Лиса, зморшкувата шкіра виглядала особливо огидною під зсунутою набік короною. Одним жовтим оком він споглядав на принца, допоки Агата отетеріла, роззявивши рота.

Із темряви за троном виступили ще двоє вартових гномів із ятаганами й стали обабіч трону, а гном із трубою став біля дверей.

Літери К.К.Р. Ітінзи, викарбувані на троні, перемістилися, склавшись у:

Тедрос закашлявся.

Різник сів на задні лапи й гучно нявкнув у суцільній тиші.

Принцеса Ума зробила крок уперед зі свого місця між першокурсниками.

— Так, Ваша, е-ем... Величносте?

Різник знову нявкнув.

Принцеса наблизилася до трону.

Кіт Агати зашепотів їй на вухо.

Принцеса кивнула й торкнулася сяючим пальцем його горла.

— Це неможливо, — промовила Агата, кліпаючи, немов цілковита дурепа. — Це якась помилка.

— Жодної помилки, — відповів кіт твердим, низьким голосом. — Ти просто не звертала уваги.

Агата сахнулася назад.

— Ти розмовляєш?

— Я вважаю людську мову обмеженою й гидкою, але завдяки заклинанню Уми я зможу спілкуватися з вами заради нашої зустрічі, — промовив Різник, а потім перевів яскраві жовті очі на Тедроса. — А тобі пощастило, що до сьогодні я не розмовляв. Особливо, коли ти буцав мене, називав Сатаною й укидав у туалет, хоча я був тобі добрим другом, коли ти цього потребував.

Він подивився на Агату.

— Вам обом.

Агата замотала головою.

— Але... але... ти ж мій кіт!

— Кіт твоєї матері, — уточнив Різник, — це мало бути першою підказкою, що я кіт із Лісів, а не зі світу Читачів. Щодо моєї посади тут: гноми вірять, якщо ними керуватиме хтось із них, це поглибить жадібність, корисливість і корупцію. Якщо Гномлендом правитиме гном, країна занепаде так само, як ваші людські королівства. Від самого початку гноми шукали когось, хто не належав до їхнього виду... правителя, який би зрозумів їхній спосіб життя, не зловживаючи своєю владою. Відповідь була очевидна. Коти й гноми мають багато спільного — колись були людям друзями, а тепер байдужі їм. А ще коти — одинаки, раді мисці молока й теплому ліжечку. Тож король-кіт робитиме якнайкраще для гномів, тримаючись осторонь і дозволяючи жити так, як вони хочуть.

— Це маячня! — каркнула Агата, до неї повернулася мова. — Ти жив зі мною! У будинку!

— І я був там! — додав Тедрос, наблизившись до принцеси. — Я провів не один тиждень на тому цвинтарі! Це безглуздя...

— Я був королем Гномленду п’ять років, і всі п’ять років я приходив і йшов, коли мені того хотілося, — сказав Різник Агаті. — Я був із гномами, коли вони того потребували, а із тобою, коли був потрібен тобі, жоден із вас не знав про те, що я веду подвійне життя. Якби я був псом, ти, може б, і помітила мою відсутність, бо собаки такі нав’язливі, мерзенні створіння. Але коти... ми просочуємося у ваші життя й зникаємо з них, як старі спогади.

Вартовий гном приніс Різнику кубок із приправленими вершками, кіт полизькав їх, і гном забрав кубок.

Агата замовкла, її обличчя змінювалося.

«Усе це відбувається насправді, — усвідомив Тедрос. — Цей кіт — король».

— Мій батько правив Гномлендом до мене. Він, мати та троє моїх братів були красивими, величними чорними котами. Я натомість народився ось таким, — пояснив Різник, кивнувши на своє худе, лисе тіло. — Батько соромився мене й вигнав у Ліси беззахисним кошеням. А потім Калліс знайшла мене й зробила своїм хатнім улюбленцем.

Він лагідно посміхнувся Агаті.

— Знайомо?

— Так само мама знайшла й мене, — видихнула Агата.

— Твоя мати нестримно любила тих, кого інші не могли полюбити, — сказав Різник. — Але навіть коли вона втекла зі Школи Добра і Зла до Гавалдону, Калліс ніколи не тримала мене силою. Я був вільний повертатися до Нескінченних Лісів і ходити туди-сюди, як мені заманеться. А потім твоя мати принесла додому тебе, і я несподівано відчув себе твоїм захисником, попри моє підозріле ставлення до людей. Водночас я продовжував стежити за долею мого батька та братів, короля та принців Гномленду, які стали неабияк віддані королю Артуру й у цьому зайшли так далеко, що перетворилися на шпигунів Камелота. Повний підозр, я повернувся до Гномленду й постав перед двором батька. «Коти не мають служити людям, — сказав я їм, — інакше стануть не кращими за собак». Я пам’ятаю, як батько подивився на мене, сидячи ось на цьому троні. Він назвав мене зрадником. І додав, що, якщо я колись повернуся в Гномленд, мене одразу вб’ють. — Різник зітхнув. — Потім Мерлін покинув короля Артура, і Артур помстився тим, що заборонив у королівстві будь-які чари, а водночас вигнав фей і гномів, які були його незмінними союзниками. Після того як Артур викурив гномів і знищив їхнє королівство, батько й брати стали * втікачами й покинули Гномленд, бо зв’язалися з людиною, яка зрадила весь гном’ячий рід. Ті, хто змістили мого батька, знайшли мене й сказали, що я мав рацію, коли попереджав мою родину щодо людей. Іронічно, але на той час моя любов до тебе й твоєї матері стала набагато глибшою. А потім гноми запросили мене бути їхнім королем. — Він відкинувся на троні, рожеве черевце зморщилося, немов акордеон. — Спочатку я відмовився. Я був щасливий на Могильному пагорбі з вами. Але потім усвідомив, що роблю ту саму помилку, що й гноми, — починаю надміру довіряти людям, навіть тим, яких люблю. Посада короля дозволила б мені жити між двома світами й не належати до жодного. Може, це егоїстична причина, аби прийняти корону, але зрештою, цс зробило мене найкращим королем. Я навчив гномів самостійності, бо не затримувався тут надовго. А гноми ніколи не були щасливішими. Вони мене обожнюють, називають на мою честь вулиці, звісно, усе це для мене дурниці... але насправді, ілюзія наявності короля — єдине, що їм потрібно, аби самим справлятися з усім. Вони не надто відрізнялися від тебе, — кинув кіт Агаті. — Адже я був твоїм першим другом, задовго до того як хтось інший постукав у твої двері. Без мене ти б могла ніколи й не здогадатися, що варта друга. Звісно, тепер усе змінилося. Я тобі тепер не потрібен у тому сенсі, як колись, і пишаюся цим. Але я завжди буду поряд, Агато, навіть якщо ти мене не бачитимеш. Як Мерлін за Тедросом, так і я спостерігаю за кожним твоїм кроком, приходжу й іду з твоєї казки так, як можуть лише найкращі чарівники. — Різник посміхнувся. — Чи найкращі коти.

Агата хлипала собі в рукав.

Тедрос відчув, що розповідь улюбленця зворушила її, ба більше, Агата відчула полегшення, адже вона мала друга тут, у Гномленді, справжнього друга. Тедрос згадав усі ті історії, коли кіт рятував їх: доправив послання Калліс до Ліги Тринадцяти, урятував на Могильному пагорбі, коли по них прийшла варта, допоміг Агаті знайти Екскалібур у війні з Рафалом, захистив Тедроса, коли Агата вирушила на пошуки слави...

— Пробач мені, — промовив принц, глипнувши на Різника. — За моє ставлення до тебе.

— І ти мені пробач, — кивнув кіт. — Я гадав, що ти кепська пара для Агати. Ти нагадував мені батька й братів — був занадто гарним і зарозумілим, аби добре роздивитися світ довкола. Але ти виріс більше, ніж тобі здається. Більшість тих, хто народився владарювати, здаються під тиском негараздів. Ти ж визнав свої помилки й не тільки прагнеш усе спокутувати, але й охоче докладаєш зусиль, щоб досягти цього. Ти заслужив право битися за свою корону. Наскільки довгим і важким буде той бій, ми не знаємо. Але я допоможу тобі всім, чим зможу.

Різникові очі блищали немов зірки, так яскраво, що були здатні освітити найтемнішу ніч.

Тедрос обійняв Агату, витираючи її сльози.

— Але, боюся, час для казок вичерпано, — промовив Різник.

Виринувши з натовпу, два гноми схопили Софі, відірвали її від землі, тримаючи за стегна, й перевернули догори дриґом...

— І-І-І-І! ЩО ВИ РОБИТЕ? — заверещала Софі.

Гном зірвав із неї черевичок, витягнув із носка ланцюжок із золотою пляшечкою й кинув його Різнику, який спіймав його, а варта жбурнула Софі на сідниці.

— Я б сказав, що мені шкода, що ти єдина, хто змок, прийшовши сюди, — сказав Різник Софі, покрутивши пляшечку Декана. — Але це буде брехнею.

Софі витріщилася на нього, геть мокра.

— Ти зробив це навмисно!

— Слава королю, — промимрив Тедрос.

Кіт відкрив пляшечку Софі й вилив золотаву рідину в повітря, вона перетворилася на Many пошуків слави, що розгорнулася над його троном.

На мапі досі залишалося єдине ім’я й фігурка, розташована над замком Камелота, Тедрос украй здивувався, побачивши це ім’я на Мапі пошуків слави...

— Схоже, король живісінький, незважаючи на ваші зусилля, — зауважив Різник.

Він підтягнув мапу вниз, розправивши перед собою. — А це означає, байдуже, що ми робитимемо далі... — Він підняв очі на присутніх. — Ми маємо робити це якнайкраще.

Учні й учителі Школи Добра і Зла сиділи довкола мапи, яка левітувала в центрі над синьою оксамитовою підлогою. Різник крокував туди-сюди пергаментом, що висів у повітрі, обмірковуючи все, що щойно йому розповіли Софі, Агата й Тедрос.

— Отже, Ріан прагне влади Єдиного Істинного Короля, — промовив кіт. — Наскільки близько він до своєї мети?

Тедрос чув, як Юба зашепотів до Агати:

— Чому ім’я Ріана з’явилося на Мапі пошуків слави Декана? Він не був учнем Школи!

— Мені теж це цікаво, — прошепотіла у відповідь Агата. — До речі, щодо учнів, як ви провели сюди першокурсників?

— Коли Шериф поніс вас до Камелота, я отримав повідомлення від короля Ітінзи, — розповів Юба. — Я ніколи не зустрічав нового короля гномів, тож уявіть моє здивування! Він писав, що ми маємо об’єднатися проти Ріана, і наказав мені привести вчителів і учнів сюди, скориставшись указівками щодо старих тунелів Квітника. Так ми дісталися сюди непоміченими.

Тук. Тук. Тук.

Тедрос побачив, як Різник нетерпляче постукує кігтем.

Принц прокашлявся.

— Е-ем, яке було питання?

— Скільки правителів досі володіють каблучками? — запитав Різник. — Гномленд ніколи не мав обручки, бо був доменом Камелота. Камелот уже не має кільця, бо твій батько знищив його перед смертю. Отже, нам потрібно дізнатися, скільки залишилося каблучок, що відмежовують Ріана від претензій на владу Казкаря.

Тедрос і Агата обмінялися поглядами.

— Не відомо, — зізнався принц.

— Аби вижити, потрібна лише одна каблучка, — буркнув Шериф. — Лише це важливо.

Різник задумливо подивився на нього.

— Авжеж.

Тедрос чекав, що кіт продовжить, але натомість Різник почав гризти делікатесні гриби, принесені вартою, не зводячи очей із Шерифа. Потім знову почав ходити туди-сюди.

— Повернути Тедроса на трон буде непростим завданням, — зауважив Різник, м’яко рухаючись повз королівства на мапі. — Усі ми повинні зробити свій внесок. — Він зупинився на володіннях Борна Корік. — Відьми?

Ковен жваво підскочив.

— Так, Ваша Високосте, — озвалася Естер.

— Дайте нам завдання, — кинула Анаділь.

— Усе, що завгодно, — сказала Дот.

— Ви вирушите до Печер Часу й урятуєте Мерліна, — наказав Різник.

— Усе, окрім цього, — заперечила Дот.

Естер і Анаділь скривилися на неї.

— Вони знаходяться за тисячі миль звідси й оточені отруйним океаном! — сперечалася Дот. — Не існує жодного способу дістатися печер!

— Я піду з вами, — випнув груди Тедрос. — Мерлін — мій друг...

— Хвилинку, — промовила Нікола, звернувшись до Дот. — Ти ж частина ковену з кімнати 66? Легендарних відьом, які билися із живими мерцями, небезпечними піратами і яким Декан Добра довірила знайти нового Директора Школи?

Дот роздивлялася свій великий палець.

— Так, але...

— Мерліну потрібна твоя допомога, — відрізала Нікола. — Мерлін — найвеличніший чарівник у Лісах, який рятував тебе й твоїх подруг безліч разів. Мерлін потрібен нам для перемоги в цій війні. Різник міг обрати будь-кого для його порятунку. Але він обрав вас. Але якщо ти не здатна впоратися з цим завданням, що ж, певно, ти не та відьма, якою я тебе бачила.

Дот помовчала.

— Може, Нікола має бути в нашому ковені, — припустила Естер.

— Мені подобається Нікола, — кинула Анаділь.

— Я піду, — нарешті промовила Дот.

Тедрос підскочив на ноги.

— Ти мене чуєш? Мерлін занадто важливий, аби довірити це комусь, окрім мене...

Шериф Ноттінгемський урвав його.

— Дот має рацію, Печери Часу — не те місце, куди три дівчиська можуть вирушити наодинці.

— Ці три дівчиська двічі пошарпали тебе, — нагадав Робін.

— До Печер маю вирушити я, — вимагав Шериф.

— Ні, — відповів Різник, суворо зиркнувши на них. — Ви нікуди не підете. Ви залишитеся тут, під охороною моєї варти.

Він промовив це так рішуче, що Тедрос замислився, може, Різник і Шериф уже перетиналися раніше, через що кіт не довіряв Шерифу.

Різник повернувся до Естер.

— Відьми вирушать до Борна Корік і знайдуть Мерліна.

— А я? — наполягав Тедрос. — Якщо я не шукатиму Мерліна, то я маю очолити іншу місію...

— Де Горт і Нікола? — запитав кіт.

— Тут! — озвався Горт, стиснувши долоню Ніколи.

— Ви двоє вирушите до Лисячого лісу, туди, де, за словами Ріана, він народився, — виголосив Різник. — З’ясуйте все, що зможете, про історію походження його та брата.

— Уважайте, що це вже зроблено, — гукнув Горт, підморгнувши Ніколі. — Історія — моя спеціальність.

— Урятуй нас, Господи, — промовила Нікола.

— Чому твій кіт ігнорує мене? — прошепотів Тедрос Агаті. — Король — я. Саме мене він намагається повернути на трон. А він віддає головну місію Горту?

Але принцеса слухала Різника, який пояснював наступне завдання...

— Богден, Вільям, ви двоє перевдягнетеся й будете шпигунами в Камелоті." Вільям знає королівство дуже добре, він виріс у будинку священника. Скористайтеся хитрощами, щоби визначити стан справ Ріана. Дізнайтеся про наступні його кроки.

Богден відсалютував Різнику.

— Так точно, королю Унітазе.

— Ітінзи, йолопе! — прошипів Вільям.

Різник подивився на них із незворушною мордою.

— Беатрікс, Ріна, Кіко, ви патрулюватимете дерева навколо проходу до Гномленду й переконаєтеся, що ніхто не підбереться до нього.

— Дуже вдало, еге ж? — зітхнула Кіко. — Трістан загинув на дереві.

Вільям зиркнув на неї.

— Може, тепер, коли ти згадав усіх інших, разом зі служкою й першокурсниками, — скипів Тедрос, — нарешті ти скажеш, що...

— Щодо решти учнів, — продовжив Різник, розвертаючись до юних Щасливців і Нещасливців, — ви розіб’єтеся на пари й розійдетеся королівствами, аби відшукати тих правителів, які досі не спалили свої каблучки. Ріан, безсумнівно, ладен зробити все, щоби налаштувати їх проти Казкаря та Школи. Зробіть усе можливе, аби не дати правителям знищити їхні кільця, але так, щоби вони вас не помітили. Учителі водночас повернуться до Школи й наглядатимуть за Казкарем, на той випадок, якщо він даватиме подальші підказки, як нам його захистити. Юбо, відправте мені таємне повідомлення, щойно порахуєте, скільки лебедів залишилося на карбуванні пера. На щастя, ще немало королівств опираються Ріану.

— Так, королю Ітінзи, — промовив старий гном.

Різник оглянув кімнату.

— Усі зрозуміли свої призначення?

Тедрос був на межі вибуху...

— А що ви накажете робити мені й Ґвен, Ваша Величносте? — запитав Робін Гуд.

— Ви повертайтеся до Шервудського лісу й прикличте своїх Веселих розбійників. Дні їхньої навмисної сліпоти минули, — повідомив кіт. — Ґвіневера залишиться під моїм захистом. Варта відведе її й Шерифа до їхніх кімнат у моєму палаці, тож вони можуть відпочити.

— Відпочити? Я? Зараз? — спалахнув Шериф. — Я розумію, що Ґвіневера має залягти на дно, але я маю бути нагорі, битися проти короля!

— Я теж! Більше, ніж хтось інший! — вибухнув Тедрос...

— Усі команди вирушають негайно, — наказав Різник, не зважаючи на принца, Мала під котячими лапами почала розчинятися.

Він стрибнув назад на трон, похитуючи ланцюжок Софі.

— Мій паж винесе вас на поверхню в торбині Шерифа.

— Самарбаті С. Субраманьям до ваших послуг! — пискнув Суббі, рум’яне обличчя висунулося з водоспаду, що завішував двері тронної зали. — Дозвольте вас запакувати!

Вартовий гном біля нього дмухнув у трубу так гучно, що Субраманьям гепнувся назад крізь водоспад. ..

— Його Шановність Король, Коронований Регаліями, Ітінзи дозволяє вам піти! — виголосив гном. — Вирушайте на завдання!

— ВИРУШАЙТЕ НА ЗАВДАННЯ! — вигукнули ще двоє вартових.

Тедрос не встиг оком змигнути, як друзі, учителі, наставники й усі першокурсники підвелися, теревенячи про свої нові пошуки слави. Розбившись на пари й швидко проминувши принца, вони проходили крізь водоспад групами.

— Заждіть... стривайте... — затинався Тедрос, розгубившись у юрбі...

— Я з Пріянкою! — заявив Богді.

— Ти ж не можеш покинути найкращого друзяку через дівчину! — обурився Лейтен.

— Це як Софі й Агата, лише в хлопців, — захихотів Боссам.

Кастор схопив усіх трьох...

— Я ПРИЗНАЧАТИМУ КОМАНДИ САМ, БО ЗНАЮ, У КОГО ДІСТАЄ РОЗУМУ, А ХТО З ВАС ВІСЛЮК... — а потім пес погнав решту першокурсників до води й стрибнув слідом за ними.

За ними вирушили решта викладачів:

— Як думаєш, Ріан відправить ще раз своїх людей до Школи? — запитала професорка Шікс.

— Без учнів ми маємо повний дозвіл Казкаря захищати себе, — прогарчав професор Менлі. — Умо, є звістки від фей? Ти відправила їх декілька днів тому, щоби вони знайшли допомогу.

— Вони прочісують Ліси в пошуках Ліги Тринадцяти, — відповіла принцеса Ума. — Не заспокояться, допоки не знайдуть хоча б одного старого члена Ліги, який зможе допомогти...

Горт підштовхнув Беатрікс до виходу.

— Як ми ділитимемося інформацією, коли будемо в різних місцях?

— У професорки Анемони є Агатин поштовий ворон із Камелота. Ми можемо використати його, щоби відправляти повідомлення, — запропонувала Беатрікс.

— Він не надто надійний, — заперечив Горт. — Нам потрібні горішки білочки.

— Наскільки я знаю, білки теж підтримують Ріана, — пискнула Кіко.

— А що таке горішки білочки? — утрутилася Нікола.

Разом із ними у водоспаді зникли інші першокурсники: Аджа, Валентина, Боссам, Берт, Беккет, а також Раван, Векс, Мона, Дот і решта — вони квапилися вийти, а тим часом у тронній залі залишилися лише король-кіт і ті троє, хто знав його найкраще: Тедрос, його принцеса та його супротивниця.

Остання позіхнула.

— От і гаразд, усе владнано, — видихнула Софі, притулившись до оксамитової стіни й змусивши світлячків марширувати довкола себе. — Я хочу огіркового салату, зануритися в ванну з піною й добряче поспати в теплому ліжечку.

— Не цього разу, — промовив Різник, він повісив ланцюжок Софі собі на шию. — Ви троє маєте найважче завдання. Ось чому я притримав його, до того як ми залишилися самі. Бо це основна місія. Яка домінує над іншими. Місія, яка має бути виконана, якщо Тедрос хоче повернути собі трон.

Софі стиснула губи, поглядаючи на Агату.

Але кіт дивився лише на принца.

— Ти маєш дізнатися, чому Екскалібур не дав тобі витягнути себе з каменя, — промовив кіт.

Різник повернувся до Агати й Софі.

— І ви обидві маєте йому допомогти.

— Це не місія. Це глухий кут, — вишкірився Тедрос, хитаючи головою. — Я намагався витягнути меч. Я випробував усе. А потім незнайомець витягнув його одним рухом. Я запитував про це Мерліна, і він теж не мав відповіді, окрім якоїсь божевільної загадки про необхідність «викопати» мого батька. Я зламав мозок, аби зрозуміти хоча б щось, але так нічого й не втямив. Бо все це безглуздя! Як я маю дізнатися, про що думає Екскалібур? Як я маю второпати хід думок меча?

— Так само, як це робили Мерлін і професорка Даві, перш ніж їм завадили, — озвався Різник.

Раптом його очі спалахнули, торбина на плечі Агати розкрилася, і звідти вилетіла кришталева куля, м’яко приземлившись у котячі лапи.

— Бо поки ви були на ваших пошуках слави четвертого курсу, Мерлін і Клариса Даві вели власні пошуки, — пояснив кіт, піднімаючи скляну сферу. — А саме використовуючи кристал Даві, аби визначити, чому Тедрос провалив коронаційне випробування. Виявилося, що розбита кришталева куля дозволяє робити речі, що звичайна кришталева куля не може. Працююча куля — це вікно в часі. Але Мерлін і Даві цілком випадково виявили, що розбита куля є чимось більшим, ніж вікно...

Різник нахилився.

— Це портал.

— Портал? — перепитали Софі й Агата.

— Портал, у який ви всі троє зараз пройдете, — пояснив Різник. — Ризики вкрай великі. Ми бачили, як це вплинуло на Декана Добра.

Кіт глипнув на Тедроса.

— Але зануритися в кришталевий світ — єдиний спосіб дізнатися правду про твого батька, меч і твою долю.

— Що ти маєш на увазі під «кришталевим світом»? — збентежено запитала Агата. — Це світ... усередині кришталевої кулі?

— Світ більший, ніж ти можеш уявити, — примружився Різник.

Тедрос насупився.

— Це безглуздя. Звідки ти знаєш, що знаходиться всередині кулі Даві?

— Звідки ти можеш знати, що бачили Мерлін і Даві? — запитала Софі.

Різник криво посміхнувся.

— Невже це не очевидно? — запитав він, розтягуючи слова.

Котячі зіниці перетворилися на чорні безодні. — Я ходив із ними.