Шторм

8 У жодному разі

Ґрейсон Толлівер обожнював Шторм. Так почувалася більшість людей, бо як інакше? Шторм не підступний і не злостивий, він не діє з розрахунку й завжди точно знає, що сказати. Він водночас існує всюди, на кожному комп’ютері на світі. Він у кожній домівці — дбайлива невидима рука на твоєму плечі. І хоча він здатен одночасно спілкуватися більш ніж з мільярдом людей, кожна людина має ілюзію, що він приділяє свою нероздільну увагу саме їй.

Шторм був найкращим другом Ґрейсона. Здебільшого тому, що він його виростив. Його батьки були «серійними батьками». Вони обожнювали саму ідею мати родину, але терпіти не могли ростити своїх дітей. Ґрейсон і його сестри були п’ятою родиною в його батька і третьою — в матері. Батьки швидко стомилися від нової партії нащадків, і коли почали скорочувати свої батьківські обов’язки, Шторм узяв цю роль на себе. Він допомагав Ґрейсонові робити домашні завдання, радив, як поводитися і що одягнути на перше побачення, — і хоча Шторм не міг бути фізично присутній на його випускному в школі, зате фотографував його з кожного можливого ракурсу і підготував доставку вишуканих наїдків, коли Ґрейсон повернувся додому. Цього не можна було сказати про його батьків, які відпочивали у Паназії, поїхавши в дегустаційній тур. Не з’явилися навіть його сестри. Вони обидві навчалися в різних університетах, і це був тиждень іспитів. Вони чітко дали зрозуміти, що очікувати на їхню появу на шкільному випускному — це чистий прояв егоїзму з боку Ґрейсона.

Але Шторм завжди був поруч.

— Я такий гордий за тебе, Ґрейсоне, — сказав йому Шторм.

— А ти те саме сказав мільйонам інших сьогоднішніх випускників? — запитав Ґрейсон.

— Лише тим, ким я справді пишаюся, — відповів Шторм. — А ти, Ґрейсоне, особливіший, ніж тобі здається.

Ґрейсон Толлівер не вірив, що він особливий. Не було жодних доказів, що він не звичайнісінький. Він вирішив, що Шторм просто, як завжди, його підбадьорює.

На нього ніхто не впливав і ніхто не примушував його обрати життєвий шлях служіння Шторму. Він сам зробив цей вибір. Він роками тримав у серці ідею працювати в управлінні взаємодії агентом німба. Він ніколи не розповідав про це Шторму, боячись, що той може не захотіти, щоб він це робив, або спробує відмовити. Коли Ґрейсон нарешті подав заяву в Мідмериканську академію німба, Шторм просто сказав: «Мені приємно», — а тоді дав контакти інших підлітків з такими ж планами, що жили в його окрузі.

Ґрейсон не чекав такого результату від спілкування з ними. Ті діти здалися йому надзвичайно нудними.

— То це так мене сприймають люди? — запитав він у Шторму. — Таким самим нудним, як і вони?

— Я так не думаю, — відповів Шторм. — Розумієш, багато хто починає працювати в управлінні взаємодії тому, що їм бракує креативності, щоб знайти справді варту їх професію. Інші почуваються безсилими і мають потребу відчути опосередковану владу. Якраз ці показують найнижчі результати, вони нудні й зрештою стають найменш ефективними агентами німба. А от такі, як ти, люди, що жадають служити, — це рідкість.

Шторм мав рацію: Ґрейсон справді хотів служити і хотів цього без жодного альтернативного мотиву. Він не бажав ні влади, ні престижу. Варто визнати, що йому була до вподоби ідея напрасованих сірих костюмів і небесно-блакитних краваток, які носили всі агенти німба, але це ніяким чином не впливало на його мотивацію. Просто Шторм стільки для нього зробив, що Ґрейсон хотів якось відплатити. Він навіть уявити не міг вищого покликання, ніж бути представником Шторму, піклуватися про добробут планети і працювати задля поліпшення життя людства.

Майбутні женці всього за рік навчання або досягають успіху, або ламаються, а от щоб стати агентом німба, потрібно пройти п’ятирічний процес. Чотири роки навчання, а тоді рік практики як агент-підмайстер.

Ґрейсон був готовий присвятити п’ять років підготовці — але, заледве провчившись у Мідмериканській академії два місяці, він дізнався, що йому перекрили шлях. Він вивчав історію, філософію, цифрову теорію і право, але його розклад раптом зник. З невідомої причини його викреслили з усіх навчальних курсів. Сталася помилка? Як таке могло трапитися? Шторм не робить помилок. Ґрейсон вирішив, що, можливо, розклад занять складали люди і тому могла трапитися помилка. Тож він пішов у шкільну адміністрацію, сподіваючись дістатися до істини.

— Ні, — сказав секретар без подиву чи співчуття. — Жодної помилки. Тут сказано, що ти більше не вивчаєш жодних предметів. Однак у твоєму файлі є повідомлення.

Повідомлення було просте й чітке. Ґрейсон Толлівер мав негайно з’явитися у місцеву штаб-квартиру управління взаємодії.

— Навіщо? — запитав він, але секретар лише знизав плечима і глянув на наступну людину в черзі, за плечем у Ґрейсона.

І хоча власне Шторму не потрібно було окремого кабінету, але він потрібен був його колегам. Філії управління взаємодії були в кожному місті й регіоні, задля збереження світу працювали тисячі агентів німба — і в них гарно виходило. Шторму вдалося досягти дечого унікального в історії людства: справді дієвої бюрократії.

Штаб-квартира управління взаємодії, чи, як його частіше називали, УВ, не була ані пишно оздоблена, ані занадто аскетична. В кожному місті це була будівля, яка гармоніювала з архітектурним оточенням. Насправді місцеву штаб-квартиру УВ часто можна було визначити, просто шукаючи найбільш гармонійний будинок.

У Фулкрумі — столиці Мідмерики — це була масивна будівля з білого граніту і темно-синього скла. Маючи шістдесят сім поверхів, будинок був приблизно однакової висоти з рештою середмістя. Агенти мідмериканського німба якось раз спробували переконати Шторм побудувати вищу вежу, щоб вразити населення і навіть світ.

— Мені непотрібно вражати, — відповів розчарованим агентам німба Шторм. — А якщо відчуваєте потребу увиразнити управління взаємодії, можливо, варто переглянути свої пріоритети.

Належним чином присоромлені, агенти мідмериканського німба повернулися до роботи, підібгавши свої уявні хвости. Шторм був влада без пихи. Навіть розчарувавшись, агенти німба надихнулися його непідкупною природою.

Ґрейсон почувався незатишно, проштовхуючись крізь обертові двері у викладений шліфованим мармуром вестибуль, — мармур був світло-сірий, як і всі костюми людей навколо. У Ґрейсона такого костюма не було. Найкраще, що він зміг підібрати, це трохи пом’ята пара штанів, біла сорочка і зелена краватка, яка з’їжджала набік, хай скільки він намагався її поправити.

Шторм подарував йому цю краватку ще кілька місяців тому. Ґрейсонові було цікаво, чи знав він про цю зустріч ще тоді.

Біля стійки реєстрації його зустріла молодша агентка. Вона була приємна та жвава і трохи занадто рішуче потиснула йому руку.

— Я щойно почала рік практики, — розповіла вона. — Маю сказати, що ніколи не чула, щоб первачка викликали у штаб-квартиру.

Говорячи, вона безперестанку тиснула йому руку. Ситуація почала видаватися ніяковою, і він почав роздумувати, щó буде гірше: дозволити дівчині продовжити калатати його рукою чи висмикнути долоню з її хватки. Ґрейсон нарешті звільнив свою руку, вдавши потребу почухати носа.

— Ви зробили щось або надзвичайно хороше, або надзвичайно погане, — зронила агентка.

— Я нічого не зробив, — мовив він, але вона точно йому не повірила.

Вона провела його до комфортної зали, яку обставили двома шкіряними кріслами з високими спинками, книжковою полицею з класичними томами і всілякими дрібничками, а посередині стояв кавовий столик зі срібною тарілкою печива до чаю і таким самим глечиком крижаної води. Це була стандартна приймальня, спроєктована для випадків, коли у справи Шторму варто було додати трохи людяності. Ґрейсона це занепокоїло, бо він завжди розмовляв зі Штормом напряму. Він не міг навіть уявити, про що йтиметься.

За кілька хвилин зайшов і назвався агент Трекслер — худорлявий агент німба, який уже здавався втомленим, хоча день щойно почався. Цей чоловік належав до тієї першої категорії, про яку говорив Шторм. Без запалу.

Він сів навпроти Ґрейсона і почав теревені ні про що.

— Сподіваюся, ви легко нас знайшли, ля-ля-ля. З’їжте кексик, вони дуже смачні, ля-ля-ля.

Ґрейсон був певен, що цей чоловік казав те саме всім, кого приймав. Нарешті він перейшов до справи.

— Ви здогадуєтеся, чому вас сюди викликали? — запитав він.

— Ні, — озвався Ґрейсон.

— Звісно, це й не дивно.

«Тоді навіщо взагалі питати?» — подумав Ґрейсон, але не посмів сказати це вголос.

— Вас викликали сюди, бо Шторм хотів нагадати вам про правила агенції стосовно діяльності женців.

Ґрейсона це образило, і він навіть не намагався цього приховати.

— Я знаю правила.

— Так, але Шторм попросив мене нагадати їх вам.

— А чому Шторм не нагадав мені особисто?

Агент Трекслер роздратовано зітхнув. Він, напевно, часто так робив.

— Кажу ж, Шторм побажав, щоб вам їх нагадав я.

Вони зайшли в глухий кут.

— Ну гаразд, — мовив Ґрейсон. Усвідомивши, що його розчарування перетнуло межу до неповаги, він відступив. — Я вдячний, що ви особисто цим зацікавилися, агенте Трекслер. Можете вважати, що ви все мені нагадали.

Він потягнувся по свій планшет.

— То пройдемося по правилах?

Ґрейсон повільно вдихнув і затримав подих, бо якби цього не зробив, то міг закричати, як видихатиме. Що собі думав Шторм? Коли Ґрейсон повернеться до своєї кімнати в гуртожитку, то матиме з ним приємну й довгу розмову. Він не боявся сперечатися зі Штормом. Насправді вони постійно це робили. Шторм, звісно ж, завжди перемагав — навіть коли програвав, бо Ґрейсон знав, що він робить це навмисне.

— Пункт перший. «Відділення женців від держави…» — почав Трекслер і читав майже годину, зрідка питаючи в Ґрейсона: «Ви не заснули?» і «Вам це зрозуміло?». Ґрейсон або кивав, кажучи «так», або дослівно повторював Трекслерові слова, відчуваючи, що від нього очікують саме цього.

Коли Трекслер нарешті закінчив, то, замість відкласти свій планшет, відкрив два фото.

— А тепер тест.

Він показав Ґрейсонові фото. На першому той одразу ж упізнав жницю Кюрі — її видавали довге срібне волосся й лавандова мантія. На другому була дівчина його віку. Її бірюзова мантія була свідченням того, що вона теж жниця.

— Якби Шторм мав законне право, то попередив би жницю Кюрі та жницю Анастасію, що їхнім життям загрожує серйозна небезпека. Вона полягає в тому, що існує вірогідність не отримати відродження, — мовив агент Трекслер. — Якби Шторм чи один з його агентів попередив їх про це, то порушенням якого пункту закону про відділення женців від держави це могло б стати?

— Ем… пункт п’ятнадцять, параграф два.

— Насправді пункт п’ятнадцять, параграф три, але досить близько, — він відклав свій планшет. — А які наслідки для студента академії німба, якщо він попередить двох женців про цю загрозу?

Якусь мить Ґрейсон мовчав: на саму думку про таке в нього похолола кров.

— Відрахування з академії.

— Назавжди, — додав Трекслер. — Студент більше ніколи не зможе подати документи до тієї чи будь-якої іншої академії німба.

Ґрейсон опустив погляд на невеличкі кекси до чаю. Він радів, що нічого не їв, бо міг би виблювати їх в обличчя агента Трекслера. Але, знову ж таки, якби таке трапилося, він би почувався значно краще. Він уявив, як блювотиння крапає зі зморщеного обличчя агента Трекслера. Це майже викликало в нього посмішку. Майже.

— Тож ми чітко визначили, що ви за жодних обставин не попереджатимете жниць Анастасію та Кюрі про небезпеку?

Ґрейсон награно знизав плечима.

— Як я можу їх попередити? Я навіть не знаю, де вони живуть.

— Вони живуть у досить відомій історичній резиденції під назвою «Потік», і її адресу знайти нескладно, — розповів йому агент Трекслер, а тоді провадив далі, наче Ґрейсон не почув його з першого разу. — Якщо ви попередите їх про цю небезпеку, про яку ви тепер знаєте, на вас чекатимуть обговорені нами наслідки.

На цьому агент Трекслер, навіть не попрощавшись, швиденько пішов готуватися до наступного прийому.

Коли Ґрейсон повернувся до своєї кімнати в гуртожитку академії, було вже темно. Його сусіда — майже такий самий жвавий хлопчина, як і молодша агентка німба, яка трусила йому руку, — ні на мить не замовкав. Ґрейсон хотів ляснути його по пиці.

— Викладач з етики загадав нам проаналізувати судові справи ери смертності. Мені дісталося щось під назвою «Браун проти Ради з питань освіти», хай що воно таке. А викладач з цифрової теорії хоче, щоб я написав статтю про Білла Ґейтса — не про женця, а про справжнього чоловіка. І навіть не питай про філософію.

Ґрейсон не зупиняв його торохтіння, але не вслухався. Натомість він ще раз повторив у голові все, що трапилося в УВ, наче переоцінка допоможе якось це змінити. Він знав, чого від нього чекають. Шторм не може порушувати закон. А він може. І звісно ж, агент Трекслер підкреслив: якщо Ґрейсон це зробить, то будуть суворі наслідки. Ґрейсон вилаяв власне сумління, але він був такою людиною, що просто не міг не попередити жниць Анастасію та Кюрі, хай які будуть наслідки.

— Ти сьогодні отримав якісь завдання? — запитав у нього сусіда-базікало.

— Ні, — категорично заявив Ґрейсон. — Я отримав щось протилежне від завдання.

— Пощастило.

Ґрейсон чомусь зовсім не почувався щасливим.