Шторм

7 Кістлявий, з потенціалом

Тайґер Салазар досяг успіху!

Раніше він марнував час і даремно займав простір, а тепер йому платили за професійне марнування часу і займання простору! Він навіть уявити не міг кращого для себе життя — і після спілкування з женцями він зрозумів, що хтось із них його зрештою помітить. Він вирішив, що йому можуть простягнути руку й надати річний імунітет. Тайґер ніколи не очікував, що один з них може запропонувати йому постійну роботу. А тим більше жниця з іншого регіону!

— Ви розважали нас на торішній вечірці, — сказала жінка по телефону. — Нам сподобався ваш стиль.

Вона запропонувала йому вдвічі більше грошей, ніж він заробляв зараз, повідомила адресу і коли прибути.

Зійшовши з потяга, Тайґер одразу ж зрозумів, що вже не в Мідмериці. Офіційною мовою техаського регіону є англійська смертних з якимось мелодійним акцентом. Вона достатньо схожа на мову загального спілкування, щоб Тайґер міг її розуміти, але така важка праця виснажила його мозок. Це наче розмовляти з Шекспіром.

Усі вдягалися трохи інакше і прикольно походжали з пихатим виглядом, до якого він зможе звикнути. Тайґерові було цікаво, скільки він тут пробуде. Якщо достатньо довго, то зможе придбати собі те авто, якого ніколи б не дістали йому батьки, тож не доведеться постійно користуватися публікарами. Зустріч відбувалася в місті під назвою Сан-Антоніо, і за наданою адресою виявився пентгауз у хмарочосі, з краєвидом на невелику річку. Тайґер вирішив, що вечірка могла вже початися. І вона безперервна. Так це було як ніколи далеко від істини.

Двері йому відчинив не слуга, а жниця. Жінка з темним волоссям і незначними паназійськими рисами, і вона видавалася знайомою.

— Я так розумію, ти — Тайґер Салазар.

— Правильно розумієте.

Він зайшов усередину. Апартаменти були пишно оздоблені, хоча він цього чекав. А от чого він не чекав, то це цілковитої відсутності гостей. Але як колись він сказав Рованові, він зазвичай іде туди, куди ведуть його події дня. Він прийме все, що трапиться на його шляху.

Він гадав, що після довгої подорожі жниця запропонує йому попоїсти чи, може, випити, але цього не трапилося. А натомість вона його оглянула з голови до ніг, як худобу на аукціоні.

— Мені подобається ваша мантія, — сказав він їй, вирішивши, що підлабузництво не зашкодить.

— Дякую, — відповіла вона. — Зніми, будь ласка, сорочку.

Тайґер зітхнув. Тож це буде саме така зустріч. І знову він був як ніколи далеко від істини.

Коли сорочки не залишилося на його тілі, жниця почала оглядати його прискіпливіше. Вона змусила його напружити біцепси і помацала їх на твердість.

— Кістлявий, — мовила вона, — але потенціал маєш.

— Тобто «кістлявий»? Я тримаю себе у формі!

— Недостатньо, але це можна просто виправити.

Тоді вона відійшла назад, ще якусь мить його порозглядала і сказала:

— Тебе б ніхто одразу не обрав за фізичними даними, але за теперішніх обставин ти пасуєш ідеально.

Тайґер очікував на продовження, але вона нічого більше не сказала.

— Для чого конкретно я пасую ідеально?

— Дізнаєшся, коли прийде час.

А тоді він нарешті допетрав, і його цілком заполонили емоції.

— Ви обираєте мене своїм учнем!

Вона вперше широко посміхнулася.

— Можна й так сказати.

— О Боже, це найкраща новина на світі! Ви не розчаруєтеся. Я швидко вчуся, і ще я розумний. Ну, тобто не академік, але хай це не вводить вас в оману. Мізків у мене хоч греблю гати!

Вона підійшла на крок до нього і посміхнулася. Промінь світла потрапив на смарагди на яскравій зеленій мантії, і ті засяяли.

— Повір мені, — заговорила жниця Ренд, — під час цього навчання твої мізки взагалі не матимуть значення.