Шторм

43 Скільки потрібно мешканців Ендури, щоб закрутити лампочку?

Наступного ранку не знадобилося жодних будильників. Наповнених стражданнями й люттю зойків Ґоддарда було достатньо, щоб збудити навіть зібраного.

— Що трапилося? Що відбувається? — жниця Ренд вдала, що спить, коли залунала Ґоддардова тирада. Направду вона взагалі не лягала. Вона всю ніч лежала, чекаючи. Слухаючи. Щомиті чекаючи почути звуки — свідчення того, як тікає Рован — навіть якщо це будуть глухі удари, з якими охоронці падають на землю. Але він був майстерний. Занадто майстерний, щоб узагалі долинули хоч якісь звуки.

Двоє тимчасово мертвих охоронців лежало біля дверей у підвал, а парадні двері були насмішкувато відчинені. Рован зник не одну годину тому.

— Ні-і-і! — волав Ґоддард. — Це неможливо! Як це могло трапитися?

Він злетів з котушок — і це було пречудово!

— Мене не питайте — це не мій будинок, — сказала Ренд. — Можливо, тут є таємні двері, про які нам не відомо.

— Брамсе! — він обернувся до чоловіка, який щойно, спотикаючись, зайшов у його кімнату. — Ти ж казав, що підвал надійний!

Брамс недовірливо дивився на охоронців.

— Так і є! Було! Єдиний спосіб увійти чи зайти — це мати ключа!

— То де ключ? — максимально невимушено запитала жниця Ренд.

— Він саме от… — але він зупинився, бо ключ не висів у тому місці на кухні, куди він показував. — Він був тут! — наполягав Брамс. — Я сам його туди повісив, коли ходив до хлопця минулого вечора.

— Закладаюся, що Брамс узяв ключа з собою туди — а Рован дістав його так, що Брамс навіть не знав, — припустила Ренд.

Ґоддард злісно на нього витріщивсь, і Брамс міг лише затинатися.

— От вам і відповідь, — сказала Ренд.

Тоді Ренд помітила вираз Ґоддардового обличчя. Після цього, здавалося, з кімнати зникло все тепло та світло. Айн знала, що означає той вираз, і відійшла, коли Ґоддард почав пропікати очима Брамса.

Брамс підняв догори руки, намагаючись заспокоїти Ґоддарда.

— Роберте, прошу — ми маємо розглянути це раціонально!

— Раціонально, Брамсе? Я покажу тобі раціональність!

Тоді він витягнув зі складок своєї мантії ножа, увігнав Брамсові в серце і мстиво покрутив, перш ніж витягнути.

Брамс упав, навіть не крикнувши.

Ренд була шокована, але не нажахана. Вона вважала, що це надзвичайно вдалий поворот подій.

— Вітаю, — мовила вона. — Ви щойно порушили сьому заповідь женця.

Ґоддардова лють нарешті почала поступово згасати.

— Це бісове імпульсивне тіло… — сказав він — але Ренд знала, що вбивство Брамса відбулося через його голову, а не серце.

Ґоддард почав наполегливо походжати туди-сюди, оголошуючи план.

— Ми повідомимо гвардійцям клинка про втечу хлопця. Він убив охоронців — ми можемо сказати, що й Брамса теж убив.

— Справді? Просто в день проведення слухання ви повідомите великим згубникам, що не лише таємно привезли на острів злочинця в розшуку — а й дали йому втекти?

Ґоддард аж загарчав, усвідомивши, що має залишити в таємниці всю цю справу.

— Ось що ми зробимо, — мовила Ренд. — Ми сховаємо тіла в підвалі та здихаємося після слухання. Якщо їх узагалі не доставлять у центр відродження, тоді ніхто не дізнається, щó з ними трапилося, — тобто лише ми з вами знатимемо, що Рован Даміш узагалі тут був.

— Я сказав Ксенократові! — горлав Ґоддард.

Ренд знизав плечима.

— І що? Ви могли блефувати. Гратися. Це цілком у вашому стилі!

Ґоддард усе зважив і нарешті кивнув, погоджуючись на запропонований Ренд варіант.

— Так, ти маєш рацію, Айн. У нас є важливіші турботи, ніж кілька мертвих тіл.

— Забудьте про Даміша, — додала Ренд. — Усе йтиме за планом навіть без нього.

— Так. Так і є. Дякую, Айн.

Тут почало миготіти освітлення, і Ґоддард на це усміхнувся.

— От бачиш? Наші зусилля принесли плоди. Який же це буде день!

Він залишив Ренд, щоб та зайнялася тілами, і вона зробила це, затягнувши їх у підвал і відмивши всі сліди крові.

З тієї миті, коли вона звеліла Рованові нейтралізувати охорону, вона знала, що їх не можна оживляти. Тимчасово мертві мали стати такими назавжди — бо вони знали, що саме вона останньою навідалася до Рована.

А щодо Брамса, то вона не тужила через його зникнення з цієї планети. Вона не могла навіть уявити женця, який більше за нього заслуговував на смерть.

Вона вже поквиталася з Ґоддардом, а той про це навіть не знав. І не лише про це, але й про те, що вона тепер тут головна. Він навіть не усвідомлював, як, дозволивши їй приймати рішення, щойно передав їй значну частину своєї влади. Для високоповажної жниці Айн Ренд усе на світі стало чудово і мало лише покращуватися.

Рованові лестило, що Ренд вважала, наче він може втекти з острова, але вона його аж занадто переоцінила. Він був справді кмітливий і, можливо, винахідливий — але, щоб утекти з Ендури без допомоги, мусив володіти магією. Чи, можливо, їй було байдуже, піймають його чи ні — якщо цього тільки не зробить Ґоддард.

Ендура була ізольована: найближча суша — це Бермуди, а цей острів більш ніж за тисячу миль від них. Всі літаки, човни і субмарини, які тут перебувають, належать тому чи іншому женцю. Навіть на світанку на пристані й аеродромі кипить робота і кишить гвардійцями клинка. Тут більше охорони, ніж на конклаві. Ніхто не з’являється на Ендурі й не покидає її без старанної перевірки документів — навіть женці. В усіх інших частинах світу Шторм може впізнати будь-кого й будь-коли, тож заходи безпеки мінімальні, але не в Цитаделі женців. Тут проводять старомодні огляди.

Рован міг покластися на удачу — міг дочекатися вдалої можливості та проїхати зайцем, але внутрішній голос постійно підказував цього не робити — і недарма.

«Ти мусиш вибратися з Ендури до початку слухання».

Йому ніяк з голови не виходили слова жниці Ренд. Їхня наполегливість.

«Якщо Ґоддард програє, то буде ще гірше».

Що вона такого знала, чого не знав Рован? Якщо на горизонті цього дня виднілося щось темне, то він не міг це просто так залишити. Він мав знайти спосіб попередити Сітру.

Тож замість утекти він розвернувся й пішов назад у більш заселену частину острова. Він знайде Сітру й попередить її про якусь таємну змову Ґоддарда. А тоді, після слухання, вона зможе вивезти його з острова — якщо необхідно, то просто під носом у жниці Кюрі, хоча він підозрював, що Кюрі не здасть його великим згубникам, як планував зробити Ґоддард. Хоча вона, звісно, може фізично викинути його з літака, але це краще, ніж постати перед Цитаделлю женців.

На світанку жниця Анастасія лежала в розкішному ліжку, в якому мала гарно виспатися, але як і зі жницею Ренд, тієї ночі вона б не заснула, хай як їй було комфортно. Вона сама ініціювала це слухання, тобто вона муситиме постати перед великими згубниками Світової ради і представити свою справу. Женці Сервантес і Кюрі як слід її натренували. Хоча Анастасія не мала ораторського таланту, вона могла бути переконливою завдяки пристрасті й логіці. Якщо їй усе вдасться, то вона увійде в історію як жниця, яка завадила Ґоддардові повернутися.

— Важливість цього не можна недооцінювати, — сказала їй Марі — наче й так було недостатньо стресу.

За підводним вікном метався разючий косяк невеличких срібних рибок, заповнюючи краєвид, наче рухома фіранка. Анастасія взяла пульт управління, щоб тепер, після настання світанку, побачити, чи зможе додати в цю картину трохи кольору, але планшет завмер. Ще одна помилка. І не лише це: вона зрозуміла, що нещасні рибки опинилися запрограмовані в постійній конфігурації, змушені повторювати ті самі зиґзаґоподібні рухи — принаймні доки не виправлять помилку.

Але її не виправлять.

І помилки лише погіршувалися…

На сміттєпереробному заводі острова продовжував підніматися тиск у системі, й техніки не могли визначити причини.

На підводному рівні постійно давали збій масивні ядерні двигуни, які втримували острів на місці, спричиняючи повільне його обертання, і тому на ньому не могли сісти літаки.

А в комунікаційному центрі почав перериватися зв’язок із супутником на великій землі, спричиняючи перешкоди під час дзвінків і перегляду телебачення та дратуючи населення острова.

На Ендурі траплялися проблеми з технікою. Зазвичай це були незначні перешкоди, що змушували женців сумувати за втручанням Шторму. Тож у жнецькій спільноті часто жартували про Ендуру та її постійне населення.

Кількість технічних неполадок і майже провалів зростала впродовж останніх трьох місяців, але як омар, що повільно вариться в каструлі, люди не могли усвідомити, наскільки серйозною стала ситуація.