Шторм

32 Смиренні в нашій самовпевненості

Ранок проведення зимового конклаву був морозний, але тихий: то було сьоме січня Року хижака. Це був природний холод — Шторм не підправляв для женців метеорологічних умов. Були часи, коли женці скаржилися щодо поганої погоди й наполягали, що Шторм улаштував це їм на зло; це було сміховинно, але деякі люди не можуть утриматися, щоб не приписати йому людських недоліків.

На зимовому конклаві було значно більше гвардійців клинка, ніж зазвичай. Їхньою первинною метою завжди було підтримувати лад у натовпі й переконатися в тому, що женці зможуть вільно піднятися до ратуші кам’яними сходами. Однак цього разу цілий стрій гвардійців оточив сходи з обох сторін, плечем до плеча, а позаду розчарована юрба ледь могла мигцем побачити женців, які проходили повз.

Деякі люди проривалися, щоб зробити фото чи насмілитися торкнутися жнецької мантії. В минулому цих аж занадто несамовитих громадян відтягували назад із суворим поглядом і зауваженням і повертали в натовп. А сьогодні гвардійцям наказали повертати їх назад кулями. Лише кілька тимчасово загиблих людей, яких негайно повезли в центри відродження, змогло заспокоїти решту. Ось як підтримували лад.

Як з усім іншим, женці мали протилежні почуття з приводу додаткових заходів безпеки.

— Мені це не подобається, — нарікав жнець Солк. — Хіба ці чудові люди не повинні принаймні мати можливість бачити нас у всьому сяйві, а не лише коли ми тримаємо лезо, яким їх збираємо?

Жнець Брамс протиставив дещо цьому сентименту.

— Я аплодую мудрості верховного клинка за надання кращої охорони, — проголосив він. — Наша безпека має першочергове значення.

Жниця О’Кіф зауважила, що просто варто побудувати тунель і по ньому заводити женців, — і хоча вона говорила це з гумором, жнець Карнегі зауважив, що це її перша гарна ідея за багато років.

Напруження й розбіжності з’явилися ще до того, як женці зайшли в будівлю.

— Коли знешкодять женця Люцифера, все заспокоїться і стане, як раніше, — казав не один жнець — наче знищення месника в чорній мантії мало стати панацеєю від усіх бід.

Піднімаючись сходами, жниця в бірюзовому намагалася триматися так само гордо, як і жниця Кюрі, силкуючись прогнати з цього дня Сітру Терранову, щоб стати тут жницею Анастасією як усередині, так і зовні. Вона почула ремствування про женця Люцифера ще на сходах, але це радше її обнадіювало, ніж не хвилювало. Рован не лише й досі діє, але його справді називають женцем Люцифером — приймаючи як одного зі своїх, навіть якщо й несамохіть.

— Вони справді вірять, що коли спинять Рована, це вирішить усі проблеми Цитаделі женців? — запитала вона в жниці Кюрі.

— Дехто обирає не бачити ніяких проблем, — відповіла Марі.

Непроста правда полягала в тому, що розкол Цитаделі женців був глибший, ніж рана під час збирання. Існував новий лад, женці якого банально виправдовували свої садистичні апетити, і женці старої гвардії, які просторікували щодо того, як усе має бути, але не могли почати діяти, аби щось змінити. Зараз ці дві фракції вчепилися одна в одну мертвою хваткою, але жодна не могла загинути.

Як завжди, в ротонді розклали до сніданку подаровані пишні наїдки, і женці зібралися там перед початком конклаву в неформальній обстановці. Сьогоднішній ранковий банкет складався з буфету з морепродуктами, сервірованих з приголомшливою творчою майстерністю. Шматки копченого лосося й оселедця; бушелі креветок і устриць на льоду; майстерно випечені хлібини й численні різновиди сиру.

Анастасія гадала, що не голодна, але, побачивши такий банкет, навіть мертвий може спокуситися ожити для останньої трапези. Та вона все одно спершу вагалася й не починала куштувати, бо це було схоже на псування скульптури. Але решта женців, як хороші, так і погані, напали на їжу як піраньї, тож Анастасія теж піддалася і приєдналася.

— Це неофіційний обряд, який розпочався ще в старі часи, — розповіла жниця Кюрі, — коли всього тричі на рік навіть найбільш аскетичні та стримані женці без розкаяння піддавалися ненажерливості.

Марі привернула увагу Анастасії до різних груп женців і того, як вони скупчувалися у соціальні кліки. Ніде не було так добре видно роз’єднання, як тут, у ротонді. Женці нового ладу розпускали фактично відчутні флюїди — їхня пронизлива безсоромність помітно відрізнялася від більш приглушеної зарозумілості решти женців.

«Ми всі пихаті, — якось сказала Сітрі Марі. — Бо, зрештою, нас обрали тому, що ми найрозумніші й наймудріші. Найкраще, на що ми можемо сподіватися, це бути смиренними у своїй писі».

Оглядаючи натовп, Анастасія засмутилася, побачивши, як багато женців перешило свої мантії, щоб додати коштовне каміння — яке завдяки Ґоддардові, їхньому мученику, перетворилося на символ нового ладу. Коли Сітра вперше потрапила на конклав під час навчання, там було набагато більше незалежних женців, які не приєднувалися до жодної фракції, — але їх, здається, ставало дедалі менше, бо рівчачок на піску перетворювалася на ущелину, яка загрожувала проковтнути тих, хто не обрав сторону. Сітра з жахом дізналася, що високоповажний жнець Неру додав до своєї олов’яно-сірої мантії аметисти.

— Вольта був моїм учнем, — пояснив Неру. — Коли він перейшов на бік нового ладу, я сприйняв це як особисту образу… та коли він загинув у вогні в тоністському монастирі, я відчув, що маю заради нього стати неупередженим. Тепер мені подобається збирати, і це, як не дивно, не жахливо.

Анастасія занадто поважала праведного женця, щоб висловити свою думку, але Марі не збиралася мовчати.

— Я знаю, що ти турбувався про Вольту, — мовила жниця Кюрі, — але горе — це не виправдання аморальній поведінці.

Неру аж онімів, що й було на меті.

Вони їли поруч з женцями-однодумцями, і всі вони нарікали на напрямок, у якому рухається Цитадель женців.

— Ми не повинні були дозволити їм назватися «новим ладом», — сказав жнець Мандела. — В їхніх діях немає нічого нового. А обзивати «старою гвардією» тих з нас, хто продовжує дотримуватися чистоти засновників, просто принизливо. Ми маємо набагато перспективніше мислення, ніж ті, хто задовольняє свої первісні апетити.

— Нельсоне, ти не можеш говорити це, запихаючись фунтом креветок, — кепкував жнець Твен. І це розвеселило кількох інших, але Мандела не радів.

— Їжа на конклаві мала б компенсувати самозречене життя, — сказав Мандела. — А якщо є женці, які ні в чому собі не відмовляють, вона нічого не означає.

— Зміна — це добре, поки слугує для всезагального добра, — відреагувала жниця Кюрі, — але женці нового ладу ніякому добру не служать.

— Ми мусимо продовжувати боротися за праведну справу, — сказала жниця Меїр. — Ми маємо зберігати та прославляти переваги Цитаделі женців, дотримуватися найвищих етичних засад. Ми мусимо завжди збирати мудро й зі співчуттям, бо це і є центральним елементом нашого буття — і нам ніколи не варто сприймати відбирання життя як належне. Це тягар, а не задоволення. Це привілей, а не розвага.

— Гарно сказано, — погодився жнець Твен. — Я мушу вірити, що моральність переможе егоїзм нового ладу, — але тоді самовдоволено посміхнувся до жниці Меїр. — Хоча, звісно, Голдо, це звучить так, наче ти змагаєшся за посаду верховного клинка.

На це вона щиро розсміялася.

— Я б не хотіла цієї посади.

— Але ж ти чула невдоволені розмови, хіба ні? — запитав Твен.

Вона знизала плечима.

— То лише розмови. Я залишаю балачки для тих женців, які ще не повертали часу назад. А я занадто стара, щоб марнувати роки на дрібні домисли.

Анастасія обернулася до жниці Кюрі.

— Які невдоволені розмови? — хотіла знати вона.

Але жниця Кюрі поставилася до цього легкодумно.

— Що кілька років ходять чутки, що Ксенократ піде з посади верховного клинка, але він цього не робить. Гадаю, він сам пускає ці чутки, щоб точно залишатися в центрі загальної уваги.

І, підслухавши кілька інших дискусій, Анастасія зрозуміла, що йому все вдалося. Всі обговорення не про женця Люцифера стосувалися всіляких чуток про Ксенократа. Що він уже сам себе зібрав; що став батьком дитини; що під час відкручування віку назад з ним трапився трагічний інцидент, після якого він залишився в тілі трирічної дитини. Гіпотез було багато, і всім, здається, було байдуже, що деякі чутки безглузді. Це було частиною забави.

Через власну самовпевненість Анастасія гадала, що буде набагато більше розмов про замахи на їхні з Марі життя, але ця тема ледь зринала на радарах більшості женців.

— Хіба не було інформації, що ви обидві почали переховуватися? — запитав жнець Секвоя. — Це через женця Люцифера?

— Зовсім ні, — мовила жниця Анастасія набагато різкіше, ніж збиралася. Марі втрутилася, щоб вона не рила собі ще глибшу яму.

— Це була лише групка лихочинців. Нам довелося вести кочовий спосіб життя, доки їх не знайдуть.

— Ну, я радий, що все закінчилося, — мовив жнець Секвоя та повернувся до буфету по другу порцію.

— Закінчилося? — скептично кинула жниця Анастасія. — Ми й досі навіть не уявляємо, хто за цим стояв.

— Так, — спокійно відреагувала Марі, — і хай хто це був, він може просто зараз перебувати в ротонді. Краще вдавати байдужість.

Костянтин повідомив їм про свої підозри, що атаки міг організувати жнець і що Костянтин саме розробляв цей напрямок. Анастасія шукала його поглядом у переповненій ротонді. Його було неважко помітити, бо вирізнялася його малинова мантія — хоча на ній, на щастя, не було коштовного каміння. Костянтин продовжував зберігати нейтралітет, хай чого це вартувало.

— Рада, що у вас знову є очі, — підійшовши, сказала йому Анастасія.

— Вони ще й досі чутливі до світла, — мовив він. — Певно, мають прижитися.

— Є нові ниточки?

— Ні, — чесно відповів їй він, — але підозрюю, що під час цього конклаву на поверхню винирне лайно. Побачимо, як жахливо смердітиме змовою.

— То як оціниш свій перший рік?

Обернувшись, Анастасія побачила ще одного молодшого женця в мантії зі зношеної та спеціально обшарпаної бавовни. Це був жнець Моррісон. Його висвятили на один конклав раніше за неї. Він був привабливий і намагався вести переговори з Цитаделлю женців, використовуючи правила старших класів школи, і, навдивовижу, це привело його набагато далі, ніж думала Анастасія.

— Цей рік був… багатим на події, — сказала вона, не надто бажаючи вдаватися в подробиці.

Моррісон їй посміхнувся.

— Навіть не сумніваюся!

Вона спробувала вислизнути, але її обступила ціла когорта молодших женців, які, здавалося, з’явилися просто нізвідки.

— Я в захваті від того, як ти даєш людям відстрочку на місяць, — сказала одна дівчина, чийого імені вона не могла пригадати. — Я теж можу таке спробувати.

— То як воно, збирати зі жницею Кюрі? — поцікавився інший молодший жнець.

Анастасія намагалася бути ввічливою та терплячою, але почувалася ніяково, перебуваючи в центрі їхньої уваги. Їй хотілося мати друзів-однолітків у Цитаделі женців — але більшість молодших женців аж занадто сильно намагалася до неї підлеститися.

«Обережно, — після осіннього конклаву сказала Марі, — чи в тебе може з’явитися почет».

В Анастасії не було бажання тримати почет чи мати щось спільне з людьми, які його тримають.

— Нам варто збирати разом, — підморгнувши, запропонував жнець Моррісон, і це її лише роздратувало. — Було б весело.

— Весело? — перепитала вона. — То ти обираєш шлях нового ладу?

— Я обираю обидва шляхи, — мовив він і швидко виправився. — Тобто я не вирішив.

— Ну, коли вирішиш, дай знати.

І це була її остання фраза. Коли женця Моррісона висвячували, Анастасія гадала, що з його боку було прекрасно обрати для себе ім’я історичної постаті жіночої статі та запитала, чи може називати його Тоні. Він з неабиякою огидою повідомив їй, що назвався на честь Джима Моррісона — композитора і співака ери смертності, який помер від передозування. Сітра пригадала кілька його творів і сказала женцю Моррісону, що його історичний покровитель написав принаймні одну слушну річ, назвавши пісню «Люди дивні». Маючи на увазі людей, схожих на женця Моррісона. І відтоді він поставив собі за мету завоювати її своїм шармом.

— Моррісон, либонь, біситься, що з тобою хоче тусуватися більше молодших женців, ніж з ним, — за кілька хвилин сказала їй жниця Бейонсе, й Анастасія мало не відгризла їй голову.

— Тусуватися? Женці не тусуються. Ми збираємо і підтримуємо одне одного.

Це заткнуло жницю Бейонсе, але, здається, поставило Анастасію на ще вищий п’єдестал. Після цього вона пригадала слова женця Костянтина перед останнім нападом. Що Анастасія — не менша мішень, ніж Марі, бо має авторитет серед молодших женців. Вона не хотіла того авторитету, але не могла заперечувати, що він є. Можливо, вона колись до нього доросте і знайде спосіб правильно ним користуватися.

О 6.59 ранку — якраз перед тим, як мали відчинити мідні двері, щоб впустити на конклав мідмериканських женців, — прибув верховний клинок Ксенократ, розвіявши всі чутки про своє самозбирання чи про те, що він начебто став малюком.

— Дивно, що Ксенократ з’явився так пізно, — вголос роздумувала Марі. — Він зазвичай приходить одним з перших і якомога більше часу спілкується з іншими женцями.

— Можливо, просто не хоче відповідати на питання про женця Люцифера, — припустила Анастасія.

— Можливо.

Ксенократ чомусь уникав розмов під час тих кількох хвильок до початку, а тоді відчинилися великі мідні двері, й женці заповнили напівкруглу залу проведення конклаву.

Відкриття конклаву проходило, як зазвичай, і ритуали тягнулися безкінечно довго. Спершу оголошення імен, де кожен присутній жнець обирав десять жертв із його нещодавніх збирань, щоб офіційно увічнити їхню пам’ять, б’ючи в залізний дзвін. Тоді відбулося омивання рук, де женці символічно очищалися від чотирьох кривавих місяців. Під час навчання Сітра не бачила в цьому сенсу, але зараз, ставши жницею Анастасією, вона усвідомила, який глибокий емоційний і психологічний вплив може мати колективне очищення, якщо ти цілі дні забираєш життя.

Під час перерви в першій половині дня всі знову повернулися в ротонду, і поданий раніше сніданок замінили майстерно сервірованою безмежною кількістю кексів, й глазур на них мала однакові кольори з мантіями кожного женця Мідмерики. Це була одна з тих речей, які спершу здавалися гарною ідеєю і які вражали, але все рухнуло, коли стіл обступили женці, намагаючись знайти свій особливий кекс, часто дізнаючись, що хтось виявився не таким терплячим і вже його з’їв. Під час сніданку всі здебільшого віталися та про щось теревенили, а от упродовж цієї перерви розмови вже велися на серйозніші теми. Жнець Сервантес, який вів змагання з бокатору під час навчання Анастасії, тепер підійшов до неї обговорити соціальний статус, якого вона намагалася уникнути.

— Враховуючи, як багато молодших женців схиляється до нового ладу, дехто з нас гадає, що було б гарною ідеєю започаткувати комітет з дотримання традицій і вивчати доктрину — і, навіть важливіше, вивчати наміри — женців-засновників.

Анастасія чесно висловила свою думку.

— Звучить як гарна ідея, якщо вам вдасться залучити достатньо молодших женців.

— Саме тут потрібна ти, — сказав Сервантес. — Ми б хотіли, щоб це стало твоєю пропозицією. Ми гадаємо, що це зіграє важливу роль у створенні міцних підвалин у протидії новому ладу.

— А решта нас цілком тебе підтримає, — заговорила жниця Енджелоу, яка приєдналася до розмови.

— І якщо саме ти це запропонуєш, то найлогічніше, що саме ти й очолиш комітет, — провадив жнець Сервантес.

Анастасія ніколи не думала, що матиме можливість так швидко після висвячення потрапити в комітет, а тим більше його очолити.

— Для мене честь, що ви вважаєте мене здатною очолювати комітет…

— О, не лише здатною, — мовила жниця Енджелоу.

— Майя має рацію, — говорив Сервантес. — Ти, певно, єдина з нас, хто може зробити існування такого комітету доречним.

Думки, що такі досвідчені женці, як Сервантес і Енджелоу, так у неї вірять, аж п’янили. Сітра подумала про інших молодших женців, яких до неї тягнуло. Чи могла вона справді скерувати їхню енергію на вшанування намірів женців-засновників? Вона не знатиме, доки не спробує. Можливо, варто перестати уникати молодших женців і почати їх полонити.

Коли вони повернулися до зали проведення конклаву, Анастасія розповіла про цю ідею жниці Кюрі. Тій було приємно, що її протеже хотіли задіяти для такої важливої ролі.

— Саме час навчити молодших женців деяких значущих речей, — сказала вона. — Останнім часом вони аж занадто збайдужіли.

Анастасія готувалася запропонувати створення комітету трохи пізніше того дня — але всі плани Цитаделі женців полетіли шкереберть якраз перед перервою на обід.

Потому як женця Роквелла покарали, бо він зібрав забагато лихочинців, а жницю Ямаґуті похвалили за майстерність її збирань, верховний клинок Ксенократ зробив оголошення.

— Це стосується всіх вас, — почав він. — Як ви знаєте, я був верховним клинком Мідмерики ще з Року лемура…

В залі раптом запала цілковита тиша. Він не поспішав, почекавши, поки тиша трохи потримається, й лише після цього провадив.

— І хоча сорок три роки — це просто крапля у відрі, але це довгий період, аби щодня виконувати однакову роботу.

Анастасія обернулася до Марі та прошепотіла:

— До кого він узагалі звертається? ВСІ ми щодня виконуємо однакову роботу.

Марі на неї не шикнула, але й не відповіла.

— Зараз нелегкі часи, — сказав верховний клинок, — і я відчуваю, що можу краще служити Цитаделі женців на іншій посаді.

І тоді він нарешті дійшов до суті.

— З радістю повідомляю, що мене обрали наступником великого згубника Гемінґвея у Світовій раді женців: я стану ним після того, як Геміґвей завтра вранці сам себе збере.

А тепер у залі розгорілася балаканина, і Ксенократ почав стукати своїм молотком, щоб повернути всіх до порядку, — але після такого оголошення порядку було важко домогтися.

Анастасія обернулася до жниці Кюрі, але та сиділа так напружено й була така мовчазна, що дівчина не насмілилася поставити їй питання. А натомість розвернулася до женця Аль-Фарабі, який опинився з іншого боку.

— То що буде тепер? — поцікавилася вона. — Він призначить наступного верховного клинка?

— Хіба ви під час навчання не вчили парламентарні правила Цитаделі женців? — докорив їй жнець Аль-Фарабі. — Ми до кінця дня проведемо голосування за нового верховного клинка.

Після оголошення Ксенократа в залі жевріла тиха розмова, на рівні шепоту: женці швидко намагалися з’ясувати стосунки, створюючи й підтверджуючи існування альянсів. Тоді з іншого боку зали почувся голос.

— Я номіную високоповажну жницю Марію Кюрі на посаду верховного клинка Мідмерики.

Анастасія одразу впізнала цей голос, хоча якби й ні, женця Костянтина було важко не помітити в його малиновій мантії, коли він підвівся для оголошення номінації.

Анастасія одразу глянула на Марі, яка міцно заплющила очі, й Анастасія зрозуміла, що та саме тому була така напружена і мовчазна. Вона до цього готувалася. Вона знала, що її кандидатуру хтось висуне. Однак її мало здивувати, що це виявився Костянтин.

— Я приєднуюся до цієї номінації! — заволав інший жнець. Це був Моррісон, який швиденько зиркнув на Анастасію, наче її мало завоювати те, що він першим підтримав номінування жниці Кюрі.

Марі розплющила очі й похитала головою.

— Я маю відмовитися, — сказала вона — скоріше собі, ніж Анастасії, та коли почала підводитися, щоб це оголосити, Анастасія ніжно торкнулася її руки, щоб зупинити, як завжди чинила Марі, коли Сітра збиралася прийняти поспішне рішення.

— Не варто, — мовила Сітра. — Принаймні не зараз. Давайте глянемо, як усе піде.

Жниця Кюрі це обдумала і важко зітхнула.

— Можу гарантувати, що це не приведе ні до чого хорошого, — але вона все одно змовчала, приймаючи номінацію. Поки що.

Тоді підвелася жниця в інкрустованій турмалінами коралово-рожевій мантії і сказала:

— Я номіную женця Ніцше.

— Ну звісно, номінує, — з огидою відреагував жнець Аль-Фарабі. — Новий лад ніколи не втрачає можливості захопити владу.

Почали лунати такі крики підтримки й роздратування, що аж стіни затрусилися, а стукіт Ксенократового молотка лише додавав ритму злості. Номінацію женця Ніцше підтримав ще один жнець у інкрустованій коштовностями мантії.

— Чи будуть інші номінації, перш ніж ми зробимо обідню перерву? — закричав верховний клинок.

І хоча номінували женця Трумена — знаного своєю незалежністю, було запізно. Лінію фронту вже накреслили, і його номінування навіть не підтримали.