Пів короля

Високі ставки

Рипнули вхідні двері, і Ярві заціпенів. Почулися кроки в коридорі, і він нервово ковтнув слину. Двері до кімнати відчинилися, і Ярві, ледве дихаючи, ступив невпевнено до них…

Тримаючи долоні на руків’ях мечів, досередини пригинцем зайшли два раби. Плечисті інглінги зі срібними нашийниками. Ніхто наїжачився. Блиснула сталь вихопленого меча.

— Ні! — спинив його Ярві.

Він знав цих двох. Материні раби.

Наступної миті до кімнати разом із Сумаеллю позаду велично ввійшла Лайтлін.

Вона не змінилася.

Висока й сувора, золотаве волосся наолієне й укладене в блискучі звої. Коштовні камені нечисленні, зате приголомшливих розмірів. Великий королевин ключ, ключ від ґеттландської скарбівні, зник, а замість нього на ланцюжку з’явився менший, оздоблений темними рубінами, наче краплинами крові.

Ярві важко було переконати товаришів у тому, що він король, а ось його мати без жодних зусиль виповнила вщерть невеличке приміщення королівською величчю.

— Побийте мене боги! — прохрипів Рульф і, стрепенувшись, опустився на коліна.

Сестра Овд, Джауд, Сумаель і двоє рабів поквапливо приєдналися до нього. Ніхто став навколішки останнім, опустивши додолу і очі, і вістря меча. Стояти лишилися тільки Ярві та його мати.

Вона заледве чи звернула увагу на інших. Лише невідривно дивилася на Ярві, а той — на неї, немовби в кімнаті більше нікого не було. Мати підійшла до нього, не усміхаючись, але й не суплячись, і зупинилася за якийсь крок. Вона здалася йому такою вродливою, аж боляче було дивитися, і Ярві відчув, як в очах йому запекли сльози.

— Синку, — прошепотіла мати й пригорнула його до себе. — Синку.

Вона стиснула його міцно, до болю, і її сльози скропили йому волосся, а його — намочили їй плече.

Ярві повернувся додому.

Минув якийсь час, перш ніж мати відпустила його на відстань простягнутої руки й ретельно витерла сльози зі своїх щік. Ярві усвідомив, що більше не дивиться на неї знизу вгору. Отже, він виріс. У багатьох значеннях цього слова.

— Схоже, твоя подружка сказала правду, — мовила мати. Ярві поволі кивнув.

— Так, я живий.

— І навчився застібати пряжку на плащі, — вона смикнула, щоб перевірити. Плащ не розстібнувся.

Мати вислухала його розповідь мовчки.

Мовчки слухала про набіг на Амвенд і сплюндрування міста. Про Одемів підступ і довге падіння Ярві в жорстокі морські води.

Невже Ґеттландія матиме пів короля?

Мовчки слухала, як Ярві став рабом і як його продали, і лише очі її звернулися до ледь помітних шрамів на його шиї.

Це якась жалюгідна потолоч.

Мати мовчала, коли він утікав з «Південного вітру», коли поневірявся в снігах, коли бився за життя в ельфійських руїнах. Ярві весь час думав, яка ж хороша з цього могла б вийти пісня. Треба лише вижити й наказати скальдам покласти слова на музику.

У хорошій пісні всі герої не можуть лишитися живими.

А коли оповідь підійшла до смерті Анкрана, а потім і Шадікширрам, Ярві пригадав червоний від крові ніж у своїй руці, пригадав їхню хрипку боротьбу, і горло йому стислося. Він заплющив очі, не спроможний витиснути з себе ні слова.

Щоб битися з кимось, потрібно дві руки, а щоб ударити ножем у спину, досить і одної.

І тоді він відчув материну руку на своїй.

— Я пишаюсь тобою. І батько пишався б. Має значення тільки те, що ти повернувся до мене.

— За це треба дякувати цим чотирьом, — відказав Ярві, ковтаючи гіркий клубок.

Мати обвела його товаришів пильним поглядом.

— Я дякую вам усім.

— Нема за що, — буркнув Ніхто, не відриваючи очей від підлоги й ховаючи обличчя за заслоною сплутаного волосся.

— Це честь для мене, — відповів Джауд, схиляючи голову.

— Без нього ми теж усі б загинули, — пробурмотів Рульф.

— Усю дорогу він був головним болем, — озвалася й Сумаель. — Якби знаття, я б лишила його в морі.

— І де б ти тоді знайшла корабель, щоб дістатись додому? — вишкірившись до неї, запитав Ярві.

— Щось придумала б, — відказала вона, вишкірившись у відповідь.

Мати не всміхнулася разом із ними. Вона уважно вивчала їхні погляди, відзначаючи найтонші нюанси, а тоді примружила очі.

— Ким для тебе є мій син, дівчино?

Сумаель здивовано кліпнула, її темні щоки спаленіли.

— Ну…

Ярві вперше бачив, щоб їй забракло слів.

— Вона — моя подружка, товаришка по неволі, — утрутився він. — Вона важила життям заради мене, — він замовк на якусь мить і додав: — Вона — моя родина.

— Он як? — Мати й далі пильно дивилася на Сумаель, яка тим часом ретельно вивчала підлогу. — Отже, вона — і моя родина.

Правду кажучи, Ярві аж ніяк не був певен, ким вони є одне для одного, але з’ясовувати це перед матір’ю не мав жодного наміру.

— Тут багато чого змінилося.

Він кивнув головою в бік вікна. Знадвору долинали притлумлені молитви жерця.

— Тут усе пішло нанівець, — материні очі повернулися до нього, сповнені таким гнівом, якого Ярві в них іще не бачив. — Не встигла я зняти жалобу по твоїй смерті, як до матері Ґундрінг прилетів орел. Із запрошенням до Скекенгауза на весілля Верховного короля.

— Ти поїхала?

Мати пирхнула.

— Не мала й не маю бажання відвідувати цей захід.

— Чому?

— Бо за задумом праматері Вексен нареченою мала б стати я.

Ярві глипнув на неї великими очима.

— Отакої.

— Еге ж. Отакої. Вони прагнуть прикувати мене до ключа того струхлявілого старигана, щоб я пряла їм золото з соломи. Тим часом той гад, твій дядечко, зі своїм гадюченям перешкоджають мені на кожному кроці й докладають усіх зусиль, щоб зруйнувати все, що я тут збудувала.

— Ісріун? — дещо захриплим голосом пробурмотів Ярві. Він ледь не додав «моя наречена», але, глянувши на Сумаель, стримався.

— Я знаю, як звати цю паскуду, — буркнула мати. — І свідомо не назвала її на ім’я. Вони ламають угоди, над якими я працювала роками, в одну мить обертають здобутих із такими труднощами друзів на ворогів, відбирають товари в чужоземних купців і виганяють їх із ринків. Якщо вони мають на меті знищити Ґеттландію, то кращого способу годі вигадати. Ти бачив? Вони віддали мою карбівню на храм лжебогові Верховного короля!

— Cхоже на те…

— Єдине Божество стоїть над усіма іншими богами, так само, як Верховний король панує над усіма іншими володарями, — вона невесело реготнула. Ярві, почувши той сміх, аж здригнувся. — Я чиню їм опір, але змушена відступати. Поле битви для них незнайоме, але вони мають Чорний престол. І ключ від скарбівні. Я б’юся з ними щодня, усіма способами, усією зброєю, яку маю…

— Окрім меча, — кинув Ніхто, не підводячи голови.

Мати пройняла його гострим, як кинджал, поглядом.

— Прийде час і на меч. Але Одем дбає про свою безпеку. За його плечима все ґеттландське вояцтво. У мене ж — не більше чотирьох десятків надвірної сторожі. І ще Гурік…

— Ні, — перебив її Ярві. — Гурік служить Одемові. Він намагався мене вбити.

Мати здивовано глянула на нього.

— Гурік — мій Обраний Щит. Він ніколи б мене не зрадив…

— Мене він зрадив не вагаючись, — Ярві пригадав, як в обличчя бризнула Кеймдалева кров. — Повір мені. Ту мить я нескоро забуду.

Вона скреготнула зубами й поставила тремтливий кулак на стіл.

— Я накажу втопити його в болоті. Але щоб здолати Одема, нам потрібне військо.

Ярві облизнув губи.

— У мене є військо, і воно саме підходить.

— Невже замість сина до мене повернувся чарівник? Звідки ж це військо?

— З Ванстерландії, — відповів Ніхто. Залягла мертва тиша.

— Зрозуміло, — мати люто блимнула на сестру Овд. Та наважилася вибачливо всміхнутися, кахикнула й опустила погляд додолу. Мало хто не ховав очей перед Золотою Королевою. — Ти уклав союз із Ґром-ґіль- Ґормом? Із тим, хто вбив твого батька, а тебе продав у рабство?

— Він не вбивав батька. Я цього певен, — «принаймні на три чверті певен». — Це Одем убив твоїх чоловіка й сина, власних брата й небожа. Ми мусимо хапатися за тих союзників, яких приносить вітер.

— Яка Ґормова ціна?

Ярві зволожив язиком пересохлі губи. Слід було здогадатися, що від Золотої Королеви не сховається жодна деталь угоди.

— Я стану перед ним навколішки і буду його васалом.

У кутку сердито щось буркнув Ніхто.

Материне око сіпнулось.

— Що подумають ґеттландці про таку угоду з дияволом? Їхній король стає на коліна перед їхнім найненависнішим ворогом!

— Нехай думають що хочуть, коли Одем захлинеться лайном у вигрібній ямі. Краще бути королем на колінах, ніж жебраком на рівних ногах. Підвестися я зможу пізніше.

Усмішка торкнулася кутика її губ.

— А ти куди більше взяв від мене, ніж від батька.

— І пишаюся цим.

— І все ж. Ти збираєшся впустити цього різника в Торлбю? Перетворити наше місто на бійню?

— Він буде лише приманкою для Одемових воїнів, — відказав Ярві. — Вони полишать цитадель, а ми проберемося туди тунелями під скелею, опустимо Ревучу браму й нападемо на Одема, коли біля нього буде мало охоронців. Ти зможеш знайти достатньо надійних людей для цього?

— Можливо. Гадаю, що зможу. Але твій дядько не дурний. Що, як він не вскочить у пастку? Що, як залишить своїх людей у цитаделі й перечекає в безпеці?

— І заживе слави боягуза, коли Мечолам стоятиме під брамою і глузуватиме з нього? — Ярві нахилився до матері, дивлячись їй в очі. — Ні. Я був там, де тепер він, я знаю, як він думає. Одем лише недавно сів на Чорний престол. У нього немає великих перемог, які оспівували б скальди. Натомість лишилася пам’ять про мого батька й легенда про дядька Утіля, з якими його порівнюватимуть, — Ярві всміхнувся: хто-хто, а він добре знав, як воно — все життя бути в тіні кращого брата. — Одем ніколи не знехтує такою чудовою нагодою здійснити те, що не вдалося його братам. Перемогти Ґром-ґіль-Ґорма й показати себе могутнім військовим ватажком.

Мати всміхнулася ширше, і Ярві замислився, чи бодай колись вона дивилася на нього з таким захватом.

— Твоєму братові дістався повний набір пальців, але весь розум боги приберегли для тебе. Ти зробився вельми спритним і кмітливим, Ярві.

Схоже, застосоване належним чином співпереживання може бути смертельною зброєю.

— Роки, протягом яких я вчився на міністра, не минули марно. І все ж нам би не завадила допомога когось, хто близький до Одема. Ми могли б звернутися до матері Ґундрінг…

— Ні. Вона Одемова міністерка.

— Вона моя міністерка.

Мати похитала головою.

— У найкращому разі вона вагатиметься, кому лишатись вірною. Хтозна, що вона вважатиме вищим благом. У нас і без цього багато що може піти не так, як треба.

— Але ж і виграти ми можемо багато. Високі ставки — високий ризик.

— Атож, — вона підвелася, поправила спідниці й зачудовано глянула на Ярві. — Коли це мій улюблений син став гравцем?

— Коли дядько скинув його в море і вкрав спадкові права.

— Він недооцінив тебе, Ярві. Як і я. Але я рада дізнатися, що помилялася, — усмішка її щезла, а в голосі забриніли жорсткі нотки: — Одем за свою помилку заплатить криваву ціну. Посилай пташку до Ґром-ґіль-Ґорма, сестричко. Перекажи, що ми нетерпляче чекаємо на його прибуття.

Сестра Овд уклонилася мало не до землі.

— Авжеж, моя королево, але… щойно я це зроблю, назад вороття не буде.

Мати сухо реготнула.

— Запитай своєї наставниці, сестро. Я не з тих, хто повертає назад, — вона потягнулася через стіл і накрила сильною рукою немічну долоню Ярві: — Як і мій син.