Міжзір’я

12

— Сканування завершено, — сказав М-Бот. — Я вимкнув пристрої спостереження за будинком. Майже напевно мені вдалося визначити їх усі.

— Скільки їх було? — спитала я, оглядаючи горішній поверх будівлі, де клацала вимикачами й перевіряла шухляди.

— По два на кімнату, — відповів М-Бот. — Один — на виду, увімкнений до загальної мережі. Імовірно, якщо ви його знайшли б, вони вдали б, що страшенно здивовані, і сказали, що він призначений для автоматизації приміщення. Другий же, під’єднаний до окремої лінії, ретельно захований біля розетки.

— Вони запідозрять щось, коли виявлять, що ми їх відключили.

— Хіба що здивуються, що ми їх знайшли, але судячи з мого досвіду, який, звісна річ, складається з купи прогалин у пам’яті й напівспогадів, у подібних випадках ми маємо чемно ігнорувати їхні заходи стеження, а вони — наше втручання в них.

Увійшовши в приміщення, яке, вочевидь, слугувало кухнею, я гмикнула. Більшість шухляд були підписані. Виявилося, якщо піднести значок до напису, він зачитував його переклад. На одному крані була позначка «вода», на другому — «аміак», на третьому — «сольовий розчин». Схоже, це місце призначалося для різних видів.

М-Бот не помилився, коли казав про посадковий майданчик на даху посольства. Сівши там, він доєднався до датанету, місцевої інформаційної мережі, а я вирушила оглядати приміщення. Слимачку залишила в кабіні.

— Я зоставляю загальний відбиток в інформаційній мережі, — провадив М-Бот. — Маю надію, завдяки цьому — навіть якщо моніторять наші пошукові запити — вони не побачать, яку конкретно інформацію ми шукаємо. А її тут навдивовижу багато. Здається, Старшина майже не цензурує її, хоч пробіли все ж трапляються. Згадок про цитоніків ніде немає, а ще застереженнями уряд уриває будь-які обговорення про технологію гіперприскорення.

— Бо завдяки їй вони управляють своєю імперією, — сказала я, — контролюють, хто куди подорожує та з ким торгує. Підозрюю, що коли якийсь вид упадає в немилість, йому несподівано підвищують податок на пересування, або ж транспорт на їхню планету починає ходити набагато рідше.

— А ви, бачу, тямите в економіці, — зауважив М-Бот.

Я знизала.

— Подібним чином зі мною та мамою чинили в Підземеллях, не даючи влитися в суспільство й здобути справжню роботу.

— Цікаво. Здається, ви не помилилися щодо їхніх методів управління. А ще я знайшов дещо цікаве про розвиток їхніх технологій, особливо — те, що стосується голограм. Схоже, у цій галузі Старшина на одному рівні з вашим народом. Ніщо з того, що мені вдалося накопати, не вказує, ніби вони мають технології маскування й створення голограм, подібні до моїх.

— То-о… — протягнула я. — Тут немає портативних голографічних проекторів, як мій браслет?

— Ні. З того, що я бачу, вони навіть не підозрюють, що їм необхідно перевірити вас. Їм узагалі невідомо про існування такої технології.

— Гм. А в тебе вона звідки?

— Гадки не маю. А от штучний інтелект тут відверто недолюблюють. Тому, можливо… можливо, мене створили спеціально, щоб переховуватися. Не лише від Старшини, а й усіх решти.

Це мене дещо занепокоїло, бо я очікувала, що за межами Детриту всі літатимуть на таких зорельотах, як М-Бот.

— А все-таки, — вів далі він, — бажаєте почути короткий виклад інформації, яку я знайшов про Старшину?

— Мабуть, так.

— Отже, на чолі уряду є п’ять основних видів. З трьома ви навряд чи зустрінетеся, бо їхнє представництво на Міжзір’ї незначне, тому поки що забудьмо про камбріків, тенасі й текло. Найбільше вас цікавлять варвакси, яких ви продовжуєте вперто називати креллами. Це ракоподібні істоти в екзоскелетах. Іншими є діони, до яких належить Куна.

— Одні — червоні, інші — сині, — сказала я. — Це щось типу різних рас у людей?

— Не зовсім, — відповів М-Бот. — Радше це як розрізнення за статтю.

— Сині — хлопчики, червоні — дівчатка?

— Ні, їхня біологія відрізняється від вашої. Вони не мають статі, допоки не настане час розмножуватися. Для цього дві особини зливаються, утворюючи своєрідний кокон. Це дуже цікаво: для продовження роду на якийсь час дві особини стають третьою, яка вже після того набуває синього або червоного кольору. Одначе забарвлення може різнитися за інших обставин — скажімо, щоб показати, що особа не може розмножуватися. Бузковий колір означає, що вона ще не парувалася або ж покинула свою пару й шукає нову.

— Це дуже зручно, — сказала я. — Зовсім не так заплутано, як у нас.

— Переконаний, що, як органічна форма життя, вони все значно ускладнили, ніж я спромігся вам пояснити. Всі ви завжди намагаєтеся утрудняти все у взаєминах.

Я подумала про Йорґена, що, напевно, хвилювався за мене, хоч і наказав летіти. А як там Кіммалін, Кобб, мама й Ба?

Зосередься на завданні, подумала я. Вкради гіперприскорювач і повернися додому з порятунком, під схвальні вигуки друзів і гіркі ридання ворогів.

От лишень важко було зберігати такий бравий запал, коли я була тут, сама, глибоко в тилу ворога. Відчула себе відрізаною від світу, загубленою — немовби звернула не в той тунель, досліджуючи печери, і ліхтар перестав працювати. Я була наляканим малим дівчам, яке не знало, де воно і як повернутися додому.

Щоб відволіктися, продовжила оглядати посольство. Моя параноя змушувала про всяк випадок перевіряти кожнісіньке приміщення. Наступною кімнатою була вбиральня, де знайшлася безліч цікавих труб і пристроїв, призначених для різних типів анатомії. Це було захопливо й водночас огидно.

Залишила ванну й назад я поверталася через кухню. Там були різноманітні посуд і начиння, одначе харчів ніде не знайшлося. Отже, доведеться ретельно розподіляти запаси.

— Куна казали щось про право замовляти тут, — мовила я. — Можна попросити щось поїсти?

— Аякже, — відповів М-Бот. — Я саме знайшов сторінку з інформацією про поживні речовини й харчування. Треба пошукати щось, що вас не вб’є, але й таке, що замовила б типова представниця раси Аланік, не викликавши підозри. Наприклад… гриби?

— Ха! А я вже думала, ти облишив свою одержимість грибами.

— Відколи я перепрограмувався, щоб вважати вас своїм основним пілотом, та співпрограма почала запускатися рідше. Гадаю, мій потяг до каталогізації грибів пов’язаний з останнім наказом старого пілота, от тільки не розумію як. Хай там що, а вам замовити провізії?

— Але на день-два, — сказала я. — Сподіваюсь, я зможу швидко викрасти гіперприскорювач.

— Хіба не мудріше було б зробити велике замовлення, аби створити видимість, ніби ви тут надовго?

Трясця. Він явно мав у рази кращі розвідницькі навички, ніж я.

— Розумно, — сказала я. — Значить, так і зроби.

Сама ж спустилася сходами на другий із трьох поверхів будівлі. Там усі кімнати житлові, наспіх заставлені ліжками, які були в Аланікового виду: м’які, за формою схожі на гнізда й з подушками, розкладеними по всьому периметру. В одній кімнаті натрапила на великі чани й шафу, повну мотузок та іншого приладдя, що чіплялося на гачки в стелі й призначалося для видів, які жили на деревах. Декілька представників таких я бачила на вулиці.

— Продукти замовлено, — повідомив М-Бот. — Усі — сирі, бо я подумав, що ви захочете готуватимете самотужки, аніж їстимете те, що дадуть.

— Ти занадто добре мене знаєш.

— Мене запрограмовано аналізувати поведінку, — мовив він. — До речі, про це… Спенсо, мене непокоять деякі аспекти цього плану. Нам невідомо, який іспит необхідно скласти, щоб нас прийняли у флот Старшини. У тій інформації, що залишили для вас Куна, майже нічого про це не сказано.

— Думаю, це ми побачимо завтра самі. Як на мене, здача льотного іспиту — останнє, через що слід непокоїтися. Хоча б це я можу зробити без потреби щось удавати.

— Слушне зауваження. Проте рано чи пізно народ Аланік стурбує довга відсутність вістей від неї, і вони можуть запитати в Старшини, що з нею трапилося.

Клас. Наче мені й так бракувало стресу на цій місії.

— Думаєш, є якийсь спосіб відправити повідомлення на Детрит? — запитала я. — Можна було б передати інформацію Коббові, а він попросить Аланік, якщо та опритомніла, зв’язатися зі своїм народом замість нас.

— Це було б дуже зручно, — погодився М-Бот. — Тільки я не знаю, як це зробити.

— Ну то нащо тоді питаєш? — розсердилась я.

— Спенсо, я не хочу сперечатися й злити вас, а лише викладаю власне бачення нашого становища. Ми в надзвичайно небезпечній ситуації, і я хочу, щоб ми чітко усвідомлювали потенційні наслідки для себе.

Його правда. Сперечатися з ним — наче стіну лупити, що я, мушу зізнатися, могла інколи робити, коли бувала страшенно сердита. Але правди це не змінить.

Обійшовши перший поверх, я переконалася, що всі кімнати там були переговорними. Коли скінчила, піднялася на третій і зайшла на кухню, що вікном виходила на вулицю. Життя тут здавалося напрочуд спокійним: сади повсюди, пішоходи неспішно крокують у своїх справах.

Не вір їхньому миру, нагадала я собі. Не виказуй слабкості. Не дай себе обманути. Від самого прибуття мене зустріли брехнею. Мої співрозмовники вдавали, ніби не мають жодного стосунку до гігантської військової машини, яка прагне зруйнувати Детрит. Але я знала правду.

Узяла планшет і перечитала відомості про іспит, які залишили мені Куна. Як і казав М-Бот, інформації було небагато. На програму підготовки пілотів запланований груповий відбір, більшість запрошених — громадяни Старшини, щоправда, менші раси з другорядним громадянством, які не мали права служити у війську.

З якоїсь причини, Куна особисто звернулися до народу Аланік із проханням відрядити свого представника. За інструкцією, я мала прилетіти на власному кораблі й бути готовою до бою. У документі писалося, що в разі успішного складання іспиту, мені видадуть старшинський винищувач, на якому я вчитимуся воювати з делверами.

Зореліт Старшини — їхні технології. Якщо пощастить, він буде обладнаний гіперприскорювачем. У такому разі можна буде таємно його зняти й встановити у відповідний відсік М-Бота. І тоді ми помчимо додому.

Це був єдиний порятунок для мене — і мого народу. А по ходу справи, можливо, вийде зрозуміти нарешті, хто я така й чому делверів так ваблять цитоніки.

Якщо Старшина готує зброю, щоб боротися з ними, це завдання може виявитися навіть значнішим — і важливішим, — ніж ми вважали раніше, подумала я.

Я мусила це зробити. Загублена чи ні, уміла чи невміла, а я була зобов’язана впоратися із завданням. Йорґен казав, що довіряє мені. Значить, треба довести, хоч би й самій собі, що я гідна його довіри.

А почну з того, що вмію найліпше: іспиту з пілотування.