Міжзір’я

22

Вейпор обережно довела нас до лабіринту. Зблизька було видно стики, у яких з’єднувалися різні сегменти конструкції. Навколо нього не було хмари пилу, як у справжнього делвера. Тому цей досвід здавався ще буденнішим.

— Центр каже пильнувати перехоплювачів, — оголосила Вейпор. — Невже в делверів є спеціальні зорельоти, що нападають на тих, хто наближається.

— Не зорельоти, — буркнула Брейд. — Делвери керують кам’яними брилами, які ми називаємо жаринами, і які чіпляються за кораблями, намагаючись поцілити в них.

— Зрозуміло, — відповіла Вейпор. — Я запитала, і в центрі запевняють, що тут буде не так небезпечно, як на іспиті. Неймовірно, але, схоже, чиновники нарешті зрозуміли: якщо вбивати новобранців на тренуваннях, то вони дуже швидко закінчуються.

Я усміхнулася. Що більше говорила Вейпор, то приязніше звучала — і не викликала такого страху.

— Яке полегшення, — сказала я.

— Але я однаково пильнувала б, — відповіла вона. — Таких навчань Старшина не проводила аж із часів Людських війн. Але поки що повернімося до шикування.

Я зразу ж вирвалася наперед, зайнявши місце в голові строю. На жаль, решта не мала й дрібки мого бойового досвіду. Морріумур зависнули занадто далеко позаду, а Гешо намагався догнати мене, доки Вейпор не нагадала йому, що його корабель має залишатися по центру. А Брейд…

Брейд вирвалася далеко вперед, розбивши стрій. Трясця. Усі вони були майстерними пілотами самі по собі, але з нас не клеївся справжній загін. Ми не мали досвіду спільного бою. Кобб тижнями втовкмачував маневри в тугі голови «Небовисі». Він не допускав нас до бою, навіть зброєю користуватися забороняв, аж поки ми стільки разів прогнали тактику, що маневрували, як команда, — інстинктивно.

Це не раз рятувало нам життя, коли справи йшли не на нашу користь. А тут, щойно на нас понеслися дрони, які обладнані кам’яними корпусами — надто схоже на астероїди, — стрій розпався. Брейд кинулася в атаку, не дочекавшись наказу Вейпор. Морріумур відкрили вогонь, але… жоден постріл і близько не влучив, тож мені довелося покинути стрій, щоб вони ненароком не підбили мене. Та й, чесно кажучи, я робила все з дещо завеликим запасом, оскільки новий зореліт був не настільки чутливий, як М-Бот, і було важко звикнути до його маневровості.

Вейпор так захопилася комунікацією з нами, що зовсім забула про свій обов’язок — збивати з відстані ворожі кораблі, поки ми їх відволікаємо. Єдиним серед нас не зганьбився Гешо, чий корабель точно виконував усі маневри. Хай крихітне лисенятко з душею поета й полюбляло драматизувати, та екіпаж мало явно навчений. Йому вдалося збити чотири дрони.

Тут вони поводилися не так, як ті, з якими ми билися на Детриті. Їхнім операторам наказали не ухилятися, а летіти прямо, намагаючись таранити нас. Це було цілком логічно, позаяк вони імітували камені, які метає делвер. Мені відлягло від душі, коли я побачила, як один дрон підлетів упритул до Морріумура, але зупинився і — замість того, щоб врізатися — передав їм по радіо, що вони загинули. То, може, і справді в Старшині навчилися не застосовувати бойової зброї на навчаннях?

Ми заново вишикувалися для другого заходу, і знову Брейд негайно кинулася в атаку. Морріумур, вочевидь вважаючи, що орієнтуватися треба на неї, теж помчали в бій і мало не розбилися об дрон. Цього разу той не встиг вчасно зупинитися, але я загарпунила його й відтягнула назад. На знак подяки Морріумур запанікували й обстріляли мене. Гешо, відчувши, що його союзники в біді, вискочив наперед і почав гатити в усі боки.

На зв’язок зі мною приватним каналом вийшла Вейпор.

— Ого, — тихо сказала вона, — схоже… вони заплуталися.

— Заплуталися? Це ж бардак. Цій ескадрильї ще тренуватися й тренуватися.

— Якщо ви так вважаєте, переберіть командування на себе.

— Але ж командуєте ви.

— Я призначаю вас своєю заступницею, — мовила Вейпор. — Як ви виправили б становище? Мені просто цікаво.

Ну, клас. Загоном я ще не командувала. Проте… боляче було дивитися, як воюють інші. Хтось мав покласти цьому край, інакше від нас і сліду не залишиться.

— Що ви, телепні, витворяєте?! — вигукнула я в загальний канал. — Це найганебніше виправдання агресивної поведінки, яке я бачила! Брейд, вам наказали розчистити прохід, а не висмикувати противнику волосини з носа! Морріумуре, повертайтеся! Не треба відразу летіти за тим, хто порушує накази, це погана звичка. Гешо, літаєте ви добре, а от зі зброєю поводитеся, наче дитина з новою цяцькою. Усім розбити стрій. Шикуйсь заново!

Далі я тимчасово додала до загального каналу «Міри й ваги».

— Центре, — сказала я, — п’ятнадцятій ланці потрібні заняття з координування. Відкличте дронів і задайте знову їм вектор атаки. Не відправляйте їх, поки я не повідомлю, що ми готові.

— Даруйте? — перепитав голос. — Е-е-е… від вас вимагається прорватися в один із тунелів у…

— Я не підпущу свою команду до вашого тренажера, поки не побачу, що вона вміє літати організованим строєм! — крикнула я. — Усе, що я бачу зараз, це те, як вони власні зади від тунелю не відрізнять, через що застрягли в них так глибоко, що без буксира не витягнути!

Гешо тихенько порснув.

— Е-е-е… — озвався центр, — мабуть… мабуть, це можна зробити?

Моя група повернулася, дрони відступили. Брейд і далі гнала до лабіринту, тож я відкрила приватний канал із нею.

— Брейд, я серйозно. Вейпор призначила мене замість себе, і це наказ. Повертайтеся краще в стрій, а то я з вас шкіру спущу. Кажуть, за людські шкіри, якими прикрашають стіни, платять непогані гроші.

Знехотя Брейд розвернулася й полетіла до нас.

Це… Це справді я випалила? Я сиділа знеможена, а серце калатало, наче після перегонів. Навіть не збиралася казати нічого подібного. Воно просто якось… саме сталося.

Трясця. Почув би таке Кобб, він по підлозі зі сміху катався б. Поки інші шикувалися позаду, мені надійшов приватний виклик від Вейпор.

— Чудова робота, — сказала вона. — Хіба що, може, трошки занадто агресивно для цієї групи. Де ви навчилися так розмовляти?

— Я… е-е-е, вдома в мене був цікавий інструктор.

— Трошки знизьте градус, — запропонувала Вейпор. — Але я з вами згодна: спочатку тренування, і тільки потім у бій. Покажіть їм, як треба.

— Найважче на мене скинули? — спитала я.

— Хороший командир знає, коли призначити хорошого інструктора. У вас є досвід служби, тож ви точно знаєте, як правильно.

Я зітхнула, але, змушена визнати її правоту, взялася до справи. Поки загін шикувався, я пояснила їм одну з Коббових старих вправ. Він адаптував її для бою в космосі, відколи ми почали тренуватися за межами атмосфери. Вейпор тихенько зайняла своє місце, і вже незабаром усі навчилися літати організовано. Хай як неприємно мені було командувати, усі ці вправи я здатна виконувати із заплющеними очима, тому й могла найкраще спостерігати за всіма й підказувати.

Зовсім скоро вони все затямили. Зізнаюся, значно швидше, ніж «Небовись». У цих пілотів були гарні навички, їм просто бракувало звичайного військового вишколу.

Вейпор звикла працювати сама, вирішила я, коли ми тренували перегрупування нальоту, щоб заплутати ворога.

Морріумур були скромні, але раді навчатися. Гешо, звиклий бути головним, постійно дивувався, коли решта з нас не вгадувала його подальших кроків інстинктивно. Треба ще попрацювати над комунікацією.

Найтяжче було з Брейд. Літала вона найкраще з-поміж нас усіх, але постійно рвалася вперед. Занадто завзята.

— Не покидайте строю, — сказала я їй приватною лінією. — Не треба рватися наперед.

— Я людина, а ми агресивні, — відрізала вона. — Змиріться.

— Ще не так давно ви казали, що не росли серед людей, — зауважила я. — Звідки вам відомі їхні звички? Не можна розповідати, що ви не така, а тоді прикриватися вадами людської натури.

— Я намагаюся триматися, але знаю правду: колись я неминуче втрачу самоконтроль. Безглуздо планувати щось інше.

— Дурня це все й неправда, — кинула я. — Коли починала навчатися, я була безнадійна. Зривалася так часто, що за моїми вибухами можна було годинник звіряти.

— Правда? — перепитала Брейд.

— Правда. Якось я буквально напала на свого командира просто в класі. Але я все опанувала. Тому й ви зможете.

Вона не відповіла, та вже на наступному зальоті старалася більше. Дещо пізніше, коли ми зупинилися на обід, я зрозуміла, що найбільше вражена Морріумуром. У загальному вони винятково добре літали й прагнули вчитися. І хоч цілитися нормально ще не вміли, та Кобб часто повторював, що краще натренувати курсантів добре літати. Так вони матимуть більше шансів вижити й зможуть влучно стріляти потім.

Коли обід скінчився й ми повернулися в стрій, я підлетіла до Морріумура.

— На цьому заході більше пильнуйте, щоб залишатися в строю, — сказала я. — Вас постійно тягне з нього.

— Вибачте, — відповіли вони. — Я постараємося. А ще… пробачте, що мало не підбили вас.

— Отого разу? Пусте. Принаймні ви не намагалися мене вбити, це я точно знаю.

Вони гигикнули, хоч я і вловила напругу в їхньому голосі. Мені пригадалися перші тренування з Коббом: тривога, що я роблю все не так, і мене виженуть; чимраз більша невпевненість у тому, чи правильний вибір я зробила; розчарування, бо не вдається зробити те, що, як я думала, мені до снаги.

— Не переживайте, — сказала я їм. — У вас добре виходить, особливо, з огляду на те, що ви тільки почали.

— Як я вже казали, мій лівий родитель замолоду були оператором дрона, — відповіли Морріумур. — Мені просто пощастило успадкувати цей досвід.

— Тобто, ви успадковуєте від батьків ще й уміння?

— Аякже, — сказали Морріумур. — Частина знань і навичок батьків передається дитині. У вашого виду, напевно, усе не так?

А мені почім було знати? Трясця. Я не знала, як із цим у виду Аланік. Без М-Ботових підказок, дивися, ще в халепу вскочу.

— Хай там як, а з цим мені пощастило, — продовжили Морріумур. — Але з іншого боку, не дуже. Мій лівий родитель мали схильність до латентної агресії, і я успадкували її з деяким надлишком. Уже в перші кілька днів життя заробили погану репутацію через те, що огризалися.

— Огризатися — це у вашого виду агресія?

— Страшна, — мовили Морріумур.

— Ого. Я тоді точно ніколи не народилася б. Мене зразу вбили б.

— Типовий стереотип. Якщо сім’ї не сподобається моя особистість, її просто перекомбінують. Наразі я — лише заготовка, проект, перспектива того, ким можемо бути. Хоча… якщо мені судилося народитися, я збережу ці спогади, і моя особистість стане реальністю. — Затнулися. — Дуже хотілося б, щоб так було.

Я спробувала уявити собі світ, у якому мені треба доводити своє право на існування. Не дивно, що в цього суспільства стільки проблем.

Ми закінчили черговий комплекс вправ, і нарешті я була задоволена тим, як моя ланка тримає стрій.

— Працює, — сказала я, викликавши Вейпор. — Зовсім вони не пропащі.

— Прекрасно, — відповіла вона. — Вони вже готові до бою?

— Трясця, авжеж ні! — вигукнула я. — Нам це ще вчити мінімум кілька тижнів. Вони добре літають, тому й працювати з ними легше, ніж із зеленими новобранцями, але до стрільби я їх поки що не допускала б.

Вейпор сприйняла це спокійно, без нарікань. Навіть подробиць не запитала. Просто промовила:

— Цікаво.

І як мені розуміти це?

— Даймо їм ще одну перерву, — сказала вона перегодом. — Потім потренуємо швидкісні формації. До повернення на Міжзір’я ще три години. В управлінні польотами запитували, чи будемо ми заходити в лабіринт, але я сказала, що не варто очікувати цього сьогодні.

— Добре, — погодилась я, гальмуючи зореліт і дістаючи флягу.

— Хіба що, — додала вона, — ви хотіли б спробувати це самостійно, поки решта відпочиває. Можемо полетіти туди вдвох.

Не донісши флягу до губ, я завагалася.

— Було б цікаво побачити те, до чого ми готуємося, — сказала Вейпор. — Я чула про лабіринти делверів, але ніколи їх не бачила.

Її корабель завис біля мого, і мені було не дуже затишно бачити, що кабіна його порожня, немовби за штурвалом там привид.

У яку гру грає Вейпор? Призначивши мене відповідальною за навчання, вона зайняла позицію спостерігачки. Вона залучена в процес, та водночас зберігає таємничість. А зараз запропонувала злітати з нею в лабіринт. Це було схоже на якесь випробування. Виклик?

Я подивилася на лабіринт. Кожній ескадрильї призначили окрему сторону багатогранника, де пілоти тренувалися проникати всередину.

— Що ж, можна, — вирішила я, відставляючи флягу. — Тільки попросіть центр не пускати дронів. Битися з ними повчимося пізніше.

— Є, — мовила Вейпор. — Уперед.