Міжзір’я

14

Я порівнялася з іншими зорельотами — велике різноманіття яких не припиняло вражати — і виглянула на розсип астероїдів. Відстань між ними була менша, ніж я сподівалася: між деякими навіть не поманевруєш. Мабуть, їх сюди прибуксували для видобутку копалин.

Поки чекали на інструкції, до шеренги, за кілька зорельотів від мене, доєднався ще один корабель. Гладенький креллівський винищувач із чорним куполом кабіни. З такими я билася на Детриті: ними завжди керує креллівський ас.

Я одразу ж напружилася, заціпеніла, вчепившись у штурвал. У шерензі громіздких суден той зореліт був ножем, готовим різонути.

Спокійно, наказала я собі. Немає нічого незвичайного в тому, що хтось явився на іспит на такому кораблі.

Та це не сильно втішало, і я раз по раз кутиком ока поглядала на новоприбулого. Хто за штурвалом? Двоколірний діон? Ні, вони сідали у звичайний шатл, а не точений винищувач. Я була ладна об заклад побитися, що не бачила його на жодному злітному майданчику. Хто…

Укотре глипнувши на корабель, я вловила від нього сигнал. Якийсь… неначе тихий, далекий дзвін, і це пояснило мені все. У кабіні була людська дівчина.

Куна й Вінзік розігрували своєрідну політичну гру, фігурами в якій виступали цитоніки, як я та Брейд. Одначе страшно було усвідомлювати, що там, у креллівському винищувачі, сидить людина. Це неправильно через будь-яку причину.

— Дякуємо за відгук на запрошення, — прозвучав голос Вінзіка в загальному каналі. — Хочу нагадати, що для цієї вправи ми знімаємо обмеження на використання радіозв’язку. Розпорядження 1082-6, видане мною. Тому, за потреби, можете розмовляти між собою. Ми захоплюємося вашою хоробрістю. Якщо під час іспиту ви відчуєте надмір злості й агресії, зійдіть із дистанції. Для цього вимкніть двигуни й ввімкніть аварійні вогні. На допомогу вам надлетить наш корабель, який відбуксує вас назад на станцію.

— Серйозно? — тихо спитала я. Мікрофон мій був вимкнений, тому це було звернення до М-Бота. — Якщо під час бойової вправи ми відчуємо «агресію», то треба зніматися?

— Можливо, не всі тут звикли, як ви, перетворювати на змагання все на світі, — сказав М-Бот.

— Та ну, неправда, я не така, — заперечила я.

— Я записав, як учора в казармі ви намагалися побитися об заклад із Кіммалін, хто краще почистить зуби.

— То ми просто веселилися. До того ж зуби чистити треба ретельно.

У загальному каналі й далі промовляв Вінзік:

— Сьогодні ми перевіряємо не лише ваші льотні навички, а й уміння зберігати спокій під обстрілом. Закликаю до розважливості! Якщо остерігаєтеся небезпеки, опустіться нижче й ввімкніть аварійний сигнал. Але зауважте, що це автоматично знімає вашу кандидатуру з відбору. Бажаю успіхів.

Лінія стихла. Раптом мої датчики відстані сказилися, коли з-під днища гірничої платформи відчепилися десятки дронів і понеслися на нас. Трясця!

Я помчала, навіть не встигнувши усвідомити загрози. Розігнавшись до маґ-3, запетляла серед більших астероїдів. Від швидкості мене втиснуло в крісло.

За мною п’ятсот інших претендентів зчинили хаос, сипонувши навсібіч, наче комахи з-під перевернутого каменя. Добре, що завдяки швидкій реакції вдалося вискочити поперед них, бо немало було там таких, що, не узгодивши траєкторії, врізалися одне в одного. Пощастило хоч, що не вибухнув ніхто. Навколо зорельотів були щити, та й пілоти літали не перший день. Просто зразу стало видно, що в бою ніхто з них не бував.

Дрони зайшли ззаду, застосовуючи стандартну креллівську тактику: обрати відсталих і подавити їх кількістю. Крім загальної тактики, крелли не узгоджували дій — не літали парами й не призначали різних бойових завдань окремим групам.

Неспроможні добрати причину, яка криється за цим, ми припускали, що захисна оболонка Детриту глушить їм лінії зв’язку. Я спостерігала за полем бою віддалік і не припиняла дивуватися. Змушений ризикувати найкращими пілотами в нескінченній боротьбі за виживання, мій народ гартувався в боях. Старшина ж, своєю чергою, мала необмежені ресурси, але їхні пілоти не ризикували життям.

Я прислухалася й почула інструкції, що надсилають дронам крізь безвість. Сонівські вчені вважали, що зв’язок там відбувався миттєво, тому я не відкидала, що цими дронами керують ті самі солдати, з якими ми билися на Детриті. Але невже в Старшини всього одна група операторів дронів?

Цього я не знала. Та й поки що була зайнята тим, що продиралася крізь поле астероїдів, виляючи між ними на світловому гарпуні.

— Хвоста за нами немає, — сказав М-Бот. — Проводжую пошук потенційних засідок.

Він був швидший і рухливіший за будь-який із кораблів на полі бою. Більший од решти сонівських винищувачів, М-Бот належав до класу перехоплювачів — маневрових, стрімких зорельотів, призначених для швидкого пересування по полю бою та миттєвої оцінки ситуації.

Удома я була частиною команди, де кожен пілот відігравав конкретну роль. Наприклад, Йорґен літав на «ларґо» — важкому винищувачі з потужним щитом і великою вогневою міццю, а Кіммалін — на снайпері: високоточному зорельоті, що міг із відстані збивати кораблі, які відволікали я або Йорґен. Останніми місяцями ми билися всією групою, найчастіше — шістьма перехоплювачами, двома важкими винищувачами й двома снайперами.

Після групових боїв вступати битися самотужки було страшенно незатишно. А ще я почувалася винною, бо не цінувала, що мала й всякчас рвалася в бій сама. Зараз же я була ладна віддати все, аби мати біля себе Йорґена або Кіммалін.

Примусила себе зосередитися на польоті. Було б зовсім непогано трохи розім’ятися, але треба контролювати політ, відчуваючи двигун позаду й слухаючи голос М-Бота, що сповіщав мене про хід справ. Хоч це я вміла й могла впоратися з таким завданням.

Розвернулася й погнала крізь астероїдне поле на основне місце бою, де втікала від дронів решта кораблів. Хотілося роздивитися бій, щоб розуміти суть завдання.

— Управління польотами, — сказала я в передавач, — говорить Аланік із Рідона. Уточніть, будь ласка, завдання.

— Завдання, льотчице? — відповів незнайомий голос. — Усе просто. Протриматися тридцять стандартних хвилин.

— Це я розумію, але що в цьому бою вважається загибеллю? Розбитий щит чи, може, вогонь ведеться фарбою?

— Льотчице, — відповів голос. — Здається, ви не зрозуміли.

Дрони вгорі відкрили вогонь, сиплючи навсібіч променями. Відсталий зореліт неподалік зблиснув серією спалахів: спершу розвалився щит, а далі вибухнув сам корабель. Влучаючи в астероїди, промені гармат створювали сліпучий вибух, який тут же поглинав вакуум.

— То ви застосовуєте справжню зброю? — не стрималася я. — На іспиті?

У центрі управління польотами не відповіли. Руки прикипіли до штурвала, серце загупало. Несподівано контекст бою кардинально змінився.

— Трясця, — лайнулась я. — Що з ними не так? Скаржаться на агресію, а тоді кидають озброєні дрони проти купки салаг!

— Здається, Старшина не така вже й хороша, — мовив М-Бот.

— І що ж наштовхнуло тебе на таку геніальну думку? — прокректала я, обкручуючись навколо астероїда.

Згори, помітивши мене, за мною погналися три креллівські дрони.

Спокійно, сказала я собі, ти знаєш, як це робиться. Інстинктивно прискорилася, щоб оцінити стратегію дронів. Двоє впали мені на хвіст, третій вирвався перед них і взяв праворуч: хотів обігнати.

Я не застосовувала цитонічного дару, щоб підслухати команди, які йому надсилали, — не хотілося видавати, що я так умію. Різко звернула, загарпунила астероїд і, крутнувшись, у правильний момент відчепилася й понеслася на дрони. Та одразу так не стріляла. Розминулася, різко крутнулася й помчала за ними.

Тепер гнала я. Звичайним моїм завданням було б завести дрони на позицію, де їх зніме Кіммалін. Сьогодні доведеться знищити їх самостійно. Відкрила вогонь, але дрони розділилися й погнали в різні напрямки. Обравши одного, я кинулася за ним.

— Решту два відстежую, — сказав М-Бот. — Вони зайшли на розворот, щоб повернутися сюди, але крізь астероїди продиратимуться довго.

Я кивнула, майже повністю зосереджена на погоні. Узяла нижче, щоб, летячи паралельно з ним, було легше прогнозувати його поведінку. Вичекала ще один поворот, у потрібну мить я пустила гарпун і підчепила його. Потім одразу, поки не збилася з курсу, пустила інший кінець гарпуна в ближній астероїд.

Як наслідок, ворожий дрон прикувало до астероїда. Збившись із курсу на повороті, він врізався в брилу, сипонувши іскрами. Сподіваюся, Куно, ви це бачите, подумала я, вдоволено усміхаючись.

— Гарна робота, — озвався М-Бот. — Найближчий ворог на восьму годину від вас. Виводжу маршрут на екран.

За його схемою, серією маневрів я залетіла в щільнішу зону астероїдного поля. Там у космосі літали велетенські брили, на яких танцювали тіні при світлі ліхтаря мого зорельота. Замість датчика відстані М-Бот вивів маршрут у вигляді тривимірної мапи поля, що оберталася з кожним моїм поворотом.

Я зайшла ззаду другому дрону, але третій облетів поле ззовні й упав мені на хвіст. Повз мене пронісся залп із променевої гармати. Промені влучали в астероїди, з яких у пустоту сипалися оскалки. Уламки затарабанили об мій щит.

— Запускаю синтетичну звукову індикацію, — оголосив М-Бот, і на зміну суцільній тиші космосу прийшли гуркіт і вибухи, які відтворювали симуляцію бою в атмосфері.

Опинившись у самій гущі подій — серед астероїдів, грому вибухів, стислих даних на екрані й гупання власного серця — я усміхнулася. Ось для чого я живу.

Я облишила погоню й розвернулася до астероїдів, дозволяючи обом дронам сісти мені на хвіст. Так почалася моя гра, у якій я крутилася-вертілася, тримаючись попереду. Навколо мене гуркотіли вибухи. Це був бій у чистому вигляді — мої вміння проти майстерності операторів, що керували дронами з безпечного сховку.

Вибухи з інших частин поля бою показували, як низько цінують діони й крелли життя тих, кого вважають не рівнею собі. Щоправда, вони переважно справді дозволяли кораблям здатися, коли ті втрачали щити. Багато цим користувалося — насправді більшість зійшла з дистанції ще до того, як втратила захист.

Утім, зі справжньою зброєю абсолютно точним не будеш, тому в деякі безталанні кораблі влучали наступним же пострілом після падіння їхніх щитів. Вони не мали навіть шансу здатися. Інші продовжували затято опиратися навіть у меншості. До таких милосердя не виявляли.

Постріл одного з моїх переслідувачів розніс астероїд просто переді мною, і врізнобіч полетіли уламки. Я крекнула й обкрутилася довкруг сусідньої брили, щоб не влучило в мене. Гравітаційні конденсатори на віражі розжарилися, моє крісло розвернулося, переспрямовуючи силу перевантаження назад. Від раптового розвороту шкіра в мене на обличчі натягнулася.

— Обережно, — застеріг М-Бот. — Я не хочу вибухнути сьогодні, коли тільки-но почав вважати себе живим. Була б велика прикрість зненацька стати неживим.

— Постараюся, — відрізала я.

Посміхнувшись крізь зчеплені зуби, я вийшла з віражу й переорієнтувалася, залишивши дронів далеко позаду.

— Гадаєте, я колись навчуся брехати? — спитав М-Бот. — По-справжньому? А коли й навчуся, чи буде це доказом живого розуму?

— М-Боте, зараз не час для екзистенційної кризи. Будь ласка, зберися.

— Не хвилюйтеся. Я запрограмований на мультизадачність і можу виконувати обидва завдання водночас.

Я облетіла ще один астероїд, тоді — ще, доводячи себе — і потужні гравітаційні конденсатори М-Бота — до краю. У винагороду за мої старання один мій переслідувач розбився об брилу.

— Знаєте, а вам, людям, пощастило, що просунутий штучний інтелект заборонений у Старшині, — мовив М-Бот. — У машин час реакції в рази коротший, ніж у вас, живих істот. Ваш примітивний біологічний мозок нізащо не перевершить наш.

Нерішуче додав:

— Звісно, не те щоб люди були зовсім нижчими від роботів. Ви, наприклад, краще розумієтеся на… е-е-ем… окулярах.

— Бо ти їх не носиш, — огризнулась я. — Підожди, я теж не ношу окулярів.

— Просто я пробую навчитися брехати, ясно? Це не так просто, як ви всі кажете.

Звернувши, я пірнула в широку прогалину між астероїдами, де ризик зіткнутися з котримось із них був менший. Тут чимало впертих новобранців продовжували безладно метатися по полю бою, а на нерухомих астероїдах спалахували відблиски вибухів.

— Один плюс один дорівнює два, — промовив М-Бот.

Було неважко зрозуміти, яка паніка охопила тих пілотів. Я відчувала те саме в перших боях, коли була ще зелена й налякана руйнацією навкруги. Тоді ще емоції брали гору над вишколом.

— Один плюс один, — повторив М-Бот, — дорівнює… е-е-е… два.

Як і обіцяли, дрони не чіпали тих, хто запалював аварійні вогні. Та я відчувала біль, з яким це робилося. Живеш ти ось так усе життя в цьому душному суспільстві, ні разу не бувши в справжньому бою, і ось тобі дають шикарну нагоду самовиразитися, але ти її втрачаєш.

— Один плюс один, — знову сказав М-Бот, — дорівнює… тр… ні, два. Не можу. Ану ж, якщо переписати…

— Ні! — вигукнула я.

— Цок, — відповів він. — Цок-цок-цок-цок.

Клас. За мною досі був хвіст. Перевірила датчики відстані. Може, вийшло скинути його в бою? І справді, відколи я влетіла в щільніший шар астероїдного поля, за мною ніхто не погнався.

Скинути хвіст. Я до такого не звикла. Крелли завжди намагалися ізолювати окремих пілотів, особливо, якщо ті проявили високу майстерність. Завдяки цій стратегії вони визначали й знищували ворожих цитоніків.

Проте сьогодні вони мали інше завдання: знищувати найлегшу здобич. У верхніх шарах поля за мною також ніхто не погнався. Кілька дронів навіть дременули від мене. І… гаразд, можливо, це й правильна стратегія. Нащо марнувати ресурси на пілота, що проявив свою майстерність?

Серце мені стиснулося від вибуху шатла, який позбувся щита. Йому дали шанс врятуватися, але пілот, охоплений панікою, втратив управління й врізався в астероїд. Сердешний.

Проглянувши поле бою, я зупинила погляд на кораблі, що відколовся від поля бою. Цей чималий винищувач мав довгий фюзеляж, від чого був схожий на ствол гармати. Занадто повільний, як для винищувача, озброєний він, утім, потужно — явно бойовий зореліт.

Напевно, через повільність він і привабив до себе купу креллів. Дрони крутилися довкола нього, суцільним вогнем подавляючи його щит. Хоч і на межі, корабель чинив запеклий опір. Мені було знайомо, як це, коли відмовляєшся визнати, що тебе здолали, адже це означає, що мрії прийшов кінець…

— Я знову тут! — оголосив М-Бот. — Щось пропустив?

— Ми повертаємося в бій, — сказала я, рушаючи до винищувача-нещасливця. — Тримайся.

— У мене немає рук, — відповів він. — Навіщо нам повертатися? Схоже, ворожі апарати втратили до нас всякий інтерес.

— Знаю, — мовила я.

— Це гарантоване життя, — зауважив М-Бот. — Для вищих шансів на успіх треба триматись якнайдалі й не привертати зайвої уваги. Тож чому б нам так не зробити?

— Бо інколи один плюс один дає три, — сказала я й погнала в круговерть бою, поспішаючи на допомогу винищувачу.