Міжзір’я

35

Куна вирячилися на мене, їхні очі мало не повилазили з орбіт.

Опанувавши себе, вони оголили зуби.

— Що? — запитали вони. — Що це?

— Я не Аланік, — відповіла я. — Ми помінялися місцями, коли вона розбилася на моїй планеті. — Простягнула руку. — Мене звуть Спенса. Ви казали, що чекаєте нагоди подати людині руку з пропозицією допомоги. Ну… Ось вам і нагода.

Це було, либонь, найбезумніше рішення в моєму житті. Чесно, навіть не знаю, як пояснити, чому я це зробила. Я ж сама щойно подумала, що не можу довіряти власній інтуїції, коли доходить до інопланетян — їхні звички, міміка й манери відрізнялися від усього того, до чого звикла я.

Однак того разу все було інакше. Це була не інстинктивна реакція на вчинок інопланетянина. Це був свідомий вибір. Якщо й існував бодай найменший шанс, що Куна зі мною щирі, це могло зупинити війну й принести мир моєму народові.

Я не була впевнена, що саме так повівся б хтось із героїв казок Ба. Зате так зробила я. Тієї таки миті. Узяла весь ризик на себе.

Прийняла те сподівання.

Хоч спершу й відсахнулися, Куна зрештою таки взяли мою руку. Я здогадалася, що сама думка торкнутися до мене їх лякала. Та вони примусили себе зробити це. Хай скільки торочили б про «нижчі види», я вірила, що Куна щиро старається.

Вони приглянулися до мене, не випускаючи моєї руки.

— Як? Не розумію.

— Голограма, — пояснила я. — У моєму браслеті є портативний проектор.

— У нас немає технологій для створення настільки малого проектора! — вигукнули Куна. — Проте ходять чутки, ніби… ніби вони були в людей, ще під час першої війни, коли ті об’єдналися з фіґментами. Дивовижно. Повідомлення з планети Аланік… Їм відомо про вас?

— Я казала їм, але не знаю, чи вони мені повірили. Я хотіла виграти трохи часу.

— Дивовижно, — повторили Куна. — Тільки не показуйте цього більше нікому! Це може обернутися на трагедію.

Явно мимовільно, вони відсмикнули руку й обтерли її об хітон. Я спробувала не ображатися.

— Ви з планети з оболонкою? — спитали Куна. — Тієї, що із захисними платформами?

— Детрит, — мовила я. — Так.

— Я боролися за вас до хрипоти, — сказали Куна, — на закритих слуханнях сенату, коли обговорювали ваше винищення. Я повірити не могли… І ви оце стоїте тут і розмовляєте зі мною? Дивовижно! Цілих два тижні на Міжзір’ї! Ви… е-е-е, ви ж… нікого не вбили? Я маю на увазі, ненароком?

— Ні, — відповіла я. — Ми насправді зовсім не такі. Більшість часу тут я провела, гадаючи, який із сімнадцяти видів туалетів підійде для мене. Знаєте, як воно важко без інструкцій?

Куна витягнули губи в щільну лінію. Я усміхнулась у відповідь.

Вони підійшли до мене.

— Це неймовірно. Стільки років ми спостерігали за вами, але так мало знаємо про вас. Річ у завадах, які створюють платформи. Та все ж… Ми фактично повернули вас у кам’яний вік, однак уже менш як за століття у вас знову є гіперприскорювачі. Навіть не знаємо, відчувати захват чи загрозу.

— Поки що в нас нічия, — відповіла я, торкаючись браслета, щоб активувати голограму й повернути собі образ Аланік. — Куно, Вінзік небезпечніший, ніж ви вважаєте. Брейд розказала мені про його плани: він хоче завербувати Аланік у власну таємну групу цитоніків. Він думає, ніби може контролювати делверів.

— Ви перебільшуєте, — сказали Куна. — Програмою передбачене застосування зброї, яка відволіче делверів. Наші аналітики довели, що, провівши в нашому вимірі тривалий час і не поглинувши жодної планети, вони зникають. Ми маємо на меті не контролювати їх, а лише утримувати якнайдалі від населених центрів, допоки вони не щезнуть.

— Так, але це ще не все, — вставила я. — Ви не самі боїтеся, що Старшина втратить владу, після того як секрет слимаків стане відомий. Вінзік хоче застосовувати загрозу делверської атаки, щоб стримувати інших.

Куна оголили зуби.

— Якщо це правда, — промовили вони, — то в нас багато роботи. Але ви не хвилюйтеся. Програма лише на початковій стадії. Я докопаюся до правди й не дам справдитися Вінзіковим політичним амбіціям. Він не настільки могутній, щоб не можна було його зупинити.

— Добре. А я подивлюся, що можу зробити, аби вгамувати «людську пошесть».

— Я не можу віддати вам дрон.

— Ну, то поверніть хоча б сенсорний модуль, — попросила я. — Він потрібен моєму зорельоту. — Подивилася на Куну. — Будь ласка, Куно, відпустіть мене. Я полечу на Детрит і поясню своєму народу, що серед креллів є ті, хто прагне миру. Гадаю, мене послухають. Що буде з Вінзіковою владою, коли його департамент зненацька виявиться непотрібний? Що, коли людська пошесть буде Старшині союзником, а не ворогом?

— До того ще дуже далеко, — протягнули Куна. — Але… Так, я можу це уявити. Значить, у нас угода.

Повагавшись, Куна простягнули мені руку.

— Або ж принаймні угода про угоду.

Я прийняла їхню руку. Тоді витягнула губи прямою рискою. Куна, своєю чергою, усміхнулися. Ну, типу усміхнулися. Зате хоч постаралися.

Я забрала сенсор і голографічний модуль із дрона й склала в кишеню свого костюма, а сам дрон залишила в рюкзаку. Куна провели мене до дверей, і я спробувала не думати про бідолашного інопланетянина, якого відправили в заслання. Не можна було дозволяти собі відчувати відповідальність ще й за те, що сталося з ним. Я мусила робити лише те, що можу.

Що буде, якщо нам таки вдасться досягнути миру? Невже винищувачі більше не знадобляться? У це мені важко вірилося: делвери ж-то нікуди не подінуться, еге ж? Битви не припиняться. Вони ніколи не вщухають.

Було так дивно відчувати, що з усіх людей саме мені судилося стати тією, хто зробить перший крок назустріч миру.

— Можу відвезти вас своїм шатлом до посольства, — запропонували Куна, виводячи мене надвір. — Після того напишу звіт, де вкажу, що «Аланік» повертається на свою планету. Не знаю, як воно буде далі, але…

Куна затнулися, бо в небі виринув військовий шатл — такий самий, як той, на якому ми прибули сюди. Проігнорувавши посадковий майданчик, він приземлився просто посеред моріжка. Різко відчинилися двері, але всередині нікого не було. Я відчула запах кориці.

— Мерщій! — погукав голос Вейпор. — Аланік, нас підіймають по тривозі.

— Що? — не зрозуміла я. — Як по тривозі?

— Наш загін відправляють на завдання. Здається, засікли делвера.