Інсургент. Бунтівниця. Книга 2

Розділ 18

— Прошу тиші!

Джек Канг піднімає руки, і натовп замовкає. Це талант.

Я стою серед безстрашних, які запізнилися, — сидячих місць уже не залишилося. Краєм ока ловлю спалах світла. Блискавка. Гроза — не найкращий час для зборів у залі, де замість вікон — дірки в стінах. Та це найбільше приміщення, що ми маємо.

— Розумію, ви приголомшені вчорашніми подіями,— починає Джек. — Я чув багато міркувань із цього приводу. Тепер я маю щодо цього свою думку і знаю, що з цього — правда, а де потрібно додаткове розслідування.

Закладаю за вуха вологе волосся. Я прокинулася за десять хвилин до початку зборів і побігла в душ. Хоч я ще стомлена, та почуваюся значно ліпше.

— На мій погляд, найважливіше — питання про дивергентів.

У нього виснажений вигляд. Темні кола під очима, коротке волосся стирчить навсібіч, наче він усеньку ніч смикав себе за чуприну. Попри нестерпну спеку в залі, він у сорочці на довгий рукав; щоправда, рукави він трохи закасав. Мабуть, коли він уранці одягався, то думав про щось інше.

— Нехай присутні тут дивергенти вийдуть і самі все розкажуть.

Я скоса дивлюся на Юраю: ситуація стає небезпечною. Дивергенція — така штука, яку я волію приховувати. Раніше зізнатися в цьому означало підписати собі смертний вирок, щоправда, зараз немає сенсу ховатися. Про мене всі знають.

Першим зважується Тобіас. Він починає боком проштовхуватися крізь натовп, а потім, коли перед ним розступаються, гордо йде навпростець до Джека Канга.

Я теж просуваюся вперед, тс й діло перепрошуючи. Люди відсахуються, так наче я можу в них плюнути отрутою. Ще кілька людей протискується вперед. Серед них — дівчинка, якій я допомогла.

Попри лиху Тобіасову славу, що її він нещодавно зажив серед безстрашних, і моє нове прізвисько Дівчина-Яка-Прирізала-Ерика, всі дивляться не на нас. А на Маркуса.

— Ви, Маркусе? — дивується Джек, коли той виходить на середину зали і зупиняється на опущеній чаші терезів, символу правдолюбів.

— Так, — відповідає Маркус. — Я розумію, стурбовані і ви, і решта. Ще тиждень тому ви й не чули про дивергентів, а зараз знаєте про них тільки те, що вони захищені від того, до чого вразливі ви. Це страшно, та запевняю вас, шо страхи ваші даремні, — говорить він, ворушачи бровами й нахиливши голову набік. Я розумію, чому він подобається людям. Він уміє створити відчуття, що про все подбає, коли тільки ти довіриш йому свої проблеми.

— Для мене очевидно, — мовить Джек, — що на нас напали, бо ерудити хотіли знайти дивергентів. Чи відомо вам, навіщо це їм?

— Ні, — відповідає Маркус. — Можливо, вони хотіли просто ідентифікувати нас. Це дуже корисна інформація, якщо вони мають намір і далі використовувати симуляції.

— Вони не хотіли просто знайти дивергентів, — втручаюсь у розмову я. Слова зриваються з моїх вуст раніше, ніж я приймаю рішення говорити. У мене тоненький і слабенький голос, порівняно з чоловічими голосами Маркуса і Джека, але зупинятися запізно. — Вони хотіли нас убити. Вони почали вбивати нас задовго до того, як усе це сталося.

Джек замислюється. Я чую дріботіння крапель по даху, в залі меркне світло, наче мої слова занурюють її в морок.

— Схоже на теорію змови, — заперечує нарешті Джек. — Які в ерудитів причини вас убивати?

Мама казала, люди бояться дивергентів тому, що нас важко контролювати. Можливо, це правда, але страх перед тими, хто не схильний до контролю, — слабкий аргумент, щоб надати його Кангу як мотив ерудитів. Моє серце починає калатати, я не знаю, що відповісти.

— Я...

Мене перебиває Тобіас.

— Природно, ми не маємо точних відомостей, — каже він. — Але за останні шість років серед безстрашних сталося більше десятка непояснених смертей, а ще існує кореляція між переліком цих людей і переліком тих, у кого були проблеми під час проходження тесту на схильності та симуляцій на посвяченні.

Вдаряє блискавка й освітлює залу. Джек хитає головою.

— Хоч це й цікаво, та кореляція не є доказом.

— Лідер зрадників-безстрашних застрелив дитину-правдолюба в голову! — кидаю я. — Про це вам доповіли? Таке «заслуговує на розслідування»?

— Так, доповіли, — відповідає Канг. — Холоднокровне вбивство дитини — жахливий злочин, і він не повинен залишитися безкарним. На щастя, обвинувачений у нас під арештом, і ми можемо його судити. Та не забуваймо, що солдати-безстрашні не виявляли явного наміру вбивати більшість із нас, коли ми були непритомні.

Люди навколо починають роздратовано перемовлятися.

— Їхнє мирне вторгнення дає мені привід спробувати залагодити миром справу з ерудитами та іншими безстрашними, — провадить він. — Тому я організую зустріч з Джанін Метьюз, щоб обговорити ці події, і якнайшвидше.

— Але вторгнення не було мирним, — кажу я. Бачу краєчок Тобіасових вуст: він посміхається. Я роблю глибокий вдих і веду далі: — Те, що вони не пристрелили вас усіх одразу, аж ніяк не означає, що в них добрі наміри. Як ви гадаєте, для чого вони сюди заявилися? Просто побігати по ваших коридорах, поки ви лежали у відключці, а потім забратися геть?

— На мою думку, вони прийшли по таких, як ти, — відповідає Джек. — Мене турбує питання вашої безпеки, але нам не варто нападати на них тільки тому, що вони вирішили вбити купку людей, що живуть у нас.

— Вбивство — аж ніяк не найгірше, що вони можуть зробити з вами. Вони контролюватимуть вас.

Джек якось дивно кривить губи, наче стримує сміх. Сміх!

— О? І як вони це зроблять?

— Вони вас обстріляли, — пояснює Тобіас. — Голками з передавачами для симуляцій, за допомогою яких вони вами керуватимуть. Ось як.

— Нам відомо, як працюють симуляції, — дивується Джек. — Передавач — це не постійний імплантат. Коли б вони хотіли нами керувати, то вже б керували.

— Але... — починаю я.

— Трис, ти пережила стрес, — перебиває він. — Так, ти дуже допомогла своїй фракції і Альтруїзму. Але, боюся, травми, що їх ти отримала, вплинули на твою об’єктивність. Я не можу починати бій на підставі дівчачих вигадок.

Я кам'янію. Не можу повірити, що він такий недалекий. Обличчя палає. Я для нього дівча — дівча на межі параної, дівча, що пережило стрес. Оце вже точно не про мене, однак правдолюби вважають, що нині я перебуваю саме в такому стані.

— Не вам за нас вирішувати, Канту, — зухвало мовить Тобіас.

Безстрашні навколо мене вибухають схвальними покриками.

— Ви не лідер нашої фракції! — гукає хтось.

Джек чекає, поки вщухне галас.

— Ви маєте рацію, — каже він. — Якщо хочете, можете самі штурмувати ерудитів, та від нас ви підтримки не дістанете. Ще дозволю собі нагадати, що вас значно менше й ви не підготовлені до бою.

Це правда. Ми не можемо атакувати ерудитів і зрадників-безстрашних без підтримки правдолюбів. Якщо наважимося, то програємо. Джек Канг має владу, і ми це знаємо.

— Саме так я й думав, — самовдоволено заявляє він. — Дуже добре. Я зустрінуся з Джанін Метьюз і подивлюся, чи зможемо ми домовитися про мир. Заперечення є?

«Ми не зможемо напасти без правдолюбів, — думаю я, — якщо тільки не об’єднаємося з позафракційними».