Пів світу

ДРУГИЙ УРОК

Ройсток виявився смердючою купою згромаджених одна на одну дерев’яних яток, що тиснулися на гнилому острові в гирлі річки Дивної. Тут аж роїлося від скімливих жебраків і пихатих морських розбійників, портовиків зі шкарубкими руками й торговців із солодкими голосами. Хисткі причали були забиті дивними чужинськими кораблями з дивними чужинськими командами і ще дивнішими чужинськими товарами. Вони поповнювали запаси харчів і води, продавали товари й невільників.

— Клянуся богами, мені треба випити, — прогарчав Одда, коли «Південний вітер» тернувся бортом об свій причал, а Колл зістрибнув на берег, щоб закріпити носову линву.

— Мабуть, приєднаюся до тебе, — мовив Досдувой. — Але про гру в кості не може бути й мови. Мені не щастить у костях.

Бранд ладен був присягнутися, що «Південний вітер» піднявся на кілька пальців із води, коли здоровань зійшов на пристань.

— Підеш із нами, хлопче?

Після важкої праці й важких слів, кепської погоди й кепського настрою, що супроводжували їх протягом плавання через Потрощене море, це була неабияка спокуса. Брандові сподівання на дивовижну мандрівку анітрохи не справдилися в тому, що стосується дивовижності, а команда скидалася не на родину, міцно поєднану спільною метою, а радше на мішок зі зміями, що плювалися одна в одну отрутою, мовби їхня подорож — це битва, у якій міг бути тільки один переможець.

Бранд облизав губи, пригадавши смак елю, що тече в горло. Але побачивши несхвальне Рульфове обличчя, він пригадав смак елю, що вертається горлом угору, і вирішив стояти у світлі.

— Мені не варто.

Одда сплюнув з огидою.

— Один кухоль іще ніколи нікому не зашкодив!

— Один — ні, — погодився Рульф.

— Біда в тому, що мені важко спинитися на одному, — зізнався Бранд.

— До того ж я маю для нього краще заняття, — Скіфр втиснулася між Брандом і Шпичкою, довгими руками обхопивши їх за шиї. — До зброї, мої пташата! Настав час братися до науки!

Бранд застогнав. Він не мав ані найменшого бажання битися. Тим паче битися зі Шпичкою. Відтоді як вони покинули Торлбю, дівчина штовхала його під час кожного змаху веслом і брала на кпини кожне слово, вочевидь прагнучи порахуватися за останню поразку. Серед усіх змій на борту Шпичка була найотруйніша.

— До полудня щоб усі повернулися! — загорлав отець Ярві, коли команда почала розходитися, зникаючи у плетиві ройстоцьких провулків, а тоді стиха пробурмотів до Рульфа: — Якщо затримаємося тут на ніч, то ніколи не позбираємо їх знову. Сафріт, простеж, щоб вони не повбивали нікого. Особливо один одного.

Сафріт саме пристьобувала до пояса ножаку, що розмірами лише трохи поступався мечу і, судячи з вигляду, застосовувався доволі часто.

— Людина, схильна до самознищення, рано чи пізно доможеться свого.

— У такому разі простеж, щоб це сталося якомога пізніше.

— Маєш дієві поради, як це зробити?

— У тебе язик гострий, як рожен. Ти шпигаєш ним так, що навіть дерево зрушить із місця, — сказав Ярві. Колл, що зав’язував линву, несамовито захихотів. — Але якщо це не допоможе, нам обом відомо, що ти не вагатимешся штрикнути і своїм кинджалом.

— Гаразд. Але жодних обітниць не даю, — мовила Сафріт і кивнула Брандові. — А ти попильнуй тим часом мого сина, якому так до вподоби загравати зі Смертю, щоб він не ліз на ту щоглу, згода?

Бранд глянув на Колла, і той блимнув йому збитошною посмішкою.

— Маєш дієві поради, як це зробити?

— Якби ж то, — чмихнула Сафріт і, зітхнувши, попрямувала до міста.

Рульф тим часом наказав драїти палубу тим кільком нещасливцям, що витягли були короткі жеребки.

Бранд виліз на пристань. Нерухомі дошки після тривалого часу, проведеного на хитливих водах, видавалися ненадійними. Задоволено покректуючи, він випростався, розминаючи затерплі від веслування м’язи, і стріпав зашкарублий від солі одяг.

Скіфр, упершись руками в боки, оцінювально дивилася на Шпичку.

— Груди будемо замотувати?

— Що?

— Жіночі груди будуть заважати в бою, якщо теліпатимуться, як дві торби з піском, — рука Скіфр блискавично, наче змія, метнулась до дівчини і, перш ніж та встигла ухилитися, помацала їй груди. — Не зважай. У тебе з цим клопоту не буде.

Шпичка сердито зиркнула на неї.

— Дякую за це.

— Не дякуй, мені платять, щоб я тебе вчила!

Стара застрибнула назад на «Південний вітер», а Бранд зі Шпичкою лишилися стояти одне навпроти одного з дерев’яними мечами в руках: він — спиною до міста, дівчина — до моря.

— Чого чекаємо, малята? Щоб прилетів орел і приніс вам запрошення?

— Що, тут битися?

Шпичка скинула здивованим поглядом на короткий відтинок вузенького причалу між нею і Брандом, унизу об дерев’яні палі хлюпотіла холодна вода Матері Моря.

— А де ж іще? Почали!

Шпичка з гарчанням кинулася вперед, але на такому обмеженому просторі вона могла тільки штрикати мечем, намагаючись дістати противника. Бранд із легкістю відбивав щитом її спроби, щоразу змушуючи її відступати на пів кроку.

— Що ти його лоскочеш?! — гарикнула Скіфр. — Ти маєш його вбити!

Шпиччині очі бігали, вишукуючи слабину, але Бранд не давав їй нагоди пробити свій захист. Поволі посуваючись уперед, він відтісняв її до краю причалу. Шпичка наскочила на нього зі звичною запеклістю, їхні щити вдарилися, заскреготіли. Але він був готовий і, користаючись перевагою в міці, уперто пхав противницю назад. Її чоботи ковзали по замшілих дошках, вона гарчала й бризкала слиною, била Бранда мечем, але удари без розмаху були слабкі.

Зрештою сталося неминуче. Розпачливо зойкнувши, Шпичка зірвалася з причалу й шубовснула в привітні обійми Матері Моря. Бранд провів її поглядом і невдоволено скривився. Він мав великі сумніви, що той рік, який йому треба було провести на веслах поруч зі Шпичкою, стане після цього приємнішим.

До Калиєва звідси було ще ой як далеко, і дорога тепер починала видаватися Брандові ще довшою.

Команда на такий результат поєдинку відреагувала хихотінням. Колл, що всупереч материній забороні видерся, як завжди, на щоглу, радісно загукав згори.

Скіфр злегка потерла скроні двома пальцями.

— Лихе знамення, — промовила вона.

Шпичка закинула щит на причал, а тоді вилізла сама обліпленою молюсками-причепами драбиною, змокла до нитки й аж біла від люті.

— Ти видаєшся чимось невдоволеною, — сказала Скіфр. — Може, ця випроба нечесна?

— На полі бою немає місця чесності, — процідила Шпичка крізь зціплені зуби.

— Така молода, а вже така мудра! — Скіфр простягнула Шпичці впущений тренувальний меч. — Ще одна спроба?

За другим разом вона опинилася в морі ще швидше. Третій закінчився тим, що вона впала на весла «Південного вітру» й довго борсалася серед них. За четвертим разом вона вгатила по щиту з такою силою, що зламала меча. Після цього Бранд знову зіпхнув її з причалу.

На ту мить на пристані вже зібралася весела юрба глядьків: з їхньої лодії, з інших кораблів, а також місцеві, що прийшли посміятися з дівчини, яку раз по раз скидали в море. Декотрі навіть доволі жваво билися об заклад, чим усе завершиться.

— Годі, припинімо це, — попросив Бранд. — Будь ласка.

Інакше, якщо поєдинок триватиме далі, він бачив лише дві можливості: або розлютити Шпичку ще дужче, або самому стрибнути в море. Ні те, ні те його не надто влаштовувало.

— Іди до біса зі своїм «будьласканням», — гиркнула Шпичка й приготувалася до наступного захóду.

Вона, поза всяким сумнівом, ладна була плюхатися в море і під світлом Батька Місяця, якби їй дали таку змогу, але Скіфр пальцем м’яко опустила донизу обламане вістря Шпиччиного меча.

— Гадаю, ти вже достатньо розважила добрий люд Ройстока. Ти висока і сильна.

Шпичка виклично випнула підборіддя.

— Сильніша за багатьох чоловіків.

— Сильніша за багатьох хлопців на тренувальному бойовищі, але… — Скіфр ліниво махнула рукою в бік Бранда. — У чому полягає урок?

Шпичка сплюнула на причал, витерла трохи слини з підборіддя й понуро промовчала.

— Тобі так подобається смак солоної води, що ти хочеш і далі з ним битися? — Скіфр підійшла до Бранда і схопила його за обидва передпліччя. — Поглянь на його шию. Поглянь на його плечі. То в чому полягає твій урок?

— У тому, що він сильніший, — Фрор стояв, спершись на борт «Південного вітру» руками, в яких тримав шмату і шкребок.

— Саме так! — вигукнула Скіфр. — Дозволю собі зазначити, наш мовчун-ванстерець тямить у цьому ділі. Звідки в тебе цей шрам, мій голубе?

— Доїв оленицю, а вона візьми та й упади на мене, — відказав Фрор. — Вона потім дуже шкодувала, але було вже пізно.

Брандові здалося, що ванстерець підморгнув понівеченим оком.

— Геройська відзнака, нічого не скажеш, — буркнула Шпичка, підібгавши губи.

Фрор стенув плечима.

— Хтось має дбати, щоб удома було молоко.

— І хтось має потримати мій одяг, — Скіфр рвучко стягнула з себе клаптиковий плащ і кинула йому.

Вона була худорлява і звинна, як бич, з осиною талією, обмотана полотняними стрічками, обплетена пасками й ремінцями, обвішана ножами, гачками, капшучками, відмикачками, петлями, стрижнями, згортками паперу та іншим знаряддям, про призначення якого Бранд навіть не здогадувався.

— Що, ніколи не бачив бабусі без її плаща?

Вона дістала з-за спини топірець із держаком з темного дерева й тонким «бородатим» лезом. Зброя була прегарна, на блискучій сталі зміїлися викарбувані дивні письмена. Жінка здійняла другу руку, загнувши великий палець досередини, а решту звівши докупи.

— А це мій меч. Добрий клинок, еге ж? Вартий пісні. Ну ж бо, хлопче, скинь мене в море, якщо зможеш.

Скіфр стала наближатися. Її хода збивала з пантелику: вона заточувалася, наче п’яна, рухалася, безвільно метляючи руками й головою, як лялька, розмахувала топірцем, ударяючи по дошках і відколупуючи від них тріски. Бранд стежив за нею з-поверх щита, намагаючись знайти якусь закономірність у її русі, але так нічого й не збагнув і не мав жодної гадки, куди припаде її наступний крок. Тож він обачливо зачекав, поки топірець опише широку дугу, і лише тоді рубонув навідліг.

Він не повірив своїм очам: такою швидкою була реакція противниці. Дерев’яний меч промайнув за волосину від Скіфр, тимчасом як вона метнулася вперед, зачепила щит своєю гачкуватою сокиркою, шарпнула його вбік, прослизнула під Брандовою мечовою рукою і вдарила його пальцями в груди з такою силою, що він охнув і гойднувся на п’ятах.

— Ти мертвий, — сказала Скіфр.

Замахнувшись, блиснув топірець, і Бранд рвучко здійняв щит угору, щоб відбити удар. Але удару не сталося. Натомість пальці Скіфр штрикнули його в пах. Скривившись від болю, він поглянув униз і побачив під щитом її вдоволене обличчя.

— Знову мертвий.

Бранд спробував турнути її з розгону, але з таким самим успіхом він міг пробувати турнути вітер. Невідь-як Скіфр ухилилася, ковзнула повз нього, і за мить її пальці тицьнули його під вухо, від чого болем запульсував увесь бік.

— Мертвий.

Коли Бранд хотів обернутися, вона рубонула його ребром долоні по нирках.

— Іще раз мертвий.

Вищиривши зуби, він розвернувся й махнув мечем на рівні шиї противниці, але меч розітнув лише повітря. Щось схопило Бранда за ногу, і його бойовий вигук перетворився на збентежений булькіт. Його крутнуло далі, він втратив рівновагу, нахилився над краєм причалу…

…і завис у повітрі, задихаючись, бо щось стиснуло йому горло.

— Ти мертвіший за всіх мерців у Ройстоку.

Однією ногою Скіфр притримувала Брандову п’ятку, а «бородою» сокири зачепила його комір, сильно відхилившись назад для противаги. Хлопець безпорадно висів над холодним морем. Глядьки німували, ошелешені побаченим мало не так само, як Бранд.

— Змагатися силою з сильнішим за тебе — це однаково, що мені змагатися з тобою молодістю, — кинула Скіфр Шпичці. — Ти мусиш атакувати швидше за противника і швидше рухатися, коли атакуєш. Ти мусиш бути міцнішою і кмітливішою за нього. Ти мусиш завжди шукати способу завдати удару, мусиш битися без честі, без сумління і без жалю. Утямила?

Шпичка поволі кивнула. Серед усіх учнів на бойовищі вона найбільше ненавиділа, коли її чогось учили. Але водночас найшвидше за всіх схоплювала науку.

— Що тут діється? — запитав Досдувой, що надійшов був раніше й тепер дивився на Бранда, який хрипів, звисаючи над водою.

— Тренуються, — відповів йому Колл. Відхилившись від щогли, хлопчина бавився мідяком, спритно перекидаючи його між кісточками пальців. — А ти чому так рано повернувся?

— Програв усе в кості, — здоровань зі скрушним виразом потер грубезне передпліччя, з якого щезли кілька срібних браслетів. — Не пощастило.

Скіфр зневажливо пирснула.

— Ті, кому бракує щастя, мали би бодай намагатися компенсувати це здоровим глуздом, — вона ворухнула зап’ястком. Лезо топірця розірвало комір Брандової сорочки, і настала його черга, розпачливо махаючи руками, шубовснути в холодну воду. Його черга вилазити драбиною на причал. Його черга стояти, стікаючи водою, під презирливими поглядами юрби.

Як виявилося, задоволення від цього Бранд дістав ще менше, ніж тоді, коли спостерігав, як це робить Шпичка.

Ванстерець кинув Скіфр її клаптиковий плащ і мовив:

— Вражає.

— Просто магія! — вторував йому Колл. Хлопчина високо підкинув монетку, але не зміг її спіймати, і мідяк полетів униз, до моря.

— Магія? — стара наставниця блискавично викинула руку й зловила монету двома пальцями. — Ні, то були тренування, досвід і самоконтроль. Можливо, колись я ще покажу тобі магію, але сподіваймося, що цей день ніколи не настане, — вона щиглем підкинула мідяк високо в повітря, і Колл зі сміхом спіймав його. — Магія має дорогу ціну.

Рвучко, аж почувся тріск матерії, Скіфр накинула плащ собі на плечі.

— Той стиль бою, якого тебе вчили, — стояти у строю в кольчузі з важким мечем і щитом — тобі не підходить. Він не для тебе, — сказала вона Шпичці, відтак стягнула з її руки щита й пожбурила його на палубу «Південного вітру», де він зі стуком упав поміж скринь. — Ти битимешся легшою зброєю, швидшою зброєю. Ти битимешся у легшому обладунку.

— А як я стоятиму в стіні щитів без щита?

— Стоятимеш? — Скіфр зробила великі, як блюдця, очі. — Ти вбивця, дівчинко! Ти буря — весь час у русі! Ти кидаєшся назустріч ворогові або хитрощами заманюєш його туди, куди тобі потрібно! І там ти вбиваєш його тим способом, яким тобі потрібно!

— Мій батько був великий воїн, і він завжди казав…

— Де тепер твій батько?

Спохмурнівши, Шпичка завмерла на мить із напіврозтуленим ротом, а тоді торкнулася якогось капшучка під мокрою сорочкою і поволі стиснула довкола нього пальці.

— Мертвий.

— І чого варта його думка? — Скіфр кинула їй свого довгого топірця, і Шпичка зловила його. Зважила в руці й обережно махнула в один бік, потім у другий.

— Що кажуть літери на лезі?

— Там написано п’ятьма мовами: «У руках воїна будь-що може бути зброєю». Добра порада, якщо ти достатньо розумна, щоб скористатися нею.

Шпичка, насупившись, кивнула.

— Я — буря.

— Поки що радше дрібна мжичка, — відказала Скіфр. — Але ми тільки почали.