Пів світу

ПОВІТРЯ

Ш пичка потяглася до Брандового кинджала, але зачепилася ліктем за Ґормів опущений щит. Ванстерець підступив ближче, напираючи на неї. Він міцно стискав її лівий зап’ясток, викручуючи його, і вона відчувала, як ельфійський браслет впинається в тіло. Ґорм відпустив держак щита і схопив її правий рукав.

— Я тебе спіймав! — прогарчав він.

— Ні! — Шпичка запручалася й відхилилася назад, мовби хотіла звільнитися, і він потягнув її до себе. — Це я тебе спіймала!

Вона різко шарпнулася вперед, використовуючи силу противника проти нього самого, і щосили зацідила йому чолом у щелепу. Ґормова голова відкинулася назад. Шпичка вперлася коліном йому в груди і з криком вирвала праву руку.

Ванстерець, однак, і далі чавив своєю хваткою її лівий зап’ясток. Вона мала одну спробу. Тільки одну. Шпичка вихопила з-за спини Брандів кинджал. Ґормів погляд саме повернувся до неї, коли вона вдарила, цілячись йому в шию.

Він рвучко здійняв щитову руку, щоб затулитися. Клинок пробив, і хрестовина у формі переплетених змій вперлася в долоню. Щит вільно теліпався на ремінцях. Шпичка загарчала, натискаючи щосили, але Ґорм, тремтячи від зусилля, зупинив блискуче вістря біля самісінького горла. З-поміж його вищирених зубів текла рожева слина.

А тоді — хоч його долоня й була прохромлена наскрізь, — величезні пальці стулилися довкола її правого кулака, і той опинився в пастці.

Шпичка напинала всі жили, силкуючись дотиснути червоний від крові клинок до горла противника, але сильного не перемогти силою, а Мечолам був найсильніший з усіх людей. Міцно тримаючи її обидві руки, він напер на неї плечем і з гарчанням став відтискати назад, до межі бойовища. Шпичка тремтіла від напруги, Ґормова гаряча кров крапала з пробитої долоні й стікала по руків’ю кинджала на її затиснутий, наче в лещатах, кулак.

Бранд болісно застогнав, коли Ґорм змусив Шпичку опуститися навколішки перед глумливо-радісними ванстерцями.

Ельфійський браслет горів червоним, просвічуючи наскрізь мечову руку ванстерця, усередині якої чорніли кістки. Руку, що чавила й викручувала Шпичці зап’ясток. Вона охнула крізь зціплені зуби, коли кинджал випав з ослаблих пальців, вдарився об її плече й упав у траву. Ґорм відпустив зап’ясток і натомість стиснув їй горло.

Бранд ступив крок до бойовища, але отець Ярві схопив його за одну руку, а Рульф — за другу. Разом вони відтягли його назад.

— Ні, — просичав стерничий йому на вухо.

— Так! — вереснула мати Ісріун, дивлячись у захваті на герцівників.

Їй бракувало повітря.

Шпичка напружувала щосили кожен свій тренований м’яз, але Ґорм був надто дужий. Він вигинав її назад, чавив пальці довкола руків’я Брандового кинджала з такою силою, аж тріщали кістки. Шпичка намагалася другою рукою намацати в траві ніж, але марно; ударила Ґорма кулаком у коліно, але заслабко; спробувала дотягтися до його обличчя, але спромоглася тільки кволо смикнути закривавлену бороду.

— Убий її! — кричала мати Ісріун.

Ґорм хилив Шпичку до землі. Кров скрапувала з його вищиреного рота їй на щоку. Її груди важко здіймалися, але в горлі чулися тільки порожні схлипи.

Їй бракувало повітря. Обличчя палало. Кров стугоніла в скронях так гучно, що Шпичка майже не чула бурі голосів довкола. Вона лапала задерев’янілими пальцями його руку, шкребла її нігтями, але та була наче викута з заліза або витесана з дерева, безжальна, як те коріння, що з плином часу розламує навіть скелю.

— Убий її!

Шпичка бачила над собою перекривлене в несамовитій радості обличчя матері Ісріун, однак ледве-ледве чула її вереск:

— Це наказ Верховного короля! Так велить Єдине Божество!

Ґорм скосував очима на свою міністерку, і щока його смикнулася. Тиск пальців начебто послабшав, хоча, можливо, це Шпичка слабше трималася за життя, що поволі вислизало від неї.

Їй бракувало повітря. Перед очима темніло. Вона стояла перед Останніми Дверима, і не лишилося жодних хитрощів, які вона могла б застосувати. Смерть відсунула засув і навстіж розчахнула двері. Шпичка стояла, хитаючись на порозі.

Але Ґорм не штовхнув її.

Крізь темну поволоку вона побачила, як брижиться зморшками його чоло.

— Убий її! — верещала мати Ісріун, дедалі пронизливіше, дедалі несамовитіше. — Це вимога праматері Вексен! Це наказ праматері Вексен!

Скривавлене Ґормове обличчя знову сіпнулося, дрож пробіг від ока аж до щелепи. Вищирені зуби сховалися за губами, губи витягнулися в тонку пряму риску. Права рука розтиснулася, і Шпичка, судомно захлинаючись, втягнула повітря. Світ перед очима перекинувся, і вона завалилася набік.

Бранд не йняв віри очам, дивлячись, як Ґорм відпускає Шпичку й повільно обертається до Ісріун. Хижі вищири його воїнів зблякли. Натовпи по обидва боки долини стихли, галас ущух і лишив по собі приголомшену тишу.

— Я — Мечолам, — Ґорм злегка торкнувся грудей правою рукою. — Яке безумство тебе посіло, що ти промовляєш до мене таким тоном?

Ісріун вказала пальцем на Шпичку, що перекотилася на живіт і, заходячись від кашлю, блювала в траву.

— Убий її!

— Ні.

— Це наказ праматері Вексен…

— Я втомився від наказів праматері Вексен! — заревів Ґорм, вирячивши очі на закривавленому обличчі. — Я втомився від пихатості Верховного короля! Але понад усе, мати Ісріун… — він страшно скривився й вищирив зуби, витягуючи Брандів кинджал зі щитової руки. — Я втомився від твого голосу. Твоє постійне бекання дратує мене.

Обличчя матері Ісріун смертельно зблідло. Вона зіщулилася й позадкувала, але татуйована рука Скер, наче змія, обвила їй плечі й затримала її на місці.

— Ти зламаєш свої клятви, які дав їм? — пробурмотіла Ісріун із великими від страху очима.

— Чи зламаю я свої клятви? — Ґорм струсив із руки вкритий порубинами щит, той з глухим стуком упав на траву. — У тому, щоб тримати їх, менше честі. Я розтрощу їх. Я наплюю на них. Я насеру на них, — він навис над Ісріун із блискучо-червоним кинджалом у руці. — Верховний король щось там мені велить, га? Прамати Вексен наказує? Старий козел і стара свиня! Я зневажаю їх! Я не визнаю їхньої влади!

Тонка шия Ісріун затріпотіла, коли міністерка нервово ковтнула слину.

— Якщо ти мене вб’єш, буде війна.

— О так, війна буде. Мати Ворон уже розгортає свої крила, дівчинко, — Ґром-ґіль-Ґорм поволі здійняв кинджал, якого викувала Рін, і очі Ісріун прикипіли до блискучого вістря. — Її пір’я — це мечі. Чуєш, як вони дзвенять? — його обличчя розтягнулося в усмішці. — Але мені немає потреби вбивати тебе, — він відкинув ножа, і той ковзнув по траві до Шпички, яка блювала, стоячи рачки. — Урешті-решт, навіщо вбивати те, що можна продати, чи не так, мати Скер?

На обличчі колишньої — а тепер уже й нинішньої — Ґормової міністерки з’явилася посмішка, холодна, як зимове море.

— Заберіть цю змію і надіньте на неї нашийника.

— Ви за це заплатите! — заверещала Ісріун, дико водячи очима. — Вам це так не минеться!

Але Ґормові воїни вже волочили її вгору східним узгір’ям.

Мечолам обернувся до ґеттландців. Із пальців пораненої руки на землю скрапувала кров.

— Твоя пропозиція укласти союз іще чинна, Лайтлін?

— Коли Ванстерландія і Ґеттландія об’єднаються, для нас не буде нічого неможливого, — вигукнула у відповідь Золота королева.

— Тоді я згоден.

Вражене зітхання прокотилося над долиною, мовби доти всі тамували віддих і раптом випустили повітря з легень.

Бранд випручався з ослаблої Рульфової хватки й кинувся на бойовище.

— Шпичко!

Голос відлунням долинав до неї звідкілясь іздалеку, мовби з протилежного кінця довгого й темного тунелю. Брандів голос. О боги, яка ж вона рада була його чути!

— Із тобою все гаразд?

Сильні руки підтримали її за плече.

— Я впала в гординю, — прохрипіла вона.

У горлі дерло, у роті пекло. Шпичка спробувала звестися на коліна, але була надто квола. У голові запаморочилося, і вона мало не впала, але Бранд підхопив її.

— Але ти лишилася жива.

— Мабуть, — прошепотіла вона, непомалу здивована, коли з яскравої імли повільно випливло Брандове обличчя. О боги, яка ж вона рада була його бачити!

— Мені цього досить.

Він поклав її руку собі на плечі й обережно допоміг підвестися на ноги. Шпичка застогнала. Самотужки вона б не змогла пройти і кроку, але Бранд був дужий. Він не дозволить їй упасти.

— Понести тебе на руках?

— Хороша думка, — Шпичка глянула на узгір’я перед ними, де зібралися ґеттландські воїни, і скривилася. — Але я краще сама. Чому він не вбив мене?

— Мати Ісріун змінила його думку.

Перш ніж вони попленталися схилом до табору, Шпичка озирнулася назад. Посеред бойовища стояв Ґром-ґіль-Ґорм, закривавлений, але так і не переможений. Мати Скер з голкою і ниткою вже поралася біля його пораненої щитової руки. Мечовою він стискав руку королеві Лайтлін, скріплюючи союз між Ґеттландією і Ванстерландією. Закляті вороги стали друзями. Принаймні поки що.

Біля них, склавши руки на грудях, стояв і всміхався отець Ярві.

Хоча всі молилися до Матері Війни, цього дня, як видавалося, головував Батько Мир.