Дивергент. Книга 1. Нескорена

Розділ 26

Взявшися за руки, ми прямуємо до Ями. Весь час думаю про свою долоню. То мені здається, що я стискаю руку Чотири недостатньо міцно, то, навпаки, надто сильно. Я ніколи не розуміла, навіщо люди тримаються за руки, та коли він проводить кінчиком пальця по моїй долоні, я здригаюсь і все розумію.

— Отже... — хапаюсь за останню розумну думку, яку можу пригадати. — Чотири страхи.

— Чотири страхи тоді, чотири страхи зараз, — киває він. — Вони не змінилися, тож я й далі ходжу сюди, та... так і не досяг успіху.

— Не можна бути зовсім безстрашним, пам’ятаєш? — нагадую я. — Бо тобі не байдуже, бо ти хочеш жити.

— Знаю.

Ми йдемо краєм Ями вузькою стежиною, що веде до скель на дні Прірви. Досі я її не помічала — вона зливається з кам’яною стіною. Здається, Тобіас, добре її знає.

Я не хочу зіпсувати мить, але мені потрібно спитати про його тест на схильність. Я маю знати, дивергент він, чи ні.

— Ти збирався розповісти мені про свій тест на схильність, — нагадую я.

— А! — вільною рукою він чухає потилицю. — Це важливо?

— Так. Я хочу знати.

— Яка ти наполеглива! — усміхається він.

Досягнувши кінця стежки, ми опиняємося на дні Прірви, де каміння стримить шпичаками над бурхливою водою, утворюючи хистку поверхню. Чотири веде мене вгору і вниз, через невеликі розриви, по зазублених гребенях. Черевики чіпляються за шорсткий камінь. На кожному камені підошви залишають мокрий слід.

Біля відносно тихої течії він знаходить плаский камінь і сідає, звісивши ноги через край. Я сідаю поруч. Здається, йому тут, всього за декілька дюймів од води, затишно.

Він відпускає мою руку. Я роздивляюся зазублений край скелі.

— Знаєш, я цього нікому не розповідав, навіть друзям, — починає він.

Я сплітаю пальці, стискаю. Це ідеальне місце, щоб зізнатися у своїй дивергенції. Рев потоку не дозволить нас підслухати. Не знаю, чому мені так тривожно від цієї думки.

— Мій результат був очікуваний, — повідомляє Чотири. — Альтруїзм.

— О! — всередині мене мов щось здувається. Я помилялася щодо нього.

Але... якщо він не дивергент, то мав отримати результат « Безстрашність». Формально я також отримала результат «Альтруїзм»... якщо вірити системі. Можливо, з ним сталося те ж саме? І якщо так, чому він не каже мені всієї правди?

— Але ти вибрав Безстрашність?

— Довелося.

— Чому це тобі довелося перекинутися?

Він переводить погляд з мене на порожнечу перед собою, наче шукає відповіді там. Та його пояснення зайві. Я й досі відчуваю привид паска на своєму зап’ястку.

— Ти хотів утекти подалі від батька, — кажу я. — Тому ти не хочеш бути лідером Безстрашності? Бо тобі довелось би знову побачитися з ним?

Він стенає плечем.

— Так, і до того ж я не почуваюсь одним із безстрашних. Принаймні серед тих, на кого вони перетворилися.

— Але ти... просто неймовірний, — я запинаюсь і прочищаю горло. — Тобто за мірками Безстрашності. Чотири страхи — нечувано! Як ти можеш це заперечувати?

Він знизує плечима. Здається, йому байдуже до свого таланту, до свого становища в Безстрашності — саме цього я б очікувала від альтруїста. Не впевнена, як це розцінювати.

— Знаєш, за моєю теорією самовідданість і хоробрість не такі вже й різні речі, — каже він. — Усе життя тебе вчили забувати про себе, і за першої ж небезпеки це стає твоїм першим пориванням. З таким самим успіхом я міг би вступити до Альтруїзму.

Мені стає якось важко на душі. Для мене всього мого життя виявилося замало. Мій перший порив — самозбереження.

— Ну, я пішла з Альтруїзму, бо не була достатньо самовідданою, хай як старалася.

— Не зовсім, — він усміхається до мене. — Дівчина, яка дозволила метати в неї ножі, щоб захистити друга, яка вдарила мого батька паском, щоб захистити мене... Хіба не ти — ця самовіддана дівчина?

Він зрозумів про мене більше за мене. І хоч неможливо повірити, ніби він може щось до мене відчувати, враховуючи все, чим я не є... а втім, немає нічого неможливого. Суплюся, дивлячись на нього.

— Здається, ти пильно стежив за мною.

— Мені подобається спостерігати за людьми.

— Можливо, ти був створений для Правдолюбства, Чотири, бо брехун з тебе ніякий.

Він кладе руку на камінь, його пальці утворюють одну лінію з моїми. >1 дивлюсь на його руки. У нього довгі тонкі пальці. Руки, створені для точних, майстерних рухів — не долоні безстрашного, що мають бути широкими, міцними і готовими трощити й ламати.

— Гаразд, — він нахиляється ближче і не зводить очей з мого підборіддя, губ і носа. — Я стежив за тобою, бо ти мені подобаєшся.

Він каже це відверто, безстрашно і невідривно дивиться на мене.

— І не називай мене Чотири, гаразд? Приємно знову чути своє ім’я.

Ось так він нарешті й розкриває свої карти, і я не знаю, що відповісти. У мене палають щоки, і на думку спадає тільки одне:

— Але ти старший за мене... Тобіасе.

— Атож, — посміхається він, — це величезна й нездоланна прірва у два роки!

— Я не намагаюся себе принизити. Просто не розумію. Я молодша. Я не красуня. Я...

Він сміється так, наче сміх піднімається з глибини його душі, й устами торкається моєї скроні.

— І не прикидайся, — хрипко кажу я. — Ти й сам це знаєш. Я не потвора, але точно не красуня.

— Гаразд. Ти не красуня. То й що? — він цілує мене в щоку. — Мені подобається твоя зовнішність. Ти з біса розумна. Смілива. І хоча ти й дізналася про Маркуса... — його голос м’якшає. — Ти не стала дивитися на мене, як інші. Наче на побите щеня абощо.

— Бо ти не щеня.

Якусь мить він мовчки не зводить з мене темних очей. Потім торкається мого обличчя і нахиляється ближче, ковзаючи губами по моїх вустах. Річка реве, і я відчуваю на щиколотках її бризки. Чотири всміхається і припадає до моїх вуст.

Спершу я напружуюся від невпевненості в собі й, коли він відхиляється, не сумніваюся, що зробила щось не так. Та він бере моє обличчя в долоні, міцно стискає його пальцями і цілує знову, цього разу сильніше, впевненіше. Я обнімаю його рукою, долонею проводжу по шиї і запускаю пальці в коротке волосся.

Кілька хвилин ми цілуємося на дні Прірви, і рев води оточує нас зусібіч. Коли ми піднімаємося, взявшись за руки, я розумію, що якби ми обоє вибрали інший шлях, то зрештою могли б робити те саме в сірому, а не чорному одязі.