Джерело вознесіння

28

— Перепрошую, — спокійним і ввічливим голосом, в якому, втім, відчувалися суворі та незадоволені нотки, промовила Тіндвіл, — тобто я правильно зрозуміла? У головному законі королівства є пункт, згідно з яким Зібрання має право скинути короля?

— Так, — злегка похнюпившись, відповів Евенд.

— І цей закон писали особисто ви? — не відставала террісійка.

— Більшу його частину, — підтвердив молодий Венчер.

— І у вами ж написаний закон внесли пункт, згідно з яким вас можуть відсторонити? — повторила Тіндвіл.

До тих, хто зустрічав карету з табору Страффа, приєдналися Кривоніг, Тіндвіл і капітан Дему — і тепер усі зібралися у кабінеті Евенда. Людей було стільки, що крісел і стільців вистачило не всім, і Вен, яка встигла переодягнутися у звичні штани та сорочку, тихенько сіла під стіною на стос книжок. Террісійка та Евенд стояли, а решта всілися: Бриз — у напруженій позі, Гем — у розслабленій, а Страшко, нахиливши свій стілець уперед, намагався балансувати на двох ніжках.

— Я навмисне додав цей пункт, — сказав Евенд.

Він стояв, спершись однією рукою на масивне вітражне вікно, вивчаючи поглядом темні візерунки.

— Ця земля протягом тисячі років страждала під гнітом жорстокого владаря, — пояснив він. — І весь цей час філософи та мислителі мріяли про таку систему урядування, за якої нездарного правителя можна було б усунути без кровопролиття. Я опинився на троні внаслідок низки унікальних та непередбачуваних подій і не вважав, що маю право на те, аби нав’язувати народу свою волю — або волю моїх нащадків. Я прагнув започаткувати державу, у якій би монарх ніс відповідальність перед своїми підданими.

«Він іноді ніби просто за книжкою шпарить, — подумала Вен. — Ніби це й не жива людина, а… написані слова».

І раптом у її голові зашепотів голос Зейна.

«Ти не така, як він».

Дівчина відігнала цю думку.

— За всієї поваги, Ваша Величносте, — промовила Тіндвіл, — але це один із найдурніших вчинків з боку правителів, про які чула у своєму житті.

— Це було зроблено заради блага королівства, — промовив Евенд.

— Абсолютний ідіотизм, — різко відповіла террісійка. — Король не повинен залежати від примх іншого керівного органу. Він якраз і цінний для народу тим, що він є абсолютним авторитетом!

Вен нечасто бачила Евенда настільки засмученим, і побачивши печаль у його очах, навіть сама здригнулась. Втім, інша частина її відчувала непокірну радість. Він більше не король. Тепер, можливо, його не намагатимуться вбити настільки завзято. Може, він тепер зможе бути просто Елендом — і вони поїдуть звідси. Куди завгодно. Туди, де все набагато простіше.

— Хай там як, — пролунав у тиші кабінету голос Доксона, — треба щось робити. Немає сенсу дискутувати щодо доцільності рішень, ухвалених у минулому.

— Згоден, — підтакнув Гем. — Значить, Зібрання намагається тебе викинути з трону. Що будемо робити?

— Дозволяти їм це зробити, очевидно, не можна, — промовив Бриз. — Тим паче народ одного правителя рік тому вже скинув. Гадаю, не варто укорінювати в людях погані звички.

— Слід підготувати відповідь, Ваша Величносте, — запропонував Доксон. — Відповідь, у якій би засуджувався цей підступний маневр, здійснений якраз годі, коли ви вирушили на перемовини заради безпеки міста. Тепер-то зрозуміло, що вони навмисне призначили зустріч на день і час, коли ви не могли бути на ній присутнім і захистити себе.

Еленд кивнув, не відводячи погляду від темного скла.

— Гадаю, вже не обов’язково називати мене «Ваша Величність», Доксоне.

— Дурниці, — втрутилась Тіндвіл, яка стояла поруч із книжковою шафою, склавши на грудях руки. — Ви досі залишаєтеся королем.

— Я втратив довіру народу, — нагадав Еленд.

— Так, — відповів Кривоніг, — але ви досі маєте довіру моєї армії. Тому ви залишаєтеся королем, хай що б там вирішило Зібрання.

— Саме так, — погодилася террісійка. — Якщо не брати до уваги ці ідіотські закони, то влада досі у ваших руках. Слід посилити положення воєнного стану, обмежити пересування людей у межах міста. Встановити контроль над ключовими локаціями Лютаделя та ізолювати членів Зібрання, щоб ваші вороги не могли підняти проти вас повстання.

— Мої люди займуть вулиці ще до світанку, — промовив Кривоніг.

— Ні, — тихо сказав Еленд.

Запала тиша.

— Ваша Величносте? — озвався Доксон. — Це насправді найкраще, що тільки можна зробити. Не можна дозволяти зграї покидьків зміцнювати позиції.

— Це не зграя покидьків, Доксе, — заперечив король. — Це — обрані народом представники Зібрання.

— А Зібрання сформував ти, мій любий друже, — нагадав Бриз. — Вони мають владу лише тому, що ти їм дозволив мати її.

— Владу їм дав закон, Бризе, — сказав Еленд. — І всі ми підкорюємося цьому закону.

— Та це просто смішно, — обурилась Тіндвіл. — Ви — король, ви — закон. Тепер, коли ви гарантували місту безпеку, можна скликати Зібрання та пояснити його членам, що ви потребуєте їхньої підтримки. Тих, хто виступатиме проти цього, — взяти під варту до завершення кризи.

— Ні, — трохи більш рішуче відповів король. — Нічого цього ми робити не будемо.

— Отже, — уточнив Гем, — ти здаєшся?

— Ні, я не здаюся, — промовив Еленд, нарешті обернувшись до присутніх обличчям. — Але я не збираюся тиснути на Зібрання за допомогою війська.

— Тоді вилетиш із трону, — зазначив Бриз.

— Схаменися, Еленде, — кивнув Гем.

— Я не стану порушувати встановлені мною ж закони! — запротестував той.

— Не будьте йолопом, — втрутилась террісійка. — Вам слід…

— Тіндвіл, — не дав їй договорити Еленд, — можеш що заманеться казати про мої ідеї, та не смій більше називати мене йолопом. Я не дозволю зневажати себе за те, що я висловлюю свою думку.

Террісійська замовкла, трохи відкривши від здивування рота, а потім стулила губи та сіла на своє місце. Вен відчула раптовий приплив зловтіхи.

«Сама його навчила, Тіндвіл, — подумала вона з посмішкою. — То тепер не жалійся, що він з тобою сперечається».

Еленд підійшов ближче, вперся руками у поверхню столу та окинув присутніх поглядом.

— Отже, ми їм відповімо. Доксе, напиши листа, в якому проінформуй Зібрання про те, що ми надзвичайно розчаровані зрадою з їхнього боку. Розкажи їм про успіх у перемовинах зі Страффом, і якомога сильніше тисни на почуття провини. Усі інші — розробляймо план. Трон ми повернемо. Як уже зазначалося, закон я знаю, адже сам його писав. З цієї ситуації існує вихід, не обов’язково вводити в місто війська. Я не поводитимуся як тирани, які прагнуть забрати у нас Лютадель! І ні до чого не примушуватиму свій народ, навіть якщо знатиму, що так для них буде краще.

— Ваша Величносте, — обережно промовила Тіндвіл, — немає нічого поганого в тому, аби захистити свою владу, коли царює хаос. У такі часи люди схильні реагувати ірраціонально. І це — одна з причин, чому вони потребують сильної руки. Вашої сильної руки.

— Питання тільки, чи моєї, — гірко посміхнувся Еленд.

— Перепрошую, Ваша Величносте, — заперечила террісійка, — та це твердження видається мені дещо наївним.

— Можливо, так і є, — посміхнувся молодий Венчер. — Ви можете навчити мене краще одягатися і вишуканіше поводитися, та мого єства вам не змінити. Я чинитиму відповідно до своїх переконань — зокрема, дозволю Зібранню мене усунути, якщо таким справді буде їхнє рішення.

Тіндвіл нахмурилася.

— А якщо ви не зможете повернути трон у законний спосіб?

— Тоді я просто визнаю цей факт, — відповів Евенд. — І в будь-якому разі продовжу докладати максимальних зусиль, аби допомогти королівству.

«От тобі й поїхали звідси», — з гіркотою подумала Вен.

Та дівчина все одно не змогла стримати усмішки. Почасти вона кохала Евенда за його щирість. Він справді любив людей Лютаделя й був налаштований зробити усе можливе заради їхнього блага — і цим дуже відрізнявся від Келсьє. Той, навіть помираючи мученицькою смертю, демонстрував своє самолюбство. Він хотів, аби його ім’я опинилося серед тих небагатьох, що назавжди вписані у книгу історії.

Та з Елендом усе було інакше — він правив Центральною Домінією не заради слави. Вен уперше сама собі відповіла на ключове питання — однозначно та щиро. З Евенда Венчера був набагато кращий король, ніж вийшов би з Келсьє.

— Я… не знаю, що мені про це думати, пані, — почула вона шепіт поруч із собою.

Вен завмерла на мить і опустила погляд — виявилося, що вона автоматично почала чухати ОрСеура за вухом.

Дівчина різко відсмикнула руку.

— Вибач, — промовила вона.

ОрСеур знизав собачими плечима та знову поклав голову на лапи.

— Отже, ти стверджуєш, що існує законний спосіб повернути трон, — промовив Гем. — І як нам це зробити?

— За законом, Зібрання має один місяць на те, аби обрати нового короля, — пояснив Евенд. — Але ніде не сказано, що новий король не може бути той самий, що і старий. Якщо вони протягом місяця не зможуть ухвалити рішення більшістю голосів, то влада повернеться до мене щонайменше на рік.

— Занадто складно, — зітхнув Гем, потираючи підборіддя.

— Ну, а ти як гадав? — посміхнувся Бриз. — Це ж закон.

— Та я не про закон, — пояснив Гем. — Я маю на увазі, що складно буде змусити Зібрання обрати новим королем Еленда — або нікого не обрати взагалі. Як на мене, вони б взагалі не стали його усувати, якби не мали на прикметі своєї кандидатури.

— Не обов’язково, — заперечив Доксон. — Можливо, це просто попередження.

— Можливо, — відповів Еленд. — Джентльмени, я гадаю, це сигнал. Я ігнорував Зібрання, адже ми гадали, що розібралися з ними після того, як я змусив їх підписати ту постанову, згідно з якою вони надавали мені право вести перемовини. Однак ми забули, що найлегший спосіб для них оминути нашу пастку із постановою — це обрати нового короля, який робитиме те, що вони йому скажуть.

Вен зітхнула, хитаючи головою.

— Мушу визнати, Зібрання я ніколи особливо не контролював. Я для них був не королем, а колегою — і тому вони вирішили, що будь-хто з них легко може посісти моє місце. Закладаюся, це один із членів Зібрання переконав інших посадити його на трон замість мене.

— Значить, доведеться його позбутися, — констатував Гем. — Впевнений, Вен могла б…

Еленд нахмурився.

— Та жартую я, Еле, — відмахнувся той.

— Ти знаєш, Геме, — зазначив Бриз. — Єдине, що смішного у твоїх жартах, — то це те, наскільки часто їм бракує бодай крихти гумору.

— Ти так кажеш лише тому, що я здебільшого про тебе жартую.

Бриз закотив очі.

— Здається, — пробурмотів ОрСеур, аби його слова чув лише посилений оловом слух Вен, — ваші наради були б значно продуктивнішими, якби не запрошували цих двох.

Вен усміхнулася.

— Та не такі вже вони й бевзі, — прошепотіла дівчина.

ОрСеур підняв на неї скептичний погляд.

— Ну гаразд, — визнала вона. — Трохи відволікають нас, визнаю.

— Варто вам віддати наказ — і я миттю з’їм когось із них, — промовив ОрСеур. — Тоді вже діло піде веселіше.

Вен здивовано поглянула на нього.

ОрСеур дивився на нею з дивною, ледве помітною посмішкою на собачій морді.

— Гумор кандри, пані, — пояснив той. — Перепрошую, він може бути трохи чорний.

— Та й вони, певно, несмачні, — з полегшенням посміхнулась Вен. — Гем — занадто жилавий, а Бриз такою гидотою харчується, що ти сам його їсти не захочеш.

— Ну не знаю, — підіграв їй кандра. — Здається, цей Гем доволі апетитний. А інший, — кивнув ОрСеур на келих вина у руці Бриза, — добряче себе замаринував.

Евенд тим часом копирсався у стосах своїх книжок, вибравши з них кілька томів з юриспруденції, включно з зібранням законів Лютаделя, яке він сам і написав.

— Ваша Величносте, — промовила Тіндвіл, підкреслюючи його титул. — У вас під мурами міста стоять табором дві ворожих армії, а ще Центральною Домінією в нашому напрямку рухається військо колосів. Невже ви справді вважаєте, що зараз — час для тривалих юридичних дискусій?

Евенд розклав книжки на столі та підсунув ближче своє крісло.

— Тіндвіл, — промовив він. — У мене під мурами міста стоять табором дві ворожих армії, їм у спину дихає військо колосів, і головною перешкодою, яка заважає керівному органу міста віддати це місто загарбникам, є я сам. Невже ти справді гадаєш, що спроба усунути мене саме зараз — це збіг обставин?

Кілька присутніх засовалися на кріслах, Вен підняла голову.

— Тобто ти вважаєш, що за цим стоїть хтось із загарбників? — потер підборіддя Гем.

— А як би ти на їхньому місці вчинив? — запитанням на запитання відповів Евенд, розгортаючи книгу. — Атакувати місто в лоб вони не можуть: втратять забагато солдатів. Облога триває вже багато тижнів, війська поступово вимерзають, а люди, яких найняв Доксон, атакують канали, загрожуючи перерізати постачання їжі. А ще недавно стало відомо, що до міста наближається величезна армія колосів… все сходиться. Якщо шпигуни Страффа й Цетта не зовсім дурні, вони, звичайно, давно відзвітували, що Зібрання було готове викинути білий прапор ще тоді, як під стінами з’явилася перша армія. Вбивці до мене не добралися, але якщо є інший спосіб мене усунути…

— Так, — погодився Бриз. — Цілком у дусі Цетта. Налаштувати проти тебе Зібрання та посадити на трон свою людину, яка потім просто здасть місто.

— Та й батько мій, — кивнув Евенд, — доволі прохолодно поставився до моєї пропозиції укласти альянс, так ніби знав, що існує інший спосіб захопити місто. Я не впевнений, хто з них стоїть за цим, Тіндвіл, та ігнорувати можливість цього ми не повинні. Це не оманливий маневр, а частина тієї самої тактики, з якою ми боремося відтоді, як прибули ці армії. Якщо я зможу знову повернутися на трон, Страффу і Цетту не залишатиметься нічого, окрім як співпрацювати зі мною, і, відповідно, стануть набагато зговірливішими — особливо беручи до уваги наближення колосів.

З цими словами молодий король почав гортати вибрані ним книжки. Здавалося, коли дійшло до академічного боку проблеми, його пригнічений настрій почав розвіюватися.

— У законі повинно бути на цей рахунок ще кілька пунктів, — ледве чутно бурмотів він. — Треба трохи пошукати. Страшко, а ти Сейзеда на нараду запросив?

— Я не зміг його розбудити, — знизав плечима той.

— Він відновлюється після своїх мандрів, — пояснила Тіндвіл, відвертаючись від Евенда з його книжками. — Для хранителів — звична штука.

— Йому треба наповнити одну з тих своїх металопам’ятей? — поцікавився Гем.

Обличчя террісійки моментально спохмурнішало.

— Він розповів вам?

Гем і Бриз кивнули.

— Зрозуміло, — відповіла Тіндвіл. — Хай там як, з цим він вам, Ваша Величносте, не допоможе. Я можу бодай трохи допомогти у питаннях, що стосуються урядування, оскільки в мої обов’язки входить учити правителів премудростям минувшини. Але мандрівні хранителі не займають чийсь бік у справах політичних.

— Не займають? — легенько посміхнувся Бриз. — Тобто й не беруть участі у поваленні Останньої Імперії?

Тіндвіл міцно стиснула губи.

— Ви б краще не заохочували його порушувати власні обітниці, — промовила вона після паузи. — Якби ви були його друзями, ви б це розуміли.

— Справді? — кинув Бриз, махнувши в її бік келихом з вином. — А особисто я вважаю, що вас бісить той факт, що він вас усіх не послухався, та ще й фактично звільнив увесь ваш народ.

Террісійка, уся напружившись, поглянула на нього. Якийсь час вони сиділи мовчки.

— Бався з моїми емоціями як забажаєш, гамівнику, — промовила Тіндвіл. — Та мої почуття належать тільки мені — тобі до них зась.

Бриз повернувся нарешті до свого вина, пробурмотівши собі під носа щось про «клятих террісійців».

Еленд на цю суперечку просто не звертав уваги. Перед ним на столі лежали чотири розкритих книги, а він гортав п’яту. Вен посміхнулась, пригадавши, як зовсім недавно він до неї залицявся, і в більшості випадків це залицяння зводилося до того, що він сідав у крісло з нею поруч та починав читати якусь книжку.

«Ані краплі не змінився, — подумала вона. — І він мене покохав ще до того, як дізнався, що я — з-імли-народжена. Він не відмовився від мене навіть тоді, коли дізнався, що я була злодійкою і вирішив, що я намагаюся його пограбувати. Я не повинна забувати про це».

— Ходімо, — пошепки скомандувала вона ОрСеуру, встаючи, коли Бриз із Гемом знову почали сперечатися через якусь дрібницю.

Їй потрібно було подумати — і найкраще це зробити, поки на вулицях панувала імла.

«Було б набагато простіше, якби я не був настільки розумним, — задоволено думав Еленд, гортаючи книжки. — Я занадто добре усе тут розписав».

Він проводив пальцем по якомусь абзацу, перечитуючи його знову і знову; команда поволі розходилась. Але король не пригадував, аби він їх відпустив. Тіндвіл неодмінно дорікне йому за це.

«Ось, — подумав він, постукуючи пальцем по сторінці. — Я маю підстави ініціювати повторне голосування, якщо бодай один із членів Зібрання запізнився на зустріч або голосував заочно».

Голосування повинно бути одностайним — звичайно, за винятком короля, якого усувають.

Евенд завмер, помітивши в кабінеті якийсь рух. З ним залишилась тільки Тіндвіл. Він зітхнув і відірвався нарешті від книжок.

«Ну, певно, без цього ніяк».

— Вибачте, що я поставилась до вас із неповагою, Ваша Величносте, — промовила террісійка.

Евенд нахмурився.

«Неочікувано».

— Я звикла ставитися до всіх, немов до дітей, — пояснила Тіндвіл. — Навряд чи слід цим пишатися.

— Це… — почав було Евенд, але замовчав.

Тіндвіл навчила його не шукати виправдань недолікам інших людей. Він міг приймати їх, міг навіть пробачати їхні помилки — але якщо замовчувати проблеми, то нічого не зміниться.

— Я приймаю твої вибачення, — промовив він.

— Ви дуже швидко вчитеся, Ваша Величносте.

— У мене вибору нема, — посміхнувся молодий король. — Щоправда, вчуся недостатньо швидко для Зібрання.

— Як ви взагалі дозволили цьому трапитися? — тихо спитала террісійка. — Навіть оминаючи увагою наші розбіжності щодо методів правління, я гадала, що члени Зібрання вас підтримають. Це ж ви дали їм владу.

— Я їх ігнорував, Тіндвіл. А люди, наділені владою — незалежно від того, друзі вони мені чи вороги — не люблять, коли їх ігнорують.

— Тоді, можливо, — кивнула вона, — нам варто зосередитися на ваших успіхах, а не невдачах. Вен сказала, що ваша зустріч із батьком пройшла добре.

— Ми його залякали та змусили підкоритися, — посміхнувся Евенд. — Мушу зізнатися, утнути таку штуку зі Страффом було дуже приємно. Та, на жаль, здається, я чимось образив Вен.

Тіндвіл здивовано підняла брову.

Король відклав убік книгу та сперся на стіл руками.

— Коли ми поверталися, вона була якась дивна. Майже не відповідала мені. Я не дуже зрозумів, що це взагалі таке було.

— Може, просто втомилася?

— Мені здається, вона ніколи не втомлюється, — зітхнув Еленд. — Вона постійно в русі, постійно чимось займається. Іноді я боюся, що вона мене вважає лінивим. Можливо, тому…

Він раптом замовчав і похитав головою.

— Вона не вважає вас лінивим, Ваша Величносте, — запевнила його Тіндвіл. — Вона відмовилась виходити заміж, бо вважає себе не гідною вас.

— Нісенітниця якась, — не погодився той. — Вен — з-імли-народжена, Тіндвіл. Їй чудово відомо, що вона варта десяти таких, як я.

— Ви дуже погано розумієте жінок, Еленде Венчере, а особливо — молодих жінок, — підкреслила террісійка. — Те, як вони сприймають самі себе, надзвичайно слабко пов’язано з їхніми навичками. Вен невпевнена у собі. Вона не вірить, що заслуговує бути з вами. Мало того, вона не вірить, що заслуговує бути з вами знайомою, і взагалі — не заслуговує бути щасливою. Їй випала дуже тяжка, заплутана доля.

— Чому ти так впевнена в цьому?

— Ваша Величносте, я виховала багато дочок, — пояснила Тіндвіл. — Я знаю, про що говорю.

— Дочок? — спитав Еленд. — У тебе є діти?

— Звісно.

— Я…

Усі террісійці, яких він знав, були євнухами, як Сейзед. Звичайно, жінок це не стосувалося, але король був впевнений, що програми з обмеження народжуваності, запроваджені Паном Всевладарем, якось стосувалися і їх.

— Хай там як, — продовжила після короткої паузи Тіндвіл, — вам доведеться ухвалити певні рішення, Ваша Величносте. Ваші стосунки з Вен ставатимуть дедалі складнішими. Певні її особливості спричинять ще більше проблем, ніж це було б у випадку звичайної жінки.

— Ми про це вже говорили, — відрізав Еленд. — Мені не потрібна «звичайна» жінка. Я кохаю Вен.

— Я не кажу, що вам не слід її кохати, — заспокійливо промовила террісійка. — Я просто даю настанови, як мене й просили. Але вам потрібно вирішити нарешті, наскільки сильно ця дівчина і стосунки з нею будуть вас відволікати.

— А з чого ти вирішила, що я відволікаюся?

— Я вас спитала про те, як минула зустріч із лордом Венчером, а ви мені почали розповідати про настрій Вен, коли ви поверталися до Лютаделя.

Евенд завагався.

— Що для вас важливіше, Ваша Величносте? — прямо запитала Тіндвіл. — Її кохання чи добробут вашого народу?

— Я на поставлене таким чином запитання відповідати не збираюся.

— На жаль, вибору немає, — наполягала террісійка. — Рано чи пізно, але перед цим запитанням постають усі королі.

— Ні, — відповів Евенд. — Не існує причини, з якої я не міг би одночасно кохати Вен і захищати своїх людей. Я вивчив занадто багато гіпотетичних дилем, аби дати себе загнати в таку пастку.

— Як знаєте, Ваша Величносте, — знизала плечима Тіндвіл, встаючи. — Та я уже бачу дилему — і вона аж ніяк не гіпотетична.

Жінка злегка вклонилася і вийшла з кімнати, залишивши короля наодинці з його книжками.