Джерело вознесіння

48

Еленд позіхнув і ще раз подивився на лист, який він написав до Жастеса. Можливо, він зможе переконати свого колишнього друга дослухатися здорового глузду.

А якщо не зможе… що ж, на столі перед Елендом лежав дублікат дерев’яної монети, якими Жастес «платив» колосам. Це була ідеальна копія, вирізьблена особисто Кривоногом. Еленд Венчер був цілком упевнений, що деревини у його розпорядженні значно більше, ніж є у Жастеса. Якби Пенрод потягнув час іще кілька тижнів, вони встигли б зробити достатньо «грошей», аби перекупити колосів.

Він відклав убік перо й потер очі. Було вже пізно. Час…

Раптом двері різко відчинилися. Еленд розвернувся й побачив схвильовану Вен — вона, миттю пролетівши через усю кімнату, впала в його обійми. Дівчина плакала.

І була вся в крові.

— Вен! Що трапилося?

— Я його вбила, — промовила вона, притискаючи голову до його грудей.

— Кого?

— Твого брата. Зейна. 3-імли-народженого Страффа. Я вбила його.

— Стривай. Що?! Мого брата?

Вен кивнула.

— Вибач.

— Та забудь ти про це, Вен! — промовив колишній король і, лагідно відірвавши її від себе, всадовив у своє крісло.

Дівчина мала порізану щоку та липку від крові сорочку.

— Заради Пана Всевладаря! Я негайно покличу Сейзеда.

— Не залишай мене, — схопила його за руку Вен.

Евенд завмер. Щось змінилося. Здавалося, ніби вона знову потребує його.

— Тоді ходімо зі мною. Підемо разом.

Вен кивнула, підіймаючись. Вона злегка хитнулась, і Евенду стало трохи страшно, але погляд дівчини був такий рішучий, що він навіть не наважився з нею сперечатися. Він обійняв її, дозволивши спертися на себе, і вони пішли до покоїв Сейзеда. Евенд зупинився перед дверима, збираючись постукати, але Вен просто штовхнула двері, що вели до темної кімнати, а тоді, затремтівши усім тілом, опустилася на підлогу просто біля входу.

— Я… я тут посиджу, — промовила вона.

Евенд спершу схвильовано зупинився біля неї, але потім, піднявши лампу, крикнув у бік спальні.

— Сейзеде!

Террісієць з’явився майже одразу — він був у білій нічній накидці та мав надзвичайно виснажений вигляд. Помітивши Вен, він кілька разів здивовано кліпнув, після чого знову зник у спальні. Уже за мить він повернувся з браслетом із металопам’яттю, пристебнутим до передпліччя та торбою з медичним знаряддям.

— Ну, леді Вен, — промовив Сейзед, опустивши торбу на підлогу поруч із дівчиною. — Що б подумав пан Келсьє, якби побачив вас у такому стані? Скільки одягу зіпсували..

— Не час для жартів, Сейзеде, — втрутився Евенд.

— Перепрошую, Ваша Величносте, — промовив террісієць, обережно зрізавши тканину з плеча Вен. — Утім, якщо вона досі при тямі, значить, серйозна небезпека їй не загрожує.

Він уважніше поглянув на рану, а потім із відстороненим виглядом витягнув зі своєї торби чисту тканину для перев’язки.

— Бачите? — показав Сейзед. — Поріз глибокий, але лезо відбилося від кістки, і важливі судини не зачепило. Потримайте тут.

Він притиснув до рани шматок тканини, й Евенд поклав свою руку зверху. Вен сиділа, заплющивши очі та навалившись спиною на стіну, з її підборіддя цівкою повільно скрапувала кров. Здавалося, ніби дівчині гірше від виснаження, ніж від болю.

Сейзед розрізав передню частину сорочки Вен, оголивши її поранені груди.

Евенд відвернувся.

— Можливо, мені варто…

— Залишся, — прошепотіла дівчина.

Це було не прохання, це був наказ. Вона підняла голову та розплющила очі, а Сейзед, цокнувши тихо, коли побачив її рани, дістав із торби знеболювальне, голку та нитки.

— Евенде, — промовила дівчина, — я дещо повинна тобі сказати.

Молодий Венчер завмер.

— Кажи.

— Я дещо зрозуміла про Келсьє. Коли йшлося про нього, я завжди звертала увагу на це. Звісно, він витратив багато годин на те, аби навчити мене бути алломанткою. Та справжня його велич полягала не в умінні битися, не у його різкості або жорстокості, не у його силі або інстинктах.

Евенд нахмурився.

— А знаєш у чому? — спитала дівчина.

Евенд похитав головою, досі міцно притискаючи шматок тканини до її пораненого плеча.

— У його здатності довіряти, — пояснила Вен. — У тому, як він зробив людей кращими, як він їх надихав. Його команда була настільки ефективною завдяки тому, що він був у них впевнений, він поважав їх. А вони своєю чергою поважали одне одного. Люди на кшталт Бриза та Кривонога стали героями завдяки тому, що в них вірив Келсьє.

Вона поглянула на нього своїми втомленими очима.

— А ти, Евенде, набагато кращий за Келсьє. Він у собі це розвинув, він над цим працював. А ти це робиш несвідомо, інстинктивно. Ти навіть до таких слизьких типів, як Філен, ставишся так, ніби вони — добрі та шановані люди. І це — не наївність, як вважає дехто. Ти — як Келсьє, тільки кращий. Він би багато чого міг у тебе навчитися.

— Ти лестиш мені, — промовив він.

Дівчина похитала головою та обернулася до террісійця.

— Сейзеде? — спитала вона.

— Так, дитя моє?

— Ти знаєш якісь шлюбні церемонії?

Еленд від здивування ледве не впустив шматок тканини.

— Знаю кілька, — відповів Сейзед, зашиваючи рану. — Якщо точно — то близько двох сотень.

— Яка найкоротша?

Террісієць міцно затягнув шов.

— У народу Ларста потрібно було всього лише оголосити про своє кохання місцевому священнику. Простота була ґрунтовною рисою структури їхніх вірувань — можливо, це було реакцією на традиції краю, звідки їх вигнали і який прославився завдяки складній системі бюрократичних правил. Це — добра релігія, вона зосереджується на простій красі природи.

Вен поглянула на Еленда. Її обличчя було в крові, волосся — скуйовджене та брудне.

— Слухай, — промовив молодий Венчер. — Вен, можливо, слід зачекати з цим? Ну, поки…

— Еленде, — не дала йому договорити дівчина, — я кохаю тебе.

Він завмер.

— Ти мене кохаєш? — спитала вона.

«Божевілля якесь».

— Так, — тихо відповів Еленд.

Вен поглянула на Сейзеда, який досі порався з раною.

— Отже?

Террісієць підняв на неї очі, пальці його були в крові.

— Гадаю, це дуже дивний час для такого…

Еленд кивнув, погоджуючись.

— Та ну, всього лише кілька крапель крові, — втомлено пробурмотіла дівчина. — Я відколи сиджу, то взагалі чудово почуваюся.

— Звісно, — погодився Сейзед, — але ви, здається, трохи не в собі, леді Вен. Такі рішення не можна ухвалювати легковажно, ґрунтуючись на потужних емоціях.

Вен на це усміхнулась.

— Тобто ухвалення рішення вийти заміж нічого спільного не має з потужними емоціями?

Сейзед зніяковів.

— Я не зовсім це мав на увазі. Просто я не зовсім упевнений, що ви зараз повністю себе контролюєте.

Вен похитала головою.

— Я себе зараз краще контролюю, ніж за багато останніх місяців. Настав час покласти край сумнівам, Сейзеде, настав час припинити хвилюватися та визнати своє місце у цій команді. Я чудово знаю, чого я хочу. Я кохаю Евенда. І я не знаю, скільки ще часу нам судилося провести разом, але нехай хоч скільки-небудь буде.

Сейзед зупинився на якусь мить, а потім знову взявся до зашивання рани.

— А ви, лорде Евенде? Що ви про це думаєте?

Що він про це думав? Він пригадав, як лише вчора Вен йому казала, буцім хоче піти, і як йому від цього зробилося погано. Він думав про те, наскільки залежний від її мудрості, прямодушності та простої — але не банальної — відданості йому. Так, він її кохав.

Останнім часом у світі панував хаос. Евенд припускався помилок. Та попри все, що трапилось, попри всі його невдачі та розчарування, він і надалі не сумнівався в тому, що хоче бути з Вен. То була вже не ідилічна закоханість, яку він переживав півтора року тому на балах, ні. Тепер це було сильне та справжнє почуття.

— Так, Сейзеде, — сказав він. — Я хочу з нею одружитися. Я вже давно цього хотів. Я… не знаю, що буде далі з містом або з моїм королівством, але хай що б трапилось, я хочу, аби цієї миті вона була зі мною поруч.

Сейзед продовжував працювати.

— Що ж, прекрасно, — нарешті промовив він. — Якщо вам потрібне свідчення з мого боку, то воно у вас є.

Евенд дещо ошелешено опустився на коліно, не припиняючи притискати до рани Вен шматок тканини.

— І це все?

Сейзед кивнув.

— Моє свідчення настільки ж дійсне, наскільки й свідчення будь-якого зобов’язувана. Та пам’ятайте, за законами народу Ларста, присяга кохання зв’язує вас навіки. У їхній культурі не існувало жодної форми розлучення. Отже… чи ви приймаєте моє засвідчення цієї події?

Вен кивнула. Евенд також.

— Отже, ви одружені, — промовив террісієць, відрізавши нитку та прикривши груди Вен шматком тканини. — Потримайте ось тут, леді Вен, потрібно зупинити кровотечу.

Після цього він зайнявся її щокою.

— Я гадав, повинна бути якась церемонія, — сказав молодий Венчер.

— Я можу вам її провести, якщо бажаєте, — знизав плечима Сейзед, — але не бачу в цьому потреби. Я вас двох давно вже знаю та хочу благословити ваш союз. Лише тільки запропоную невелику пораду. Люди, які дають легковажні обіцянки тим, кого вони кохають, рідко знаходять щастя в житті. Ми живемо у важкі часи. Це не означає, що це також важкі часи для кохання, але означає, що вам і вашим почуттям доведеться пройти через важкі випробування. І не забувайте про клятву, яку ви дали одне одному цієї ночі. Гадаю, вона додасть вам сили найближчими днями.

Сказавши це, він затягнув останній шов на обличчі Вен і нарешті зайнявся її плечем. Кровотеча там уже майже припинилася, і террісієць, швидко оглянувши рану, почав її обробляти.

Вен поглянула Евенду в очі та усміхнулася — вигляд вона мала дещо сонний. Він піднявся та, перетнувши кімнату, намочив у вмивальнику тканину, аби витерти їй обличчя та щоку.

— Вибач мені, — тихо промовила дівчина, коли місце, де щойно стояв на колінах Евенд, зайняв Сейзед.

— Вибачити? — здивувався колишній король. — Це ти про з-імли-народженого мого батька?

— Ні, — похитала головою Вен. — За те, що так довго…

Евенд усміхнувся.

— Ти варта цього очікування. Крім того, я гадаю, мені теж треба було в дечому розібратися.

— Наприклад, як бути королем?

— І як перестати ним бути.

Дівчина знову похитала головою.

— Ти не припиняв ним бути, Евенде. Корону вони, можливо, у тебе й відібрали, але не твою честь.

Молодий Венчер усміхнувся.

— Дякую. Але я не впевнений, що мої дії пішли місту на користь. Лише самим своїм перебуванням тут я розділив народ, і тепер Лютадель може захопити Страфф.

— Я його вб’ю, якщо він бодай надумає пхатися сюди.

Еленд скреготнув зубами.

«Знов те саме».

Не можуть же вони постійно тримати лезо біля Страффової горлянки. Він має придумати, як викрутитися з цієї ситуації, а ще ж залишається Жастес зі своїми колосами…

— Ваша Величносте, — не відриваючись від роботи, промовив Сейзед, — можливо, я зможу запропонувати вам розв’язання проблеми.

Еленд здивовано поглянув на нього.

— Джерело Вознесіння, — пояснив террісієць.

Вен негайно розплющила очі.

— Ми з Тіндвіл останнім часом досліджували інформацію щодо Героя Віків, — вів далі Сейзед. — І ми переконані, що цей Рашек не зробив того, що повинен був зробити Герой. Правду кажучи, ми навіть не впевнені, що цей Аленді, який жив тисячу років тому, був Героєм. У текстах міститься забагато розбіжностей, проблем і суперечностей. До того ж імла — тобто Безодня — нікуди не поділася. І вона знову вбиває людей.

— Що ти таке кажеш? — нахмурився Еленд.

Сейзед затягнув шов.

— Щось досі не зроблено, Ваша Величносте. Щось дуже важливе. Якщо не дуже заглиблюватися у питання, то може здатися, що події в Лютаделі та постання Джерела Вознесіння — це не пов’язані між собою події. Та з ширшої перспективи, вони можуть бути розв’язанням одне одного.

Еленд усміхнувся.

— Ніби замок і ключ.

— Так, Ваша Величносте, — усміхнувся Сейзед. — Саме так.

— Я чую пульсацію, — прошепотіла Вен, заплющуючи очі. — У своїй голові. Я відчуваю її.

Сейзед завмер на мить, а потім продовжив перев’язувати руку дівчини.

— Ви відчуваєте, звідки саме надходить пульсація?

Вен похитала головою.

— Я… Здається, це гупання не йде з якогось конкретного напрямку. Здається, воно далеко, але стає дедалі голоснішим.

— Напевно, це повертається сила Джерела, — прошепотів террісієць. — Мені пощастило дізнатися, де воно розташоване.

Еленд обернувся до нього, а Вен знову розплющила очі.

— Я встановив його місцерозташування завдяки своїм дослідженням, леді Вен, — пояснив Сейзед. — Можу намалювати мапу зі своєї металопам’яті.

— Де? — прошепотіла дівчина.

— На півночі. У горах Террісу. На вершині однієї з нижчих гір під назвою Деритатіт. О цій порі року дістатися туди буде важко.

— Я зможу, — твердо промовила Вен, коли Сейзед знову зайнявся її раною на грудях.

Еленд іще раз зашарівся та відвернувся.

«Я… одружений».

— Ти що, підеш? — поглянув він на дівчину. — Зараз?

— Я мушу, — прошепотіла вона. — Я повинна піти до нього, Еленде.

— Вам слід піти з нею разом, Ваша Величносте, — промовив Сейзед.

— Що?

Террісієць зітхнув і підняв очі на молодого Венчера.

— Ми повинні поглянути в очі правді, Ваша Величносте. Як ви вже казали раніше, Страфф невдовзі захопить місто. Якщо ви залишитесь тут, вас стратять. Але леді Вен, без сумніву, знадобиться допомога в тому, аби дістатися Джерела.

— Вважається, що в ньому міститься велика сила, — почухав підборіддя Еленд. — Як гадаєш, ми зможемо з її допомогою знищити ці армії?

Вен похитала головою.

— Ми не зможемо її використати, — прошепотіла вона. — Сила — це велика спокуса. Саме в цьому була проблема минулого разу. Рашек узяв цю силу собі замість того, аби її віддати.

— Віддати? — не зрозумів Еленд. — Що це взагалі значить?

— Відпустити її, Ваша Величносте, — пояснив Сейзед. — І дозволити їй самій перемогти Безодню.

— Довіра… — прошепотіла Вен. — Уся справа в довірі.

— У будь-якому разі, — вів далі террісієць, — я вважаю, що якщо відпустити цю силу, вона зможе принести велику користь землі. Вона змінить наш світ, вона виправить більшу частину шкоди, якої завдав Пан Всевладар. А ще я дуже підозрюю, що вона знищить колосів, оскільки Пан Всевладар їх і створив, використавши силу, яку використовувати був не повинен.

— Але місто захопить Страфф, — не стримався Евенд.

— Так. Але якщо ви звідси підете, передача влади відбудеться у мирний спосіб. Зібрання уже майже вирішило визнати його своїм імператором, і виглядає на те, що він дозволить Пенроду правити як королю-васалу. В такий спосіб вдасться уникнути кровопролиття, а ви зможете організувати спротив за межами міста. Крім того, хто знає, до чого призведе вивільнення сили Джерела? Можливо, леді Вен зміниться так само сильно, як колись змінився і Пан Всевладар. А якщо команда переховуватиметься у місті, то скинути вашого батька з трону буде нескладно — особливо приблизно за рік, коли він стане впевненішим у власних силах, а значить, необачнішим.

Евенд скреготнув зубами.

«Ще одна революція».

Та слова Сейзеда мали сенс.

«Ми так довго переймалися дрібницями, — поглянув він на Вен, відчувши несподіваний приплив тепла та любові. — Можливо, настав час дослухатися до того, що вона намагається мені сказати».

— Сейзеде, — несподівано зрозумів Евенд, — ти вважаєш, що я можу переконати народ Террісу допомогти нам?

— Можливо, Ваша Величносте. Моя заборона на втручання — яку я постійно ігнорую — походить із того, що я маю інше розпорядження від Синоду, а не з того, що я волію утримуватися від якихось дій. Якщо ви зумієте переконати Синод, що майбутнє народу Террісу стане кращим, якщо вони матимуть потужного союзника — Лютадель, — можливо, ви зможете й отримати військову допомогу від террісійців.

Евенд кивнув, замислившись.

— І не забувайте про замок і ключ, Ваша Величносте, — підсумував Сейзед, закінчивши обробляти третю рану Вен. — Може видаватися, що треба не йти з міста, а якраз навпаки… Але якщо поглянути на картину загалом, то ви зрозумієте, що це якраз те, що і слід зробити.

Вен розплющила очі та усміхнулася.

— Ми можемо зробити це, Еленде. Ходімо разом.

Еленд завмер на якусь мить.

«Ключ і замок…»

— Гаразд, — промовив він. — Підемо, щойно Вен буде готова.

— Вона зможе їхати верхи вже завтра, — сказав террісієць. — Ви ж знаєте, на які дива здатен п’ютер.

Еленд кивнув.

— Добре. Я мав послухатись тебе раніше, Вен. До того ж я завжди хотів побачити твою батьківщину, Сейзеде. Тепер ти зможеш показати її нам.

— Боюсь, мені доведеться залишитись тут, — зітхнув він. — Скоро я муситиму вирушати на Південь, аби закінчити роботу, яку розпочав тут. З вами може піти Тіндвіл — вона має важливу інформацію, яку потрібно передати моїм браттям хранителям.

— Ми повинні вийти з міста невеликою групою, — нагадала Вен. — Нам доведеться пробиватися — чи навіть прослизати повз людей Страффа.

— Гадаю, підете лише ви утрьох, — промовив Сейзед. — Ну, може, четверо — можна взяти з собою того, хто стоятиме на чатах, поки ви спатимете, хто знається на полюванні та розвідці. Можливо, лорда Лишветрода?

— Страшко чудово підійде для цього, — кивнув Еленд. — Але ти впевнений, що решта членів команди в місті буде у безпеці?

— Звичайно, ні, — з усмішкою втрутилась Вен. — Але ж вони — експерти. Якщо вони зуміли сховатися від Пана Всевладаря — то й від Страффа сховаються. Особливо якщо їм не доведеться перейматися твоєю безпекою.

— Значить, вирішили, — піднявся террісієць. — Ви двоє спробуйте добре виспатися сьогодні, попри ті зміни, які відбулися у ваших стосунках. Ви можете йти, леді Вен?

— У цьому немає потреби, — промовив Еленд, нахилившись до коханої та легко піднявши її.

Дівчина слабко обійняла його руками, і він побачив, що її очі знову заплющуються.

Він усміхнувся. Раптом світ видався набагато простішим. Еленд тепер збирався витратити час на щось насправді важливе. А тоді, коли вони з Вен забезпечать допомогу з Півночі, вони зможуть повернутися. Чесно кажучи, колишній король уже з нетерпінням чекав того дня, коли вони повернуться та з новими силами візьмуться за розв’язання їхніх проблем.

Міцно тримаючи на руках Вен, Евенд кивнув на добраніч Сейзеду та поніс дівчину до себе. Здавалося, що нарешті усе буде так, як має бути.

Сейзед, повільно піднявшись, поглянув їм двом услід. Цікаво, що вони подумають про нього, коли дізнаються, що Лютадель захоплено? Що ж, принаймні вони зможуть підтримати одне одного.

Його шлюбне благословення було останнім подарунком, який він міг їм дати — це благословення та їхні збережені життя.

«Чи засудить мене історія за мою — подумав він. — Що казатимуть про террісійця, який втрутився у політичні справи, про террісійця, який вигадав цілу міфологію, аби тільки зберегти життя його друзів?»

Звісно, те, що він сказав про Джерело, було брехнею. Якщо й існувала у світі така сила, Сейзед гадки не мав ані де її шукати, ані на що вона здатна.

А те, ким він залишиться в історії, найімовірніше, залежало від того, як Евенд і Вен проживуть свої життя. Сейзеду залишалося лише сподіватися на те, що він усе зробив вірно. Дивлячись їм услід і розуміючи, що їхнє юне кохання триватиме далі, він мимоволі усміхнувся.

А тоді, зітхнувши, зібрав своє медичне причандалля та почав вигадувати мапу, яку обіцяв дати Вен і Евенду.