Джерело вознесіння

38

«Як він може зберігати такий холоднокровний вигляд, коли я вся тремчу від нервів?» — думала Вен, стоячи поруч з Елендом і дивлячись, як люди починають заповнювати залу Зібрання.

Вони прибули раніше: Евенд сказав, що цього разу він хоче справити враження людини, яка все тримає під контролем, і бути тим, хто вітатиме кожного з членів Зібрання, коли ті приїдуть.

Сьогодні мали обрати короля.

Вен з Елендом стояли на сцені, кивками голови вітаючи членів Зібрання, які входили до приміщення через бічні двері. На лавках, розставлених у глядацькій залі, вже не було місця. І, як і завжди, перші ряди зайняли гвардійці.

— Ти прекрасна сьогодні, — промовив король, дивлячись на Вен.

Дівчина знизала плечима. Вона була сьогодні у білій сукні з легкого матеріалу, з кількома напівпрозорими шарами у верхній частині. Як і всі інші сукні, ця була пошита спеціально під неї, аби забезпечувати свободу рухів та пасувати новим вбранням Еленда — особливо темна вишивка на рукавах. Коштовних прикрас у Вен уже не залишилося, але у волоссі вона мала кілька білих дерев’яних шпильок.

— Дивна річ, — промовила вона, — я так швидко знову звикла до суконь…

— Мене ця зміна дуже радує, — усміхнувся Еленд. — Штани та сорочка — це твоє… але сукні теж тобі пасують. Саме такою я тебе пам’ятаю з тих балів, коли ми ще майже не були знайомі.

Вен задумливо усміхнулася, поглянувши йому в очі, і всі ці люди, які оточували їх, ніби опинилися раптом десь далеко…

— А ти зі мною так і не потанцював.

— Вибач, — легенько стиснув він її долоню. — Останнім часом у нас мало часу одне для одного, правда?

Вен похитала головою.

— Я це обов’язково виправлю, — пообіцяв він. — Щойно ми з усім цим розберемося, щойно я захищу трон від зазіхань, я все надолужу.

Вен кивнула, а потім раптом обернулася, почувши у себе за спиною якийсь рух.

Сценою йшов один із членів Зібрання.

— Ти нервуєшся, — трохи нахмурився Евенд. — Навіть більше, ніж зазвичай. Я щось випускаю з виду?

— Не знаю, — похитала головою Вен.

Евенд привітався з одним із членів Зібрання — з фракції скаа — міцним рукостисканням. Вен стояла з ним поруч; її задумливість розвіялась, мов імла, і дівчина повернулась думками до поточного моменту.

«Що ж не дає мені спокою?»

У залі не було де яблуку впасти: усім хотілося побачити історичну подію на власні очі. Евенд мусив навіть виставити біля дверей вартових, аби стежили за порядком. Та її дратувала не тільки кількість людей. У повітрі вирувало відчуття… хибності того, що відбувається. Люди збігалися до зали Зібрання, мов мерлятники на запах гнилої плоті.

— Це неправильно, — промовила Вен, стискаючи руку Евенда, коли той скаа відійшов. — Влада не повинна переходити з одних рук в інші на підставі того, що було сказано зі сцени.

— Те, що цього не траплялося раніше, не означає, що цього не може статися взагалі, — заперечив молодий Венчер.

Дівчина похитала головою.

— Щось піде не так, Евенде. Цетт тебе здивує… а можливо, і Пенрод також. Такі люди, як ці двоє, не стануть сидіти склавши руки, вони не дозволять вирішувати їхнє майбутнє якимось там виборам.

— Я знаю, — відповів він. — Але не тільки вони тут здатні на несподіванки.

Вен здивовано поглянула на нього.

— Ти щось запланував?

Евенд замислився та подивився на неї.

— Я… ну, тобто я і Гем — ми дещо придумали вчора ввечері. Один маневр. Я збирався розповісти тобі, але не встиг. Нам доведеться діяти дуже швидко.

Вен нахмурилась, відчувши в його голосі тривогу. Вона хотіла було сказати щось, але передумала і просто зазирнула Евенду в очі. Його погляд, здавалося, був дещо зніяковілим.

— Що? — не стрималась вона.

— Ну… це пов’язано з тобою та твоєю репутацією. Я повинен був спершу спитати тебе, але…

Дівчина відчула, як її хребтом пробігся холод. У них за спиною останній член Зібрання зайняв нарешті своє місце, і піднявся Пенрод, готуючись розпочинати засідання. Він поглянув на Евенда і прокашлявся.

Той тихо вилаявся.

— Слухай, немає часу на пояснення, — швидко зашепотів він. — Насправді нічого особливого, можливо, я навіть не отримаю так багато голосів, як розраховую. Але я повинен спробувати. І це нічого не змінює. Між нами не змінює, я маю на увазі.

— Що?

— Лорде Венчере? — покликав його Пенрод. — Ви готові починати засідання?

Присутні миттю затихли. Вен з Елендом досі стояли у центрі сцени — між трибуною та місцями для членів Зібрання. Дівчина поглянула на нього, відчуваючи, як її душу рвуть на шматки страх, розгубленість і ледве помітне відчуття, що її зрадили.

«Чому ти нічого мені не сказав? — подумала вона. — Як я можу бути до чогось готова, якщо ти не розповідаєш мені про свої плани? І… чому ти так дивишся на мене?»

— Вибач, — промовив Евенд і зайняв своє місце.

Вен залишилась стояти сама перед усіма присутніми. Колись така увага страшенно б її налякала. Та й досі вона відчувала дискомфорт. Дівчина злегка опустила голову і пройшла у кінець зали, до свого — ніким не зайнятого місця.

Гема там не було. Вен нахмурилась і почала роззиратися довкола, а Пенрод тим часом оголосив засідання відкритим.

«Ось він де», — подумала дівчина, побачивши Гема, який спокійно сидів з групою скаа.

Вони тихо перемовлялися між собою, та навіть посилений оловом слух Вен не зміг виокремити їхні голоси у гаморі великого натовпу. Бриз стояв із кількома солдатами Гема в кінці зали.

Не мало ніякого значення, чи їм щось відомо про план Евенда, — вони були занадто далеко, аби Вен могла щось випитати.

Дівчина роздратовано розправила поділ сукні та сіла. Такою сліпою вона не почувалася з…

«З тієї ночі рік тому, — подумала вона, — коли ми розкрили справжній задум Келсьє і мені здавалося, що весь світ довкола мене летить у прірву».

Можливо, це добрий знак? Невже Евенд спромігся в останню мить вигадати якийсь блискучий політичний виверт? І тоді байдуже, що він нічого їй не розповів, — Вен усе одно не розуміється на цих юридичних штуках.

«Але… раніше він завжди ділився зі мною своїми планами».

Пенрод продовжував щось говорити, вочевидь, збираючись максимально використати час, відведений йому для виступу. Цетт сидів у першому ряду серед глядачів у оточенні добрячих двох десятків солдатів — на обличчі його був самовдоволений вираз. Воно й не дивно. З того, що чула Вен, Ешвезер Цетт сподівався здобути сьогодні легку перемогу.

Але що запланував Евенд?

«Пенрод проголосує за себе, — прикинула Вен. — Як і Еленд. Залишається двадцять два голоси. Торговці підтримують Цетта, скаа — також. Вони занадто сильно бояться його війська, аби голосувати за когось іншого.

Залишаються аристократи. Хтось із них неодмінно проголосує за Пенрода — він є найвпливовішим аристократом міста; багато членів Зібрання є його давніми політичними союзниками. Та навіть якщо йому вдасться отримати половину голосів фракції аристократів — а це ще під сумнівом, — усе одно переможе Цетт. Ешвезеру вистачить двох третин голосів, аби сісти на трон».

Восьмеро купців, восьмеро скаа. Шістнадцять осіб на боці Цетта. Він точно переможе. Що тут може зробити Еленд?

Пенрод нарешті закінчив своє вступне слово.

— Та перш ніж ми проголосуємо, — оголосив він, — я б хотів запропонувати кандидатам виступити з фінальним зверненням. Лорде Цетте, візьмете слово першим?

Той, сидячи на своєму місці, похитав головою.

— Я вже озвучив свої пропозиції та свої погрози, Пенроде. Ви всі розумієте, що краще вам проголосувати за мене.

Вен насупилася. Він був такий впевнений у собі, та все-таки… вона швидко перевела погляд на Гема — той розмовляв із капітаном Дему. А поруч з ним сидів один із тих, хто тоді переслідував її на ринку, — жрець Уцілілого.

Вен, обернувшись, уважно поглянула на присутніх. Представники скаа у Зібранні почувалися явно не у своїй тарілці. Дівчина подивилась на Еленда — він якраз піднявся і йшов до трибуни. Він знову мав упевнений вигляд, а у строгому мундирі й справді був схожий на короля. Та й корона була на місці.

«Це нічого не змінює. Між нами не змінює, я маю на увазі. Вибач».

Він збирався використати її репутацію, аби завоювати собі голоси. А її репутація була репутацією Келсьє, хоча це мало значення тільки для скаа. І вплинути на них можна було лише в один спосіб…

— Ти вступив у Церкву Уцілілого, так? — прошепотіла вона.

Раптом усе стало на свої місця — реакція фракції скаа у Зібранні, логіка моменту, слова, які Еленд сказав їй раніше. Якщо Еленд вступив у Церкву, члени Зібрання від скаа побояться проголосувати проти нього. А Евенду шістнадцять голосів для того, аби зберегти за собою трон, і не потрібні; якщо Зібрання зайде в глухий кут, значить він переміг. Якщо він матиме голоси вісьмох скаа і власний голос, іншим його не усунути!

— Дуже розумний хід, — прошепотіла вона.

Та цей маневр міг і не спрацювати. Все залежатиме від того, наскільки сильний вплив має Церква Уцілілого на фракцію скаа у Зібранні. Утім, навіть якщо хтось зі скаа і проголосує проти Еленда, знайдуться аристократи, які віддадуть свої голоси за Пенрода. Якщо їх набереться достатньо, Зібрання все одно доведе свою неспроможність і Еленд залишиться королем.

Щоправда, заплативши за це своєю чесністю.

«Це несправедливо», — майнуло в голові у Вен.

Якщо Евенд вступить до Церкви Уцілілого, він дотримуватиметься обіцянок, які він дав її членам. А якщо Церква Уцілілого отримає підтримку влади, з часом вона може стати в Лютаделі настільки ж впливовою, як колись було Сталеве Міністерство. І… як це змінить ставлення до неї з боку Евенда?

«Це нічого не змінює», — пообіцяв він.

Вен наче крізь імлу почула, як він починає своє звернення, і тепер усі його згадки про Келсьє стали для неї очевидними. От тільки єдине, що вона цієї миті відчувала, — це легку тривогу. Все було так, як і попереджав Зейн. Вона була кинджалом — не дослівно, звісно — вона була інструментом. Тим, чим Евенд збирався захищати місто.

Вона мала б розгніватися, їй мало би зробитися гидко! Та чому вона не може відірвати очей від присутніх у залі Зібрання? Чому вона не могла зосередитися на словах Евенда, на тому, як він підносив її? Чому вона раптом така накручена?

І що це за люди, які обережно пробираються до сцени, тримаючись попід стінкою?

— Отже, — промовив Евенд, — з благословення самого Уцілілого, я прошу вас проголосувати за мене.

Він замовчав і чекав. Це був рішучий крок — приєднання до Церкви Уцілілого узалежнювало Евенда від духовної влади цілої групи людей. Але Гем і Дему вважали, що це добра ідея. Молодий Венчер більшу частину вчорашнього дня провів, поширюючи плітки про своє рішення серед скаа.

Здавалося, це і справді вдалий хід. Єдине, що його турбувало, — це реакція Вен. Евенд поглянув на неї. Сама Вен до Церкви Уцілілого не належала, але його вступ туди означав — принаймні теоретично, — що він визнає роль дівчини у її міфології. Евенд усе намагався впіймати її погляд і усмішку, але дівчина на нього не дивилася. Вона не відривала погляду від глядацької зали.

Евенд насупився. Вен різко піднялася.

Раптом якийсь чоловік, що сидів серед публіки, проштовхнувся повз двох солдатів у першому ряду та, виконавши надприродно довгий стрибок, приземлився на сцені. Він витягнув дуельний ціпок.

«Якого біса?» — приголомшено подумав Еленд.

На щастя, два місяці занять фехтуванням — за наполяганням Тіндвіл — не минулися марно, і в ньому прокинулися інстинкти, про наявність яких він навіть не підозрював. Громило кинувся на Евенда — той ухилився і покотився по підлозі. Боляче ударившись об сцену, він підняв голову та побачив, що здоровило мчить на нього, замахнувшись своїм ціпком.

Раптом над молодим королем пролетів вир білого мережива та спідниць. Вен, кинувшись ногами вперед, з усієї сили вдарила нападника, і той, перевертаючись у повітрі, полетів назад.

Той застогнав. Дівчина з глухим ударом приземлилася просто перед Елендом.

Залою Зібрання відлунювали зойки та крики.

Вен ударом ноги відкинула трибуну.

— Тримайся позаду мене, — прошепотіла вона, і в її руці блиснув обсидіановий кинджал.

Еленд нерішуче кивнув, у той самий час відстібаючи від поясу меча та підіймаючись на ноги. Громило був не сам — залою пробивалися йому на поміч три групи озброєних чоловіків. Одна атакувала передні ряди, відтягуючи на себе увагу гвардійців. Інша група вже дерлася на сцену. Третя ж була зайнята кимось у натовпі. Солдатами Цетта.

Громило нарешті піднявся. Виглядало на те, що удар Вен не завдав йому значної шкоди.

«Вбивці? — подумав Еленд. — Але хто їх послав?»

Коли до нападника приєдналися п’ятеро його товаришів, він посміхнувся. У приміщенні панував хаос — члени Зібрання тікали навсібіч, їхні тілоохоронці намагалися їх захистити. Але під сценою тривав бій, дорогу в цьому напрямку було заблоковано, і представники народу, прагнучи втекти з зали, утворили затор біля бічних дверей. Та нападників вони, вочевидь, не цікавили.

Їх цікавив лише Еленд.

Вен напружено чекала, поки вони підуть в атаку; попри вишукану сукню, її постава випромінювала загрозу. Еленду навіть здалося, ніби він чує її тихе ричання.

Незнайомці пішли в атаку.

Вен рвонула вперед, махнувши кинджалом у бік громила, який очолював групу. Та межі його досяжності були занадто великі — він легко відбив її удар одним помахом свого ціпка. Всього нападників зараз було шестеро; троє з них однозначно були громилами, а троє інших — або монетостріли, або смикачі. Потужна група тих, хто використовує метали. Комусь дуже не хотілося, аби вона швидко закінчила цей бій за допомогою своїх монет.

Та вони не розуміли, що в такій ситуації вона б нізащо не стала використовувати монети. Не тоді, коли так близько Еленд, не тоді, коли в приміщенні стільки людей. Монети неможливо відбити якось безпечно — якби вона жбурнула жменю монет у своїх ворогів, загинули б випадкові, невинні люди.

Вона повинна була вбити їх швидко. Нападники тим часом розходилися віялом, оточуючи їх з Елендом. Вороги розбилися попарно — в кожній парі по одному громилу та одному монетострілу. Вони спробують атакувати з флангів, намагаючись пробитися повз неї до Еленда. Вен потягнулася собі за спину залізом, з дзвінким виском «витягнувши» з піхов короля меч. Вона впіймала його руків’я та метнула в одну з пар. Монетостріл «штовхнув» зброю назад на неї, але дівчина, своєю чергою «відштовхнула» меч убік, і той, крутячись у повітрі, полетів у напрямку другої пари алломантів.

Один із них знову «штовхнув» меч у її бік. Вен «потягнула» ззаду та вирвала з рук Еленда піхви з металевим наконечником та, тримаючи за застібку, метнула у суперників. Піхви та меч розминулися у польоті. Цього разу монетостріл «відштовхнув» обидва предмети вбік, просто у глядачів, що розбігалися в усі сторони.

Люди голосили у відчаї, штовхаючись та намагаючись вибратися з зали. Вен міцно стиснула зуби. Потрібна потужніша зброя.

Вона кинула обсидіановий кинджал у бік іще однієї пари убивць, потім стрибнула до іншої, прошмигнувши під широким ударом одного з громил. Монетостріл не мав на собі жодного металу, який би вона могла відчути; його сюди прислали тільки для того, аби не дати вбити громила монетами. Вони, певно, вважали, що Вен легко перемогти, якщо відібрати в неї можливість стріляти монетами.

Громило знову махнув ціпком, намагаючись дістати дівчину своїм ударом. Вона впіймала кінець ціпка, рвонула на себе та підстрибнула, «відштовхнувшись» від трибун Зібрання позаду себе. Ногами вона ввалила громилу в груди, з усієї сили ударивши його, запаливши п’ютер. Коли він зі стогоном упав, Вен щосили «потягнулася» до цвяхів у трибуні.

Громило тим часом встиг піднятися. Він, здавалося, був дуже здивований, побачивши, як Вен відскочила від нього, тримаючи в руках його ціпок.

Дівчина приземлилася та розвернулася до Еленда. Той тримав у руках зброю — свій дуельний ціпок — та завбачливо розташувався спиною до стіни. Праворуч від неї юрмилися кілька членів Зібрання, оточені своїми тілоохоронцями. У приміщенні було забагато людей, виходи були занадто маленькі — і вшитися звідси швидко вони не могли.

Ніхто з членів Зібрання навіть не намагався допомогти Евенду.

Один з убивць скрикнув, показуючи на Вен, яка «відштовхнулася» від трибуни та рвонула до них, стаючи перед Елендом. Двоє громил підняли свою зброю, але Вен, злегка «підтягуючись» до дверних петель, закрутилась у повітрі над ними. Її сукня замаяла, коли дівчина приземлилася.

«Треба не забути подякувати кравцеві», — подумала вона, піднявши ціпок.

Дівчина хотіла швиденько розірвати сукню, аби рухатися було зручніше, але громили підбігли до неї занадто швидко. Вен одним рухом заблокувала обидва їхніх удари, а потім кинулася між нападників, запаливши п’ютер і рухаючись із такою швидкістю, на яку вони були просто не здатні.

Один із них, вилаявшись, широко замахнувся ціпком, але Вен секундою раніше зламала йому ногу. Він, заголосивши, випустив зброю, і дівчина, застрибнувши йому на спину, повалила чоловіка на землю, водночас завдавши удару другому громилу. Він цей удар заблокував, а тоді спробував зіштовхнути її зі свого товариша.

У бій втрутився Еленд, і в порівнянні з рухами чоловіків, які палили п’ютер, його рухи здавалися доволі незграбними. Громило якось недбало навіть розвернувся й одним ударом розтрощив ціпок Еленда.

Вен від душі вилаялась. Вона жбурнула свій ціпок у громила, змушуючи його відвернутися від Еленда. Той легко ухилився, Вен впала на землю, підскочила на ноги, вихопила свій другий кинджал та кинулася на громила ще до того, як він встиг знову розвернутися до Еленда.

У неї розсипом полетіли монети. Вен не могла «відштовхнути» їх, тільки не в натовп. Вона закричала, кинувшись між собою та Елендом, а тоді «штовхнула» їх в боки, намагаючись зробити так, аби вони полетіли у стіну. Та все одно відчула у плечі спалах болю.

«Де ж він узяв монети?» — подумала вона роздратовано.

Вона кинула погляд убік і побачила монетостріла, який стояв поруч із членом зібрання, який перелякано забився в куток — певно, він змусив його віддати свій капшук з монетами.

Вен зчепила зуби. Рука досі працювала. А це — головне. Вона закричала та кинулася на найближчого до себе громила. Третій з них знову схопив свою зброю — той самий ціпок, який у нього кинула Вен — і разом зі своїм монетострілом намагався зайти Вен зі спини.

«По одному підходьте», — подумала дівчина.

Ближчий до неї громило замахнувся своїм ціпком. Вона мусила якось заскочити його зненацька. Тому вона не стала ухилятися або блокувати удар. Вен просто дозволила його ціпку вдарити себе в бік, запаливши при цьому дюралюміній і п’ютер, аби витримати це. Дівчина відчула, як щось у її тілі хруснуло від удару, але дюралюміній дав їй сил це винести. Деревина розлетілася на друзки, а сама Вен кинулася вперед і встромила кинджал у шию громила.

Він упав, приваливши й здивованого монетостріла, який стояв у нього за спиною. П’ютер Вен через дюралюміній швидко випарувався, і у її боку яскравим, ніби схід сонця, спалахом розквітнув біль. Але дівчина, не звертаючи на нього уваги, висмикнула кинджал з шиї громила і, не гаючи часу, кинулась на монетостріла, вдаривши його лезом у груди.

Аж раптом вона, важко дихаючи, зупинилась на місці та схопилася за бік, а біля її ніг помирали двоє нападників.

«Один громило залишився, — у відчаї подумала Вен. — І два монетостріли. Я потрібна Еленду».

Краєм ока вона помітила, як один із монетострілів запустив у бік Еленда жменю крадених монет. Вона закричала, «відштовхуючи» їх; монетостріл вилаявся.

Дівчина обернулась, рахуючи блакитні лінії від її сталі та намагаючись зрозуміти, чи може монетостріл жбурнути в Еленда щось іще, а тоді дістала запасний флакон з рукава, куди вона підшила його напередодні, аби ніхто не зміг його «притягнути». Та щойно вона відкрила флакон, як він вирвався з її тремтливої руки. Другий монетостріл, вишкірившись, «відштовхував» ємність із металом, перевертаючи її та висипаючи вміст на підлогу. Вен загарчала, відчуваючи, що в голові у неї паморочиться. Їй потрібен був п’ютер.

Без нього витримати біль від рани у плечі, кров з якої залила весь рукав, та нищівний біль у боку, було неможливо. Вен просто не могла думати ні про що інше.

У неї над головою низько просвистів ціпок. Дівчина відсахнулась убік і прокотилась підлогою, але грації та швидкості, які забезпечував їй п’ютер, у рухах Вен уже не відчувалося. Від удару звичайної людини вона б ще змогла ухилитися… але удар алломанта — це зовсім інша справа.

«Не треба було палити дюралюміній!» — подумала вона.

Це був ризик. Так, з його допомогою дівчина змогла вбити двох громил, але зрештою залишилась зовсім беззахисною. На неї з усієї сили опускався ціпок.

Раптом у громила врізалося щось велике і з гарчанням повалило його на землю. Вен, піднявши голову, побачила, як громило ввалив ОрСеуру ціпком по голові з такою силою, що в того аж тріснув череп. Але все-таки громило стікав кров’ю і сипав прокльонами, а ціпок його покотився по підлозі сцени. Дівчина його підхопила, звівшись на рівні ноги міцно зчепила зуби та з усієї сили тицьнула його кінцем ціпка в обличчя. Він, брудно вилаявшись, відбив її удар і своєю ногою підсік ногу Вен.

Вона відчувала поруч із собою ОрСеура. Вовчур, як це не дивно, посміхався. На його плечі зяяла відкрита рана.

Але ні, це була не рана. Це розійшлася плоть кандри — і там виблискував заздалегідь схований флакон з металом. Поки громило підіймався на ноги, Вен, схопивши флакон, перекотилася на інше місце, намагаючись не показувати його, а тоді проковтнула його вміст. На підлозі перед нею з’явилася тінь іншого громила — той якраз замахнувся ціпком, готуючись завдати потужного удару.

П’ютер знову розпалив життя у ній, і біль від ран перетворився лише на глухе, дратівливе тло. Вен кинулась убік, ухиляючись, так при цьому вдарившись об підлогу, що аж тріски полетіли на всі боки. Дівчина скочила на ноги та вдарила кулаком у руку її здивованого суперника.

Цього було явно недостатньо для того, аби зламати кістку, але, вочевидь, вийшло дуже боляче. Громило — в роті якого тепер бракувало двох зубів — аж заричав від болю. Краєм ока Вен побачила збоку від себе ОрСеура — той підіймався на лапи, а щелепа його неприродно відвисала. Кандра кивнув їй — мовляв, хай громило думає, що убив його.

В бік Евенда знову полетіли монети. Вона, навіть не дивлячись у той бік, «відштовхнула» їх. Тим часом ОрСеур напав на громила ззаду, і той заскочено розвернувся, підставляючись під удар Вен. Ціпок чоловіка пройшов за кілька сантиметрів від голови дівчини та з усієї сили вдарив кандру по спині, але дівчина атакувала його рукою в обличчя. Але не кулаком — так громила не перемогти.

Виставивши вказівний палець, вона обрала бездоганну ціль — і вже за мить око громила луснуло в очниці.

Дівчина відскочила назад, а чоловік заволав не своїм голосом, затуляючи обличчя руками. Вен вломила йому кулаком у груді, збивши з ніг, а тоді перескочила зіщулене тіло кандри та схопила з підлоги свій кинджал.

Громило помер, в агонії закриваючи своє обличчя, з кинджалом у грудях. Вен обернулася, відчайдушним поглядом шукаючи Евенда. Той забрав зброю одного з убитих нападників і відбивався від двох монетострілів, які ще трималися на ногах і яких те, що Вен «відштовхнула» всі їхні монетні атаки, добряче розлютило. Забувши про алломантію, вони повитягали свої дуельні ціпки та намагалися дістати ними молодого короля. Завдяки тренуванням, Евенд досі був живий — але тільки тому, що його суперники мусили стежити одним оком за Вен, аби вона й сама не використала проти них свої монети.

Дівчина підкинула ногою ціпок щойно вбитого нею громила та впіймала його на льоту. Заричавши, вона кинулась на них, крутячи своєю зброєю, і один з монетострілів закричав. Іншому вистачило розуму «відштовхнутися» від трибуни та полетіти убік. Але Вен все-таки встигла вломити йому ціпком і він відлетів з поля зору. Наступним ударом вона дістала його компаньйона, який намагався втекти.

Еленд стояв, важко дихаючи, його мундир був геть розтріпаний.

«Він бився краще, ніж я сподівалася», — визнала подумки Вен, намагаючись зрозуміти, наскільки важко поранений її бік.

І треба було перев’язати плече. Монета не зачепила кістку, але кровотеча…

— Вен! — закричав Еленд.

Раптом щось сильно схопило її ззаду. Вен аж почала задихатися, а потім її рвонуло назад і повалило на землю.

Перший громило. Вона зламала йому ногу та забула про нього…

Він обхопив її шию руками, з усіх сил стискаючи та навалившись на дівчину, притискаючи ноги Вен до її грудей — обличчя його спотворила лють, очі лізли з орбіт. От що робить з людьми одночасна дія п’ютеру та адреналіну.

Вен задихалась. Вона ніби перенеслася у минуле, коли її били учасники банди. Кеймон, Рін та десятки інших.

«Ні!» — подумала вона, палячи п’ютер і намагаючись вирватися.

Громило її не випускав, а він був набагато більшим за неї. І набагато сильнішим. Еленд ударив нападника по спині своїм ціпком, але той навіть не здригнувся.

Вен не могла вдихнути. Вона відчувала, як громило стискає її горло. Вона намагалася забрати його руки, але все було так, як і попереджав Гем, — її тендітні габарити в більшості випадків були її перевагою, але коли доходило до силової боротьби, вона не могла впоратися з горою м’язів. Вен спробувала «потягнути» себе убік, але чоловік тримав її занадто міцно, а вона сама була занадто маленькою в порівнянні з ним.

Вона марно намагалась вирватися. У неї досі був дюралюміній — від його паління зникали інші метали, але не сам дюралюміній — але останнього разу її це ледве не убило. Якщо вона не зможе швидко розібратися з цим громилом, вона знову залишиться без п’ютера.

Еленд гамселив ціпком нападника, кличучи при цьому когось на допомогу, але голос його звучав ніби здалеку. Обличчя громила опинилося майже біля обличчя дівчини, і вона бачила в його очах справжню лють. І цієї миті в її голові з’явилася одна несподівана думка.

«Де я раніше бачила цього чоловіка?»

В очах у неї потемніло. Громило, стискаючи її міцніше, нахилявся усе ближче, ближче, ближче…

Вибору не залишалося. Вен запалила дюралюміній та розвогнила п’ютер. Різким рухом розкинувши його руки в боки, дівчина вдарила нападника своєю головою просто в обличчя. Голова чоловіка вибухнула так само легко, як око іншого громила раніше.

Вен, хапаючи ротом повітря, зіштовхнула з себе безголове тіло. Евенд відсахнувся — його обличчя та мундир забризкало кров’ю. Вен підвелася. П’ютер вичерпався, і зір її зробився розпливчастим — але вона все одно бачила емоцію на обличчі Евенда — виразну, мов кров на його бездоганно білій одежі.

Жах.

«Ні, — подумала вона, провалюючись кудись у темінь. — Будь ласка, Еленде, тільки не це…»

І вона впала обличчям уперед, втративши свідомість.

Еленд сидів у своєму безнадійно зіпсованому вбранні, підперши долонями чоло; довкола була до моторошного порожня та розтрощена зала Зібрання.

— Буде жити, — коротко сказав Гем. — Насправді вона не дуже важко поранена. Ну, не дуже важко як для Вен. Просто потрібно буде багато п’ютера і трохи Сейзедової турботи. Він каже, ребра навіть не зламані — просто тріснули.

Евенд кивнув відсторонено. Кілька солдатів виносили з приміщення трупи, серед них — трупи шістьох чоловіків, яких убила Вен, включно з тим, останнім…

Молодий Венчер міцно заплющив очі.

— Що? — спитав Гем.

Евенд розплющив очі та стиснув руку в кулак, аби не тремтіла.

— Я знаю, ти неодноразово бував у битвах, Геме, — промовив він. — Але я до такого не звик. Я не звик до…

Він не договорив і відвернувся — солдати протягли повз нього обезголовлене тіло громила.

Гем проводив труп поглядом.

— Я до цього лише одного разу бачив, як вона б’ється, — тихо зізнався Еленд. — У палаці, рік тому. Вона тоді просто відкинула кількох нападників у стіну. Все було зовсім не схоже на це.

Гем всівся на лавці поруч із молодим королем.

— Вона з-імли-народжена, Еле. А ти чого очікував? Один громило може легко впоратися з десятком звичайних людей, а якщо його підтримує монетостріл — то і з кількома десятками. А з-імли-народжені… це ніби ціла армія в одній людині.

— Я знаю, Геме, — кивнув Еленд. — Я знаю, що вона вбила Пана Всевладаря. Вона навіть розповідала мені, що билася з кількома сталевими інквізиторами. Але… я ніколи досі не бачив…

Він знову заплющив очі — і мимоволі йому пригадалася Вен, яка падає на нього у вишуканій сукні, заляпаній кров’ю чоловіка, якого вона щойно вбила ударом голови…

«Вона зробила це, аби захистити мене, — подумав Еленд. — Але мені від цього не легше. Навіть важче, якщо чесно».

Він змусив себе розплющити очі. Не можна дозволяти собі відволікатися; він мусив бути сильним. Він — король.

— Гадаєш, їх Страфф послав? — поцікавився Еленд.

Гем кивнув.

— А хто ж іще? Вони намагалися добратись до тебе та Цетта. Здається, твоя погроза убити його не настільки на нього вплинула, як ми розраховували.

— А як Цетт?

— Ледве вижив. Але вони все-таки примудрилися убити половину його солдатів. У цьому гармидері ми з Дему навіть не одразу побачили, що відбувається з тобою та Вен на сцені.

Еленд кивнув. Поки Гем прибіг на поміч, дівчина сама встигла розібратися з нападниками. Усіх шістьох вона вбила лише за кілька хвилин.

Гем кілька секунд помовчав, а потім подивився на молодого короля.

— Я скажу так, Еле, — промовив він тихо. — Я вражений. Самого бою я не бачив, зате бачив його наслідки. Одна справа — перемогти шістьох алломантів, але зовсім інша — зробити це, захищаючи при цьому звичайну людину та намагаючись не завдати шкоди випадковим глядачам. А цей останній…

— Пам’ятаєш, як вона тоді врятувала Бриза? — похитав головою Евенд. — Це відбувалося доволі далеко, але я можу голову дати на відсіч, що бачив, як вона за допомогою своєї алломантії розкидала коней, ніби це були іграшки якісь. Ти колись таке бачив?

Гем похитав головою.

Молодий Венчер якийсь час сидів мовчки.

— Гадаю, треба розпланувати подальші кроки. Враховуючи те, що відбулося сьогодні, ми не можемо…

Раптом він замовк і Гем вичікувально поглянув на нього.

— Що?

— Посланець, — пояснив Евенд, кивнувши на двері.

Щойно прибулий впевнено представився солдатам, після чого вони супроводили його до сцени. Евенд піднявся і пішов назустріч низенькому чоловіку в мундирі з гербом Пенрода.

— Мій пане, — вклонився той, — мене було сюди послано, аби сповістити вас, що голосування продовжиться у маєтку лорда Пенрода.

— Голосування? — втрутився Гем. — Що за нісенітниці! Його Величність тільки що ледве не вбили!

— Перепрошую, мій пане, — пояснив посланець. — Мені просто наказали передати запрошення.

Евенд зітхнув. Він сподівався, що з огляду на останні події, Пенрод відкладе голосування на потім.

— Якщо вони не оберуть нового правителя сьогодні, Геме, то трон залишиться моїм. Чекати вони більше не стануть.

Гем зітхнув.

— А якщо там на тебе чекають інші вбивці? — тихо попередив він. — Вен щонайменше кілька днів буде не у формі.

— Я не можу завжди розраховувати тільки на її захист, — відповів Евенд. — Ходімо.

— Я голосую за себе, — сказав лорд Пенрод.

«Нічого дивного», — подумав Евенд.

Він сидів у комфортабельній вітальні маєтку Пенрода в товаристві переляканих членів Зібрання — на щастя, ніхто з них під час атаки не постраждав. Кілька з них тримали в руках склянки з напоями, по периметру була розставлена ціла армія вартових, які з підозрою поглядали одне на одного. У приміщенні був також Нурден із трьома іншими писарями, які, згідно з законом, повинні були засвідчити перебіг голосування.

— Я також голосую за лорда Пенрода! — промовив лорд Дюкалер.

«Також нічого неочікуваного, — подумав Еленд. — Цікаво, скільки це коштувало Пенроду?»

Маєток Пенрода не був замком, але оздоблений був розкішно. Після напруженого дня Еленд почувався дивовижно добре у м’якому кріслі. Утім, молодий Венчер боявся, що ця м’якість його заколише. Заснути зараз — легше легкого…

— Я голосую за Цетта, — промовив лорд Габрен.

Еленд стрепенувся. Це був другий голос за Цетта, і тепер Ешвезер відставав від Пенрода на три голоси.

Усі обернулися до Евенда.

— Я голосую за себе, — відповів він, намагаючись, аби голос його звучав твердо, хоча це було важко зробити після всього, що трапилось.

Далі голосували торговці. Еленд відкинувся на спинку крісла, приготувавшись почути цілу низку голосів на користь Цетта.

— Я голосую за Пенрода, — сказав Філен.

Еленд тривожно випростався у кріслі.

«Що?!»

Наступний купець віддав голос також за Пенрода. І наступний. Молодий Венчер лише приголомшено слухав.

«Що ж я проґавив?» — думав він.

Поглянув на Гема, але той лише розгублено знизав плечима.

Філен, люб’язно посміхнувшись, подивився на Еленда, і той ніяк не міг зрозуміти, що саме він побачив у його погляді — зловтіху чи задоволення.

«Він став на бік іншого? Так швидко?»

Адже саме Філен допоміг Цетту пробратися у місто.

Еленд поглянув на ряд торговців, марно намагаючись прочитати щось на їхніх обличчях. Самого Цетта на зустрічі не було — він повернувся до замку Гастінгів лікуватися.

— Я голосую за лорда Венчера, — сказав Говс, очільник фракції скаа у Зібранні.

Від цього усі присутні також заворушилися. Говс зустрівся очима з Елендом і кивнув. Він був переконаним послідовником Церкви Уцілілого, і попри те, що різні жерці сперечалися щодо того, як організовувати своїх вірян, усі вони сходилися на думці, що краще мати на троні послідовника своєї релігії, а не здавати місто Цетту.

«За цей союз доведеться заплатити свою ціну», — думав Еленд, поки скаа голосували.

Вони чудово знали про чесність Евенда, і він не може зрадити їхню довіру.

Він пообіцяв їм стати відкритим членом їхньої секти. Він не обіцяв їм своєї віри, але обіцяв свою відданість.

Він досі не розумів до кінця, чим саме він пожертвував, але точно знав, що вони потрібні одне одному.

— Я голосую за Пенрода, — сказав Джастен, робочий з каналу.

— І я, — додав його брат, Терте.

Еленд стиснув зуби. Він підозрював, що ці двоє почнуть пхати палиці йому в колеса: вони ніколи не любили Церкву Уцілілого. Але за нього проголосувало вже четверо скаа. Залишалося ще двоє, і шанси на те, аби нового короля не було обрано, залишалися доволі великими.

— Я голосую за Венчера, — сказав наступний.

— Я теж, — оголосив останній скаа, на ім’я Вет.

Еленд поглянув на нього вдячно.

Тобто п’ятнадцять голосів за Пенрода, два — за Цетта, сім — за Еленда. Глухий кут. Еленд відкинувся на спинку крісла та видихнув.

«Ти свою роботу виконала, Вен, — подумав він. — А я — виконав свою. Тепер залишилося не дати королівству розвалитися».

— Перепрошую, — почувся голос, — а можна мені проголосувати інакше?

Еленд розплющив очі. Це був лорд Габрен — один із тих, хто проголосував за Цетта.

— Ну, тобто очевидно ж, що Цетт не виграє, — пояснив Габрен, трохи шаріючись.

Молодий чоловік був далеким кузеном дому Еларіель — власне, саме завдяки цьому, певно, і отримав місце у Зібранні. Імена досі мали владу в Лютаделі.

— Я не впевнений, що це можливо, — відповів лорд Пенрод.

— Мені б хотілося, аби мій голос мав якесь значення, — наполягав Габрен. — Зрештою, за Цетта проголосували всього лише двоє.

У кімнаті запала тиша. Члени Зібрання по черзі обернулися до Евенда. Нурден зустрівся з молодим Венчером поглядами. Існував пункт, який дозволяв комусь змінити своє рішення — якщо канцлер ще не оголосив про завершення голосування. А він не оголосив.

Цей пункт був доволі заплутаним; і, певно, Нурден був єдиним серед присутніх, хто знав закон достатньо добре, аби його правильно інтерпретувати. Він легко кивнув, дивлячись Евенду просто в очі. Мовляв, він нікому не розповість.

Евенд сидів у приміщенні, повному людей, які йому довіряли, — хай навіть і усували з посади. Він міг послухатися Нурдена. Він міг промовчати — і ніхто б нічого не дізнався.

— Так, — тихо промовив Евенд. — Закон дозволяє вам пере-голосувати, лорде Габрене. Ви можете змінити думку лише одного разу і повинні зробити це до офіційного оголошення переможця. Кожен із членів Зібрання має таку можливість.

— Тоді я голосую за лорда Пенрода, — оголосив Габрен.

— Я також, — підтримав його лорд Гуе — другий з тих, що проголосували за Цетта.

Евенд заплющив очі.

— Чи бажає хтось іще переголосувати? — поцікавився лорд Пенрод.

Ніхто не відповів.

— Значить, — підсумував він, — сімнадцять голосів за мене, сім — за лорда Венчера. Я офіційно закриваю голосування та покірно приймаю призначення мене королем. Я намагатимуся служити народу якомога ефективніше.

Евенд піднявся та повільно зняв з голови корону.

— Ось, — промовив він, ставлячи її на камінну полицю. — Це вам знадобиться.

І, кивнувши Гему, вийшов геть, не озираючись на людей, які щойно його позбавилися.