Джерело вознесіння

59

Вен лежала, тихенько плачучи.

Печера припинила здригатися, буря минула. Істота зникла, гупання у голові дівчини нарешті затихло. Вона схлипнула, обійняла Евенда — той уже майже віддав свій подих смерті. Дівчина покликала на поміч, вона кликала Гема та Страшка, але ніхто не відповідав. Вони були занадто далеко.

Їй зробилося холодно та порожньо. Після того як у ній опинилася така нестримна сила, а потім цю силу було з неї вирвано, Вен почувалася порожнім місцем. А щойно помре Евенд, вона і стане порожнім місцем.

«І який у цьому всьому був сенс? — подумала вона. — Життя нічого не значить. Я зрадила Еленда. Я зрадила весь світ».

Вен не розуміла, що саме відбулося, але відчувала, що припустилася жахливої помилки. І найгірше в цьому всьому було те, що вона так старалася вчинити правильно, хай як би їй боляче від цього було.

Раптом щось над нею нависло. Вона підняла голову та побачила імлистого духа, але не відчула до нього жодної люті. Вона цієї миті взагалі нічого не відчувала.

Дух підняв руку, показуючи на щось.

— Це — кінець, — прошепотіла Вен.

Та він показав іще раз.

— Я не встигну донести його до них, — відповіла дівчина. — До того ж я бачила, що рана надзвичайно важка. Я бачила це завдяки силі. Ніхто з них нічим не зможе допомогти, навіть Сейзед. Тож можеш тішитися — ти отримав те, чого хотів.

Вона раптом замовчала. Навіщо дух напав на Еленда?

«Він хотів змусити мене зцілити його, — зрозуміла вона. — Аби я не відпустила силу».

Вона закліпала. Дух махнув рукою.

Вен повільно, не відчуваючи кінцівок, піднялася і, ніби у трансі, подивилася на духа, який проплив на кілька кроків убік і показав на щось, що лежало на землі. Було темно — сяйливий басейн спорожнів, і печеру тепер освітлював лише ліхтар Еленда. Аби побачити, на що саме вказує дух, дівчина мусила розвогнити олово.

Уламок глини. Той диск, який Еленд раніше зняв з виступу біля входу, і який тримав у руці. Коли молодий імператор упав, диск розбився.

Імлистий дух знову настійливо показав на нього. Вен підійшла та, зігнувшись, пальцями намацала маленьку крихту металу, що була закріплена у центрі диска.

— Що це? — прошепотіла вона.

Імлистий дух розвернувся і знову поплив до Еленда; Вен мовчки пішла за ним.

Молодий Венчер був ще живий. Здавалося, він уже настільки слабкий, що не може навіть тремтіти. Як не дивно, опинившись на межі смерті, він, здавалося, взяв себе в руки. Еленд поглянув на Вен, яка опустилася біля нього на коліно, і губи його заворушилися.

— Вен… — прошепотів він.

Дівчина покосилася на намистинку металу, яку вона тримала у пальцях, а потім — на духа. Той стояв, не рухаючись. Вона покачала намистинку в пальцях, і піднесла до рота, збираючись проковтнути.

Дух відреагував негайно — перелякано замахав руками. Вен завмерла… дух вказав на Еленда.

«Чого ти хочеш?» — подумала дівчина.

Та насправді вона не була в стані довго про щось думати. Вона піднесла намистинку металу до вуст коханого.

— Еленде, — прошепотіла вона, нахилившись до нього, — ти повинен це проковтнути.

Вен не була впевнена, що він її зрозумів, хоча, здавалося, кивнув головою. Вона поклала шматочок металу йому в рот. Його губи заворушилися, але він почав задихатися.

«Треба дати йому запити чимось», — подумала з-імли-народжена.

Але в неї нічого не було з собою, окрім флаконів з металами. Полізши до порожнього басейну, Вен дістала звідти свою сережку та капшук. Відкоркувавши один із флаконів, вона вилила вміст Евенду в рот.

Той слабко закашлявся, але рідина допомогла, і намистинка металу пройшла у стравохід. Вен знову опустилася на коліна — вона почувалася такою безпомічною… такий разючий контраст із тим, якою потужною вона була ще кілька хвилин тому. Евенд заплющив очі.

А тоді — диво — на його щоках знову з’явився рум’янець. Вен спантеличено схилилася над ним і придивилася уважніше. Вираз його обличчя, те, як він лежав, колір його шкіри…

Вона запалила бронзу і приголомшено відчула алломантичну пульсацію, що йшла від Евенда. Він спалював п’ютер.