Дім Землі та Крові

13

За якусь мить, стоячи на даху галереї, Гант дивився, як промені пізнього ранкового сонця золотили білосніжні крила Михея і змушували світитися золоті пасма волосся Архангела, поки той розглядав обмуроване місто, що розкинулося внизу. Ісая мовчки стояв поруч.

Гант своєю чергою оглянув дах, з пласкої поверхні якого виступала лише апаратура і двері, що вели вниз до галереї.

Крила Михея зашелестіли — єдина ознака того, що зараз він заговорить.

— Час грає проти нас.

Гант лише спитав:

— Ви справді вважаєте, що Квінлан зможе знайти того, хто стоїть за всім цим? — У його інтонації відчувався мізерний рівень віри у дівчисько.

Михей схилив голову набік. Древній смертоносний хижак, що оцінює свою здобич.

— Я вважаю, що це питання вимагає від нас використання будь-якої зброї з нашого арсеналу, хай якою нестандартною вона б не була.

Зітхнувши, він знову глянув на місто.

Місяцеград був збудований на зразок древніх прибережних міст навколо Раґанського моря і був майже точною їхньої копією: стіни з піщаника, посушливий клімат, оливкові гаї і невеличкі ферми, що тягнулися вздовж далеких пагорбів на півночі від міста, навіть величний храм богині-покровительки у самісінькому центрі. Але на відміну від тих міст, Місяцеграду дозволялося видозмінюватися: вулична мережа була впорядкованою, а не звивалася клубком, а у самому серці ЦДР, наче списи, височіли сучасні будівлі, значно перевершуючи суворі панґерські обмеження висоти.

За це був відповідальний Михей — він сприймав місто як данину традиціям, але і як місце для майбутнього процвітання. Він навіть підтримав назву Місто Півмісяця замість Місяцеграда.

Новатор, як його називали. Взірець терпимості.

Гант часто питав себе, як воно було б — вирвати йому горлянку. Він стільки разів про це міркував, що вже загубив лік. Думав про те, щоб розпанахати своєю блискавкою це гарне обличчя, цю ідеальну маску, за якою приховувався жорстокий, вимогливий виродок.

Можливо, це було несправедливо. Михей народився володарем, ніколи не знав іншого життя, окрім як у ролі представника вищих владних сил цієї планети. Майже бог, який не звик, щоб його авторитет ставили під сумнів, і придушував будь-які загрози своїй владі.

Повстання на чолі з такою ж Архангелицею і трьома тисячами воїнів було саме такою загрозою. Хоча тепер майже всі його тріарії складалися з Упалих янголів. Вочевидь, він дав їм другий шанс. Гант не міг збагнути, навіщо Михею було виявляти таке милосердя.

— Сабіна, без сумніву, вже залучила до цієї справи своїх людей і заявиться до мене в офіс, щоб висловити, що саме вона думає про прокол із Бріґґсом, — сказав Михей і кинув крижаний погляд на янголів. — Я хочу, щоб убивцю знайшли ми, а не вовки.

— Живого чи мертвого? — холоднокровно спитав Гант.

— Бажано живого. Але можна й мертвого, аби не розгулював на волі.

— А це розслідування зарахується до моєї квоти? — наважився спитати Гант. — На нього можуть піти кілька місяців.

Ісая напружився. Але кутики губ Михея вигнулися вгору. Він витримав довгу паузу, Гант не наважувався навіть кліпнути.

Тоді Михей промовив:

— Як тобі така мотивація, Аталаре: ти швидко розкриваєш цю справу — до початку Саміту — і я зменшую твій борг до десяти.

Здалося, що сам вітер затихнув.

— Ще десяти завдань? — ледве спромігся спитати Гант.

Це було просто неможливо. У Михея не було причин узагалі щось йому пропонувати. Не тоді, коли Гант корився лише одному його слову.

— Ще десяти завдань, — промовив Михей так, наче він цими словами щойно не висадив у повітря усе Гантове життя.

Це могла бути облудна угода. Михей міг розтягнути ці десять завдань на десятиліття, але ж… Вогняний Соласе!

— Нікому про це не розповідай, Аталаре, — додав Архангел. Ісая ж такого попередження не отримав, і це достатньо свідчило про те, наскільки Михей довіряв командиру своїх тріаріїв.

— Гаразд, — якомога спокійніше промовив Гант.

Однак погляд Михея зробився нещадним. Він зміряв Ганта оком з голови до ніг. Потім опустив погляд на галерею під їхніми ногами. І на помічницю власниці всередині.

— Тримай свій хрін у штанях, а руки при собі, — гаркнув Михей. — Або надовго позбудешся і того, й іншого.

Звісно, Гант відростить собі і член, і руки. Кожен безсмертний, який здійснив Занурення, міг відростити собі майже все, якщо тільки йому не відтяли голову або не завдали серйозного каліцтва укупі з розривом артерій і кровотечою, але… відновлення буде болісне. Повільне. Та й бути скопцем, навіть кілька місяців, не входило до його списку першочергових справ.

Хай там як, потрахушки з помічницею-напівкровкою були найменшим з його пріоритетів, оскільки до потенційної свободи лишалося всього десять убивств.

Ісая кивнув за них двох:

— Ми діятимемо професійно.

Михей розвернувся у бік ЦДР, оцінюючи річковий вітерець, і його крила смикнулися.

— Зустрінемося у моєму офісі за годину, — сказав він Ісаї.

Ісая низько вклонився Архангелу — панґерські викрутаси, від яких у Ганта волосся на потилиці ставало дибки. Він був вимушений так вклонятися, бо знав, що в інакшому випадку йому вирвуть пір’я або ж спалять чи пошматують. Ті перші десятиліття після Падіння були безжальні.

Крила, почеплені на стіні у тронній залі астері, були цьому доказом.

Але Ісая завжди знав, як грати в їхні ігри, як зносити їхні протоколи та ієрархії. Як вдягатися як вони, трапезувати як вони і трахатися як вони. Завдяки цьому Упалий янгол піднявся до звання командира. Нікого не здивує, якщо на наступній Раді Губернаторів з астері після зимового сонцестояння Михей запропонує прибрати з чола Ісаї витатуюваний вінець.

І не треба ніяких убивств, різанини і катувань.

Навіть не глянувши на них, Михей злетів у небо. За лічені секунди він зробився білою цяткою у блакитних просторах.

Ісая шумно видихнув, насуплено дивлячись на шпилі п’яти веж Коміціуму — корони зі скла і сталі, що височіла у самому серці ЦДР.

— Гадаєш, тут є підступ? — спитав друга Гант.

— Він не плете інтриг, — на відміну від Сандріель і більшості інших архангелів. — Він каже те, що думає. Напевно, він у відчаї, якщо пропонує тобі таке.

— Я йому належу. Його слово для мене закон.

— Мабуть, із наближенням Сандріель він зрозумів, що вигідніше, якщо ти будеш… вірним.

— Знову кажу: я — раб.

— Тоді хрін його знає, Ганте. Можливо, він просто виявив великодушність, — Ісая знову похитав головою. — Не сумнівайся у руці, яку подає тобі Урд.

— Знаю, — видихнув Гант. Мабуть, частка істини була в усіх припущеннях.

— Думаєш, ти зможеш знайти того, хто стоїть за всім цим? — запитально вигнув брову Ісая.

— У мене немає вибору.

Особливо тепер, коли було укладено нову угоду з Михеєм. Гант відчув смак сухого вітру, впіввуха прислухаючись до його скрипучої пісні у священних кипарисах, що вишикувалися уздовж вулиці внизу, — тисячі дерев висаджували на честь богині-покровительки міста.

— Ти його знайдеш, — сказав Ісая. — Знаю, що знайдеш.

— Якщо викину з голови думки про приїзд Сандріель, — Гант видихнув, запустивши руки у волосся. — Не можу повірити, що вона прибуде сюди. З тим шматом лайна Поллуксом.

— Ти ж розумієш, що Михей щойно кинув тобі ще одну велику кістку, доручивши захищати Квінлан замість того, щоб тримати тебе коло себе у Коміціумі під час візиту Сандріель? — обережно спитав Ісая.

Гант це розумів. Розумів, що Михей добре знав про його почуття до Сандріель і Поллукса, але все одно пустив очі під лоба.

— Як скажеш. Хочеш — сурми на всі боки про те, який Михей розпрекрасний, але не забувай, що цей виродок зустрічатиме її з розкритими обіймами.

— Вона їде на Саміт за наказом астері, — заперечив Ісая. — Для них це стандартна практика — відправляти одного з архангелів на подібні зустрічі у якості свого представника. Минулого разу це був Губернатор Ефраїм. Михей і його зустрічав з розкритими обіймами.

— Факт лишається фактом: вона пробуде тут цілий місяць, — сказав Гант. — У тому триклятому комплексі, — він махнув у бік п’яти веж Коміціуму. — Місяцеград не в її стилі. Тут немає чим розважитися.

Оскільки більшість Упалих були або розкидані по всьому світу, або мертві, для Сандріель найкращою розвагою було прогулюватися підземними в’язницями свого замку, вщерть набитими людськими повстанцями, й обирати одного, двох чи одразу трьох із них. Арена у центрі її міста призначалася виключно для отримання задоволення від знищення цих в’язнів у різні способи. Бої до смерті, публічні тортури, нацьковування на них Нижчих і диких тварин… Її винахідливість не знала меж. Гант усе це бачив і все це витримав.

Оскільки наразі конфлікт на Панґері набирав обертів, ті підземелля, безперечно, були переповнені, а Сандріель і Поллукс насолоджувалися ріками болю, які лилися з тієї арени.

Від цієї думки Гант завмер.

— Поллукс становить страшенну загрозу для цього міста, — промовив він. Молот був відомий своєю пристрастю до різанини і тортур.

— З Поллуксом розберуться. Михей знає, що він за персонаж — і чим займається. Можливо, астері й наказали йому радо зустріти Сандріель, але він не дозволить їй розв’язати Поллуксу руки, — Ісая замовк. Його погляд став віддаленим, наче він щось обдумував. — Але я можу вивести тебе з гри на час перебування Сандріель — на весь час.

Гант запитально звів брову.

— Якщо ти про обіцянку Михея позбавити мене члена, то я пас. Ісая тихо засміявся.

— Михей наказав тобі провести розслідування разом із Квінлан. Цей наказ робить тебе дуже, дуже зайнятим. Особливо якщо він хоче захистити Брайс.

Гант мляво усміхнувся.

— Таким зайнятим, що у мене не буде часу таскатися по Коміціуму.

— Таким зайнятим, що ти стирчатимеш на даху навпроти будинку Квінлан і стежитимеш за нею.

— Я спав і в гірших умовах, — як і Ісая. — І це гарне прикриття, щоб стежити за Квінлан не лише заради її охорони.

Ісая насупився.

— Ти справді її підозрюєш?

— Я цього не виключаю, — сказав Гант, знизуючи плечима. — І Михей також. Тож поки вона не доведе зворотне, вона лишається у моєму списку підозрюваних. — Цікаво, хто був у її списку?

Ісая лише кивнув у відповідь і Гант запитав:

— Ти ж не скажеш Михею, що я стежитиму за нею цілодобово?

— Скажу, якщо він помітить, що ти не ночуєш у казармі. Але до того: менше знає — міцніше спить.

— Дякую.

Це слово не входило до повсякденного лексикону Ганта — не в розмові з тими, хто з крилами, але зараз він казав щиро. Ісая завжди був найкращим із них — найкращим із Упалих і всіх легіонерів, з якими Гант колись служив. З такими навичками і білосніжними крилами Ісая мав би бути в Астерійській Гвардії, але, як і Гант, він походив із самих низів. До елітного приватного легіону астері брали лише високородних, нехтуючи такими хорошими солдатами, як Ісая.

Гант зі своїми сірими крилами і звичайним походженням, навіть попри магію блискавок, взагалі не мав шансів на успіх. Те, що його запросили до елітного 18-го Легіону Шахари вже було достатнім привілеєм. Він майже одразу покохав її за те, що вона побачила, чого він вартий — і Ісая також. У 18-му всі були такі: Шахара обирала солдат не за статусом, а за навичками. За їхньою істинною цінністю.

Ісая махнув у бік ЦДР і Коміціуму в його центрі:

— Забери з казарми свої речі. Мені треба декуди навідатися перед зустріччю з Михеєм, — Гант запитально подивився на нього, й Ісая скривився. — Треба завітати до Принца Рунна, щоб підтвердити алібі Квінлан.

Цей візит на хрін не впав ні Ганту, ні Ісаї, але протокол є протокол.

— Хочеш, я піду з тобою? — запитав Гант. Це було найменше, що він міг запропонувати.

Кутик рота Ісаї вигнувся.

— Враховуючи, що востаннє, коли ви опинилися разом в одному приміщенні, ти зламав Данаану носа, я відмовлюся.

Мудре рішення.

— Він на це заслужив, — процідив Гант.

На щастя, ця подія — інцидент, як назвала її Наомі, — потішила Михея. Не кожного дня вони надирали фейцям дупи, тож навіть Губернатор потайки зловтішався поразкою Принца у сутичці, що сталася минулого року під час святкування Дня весняного рівнодення. За це він нагородив Ганта цілим тижнем відпустки. Тимчасове відсторонення, як заявив тоді Михей — але до пари з цим відстороненням ішов чек на кругленьку суму і зменшення його боргу на три смерті.

— Я зателефоную пізніше — розкажеш, як справи, — промовив Ісая.

— Щасти тобі.

Ісая обдарував його втомленою, вимученою посмішкою — єдиний натяк на важку одноманітну роботу, яку він виконував усі ці роки з двома рабськими татуюваннями, — і вирушив на пошуки Рунна Данаана, Кронпринца вальбарських фейрі.

Брайс пройшлася виставковою залою, зашипіла від болю в нозі й скинула свої туфлі з такою силою, що одна з них вдарилася об стіну, і стародавня ваза на полиці затряслася.

— Коли приб’єш яйця Ганта Аталара до стіни, зроби послугу — надійшли мені фото, — промовив холодний голос за її спиною.

Брайс глянула на екран, який знову ожив, — і чаклунку, яка досі сиділа на своєму місці.

— Джесібо, ви справді хочете у це встряти?

Чаклунка по-королівські невимушено відкинулася на спинку позолоченого крісла.

— Стара добра помста вже не спокушає?

— Я гадки не маю, хто міг бажати Даніці та зграї смерті. Взагалі.

Усе здавалося логічним, коли вважалося, що це Бріґґс викликав демона-вбивцю: того дня його звільнили, Даніка була знервована і засмучена, а потім вона померла. Але якщо це не Бріґґс, плюс убито Максимуса Терціана… Брайс не знала, з чого почати.

Але вона це зробить. Знайде вбивцю, ким би він не був. Почасти для того, щоб Михей Домітус узяв назад свої слова про те, що вона може бути фігуранткою цієї справи, але… Брайс скрипнула зубами. Вона знайде того, хто це зробив, і змусить його жалкувати про те, що взагалі народився.

Намагаючись не кульгати, Брайс підійшла до стола і вмостилася на краю.

— Певно, Губернатор у відчаї, — і несповна розуму, якщо звернувся по допомогу до неї.

— Мені байдуже до планів Губернатора, — промовила Джесіба. — Грай у мстивого детектива скільки влізе, Брайс, але не забувай, що у тебе є робота. Зустрічі з клієнтами не мають відійти на другий план.

— Знаю, — Брайс пожувала щоку зсередини. — Якщо той, хто стоїть за цими вбивствами, досить сильний, щоб викликати для брудної роботи такого демона, то я теж, імовірно, помру, — вкрай імовірно, враховуючи те, що вона ще не вирішила, коли їй виконувати Занурення і чи виконувати його взагалі.

Блискучі сірі очі чаклунки ковзнули по її обличчі.

— Тоді тримай коло себе Аталара.

Брайс розсердилася. Наче вона якась маленька дівчинка, що потребує захисту великого сильного воїна.

Навіть якщо так почасти і було. Тобто, здебільшого так і було. Абсолютно точно так і було, якщо того демона знову прикличуть.

Але… справді, треба скласти список підозрюваних. І ще одне завдання: скласти список останніх місць, у яких була Даніка… Від цієї думки Брайс напружилася всім тілом.

Вона може прийняти захист Аталара, але не збирається полегшувати життя цьому самовдоволеному придурку.

Задзвонив телефон Джесіби, і та глянула на екран.

— Терціан-старший, — сказала чаклунка, кинувши на Брайс застережливий погляд. — Якщо я почну втрачати гроші через твої ігри у детектива з Умброю Мортісом — оберну тебе на черепаху. — Вона піднесла телефон до вуха, і відеотрансляція обірвалася.

Брайс шумно видихнула і натиснула кнопку, ховаючи екран за панелями в стіні.

Тиша галереї обвилася навколо неї, вгризаючись у кістки.

Лехаба, здавалося, уперше не підслухувала. Стугонливу тишу не переривав ні стукіт у залізні двері, ні шепіт крихітної, невиліковно допитливої вогняної спрайти.

Брайс поставила лікоть на прохолодну поверхню стола і сперлася чолом на долоню.

Даніка ніколи не казала, що знайома з Максимусом Терціаном. Вони ніколи не говорили про нього — ні разу. І це все, з чого вона мала почати?

Якщо не Бріґґс прикликав того демона, то вбивство Даніки та зграї втрачало всякий сенс. Чому демон обрав їхню квартиру, якщо вона була на третьому поверсі в будинку, в якому начебто велося відеоспостереження? Убивство було умисне. Даніка і вовки, а також Терціан, були мішенями, а зв’язок Брайс з останнім був жахливим збігом обставин.

Брайс покрутила свій амулет на золотому ланцюжку, смикаючи його сюди-туди.

Пізніше. Вона подумає про це ввечері, тому що… Вона глянула на годинник. От зараза.

За сорок п’ять хвилин у неї була зустріч із черговим клієнтом, а це означало, що їй доведеться продиратися крізь купу документів на придбану вчора свадґардську дерев’яну скульптуру.

Або, можливо, їй слід попрацювати над своїм резюме, яке вона зберігала на своєму комп’ютері у секретній теці з обманною назвою «Постачальники паперу. Таблиці».

Джесіба, яка повісила на неї відповідальність за все, починаючи з поповнення запасів туалетного паперу до замовлення паперу для принтера, ніколи б не відкрила цієї теки. Вона ніколи б не побачила, що серед реальних документів, що їх туди накидала Брайс, була одна тека — «Рахунки за канцтовари. Березень», — в якій замість таблиці містився супровідний лист, резюме і напівзаповнені анкети на вакансії у десяти різних місцях.

Деякі були без шансів на успіх. «Помічник куратора Художнього музею Міста Півмісяця». Наче вона зможе отримати цю роботу, не маючи ступеня ні з мистецтва, ні з історії. Особливо тоді, коли більшість музеїв вважали, що такі місця, як галерея «Грифон», повинні бути заборонені.

Інша вакансія — «Особистий помічник міс Крутої Юристки» — та сама хрінь. Інша обстановка, інша начальниця, але така ж паршива рутина.

Але ці вакансії були для неї виходом. Так, їй доведеться знайти якийсь спосіб домовитися з Джесібою щодо своїх боргів, та й від самої згадки про те, що вона хоче піти, чаклунка могла обернути її на якусь повзучу гадину, але… Довбатися з заявками, без кінця правити своє резюме — від цього їй кращало. Іноді.

Але якщо вбивця Даніки знову заявив про себе, якщо перебування на цій безперспективній роботі може допомогти… Тоді ці резюме — лише марнування часу.

У темному екрані її телефона слабко відбилося світло ламп з-під високої стелі.

Зітхнувши ще раз, Брайс ввела пароль і зайшла у розділ повідомлень.

«Ти про це не пошкодуєш. У мене було багато часу подумати про те, чим я тебе балуватиму. Про всі розваги, які на нас чекають».

Вона могла повторити повідомлення Коннора напам’ять, але читати їх було ще більш боляче. Так боляче, що вони відбивалися у кожній її клітинці й темних залишках її душі. Тому вона завжди їх читала.

«Іди розважайся. Побачимося через пару днів».

Білий екран опікав їй очі.

«Напиши, коли безпечно дістанешся додому».

Вона закрила повідомлення. Але не наважилася відкрити голосову пошту. Зазвичай для цього їй потрібно було опинитися у щомісячній емоційній згубній вирві. Щоб прослухати голосові повідомлення. Щоб знову почути смішливий голос Даніки.

Брайс глибоко вдихнула і видихнула, ще раз і ще.

Вона знайде того, хто стоїть за цими вбивствами. Заради Даніки, заради Зграї Дияволів — вона це зробить. Зробить будь-що.

Брайс знову розблокувала телефон і почала набирати групове повідомлення для Юніпер і Ф’юрі. Не те щоб Ф’юрі колись відповідала — ні, це була двостороння переписка між нею і Юніпер. Вона набрала половину повідомлення: «Філіп Бріґґс не вбивав Даніку. Вбивства відновились, і я…» — а тоді видалила. Михей наказав тримати язика за зубами, а якщо її телефон зламають… Вона не ризикуватиме, щоб її не зняли з цієї справи.

Ф’юрі вже напевно було про це відомо. Це вона — так звана подруга — не вийшла з нею на зв’язок… Брайс відігнала цю думку. Вона розповість про все Юніпер особисто при зустрічі. Якщо Михей мав слушність і між нею та вибором жертв існував якийсь зв’язок, вона не могла залишити Юніпер у невіданні. Не могла втратити ще одну близьку душу.

Брайс глянула на запечатані залізні двері. Потерла ногу, що нила, й підвелася.

І рушила вниз у супроводі тиші.