Дім Землі та Крові

3

На той час, коли Брайс повернулася додому з роботи, Зграя Дияволів уже сиділа в її квартирі.

Не встигла вона здолати сходовий майданчик другого поверху, як почула гучний регіт і захоплене собаче вищання. Веселощі продовжувалися, поки вона підіймалася до себе, буркочучи під ніс, що її плани на спокійний вечір на дивані були зіпсовані.

Обкладаючи гостей добірною лайкою, якою б пишалася її мати, Брайс відімкнула залізні двері, пофарбовані у синій колір, готуючись до атак вовчої зарозумілості, чванства і звички пхати носа у всі сфери її життя. І це була тільки Даніка.

Зграя Даніки перетворювала всі характерні вовчі властивості на мистецтво. Здебільшого тому, що вони вважали Брайс своєю, хоч у неї на шиї і не було витатуйовано їхнього символу.

Іноді їй було шкода майбутнього кавалера Даніки, хто б ним не став. Бідолаха не знатиме, на що підписується, коли зв’язуватиме з нею своє життя. Хіба що він сам буде з вовчого племені — хоча перспектива спати з вовком приваблювала Даніку не більше за Брайс.

Інакше кажучи, взагалі не приваблювала.

Добряче штовхнувши двері плечем — їхні погнуті краї частенько застрягали, здебільшого через вовтузню шибайголів, які зараз відпочивали, розтягнувшись на протиснених диванах і кріслах, — Брайс зітхнула, побачивши шість пар очей, прикутих до неї. І шість вишкірених посмішок.

— Як пройшла гра? — звернулася вона до присутніх у кімнаті, закинувши ключі у кривобоку керамічну миску, яку Даніка склепала на побіжному курсі гончарного мистецтва в університеті. Брайс не почула від Даніки ні слова про зустріч по Бріґґсу, окрім розпливчастого «Вдома розповім»…

Напевно, усе було не так погано, якщо Даніка все-таки прийшла на матч із сонцеболу. Вона навіть надіслала Брайс фото всієї зграї на тлі поля, з маленькою фігурою Ітана у шоломі на задньому плані.

Пізніше вигулькнуло повідомлення від самої зірки команди: «Наступного разу щоб прийшла, Квінлан».

«Вовченя за мною скучило?» — написала вона.

«Сама знаєш», — відповів Ітан.

— Ми перемогли, — протягнув Коннор, який розвалився на її улюбленому місці на дивані. Його сіра футболка університетської команди з сонцеболу зам’ялася, і з-під неї визирав трикутник м’язів під золотавою шкірою.

— Ітан забив переможний гол, — сказав Бронсон, який досі був у сріблясто-синій футболці з написом «Голстром» на спині.

Молодший брат Коннора, Ітан, вважався неофіційним членом Зграї Дияволів. Також він був для Брайс другою найближчою людиною після Даніки. Їхнє листування було нескінченним потоком підколів, жартів, фотографій і добродушного буркотіння про зарозумілість Коннора.

— Знову? — спитала Брайс, скидаючи свої перлисто-білі туфлі на десятисантиметрових підборах. — Невже Ітан не може поділитися славою з іншими хлопцями?

Зазвичай Ітан сидів би на цьому дивані біля свого брата, через що Брайс була змушена втискатися між ними, поки ті дивилися якесь рандомне телешоу, але після матчів він волів веселитися з товаришами по команді.

Кутик рота Коннора розтягнувся у слабкій усмішці, поки Брайс нерозважливо довго, на думку більшості людей, дивилася на нього. П’ятеро його друзяк зі зграї — двоє з яких досі були у вовчій подобі і махали пухнастими хвостами — розсудливо тримали роти і пащі на замку.

Усім було відомо, що якби не Даніка, то Альфою Зграї Дияволів був би Коннор. Але самого Коннора це не обурювало. Він не мав аж таких амбіцій. На відміну від Сабіни.

Брайс посунула на вішалці свою запасну балетну торбу, щоб звільнити місце для сумочки, і спитала вовків:

— Що дивитеся?

Що б не показували сьогодні по телевізору, вона вже вирішила згорнутися калачиком на дивані у своїй кімнаті з любовним романом у руках. За зачиненими дверима.

Наталі, яка на дивані гортала журнал про світські плітки, не відриваючись відповіла:

— Якийсь новий детектив про зграю левів, що намагається викрити злочинну фейську корпорацію.

— Схоже на оскароносний сюжет, — сказала Брайс. Бронсон несхвально гмикнув. Здорованю були більше до смаку артхаусні фільми і документалки. Не дивно, що йому ніколи не дозволяли обирати кінострічки для Вечора Зграї.

Коннор провів мозолястим пальцем по вигнутому бильцю дивана.

— Щось ти пізно.

— У мене робота, — відповіла Брайс. — Ти теж міг би знайти собі заняття. А то присмоктався мов п’явка до мого дивана.

Це було не зовсім справедливо. Як перший заступник Даніки, Коннор виконував її присуди. Аби зберегти місто у безпеці, він убивав, катував, калічив, а потім повертався і повторював усе спочатку, перш ніж на небо встигав зійти місяць.

Він ніколи на це не скаржився. Ніхто з вовків не скаржився.

«Який сенс скиглити, — відповіла колись Даніка, коли Брайс спитала в неї, як вона витримує таку жорстокість, — якщо однаково приєднаєшся до лав Допоміжних сил?» Доля перевертнів — природжених хижаків — була визначена наперед. Ще до їхнього народження вирішувалося, до яких зграй Допоміжних сил вони потраплять.

Брайс намагалася не дивитися на рогатого вовка, витатуйованого на шиї Коннора — доказ цієї рокованої довічної служби. Доказ його довічної вірності Даніці, Зграї Дияволів і Допоміжним силам.

Коннор лише обвів Брайс поглядом. Від його півусмішки Брайс заскрипіла зубами.

— Даніка на кухні. З’їсть половину піци, перш ніж ми встигнемо вхопити шматочок.

— Неправда! — почулася приглушена відповідь.

Коннор усміхнувся ще ширше.

Від цієї усмішки, від пустотливого вогника в його очах у Брайс трохи збилося дихання.

Решта зграї продовжувала старанно втуплюватися в екран телевізора, вдаючи, що вони дивляться вечірні новини.

Важко ковтнувши, Брайс спитала його:

— Є щось, що я маю знати? — Що у перекладі означало: «Зустріч по Бpiґґcy пройшла жахливо?»

Коннор зрозумів, що вона мала на увазі. Завжди розумів.

Він кивнув у бік кухні:

— Побачиш.

Переклад: «Так собі».

Брайс скривилася і, спромігшись відірвати погляд від Коннора, побрела на невеличку компактну кухню. На кожному кроці вона відчувала на собі його погляд.

І, мабуть, вихиляла стегнами. Зовсім трішки.

Даніка справді пхала до рота шматок піци, дивлячись на Брайс широко розплющеними очима, попереджуючи її тримати язика за зубами. Брайс зчитала німе благання подруги і лише кивнула.

Краплі з напівпорожньої пляшки пива стікали на білу пластикову кухонну стільницю, на яку спиралася Даніка. Комірець позиченої у Брайс шовкової блузки просякнув потом. Її коса спадала на худе плече, а кольорові пасма були незвично бляклі. Навіть її шкіра, яка зазвичай пашіла кольором і здоров’ям, здавалася мертвотно-блідою.

Правду кажучи, паршиве кухонне освітлення — два вбогих вбудованих круглих світильники першосвітла — спотворило би будь-кого, але… Пиво. Їдло. Зграя тримає дистанцію. І ця втомлена порожнеча в очах подруги — так, на тому засіданні сталася якась халепа.

Брайс відчинила холодильник і дістала собі пиво. Кожен з вовків у зграї мав свої уподобання, до того ж вони мали звичку приходити, коли їм заманеться, тому холодильник був вщент забитий пляшками, бляшанками і… що це? Брайс готова була присягнутися, що це — глек із медовухою. Напевно, Бронсона.

Брайс узяла пляшку улюбленого пива Наталі — міцного, мутного, з молочним присмаком — і відкрутила кришку.

— Що з Бріґґсом?

— Офіційно звільнено. Михей, Король Осені та Провидиця продивилися всі закони і підзаконні акти, та все одно не змогли знайти спосіб закрити лазівку для цього покидька. Рунн навіть змусив Деклана скористатися його навороченою системою пошуку, але все одно нічого не знайшов. Сабіна наказала Зграї Вбивчого Місяця і кільком янголам з 33-го стежити сьогодні за Бріґґсом.

Кожна зграя обов’язково мала вихідний вечір раз на тиждень, і сьогодні він був у Зграї Дияволів — беззаперечно. Інакше Даніки тут не було б: вона би стежила за кожним кроком Бріґґса.

— Отже, ви всі дійшли згоди, — сказала Брайс. — Принаймні з цим порядок.

— Ага, поки Бріґґс не підірве щось або когось, — Даніка гидливо похитала головою. — Це таке безглуздя.

Брайс уважно подивилися на подругу. Губи напружені, шия спітніла.

— Що сталося?

— Нічого, — надто швидко випалила Даніка, і Брайс слабо в це повірилося.

— Тебе щось гризе. Ситуація з Бріґґсом — важкий удар, але ти завжди швидко оговтувалася. — Брайс примружилася. — Чого ти мені не договорюєш?

Очі Даніки зблиснули.

— Нічого, — відповіла вона і сьорбнула пива.

Лишалася тільки одна відповідь.

— Гадаю, Сабіна сьогодні була особливо в ударі.

Даніка лише вгризлася у свій шматок піци.

Брайс зробила два довгих ковтка, спостерігаючи за Данікою, яка відсутнім поглядом роздивлялася бірюзові шафки над стільницею з облупленою по краях фарбою.

Повільно жуючи, Даніка з повним ротом промовила:

— Сабіна після зустрічі приперла мене до стінки. Просто в коридорі, біля кабінету Михея. Тож усі прекрасно чули, як вона розповідала мені про вбивство двох аспірантів університету біля Храму Богині Місяця, що сталося на минулому тижні під час вимкнення світла. Моя зміна. Мій район. Моя вина.

— Про це дізналися лише через тиждень? — скривилася Брайс.

— Вочевидь.

— Хто їх убив?

Студенти університету Міста Півмісяця постійно перлися до Старої Площі й завжди створювали проблеми. Брайс і Даніка, навіть попри те що були випускницями цієї альма-матер, часто бідкалися на відсутність височезного електричного паркану, який би замикав студентів у їхньому куточку міста. Просто щоб ті з вечора п’ятниці і до ранку неділі не обсцикали і не оббльовували Стару Площу.

Даніка знову потягла пива.

— Гадки не маю, хто це зробив, — вона здригнулася, її карамельні очі потемніли. — Хоча за запахом це були люди — на те, щоб ідентифікувати їх, пішло двадцять хвилин. Їхні тіла були розірвані на шматки і частково з’їдені.

Брайс намагалася не уявляти собі цю картину.

— Який мотив?

— Також жодних здогадок, — пробулькотіла Даніка. — Але Сабіна привселюдно, висловила мені, що саме вона думає про таку публічну різанину, яка відбувається на моїй зміні.

— А що про це сказав Ватажок? — спитала Брайс.

— Нічого, — відповіла Даніка. — Старий заснув під час засідання, а Сабіна не потрудилася розбудити його, перш ніж узяти мене за зябра.

Усі казали, що це станеться зовсім скоро — всього за рік чи два нинішній Ватажок вовків, якому було майже чотириста років, здійснить своє Відплиття через річку Істрос до Кістяного Кварталу, щоб заснути вічним сном. Чорний човен, який пливтиме під час останнього ритуалу, в жодному разі не перекинеться — душу старого визнають гідною і не віддадуть річці. Його радо приймуть у царстві Підземного Короля, дозволивши зійти на його вкриті туманом береги… а тоді почнеться правління Сабіни.

Помилуйте боги їх усіх.

— Ти ж знаєш, що ти не винна, — промовила Брайс, відкриваючи дві найближчі коробки з піцою. Одна була з сосисками, пепероні та фрикадельками, друга — з копченим м’ясом і смердючими сирами — однозначно, Бронсона.

— Знаю, — пробурмотіла Даніка, допила своє пиво і, кинувши пляшку в раковину, полізла у холодильник по другу. Кожен м’яз її сухорлявого тіла здавався напруженим — ніби зведений курок. Даніка захлопнула дверцята холодильника і притулилася до них спиною. Потім, не дивлячись в очі Брайс, видихнула: — Тієї ночі я була за три квартали звідти. Три. І не бачила й не чула — ні вухом, ні нюхом, — що їх розривають на шматки.

Брайс помітила, що в кімнаті стало тихо. Гострий слух — як у людській, так і у вовчій подобі — означав безкінечне, нахабне підслуховування.

Мабуть, варто закінчити цю розмову пізніше.

Відкривши решту коробок з піцою, Брайс оглянула їхній вміст.

— Може, покладеш край їхнім стражданням і даси з’їсти по шматочку, поки все не стріскала?

Якось вона була свідком того, як Даніка за одним разом зжерла три великі піци. У такому настрої, як зараз, Даніка цілком могла побити власний рекорд і проковтнути чотири.

— Будь ласка, дай нам поїсти, — благально загримів низький голос Бронсона з іншої кімнати.

Даніка хильнула пива.

— Налітайте, дворняги.

Вовки прожогом кинулися на кухню.

У сум’ятті Брайс мало не розчавили об задню стінку кухні. Вона втиснулася в неї, зім’явши спиною щомісячний календар, що висів на стіні.

Прокляття, вона любила цей календар — «Найгарячіші холостяки Міста Півмісяця: нудистське видання». Цей місяць був представлений найсексуальнішим демонаком, якого вона колись бачила. Його нога, поставлена на табурет, була єдиним, що заважало побачити найголовніше. Брайс розгладила складки на його засмаглій шкірі, м’язах і зігнутих рогах, а тоді розвернулася і насуплено глянула на вовків.

За крок від неї Даніка височіла серед своєї зграї, наче валун посеред річки. Вона самовдоволено посміхнулася до Брайс.

— Є новини щодо пошуків Рога?

— Ні.

— Джесіба, напевно, у захваті.

— Аж підскакує, — скривилася Брайс.

Сьогодні вона бачила Джесібу якихось дві хвилини. Відьма пригрозила обернути її на ослицю, а потім зникла в автівці з водієм і помчала бозна-куди. Мабуть, виконувати доручення Підземного Короля і темного Дому, яким він правив.

Даніка вишкірилася.

— Хіба у тебе не сьогодні побачення з як-там-його?

Це запитання луною задзвеніло в голові Брайс.

— Бляха. Бляха. Сьогодні, — вона глянула на кухонний годинник і поморщилася. — За годину.

Коннор, який узяв собі цілу коробку піци, завмер. Він ясно висловив свою думку щодо примажореного хлопця Брайс ще два місяці тому, після їхнього першого побачення. Брайс зі свого боку також чітко дала зрозуміти, що їй начхати на те, що Коннор думає про її особисте життя.

Коннор повів широкими плечима і вийшов з кухні. Брайс затримала погляд на його мускулястій спині. Даніка насупилася. Вона завжди все помічала.

— Мені потрібно перевдягтися, — похмуро промовила Брайс. — До речі, його звати Рід, і ви це знаєте.

Даніка по-вовчому посміхнулася і сказала:

— Рід — це страшенно дурне ім’я.

— По-перше, мені це ім’я здається сексуальним. По-друге, Рід справді сексуальний.

Боги їй свідки, Рід Реднер був сексуальним мов Хел. Утім, секс із ним був… нормальний. Посередній. Вона кінчила, але для цього їй справді довелося попрацювати. І не так, як їй іноді подобалося це робити. Радше у сенсі «Повільніше. Поклади руку ось сюди. Може, змінимо позу?». Але Брайс переспала з ним лише двічі й запевняла себе, що для того, аби знайти з партнером потрібний ритм, потрібен час. Навіть якщо…

Даніка завершила фразу за неї:

— Якщо він знову, не встигши висунути з тебе свій агрегат, схопиться за мобільний і почне перевіряти повідомлення, будь ласка, май хоч краплю самоповаги. Зажбурни його яйця у дальній куток і повертайся додому до мене.

— Хел тебе бери, Даніко! — прошипіла Брайс. — Можеш іще гучніше?

Вовки замовкли. Навіть жувати припинили. А потім знову почали, удвічі голосніше.

— Принаймні у нього хороша робота, — відказала Брайс Даніці, яка, схрестивши на грудях свої худенькі руки — руки, що приховували в собі величезну, люту силу, — кинула на подругу погляд, який промовляв: «Ага, на яку Ріда влаштував його татусь». — І він принаймні не якийсь психопатичний альфа-козел, — додала Брайс, — який вимагатиме триденного секс-марафону, а потім назве мене своєю половинкою, замкне у своєму будинку і більше ніколи не випускатиме.

Ось чому Рід — чистокровна людина, рядовий коханець Рід — був ідеальною парою.

— Триденний секс-марафон тобі б не завадив, — уїдливо зауважила Даніка.

— Знаєш, це ти у всьому винна.

Даніка махнула рукою.

— Знаю, знаю. Звести вас було моєю першою і останньою помилкою.

Даніка випадково познайомилася з Рідом на роботі. Вона підробляла у службі безпеки у компанії його батька — величезній корпорації у Центральному Діловому Районі, яка спеціалізувалася на розробці магічних технологій і якою керувала людина. Даніка стверджувала, що робота була надто нудною, щоб про неї розповідати, але досить високооплачуваною, щоб від неї не відмовитися. І що важливіше — це була робота, яку вона обрала сама. На відміну від життя, до якого її заштовхнули. Тож між патрулюванням і обов’язками перед Допоміжними силами, Даніка частенько перебувала у хмарочосі у ЦДР — вдаючи, що живе нормальним життям. Для будь-кого з Допоміжних сил було нечувано мати підробіток — особливо для Альфи зграї, — але Даніці вдалося досягти свого.

На руку їй зіграло те, що зараз усі хотіли мати свою частку у «Реднер Індастріз». Навіть Михей Домітус був головним інвестором у передових, експериментальних проєктах. Не було нічого незвичного у тому, що Губернатор інвестував у все — від технологій до виноградників і шкіл, — але оскільки Михей був у вічному чорному списку Сабіни, позлити свою матір роботою на людську компанію, яку він підтримував, для Даніки було, ймовірно, навіть приємніше за відчуття свободи вибору і щедрої платні.

Кілька місяців тому — саме тоді, коли Брайс холостякувала і постійно скаржилася на це, — Даніка з Рідом зустрілися на одній презентації. В останній відчайдушній спробі зберегти душевну рівновагу подруги, Даніка дала Ріду її номер телефону.

Брайс розправила свою сукню.

— Мені треба перевдягтися. Залиш мені шматочок піци.

— Хіба тебе не запросили на вечерю?

Брайс скривилася.

— Ага. До одного з тих пафосних закладів — де тобі подають лососевий мус на крекері й називають це їжею.

Даніку пересмикнуло.

— Тоді обов’язково перед цим треба попоїсти.

— Шматочок, — повторила Брайс, тицьнувши пальцем у Даніку. — Не забудь, — вона зиркнула на останню коробку з піцою і вийшла з кухні.

Зграя Дияволів — тепер уся в людській подобі, окрім Зельди, — наминала піцу, тримаючи коробки або на колінах, або поклавши їх на потертий старий килим. Бронсон і справді потягував медовуху з керамічного глека, не відриваючи карих очей від випуску вечірніх новин. Почався сюжет про звільнення Бріґґса, і на екрані з’явилися зернисті кадри, на яких чоловіка у білому комбінезоні виводили з в’язниці. Хтось, у кого був пульт, швидко перемкнув на документалку про дельту Чорної Ріки.

Брайс рушила через вітальню до дверей своєї кімнати. Наталі єхидно посміхнулася до неї. О, Брайс іще довго будуть пригадувати ці пікантні подробиці про поведінку Ріда у спальні. Особливо враховуючи те, що Наталі напевно проведе паралель між цим і здібностями Брайс у ліжку.

— Навіть не починай, — попередила її Брайс. Наталі стиснула губи, ніби щосили намагаючись не завити від розпусного захвату. Її лискуче чорне волосся, здавалося, тряслося від стримуваного сміху, а очі кольору оніксу так і сяяли.

Брайс демонстративно проігнорувала важкий погляд золотих очей Коннора, яким він проводжав її до дверей.

Вовки. Кляті вовки встромляють свої носи у її справи.

Їх неможливо було сплутати з людьми, хоч їхній зовнішній вигляд був майже ідентичний людському. Утім, вони були занадто високі, занадто мускулясті й занадто спокійні. Навіть те, як вони розправлялися з піцою — кожен рух був поміркований і витончений, — було мовчазним нагадування про те, що вони можуть зробити з кожним, хто стане у них на шляху.

Брайс переступила через довгі витягнуті ноги Зака, акуратно намагаючись не наступити на білосніжний хвіст Зельди, яка лежала на підлозі біля свого брата. Близнята, обоє стрункі й темноволосі у людській подобі, перекидаючись на білих вовків, вселяли невимовний жах. «Привиди», — так пошепки усюди їх називали.

Тому так, Брайс дуже старалася не наступити на пухнастий хвіст Зельди.

Принаймні Торн співчутливо усміхнувся до Брайс. Він сидів у напіврозваленому шкіряному кріслі біля телевізора, а його кепка університетської команди з сонцеболу була розвернута козирком назад. З усіх присутніх у кімнаті Торн був єдиним, хто, як і Брайс, розумів, наскільки настирливою може бути зграя. І кого, крім неї, також хвилював зіпсований безжальним вчинком Сабіни настрій Даніки.

Те, що такого Омегу зграї, як Торна, помітить така Альфа, як Даніка, було малоймовірним. Не те щоб Торн колись робив натяки в цей бік, але Брайс бачила її — силу тяжіння, яка з’являлася між ними щоразу, коли Даніка з Торном разом опинялися в одній кімнаті. Вони були наче дві зорі, які оберталися одна навколо одної.

На щастя, Брайс дісталася своєї спальні без будь-яких коментарів услід про таку собі майстерність її хлопця у ліжку, і з силою захлопнула за собою двері, даючи зграї знак відчепитися.

Не встигла вона і трьох кроків зробити до свого перекошеного зеленого комода з дзеркалом, як квартирою прокотився гавкучий сміх. Але за мить його обірвало злісне, нелюдське гарчання. Низьке, гуркітливе й абсолютно смертельне.

Це була не Даніка, чиє гарчання було втіленням смерті — тихим, хрипким і холодним. Це було гарчання Коннора. Палке, темпераментне і пристрасне.

Брайс змила з себе пил і бруд, які, здавалося, вкривали її щоразу, коли вона долала відстань у п’ятнадцять кварталів, які відділяли її квартиру від елегантної будівлі з піщаника, в якій була розташована галерея «Грифон».

Кілька акуратно вставлених шпильок урятували її зазвичай пишне винно-червоне волосся, яке під кінець дня безвольно спадало на плечі, і Брайс поспішно нанесла свіжий шар туші для вій, щоб оживити свій бурштиновий погляд. Від моменту, як вона стала під душ, до того, коли вона сунула ноги до чорних туфель на високих шпильках, минуло загалом двадцять хвилин.

Ось і доказ того, усвідомила вона, як насправді мало її хвилювало це побачення. Щоранку вона витрачала на зачіску і макіяж цілу годину. Плюс іще пів години на душ, щоб до блиску відмитися, поголитися і намаститися зволожувальним кремом. Але ж двадцять хвилин? Перед вечерею у «Перлині і Троянді»?

Так, Даніка мала рацію. І Брайс знала, що ця сучка стежить за годинником і, ймовірно, спитає, чи не відображає така коротка підготовка час, який Рід зможе протриматися.

Брайс зиркнула у бік дверей своєї затишної спальні, за якими розважалися вовки, а потім оглянула свою тиху гавань. Усі стіни були прикрашені афішами легендарних вистав міської балетної трупи. Колись Брайс уявляла себе там, серед гнучких ванірів, які кружляли на сцені та змушували глядачів ридати від щемливих сцен смерті. Колись вона думала, що на цій сцені знайдеться місце і для напівкровки.

Хоча їй знову й знову повторювали, що в неї непідхожа статура, вона не перестала любити танці. Вона не перестала відчувати п’янкий захват від живих виступів, не полишила уроки балету для любителів і продовжувала стежити за танцівниками міської балетної трупи так, як Коннор, Ітан і Торн слідкували за спортивними командами. Ніщо не могло заглушити тієї пристрасті до відчуття польоту, яке вона відчувала під час танцю — чи то в балетному класі, чи у клубі, чи взагалі на вулиці.

Принаймні Юніпер це не зупинило. Вона вирішила, що вона у цій справі всерйоз і надовго, що фавна здійснить неможливе і стане окрасою сцени, створеної для фейок, німф і сильфід, — і заткне їх усіх за пояс. І їй це вдалося.

Брайс протяжно зітхнула. Час іти. До «Перлини і Троянди» було двадцять хвилин пішки, а на цих підборах — усі двадцять п’ять. Викликати таксі не було сенсу: машина просто стоятиме у заторах серед хаосу на Старій Площі, який виникав у вечір четверга.

Брайс вставила у вуха перлові пусети, особливо не сподіваючись, що вони додадуть трохи вишуканості її доволі скандальній сукні. Але їй було двадцять три роки, тож вона могла насолоджуватися своїми формами, якими її щедро наділила природа. Крутячись перед високим дзеркалом, приставленим до стіни, Брайс усміхнулася своїм ногам, ніби присипаним золотим пилом, помилувалася вигином сідниць в обтислій сірій сукні, з вирізу якої виднівся текст нового татуювання, яке досі боліло, і знову вийшла до вітальні.

Даніка глузливо зареготала, перегукуючи телепередачу про природу, яку дивилися вовки.

— Ставлю п’ятдесят срібних марок на те, що викидайли не пропустять тебе у такому вигляді.

Вовки зафиркали від сміху, і Брайс показала подрузі середній палець.

— Вибач, якщо я змушую тебе соромитися власної кістлявої дупи, Даніко.

— Принаймні Даніка компенсує це своєю харизмою, — весело гаркнув Торн.

Брайс натягнуто посміхнулася симпатичному Омезі зграї.

— Напевно, це пояснює, чому я йду на побачення, а в неї їх не було… скільки вже? Три роки?

Торн закліпав і ковзнув блакитними очима на насуплене обличчя Даніки.

— Мабуть, саме тому.

Даніка згорбилася у кріслі й закинула голі ноги на журнальний столик. Усі нігті на пальцях її ніг були пофарбовані різними кольорами.

Тільки два роки, — буркнула вона. — Придурки.

Пройшовши повз подругу, Брайс скуйовдила її шовковисте волосся. Даніка куснула її за пальці, блиснувши зубами.

Хихикнувши, Брайс зайшла до вузенької кухні. Вона почала нишпорити по навісних шафках, брязкаючи посудом, шукаючи…

О. Джин.

Брайс вихилила чарку. Потім ще одну.

— Попереду важка ніч? — спитав Коннор, який стояв, притулившись до одвірка і хрестивши руки на своїх мускулястих грудях.

Крапля джину впала їй на підборіддя. Брайс ледь не стерла спокусливу червону помаду з губ тильним боком долоні, але, схаменувшись, вирішила промокнути її серветкою, що лишилася з піцерії. Як і належить пристойній дівчині.

— Цей колір повинен називатися «мінетно-червоний», сказала Даніка тоді, коли Брайс уперше нафарбувала губи цією помадою. — Тому що будь-який чоловік, побачивши тебе, думатиме тільки про мінет.

Погляд Коннора і справді був прикутий до її губ. Тому Брайс якомога невимушеніше відповіла:

— Ти ж знаєш, що я люблю гулянки по четвергах. Чому б не розпочати раніше?

Вона стала навшпиньки, аби заховати пляшку джину назад у шафку, і поки вона це робила, поділ її сукні піднявся дещо зависоко. Коннор роздивлявся стелю так, ніби на ній було щось цікаве, і перевів погляд на Брайс, тільки коли вона знову торкалася підлоги стопами повністю. У вітальні хтось збільшив гучність телевізора настільки, що ледь шибки не затряслися.

Дякую, Даніко.

Навіть вовчий слух не здатен розібратися з такою какофонією і підслухати. Кутики чуттєвого рота Коннора смикнулися, але він лишався стояти у дверях.

Брайс важко ковтнула, замислившись, наскільки гидким буде залити пожежу в роті від джину пивом, яке грілося на стільниці.

— Послухай, — сказав, Коннор. — Ми вже давно знайомі…

— Це що, відрепетирувана промова?

Він випростався, і його щоки залив рум’янець. Перший заступник Даніки, найстрашніший і найнещадніший вовк Допоміжних сил зашарівся.

— Ні.

— А як на мене, це відрепетируваний виступ.

— Ти дозволиш запросити тебе на побачення чи спершу я маю посваритися з тобою через побудову фраз?

Вона пирхнула, але всередині неї усе стиснулося.

— Я не ходжу на побачення з вовками.

Коннор зухвало усміхнувся.

— То зроби виняток.

— Ні, — відповіла Брайс, але при цьому ледь усміхнулася.

Тоді Коннор просто, з твердою самовпевненістю, якої може досягнути лише безсмертний хижак, промовив:

— Ти хочеш мене. Я хочу тебе. Це триває вже давно, й ігри з людськими самцями аніскільки не допомагають тобі про це забути, хіба не так?

Так, не допомагають. Але Брайс, попри шалене калатання серця у грудях, ласкаво сказала:

— Конноре, я з тобою не зустрічатимуся. З мене досить і Даніки, яка любить покомандувати. Мені не потрібен ще один вовк, особливо самець, який намагатиметься керувати моїм життям. Не потрібен ще один ванір, який пхатиме носа у мої справи.

Його золоті очі потьмяніли.

— Я не такий, як твій батько.

Він мав на увазі не Рендалла.

Відштовхнувшись від стільниці, Брайс рушила до нього. І до дверей квартири за його спиною. Так вона запізниться.

— Це тут абсолютно ні до чого — і справа не в тобі. Моя відповідь — «ні».

Коннор не поворухнувся, і Брайс зупинилася за кілька сантиметрів від нього. Навіть попри те, що вона була на підборах і мала вищий за середній зріст, Коннор усе одно височів над нею. Займав собою весь простір, просто дихаючи.

Як і будь-який альфа-козел. Як і її фейський татусь, що повівся так із дев’ятнадцятирічною Ембер Квінлан: переслідував її, спокусив, намагався втримати і зайшов так далеко у своїй власницькій фантазії, що тієї ж миті, коли Ембер зрозуміла, що вагітна від нього — вагітна Брайс, — вона кинулася навтьоки. Утім, він зміг вистежити її і, знайшовши, тримав у зачині на своїй віллі у П’яти Трояндах, доки вона не постарішала настільки, що перестала його цікавити.

Брайс не дозволяла собі думати про таке. Не після того, як зробила аналізи крові й вийшла з кабінету медвідьми, знаючи, що успадкувала від свого фейського татуся не тільки червоне волосся і загострені вуха.

Колись їй доведеться поховати матір — і Рендалла також. Коли ти людина — такий кінець цілком очевидний. Але від думки про те, що вона житиме ще кілька століть, а про їхні голоси й обличчя нагадуватимуть лише фотографії і відеозаписи, у неї защеміло серце.

Треба було хильнути і третю чарку джину.

Коннор і далі стояв стовпом у дверях.

— Одне побачення не викличе у мене напад власництва. Це навіть не обов’язково має бути побачення. Просто… піци поїмо, — закінчив він, глянувши на складені коробки.

— Та наче ж і так часто їмо, — так і було: вечорами, коли Даніку викликали на зустріч Сабіна чи інші командири Допоміжних сил, Коннор частенько приносив із собою їжу або зустрічався з Брайс у якомусь із безлічі ресторанів, вишикуваних уздовж їхнього пожвавленого кварталу. — Якщо це не побачення, то в чому різниця?

— Це буде репетиція. Репетиція побачення, — процідив Коннор.

Брайс здивовано звела брову.

— Пробне побачення, на якому я вирішу, чи хочу піти з тобою на справжнє?

— Ти нестерпна, — він відштовхнувся від одвірка. — Ще побачимося.

Подумки усміхнувшись, Брайс вийшла вслід за Коннором з кухні, кривлячись від гучності телевізора, який дуже, дуже зосереджено дивилися вовки.

Навіть Даніка знала, що існують межі того, як сильно можна тиснути на Коннора без серйозних наслідків.

На мить Брайс замислилася, чи не схопити їй першого заступника Даніки за плече і не пояснити, що краще йому знайти милу, приємну вовчицю, яка хоче мати цілий виводок вовченят, і що йому насправді не потрібна прибацана, яка досі гульбанить не гірше за тих славнозвісних студентів, що оббльовують Стару Площу. І яка до кінця не впевнена, що зможе полюбити когось — не тоді, коли всім, що їй було потрібно, була Даніка.

Але вона не стала чіпати Коннора. На той час, коли вона вигребла з керамічної миски ключі, він уже плюхнувся на диван — знову на її місце — і демонстративно втупився в екран телевізора.

— Бувайте, — промовила вона до зграї.

З дальнього кута кімнати на неї звела погляд Даніка. У її досі настороженому погляді слабко зблиснули веселі вогники. Вона підморгнула подрузі.

— Запали там, шельмо.

— Запалю, бестіє, — автоматично промовила Брайс їхні звичні слова прощання.

Вона вже вислизнула на брудний сходовий майданчик, коли почула, як Даніка додала: «Люблю тебе», — і її рука затрималася на дверній ручці.

У Даніки пішло кілька років на те, щоб навчитися промовляти ці слова, і вона досі доволі рідко ними користувалася. Почувши їх від Брайс, Даніка спершу їх зненавиділа — навіть коли подруга пояснила, що говорить їх протягом усього свого життя, просто про всяк випадок — раптом це буде останця розмова. На той випадок, якщо не встигне попрощатися з найдорожчими людьми. І знадобилося пережити одну з їхніх найстрьомніших пригод — яка скінчилася розтрощеним мотоциклом і буквально приставленими до їхніх голів стволами, — щоб Даніка вимовила ці слова. Але тепер вона принаймні їх казала. Іноді.

Справа не у звільненні Бріґґса. Напевно, Даніці неслабо дісталося від Сабіни.

Клацаючи підборами по затертій кахляній підлозі, Брайс рушила до сходів у кінці коридору. Можливо, варто скасувати побачення з Рідом. Вона могла би прихопити пару відерець морозива у магазині за рогом і, обійнявшись із Данікою, дивитися у ліжку їхні улюблені абсурдні комедії.

Можливо, варто подзвонити Ф’юрі й дізнатися, чи не зможе та навідатися до Сабіни.

Але… вона ніколи б не попросила Ф’юрі про таке. Ф’юрі тримала свою професійну діяльність подалі від їхнього життя, і вони знали, що не варто засипати подругу запитаннями. Таке сходило з рук лише Юніпер.

Чесно кажучи, здавалося дивним те, що вони потоваришували: майбутня Альфа усіх вовків, наймана вбивця, яка працювала на багатих клієнтів, що вели війну по той бік моря, приголомшливо талановита танцівниця і єдина фавна, яка увійшла до складу балетної трупи Міста Півмісяця, і… вона.

Брайс Квінлан. Помічниця чаклунки. Горе-танцівниця з «непідхожою статурою». Хронічна любителька побачень з чепурними, крихкотілими людськими самцями, які гадки не мали, що з нею робити. А тут ще й Даніка, яку незрозуміло куди потрібно буде дівати, якщо хтось із них колись пройде кола випробувань побаченнями і піде далі.

Брайс затупотіла сходами униз, похмуро зиркаючи на одну з куль першосвітла, яка відкидала мерехтливі брижі на облуплену сіро-блакитну фарбу. Домовласник страшенно економив на першосвітлі, ймовірно, викачуючи його з електромережі замість того, щоб платити за нього місту, як усі городяни.

Відверто кажучи, у цьому будинку гівняним було все.

Даніка могла дозволити собі краще житло. Брайс точно цього не могла. І Даніка, достатньо добре знаючи подругу, навіть не пропонувала самостійно оплачувати квартиру в якійсь блискучий багатоповерхівці на березі річки або у ЦДР. Тому після закінчення університету вони розглядали лише ті варіанти, які відповідали зарплатні Брайс, — і ця задрипана халупа виявилася найкращим із них.

Іноді Брайс шкодувала, що не взяла грошей від свого жахливого татуся — що не вимкнула свою моральність тоді, коли покидьок пропонував їй гори золотих марок в обмін на її вічне мочання про нього. Принаймні тоді вона б зараз відпочивала біля басейну на даху якогось хмарочоса, пускаючи бісики напомадженим янголам, які б з поважним виглядом походжали повз неї, і не уникала би хтивого погляду прибиральника, який витріщався на її груди щоразу, коли їй доводилося скаржитися на знову забитий сміттєпровід.

Скляні двері у кінці сходів вели на присмеркову вулицю, вже заповнену туристами, гульвісами і втомленими містянами, які, намагаючись протиснутися крізь гучний натовп, поверталися додому після довгого спекотного літнього дня. Повз Брайс промчав дракієць у костюмі та краватці. Його наплічна сумка билася об стегно, поки він швидко обминав родину якихось перевертнів — імовірно, коней, судячи з їхнього аромату чистого повітря і зелених луків. Вони були такі зайняті фотографуванням усього підряд, що не помічали тих, кому заступали дорогу.

На розі стояла пара знуджених малахимів у чорних обладунках 33-го Легіону, щільно притискаючи крила до своїх богатирських тіл і дбаючи про те, щоб якийсь квапливий пасажир чи п’яний ідіот їх не зачепив. Торкніться крила янгола без дозволу — і вам пощастить, якщо втратите тільки руку.

Міцно зачинивши за собою скляні двері, Брайс занурилася у переплетіння відчуттів, з яких складалося це древнє й повне життя місто: суха літня спека, яка загрожувала дістати до самих кісток; гудіння автівок, яке прорізалося крізь шумні потоки музики, що лилася з розважальних закладів; вітер з річки Істрос, що протікала за три квартали звідси, який колихав пальми і кипариси та шелестів їхнім листям; слабкий солоний присмак недалекого бірюзового моря; ніжний, спокусливий аромат жасмину, що обвивав залізну огорожу сусіднього парку, в нічному повітрі; різкий запах блювотиння, сечі та прокислого пива; звабливі димні аромати спецій на баранині, яку на повільному вогні смажив вуличний торговець на розі… Усе це вдарило Брайс у ніс і розворушило її.

Стараючись не вивихнути ноги, Брайс рушила бруківкою, вдихаючи нічні дари Міста Півмісяця, впиваючись ними, — і зникла у кінці переповненої вулиці.