Дім Землі та Крові

75

Рунн прогнозував, що Саміт буде напруженим, жорстоким і максимально небезпечним — коли щомиті чекаєш, що зараз комусь вирвуть горлянку. Як було на всіх попередніх зустрічах, на яких він бував.

Цього разу його єдиним ворогом, здавалося, була нудьга.

У Сандріель цілих дві години пішло на те, щоб передати наказ астері кожному Дому відправити більше військ. Сперечатися не було сенсу. Нічого не зміниться. Накази астері не обговорюються.

Розмова перейшла до нових торгівельних пропозицій. Обговорення все тривало і тривало по колу, що зрештою навіть Михей заплутався у тому, хто що зробив і хто що отримав, а Рунн замислився, чи не вигадали астері цей Саміт як якусь форму тортур.

Йому стало цікаво, скільки янголів Астерійської Гвардії дрімали під своїми масками. Він помітив, як кілька дрібних представників різних делегацій клювали носом. Але Аталар був насторожі — здавалося, асасин не пропускав ні хвилини обговорення. Слухав. Спостерігав.

Можливо, саме цього і хотіли Губернатори: щоб усі, страшенно знудившись і відчайдушно прагнучи закінчити цю зустріч, зрештою пристали на невигідні їм умови.

Утім, усе одно було кілька незгодних. Батько Рунна, русалковий народ і відьми.

Особливо одна відьма.

Королева Гіпаксія говорила небагато, але Рунн помітив, що вона теж уважно прислухалася до кожного слова, а її яскраві карі очі були сповнені розсудливої обачності, попри її юний вік.

Рунн був шокований, коли побачив її в перший день Саміту — це знайоме обличчя у цій обстановці, у короні та королівській одежі. Коли зрозумів, що вже тижнями, навіть не підозрюючи, спілкувався зі своєю потенційною нареченою.

Того ж дня, коли вони зайшли до обідньої зали, він прослизнув між двома відьмами її ковену і, наче якийсь придурок, спитав:

— Чому ти нічого не сказала? Про те, хто ти насправді?

Гіпаксія тримала тацю з обідом з витонченістю, з якою могла би тримати скіпетр.

— Ти не питав.

— Якого Хела ти робила у тій клініці?

Вона опустила очі.

— Мої джерела повідомили, що у місті заворушилося зло. Я вирішила побачити все на власні очі — потайки.

Ось чому вона опинилася на місці вбивства охоронця храму, зрозумів він. І в парку, коли на Аталара та Брайс напав демон.

— Також мені хотілося дізнатися, як це: бути… звичайною. До всього цього, — вона вказала на свою корону.

— Ти знаєш, чого мій батько очікує від тебе? Від мене?

— У мене є підозри, — холодно промовила вона. — Але зараз я не розглядаю такі… зміни в моєму житті. Ні з ким, — вона кивнула Рунну і відійшла.

Ось так. Фейський принц зазнав цілковитого фіаско.

Сьогодні ж він принаймні намагався приділяти увагу обговоренням. І не дивитися на відьму, яка була абсолютно не зацікавлена у тому, щоб із ним одружуватися, — ну спасибі. Враховуючи її дар зцілення, чи могла вона відчути, що з ним щось не так, що означало би, що він останній з роду? Рунн не хотів цього дізнаватися, тож відкинув спогади про пророцтво Провидиці. Принаймні не лише він ігнорував Гіпаксію. Джесіба Роґа також ні слова їй не сказала.

Щоправда, чаклунка взагалі мало говорила, лише заявила, що Дім Полум’я і Тіні процвітає на смерті й хаосі та не заперечує проти довгої руйнівної війни. За її словами, женці завжди раді переправляти душі мертвих. Від цієї заяви збентежилися навіть Архангели.

Коли годинник пробив дев’яту, усі зайняли свої місця у конференц-залі й Сандріель оголосила:

— Михея терміново викликали. Він приєднається до нас пізніше.

Лише одна особа — тобто, шестеро осіб — могли викликати Михея з Саміту. Сандріель, здавалося, була задоволена тим, що самостійно керувала засіданням, і заявила:

— Ми розпочнемо з того, що русалковий народ пояснить свій недалекоглядний опір будівництву каналу для транспортування наших танків і продовження ліній постачання.

Донька Річкової Королеви, вагаючись, закусила нижню губу. Але Сандріель відповів Капітан Таріон Кетос:

— Коли ваші військові машини руйнують наші устричні мілини і ліси водоростей, недалекоглядним було би промовчати про те, що це знищить наше рибне господарство, — розтягуючи слова, сказав він.

Очі Сандріель спалахнули. Але вона солодко промовила:

— Ви отримаєте компенсацію.

Таріон не відступив.

— Ідеться не лише про гроші. Йдеться про піклування про цю планету.

— Війна вимагає жертв.

Таріон схрестив руки на грудях. М’язи русала заграли під рукавами його чорного лонґсліва. Після урочистого параду і першого дня нескінченних зустрічей більшість учасників переодяглася у значно звичніший одяг для решти переговорів.

— Мені відома ціна війни, Губернаторко.

З цими словами сміливий русал виклично подивився Сандріель у вічі.

Королева Гіпаксія промовила м’яким, але непохитним голосом.

— Занепокоєння Таріона слушне. І не безпідставне.

Рунн випростався, коли всі звели очі на королеву-відьму. Вона теж не відступила перед бурею в очах Сандріель.

— Коралові рифи й ліси водоростей уздовж східних кордонів Раґанського моря, які були знищені дві тисячі років тому під час Сорваккійських Воєн, досі не відновилися. Русалковий народ, який їх розводив, отримував компенсацію, як ви і сказали. Але лише кілька сезонів, — у конференц-залі запала цілковита тиша. — Чи спроможні ви, Губернаторко, платити компенсацію впродовж тисячі сезонів? Двох тисяч? А як щодо істот, які водяться у місцях, що їх ви пропонуєте знищити? Як ви їм платитимете?

— Вони Нижчі. Нижчі за Нижчих, — промовила Сандріель холодним, байдужим тоном.

— Вони діти Мідґарда. Діти Хтони, — сказала королева-відьма.

Сандріель посміхнулася на всі зуби.

— Збавте мене від цих жалісливих дурниць.

Гіпаксія не посміхнулася у відповідь. Вона лише пильно дивилася на Сандріель. У її очах не було виклику, лише явне оцінювання.

Рунн був неймовірно шокований, коли Сандріель першою відвела погляд, закотила очі й зашаруділа паперами. Навіть його батько здивовано кліпнув. І, примружившись, обвів молоду королеву оцінювальним поглядом. Без сумнівів, він замислився, звідки у двадцятишестирічної відьми стільки сміливості. Або про те, що такого може мати Гіпаксія на Сандріель, що змусила Архангелицю поступитися.

Замислився, чи справді королева-відьма стане хорошою нареченою для Рунна — чи кісткою у його горлі.

Джесіба Роґа з іншого боку стола злегка усміхнулася Гіпаксії. Її перший знак визнання юної відьми.

— Канал, — напружено промовила Сандріель, відкладаючи папери вбік, — ми обговоримо пізніше. — Лінії постачання… — Архангелиця завела чергову промову про налагодження поставок військової техніки.

Гіпаксія повернулася до паперів, що лежали перед нею. Але її погляд ковзнув до другого кола столів.

До Таріона.

Русал подарував їй легку, загадкову усмішку — на знак вдячності й визнання.

Королева-відьма ледве помітно кивнула у відповідь.

Таріон невимушеним рухом підняв аркуш паперу, швидко показавши те, що було схоже на декілька рядків позначок — якийсь підрахунок.

Очі Гіпаксії розширилися, і в них сяйнули докір і недовіра, і Таріон опустив аркуш, перш ніж хтось це помітив.

І додав ще одну риску.

Щоки королеви-відьми зашарілися.

Утім, заговорив його батько, тож Рунн проігнорував їхні витівки й розправив плечі, щосили намагаючись вдати зацікавлення. Ніби йому не все одно.

Зрештою, все це не матиме ніякого значення. Сандріель і Михей отримають те, що хочуть.

І все залишиться без змін.

Ганту було так нудно, що він щиро думав, що його мозок витече з вух.

Але він намагався насолодитися цими останніми днями спокою і відносного комфорту, навіть попри присутність Поллукса, який стежив за всім з іншого кінця зали. Який чекав, коли зможе перестати прикидатися цивілізованим. Гант знав, що Поллукс відраховував години до тієї миті, коли його вже спустять з повідця на нього.

Тож щоразу, коли покидьок до нього посміхався, Гант вишкірювався у відповідь.

Принаймні його крила зажили. Він як міг перевіряв їх, розтягуючи і згинаючи. Якщо Сандріель дозволить йому піднятися у повітря, він знав, що вони витримають. Імовірно.

Стояти біля стіни і вслухатися у кожне сказане слово здавалося йому ще одним різновидом тортур, але Гант слухав. Уважно, навіть коли здавалося, що велика кількість присутніх бореться зі сном.

Він сподівався, що делегації, які продовжували опиратися — фейці, русалки, відьми — протримаються до кінця Саміту, перш ніж згадають, що контроль — це ілюзія, і що астері можуть просто видати указ щодо нових законів торгівлі. Так само, як вони зробили це у питанні війни.

Ще кілька днів — ось усе, чого він хотів. Так він собі і казав.