Дім Землі та Крові

36

Триповерховий тир у Місячному Лісі був орієнтований на смертельно небезпечну, творчу клієнтуру. Він розташувався у переобладнаному складському приміщенні, що простягалося на чотири квартали вздовж Істрос, і міг похвалитися єдиною в місті стрілецькою галереєю.

Гант заходив сюди раз на кілька тижнів, відточуючи свої навички стрільби, зазвичай глухими ночами, коли ніхто б не витріщався на Умбру Мортіса, який у навушниках і тактичних окулярах прямував бетонними коридорами до однієї з приватних стрілецьких галерей.

Було вже пізно, коли йому спала на думку ідея цієї зустрічі, а зранку Джесіба завалила Квінлан роботою, тож вони вирішили зачекати до вечора і побачити, де ж опиниться їхній об’єкт. Гант заклався з Брайс на золоту марку, що у тату-салоні, а вона підвищила ставки до двох золотих марок, упевнена, що це буде якийсь позерський занехаяний рок-бар. Але відповідь, отримана на її повідомлення, привела їх сюди.

Стрілецька галерея була у північній частині будівлі. Потрапити до неї можна було через важкі металеві двері, які не пропускали жодних звуків. По дорозі вони прихопили електронні навушники, які заглушали гуркіт зброї, але дозволяли чути голоси одне одного. Перш ніж зайти до галереї, Гант озирнувся до Брайс, перевіряючи, чи вдягла вона навушники.

Помітивши його оцінювальний погляд, вона хихотнула:

— Ти мов та квочка.

— Не хочу, щоб твої гарненькі вушка полопалися, Квінлан, — промовив він і, не давши їй відповісти, відчинив двері.

За дверима гуркотіла музика, і вони побачили трьох чоловіків, які стояли біля скляного бар’єра в пояс.

Лорд Трістан Флінн цілився зі снайперської гвинтівки у картонну мішень у формі людського силуету, яка стояла у дальньому кінці приміщення — так далеко, що звичайний смертний ледве міг її побачити. Трістан вирішив відмовитися від використання прицілу, покладаючись натомість на свій гострий фейський зір. Поруч із ним стояли Данаан і Деклан Еммет зі своїми гвинтівками, що висіли у них на плечах.

Рунн кивнув у бік Ганта й Брайс і жестом наказав зачекати.

— Не влучить, — зауважив Еммет, перегукуючи голосні баси музики і ледве глянувши на Ганта і Брайс. — Промахнеться десь на сантиметр.

— Пішов ти, Деку, — пробурмотів Флінн і вистрелив. Постріл пронизав простір, оббивка стелі та стін поглинула звук, і картонна фігура у кінці галереї хитнулася і затремтіла.

Флінн опустив гвинтівку.

— Прямо в яйця, придурки, — він простягнув долоню Рунну. — Плати.

Рунн закотив очі, кинув на долоню Флінна золоту монету і розвернувся до Ганта і Брайс.

Гант зиркнув на друзів принца, які зараз роздивлялися його, знявши навушники й окуляри. Вони з Брайс зробили те саме.

Він не очікував, що побачивши друзів разом, відчує укол заздрості. Глянувши на напружені плечі Квінлан, він замислився, чи відчуває вона те саме — чи згадує вечори в компанії Даніки і Зграї Дияволів, коли їм більше не було чого робити, крім як сваритися через дрібниці.

Брайс відігнала ці відчуття швидше за Ганта і протягнула:

— Вибачте, що заважаємо вам, хлопці, гратися у командос, але треба обговорити деякі дорослі справи.

Рунн поклав рушницю на металевий стіл ліворуч від себе і сперся на скляний бар’єр.

— Ти могла би й подзвонити.

Брайс підійшла до стола і почала роздивлятися братову гвинтівку. Її нігті блищали на матовій чорній поверхні зброї, розробленої за стелс-технологією і призначеної зливатися з тінями й не виказувати власника своїм блиском.

— Я не хотіла, щоб ця інформація потрапила до мережі.

На обличчі Флінна блиснула усмішка.

— Шпигунські штучки. Круто, — він підійшов до стола і став біля Брайс. Став досить близько, і Гант напружився. — Я заінтригований.

Талант Квінлан дивитися звисока на чоловіків, які були вищі від неї, зазвичай страшенно дратував Ганта, але бачити, як вона застосовує цей талант на комусь іншому, було справжньою насолодою.

Утім, від її владного погляду усмішка Флінна, здавалося, лише стала ширшою, особливо після того, як Брайс сказала:

— Я не з тобою прийшла говорити.

— Ти краєш мені серце, Брайс, — манірно протягнув Флінн.

Деклан Еммет хихикнув.

— Не хочеш іще зайнятися своєю хакерською хрінню? — спитала його Квінлан.

— Назви це хрінню ще раз Брайс, і побачиш чи захочу я тобі допомагати, — холодно промовив Деклан.

— Вибач, вибач. Своїми… технологічними штуками? — Вона махнула рукою. — Нам потрібен аналіз деяких відеозаписів з Храму Богині Місяця у ніч, коли було викрадено Ріг.

Рунн завмер. Його сині очі спалахнули, і він спитав Ганта:

— Ви вийшли на слід Рога?

— Просто розкладаємо фрагменти головоломки, — відповів Гант.

Деклан потер шию.

— Гаразд. Що саме ви шукаєте?

— Усе, — сказав Гант. — Усе, що може виявити аудіо та теплоаналіз. Можливо, є спосіб зробити відео чіткішим, попри відсутність освітлення.

Деклан поклав свою гвинтівку поруч із Рунновою.

— Є у мене кілька програм, які можуть допомогти, але нічого не обіцяю. Якщо слідчі не знайшли нічого два роки тому, шанси на те, що я знайду якісь аномалії тепер, невеликі.

— Знаємо, — сказала Брайс. — Скільки часу тобі знадобиться?

Деклан подумки прикинув і відповів:

— Дайте мені кілька днів. Подивимося, що я зможу знайти.

— Дякую.

Флінн театрально ахнув.

— Здається, це вперше ти кажеш нам таке, Бі.

— Тільки не звикайте, — вона знову глянула на них з тією холодною, глузливою байдужістю, від якої пульс Ганта пришвидшився і забився у ритмі музики, що лунала з динаміків. — Що ви взагалі втрьох тут робите?

— Взагалі-то ми працюємо у Допоміжних силах, Брайс. А для цього потрібно час від часу тренуватися.

— А де ж решта вашого підрозділу? — Вона вдавано роззирнулася навколо, ніби шукаючи інших, і Гант посміхнувся. — Чи це у вас сусідські посиденьки?

Деклан хихотнув.

— Це сесія лише для запрошених.

Брайс закотила очі й сказала Рунну:

— Король Осені, напевно, чекає від тебе звітів щодо наших дій, — вона схрестила руки на грудях. — Потримай це, — вона обвела рукою присутніх, — у таємниці кілька днів.

— Ти просиш мене збрехати моєму королю, — насупившись, промовив Рунн.

— Я прошу тебе поки що про це не розповідати, — сказала Брайс.

— Хочеш сказати, що Король Осені — один із ваших підозрюваних? — здивовано звів брову Флінн.

— Я хочу сказати, щоб усі тримали язика за зубами. — Вона вишкірилася до Рунна, показуючи свої білі зуби, і вираз її обличчя був радше диким, ніж веселим. — Якщо ви, троє бовдурів, прохопитися про це комусь зі своїх дружків з Допоміжних сил чи своїм п’яним подружкам на одну ніч, я дуже засмучуся.

Чесно кажучи, Ганту більше за все хотілося взяти попкорн і пиво, відкинутися на кріслі й дивитися, як вона вербально розправляється з цими придурками.

— Це лише гучні слова, — сказав Рунн, а тоді вказав на мішень у дальньому кінці кімнати. — Чому б тобі не влаштувати невеличку демонстрацію для Аталара, га, Брайс?

Вона самовдоволено усміхнулася.

— Щоб тусити у хлопчачому клубі, мені не треба доводити, що я можу вправлятися з великими пушками, — сказала вона, підкресливши останні два слова, і її очі зблиснули дикою насолодою. Гант відчув, як його шкіра натяглася, а інші частини тіла напружилися.

— Ставлю двадцять золотих марок на те, що ми втремо тобі носа, — запропонував Трістан Флінн.

— Тільки примажорені придурки можуть спустити двадцять золотих марок на безглузде змагання, — сказала Брайс.

У її бурштинових очах танцювали веселі вогники. Вона підморгнула Ганту, і він відчув, як його кров закипіла, а все тіло напружилося — так, наче вона схопила його за член. Але її погляд уже був спрямований на мішень удалині.

Вона вдягла навушники на свої загострені вуха.

— Погнали, — потер руки Флінн.

Брайс одягла окуляри, поправила свій кінський хвостик і взяла гвинтівку Рунна. Вона зважила її в руках, і Гант не міг відвести погляду від того, як вона, легенько торкаючись гвинтівки, провела пальцями по корпусу до потиличника прикладу.

Він важко ковтнув, але Брайс лише звела гвинтівку і вперла приклад у плече. Кожен її рух був спокійним і виваженим — що було очікувано від тієї, кого виховував легендарний снайпер. Брайс зняла гвинтівку з запобіжника, і навіть не подумавши скористатися прицілом, промовила до трійці друзів:

— Зараз я покажу, чому ви всі можете поцілувати мене в дупу.

Один за одним, перегукуючи музику, пролунали три постріли. Її тіло професійно поглинуло віддачу. У Ганта геть пересохло у роті.

Усі витріщилися на екран з виведеним зображенням мішені.

— Ти влучила лише раз, — пирхнув Флінн, придивляючись до дірки у самісінькому центрі мішені.

— Ні, не раз, — пробурмотів Еммет, і Гант теж це побачив: коло було не ідеально рівне. Ні, два його краї випиналися — ледве помітно, але випиналися назовні.

Три постріли у яблучко — такі точні, що всі пройшли крізь одну маленьку точку.

Ганта пройняло морозом, але аж ніяк не від страху. Брайс же лише поставила гвинтівку на запобіжник, поклала її на стіл і зняла навушники й окуляри.

Вона розвернулася, і їхні з Гантом погляди зустрілися. Очі Брайс, які самовдоволено мружилися, сяяли якоюсь новою прихованою вразливістю. Це був наче виклик йому. Щоб побачити, як він відреагує.

Скільки альфа-козлів втекло від цієї її особливості, яка загрожувала їхньому его? Гант ненавидів їх усіх принаймні за цей її запитальний погляд, яким вона зараз дивилася на нього.

Він не чув, що там патякав Флінн, бо вдягнув навушники й окуляри і взяв гвинтівку, з якої щойно стріляла Брайс. Метал досі зберігав її тепло. Рунн щось спитав його, але Гант не чув, цілячись у мішень.

Він лише глянув на Брайс і клацнув запобіжником.

Цей звук, гучний, наче удар грому, зрезонував між ними. Брайс ковтнула.

Гант відвів від неї погляд і вистрелив. З його орлиним зором йому не потрібен був приціл, щоб побачити, як куля пройшла у дірку, зроблену Брайс.

Опустивши гвинтівку, він побачив, що Брайс зайшлася рум’янцем, а її очі набули кольору теплого віскі й сяяли якимсь тихим, м’яким світлом.

Він досі не чув того, що говорили фейці, лише приблизно уявляв, що навіть Рунн схвально вилаявся, зацінивши його постріл. Гант же дивився лише на Брайс.

«Я бачу тебе, Квінлан, — безмовно передавав він їй. — І те, що я бачу, мені подобається».

«Мені теж», — здавалося, відповідала її напівусмішка.

Задзвонив телефон Ганта, відвертаючи його увагу від усмішки, від якої у нього під ногами наче підлога нахилилася. Несподівано тремтливими пальцями він дістав телефон з кишені. «Ісая Тиберіан», — висвітилося на екрані. Гант миттю відповів.

— Що сталося?

Він знав, що відповідь Ісаї почули і Брайс, і фейці:

— Тягніть свої дупи на Асфоделеві Луки. Сталося ще одне вбивство.