Дім Землі та Крові

86

Місто почало затихати. Щоразу, коли Деклан вмикав звук із камер різних районів, усе більше криків ущухало, обриваючись один за одним.

Гант розумів, що це був не знак того, що містяни заспокоїлися чи врятувалися.

Портали у Брамах лишалися відкритими. Вечірня заграва на небі поступилася місцем синьо-фіолетовим сутінкам. Гант уявляв, які жахіття надішле Хел, коли настане ніч. У місто повилазять тварюки, які не люблять світло, спеціально виведені й навчені полювати у темряві.

Брайс досі була на вулицях. Одна помилка, один хибний крок — і вона загине.

Її організм не зцілиться, не відновиться самостійно. Бо вона не встигла зробити Занурення.

Брайс перетнула межу Старої Площі. Але вона бігла туди не заради власної безпеки. Ні, вона мчала до Брами Серця, потік демонів з порталу якої припинився. Ніби Хел і справді чекав ночі, щоб почати другий раунд.

Серце Ганта шалено закалатало, коли вона зупинилася за квартал від Брами. Брайс сховалася у ніші найближчого укриття. У світлі ліхтаря першосвітла, встановленого біля входу, вона важко опустилася на землю, слабко стискаючи руків’я меча.

Гант знав цю позу, цей кут нахилу голови.

Це була поза солдата після важкої, жорстокої битви. Виснаженого солдата, який усе ж вирішив скористатися вільною хвилиною, цією останньою миттю, щоб зібратися з силами перед останнім боєм.

Зціпивши зуби, Гант промовив до екрана:

— Піднімайся, Брайс.

Рунн лише хитав головою. На його обличчі був справжній жах. Король Осені нічого не сказав. Він мовчки дивився на свою доньку, зображення якої Деклан вивів на головний екран.

Брайс полізла під куртку, щоб дістати телефон. Її руки так тремтіли, що їй ледве вдавалося його втримати. Але вона натиснула на кнопку на екрані й піднесла телефон до вуха. Гант також знав, що це означало. Це був її останній шанс попрощатися з батьками і дорогими їй людьми.

У конференц-залі пролунав слабкий дзвінок телефону. З-за центрального стола. Гант глянув на Джесібу, але екран її телефону лишався темний. Мовчав і телефон Рунна. Усі принишкли, коли Сандріель достала з кишені телефон. Телефон Ганта.

Архангелиця вражено глянула на нього. З голови Ганта щезли всі думки.

— Віддайте йому телефон, — тихо промовив Рунн.

Сандріель лише витріщалася на екран. Вагалася.

— Віддайте йому довбаний телефон, — наказав їй Рунн.

Гант був у шоці, коли Сандріель послухалася принца. Тремтливими руками він узяв телефон і відповів на дзвінок.

— Брайс?

На екрані він побачив, як її очі розширилися.

— Ганте? — хрипко промовила вона. — Я… Я думала, що ввімкнеться автовідповідач…

— Брайс, скоро прибуде допомога.

Виразний жах, з яким вона дивилася на останні промені сонця, буквально розчавлював Ганта.

— Ні… ні, вони запізняться.

— Не запізняться. Брайс, тобі треба вставати. І бігти до безпечнішого місця. Не наближайся до тієї Брами.

Вона закусила тремтливу губу.

— Портал досі відкритий…

— Біжи до своєї квартири і лишайся там, доки не прийде допомога.

Після його наказу панічний жах на її обличчі перетворився на спокійний вираз. Зосереджений. Це було добре.

— Ганте, мені потрібно, щоб ти подзвонив моїй мамі.

— Не починай оцих прощань…

— Я хочу, щоб ти подзвонив моїй мамі, — тихо промовила вона. — Щоб передав їй, що я її люблю і що я стала тією, ким я є, лише завдяки їй. Завдяки її силі, мужності й любові. І що я прошу вибачення за все, що їй довелося пережити через мене.

— Припини…

— Передай моєму татові… — прошепотіла вона, і Король Осені, напружившись, озирнувся до Ганта. — Передай Рендаллу, — уточнила вона, — що я страшенно пишаюся тим, що можу називати його своїм батьком. Що для мене завжди існував тільки він.

Гант міг поклястися, що на обличчі Короля Осені промайнуло щось схоже на сором.

— Брайс, тобі потрібно негайно бігти до безпечнішого місця, — благально промовив Гант.

Вона не поворухнулася.

— Передай Ф’юрі, що я шкодую, що збрехала їй. Що зрештою я сказала би їй правду.

По обличчю найманки, яка сиділа на протилежному боці зали, текли сльози.

— Передай Юніпер… — Голос Брайс надірвався. — Скажи, що я їй вдячна — за ту ніч на даху, — вона проковтнула схлип. — Передай їй, що тепер я розумію, чому вона завадила мені стрибнути. Інакше я би не опинилася тут сьогодні — не змогла би допомогти.

Серце Ганта тріснуло від розпачу. Він не знав, навіть не здогадувався про такі жахливі події у її минулому…

Судячи зі спустошеного виразу на обличчі Рунна, її брат теж про це не знав.

— Перекажи Рунну, що я йому прощаю, — промовила Брайс, знову затремтівши. По обличчю принца покотилися сльози. — Я давно йому простила, — продовжила Брайс. — Просто не знала, як йому про це сказати. Передай йому, що мені шкода, що я приховала правду, і я зробила це лише тому, що люблю його і не хочу нічого у нього забирати. З нас двох він завжди буде найкращим.

Болісний вираз на обличчі принца змінився збентеженим.

Але Гант більше не витримував. Не витримував більше ні слова прощання.

— Брайс, прошу…

— Ганте, — здавалося, наче весь світ завмер. — Я чекала на тебе.

— Брайс, крихітко, просто повертайся додому. Дай мені годину, і…

— Ні, — прошепотіла вона, заплющивши очі, і приклала руку до грудей. Над серцем. — Я чекала на тебе — тут.

Тепер і Гант не зміг стримати сліз.

— Я теж чекав на тебе.

Вона усміхнулася, хоча знову схлипнула.

— Прошу, — змолився Гант. — Прошу тебе, Брайс. Ти маєш негайно забиратися звідти. Поки не почалася друга хвиля.

Вона розплющила очі й звелася на ноги. Місто вкрила ніч. Розвернувшись до Брами, до якої лишалося пів кварталу, Брайс сказала:

— Я прощаю тебе — за ту аферу з синтом. Прощаю за все. Зараз усе це не має значення. Більше ні.

Вона натиснула «відбій» і притулила меч Даніки до стіни ніші.

А потім акуратно поклала телефон на землю поруч.

Гант схопився зі свого місця.

— БРАЙС!..

Вона побігла до Брами.