Дім Землі та Крові

72

Перед очима мерехтіли кігті й зуби. Вони хапали її, рвали і тягнули на дно.

Води річки були чорні мов ніч, і не було нікого, зовсім нікого, хто би бачив чи знав…

Щось обпекло її руку, і вона закричала. Вода хлинула їй у горло.

А потім кігті ослабилися. І відпустили її.

Брайс хвицнулася, відштовхуючись ногами і намагаючись випливти. Вона рухалася наосліп, абикуди — о боги, вона не знала, куди їй…

Щось схопило її за плече і потягнуло назад, і вона би закричала, якби у її легенях лишилося хоч трохи повітря…

А потім їй в обличчя вдарило свіже, чисте повітря, і чоловічий голос промовив їй у вухо: «Я тебе тримаю, я з тобою».

Брайс, мабуть, розридалася би, якби горлом не пішла вода і вона не зайшлася кашлем. Ці слова раніше казав їй Гант, але зараз він був далеко, а чоловічим голосом біля її вуха виявився Деклан Еммет.

За кілька кроків від них Рунн крикнув:

— Він під водою!

Брайс заборсалася, але Деклан міцно її тримав, бурмочучи:

— Усе гаразд.

Нічого не було гаразд. Гант мав бути тут. Він мав бути поруч з нею, мав бути вільним, і вона мала знайти спосіб допомогти йому…

За мить Деклан витягнув її з води. Похмурий Рунн відтягнув її далі й зайшовся триповерховою лайкою, поки вона тремтіла на причалі.

— Що за довбана срань? — важко дихаючи, промовив Трістан Флінн, націливши гвинтівку на чорну воду, готовий за найменшої брижі випустити в той бік град куль.

— Ти в порядку? — спитав Деклан. Вода стікала по його обличчю, темно-руде волосся прилипло до лоба.

Брайс спробувала зібрати себе докупи й оглянула своє тіло. На руці була глибока рана, але її залишили кігті демона, а не його отруйні зуби. Було багато інших порізів, але…

Не чекаючи відповіді, Деклан опустився навколішки і підняв руки над її раною. Його долоні засяяли, випромінюючи світло. Це було рідкістю — фейський дар зцілення. Не такий могутній, як у медвідьом, але це було доволі цінне і важливе вміння. Вона і не здогадувалася, що Деклан мав таку силу.

— Якого хріна ти ходила по Чорній Пристані після заходу сонця? — спитав Рунн.

— Взагалі-то, я стояла на колінах, — пробурмотіла вона.

— Це не змінює запитання.

Вона підвела погляд на брата, поки її рани зцілювалися, і сказала:

— Мені потрібен був перепочинок.

Флінн щось пробурмотів.

— Що? — звузивши очі, поглянула вона на нього.

Флінн схрестив руки на грудях.

— Я сказав, що всього годину знаю, що ти принцеса, а ти вже стала скалкою у моїй дупі.

— Я не принцеса, — промовила вона одночасно з Рунном, який огризнувся: «Вона не принцеса».

Деклан пирхнув.

— Як скажете, придурки, — він відступив від Брайс, завершивши зцілення. — Ми мали б здогадатися. Ти єдина, хто міг вивести Рунна з себе так само вправно, як і його батько.

— Звідки взялася ця тварюка? — втрутився Флінн.

— Вочевидь, — сказала Брайс, — той, хто приймає завеликі дози синту, може мимовільно прикликати кристалоса. Мабуть, це була прикра випадковість.

— Або цілеспрямований напад, — заперечив Флінн.

— Справу закрито, — сухо промовила Брайс. — Усе скінчено. Очі молодого лорда зблиснули рідкісним для нього гнівом.

— А може, і ні.

Рунн протер обличчя від води.

— На випадок, якщо Флінн не помиляється, ти залишаєшся зі мною.

— Тільки через мій довбаний труп, — Брайс підвелася. З неї струменями стікала вода. — Слухай, дякую, що врятував мене. І дякую за публічне приниження нас із Гантом. Але знаєш що? — Вона вищирилася, дістала свій телефон і обтерла його від води, молячись, щоб захисне закляття, за яке вона виклала чималі гроші, витримало. І воно таки витримало. Брайс відкрила телефонну книжку і прогортала до Рунна. Потім показала йому його номер. — Ти? — Провівши пальцем, вона видалила контакт. — Ти для мене мертвий.

Вона могла поклястися, що її брат — цей довбаний засранець — здригнувся.

Брайс подивилася на Дека і Флінна.

— Дякую, що врятували мою дупу.

Фейці не пішли за нею. Брайс іще довго трусило, і вона ледве могла керувати скутером, але якось доїхала додому. Піднялася до себе і вигуляла Сирінкса.

У квартирі без Ганта було надто тихо. По його речі ніхто не прийшов. А якби прийшли, то не дорахувалися б його кепки. Брайс заховала її у коробку до Джемової Джини.

Виснажена Брайс скинула одяг і втупилася поглядом у своє відображення у дзеркалі ванної кімнати. Вона піднесла руку до грудей, де останні три роки висів архезійський амулет.

Її шкіра була спотворена червоними, запаленими смугами, що лишилися від кігтів кристалоса, але магічна сила Деклана досі діяла у її організмі, і до ранку від них не лишиться й сліду.

Брайс викрутилася, готуючись побачити пошкоджене татуювання на спині. Останню згадку про Даніку. Якщо клятий демон її знищив…

Вона ледь не заплакала, коли побачила, що тату лишилося цілим. Коли поглянула на рядки, зроблені древньою нерозбірливою абеткою, і зрозуміла, що навіть коли все летить у Хел, вони лишаються: слова, витатуйовані на вимогу Даніки. Брайс тоді була надто п’яна, щоб опиратися. Даніка обрала шрифт із якоїсь брошури, хоча Брайс ніколи не бачила нічого подібного. Можливо, тату-майстер просто вигадав його, і сказав, що напис означає те, що хотіла Даніка:

За любові усе можливо.

Ті самі слова були на куртці, що зараз лежала на підлозі. Ті самі слова були підказкою — паролем від корпоративного акаунту Даніки, натяком на місце сховку тієї флешки.

Маячня. Усе було безглуздою маячнею. Татуювання, куртка, втрата амулета, втрата Даніки, Коннора, Зграї Дияволів, втрата Ганта…

Брайс марно намагалася вирватися з виру думок, яких ставало все більше, більше й більше і які зрештою закружляли у єдиній коловерті.