Дім Землі та Крові

15

Сирінкс шкрябав лапою вікно, приплющивши зморщену морду до шибки. Останні десять хвилин він безугавно шипів, і Брайс, яка саме розвалилася на плюшевих подушках кутового дивана і збиралася подивитися своє улюблене вечірнє реаліті-шоу, що виходило по вівторках, нарешті розвернулася подивитися, що ж так розхвилювало тварину.

Трохи більша за тер’єра химера фиркала і шкрябала лапою шибку панорамного вікна. Призахідне сонце обарвлювало його жорстке золотисте хутро. Довгий хвіст із темною китицею на кінці, як у лева, колихався сюди-туди. Висячі вушка були прищулені до круглої пухнастої голови, складки шкіри і довша шерсть на масивній шиї — не зовсім грива — тремтіли від його гарчання, а здоровезні лапи, які закінчувалися подібними на пташині кігтями, зараз…

— Припини! Ти подряпаєш скло!

Сирінкс озирнувся через кругле м’язисте плече — його сплющена морда була більш за все подібна до собачої — і заскалив темні очі. Брайс сердито глянула на нього у відповідь.

Решта дня була довгою, дивною і виснажливою, особливо після отриманого повідомлення від Юніпер. Фавна писала, що Ф’юрі попередила її про невинуватість Бріґґса і нове вбивство, і радила Брайс бути обережною. Навряд чи подруги знали про її участь у пошуку вбивці чи про янгола, якому доручили працювати разом із нею, але це зачепило Брайс за живе — трохи, але тим не менш. Зачепило те, що Ф’юрі не знайшла часу зв’язатися з нею особисто. І те, що навіть Юніпер зробила це через повідомлення, а не сам-на-сам.

Брайс передчувала, що завтрашній день буде таким же виснажливим — якщо не гірше. Тому вступати у боротьбу характерів з тринадцятикілограмовою химерою ніяк не збігалося з її уявленням про таку необхідну розрядку.

— Ти ж щойно погуляв, — нагадала вона Сирінксу. — І двічі повечеряв.

Сирінкс гмикнув і знову шкрябнув шибку.

— Поганець! — просичала Брайс. Упівсили, звісно, але принаймні намагаючись зобразити владний тон.

У їхніх стосунках з маленьким звіром вони обидва вдавали, що вона має над ним яку-не-яку владу.

Застогнавши, Брайс знехотя витягла себе з кубельця з подушок і потьопала по паркету і килиму до вікна. Унизу вулицею поволі тягнулися автівки, стомлені мешканці передмістя, які працювали допізна, поверталися додому, а завсідники ресторанів неквапливо прогулювалися руч об руч дорогою до вишуканих закладів, розташованих уздовж річки у кінці кварталу. Вечірнє сонце над ними барвило небо червоним, золотим і рожевим кольорами, м’який весняний вітерець гойдав пальми й кипариси, а… А на даху навпроти сидів крилатий чоловік. І дивився просто на неї.

Брайс упізнала ці сірі крила, темне волосся до плечей і самі широкі плечі.

Охорона, як сказав Михей.

Брехня. У неї було стійке відчуття, що, попри її алібі, Губернатор все одно їй не довіряв.

Брайс посміхнулася Ганту Аталару сліпучою посмішкою і запнула важкі штори.

Сирінкс, який опинився у шторах, заскавчав і виплутався зі складок. Товстенька химера шалено виляла хвостом, і Брайс стала руки в боки.

— Сподобалося побачене?

Сирінкс завив, вищирившись на всі свої гострі зуби, потрюхикав до дивана і завалився на теплі подушки, нагріті Брайс. Справжнє втілення відчаю.

За мить розпочалося реаліті-шоу. Й одразу задзвенів телефон на журнальному столику.

Номер був невідомий, але Брайс не здивувалася, коли, плюхнувшись на подушки, узяла слухавку і почула у ній бурчання Ганта:

— Відкрий штори. Я хочу подивитися шоу.

Брайс сперлася босими ногами об стіл.

— Не знала, що янголи не гидують дивитися недолугі передачі.

— Я радше подивився би матч із сонцеболу, який іде зараз, але обійдуся тим, що є.

Думка про те, що Умбра Мортіс дивиться романтичні шоу, була настільки сміховинною, що Брайс поставила ефір на паузу. Зате тепер зможе перемотати рекламу.

— Що ти робиш на даху, Аталаре?

— Те, що мені наказали.

Хай милують її боги.

— Те, що ти мене захищаєш, не дає тобі права втручатися у моє особисте життя, — вона визнавала, що доручити йому охороняти її було мудрим рішенням, але вона не повинна була дозволяти порушувати власні кордони.

— Інші з тобою не погодилися би, — Брайс розтулила рота, але він її обірвав: — У мене є наказ. Я не можу його не послухатися.

У неї стиснуло шлунок. Так, Гант Аталар, безсумнівно, не міг не послухатися свого наказу.

Цього не міг жоден раб, ким би він не був — ваніром чи людиною. Тож вона натомість спитала:

— І звідки у тебе цей номер?

— Він був у твоєму досьє.

Брайс постукала ногою по столу.

— Ти ходив до Принца Рунна? — Вона би віддала золоту марку за те, щоб побачити протистояння її брата й особистого асасина Михея.

— Не я. Ісая, — буркнув Гант. Брайс посміхнулася. — Це стандартний протокол.

— То навіть після того, як ваш бос доручив мені знайти вбивцю, ви все одно відчули потребу перевірити моє алібі?

— Не я пишу довбані правила, Квінлан.

— Гм-м.

— Відкрий штори.

— Ні, дякую.

— Або ти могла би запросити мене до себе і полегшити мені роботу.

— Однозначно ні.

— Чому?

— Тому що ти так само прекрасно можеш виконувати свою роботу з того даху.

Здавлений сміх Ганта пройняв її до самих кісток.

— Нам було наказано докопатися до суті цих убивств. Тож, як не прикро це тобі казати, крихітко, нам доведеться дуже тісно зблизитися.

Від того, як він сказав «крихітко» — принизливим, поблажливо-зверхнім тоном, — Брайс скрипнула зубами.

Вона підвелася, під пильним поглядом Сирінкса протьопала до панорамного вікна і, трохи відсунувши штори, побачила янгола, який стояв на даху навпроти, приклавши телефон до вуха і дещо розставивши крила, ніби балансуючи на вітру.

— Не сумніваюся, що ти тішишся своєю роллю дамського захисника, але це мені доручили очолити справу. А ти всього лиш напохваті.

Навіть звідси їй було видно, як янгол закотив очі.

— Може, пропустимо цю ієрархічну маячню?

Сирінкс тицьнув носом у литки Брайс, а тоді сунув морду поміж її ноги і задивився на янгола.

— Що це в тебе за домашня тваринка така?

— Химера.

— Схоже, дорогий.

— Він такий.

— Квартира у тебе теж не з дешевих. Напевно, та чаклунка добре тобі платить.

— Так і є, — це була і правда, і брехня водночас.

Він махнув крилами.

— Тепер у тебе є мій номер. Дзвони, якщо щось піде не так, якщо відчуєш щось не те чи якщо тобі щось знадобиться.

— Наприклад, піца?

Вона чітко побачила середній палець, який Гант підняв над головою. І справді Тінь Смерті.

Брайс промуркотіла:

— З такими крилами з тебе вийшов би хороший кур’єр, — насправді янголи Місяцеграда ніколи не опускалися до такої роботи. Ніколи.

— Не закривай кляті штори, Квінлан, — він натиснув «відбій».

Вона лише глузливо помахала йому. А тоді щільно запнула штори.

Щойно Брайс плюхнулася на диван, на її телефон надійшло повідомлення:

«Твоя квартира охороняється захисними заклинаннями?»

Вона пустила очі під лоба і написала: «Я що, схожа на ідіотку?»

Гант швидко відповів:

«У місті відбувається якась чортівня, проти якої ти отримала першокласний захист — однак ти псуєш мені нерви своїми довбаними кордонами. Гадаю, це вичерпна відповідь щодо твоїх розумових здібностей».

Насупившись, Брайс настрочила відповідь:

«Лети у сраку, будь ласка».

Не встигнувши поміркувати про те, наскільки розумним було відправляти таке Умбрі Мортісу, вона натиснула «Надіслати».

Він нічого не відповів. З самовдоволеною посмішкою Брайс узяла пульт.

Від глухого удару у вікно вона ледь не вистрибнула з власної шкіри, а Сирінкс стрімголов рвонув до штор, завиваючи на все горло.

Брайс зіскочила з дивану і почала несамовито розсувати штори, гадаючи, чим він міг жбурнути в її шибку…

Просто за вікном завис Упалий янгол і сердито дивився на неї.

Брайс відмовлялася відступати, хоча серце шалено калатало у грудях. Єдине, що вона зробила, — це відчинила навстіж вікно, і вітер від його могутніх крил розтріпав її волосся.

— Чого тобі?

Він навіть не змигнув своїми темними очима. Вражаюче — єдине слово, що спадало на думку Брайс, яка дивилася на його гарне обличчя з виразними рисами і гострими вилицями.

— Ти можеш або полегшити це розслідування, або ускладнити його.

— Я не…

— Годі, — темне волосся Ганта розмаювалося на вітру. Шелест і змахи його крил заглушали звуки дорожнього руху — і людей та ванірів, які, задерши голови, зараз витріщалися на нього. — Ти не цінуєш того, що за тобою наглядають, що з тобою панькаються і все таке, — він схрестив на грудях свої мускулясті руки. — Нам обом не дали права голосу в цій домовленості. Тож замість того, щоб марнувати час на суперечки щодо особистих кордонів, чому б тобі не скласти список підозрюваних і даних про переміщення Даніки?

— А чому б тобі не припинити казати мені, як я маю розпоряджатися своїм часом?

Брайс могла заприсягтися, що відчула присмак ефіру, коли Гант загарчав:

— Я буду з тобою відвертий.

— Чудесненько.

Його ніздрі роздулися.

— Я зроблю все можливе, щоб розкрити цю справу. Навіть якщо це означає прив’язати тебе до довбаного стільця, поки ти не складеш ці списки.

Вона самовдоволено посміхнулася.

— О, бондаж. Прекрасно.

Очі Ганта потемніли.

— Не. Жартуй. Зі. Мною.

— Так, так, ти ж Умбра Мортіс.

Він блиснув зубами.

— Мені начхати, як ти мене зватимеш, Квінлан, поки ти робитимеш те, що тобі кажуть.

Довбаний альфа-козел.

— Можеш занудствувати скільки хочеш. Безсмертя — це купа часу, — вона стала руки в боки, не зважаючи на те, що Сирінкс, який танцював і підстрибував біля її ніг, зводив нанівець її палку промову.

Відірвавши погляд від Брайс, янгол здивовано глянув на її улюбленця. Сирінкс привітно виляв хвостом. Гант пирхнув, ніби мимоволі:

— Ти розумний хлопчик, так? — Янгол зневажливо зиркнув на Брайс. — Схоже, розумніший за свою хазяйку.

Ну просто король альфа-козлів.

Але задоволений Сирінкс гордовито надувся. І в Брайс з’явилося дурне, непереборне бажання сховати Сирінкса від Ганта, від усіх і всього. Він належав їй і нікому більше, і вона була не в захваті від думки про те, що хтось вдирався до їхньої маленької бульбашки…

Гант знову звів на неї погляд.

— У тебе є якась зброя? — Суто чоловічий блиск у його очах казав їй про те, що він навряд чи так вважав.

— Потривожиш мене ще раз — і дізнаєшся, — солодко протягнула вона і захлопнула вікно перед його носом.

Гант роздумував, скільки клопоту він отримає, якщо кине Брайс Квінлан у Істрос.

Після такого ранку, як сьогодні, будь-яке покарання від Михея чи обернення Джесібою Роґою на свиню починало здаватися цілком того вартим.

Спершись на ліхтарний стовп, Гант до болю зціпив щелепи. На його обличчя падали краплі мряки, яка затягнула небо над містом. О цій годині вузькі вулички Старої Площі заповнювалися мешканцями передмістя: хтось прямував на роботу до численних магазинів і галерей, хтось поспішав до шпилів ЦДР за майже кілометр на захід, — але всі вони помічали його крила й вираз обличчя і обминали його десятою дорогою.

Гант не звертав на них уваги. Він перевірив час на телефоні. Чверть на дев’яту. Він досить довго чекав, щоб подзвонити. Набравши номер, він приклав телефон до вуха і почав рахувати гудки: один, два…

— Будь ласка, скажи, що Брайс жива, — почувся у слухавці захеканий голос Ісаї, з якого Гант зрозумів, що той або тренувався у казарменій спортзалі, або насолоджувався компанією свого хлопця.

— Наразі — так.

Почувся електронний писк, ніби Ісая зменшував швидкість бігової доріжки.

— Мені потрібно знати, чому ти так скоро телефонуєш? — Пауза. — Чого ти на Вулиці Самсона?

Хоча Ісая, найімовірніше, відстежив його місцеперебування за маячком на його телефоні, Гант насуплено глянув у бік найближчої видимої камери. Ймовірно, камери були сховані у кипарисах і пальмах, що росли вздовж тротуарів, чи були замасковані під голівки розприскувачів, що стирчали з вогкої трави квітників, або були вбудовані у залізні ліхтарні стовпи, як-от той, на який спирався Гант.

Хтось завжди спостерігав. У цьому довбаному місті, на континенті й усьому світі хтось завжди спостерігав. Камери, надійно захищені закляттями, були буквально бомбостійкими. Навіть якщо смертельна магія сірчистих ракет Астерійської Гвардії перетворить це місто на руїни, камери продовжуватимуть запис.

— Ти знав, — промовив Гант, трохи знизивши голос, поки вулицю перетинала зграйка перепелів — напевно, якесь сімейство крихітних перевертнів, — що химери можуть зламувати замки, відчиняти двері та стрибати з одного місця на інше з такою легкістю, ніби це просто перейти у сусідню кімнату?

— Ні?.. — віддихуючись, відповів Ісая.

Вочевидь, Квінлан теж не знала, якщо заморочилася з вольєром для своєї звірючки. Хоча вольєр, мабуть, був радше для того, щоб забезпечити химері особистий комфортний простір — який люди, наприклад, влаштовують своїм собакам, — оскільки тварина нізащо би не сиділа там без цілої низки накладених чар.

У Нижчих — клас ванірів, до якого належала химера, — було чимало подібних цікавих простеньких магічних здібностей. Почасти тому за них правили таку високу ціну на ринку. І тому, навіть через тисячі років, Сенат і астері відкидали будь-які спроби змінити закони, що таврували Нижчих як власність, якою можна було торгувати. Нижчі надто небезпечні, стверджували вони, — нездатні розуміти закони, з магічними силами, які можуть бути нищівними, якщо їх не контролювати за допомогою різноманітних стримувальних заклинань і насичених магією татуювань.

І вкрай прибуткові, особливо для владних сил, родини яких наживалися на цій торгівлі.

Тож вони так і лишалися Нижчими.

Гант по черзі підібгав сірі крила. Краплі мряки стікали з пір’я, наче кришталеві намистинки.

— Це вже справжній кошмар.

Ісая кашлянув:

— Ти стежив за Квінлан усього одну ніч.

— Десять годин, якщо бути точним. Аж поки на світанку просто біля мене не з’явилася її химера. Їй здалося, що я задрімав, тож вона вкусила мене за дупу — і вмить зникла, повернувшись до квартири. Тоді ж зі спальні вийшла Квінлан, розсунула штори і побачила, як я хапаюся за дупу, наче якийсь придурок. Ти знаєш, які гострі в химери зуби?

— Ні, — Гант міг поклястися, що почув посмішку в голосі Ісаї.

— Коли я підлетів, аби порозумітися, вона врубила музику і нахабно мене ігнорувала, — квартиру Брайс оточувало чимало чарів, які могли захистити від цілого воїнства янголів, тому Гант навіть не намагався проникнути всередину крізь вікно, оскільки за ніч випробував на собі їх усі. Тож йому не лишалося нічого іншого, як свердлити її поглядом крізь скло — і повернутися на дах лише після того, як вона вийшла зі спальні у самому чорному спортивному бюстгальтері і трусиках. Дивлячись йому вслід, вона усміхнулася не інакше як котячою усмішкою. — Більше я її не бачив, поки вона не вийшла на пробіжку. На прощання вона виставила мені середній палець.

— То ти прийшов на Вулицю Самсона похандрити? Що за терміновість?

— А та, бовдуре, що я можу вбити її раніше, ніж ми знайдемо справжнього вбивцю, — для Ганта багато чого було поставлено на карту.

— Ти просто бісишся, що вона не тремтить від страху перед тобою і не підлещується.

— Наче мені потрібні зараз чиїсь довбані лестощі…

— А де Квінлан зараз?

— На манікюрі.

З паузи, яка зависла на тому кінці, здавалося, що Ісая от-от вибухне сміхом.

— Ось чому ти приперся на Вулицю Самсона ще до дев’ятої ранку. — І витріщаюся у вікно манікюрного салону, наче клятий сталкер. Те, що Квінлан не поспішала шукати вбивцю, дратувало Ганта так само, як і поведінка нахабної дівиці. І його підозри були цілком зрозумілі: він не знав, як або чому Брайс могла вбити Даніку, її зграю і Терціана, але вона була пов’язана з ними всіма. У ніч убивств вона відвідувала одне й те ж місце. Вона щось знала — або щось зробила.

— Я кладу слухавку, — от падлюка. Гант знав, що Ісая на тому кінці дроту зараз усміхався. — Ти протистояв ворожим арміям, пережив арену Сандріель і виступав сам-на-сам з Архангелами, — фиркнув від сміху Тиберіан. — Порівняно з цим, тобі точно не так складно буде дати раду зі звичайною тусовщицею.

Зв’язок обірвався.

Гант стиснув зуби. Крізь скляну вітрину салону він прекрасно міг бачити Брайс, яка сиділа за одним із мармурових столиків, простягнувши руки до гарненької дракійки з червонувато-золотистою лускою, яка наносила черговий шар лаку на її нігті. Скільки ще цих шарів їй потрібно?

О цій годині у салоні було лише кілька клієнток, нігті, кігті й пазурі яких підпилювалися, фарбувалися і зазнавали ще Хел знає яких метаморфоз, але всі їхні власниці витріщалися у вікно. На нього.

Він уже заробив сердитий погляд рецепціоністки з лазуровим волоссям — перевертниці, яка перекидалася на сокола, — але вона не наважувалася вийти і попросити його припинити нервувати її клієнток і піти.

А Брайс сиділа, відверто ігноруючи його і весело теревенячи з майстринею, яка займалася її нігтями.

Коли Брайс вийшла з дому, Гант за лічені секунди здійнявся у небо. Він летів позаду неї, прекрасно усвідомлюючи, що подорожні, які вранці поспішали на роботу, знімуть його на відео, якщо він приземлиться біля неї посеред вулиці та схопить її за горлянку.

Брайс пробігла приблизно п’ятнадцять кварталів. Вона зупинилася біля манікюрного салону заледве спітніла — її обтислий тренувальний костюм був вологий від мряки — і застережливо зиркнула на нього, аби він лишався на вулиці.

Це було годину тому. Цілу годину її нігті різали, пиляли й обточували так, що сама Лань здригнулася би. Справжні тортури.

П’ять хвилин. У Квінлан було ще п’ять довбаних хвилин, а потім він витягне її звідти. Напевно, Михей схибнувся — це було єдиним поясненням того, що він звернувся до неї по допомогу, особливо зважаючи на те, що у неї в пріоритеті були нігті, а не розкриття вбивства її друзів.

Гант не розумів, чого це стало для нього несподіванкою. Після всього, що він бачив, після всіх, кого він зустрічав і зносив, подібне безглуздя вже давно повинно було перестати його турбувати.

Такі, як Квінлан звикли, що з їхньою зовнішністю і фігурою перед ними безперешкодно відчинялися усі двері. Так, життя напівкровки мало певні недоліки — і багацько, якщо чесно говорити про ситуацію у світі. Але Квінлан справлялася. Справді прекрасно справлялася, і її квартира була одним із доказів цього.

Дракійка відставила флакончик і клацнула своїми кігтистими пальцями над нігтями Брайс. Спалахнули чари, і кінський хвіст Брайс ворухнувся, наче обвіяний сухим вітром.

Як і у вальбарських фейрі, магія дракі схилялася до полум’я і вітру. Утім, у північних широтах Панґери він зустрічав дракійців і фейців, які вміли прикликати воду, дощ і туман — базова магія природних стихій. Але навіть серед найбільш відлюдних представників цих рас ніхто не володів блискавкою. Гант знав це, бо шукав — замолоду відчайдушно шукав когось, хто міг би навчити його контролювати свою силу. Зрештою йому довелося навчитися цього самому.

Брайс оглянула свої нігті й усміхнулася. А потім обійняла дракійку. Обійняла, хай йому грець. Наче та була героїнею війни, яка здійснила бісів подвиг.

Дивно, що Гант не стер зуби до пеньків, поки Брайс нарешті підійшла до дверей, махнувши на прощання усміхненій рецепціоністці за стійкою, яка вручила їй запасну парасолю — мабуть, позичила на випадок дощу.

Скляні двері відчинилися, і Брайс нарешті зустрілася поглядом із Гантом.

— Ти, бляха, знущаєшся? — вибухнув він.

Вона відкрила парасольку, мало не вибивши йому око.

— Тобі що, немає більше чим зайнятися?

— Ти змусила мене чекати під дощем.

— Ти здоровий, сильний чоловік. Від мжички тобі лиха не буде.

Гант рушив із нею у крок.

— Я сказав тобі скласти два списки. А не йти у клятий салон краси.

Вона зупинилася на перехресті, чекаючи, доки проповзуть автівки, застряглі у щільному заторі, і вирівнялася на весь зріст. Звісно, їй було ще далеко до нього і вона все одно задирала голову, але якось їй вдавалося при цьому дивитися на нього зверхньо.

— Якщо ти так добре знаєшся на розслідуваннях, то чому б тобі самому не зайнятися цією справою і не звільнити мене від клопоту?

— Ти отримала наказ від Губернатора, — ці слова прозвучали абсурдно навіть для нього. Брайс перетнула вулицю і він рушив за нею. — І я думаю, що в тебе є особисті мотиви з’ясувати, хто стоїть за цими убивствами.

— Не треба ніяких припущень щодо моїх мотивів, — вона обминула калюжу чи то дощової води, чи то сечі. Враховуючи, що це була Стара Площа, сказати напевно було неможливо.

Він ледве стримався, щоб не штовхнути її в ту калюжу.

— У тебе зі мною якісь проблеми?

— Мені до тебе байдуже, тож які проблеми?

— Аналогічно.

Тепер її очі й справді спалахнули, ніби пломеніючи далеким вогнем. Вона уважно оглянула його з ніг до голови і чомусь — казна-чому — він відчув себе дрібним гномом.

Гант мовчав, доки вони нарешті не звернули на її вулицю, а тоді прогримів:

— Ти маєш скласти список підозрюваних і список місць, де Даніка побувала за останній тиждень свого життя.

Брайс роздивлялася свої нігті, пофарбовані у якийсь відтінок, що переходив від рожевого до барвінкового на кінчиках. Наче сутінкове небо.

— Ніхто не любить причеп, Аталаре.

Вони дійшли до аркового скляного входу до її будинку — у формі риб’ячого плавця, як уночі з’ясував Гант, — і двері розчинилися. Змахнувши кінським хвостиком, Брайс весело промовила:

— Бувай.

— Дехто може помітити, що ти оце клеїш дурня, Квінлан, і подумає, що ти намагаєшся перешкодити офіційному розслідуванню, — протягнув Гант. Якщо він не міг змусити її працювати над цією справою, то, можливо, міг її налякати.

Особливо правдою: з неї ще не були зняті підозри. До цього було ще далеко.

Її очі знову сердито спалахнули, і — прокляття — йому це сподобалося. Тож Гант лише додав, скрививши рота у слабкій усмішці:

— Краще поквапся. Ти ж не хочеш спізнитися на роботу.

Похід до манікюрного салону виявився виправданим у різних аспектах, але, мабуть, найбільшим плюсом стало те, що вона вивела з себе Аталара.

— Не розумію, чому б тобі не впустити янгола? — хандрила Лехаба, влізши на стару пенькову свічку. — Він такий гарнюній.

Брайс, яка сиділа у надрах бібліотеки галереї за столом із розкладеною численною клієнтською документацією, скоса глянула на полум’яну жіночу фігурку.

— Не ляпни воском на документи, Леле.

Вогняна спрайта незадоволено забуркотіла, але все одно плюхнулася дупцею на ґніт свічки. Краплі воску покотилися по боках, копиця її жовтого волосся замерехтіла над головою — наче вона й справді була пломенем з пухкими жіночими формами.

— Він же просто сидить собі на даху — в таку понуру погоду. Нехай би відпочив тут, на диванчику. Сирінкс каже, що янгол може розчесати його хутро, якщо йому нічим зайнятися.

Брайс зітхнула, звівши погляд до розмальованої стелі — на якій дбайливо було відтворене нічне небо. Величезна золота люстра, яка висіла по центру приміщення, була стилізована під сонце, що вибухає, а світильники навколо неї ідеально відображали розміщення семи планет.

— Янголу, — промовила вона, похмуро глянувши на Сирінкса, який дрімав на зеленому оксамитовому дивані, — сюди не можна.

Лехаба сумно зітхнула.

— Колись хазяйка замінить мене на якогось розпусного старигана, і ти пошкодуєш, що відмовляла на мої прохання.

— Колись якийсь розпусний стариган нарешті змусить тебе робити свою роботу і стерегти книжки, і ти пошкодуєш, що марнувала свій відносно вільний час на скиглення.

На столі зашипів віск. Брайс крутнула головою.

Лехаба лежала животом на свічці, одна її рука безвольно звисала. Звисала у небезпечній близькості до документів, над якими Брайс горбатилася останні три години.

— Не смій.

Лехаба розвернула руку, і стало видно татуювання на її вогненній плоті. За словами Лехаби, його зробили одразу після її народження. SPQM. Ці літери набивали на тілі всім духам — вогняним, водяним чи земним, без різниці. Покарання за те, що вони двісті років тому приєдналися до повстання янголів, насмілившись протестувати проти свого статусу перегринів. Статусу Нижчих. Астері зайшли ще далі за рабство і тортури, якими покарали янголів. Після повстання вони постановили, що усіх спрайтів — не лише тих, хто приєднався до Шахари і її легіону, — буде поневолено і вигнано з Дому Неба і Подиху. І що всі їхні нащадки також будуть вигнанцями і рабами. Навіки.

Це був один із найбільш вражаюче паршивих випадків в історії Республіки.

Лехаба зітхнула:

— Викупи мене у Джесіби. Тоді я зможу жити у твоїй квартирі й у тебе завжди буде тепла їжа і вода у ванній.

Брайс знала, що Лехаба була здатна на значно більше. Технічно магія вогняного духа перевершувала чари Брайс. Але таке ж можна було сказати і про більшість нелюдських рас. Та навіть попри те, що Лехаба була могутніша за Брайс, її сили все одно були жаринкою, порівняно з полум’ям фейрі. З полум’ям її батька.

Брайс відклала клієнтські папери убік.

— Це не так просто, Леле.

— Сирінкс казав, що тобі самотньо. Я могла би піднімати тобі настрій.

У відповідь химера перекотилася на спину, висолопивши язика, і захропіла.

— По-перше, у моєму будинку заборонено тримати вогняних духів. Чи водяних. Це справжній страховий кошмар. По-друге, недостатньо просто попросити Джесібу. Вона цілком може позбутися тебе тому, що я прошу тебе продати.

Лехаба підперла кругленьке підборіддя долонею і впустила чергову краплю воску небезпечно близько до документів.

— Вона віддала тобі Сирі.

Хтоно, даруй їй терпіння.

— Вона дозволила мені купити Сирінкса, тому що у моєму житті була повна срака і мені було хріново, а Сирінкс їй набрид і вона намагалася його продати.

— Тому що Даніка померла, — тихо сказала вогняна спрайта.

Брайс на секунду заплющила очі, а тоді промовила:

— Так.

— Не треба так лаятися, Бібі.

— Тоді янгол тобі точно не сподобається.

— Він вів мій народ у битву. До того ж він — представник мого Дому. Я заслуговую на зустріч із ним.

— Наскільки я пам’ятаю, та битва скінчилася доволі кепсько, і через це спрайтів вигнали з Дому Неба і Подиху.

Лехаба сіла, схрестивши ноги.

— Влада не може забрати належність до Дому своїм наказом. Наше вигнання сталося лише на словах.

Це була правда. Але Брайс все одно сказала:

— Усе, що кажуть астері і Сенат, — закон.

Лехаба впродовж кількох десятиліть була хранителькою бібліотеки у галереї. За логікою наказати вогняному духу стерегти бібліотеку було невдалою ідеєю, але коли третина тутешніх книжок так і поривалася втекти, когось вбити чи з’їсти — у довільному порядку — живий пломінь, який тримав їх у шорах, був вартий цього ризику. Навіть попри свою нескінченну балаканину.

На антресолях щось гупнуло. Наче книжка сама собою зіскочила з полиці.

Набувши темно-синього кольору, Лехаба засичала у той бік. Почувся шепіт паперу й шкіряною палітурки, і книга-мандрівниця повернулася на своє місце.

Брайс посміхнулася, аж раптом задзвонив робочий телефон. Одного погляду на екран було достатньо, аби вона потягнулася до телефона, прошипівши до спрайти:

— Негайно повертайся на своє місце.

Лехаба ледве встигла дістатися скляного купола, у якому вона несла свою вогняну вахту, пильнуючи бродячі бібліотечні книжки, коли Брайс відповіла:

— Добрий день, хазяйко.

— Є успіхи?

— Розслідування триває. Як там на Панґері?

Джесіба проігнорувала її запитання і натомість сказала:

— О другій годині прийде клієнт. Будь готова. І досить потурати балаканині Лехаби. У неї є робота, — зв’язок обірвався.

Брайс підвелася з-за стола, за яким працювала весь ранок. Дубові панелі бібліотеки під галереєю виглядали старими, але були нашпиговані найновішими технологіями і найкращими заклинаннями, які тільки можна було купити. Не кажучи вже про вбивчу акустичну систему, якою Брайс частенько користувалася, коли Джесіба перебувала по той бік Хальдренського моря.

Не те щоб вона тут танцювала — більше ні. Нині музика здебільшого допомагала їй не збожеволіти від монотонного гудіння ламп першосвітла. Або заглушала монологи Лехаби.

Уздовж стін вишикувалися книжкові полиці, перериваючись лише дюжиною маленьких акваріумів і тераріумів з прерізними дрібними тваринками: ящірками, зміями, черепахами й усілякими гризунами. Брайс часто замислювалася, чи були все це люди, які колись розізлили Джесібу. Жодне з них не виявляло хоч якихось ознак свідомості, що було ще жахливіше, якщо чутки про спосіб відплати чаклунки були правдою. Вона не лише перетворила їх на тварин, але й позбавила спогадів про їхні минулі життя.

Звісно ж, Лехаба усім їм дала імена, одне смішніше за інше. Геконів у найближчому до Брайс акваріумі звали Мускатний Горішок та Імбир. Лехаба стверджувала, що вони були сестрами. А чорно-білу змію у тераріумі на антресолі — Міс Маківка.

Утім, Лехаба ніколи не називала мешканців найбільшого акваріума — того, величезного, на всю стіну бібліотеки, за скляними стінами якого виднілася похмура гладінь води. На щастя, зараз цей акваріум був порожній.

Минулого року Брайс на прохання Лехаби спробувала вмовити Джесібу купити парочку райдужних вугрів, щоб їхнє мерехтливе переливчасте світло прикрасило похмуру синяву. Джесіба відмовила і натомість купила ручного кельпі, який постійно пердолив скляну стінку акваріума з грацією обкуреного студента.

Брайс подбала про те, щоб спекатися малого збоченця, і його дуже швидко вручили клієнту як подарунок.

Брайс зібралася з силами перед майбутньою роботою. Вона приготувалася не до паперової рутини чи зустрічей з клієнтами — а до того, що чекало на неї сьогодні ввечері. Помагайте їй боги, коли Аталар про це пронюхає.

Але думка про його вираз обличчя, коли він зрозуміє, що вона замислила… Так, це буде приємно.

Якщо вона виживе.