Дім Землі та Крові

51

— Прикликати демона — паскудна ідея, — видихнув Гант, коли за заштореними завісами квартири настав вечір. — Особливо враховуючи те, що саме з цього і почалася уся ця чортівня.

Вони стояли у її вітальні. Світло було приглушене, а навколо мерехтіли свічки. Сирінкса загорнули у ковдри і замкнули у його вольєрі у спальні Брайс, оточивши захисним колом з білої солі.

Те, що лежало на блідому паркеті навколо і перед ними й смерділо цвіллю і гнилою землею, мало геть протилежну функцію.

Брайс якось встигла перемолоти брилу обсидіанової солі — мабуть, за допомогою свого довбаного кухонного комбайна. До того, на що вона викинула десять тисяч золотих марок, вона ставилася без особливої пошани. Вона закинула сіль до кухонної шафки, наче то була звичайна пачка чипсів.

Гант не здогадувався, що вона просто чекала потрібної миті, коли сіль їй знадобиться.

Зараз вона розсипала обсидіанову сіль по підлозі, утворивши два кола. Перше, біля вікна, було, мабуть, метра півтора у діаметрі. Друге було більше, щоби вмістити і її, і Ганта.

— Я не збираюся марнувати час на блукання містом у пошуках відповідей на те, який саме демон убив Даніку, — сказала Брайс. — Я звернуся безпосередньо до джерела і позбавлю себе зайвого головного болю.

— Джерело розмаже тебе по стінці. А як ні — то тебе заарештують за виклик демона у житловій зоні.

Прокляття. Це він повинен її арештувати, чи не так?

— Законників ніхто не любить, Ганте.

— Я і є законник.

Вона вигнула темно-червону брову дугою.

— Не мороч мені голову, Тінь Смерті.

Брайс стала до нього в окреслене коло. Її довгий кінський хвіст був схований під коміром шкіряної куртки, і червоні пасма виблискували у світлі свічок.

Його пальці смикнулися, прагнучи дотягнутися до її шовкового волосся. Зануритися у нього. Ганту хотілося намотати цей червоний хвостик на кулак, відвести її голову назад і, відкривши шию, торкнутися її губами. Язиком. Зубами.

— Ти знаєш, що це моя робота — не пускати цих демонів у наш світ, — гаркнув він.

— Ми не випускатимемо демона, — просичала у відповідь Брайс. — Це так само безпечно, як телефонний дзвінок.

— То ти збираєшся викликати демона за його нечестивим номером?

За багатьма демонами були зареєстровані номери — така собі древня електронна пошта.

— Ні, мені це не потрібно. Я знаю, як знайти цього демона, — Гант почав щось казати, але вона обірвала його: — Обсидіанова сіль його стримає.

Гант глянув на кола, які вона утворила на підлозі, і зітхнув. Гаразд. Хоча спір із нею був таким же привабливим, як і любовна прелюдія, він також не хотів марнувати час.

Але потім температура у кімнаті почала падати. Стрімко.

І коли дихання Ганта почало перетворюватися на густу пару, з’явилася людиноподібна чоловіча фігура. Від темної сили, яка линула з неї, у нього скрутило шлунок…

Брайс вишкірилася до Ганта, серце якого буквально завмерло, і промовила:

— Сюрприз.

Вона геть збожеволіла. Він уб’є її за це — якщо у наступні кілька секунд не вб’ють їх обох.

— Хто це?

Кімната узялася кригою. Ніякий одяг не міг захистити від холоду, який приніс із собою цей демон. Холод пронизував кожний шар бойового костюма Ганта, вихоплюючи пазуристими пальцями подих з його грудей. Єдиною ознакою дискомфорту Брайс було її нерівне дихання. Вона дивилася у бік темного кола на іншому боці кімнати, усередині якого стояла чоловіча фігура.

— Аїдас, — тихо промовила вона.

Гант завжди уявляв Принца Провалля подібним до демонів нижчого рівня, на яких він століттями полював: луска, ікла чи пазурі, груба фізична сила і гарчання від сліпої тваринної люті.

Але не цього стрункого, блідошкірого… красунчика.

Світле волосся Аїдаса м’якими хвилями спадало на плечі. Вільні пасма були акуратно підстрижені й обрамляли його тонке обличчя — напевно, для того, щоб підкреслити його очі, які, мов два синіх опала дивилися з-під густих, золотистих вій. Він побіжно кліпнув, і його повні чуттєві губи розтягнулися в усмішці, оголивши ряд блискучо-білих зубів.

— Брайс Квінлан.

Рука Ганта потяглася до пістолета. Принц Провалля знав її ім’я — знав її в обличчя. Те, як він промовив його своїм оксамитово м’яким голосом, було радше вітанням, ніж запитанням.

Аїдас займав п’ятий рівень Хелу — Провалля. Він поступався лише двом іншим принцам — Принцу Прірви і Принцу Безодні, сьомому й наймогутнішому серед демонічних принців. Пожирачу Зірок, чиє ім’я ніколи не вимовляли вголос на цьому боці Північного Розлому.

Ніхто не наважувався назвати його ім’я, особливо після того, як Принц Безодні став першим і єдиним, хто зміг убити астері. Його розправа над сьомою священною зіркою — Сіріус, Вовчою Зорею — під час Перших Воєн досі лишалася улюбленою баладою, яку виконували біля багаття у військових таборах. А те, що він зробив з Сіріус після її вбивства, заробило йому цей жахливий титул: Пожирач Зірок.

— Минулого разу ти з’явився у котячій подобі, — тільки й сказала Брайс.

Тільки. І. Всього.

Гант наважився відірвати погляд від Принца Провалля і побачив, що Брайс схилила голову.

Аїдас сунув худі руки у кишені майстерно пошитого костюма. Матерія піджака і штанів була чорнішою за Провалля, у якому він володарював.

— Ти тоді була зовсім мала.

Гант уперся ногами в підлогу, щоб не похитнутися від подиву. Вона вже зустрічалася з принцом раніше — але як?

Його шок, напевно, був написаний у нього на обличчі, тому що Брайс кинула на нього погляд, який можна було розтлумачити як «Щоб тебе, заспокойся».

— Мені було тринадцять — не настільки й мала.

Гант стримав бурчання, яке свідчило би про те, що він з нею не погоджувався.

Аїдас схилив голову набік.

— Також ти тоді була дуже сумна.

Ганту знадобилося кілька секунд, щоб перетравити слова принца. І той екскурс в історію — і те, що було тут і зараз.

Брайс потерла долоні.

— Давай поговоримо про тебе, Ваша Високосте.

— Завжди радий.

Холод обпікав легені Ганта. За такої температури вони зможуть витримати лічені хвилини, а потім їхні цілющі здібності почнуть давати збій. І попри фейську кров Брайс, існувала велика ймовірність того, що вона взагалі не оклигає. Оскільки вона ще не здійснила Занурення, обмороження може лишитися з нею назавжди. Як і втрачені пальці або кінцівки.

— Здається, тобі і твоїм колегам не сидиться спокійно у темряві, — сказала вона принцу.

— Невже? — Аїдас похмуро глянув на свої блискучі шкіряні туфлі, ніби міг бачити крізь землю аж до самої Безодні. — Мабуть, ти прикликала не того принца, оскільки я вперше про це чую.

— Хто прикликає демона кристалоса полювати у цьому місті? — Чіткі, різкі слова. — І хто вбив Даніку Фендир?

— О, так, ми про це чули — як Даніка кричала, коли її розривали на шматки.

Напружене мовчання Брайс достатньо сказало Ганту про рану у її душі, яку роз’ятрив Аїдас. Судячи з посмішки, яка красувалася на обличчі Принца Провалля, він теж це зрозумів.

— Ти знаєш, що за демон це зробив? — продовжила вона.

— Усупереч твердженням вашої міфології, я не посвячений у переміщення усіх мешканців Хелу.

— Але ти знаєш? — напружено спитала вона. — Або знаєш, хто його викликав?

Він кліпнув, і його золотисті вії замерехтіли.

— Ти вважаєш, що я його відправив?

— Якби вважала, ти б тут не стояв.

Аїдас тихо розсміявся.

— Цього разу ти не плачеш.

Брайс злегка усміхнулася.

— Ти сказав мені не показувати сліз. Я серйозно пристала на твою пораду.

Що в біса сталося під час їхньої зустрічі дванадцять років тому?

— Інформація не безкоштовна.

— Назви ціну.

Губи Брайс набули синюватого відтінку. Скоро їм доведеться розірвати зв’язок.

Завмерши, Гант спостерігав, як Аїдас уважно роздивляється Брайс. Потім погляд принца впав на нього.

Аїдас кліпнув — лише раз. Ніби досі насправді не усвідомлював присутності Ганта. Ніби до цього не помічав його, бачачи перед собою лише Брайс. Але Гант відігнав ці думки, коли Аїдас тихо промовив:

— Хто ти такий.

Це була команда, не запитання.

— Він — насолода для очей, — відповіла Брайс і, взявши Ганта під руку, притислася до нього. Щоб зігрітися чи щоб не впасти, він не знав. Вона вся тремтіла. — І він не продається, — Брайс вказала на німб на його чолі.

— Мої домашні улюбленці обожнюють видирати пір’я — це була би хороша угода.

Гант пильно подивився на принца. Брайс кинула на Ганта косий погляд, ефект якого був зведений нанівець цокотом її зубів.

Аїдас посміхнувся і знову обвів його очима.

— Упалий воїн із силою… — Його охайні брови здивовано злетіли вгору, а сині опалові очі звузилися до щілин — і замерехтіли яскравим полум’ям. — Звідки в тебе ця чорна корона на чолі?

Гант не видав свого здивування його запитанням. Він ніколи не чув, щоб його татуювання так називали — чорна корона. Німбом, відьомським чорнилом, знаком сорому, але щоб чорною короною — ніколи.

Аїдас по черзі подивився на них із Брайс. Уважно. Потім на його обличчі знову з’явилася огидна посмішка і він, не чекаючи, поки Гант відповість, сказав:

— Семеро принців правлять у темряві і не виходять за її межі. Нас не цікавить ваше царство.

— Я би повірив у це, якби ти і твоя братія не баламутили Північний Розлом останні два десятиліття, — промовив Гант. — І якби мені не доводилося після вас підчищати.

Аїдас шумно вдихнув, ніби смакуючи повітря від слів Ганта.

— Ти розумієш, що це можуть бути не мої люди? Північний Розлом є проходом до інших місць — інших царств, так, але також і до інших планет. Що таке Хел, як не далека планета, пов’язана з вашою викривленням у часі й просторі?

— Хел — це планета?

Брови Ганта опустилися. Більшість демонів, яких він убивав і з якими стикався, не вміли або не хотіли говорити.

Аїдас знизав плечем.

— Це таке ж реальне місце, як і Мідґард, хоча більшість наших і хоче переконати вас, що це не так, — принц вказав пальцем на Ганта. — Твій рід, Упалий, був створений на Мідґарді астері. Але фейрі, перевертні й багато інших прийшли сюди зі своїх окремих світів. Всесвіт величезний. Існують думки, що він безкінечний. Або що наш всесвіт може бути одним із безлічі світобудов, яких стільки, скільки зірок на небі чи піщинок на березі.

Брайс кинула на Ганта погляд, який сказав йому, що вона теж чудувалася, що там демонічний принц курить у своєму Проваллі.

— Ти намагаєшся нас відволікти, — промовила вона, схрестивши руки на грудях. Підлога у кімнаті вже вкрилася памороззю. — То ви не штурмуєте Північний Розлом?

— Це роблять менш могутні принци — з першого по четвертий рівень, — відповів Аїдас, знову схиливши голову набік. — Ті з нас, хто живе у істинній темряві, не мають ні потреби, ні зацікавленості у сонячному світлі. Але навіть вони не посилали кристалоса. До наших планів подібне не входить.

— Колись давно ваше плем’я хотіло тут жити, — гаркнув Гант. — Чого б це мало змінитися?

Аїдас хихотнув.

— Страшенно забавно слухати казки, що їх для вас складають астері, — він посміхнувся до Брайс. — Що засліплює Провидицю?

Почувши згадку про свій візит до Провидиці, Брайс зблідла мов полотно. Гант міг лише здогадуватися, звідки про це було відомо Аїдасу, але вона спитала у відповідь:

— Що за кіт ходить до Провидиці?

— Виграшні перші слова, — Аїдас знову сунув руки до кишень. — Я ж не знав, які в тебе будуть вподобання, коли ти виростеш, — він самовдоволено всміхнувся до Ганта. — Але якщо забажаєш, Брайс Квінлан, я можу з’являтися в іншій подобі.

— А ще краще: більше ніколи не з’являйся, — сказав Гант демонічному принцу.

Брайс стиснула його руку. Він достатньо сильно наступив їй на ногу, щоб вона припинила.

Але Аїдас знову хихотнув.

— Ваша температура падає. Я вас покину.

— Прошу, — промовила Брайс, — просто скажи, чи знаєш ти, хто вбив Даніку. Благаю.

Тихий смішок.

— Переробіть тести. Шукайте щось проміжне.

Він почав зникати, ніби це справді завершувався телефонний дзвінок.

— Аїдасе, — випалила вона, підійшовши до краю їхнього кола. Гант опирався бажанню притягнути її до себе, особливо коли фігуру Аїдаса почала поглинати темрява. — Дякую. За той день.

Принц Провалля затримався, ніби чіпляючись за цей світ.

— Здійсни Занурення, Брайс Квінлан, — його фігура замерехтіла. — І потім знайди мене.

Аїдас майже зник, коли його слова, додані наостанок, привидами поповзли по кімнаті:

— Провидиця не побачила. Але я побачив.

Після нього залишилася відчутна тиша. Кімната почала відтавати, а паморозь зникати.

Гант різко розвернувся до Брайс.

— По-перше, — прошипів він, — мені на хрін не впали такі сюрпризи.

Вона потирала долоні, повертаючи до них тепло.

— Якби я тобі сказала, ти б ніколи не дозволив прикликати Аїдаса.

— Тому що зараз ми вже мали бути мертві! — Він витріщився на неї. — Ти геть з глузду з’їхала?

— Я знала, що він не скривдить мене. І того, хто буде зі мною.

— Ти не хочеш розказати про те, як могла познайомитися з Аїдасом, коли тобі було тринадцять?

— Я… я розповідала тобі, як погано усе скінчилося між мною і моїм біологічним батьком після мого візиту до Провидиці.

Побачивши на її обличчі біль, який досі її не відпускав, Гант притишився.

— Отже, після цього я сиділа на лавці у парку біля храму і заливалася слізьми, коли поруч з’явився білий кіт. У нього були надприродні сині очі. Ще до того, як він заговорив, я зрозуміла, що це не кіт — і не перевертень.

— Хто тоді його прикликав?

— Не знаю. Джесіба розповідала мені, що принци можуть пробиратися крізь тріщини в обох Розломах, набуваючи подоби звичайних тварин. Але тоді вони стають прикуті до цієї подоби — втрачають усі свої магічні сили, і зберігають лише здатність говорити. Та й лишатися у цій подобі можуть лише на кілька годин за раз.

По сірих крилах Ганта побігли дрижаки.

— І що сказав Аїдас?

— Він спитав мене: «Що засліплює Провидицю?» А я відповіла: «Що за кіт ходить до Провидиці?» Дорогою до храму він почув її крики. Припускаю, це його заінтригувало. Він сказав, щоб я перестала плакати. Сказав, що це лише приносить задоволення моїм кривдникам. Що я не повинна дарувати їм свою печаль.

— Навіщо Принцу Провалля відвідувати Провидицю?

— Він не сказав. Але сидів зі мною доти, доки я не набралася сміливості повернутися до батьківського дому. Коли я згадала, що варто йому подякувати, він уже зник.

— Дивно.

І — гаразд, тепер він міг зрозуміти, чому вона вирішила прикликати Аїдаса, якщо він добре поставився до неї у минулому.

— Можливо, його котяча подоба вже не діє і йому було просто цікаво побачити мене.

— Схоже, він скучив за тобою.

Власне, це було навідне запитання.

— Схоже, — ухильно відповіла Брайс. — Хоча він не дав нам ніяких зачіпок.

Вона відсторонено дивилася на порожнє коло перед ними, а тоді дістала з кишені телефон. Гант мигцем побачив ім’я того, кому вона дзвонила — Деклан Еммет.

— Привіт, Бі, — на задньому плані гриміла музика і лунав чоловічий регіт.

— Нам тут підказали, що треба переробити усі тести, — обійшлася без люб’язностей Брайс. — Припускаю, маються на увазі тіла жертв і місця злочину дворічної давнини. Як думаєш, що саме нам слід ще раз перевірити?

«Це Брайс?» — почувся віддалений голос Рунна, але Деклан сказав:

— Я би точно провів діагностику запаху. Для цього знадобиться одяг.

— Напевно, її вже проводили два роки тому, — промовила Брайс.

— Звичайну чи Мімір-тест? — уточнив Деклан.

Усередині Ганта усе стиснулося. Особливо коли Брайс спитала:

— А є різниця?

— Мімір кращий. Це відносно новий метод.

Брайс глянула на Ганта, і він повільно похитав головою.

— Мімір-тест ніхто не робив, — тихо сказала вона у слухавку.

Деклан завагався.

— Ну… це здебільшого фейська технологія. Ми позичаємо її легіону для найбільш важливих справ, — пауза. — Для цього хтось мав про це попросити.

Гант приготувався до найгіршого.

— У тебе був доступ до цієї технології два роки тому? — спитала Брайс.

Деклан знову завагався:

— Е-е-е… прокляття.

І тоді на зв’язку опинився Рунн.

— Брайс, був відданий прямий наказ не задіювати ці канали. Вважалося, що фейрі не повинні були втручатися.

Спустошення, лють, горе — увесь вибух почуттів залив її обличчя. Вона стиснула кулаки.

— Король Осені — справжній покидьок, ти це знаєш? — промовив Гант, знаючи, що Рунн його чує.

— Саме це я йому і скажу, — гаркнула Брайс і натиснула «відбій».

— Що-що? — перепитав Гант, вимагаючи відповіді, але Брайс уже вибігала з дверей квартири.