Дім Землі та Крові

84

Гант не міг відвести очей від екрана, на якому Брайс пробивала собі шлях крізь місто. Ліворуч від нього задзвонив телефон Гіпаксії, і королева-відьма миттю відповіла. А через кілька секунд промовила:

— Що значить мітли знищені?

Деклан перевів її дзвінок на динаміки, й усі присутні почули тремтливий голос відьми на тому кінці лінії:

— Вони всі потрощені, Ваша Величносте. Арсенал конференц-зали також. Вогнепальна зброя, мечі… також гелікоптери й автівки — усе розбито.

Страх скрутив нутрощі Ганта, коли Король Осені пробурмотів: — Михей.

Певно, Архангел зробив усе це на відході, тихо і непомітно. Щоб тримати їх на відстані, поки сам експериментуватиме з силою Рога. З Брайс.

— У мене є гелікоптер, — сказала Ф’юрі. — Я залишила його в іншому місці.

Рунн підвівся і заявив:

— Тоді ми вилітаємо просто зараз.

У Місті Півмісяця вони все одно опиняться лише через пів години.

— У місті справжня бійня, — казала Сабіна у телефон. — Тримайте свої позиції у Місячному Лісі та П’яти Трояндах!

Усі зграї у Допоміжних силах були підключені до цього дзвінка і могли чути одне одного. Деклан натиснув кілька кнопок і підключив телефон Сабіни до динаміків конференц-зали, щоб Допоміжні сили могли також чути і їх усіх. Але деякі зграї взагалі перестали відповідати.

— Негайно відправ довбану вовчу зграю на Стару Площу! — гаркнув Гант до Сабіни.

Навіть на гелікоптері Ф’юрі він усе одно не встигне. Але якби підмога надійшла до Брайс до того, як вона сама зайде до склепу, на який перетворяться Асфоделеві Луки…

— У мене не лишилося вовків для Старої Площі! — відрізала у відповідь Сабіна.

Але Ватажок вовків нарешті заворушився і вказав древнім, скарлюченим пальцем на екран. На відео, яке транслювалося. І сказав:

— На Старій Площі лишилася одна вовчиця.

Тоді всі підвели очі й подивилися туди, куди він вказував. На кого він вказував.

Крізь криваву бійню мчала Брайс. У її руках виблискував меч, завдаючи один за одним численних ударів демонам.

Сабіна ледь не поперхнулася.

— Це ти відчуваєш меч Даніки, Батьку…

Дрейні, невидющі очі Ватажка дивилися на екран. Він приклав руку до грудей і стиснув кулак.

— Вовчиця, — постукав він кулаком по серцю.

Брайс продовжувала пробиватися до Асфоделевих Луків, продовжувала нищити демонів, виграючи час для тих, хто тікав до укриттів.

— Справжня вовчиця.

Ганту до болю стиснуло горло. Він простягнув руку до Ісаї.

— Дай мені свій телефон.

Ісая, не ставлячи жодних запитань і не кажучи ні слова, передав телефон. Гант із пам’яті набрав номер, який не наважився зберегти у своєму списку контактів. Лунав гудок за гудком, коли нарешті почулася відповідь:

— Припускаю, це справді важливо?

Навіть не представившись, Гант прогарчав:

— Ти винна мені послугу.

— Справді? — почулося здивування у низькому грудному голосі Королеви Змій.

Через дві хвилини Гант підвівся зі свого місця, збираючись рушити за Рунном до гелікоптера Ф’юрі, коли задзвонив телефон Джесіби. Чаклунка напружено оголосила:

— Це Брайс.

Гант підвів голову до екранів і справді побачив, що Брайс сунула свій телефон під лямку спортивного ліфчика на плечі, ймовірно увімкнувши гучний зв’язок. Вона обминала покинуті автівки, перетинаючи кордон до Асфоделевих Луків. Сонце почало сідати за обрій, ніби сам Солас вирішив їх покинути.

— Виведи дзвінок на динаміки та об’єднай його з лініями Допоміжних сил, — наказала Джесіба Деклану і відповіла: — Брайс?

Брайс важко дихала. Постріли її гвинтівки громом розколювали повітря.

— Передайте тим, хто на Саміті, що мені потрібна підмога в Асфоделевих Луках — я прямую до укриття біля Брами Смертних.

Рунн перестрибнув через сходи й підбіг до динаміка у центрі стола.

— Брайс, це справжня бійня, — сказав він у динамік. — Сховайся у тому укритті, поки вони усі не закрилися…

Знову пророкотіла гвинтівка, і черговий демон упав на землю. Але з Брам продовжувала вилітати сила-силенна тварюк, які забарвлювали кров’ю вулиці міста так само, як вечірня заграва зараз забарвлювала небо.

Брайс сховалася за сміттєвим контейнером і продовжувала відстрілюватися. Потім перезарядила гвинтівку.

— Для Асфоделевих Луків немає резервної групи, — сказала Сабіна. — Усі зграї розміщені…

— Тут же діти! — перервавши її, скрикнула Брайс. — Тут немовлята!

У залі запала тиша. Глибокий жах розтікався по венам Ганта, наче чорнило у воді.

А потім у динаміках почувся задиханий чоловічий голос:

— Я йду, Брайс.

Брайс наморщила скривавленого лоба і прошепотіла:

— Ітане?

Сабіна загарчала:

— Голстроме, чорт забирай, не смій покидати позицію…

Але Ітан знову промовив, цього разу рішучіше:

— Я йду, Брайс. Зачекай, — пауза, а тоді він додав: — Ми всі йдемо.

У Ганта підкосилися ноги, коли Сабіна заволала на Ітана:

— Ти відмовляєшся виконувати прямий наказ своєї…

Ітан розірвав з нею зв’язок. І всі вовки під його командуванням також відключилися.

Вовки могли дістатися до Асфоделевих Луків за три хвилини.

Три хвилини крізь Хел, різанину і смерть. Три хвилини відчайдушного бігу на межі можливостей, щоб врятувати найбеззахисніших.

Людських дітей.

До них приєдналися шакали. Койоти. Дикі та звичайні собаки. Гієни і динго. Лисиці. Бо такими вони були — завжди: захисниками тих, хто не міг себе захистити. Захисниками слабих і маленьких.

Ця істина була викарбувана у душі кожного представника родини псових — чи то перевертня, чи звичайної тварини.

Ітан Голстром помчав до Асфоделевих Луків, відчуваючи тягар тієї історії, яка обпікала йому серце. Він молився, щоб не спізнитися.